Реферат на тему:
Етапи психологічного консультування
Передбачається, що протягом консультативної зустрічі (однієї чи
декількох) клієнту необхідно прийняти певне рішення. Передбачається
також, що консультант допомагає клієнту в прийнятті саме того рішення. З
цією метою психолог використовує не тільки спеціальні знання, техніки і
методи роботи, але і певним чином структурує час роботи з клієнтом.
У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури
консультативного процесу.
Найбільш відома процедура консультування “п’ять кроків” (Айви А., Айви
М., Меновщиков В.), якої тією чи іншою мірою дотримуються усі
психотерапевти і консультанти [1; 6]:
1) встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу;
2) збирання інформації про клієнта, вирішення питання: “У чому суть
проблеми?”;
3) усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: “Чого Ви
хочете домогтися?”;
4) вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: “Що ще ми
можемо зробити з цього приводу?”;
5) узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з
клієнтом.
На думку Р. Мея, Ю. Альошиної і О. Бондаренка [2; 3; 5] консультація
складається із чотирьох послідовних етапів (табл. 3).
Є й інші думки, але, як бачимо, різні автори пропонують не такі вже й
різні моделі поетапної процедури консультативного процесу. Послідовність
кроків чітко простежується: знайомство і встановлення відносин довіри;
розпитування, дослідження проблеми, формулювання і перевірка гіпотез;
усвідомлення проблеми і розгляд альтернативних способів її розв’язання;
оцінка й узагальнення досягнутих результатів і завершення контакту.
Спробуємо розібратися в усьому докладно. Отже, почнемо.
Етап перший. Підготовчий
• Попереднє знайомство
• Збирання відомостей і встановлення контакту
• Виявлення очікувань
• Укладання контракту
• Завдання підготовчого етапу
Попереднє знайомство
Кожна людина розуміє, що у неї існує певна проблема, і вона ба-жає її
розв’язати. Що робить така людина? Варіантів може існува-ти безліч.
“Наша”, назвемо її клієнтом, хоче потрапити на прийом до
психолога-консультанта. Можливо, він зателефонує і запишеться на прийом,
якщо психолог працює в якомусь консультаційному центрі, чи зупинить
психолога, зустрівши його в коридорі, і попросить приділити йому кілька
хвилин, якщо, наприклад, вони обоє -співробітники однієї організації. А
можливо, вмовить своїх знайомих “закинути за нього слівце” саме тому
психологу, у чиїй допомозі він впевнений. Цю складову консультації ми і
називаємо попереднім знайомством.
Збирання відомостей і встановлення контакту
Зрозуміло, будь-який психолог, до якого звернуться з подібним проханням,
зацікавлений в одержанні деяких відомостей про клієнта: ім’я і прізвище,
вік, професія й освіта, сімейний статус, ким направлений на
консультацію, чи має досвід спілкування з психіатром чи психологом.
Наявність подібної формальної інформації до першої зустрічі звільнить
робочий час психолога і клієнта для змістовної роботи [3]. Збирання
відомостей (інформації) про клієнта — наступна складова консультації.
Людина, що приходить на консультацію, як правило, нервується й зовсім не
знає, як поводитися і про що говорити. Час, який психолог витратить на
те, щоб заспокоїти клієнта, допомогти йому зосередитися на причині свого
приходу, ми будемо називати встановленням контакту.
Попереднє знайомство, збирання інформації, встановлення контакту — усе
це відбувається на першому, підготовчому етапі, що містить у собі ще,
щонайменше, дві складові: виявлення очікувань клієнта та укладання
контракту.
Виявлення очікувань
Уявіть собі, що клієнт заявляє: “Зробіть так, щоб мої сусіди виїхали”,
чи “щоб мій чоловік повернувся”, чи “нехай усі, хто мене образив,
попросять вибачення”. Подібні заяви звучать тоді, коли людина не зовсім
розуміє сутності психологічної допомоги й очікує, що психолог буде
виконувати ту чи іншу роль [6]:
– вирішить проблему за нього (“Рятівник”);
– дасть розумну пораду (“Авторитет”);
– пошкодує і поспівчуває (“Гарна людина”);
– бачить клієнта наскрізь і сам знає, що тому треба для щастя
(“Чарівник”);
– поставить діагноз і випише ліки (“Доктор”);
– засудить і винесе суворий вирок тим, хто його кривдить (“Суддя”). Щоб
уникнути подібних непорозумінь, краще відразу пояснити клієнту, що таке
“психологічне консультування” і хто такі “консультанти”, що основним
методом роботи психолога-консультанта є вербальний контакт, точніше —
консультативна бесіда. От дещо змінений варіант, формулювання, що
придумали Ю. Альошина і Л. Гозман: “Ми, психологи, не надаємо готових
рецептів, не приписуємо ніяких ліків. Наша допомога людям полягає в
тому, що ми розмовляємо з ними і намагаємося допомогти їм побачити їхню
власну ситуацію збоку, з іншого погляду, інакше поставитися до неї і,
якщо потрібно, на підставі цього прийняти рішення чи змінити свою
поведінку” [2].
Не кожна людина виявляється готовою прийняти саме таку допомогу.
Психологам досить часто доводиться стикатися із сумнівами, ваганнями з
боку клієнтів, навіть відкритим опором, що може виявитися або в
агресивному, ворожому ставленні, або у виникненні почуття залежності і
прихильності до консультанта.
