РЕФЕРАТ
на тему:
“Внесок К.Маркса
в теорію соціальної стратифікації”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття соціальної стратифікації
2. Теорія класів і класової боротьби за К.Марксом
3. Вплив поглядів К.Маркса на становлення стратифікаційної теорії
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вже давно помічено, що у людських суспільствах існує соцiальна
нерiвнiсть, а саме нерiвний подiл таких соцiальних благ як богатство,
влада та пошана. Із приблизно 4 столiть iснування Homo sapiens
близько 36 столiть нашi предки жили у невеликих групах мисливцiв та
збирачiв, якi дiлили їжу, шкури звiрiв, сховища та iншi ресурси. У цих
суспiльствах соцiальна нерiвнiсть – крiм тої, що була пов’язана з вiком
або статтю, – означала лише вiдносно невеликi вiдмiнностi у
статусi певних iндивiдiв. Одна особа могла мати вищий статус нiж iншi
завдяки, наприклад, таким особистим якостям, як мудрiсть, мисливськi
вмiння або врода. Але коли суспiльства стали бiльш великими та
складними – як це склалося в бiльшостi за останнi кiлька тисяч рокiв
– виник зовсiм iнший вид соцiальної нерiвностi: нерiвнiсть цiлих
категорiй людей. Мешканці цих суспiльств подiляються по рiзних
верствах. Це виявляється, зокрема, в тому, що в однiй верствi люди
вважають себе рiвними одні одним, людей з вищої верстви вони вважають
такими, що займають у якомусь вiдношеннi вище становище, а людей з
нижчої верстви вони вважають такими, що займають у якомусь вiдношеннi
нижче становище. Цей вид нерiвностi формується на основi соцiальної
структури в тому розумiннi, що вiн має тенденцiю переходити вiд
попереднього поколiння до наступного. Наприклад, багатство i
бiднiсть iснували в суспiльствi до того, як Ви в нього прийшли, i вельми
iмовiрно, що вашi дiти теж з ними зустрiнуться.
Соцiальна стратифiкацiя – це структурована нерiвнiсть цiлих категорiй
людей, якi через нерiвний статус у соцiальнiй iєрархiї мають рiзний
доступ до соцiальних благ.
Коротше можна сказати, що соціальна стратифiкацiя – це структуроване
ранжування людей та груп. Соцiальна стратифiкацiя залежить вiд
соцiальної диференцiацiї, але не спiвпадає з нею.
Не дивлячись на критичне відношення сучасників до маркизму та його
засновника, слід зазначити, що Карла Маркс був обдарованою особистістю.
Це всебічнорозвинена та ерудована людина минулого. Визначити його
наукову «спеціальність» непросто, як непросто відокремити його наукову
діяльність від публіцистичної і політико-практичної. Маркс закінчив
юридичний факультет, дисертацію написав по філософії, багато років
присвятив вивченню економіки й інших наук. Його праці носять
міждисциплінарний характер. Але до якої б наукової дисципліни чи жанру
формально не відносилася та чи інша його робота, йому було характерне
соціологічне бачення досліджуваної проблематики.
Особливо цікавим є дослідження поглядів обдарованого вченого К.Маркса
стосовно соціальної стратифікації та розуміння його внеску в теорію
соціальної стратифікації.
1. Поняття соціальної стратифікації
Поняття стратифікації має декілька значень:
1. Соціальна диференціація і нерівність на основі таких критеріїв, як
соціальний престиж, самоідентифікація, професія, дохід, освіта, участь у
владних відносинах і т.д.
2. Постійне ранжирування соціальних статусів і ролей у соціальній
системі.
Велика частина суспільств організована таким чином, що їх інститути
неоднаково розподіляють блага і відповідальність серед різних категорій
людей і соціальних груп.
Соціологи називають соціальною стратифікацією розташування індивідів і
груп зверху вниз по горизонтальних прошарках, чи стратам, по ознаці
нерівності в доходах, рівню освіти, обсязі влади, професійному престижі.
