Формування особистості 6-річної дитини
Отже, в 6-му віці уже починає реально формуватись особистість дитини,
причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери,
із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно,
детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу
розвитку взаєминами з дорослими.
Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з
оточуючим світом. Освоєння в 6-му віці нових, змістовніших видів
діяльності сприяє розвитку глибинних та стійкіших емоцій, пов’язаних не
лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об’єктами,
що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.
Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою,
сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом їх виконання.
Зростає потреба 6-ї дитини в товаристві ровесників, внаслідок чого
інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії,
уподобання). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування
дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються
прояви почуття власної гідності і розвивається як самолюбство, так і
почуття сорому, ніяковості.
Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення
про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки
власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як
“хорошої” або ж незадоволення від її оцінки як “поганої”. Таке емоційне
передбачення відіграє вирішальну роль у формуванні моральної поведінки
дитини 6-го віку.
6-річна дитина починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе
як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на
дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.
Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку
авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим чи дітям.
Орієнтація поведінки дитини 6-річного віку на дорослого зумовлює
розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як
мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо (“як хочеться”) чи діяти
відповідно до вимог дорослого (“за зразком”). З’являється новий тип
поведінки, яку можна назвати особистісною.
Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність.
Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а їх
ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають
провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження.
Пов’язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно
привабливої мети.
Дитина 6-річного віку робить перші кроки у самопізнанні, розвитку
самостіводомості. Об’єктами самопізнання стають дії, вчинки, переживання
та особистісні якості. З розвитком довільності психічних процесів стає
можливими їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.
Виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з
досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні
можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні
вимоги.
Самооцінка дитиною власних вчинків, умінь та інших якостей формується на
основі оцінних суджень дорослих. Зростає об’єктивність дитячих
самооцінок.
Характерною є і схильність 6-річної дитини до самоутвердження спочатку в
очах дорослих, потім – однолітків, а згодом – і у власних очах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
