.

Дзеркальна інтеріоризація на основі адаптивної поведінки. Логіко-кібернетичний напрям у психології. В.Ешбі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 1386
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Дзеркальна інтеріоризація на основі адаптивної поведінки.
Логіко-кібернетичний напрям у психології. В.Ешбі

Коли йдеться про логіко-кібернетичний напрям, мають на увазі таку
галузь поведінкової психології, де зникає термінологія — й фізіологічна,
і власне психологічна — в якомусь вищому синтезі. Класичною в цьому
напрямі слід визнати працю В.Ешбі “Конструкція мозку. Походження
адаптивної поведінки” (1960 p.).

З передмови П.К.Анохіна до російського виданім цієї праці: “Автор не
розглядає якийсь конкретний фізіологічний механізм і не аналізує його
деталі з точки зору кібернетики та її закономірностей. Його цікавить та
логічна структура, яка слугує своєрідною матрицею для будь-якого типу
складних взаємодій як у межах організму, так і особливо між організмом
та зовнішнім середовищем.. Сам Ешбі називає це “логікою механізму”, і
справді, порівнюючи різні етапи розгортання процесів у самих системах,
він розкриває цю логіку і встановлює закономірну послідовність процесів
там, де вивчення деталей могло б і не розкрити цієї логічної структури
загалом.

Ешбі робить спробу зрозуміти грандіозну різницю між гомеостатом і
реальним організмом, яка виявляється в умовах, коли і той, і інший
пристосовуються (адаптуються) до різних змін. Він дійшов сумного
висновку, що гомеостату, який являє собою звичайну машину, що
саморегулюється, аби адаптуватися до якоїсь зміни, потрібно багато
мільярдів років, тоді як живому організму часто досить для цього всього
декількох часток секунди.

Цей простий математичний розрахунок Ешбі слугує основною відправною
ідеєю у вивченні та побудові гомеостату, що пристосовується. Другою
змістовою складовою досліджень Ешбі є проблема розкриття тих логічних
структур механізму пристосування, які відрізняють організм від
механічного автомата.

Ешбі намагається розкрити складні й “прості” ультрастабільні системи.
Цей аналіз здійснюється не в застосуванні до якогось конкретного
біологічного або механічного процесу, а у площині логічних
взаємовідношень. Висновок Ешбі можна використовувати як на рівні
підкоркових функцій мозку, так і у масштабі міжмолекулярних взаємодій у
межах однієї клітини.

Анохін бачить тут лише механістичний підхід, вимагаючи, щоб критерієм
діяльності систем був визнаний принцип виживання. На його думку, тут
ігноруються два украй важливих фактори, що спрямовують всю лінію “спроб
та помилок” і обов’язково приводять тварину до найбільш бажаного
вирішення будь-якого завдання. А разом із тим, ці фактори — стабільність
уроджених констант організму та підкріплювальний характер життєво
важливих стимуляцій, — власне, визначають і завершують кожну лінію
поведінки такої мультистабільної системи, якою є людина та вищі тварини.

Сам Ешбі відмовляється у будь-якій формі вносити в оцінку взаємодії
живих систем з зовнішнім світом критерій корисності, поняття вродженості
тощо. Вихідним питанням для себе він вважає таке: як за своїм
походженням узагалі можливий біологічний рівень в плані адаптивної
поведінки?

Ешбі не розглядає всі мозкові механізми, пропонуючи вирішення однієї
конкретної проблеми — походження унікальної здатності нервової системи
забезпечувати адаптивну поведінку. Його вирішення базується на факті, що
поведінка нервової системи є адаптивною, і на гіпотезі, згідно з якою
вона за своєю суттю є “механістичною”. Далі слід визнати, що ці два
положення не є непримиренними між собою, і зробити спробу встановити,
який механізм міг би поводити себе настільки відмінно від побудованої
досі машини. Слід також з’ясувати, які властивості повинна мати нервова
система, щоб вона могла поводитися “механістично” і в той же час —
адаптивно, або дедукція була суворою, необхідно розробити, відповідно,
“логіку механізму”. До останнього часу обговорення механізмів того чи
іншого явища велось у поняттях, цілком пов’язаних з його конкретним
втіленням — механічним, електронним, нейронним і т. д. Сьогодні слід
скористатися логікою чистого механізму, не менш жорсткою, ніж геометрія.
Цій логіці доведеться відігравати фундаментальну роль у розумінні
складних біологічних систем, яку геометрія відіграє в астрономії. Без
такої логіки вирішення названої проблеми є неможливим.

Ешбі прагне показати, що сутнісна відмінність між мозком і будь-якою
створеною досьогодні машиною полягає в тому, що мозок широко
використовує метод, котрий поки що мало застосовується в машинах. Якщо
розкрити цей метод, можна зробити поведінку машини такою адаптивною,
наскільки ми забажаємо. В той же час розуміння цього методу, можливо,
дасть змогу пояснити навіть адаптивну здатність людини.