Думка фахівця Опір консультуванню — поширене явище на початку бесіди,
коли клієнт, уже перебуваючи в кабінеті психолога, усе ще ставить собі
запитання: варто йому сюди приходити чи ні. Так, наприклад, опинившись
віч-на-віч з консультантом, він може почати виражати сумніви з приводу
того, підходить йому консультант чи ні за віком, статтю, професійним
досвідом тощо. Що можна зробити в такій ситуації? Насамперед, не варто
занадто сильно наполягати на тому, що коли клієнт потрапив саме до вас,
то і працювати він повинен саме з вами як консультантом. Найкраще
запропонувати продовжувати бесіду, пообіцявши, якщо в людини дійсно
виникне в цьому необхідність, вона зможе звернутися до іншого фахівця.
Обговорюючи це з клієнтом, можна навести і деякі аргументи: “Практична
психологія — це наука, тому мої особисті якості не відіграють такої вже
великої ролі, набагато важливішою є професійна кваліфікація, яку ви
зможете оцінити, лише попрацювавши зі мною ” [2].
У тому разі, коли клієнт приймає ситуацію психологічної допомоги, з ним
укладається контракт.
Укладання контракту
Е. Ейдеміллер і В. Юстискіс вважають, що обговорення психотерапевтичного
контракту — це одна з найважливіших частин проведення консультування. У
першу чергу, вони пропонують обговорити розподіл відповідальності:
“Консультант звичайно відповідає за умови безпеки консультації, за
технологію доступу до вирішення проблем клієнта, а клієнт відповідає за
власну активність, щирість, бажання здійснити зміну своєї рольової
поведінки і т. д.” [9]. Під час обговорення першого пункту контракту
доречно звернути увагу клієнта на конфіденційність розмови, оскільки
тільки гарантуючи збереження в таємниці отриманої інформації й особистих
секретів клієнта, консультант може розраховувати на його відкритість і
щирість у процесі консультування.
Думка фахівця Конфіденційність — це контракт на словах між: двома
людьми, в якому консультант обіцяє зберігати в таємниці все відомості,
отримані в процесі консультування, а клієнт погоджується вірити цій
обіцянці. Відносини не можуть розвиватися далі, якщо у вирішенні цього
питання не досягнуті розуміння і довіра.
З цієї самої причини питання конфіденційності завжди обговорюється вже
на першій сесії як для того, щоб розвіяти деякі страхи клієнта з приводу
збереження наданих під час роботи відомостей, так і для того, щоб
переконати клієнта, що все, що відбувається під час роботи, залишиться в
таємниці: ні зацікавленому батькові, ні чоловікові, ні роботодавцю чи
судді не нададуть ніякої інформації. Таким чином, психотерапевтичні
відносини починаються із взаємної угоди — консультант обіцяє
дотримуватись в роботі етичних норм, бути компетентним, робити все
можливе в інтересах клієнта, зберігаючи при цьому конфіденційність, тоді
як клієнт, зі свого боку, обіцяє, що він, наскільки це можливо, буде
відкритим і буде ставитися до консультанта з довірою. Подібні угоди
формують тимчасові рамки відносин доти, доки не з ‘являться близькість і
повага, що виникають у процесі спільної роботи [4].
Наступний пункт контракту — це угода щодо тривалості роботи (у
середньому загальний час консультування — 3-6 год), тривалості одного
сеансу (50-60 хв), а також періодичності зустрічей (звичайно спочатку —
1 сесія на тиждень, а потім — один раз на 2-3 тижні).
Третій пункт контракту містить у собі обговорення умов оплати або
надання клієнту інформації про те, скільки це може коштувати, якщо
консультування здійснюється в державній бюджетній установі. Таке
обговорення, по-перше, дозволяє знайти компроміс між вартістю послуг
консультанта і можливостями клієнта, по-друге, сприяє посиленню
мотивації клієнтів до терапевтичних змін. Разом з тим, у разі, коли
клієнт не зможе оплатити надані послуги, необхідно прийняти рішення, яке
б не принизило гідності людини і не позбавило останньої необхідної
психологічної допомоги [2; 8].
Нарешті, важливо обговорити можливі санкції за порушення сторонами умов
контракту.
Контракти мають свої обмеження. Існують фактори, за яких укладання угоди
неможливе [7]:
1) коли клієнт внутрішньо не готовий до майбутніх змін, наприклад,
клієнт хоче притлумити заздрість до успішного колеги;
2) коли контракт полягає у зміні інших людей;
3) коли досягнення результату призводить до деструктивних наслідків
(невротичні клієнти просять терапевтів схвалювати їх самозневажливу
поведінку);
4) коли відсутній критерій досягнення результату. За таких умов контракт
має бути укладений довічно, що саме по собі є антитера-певтичним;
5) коли консультант не може гарантувати конфіденційність. Консультант не
має права гарантувати клієнту конфіденційність, якщо відомості,
висловлені клієнтом, можуть нести загрозу життю інших людей. Це дуже
делікатне етичне питання, що найчастіше залишається на совісті клієнта.
Список використаної й рекомендованої літератури
1. Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое
консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое
руководство. — М., 1999.
2. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное консультирование. — М., 1994.
3. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посібник
для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. — Харків: Фоліо,
1996.
4. Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. — СПб.:
Питер, 2001.
5. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. Как давать и
обретать душевное здоровье / Пер. с англ. М. Будыниной, Г. Пимочкиной. —
М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002.
6. Петрушин С. В. Мастерская психологического консультирования. —
Казань: ЗАО “Новое знание”, 2001.
7. Солошенко Д. В. Экстренная психологическая помощь. Консультирование
// Практическая психология и социальная работа. — 2003. — № 9-Ю. — С.
17-38.
8. Таланов В. Л., Малкина-Пых И. П. Справочник практического психолога.
— СПб.: Сова, М.: ЭКСМО, 2003.
9. Эйдемиллер Э. Г., Юстискис В. В. Психология и психотерапия семьи. —
СПб.: Питер, 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
