Реферат на тему:
Cтосунки батьків і дітей та їх вплив на віктимність поведінки підлітків
Депресивні, часто мазохістичні матері і надто налаштовані на критику
батьки (батьківські ролі можуть бути інвертовані, але один з батьків має
бути „жертвою”, інший – „переслідувачем”) в умовах холодності взаємин з
дітьми формують у дітей страх виявитися слабкими. Часто це страх не
впоратися з несвідомими потягами й афектами. Акти насилля в сім’ї такі
страхи посилюють. Ці обставини обумовлюють використання певних захисних
механізмів (надмірний контроль, проективна ідентифікація, дисоціація та
відігрування), що надає поведінці підлітка психопатичної симптоматики.
Підліток починає копіювати поведінку агресора, а це найчастіше
призводить до виникнення тієї ситуації насилля, якої він намагався
уникнути.
У випадку, коли дитячо-батьківські відносини характеризуються постійною
ситуацією оцінювання, діти реалізують не власні бажання, а нереалізовані
бажання батьків. Це породжує страх бути знедоленими, виникають проблеми
з самоповагою, розвивається „помилкове Я” на догоду батькам. Цим
обумовлюється використання таких захисних механізмів, як ідеалізація і
знецінювання, характерних для нарцисичного типу організації особистості
підлітка, схильного ідеалізувати можливого агресора, котрий одержує
додаткову можливість використовувати такого підлітка для задоволення
своїх агресивних прагнень.
Шизоїдному типу організації особистості притаманна конфліктність між
бажанням близькості і збереженням дистанції, страх бути покинутим і/або
поглиненим одночасно. Розвивається такий тип в умовах суперечливих
комунікацій, що дезорієнтують, у ситуації, коли один з батьків є
спокусником, що порушує певні межі, а інший жорстко критикує. У цій
ситуації підліток використовує такі захисти, як ізоляція та аутистичний
відхід від реальності, в результаті не може розраховувати на підтримку
та захист оточуючих. Крім того, такі підлітки частіше випадають з груп
однолітків, стають у групі ідеальними „цапами-відбувайлами”.
Сором’язливість, страх виявитися безпомічним перед сильними і значимими
іншими розвиваються у дитини у відносинах із садистичними чи надто
тривожними батьками, які не довіряють собі й дитині, а це обумовлює
розвиток параноїдного типу особистості, яка використовує в
життєдіяльності такі захисти, як проекція, заперечення, реактивне
утворення. Крім того, такі підлітки схильні до створення надцінних ідей,
серед яких може бути й ідея про власну жертовність, тоді як навколишній
світ сприймається (в руслі проекції власних агресивних імпульсів) таким,
що переслідує. Ситуацію насилля такі підлітки зазвичай не витісняють, а
роблять вигляд, що її не було. Крім того, їм притаманний так званий
стокгольмський синдром, при якому переживання страху і ненависті до
агресора змінюється протилежним утворенням.
Депресивний тип особистості використовує такі захисти, як інтроекція,
звертання проти себе внаслідок властивих їй страху безпорадності, страху
бути покинутим, наявністю ірраціональної провини за бажання бути
самостійним та агресивним. Вони розвиваються в дитячо-батьківських
відносинах, що характеризуються придушеними і зверненими на себе
гнівними реакціями на емоційне насилля батька. Дитячі взаємини з
батьками, що критикують та індукують провину, при наявності інверсії
дитячо-батьківських відносин (у дитини роль батька, що піклується)
приводять до залежності і страху залишитися самотнім. В результаті
розвивається мазохістичний (саморуйнуючий) тип особистості, що
використовує як захисти звертання проти себе, інтроекцію, ідеалізацію.
Саме підлітки з депресивним типом особистісної організації, який в
окремих випадках може формуватися як мазохістичний, є ідеальною жертвою,
оскільки вони самі виправдовують пережите насилля і беруть на себе
провину за нього, звільняючи агресора від відповідальності за заподіяну
шкоду.
Маніакальний/гіпоманіакальний (циклотимний) тип організації особистості
обирає такі захисти, як заперечення та відреагування, що обумовлюється
сильною тривогою, пов’язаною з негативними емоціями, якими не вдається
управляти та які заперечуються. Розвивається такий тип особистості
внаслідок травми, повторної сепарації, надмірної батьківської критики й
характеризується наявністю сильного травматичного переживання. Як
правило, підлітки з таким типом особистості переживають травму, як і
депресивні, але вони використовують психологічні захисти примітивнішого
рівня, що не дозволяє їм робити висновки з травматичної ситуації. Відтак
підвищується ймовірність її повторення.
Обсесивно-компульсивний тип організації особистості розвивається в
умовах моралізування в родині, нав’язування відповідальності, яка
викликає почуття провини, що призводить до розвитку страху, сорому
стосовно заборонних думок чи дій, виникненню провини за щирі почуття.
Використовуються такі захисти, як ізоляція у обсесивних, анулювання у
компульсивних, реактивне утворення. Як правило, такі підлітки
зосереджуються на отриманій травмі, що може призвести до формування
нав’язливих станів чи дій.