З цього погляду соціальний порядок не є нейтральним, а служить
досягненню цілей та інтересів одних людей і соціальних груп у більшій
степені, ніж інших.
Питання «хто що одержує і чому?» цікавив людство завжди. Перші іудейські
пророки, які жили за 800 років до н.е., зокрема Амос, Міхей та Ісайя,
незмінно засуджували багатих і могутніх членів суспільства.
Міхей, наприклад, обвинувачував за те, що ті захоплювали поля і будинки
своїх сусідів; були «вчинювані насильства», вимагали хабарів і робили
безчесні і віроломні вчинки.
Давньогрецькі філософи, у тому числі Платон і Аристотель, докладно
обговорювали інститут приватної власності і рабства.
У своєму діалозі «Держава» у 370 р. до н.е. Платон писав: «Будь-яке
місто, яким би малим воно не було, фактично розділене на дві половини:
одна для бідних, інша для багатих, і вони ворогують між собою». В
індійських Законах Ману, складених приблизно в 200 р. до н.е., даний
опис створення світу, у якому соціальна нерівність вважається посланням
богів для загального блага.
Таким чином, відомі полярно протилежні погляди на соціальне
розшарування: одні, подібно Міхею та Платону, критикували існуючу
систему розподілу, інші, як брахмани, підтримували її.
У реальному житті нерівність людей відіграє величезну роль.
Нерівність – специфічна форма соціальної диференціації, при якій окремі
індивіди, прошарки, класи знаходяться на різних сходинках вертикальної
соціальної ієрархії, володіють нерівними життєвими шансами і
можливостями задоволення потреб.
Нерівність – це критерій, за допомогою якого ми можемо розмістити одні
груп вище або нижче інших. Соціальна структура виникає на основі
суспільного поділу праці, а соціальна стратифікація – на основі
суспільного розподілу результатів праці, тобто соціальних благ.
Існують два основних підходи до розгляду соціальної стратифікації.
Перший підхід – консервативний – підтримує iснуючий соцiальний
устрiй. Прихильниками даного підходу стверджується, що нерiвний подiл
соцiальних благ необхiдний для виконання суттєвих завдань суспiльства.
Другий підхід – радикальний – дуже критичний до iснуючих устроїв.
Прихильники цього підходу стверджують, що соцiальна нерiвнiсть виникає у
боротьбi за дефiцитнi цiннi товари й послуги.
Сучаснi теорiї нерiвностi також пiдпадають пiд одну з цих двох
традицiй.
Теорiї, які виросли з консервативної традицiї, сьогоднi називають
функцiоналiстськими. Теорiї, що вирастають з радикальної традицiї,
отримали назву конфлiкцiонiстських. I дебати, що точаться щодо рiзних
концепцiй, часто є академiчним замiщенням реального конфлiкту мiж
рiзними полiтичними орiєнтацiями. Щодо підходів К.Маркса, то його теорії
слід відносити до радикальних.
2. Теорія класів і класової боротьби за К.Марксом
Тема класів і класової боротьби – центральна в Маркса. Її роль у його
доктрині настільки значна, що марксисти часто ототожнювали «марксистську
точку зору» з «класовою точкою зору».
Розподіл суспільства на класи і розгляд соціального розвитку під кутом
зору взаємодії і боротьби різних класів існували і до Маркса. Сам Маркс
відзначав, що не він відкрив існування класів у сучасному суспільстві,
класову боротьбу, історичний розвиток цієї боротьби і «економічну
анатомію класів». «Те, що я зробив нового, складалося в доказі
наступного:
1) що існування класів зв’язане лише з визначеними історичними фазами
розвитку виробництва,
2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату,
3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і
до суспільства без класів», – писав він.
Хоча поняття класу займає центральне місце в доктрині Маркса, він ніде
не дає його загального визначення. Очевидно, це поняття представлялося
йому досить очевидним і настільки фундаментальним, що можна було
обійтися без його визначення. Проте, він хотів визначити це поняття в
третьому томі «Капіталу». Але завершальна глава рукопису, названа
«Класи», саме обривається майже відразу після слів: «Найближче питання,
на яке ми повинні відповісти, таке: що формує клас…?».
