.

Світовий ринок капіталів та його вплив на інвестиційну діяльність в Україні (курсовая)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
497 11635
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

З курсу: “ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ”

На тему:

ПЛАН

Вступ
………………………………………………………………
……………………………….. 3

1. Глобалізація і інтернаціоналізація як основа підсилення мобільності
капіталу……………………………………………………….
…………………………………… 5

2. Особливості міждержавного руху капіталів на сучасному етапі………
10

3. Інвестиційна привабливість економіки
України……………………………… 16

4. Внутрішньорегіональні особливості прямого інвестування в
Україні………………………………………………………..
…………………………………….. 23

Висновки……………………………………………………….
………………………………….. 32

Додатки………………………………………………………..
…………………………………… 34

Список використаних
джерел…………………………………………………………
….. 42

ВСТУП

Давно закінчилась епоха натуральних господарств. Економіку стало важко
відгородити границями однієї країни. Це практично сьогодні ніхто і не
намагається робити. Адже торгівля між країнами, економічне
співробітництво, міжнародний поділ праці несуть у собі відчутні взаємні
вигоди. Поступово складається світова економіка.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу
залежність від економіки інших країн. Економічні відносини між країнами
вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном, вони включають
рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили,
науково-технічний обмін.

Мета роботи полягає у ознайомленні з загальними положеннями щодо
дослідження документів у якості носіїв інформації і доказів по справі,
вивченні загальних правил і закономірностей даного виду досліджень,
виявлення і вивчення особливостей окремих видів досліджень в рамках
об’єкту роботи, ознайомлення з суттю такого явища як світовий ринок
капіталів та інвестиційної діяльності в Україні.

Вивчення даної теми проводилось на основі нормативного матеріалу в
основеному це закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня
1991 року, на основі теоретичного матеріалу це монографії та підручники,
детальніше представлені у списку використаної літератури, а також
практичного – це “Статистичний щорічник Чернівецької області за 2003
рік”.

Ринок капіталів – сфера формування попиту та пропозиції на капітал, що
забезпечує акумуляцію і перерозподіл коштів, рух основного капіталу,
максимізацію прибутків, підтримка пропорцій в економіці, а також це
такий ринок, на якому господарські суб’єкти та індивіди надають і
дістають позички з метою їх подальшого використання у процесі
виробництва.

Через ринковий капітал залучаються грошові нагромадження підприємств,
держави, що перевищують їх поточні потреби, і як кредитні засоби
направляються на розвиток виробництва й в інші сфер економіки. Одночасно
капітал знаходиться в руках кредитора у вигляді цінних паперів.

Зовнішньоекономічні зв’язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і
вивозу товарів, імпорту і експорту. Але в сучасній економіці, в число
товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як
капітал. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя і в
інтересах отримання прибутку за кордоном збільшуються значення і
масштаби вивозу капіталу.

Вивіз капіталу – це цілеспрямоване переміщення коштів з однієї країни в
іншу для приміщення їх у вигідну справу.

Ефективна національна економіка – гарантія незалежності держави. Вона
вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій
невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів
керівництва до ринкової економіки.

Нашій країні доведеться зробити ще незнаний в історії людства крок –
здійснити зворотний перехід від суспільства з плановою економікою до
суспільства з ринковою економікою.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу
існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок
фінансових коштів, і інші – у яких їх не вистачає. Для нормального
розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і
перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами.

Відповідно основними видами операцій на ринку капіталів є
купівля-продаж цінних паперів, одержання банківських позичок,
комерційного й іпотечного кредиту. Інструментами угод тут виступають
цінні папери: депозитні сертифікати, банківські акцепти і т.д. Отже,
ринок капіталів – це розгалужена мережа фінансово-кредитних установ,
через які здійснюється рух капіталу.

1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА ПІДСИЛЕННЯ МОБІЛЬНОСТІ
КАПІТАЛУ.

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в
останній чверті ХХ ст. відбувається під знаком глобалізації. Її
економічна складова пов’язана насамперед із джерелами, факторами,
формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції, й технології,
робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг
та ін. Зростають міжнародна торгівлі та інвестиції, небачених досі
масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків
робочої сили, відчутно підвищилась роль ТНК у світогосподарських
процесах, загострилася глобальна конкуренція, з’явилися системи
глобального стратегічного менеджменту. Розглянемо принципові ознаки та
характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу.