На думку Ешбі, з розгляду треба вилучити рефлекторну поведінку. Основну
увагу слід приділити поведінці, що отримується в результаті научіння.
Центральні питання тут: які зміни відбуваються в мозку під час процесу
научіння і чому поведінка в його процесі змінюється “на краще”? Наступне
питання: якого роду механічний процес міг би мати таку ж здатність до
самовдосконалення? Тут необхідно пам’ятати, що, розглядаючи окремі
частини системи, не можна побачити їхні зміни на краще. Головне у цьому
процесі проступає лише через взаємовідношення частин.

Завдання дослідника полягатиме у створенні належної координації між
частинами. Якщо мозок робить це автоматично, то необхідно з’ясувати,
якого роду машина здатна забезпечити таку ж “самокоординацію”.

У поясненні поведінки, зауважує Ешбі, неможливо застосовувати будь-які
телеологічні пояснення. Завжди потрібно передбачати, що машина або
тварина у певний момент поводять себе певним чином тому, що їхня фізична
природа не допускає в цей момент іншого способу дії. Ми ніколи не будемо
пояснювати ту чи іншу дію тим, що пізніше вона виявиться корисною.
Будь-яке пояснення такого типу заведе нас у замкнене коло: адже наша
мета в тому й полягає, щоб пояснити витоки, походження поведінки, яка
здається телеологічне спрямованою.

В умовах здійснення поведінкового акту функціональні одиниці нервової
системи поводять себе, як передбачається, детермінованим чином (принцип
нейронального реле тощо). Питання про те, чи складається нервова система
з частин з детермінованою або стохастичною поведінкою, ще не вирішене.
Проте це питання є більшою мірою філософським, методологічним. Поведінка
водночас може розумітись як детермінована, як стохастична і навіть як
вільна, свободна.

Дійсне вирішення поставлених питань дасть змогу, за Ешбі, створити
штучну систему, яка зможе, подібно до живого мозку, забезпечувати
адаптивну поведінку. Відповідно, надалі можна буде ставити питання про
створення штучного мозку, здатного до самокоординації.

Ешбі не заперечує існування свідомості, адже це факт, що даний нам
раніше за будь-які факти. Усвідомлення свого особистого переживання
передує всім іншим видам знання. Але наука має справу тільки з тим, що
одна людина спроможна продемонструвати або довести іншій. І далеко не
завжди, стосовно не всіх питань і явищ це є можливим.

У цьому постулаті протидіють три моменти: по-перше, заперечення
свідомості за “логікою механіцизму”; по-друге, біхевіористичне
заперечення свідомості як феномена, що не пізнається об’єктивним шляхом;
по-третє, ствердження відсутності свідомості як компонента при
напрацюванні навичок адаптивної поведінки. Проте свідомість імпліцитно,
у “знятому вигляді” входить у логіку мозкової діяльності, а більшість
цих заперечень елементарно порушують достеменну логічність у погляді на
проблему єдності цілого (психіка, психічне) та його частин (свідомість,
знання, досвід, поведінка тощо).

Формулюючи основні завдання свого дослідження, Ешбі пропонує таке резюме
власної мети: 1) встановити природу змін, що виявляються, постають на
“научіння”; 2) з’ясувати, чому такі зміни поліпшують адаптацію всього
організму. Створений Ешбі метод дослідження, на його думку, може бути
застосований до всіх матеріальних “машин”, —· живих і неживих.

Знання про “ідеальні форми” дасть змогу зрозуміти роботу багатьох
механізмів, схожих з ними лише у певному наближенні. У зв’язку з
адаптивною поведінкою поняття “механізм” слід тлумачити як сукупність
здатностей, можливостей, функцій, що дійсно реалізуються: 1) зворотний
зв’язок; 2) системність зв’язку між організмом та середовищем; 3)
стабільність (рівновага, стійкість, стійка рівновага тощо); 4) поле і
напруженість у полі.

Зворотний зв’язок можна використовувати для корекції будь-якого
.відхилення. Немає меж складності “цілеспрямованої” поведінки, на яку
можуть бути здатні машини, якщо відсторонити їх від якогось конче
необхідного фактора, стверджує Ешбі. Система зі зворотним зв’язком може
бути цілком автоматичною і, втім, спроможною активно вести складний
пошук мети. За умови збільшення числа перемінних (змінних) для
досягнення стабільності потрібно лише дедалі більше і ретельніше
координувати дії одних перемінних на інші.

Головна мета адаптації — досягнення стабільності, рівноваги. Основний її
механізм — самокоординація. “Машина” з детермінованою поведінкою
переходить із форми, здатної лише до хаотичної, неадаптивної поведінки,
в таку форму, в якій координація частин робить ціле стабільним, здатним
утримувати свої сутнісні змінні у певних межах. Але тут має йтися про
машину, спроможну самостійно змінювати власну внутрішню організацію. Чи
можливо це?

Здійснюючи певний відхід від біхевіористичної моделі, Ешбі все ж
повертається до неї та обирає основним методом забезпечення адаптації
метод “спроб і помилок”, убачаючи в ньому великі нерозкриті можливості.

Загалом можна стверджувати, що в кібернетичному напрямі біхевіоризм
знаходить своє логічне втілення, але також і завершення.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020