Проте, уявлення Маркса про класи можна реконструювати на підставі його
робіт і численних висловлювань про цей предмет. З його погляду, класовий
розподіл відсутній у первісних суспільствах, у яких існує колективна
власність на засоби виробництва; воно виникає тільки в так званих
антагоністичних формаціях, у результаті розвитку поділу праці і
приватної власності на засоби виробництва. Що ж таке класи в його
трактуванні?
У самому широкому змісті класи, по Марксу, це будь-які соціальні групи,
які знаходяться по відношенню один до одного в нерівному положенні і
боряться між собою. У цьому змісті класи містять у собі стани і будь-які
більш-менш значні соціальні категорії, розташовані на різних ступінях
соціальних сходів. У більш вузькому значенні Маркс розуміє під класами
такі соціальні групи, які розрізняються по їх відношенню до засобів
виробництва. Оскільки він бачить основу класового розподілу суспільства
у виробничих відносинах, остільки класи виступають як вираження цих
відносин. Різна форма власності на засоби виробництва і, головне,
наявність чи відсутність цієї власності виступають як головні критерії
класоутворення.
Але цих об’єктивних критеріїв ще недостатньо для того, щоб говорити про
клас у повному розумінні слова. Це ще «клас у собі». Клас у повному
значенні, по Марксу, – це «клас для себе», тобто клас, що усвідомив себе
як особливу соціальну групу зі своїми власними інтересами, що
протистоїть іншим групам.
Боротьба між класами, по Марксу, — це в кінцевому рахунку вираження
боротьби між продуктивними силами, які розвиваються, і відстаючими від
них виробничими відносинами. У визначений історичний період один клас
(«реакційний») втілює віджиті виробничі відносини, інший
(«прогресивний») — виробничі відносини, які народжуються, відповідним
продуктивним силам, що розвиваються.
Пролетаріат і буржуазія, по Марксу, — останні класи-антагоністи.
Майбутня комуністична формація — це безкласове суспільство. Для того,
щоб його встановити, пролетаріат, історична місія якого полягає в тому,
щоб, звільнивши себе від буржуазної експлуатації, одночасно звільнити
все суспільство (людство), повинен завоювати політичну владу й
встановити свою революційну диктатуру. Таким чином, Маркс не тільки
разом із Сен-Сімоном, сен-сімоністами і Контом пророкує про настання
золотого століття, не тільки відкриває в пролетаріаті нового месію, але
і «науково» обґрунтовує, що цей месія повинний робити, щоб виконати своє
всесвітньо-історичне призначення.
3. Вплив поглядів К.Маркса
на становлення стратифікаційної теорії
Карл Маркс справедливо відзначав, що не йому належить заслуга відкриття
існування класів і їх боротьби між собою. І дійсно, з часів Платона, але
все-таки переважно з тих пір, як буржуазія вступила в ХVШ столітті на
сцену історії, багато економістів, істориків та філософів міцно вводять
у суспільствознавство Європи поняття соціального класу (Адам Сміт, Етьєн
Кондильяк, Клод Сен-Сімон, Франсуа Гізо, Огюст Міньє та ін.). Однак
ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової
структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї
системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки
всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві,
механізму експлуатації в тому капіталістичному суспільстві, що існувало
в його час. Тому в більшості сучасних робіт із проблем соціальної
нерівності, стратифікації і класовій диференціації рівною мірою й у
прихильників марксизму, і в авторів, далеких від позицій К.Маркса,
дається розбір його теорії класів.
На думку соціологів всіх ідейних напрямків, ніхто в історії суспільної
думки настільки виразно як К.Маркс не підкреслював, що джерелом
соціального розвитку виступає боротьба між антагоністичними суспільними
класами. Як вже було згадано вище по Марксу, класи виникають і
протиборствують на основі різного положення і різних ролей,
виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства. Іншими
словами, найбільш загальною основою утворення класів є суспільний
поділ праці.