Глобалізація – це продукт епохи постмодерну, переходу від індустріальної
до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ
ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні
ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік
різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства.
водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання
парникового ефекту, втручання в природу шляхом генної інженерії,
клонування тощо. Зростання нових світових комунікативних мереж за
рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем
електронного зв’язку спонукає до здійснення багатьох з них поза
державним контролем.

Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення
міждержавних та міжфірмових господарських контактів. Так, якщо вартість
3-х хвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном коштувала в
1930 р. 300 дол. (за курсом 1996 р.), то нині – лише 1 долар.

Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес
глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу
„нові індустріальні країни” Азії та окремі держави Латинської Америки.

Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації із спільними
уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю, створюються структури
глобальних еліт, вестернізуються світовий культурний простір за
одночасного протистояння цьому процесові, особливо з боку мусульманських
держав.

На авансцену світового економічного життя висуваються нові суб’єкти
світогосподарських процесів, які поряд із традиційними стають нині
головними.

Таких нових суб’єктів 8:

міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);

країни „великої сімки”;

регіональні організації, яких намічується близько 60;

багатонаціональні корпорації (майже 50 тис);

інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові
компанії);

неурядові організації;

великі міста;

окремі видатні особистості (науковці-нобелівські лауреати,
університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, до досить згадати, що, наприклад, в одному
лише Токіо виробляється в двоє більше товарів і послуг, ніж у всій
Бразилії.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції,
коли зростаюча кількість суб’єктів світогосподарських зв’язків не має
певної державної належності.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього,
і міжнародного економічного життя.

Існує 2 головні підходи стосовно етапів розвитку економічної
глобалізації.

Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних
відкриттів у формі мляво плинної глобалізації, коли економічні відносини
між державами мали спорадичний, дискретний характер, обмежуючись окремим
локальними аренами і територіями.

До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного
прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається міжнародний
поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і
регіонів. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав
назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом
світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх
єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в
умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і
важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід пов’язує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст.,
коли вона стає визначальним фактором як національного, так і
міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію
світогосподарських процесів.

Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва
знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації,
комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують
важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних
країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного
поділу праці) через ринкові та позаринкові зв’язки між підприємствами,
які виробляють взаємообумовлену продукцію.

У зв’язку з цим у процесі міжнародного усуспільнення виробництва
розвиваються сталі та тісні зв’язки між підприємствами, які
кооперуються. Причому воно мало залежить від стихії товарного обміну на
світовому ринку.

Про сталість і зростаючий динамізм цих процесів свідчать дані про
збільшення частик частин, вузлів і компонентів у загальному обсязі
імпорту машин і устаткування у розвинутих країнах світу.

Усе це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його
різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства, він
виражає процес переростання продуктивними силами і економічними
відносинами меж національних країн та їх поступову інтернаціоналізацію у
кожній із сфер суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві,
обміні, розподілі та споживанні). Щоб дати простір для дії цього закону,
слід, насамперед створити належні умови:

наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі

місцем країни у світовій економічній системі господарства та її
валютно-економічним станом

помірністю податкового тиску

пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам
доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним
паперам – до біржового котирування

вдалим географічним положенням

відносною стабільністю політичного режиму

Ці чинники обмежують коло національних ринків грошей та капіталів, які
виконують міжнародні операції. Унаслідок конкуренції склалися світові
фінансові центри – Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург,
Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.

Інтернаціоналізація обігу (зовнішня).

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов’язана з
процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з
інтернаціоналізації ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого
зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва. так,
на період 1981-1966 р.р. темпи зростання міжнародної торгівлі становити
щорічно 5,2%, що у 1,5 рази швидше, ніж виробництво. Закон
інтернаціоналізації обігу виражає поступову інтернаціоналізацію процесу
купівлі – продажу товарів і послуг у межах регіональних економічних
об’єднань і світового господарства і формування міжнародних ринкових
відносин у сфері обігу.

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором
зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку
науково-технічного прогресу, підвищення ефективності та якості
виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.

Ця конкурентна боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму,
зниженню цін на товари на національному ринку. У США, як відомо, близько
75% промислового виробництва зазнає зовнішньої конкуренції. У тих
галузях, де така конкуренція відсутня і протекціоністські заходи
захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачів змушені
витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів.

Так, протекціонізм для взуттєвої промисловості США призводить до
підвищення цін більш як на 60$ млрд. на рік, або понад 1$ тис. на сім’ю
з 4-х чоловік упродовж 1 року.