Істеричний тип особистості характеризується несвідомою тривогою,
почуттям провини, сорому, страху вторгнення, експлуатації і відкидання.
Захисти: витіснення, сексуалізація, регресія, протифобне відігрування
зовні. Витіснення у підлітків з таким типом особистості призводить до
зниження тривоги на певний час та до її підвищення внаслідок того, що
витіснений зміст прагне стати усвідомленим. Це не дозволяє таким
підліткам застосувати інтелект для опанування травми. Як правило,
агресор сексуалізується, ситуація насилля стає бажаною, внаслідок чого
підліток починає переживати сором чи провину.
Для дослідження особливостей віктимної поведінки підлітків
використовувалася методика визначення типу їх віктимної активності (ТВА)
(розроблена в межах нашого дисертаційного дослідження).
Проаналізувавши взаємозв’язок між шкалами методики ТВА і методики
„Сімейні ролі”, ми одержали такі результати (див. таблицю):
Таблиця
Кореляції між шкалами методик ТВА і „Сімейні ролі”
Шкали
Сімейний герой Занедбана дитина Цап-відбувайло Сімейний клоун
Загальна віктимність 0,73786 -0,54433 -0,21082 0,05356
Активний тип віктимності -0,63246 0,23537 0,316228 0,13477
Пасивний тип віктимності -0,63246 0,25347 0,316228 0,00225
Прихований тип віктимності 0,63246 -0,8165 -0,31623 0,17443
Ситуаційний тип віктимності 0,31623 -0,8165 -0,63246 0,24543
Соціальна бажаність -0,7746 0,985454 0,774597 0,21665
Патологічна сімейна роль „Сімейний герой” має пряму кореляційну
залежність із загальною віктимністю і прихованим її типом. Це може
свідчити, що, реалізуючи очікування батьків в ідеальній дитині і стаючи
їхнім нарцисичним розширенням, дитина задовольняє свою потребу в їх
схваленні і турботі, але тим самим перекреслює власне „Я”. У зв’язку з
цим вона позбавляється можливості реалізовувати свої щирі бажання і
потреби, тому їх задоволення можливе тільки при знятті відповідальності
шляхом отримання статусу жертви.
Така роль має і зворотну кореляційну залежність із соціальною бажаністю,
що засвідчує існування протесту проти нав’язаних норм і правил і
сформовану схильність бути жертвою в якості компромісу між бажанням і
забороною.
Зворотна кореляція з агресивним і підбурюючим типами говорить про
дотримання культурних вимог і заборон Супер-Его на демонстрацію агресії,
що підтверджує тезу про те, що підлітки з таким типом реалізують бажання
батьків у більшій мірі, ніж бажання власні.
Патологічна сімейна роль „Занедбана дитина” має пряму кореляцію із
соціальною бажаністю, що говорить про прагнення підлітка мати вигляд
цінного та гідного любові.
Спостерігаємо також зворотні кореляційні залежності між цією роллю і
загальною віктимністю, ситуаційним і прихованим типами віктимності.
Отже, результати дослідження дозволяють говорити, що підлітки з таким
типом менш інфантильні, краще усвідомлюють свої дії, вільніші в
реалізації своїх потреб і здатні до самозахисту. У цій групі прагнення
одержати схвалення і позитивну оцінку від людей з високим соціальним
статусом може виступати як передумова формування віктимності, однак
залежність від людей з таким статусом (батьків, учителів, старших
товаришів тощо) призводить до ситуації травматизації тільки за умови
навмисної експлуатації підлітка з їх боку.
Патологічна сімейна роль „Цап-відбувайло” є окремим випадком ролі
„Занедбана дитина”, бо має спільні з нею кореляції: пряму (із соціальною
бажаністю) і зворотну (з ситуаційним типом віктимності). Це свідчить про
наявність інвертованих дитячо-батьківських стосунків, за яких
відповідальність за неприємності, що трапляються, покладається на
дитину, котра прагне довести, що вона гідна любові й уваги. Отже, ця
група підлітків схильна перебільшувати свої вади і ступінь
відповідальності, що може переживатися як травма. Більше того,
травмуючим є саме факт такого ставлення батьків, що позначається на
формуванні недовіри до всіх дорослих. Відтак, якщо підліток стане
жертвою, є дуже мала ймовірність, що він розповість про це дорослому.
Цим можуть пояснюватися одержані нами результати, у яких не
спостерігається прямих кореляцій з розглянутими типами віктимності і
наявність високої кореляції зі шкалою соціальної бажаності.
Література:
1. Ганс фон Хентиг. Курс советской криминологии. М., 1988. Т. 1, с. 169.
2. Кернберг О. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. – М.:
Класс, 1998. – 368 с.
3. Кернберг О. Отношения любви (норма и патология). – М.: Класс, 2000. –
256 с.
4. Минская В. С., Чечель Г. И. Виктимологические факторы и механизмы
преступного поведения. – Иркутск: 1988. – 120 с.
5. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. – М.: Класс, 1998. –
480 с.
6. www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