На визначеному етапі розвитку людського суспільства спостерігаються
зародкові форми поділу праці, що спочатку не ведуть до підпорядкування
одних людей іншими. Поділ праці, як фактор, спрямований на оволодіння
силами природи, викликає технічну спеціалізацію працівників, утворює
професії і спеціальності. Однак, у міру ускладнення процесу виробництва
ускладнюється і процес його організації. Тому з’явилася потреба в
професійних організаторах, іншими словами, – потреба в поділі праці на
виконавський (переважно фізичний) і управлінський. Так поділ праці
здобуває характер поділу на його соціально неоднорідні види. Іншими
словами, у ньому як би кристалізуються дві сторони: виробничо-технічна і
соціально-економічна.
Соціально-економічний аспект поділу праці включає такі великі явища, як
поділ на розумовий і фізичний, управлінський і виконавський,
кваліфікований і некваліфікований, творчий і стереотипний.
Поділ праці на виконавський і організаторський історично передувало
утворенню приватної власності і суспільних класів. З появою же приватної
власності і класів відбувається закріплення визначених функцій, сфер і
родів діяльності в єдиному процесі виробництва за різними класами.
З моменту виникнення класів не рід діяльності визначає приналежність до
даного класу, а навпаки, приналежність до класу визначає заздалегідь
задане коло професій, який може займатися виходець з даного класу.
К.Маркс писав: “… Сучасне класове розходження ні в якому разі не
засновано на “ремеслі”; навпаки, поділ праці створює різні види праці
усередині того самого класу”.
Таким чином, ключем до розуміння теорії Маркса класового розподілу
суспільства є відкриття К.Маркса, що він сам вважав своїм головним
досягненням – двоїстий характер праці, саме таємниче явище, не розгадане
протягом двох тисячоріч: як конкретної праці, описуваної
техніко-технологічним змістом, і абстрактної – описуваної ступенем і
способом витрати робочої сили. Ось де і є велике таїнство соціального
розчленовування людей. У праці різного змісту витрата робочої сили
залежить від того, чи є праця переважно розумовою чи фізичною, якою
мірою вимагає від працівника знань і умінь, ініціативи і самостійності.
Важливою рисою способу витрати робочої сили є ступінь споживання в
процесі праці енергії і здоров’я працівника. Спосіб витрати робочої
сили, будучи загальним моментом, що властивий праці будь-якого змісту,
будь-якій конкретній праці, зв’язаний з такими рисами праці як ступінь
інтелектуальності, обсяг творчих функцій, міра самостійності працівника
в праці, його вага, напруженість, монотонність і т.д. Так К.Марксом була
розкрита природа класів.
Починаючи зі своїх ранніх робіт, К.Маркс писав про соціальні класи, їх
походження, внутрішній диференціації, наявності проміжних шарів і т.д.
Але в нього відсутнє цілісне визначення поняття “клас”. Відомо, що в
третьому томі “Капіталу” глава LII “Класи” була лише почата. У ній Маркс
із усією визначеністю висловлювався проти виділення класів по тотожності
доходів і джерелам доходів. Позитивна частина ним не була розвита. У
ранніх роботах Маркса було присутнє розширювальне розуміння класу, не
було розрізнення класів і станів. Надалі в нього склалося досить чітке
розуміння класу.
Багаторазово послідовники і критики Маркса намагалися інтерпретувати
його концепцію класів, даючи свої визначення. Так, у 1919 р. В.І.Ленін
запропонував наступне визначення класів: “Класами називаються великі
групи людей, що розрізняються по їх місці в історично визначеній системі
суспільного виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому й
оформлений у законах) до засобів виробництва, по їх ролі в громадській
організації праці, а, отже, по способах одержання і розмірам тієї частки
суспільного багатства, який вони володіють. Класи, це такі групи людей,
з яких одна може собі привласнювати працю іншої, завдяки розходженню їх
місця у визначеному укладі суспільного господарства”.
Американський соціолог Чарльз Андерсон, проаналізувавши погляди Маркса,
перелічує наступні критерії соціального класу:
загальна позиція в економічному способі виробництва;
специфічний спосіб життя;
конфліктні та ворожі відносини з іншими класами;
соціальні відносини й спільність, що виходять за місцеві і регіональні
границі;
класова свідомість;
політична організація.