2. ОСОБЛИВОСТІ МІЖДЕРЖАВНОГО РУХУ КАПІТАЛІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

Міждержавний рух капіталу – це переміщення капіталу між країнами у
пошуку більш вигідної сфери застосування.

Експорт капіталу—це одностороння міграція капіталу з однієї країни в
інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох
видів:

Експорт підприємницького капіталу – це довгострокові закордонні
інвестиції.

Експорт позичкового капіталу – відноситься до міжнародних кредитних
відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій чи
товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої
країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності.

Підприємницькі вкладення, у свою чергу, поділяються на:

прямі вкладення, головним чином в акції промислових, торгових,
банківських підприємств, плантацій і т.п., що забезпечують повний
контроль над діяльністю даного підприємства;

портфельні, що формально не надають їхнім власникам повноти володіння і
контролю.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

– фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту
чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших
країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

– матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн
суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Перевага прямих вкладень для експортера капіталу в порівнянні з іншими
формами вкладень зв’язане з тим, що він цілком розпоряджається своїм
капіталом протягом усього періоду функціонування прямих
капіталовкладень, тоді як позичковий капітал на весь термін надання
позики цілком переходить у розпорядження імпортера.

У сучасному вивозі капіталу усе більшого значення набуває експорт
патентів і ліцензій на нові науково-технічні відкриття, винаходи і
новинки.

Найбільшими експортерами й імпортерами патентів є США, Японія,
Швейцарія, Великобританія, Нідерланди, Швеція, ФРН. Вкладення в науку і
техніку прибуткові, тому монополії інвестують великі капітали як
усередині країни, так і за кордоном. Ріст експорту патентів та ліцензій
зв’язаний також з посиленням інтеграційних процесів і міждержавного
переплетення капіталів.

Міждержавна міграція капіталу почала активно розвиватися ще в період
становлення світового господарства і поступово перетворилась на
вирішальну ознаку сучасних міжнародних економічних відносин. За своєю
сутністю міждержавний рух капіталу – це переміщення капіталу у різних
його формах (товарній, грошовій) з однієї країни в іншу, що приносить
дохід його власнику у формі дивіденду чи проценту. Серед причин, які
зумовлюють рух капіталу за межі національних господарств, провідною є
відносний надлишок у даній країні, котра стає “донором” для
країн-споживачів.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких
чотирьох груп:

прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

отримання підприємницького прибутку.

отримання процентів за позичковий капітал.

прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних,
політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Прямі інвестиції з області в економіку інших країн за видами економічної
діяльності на кінець 2002 року складали 1916,2 тис. дол. США, з них: у
легку промисловість (текстильна промисловість, пошиття одягу,
виробництво шкіри та шкіряного взуття) 26,2 тис. дол. США, та
машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та
електронного устаткування) 1890 тис. дол. США.

Користь від імпорту капіталу:

1. Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2. Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3. Підвищення рівня класифікації працівників.

4. Нові робочі місця.

5. Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного
досвіду в господарюванні.

6. Поповнення національного бюджету.

Шкідливий бік імпорту:

1. Можливе вивезення сировини.

2. Іноземне втручання у національну банківську справу.

3. Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.

4. Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.

5. Деякі втрати політичної свободи.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-ті
роки 20 ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його
основі світового фінансового ринку.

В область на початок 2002 року сукупний капітал нерезидентів становив
12912,7 тис. дол. США, з них з країн СНД та Бельгії – 515,2 тис. дол.
США, з інших країн світу – 12397,5 тис. дол. США., на кінець 2002 року
ця сума збільшилась на 2126,2 тис. дол. США і становила 15038,9 тис.
дол. США (з країн СНД та Бельгії – 819,8, а з інших країн світу –
14219,1 тис. дол. США). (див. додаток 3)

На початок 2003 року капітал нерезидентів в області становив 16625,2
тис. дол. США, з них з країн СНД та Бельгії – 867,7 тис. дол. США, з
інших країн світу – 15757,5 тис. дол. США. На кінець 2003 року ця сума
збільшилась на 4059,5 тис. дол. США і становила 20684,7 тис. дол. США (з
країн СНД та Бельгії – 835,9, а з інших країн світу – 19848,8 тис. дол.
США). (див. додаток 4).

Світовий ринок позичкових капіталів — система відносин щодо акумуляції і
перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту
і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних
країн.

Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:

Світовий грошовий ринок – надання короткострокових позик переважно для
обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей
(депозитів).

Ринок капіталів формується в органічному зв’язку з розвитком
національного і світового господарства і кредитної системи, він виходить
за межі окремих країн, і будучи важливою складовою частиною світового
господарства відіграє істотну роль у створенні нових регіональних
економічних комплексів, обслуговує структурні зрушення в економіці,
обслуговує зовнішню торгівлю, експорт капіталів, міжнародні розрахунки.
На світовому ринку капіталів кредитори і позичальники виступають в
основному великі транснаціональні фірми і банки, держави, урядові і
муніципальні органи, міжнародні валютно-фінансові організації
(Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Європейський банк
реконструкції та розвитку).

Базисним показником на ринку капіталів є відсоткова ставка. Структура
процентних ставок включає дисконтні ставки, процентні ставки, процентні
ставки по кредитах, казначейським векселям, міжбанківські ставки “либор”
і ін. Процентні ставки національних і міжнародних ринків взаємозалежні.
Національні ринки капіталів піддаються коливанням під впливом
господарської кон’юктури й економічної політики урядів.

Урядовий вплив на ринок капіталів здійснюється у формі інтервенцій,
покупки і продажі цінних паперів і за допомогою кредитної політики:
установлення дисконтної ставки центральних банків, визначення розмірів
банківських резервів. У періоди економічного бума й інфляції, уряд, як
правило, підвищує дисконтну ставку, що приводить до скорочення попиту на
капітал.

Слід зазначити, що хоча вивіз капіталу за рубіж найчастіше більш
вигідний стороні, що вивозить, у ньому зацікавлені і країни, в які
ввозиться капітал, оскільки вони одержують приплив грошових ресурсів, за
що, звичайно, приходиться розплачуватися потім частиною доходу.

Велика частина припливу закордонного капіталу приходиться на прямі
інвестиції, що служать найбільш повною формою включення в діяльність на
закордонному ринку за допомогою створення на ньому власних засобів
виробництва і навіть підприємств.

Вивіз капіталу впливає на економіку країн, що експортують і імпортують
капітал. У країнах-експортерах вивіз капіталу відволікає від внутрішніх
інвестицій значні ресурси, сповільнює розвиток їхніх продуктивних сил. У
країнах, що імпортують капітал, розвиваються сировинні і продовольчі
галузі.

Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті
країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на
землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма
прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.

Основними напрямками розвитку ринку капіталів в Україні на сьогоднішній
день є:

Зростання обсягів портфельних інвестицій

Вирішення проблеми понятійного визначення, структуризації фінансових
посередників та їх діяльності. Їх призначення полягає у спрямуванні руху
капіталів до найефективніших споживачів. Фінансові посередники сприяють
зменшенню ризику вкладень малих заощаджень, забезпечуючи їм сталі
доходи.

Залучення до участі на ринку держаних позик небанківських фінансових
установ, передусім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів.

Розширення мережі і забезпечення ефективності діяльності інститутів
спільного інвестування, передусім інвестиційних фондів. Їх призначення –
акумулювання значних капіталів, насамперед, вільних коштів домашніх
господарств. Саме вони у перспективі можуть стати основними реальними
постачальниками інвестиційних ресурсів, створивши здорову конкуренцію
банкам.

Розвиваючись за цими напрямками, з дотриманням зазначених умов,
український ринок капіталів отримає більш динамічну перспективу і
забезпечуватиме належний розвиток національної економіки.

На початок 2004 року прямі інвестиції в область за всіма країнами
становили 20684,7 тис. дол. США, що на 4059,5 тис. дол. США більше, ніж
на початок 2003 року. Найбільшу кількість інвестицій спрямовує Ізраїль
(3156 тис. дол. США). В цьому році вперше надійшли інвестиції від таких
країн як Естонія (743,5 тис. дол. США), Швейцарія (469,7 тис. дол. США)
та Катар (95 тис. дол. США). Найменша кількість інвестицій надходить від
Багамських островів (12,4 тис. дол. США). (див. додаток 5).

3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі,
регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом
вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного
інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування
засобів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі
в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також,
незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й
економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по
залученню інвесторів. Розглянемо умови формування інвестиційної
привабливості країни, що є найбільш загальними при виборі і реалізації
міжнародних проектів.