Дуже точно уловив соціологічне бачення соціальних відносин і класових
розходжень у К.Маркса соціолог Ю.А.Левада: “Очевидно, що підхід Маркса
до суспільства – це макропідхід, що виявляється в тому, що категорії
аналізу суспільства розроблені стосовно до його глобальної структури. У
“Капіталі” неодноразово підкреслюється, що категорія виробничих
відносин, наприклад, діє не в рамках зв’язків окремого робітника з
окремим капіталістом , а в рамках зв’язків класів, у рамках
макроструктури суспільства”.
У сприйнятті К.Маркса класу важливе місце займає категорія інтересу,
пояснення протилежності інтересів основних класів. Люди, що
знаходяться в різних відносинах до засобів виробництва, мають
протилежні інтереси. У буржуазному суспільстві, особи, які володіють
фабриками, зацікавлені в максимізації прибутку, який створюють
робітники. А робітники, природно, чинять опір цій експлуатації. Але клас
капіталістів, у силу володіння економічною владою, володіє і державною
владою, і внаслідок цього може придушувати будь-який ефективний прояв
незгоди з боку робітників.
Важливим моментом є й об’єктивність існування класів, незалежно від
того, усвідомлюють це самі члени чи класу ні. Поняття об’єктивності
існування класів є відмітною рисою підходу Маркса до вивчення
стратифікації.
Тут ми переходимо від структурної теорії класів, заснованої на
розрізненні спільності діяльності, відносини до власності і способу
життя, до характеристики їх як суб’єктів соціальної дії. При вивченні
класів і їх відносин, по Марксу, важливими випливають поняття: класова
свідомість, класова солідарність і класовий конфлікт.
Під класовою свідомістю розуміється усвідомлення класом своєї ролі у
виробничому процесі і своєму відношенні до інших класів. Свідомість має
на увазі, наприклад, усвідомлення робітничого клас степені експлуатації
з боку імущих класів, які позбавляють робітників належної їм частки
додаткового продукту, створеного ними ж. Для остаточного конституювання
класу з ізольованих індивідів необхідне усвідомлення єдності, відчуття
відмінності від інших класів і навіть ворожості стосовно інших класів.
Кінцева стадія свідомості, на думку Маркса, досягається тоді, коли
робітничий клас починає розуміти, що своєї справедливої мети він може
досягти, лише знищивши капіталізм, але для цього потрібно об’єднати свої
дії.
Під класовою солідарністю мається на увазі ступінь усвідомлення єдності
чи навіть воля до спільних дій, необхідних для досягнення їх політичних
і економічних цілей.
Класовий конфлікт має два етапи:
1) неусвідомлена боротьба між робітниками і капіталістами за більш
справедливий розподіл додаткового продукту, коли класова свідомість ще
недостатньо розвинута;
2) свідома і цілеспрямована боротьба між двома класами, коли робітники
усвідомлюють свою історичну роль і виступають спільно за поліпшення
свого положення і, в остаточному підсумку, за перехід власності над
знаряддями виробництва у свої руки.
По Марксу, робітники неминуче прийдуть до усвідомлення свого положення і
будуть спільно боротися за його поліпшення при “відповідних обставинах”,
тобто коли їх положення не безнадійне чи коли вони перестають вірити в
щасливе загробне життя. Тому що Маркс вважав, що робітники не завжди
можуть досягти необхідного рівня свідомості, то він розробив поняття
“перекрученої свідомості”, що вело їх до адаптації і прийняття
капіталізму.
Висновок
Першими спробували пояснити природу соціальної стратифікації Карл Маркс
і Макс Вебер. Маркс вважав, що в капіталістичних суспільствах причиною
соціального розшарування є поділ на тих, хто володіє і керує
найважливішими засобами виробництва, — клас капіталістів-гнобителів, чи
буржуазія, і тих, хто може продавати тільки свою працю, — пригнобленийий
робітничий клас, чи пролетаріат. На думку Маркса, ці дві групи і їх
незбіжні інтереси є основою розшарування. Таким чином, для Маркса
соціальна стратифікація існувала тільки в одному вимірі.