Інвестиційна привабливість країни. У економічній літературі існують
різні підходи до визначення інвестиційної привабливості, або
інвестиційного клімату держави, як сукупності політичних, правових,
економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність
вітчизняних і закордонних інвесторів. У найбільше загальному вигляді, не
вдаючись до аналізу цих підходів, можна уявити систему визначальних
чинників, згрупованих у такий спосіб:

а) політико-правове середовище, що характеризується політичною
стабільністю суспільства, наявністю і стабільністю нормативної бази
підприємницької і інвестиційної діяльності, гарантією рівності форм
власності й інвестицій у перехідний період та ін.; Так, наприклад,
політична нестабільність в Росії приводить до нестабільності валют в
Епропі.

б) економічне середовище, або стабільність національної валюти, темпи
росту інфляції, режим оподатковування і валютного регулювання, стан
фондового ринку і фінансово-кредитної системи, ємність і
платоспроможність внутрішнього ринку;

в) ресурси і інфраструктура, соціально-культурне середовище, екологія.

До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної
привабливості і ризику належать рейтинги Institutional Investor,
Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI).

Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність
країн і складається при участі експертів 100 провідних міжнародних
банків.

Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:

ринкових – 40 %;

кредитних – 20 %;

політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічний
стан і прогноз економічного розвитку – 40 %.

У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, ставлення
закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс,
темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі,
продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко – і довгострокового
кредитування й ін.

Міжнародна практика вибору держави-реципієнта крім оцінки загального
інвестиційного клімату базується також на урахуванні специфічних
особливостей самого проекту, ступені розвитку даної держави. Так, при
реалізації міжнародних проектів, пов’язаних із виконанням масштабних
будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку,
чинники, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по
категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.

Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до
категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших
сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко
знижує її привабливість як об’єкта довгострокових вкладень. Крім того,
до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар
податкового законодавства, обмеження, пов’язані з рухом капіталу,
нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості
підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений
виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне
положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація
національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем
економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у
число перших п’ятьох країн Європи, а по ефективності його використання
знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що
країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної
кризи без притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій.
Акумулюю чи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і
менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню
національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші
чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні
інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють
вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку
українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена
динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна
диверсифікація. Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є
внески у формі рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески
(біля 25 %).

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за
рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і
металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей відносно вагомі
наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля,
будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується
традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва, Одеських,
Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної Республіки
Крим.

У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що у тій або
іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в
Україні:

• переважаюча кількість партнерів із країн, що розвиваються, (по
кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (по
обсягу інвестицій);

• поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;

• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на
двосторон-ній основі;

• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво
товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад комп’ютерна
техніка певних класів), і на сферу послуг;

• обережність західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що
обумовлено відсутністю надійних гарантій по їхньому захисту, наявністю
прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, не відпрацьованість
стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий
ринок;

• активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на швидке повернення
невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті,
посередницьких або відверто спекулятивних;

• нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і регіонам України,
їхня зосередженість у промислових центрах України, як-от у Києві;

• переважання частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних
обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для
інвестування.

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в
цілому, його можна визначити як кризове в порівнянні з динамічними
процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є:

Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська,
Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення
виробництва з використанням місцевих природних ресурсів -сірки,
калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток
мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька,
Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та
технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на
базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати
потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та
точного машинобудування, автомобіле – та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де
найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного
переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання
для харчової промисловості, розширення мереж оздоровчих
курортно-туристичних комплексів.

Регіони України забрудненні внаслідок аварії на Чорнобильській атомній
електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових
досліджень, необхідно впровадити найновіші технології та здійснити
комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального
відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу
визначаються об’єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні
інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таких об’єктів
належать:

– підприємства атомного машинобудування;

– підприємства та об’єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому
числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

– об’єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та
республіканського значення;

– підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та
автомобільного транспорту загального користування;

– підприємства та об’єкти електроенергетики, гідростанції,
теплоеле-ктростанції;

– об’єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

– автомобільні дороги загального користування;

– метрополітени;

– магістральні лінії електропередач;

– нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

– соледобувні підприємства та багато інших;

*,AAer

t

*,1/4AAel

r

r

t

&

gd, c

$a$

?????????????????????????

?Т?Т??

&

F

„th^„`„th

&

&

ткові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для
подальшої ділової активності іноземного капіталу.

Отже, можна зробити висновок, що в Україні, де більш ніж 90% економіки
контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і
політичною проблемою.

Інвесторів в Україні приваблюють:

Вигідне географічне положення.

Потенційно великий ринок.

Висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна.

Низький курс національної валюти.

Можливість вивозу прибутку.

Причини, які перешкоджають інвестуванню в Україну:

Зав’язаність української економіки на колишніх республіках СРСР.

Незбалансованість економіки.

Нерозвинена інфраструктура.

Неконвертованість національної валюти.

Недостатньо гнучка податкова система.

Низька культура праці.

Невідповідність управлінських форм світовим.

Економічна і політична нестабільність, що зумовлює відповідні ризики.

Шляхи розвитку проблем:

Утворення сприятливого інвестиційного клімату (податкові пільги, правове
забезпечення інвестицій).

Сприяння інвестицій у провідні галузі промисловості.

Розвиток системи страхування інофірм.

Активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних
соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні.

Створення умов для активізації вітчизняного бізнесу.

Поглиблення ринкових реформ.

Удосконалення існуючого законодавства в галузі ЗЕД та забезпечення
контролю за його дотриманням.

В Україну інвестиції здійснюють такі групи:

а) Транснаціональні корпорації—головне завдання яких полягає у
розширенні своїх представництв.

б) Середні та невеликі фірми—які знаходяться, як правило, в скрутному
фінансовому становищі і прагнуть швидко отримати надприбуток на
українському ринку.

в) Власники венчурних капіталів, що “відмивають” незаконні гроші.

Середня сума внесків іноземних інвесторів незначна, крупні інвестори
прийдуть в Україну коли будуть створені належні умови і гарантії їх
нормальної роботи, розроблена надійна система страхування іноземних
інвестицій.

За даними журналу EUROMONEY Україна стосовно ділової репутації
(надійності) знаходиться на 150 місці в світі.

4. ВНУТРІШНЬО РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЯМОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Експорт капіталу здійснюється в різних формах. Найбільш розповсюджена
форма застосування капіталу, що вивозиться – прямі інвестиції
(капіталовкладення) у промислові, торгові й інші підприємства за
рубежем, в іншій країні. Іноземні інвестиції служать джерелом грошових,
а іноді і прямих майнових вкладень у розвиток, розширення, освоєння
нового виробництва товарів та послуг, удосконалення технології,
видобуток корисних копалин, використання природних ресурсів.

Вагомий вплив на всю світову економіку справляють прямі інвестиції, які
мають тенденцію до стрімкого зростання. Так, якщо на початку 80-х років
їх загальний обсяг у світі становив 450 млрд.дол., то вже наприкінці
90-х років – понад 3 трлн.дол. Активну роль у нарощуванні прямого
зарубіжного інвестування відіграють ТНК, котрим належить основна його
частина.

Щодо України, то обсяг прямих інвестицій в її економіку дуже малий і
становив на кінець 90-х років близько 3 млрд.дол. При цьому за останні
роки відбулись зміни зміни в розподілі прямих інвестицій між галузями
української економіки, де акценти поступово переміщуються зі сфери обігу
у виробничу сферу. Нині іноземні інвестори найбільший інтересм виявляють
до підприємств харчової промисловості, машинобудування та металообробки,
транспорту та зв’язку, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також
внутрішньої торгівлі.

Таким чином, стійка тенденція зростання вивезення капіталу, поглиблюючи
МПП, відтворює об’єктивні потреби розвику продуктивних сил за умов НТП.
Рамки внутрішніх ринків стають завузькими для ефективного функціонування
виробництва. Особливо це стосується технологічно складної наукомісткої
продукції продуктивних галузей, динамічний розвиток яких часто
неможливий без міжнародної кооперації. Так, стрімкий прогрес у сфері
виробництва комп’ютерної техніки призвів до того, що вироби морально
старіють протягом 2–3 років.

Експорт капіталу сприяє появі таких нових форм міжнародних зв’язків, як
довгострокова оренда обладнання (лізинг), субпідрядні контракти на
надання інженерно-будівельних робіт, а також технологічних, фінансових
та інших послуг (інжиніринг). Нові форми відповідною мірою
віддзеркалюють еволюцію у способах використання іноземних капіталів на
території тих чи інших держав: від володіння (повного або часткового)
об’єктом власності до контрактних угод, які пов’язані з передачею
технологій, інформаційних послуг і т.п.