В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної
реальності, розглядаючи суспільство як систему зв’язків і відносин між
індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, що
одночасно формують соціальні системи і формуються ними. Суспільство, по
Марксу, не просто «включено» у природу; воно знаходиться з нею в
складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв’язує його з
природою і разом з тим протиставляє його їй.
У метафорiчному розумiннi стратифiкацiю зображують як шари торту,
але щабелi дробини. Науковий погляд на стратифiкацiю iсторично
змiнювався та уточнювався. Так, Карл Маркс розробив таке бачення
стратифiкацiї, в якому встановленi групи вiдокремлювались одна вiд
одної в залежності від їх відношення до засобів виробництва. Ті, хто
володіють основними засобами виробництва та контролють їх – це клас
капiталiстiв, або буржуазiї. Ті, хто має тiльки свою робочу силу, – це
робiтничий клас, або пролетарiат. При цьому клас буржуазiї розглядався
як такий, що пригноблює, а пролетарiат – як пригноблений. Пiзнiше
вiдомий нiмецький соцiолог Макс Вебер стверджував, що Маркс занадто
спрощено змалював соцiальну стратифiкацiю.
Пошук соціологічної істини невіддільний від соціальної критики, і цей
елемент у марксової соціології безсумнівно був присутній. Але величина
цього елемента в Маркса була надмірною, і відзначена перевага непомітна
переростало в серйозну ваду. Його радикалізм і екстремізм, прагнення
революціонізувати все і вся приводили до того, що із соціолога, який
вивчає і, природно, який критикує суспільство, він перетворювався в
політика, що руйнує об’єкт свого вивчення. Наука для Маркса була скоріше
засобом змінити світ, чим пояснити його.
Стосовно соціальної стратифікації Макс Вебер вважав, що Карл Маркс
значно спростив картину стратифікції, Вебер вважав, що в суспільстві
існують й інші лінії розділу, які не залежать від класової приналежності
або економічного положення, і запропонував багатомірний підхід до
стратифікації, який мав більше визнання в соціологічній науці, ніж
підхід К.Маркса. Однак, погляди К.Маркса підштовхнули велике коло
теоретиків до більш плідного дослідження і аналізу соціальної
стратифікації, яка сьогодні представляє собою досить об’ємну
багатоваріантну теорію з різноманітними підходами і тлумаченнями.
Ніхто до Маркса не давав настільки глибокого обґрунтування класової
структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізу всієї
системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки
всебічного розкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві,
механізму експлуатації в тому капіталістичному суспільстві, що існувало
в його час. Тому в більшості сучасних робіт із проблем соціальної
нерівності, стратифікації і класовій диференціації рівною мірою й у
прихильників марксизму, і в авторів, далеких від позицій К.Маркса,
дається розбір його теорії класів.
Список використаної літератури
Грамши А. Наш Маркс // Грамши А. Избр. произведения. М., 1980.
Девіс К., Мур У.Е. Деякі принципи стратифікації // Збірник
“Структурнофункціональний аналіз у сучасній соціології”. “Ін формаційний
бюлетень”ССА. Серія “Переклади і реферати”. – N 6, вип I. М., 1988.
С.194-212.
Маркс К. Критика политической экономии (черновой набросок 1857-1858
годов) // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. – М., 1984.
Маркс К. Капитал. Т. I. – М., 1981.
Маркс К. Нищета философии // Там же. Т. 4.
Маркс К. Наемный труд и капитал. – М., 1982.
Соціальна стратифікація в перспективі. Сучасна соціологічна теорія в її
наступності і зміні // За редакцією Г.Беккера й А.Боскова. – М., 1981.
– С.436.
Соціологія. Підручник / За ред. Печі. – К., 2001.
Хмелько В. Соціологія. Курс лекцій. – К., 1997.
PAGE
PAGE 16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