Прямі іноземні інвестиції – це вкладення капіталу з метою придбання
довгострокового економічного інтересу. За визначенням Міжнародного
валютного фонду, прямі іноземні інвестиції – це така форма інвестування,
коли інвестор має управлінський контроль над об’єктом, у який вкладений
капітал. Прямими вважаються інвестиції, що охоплюють більш 10%
акціонерного капіталу і надають право контролю над підприємствами.

Прямі інвестиції здійснюються у формі вкладень власного капіталу в
іноземні промислові, торговельні й інші підприємства шляхом організації
експортером капіталу виробництва на території іншої країни. До прямих
іноземних інвестицій відноситься також реінвестування прибутку,
отриманої за кордоном, у виробництво країни, де вона була отримана.

Зацікавленість до прямих іноземних інвестицій обумовлюється:

прагненням закріпити технологічне лідерство: здійснюючи прямі інвестиції
за кордон, корпорації, що володіють контролем над ключовою технологією,
закріплюють, таким чином, свою конкурентну перевагу;

різницею в середньому рівні оплати праці;

обмеженістю можливості збуту продукції на внутрішньому ринку;

масштабами корпорацій (чим більше розмір корпорації, тим більше
можливостей для прямих інвестицій);

потребою в природних ресурсах.

Створювані за кордоном підприємства можуть мати форму:

філії – підприємства, що цілком належить прямому інвесторові;

дочірньої компанії – підприємства, у якому прямі іноземні інвестиції
складають більш як 50 %;

асоційованої компанії – підприємства, у якому прямі іноземні інвестиції
складають менш як 50 %.

Процес створення міжнаціональних виробничих комплексів, який розпочався
в 70-х роках XX століття призвів до того, що основна частина прямих
іноземних інвестицій припадає сьогодні на частку міжнародних корпорацій.
Саме наявність прямих іноземних інвестицій є одним з найважливіших ознак
міжнародних корпорацій, зокрема ТНК. На частку 100 найбільших ТНК у
середині 90-х років приходилося біля третини всіх прямих іноземних
інвестицій.

Причини прямих іноземних інвестицій

Причини експорту й імпорту прямих іноземних інвестицій досить
різноманітні. Головні – прагнення розмістити капітал у тій країні й у
тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток, скоротити
рівень оподатковування і диверсифікувати ризик. Багатомірні
економетричні дослідження, що проводилися під егідою економічних служб
ООН, показали, що специфічні причини експорту й імпорту прямих
інвестицій у значній мірі перетинаються.

Причини імпорту капіталу:

• Рівень кваліфікації робочої сили. Чим вище рівень оплати праці в
корпорації, тим більше обсяг її імпорту прямих інвестицій. Чим нижче
рівень оплати праці в корпорації, тим менше обсяг її імпорту прямих
інвестицій.

• Переваги в рекламі, що відбиває накопичений досвід міжнародного
маркетингу. Чим вище питома вага витрат на рекламу в продажах
корпорації, тим більше обсяг її імпорту прямих інвестицій. Чим нижче
питома вага витрат на рекламу в продажах корпорації, тим менше обсяг її
імпорту прямих інвестицій.

• Економіка масштабу. Чим більше розмір виробництва корпорації на
внутрішній ринок, тим звичайно менше обсяг її імпорту прямих інвестицій.
Чим менше розмір виробництва корпорації на внутрішній ринок, тим
звичайно більше обсяг її імпорту прямих інвестицій.

• Розмір корпорації. Чим більше розмір корпорації, тим більше обсяг її
імпорту прямих інвестицій. Чим менше розмір корпорації, тим менше обсяг
її імпорту прямих інвестицій.

• Ступінь концентрації виробництва. Чим вище рівень концентрації
виробництва визначеного товару в рамках корпорації, тим менше обсяг її
імпорту прямих інвестицій. Чим нижче рівень концентрації виробництва
визначеного товару в рамках корпорації, тим більше обсяг її імпорту
прямих інвестицій.

• Потреба в капіталі. Чим вище потреба корпорації в капіталі, тим більше
обсяг її імпорту прямих інвестицій. Чим нижче потреба корпорації в
капіталі, тим менше обсяг її імпорту прямих інвестицій.

• Кількість національних філій. Чим більша кількість підрозділів має
корпорація усередині країни, тим більше обсяг її імпорту прямих
інвестицій. Чим менше підрозділів має корпорація усередині країни, тим
менше обсяг її імпорту прямих інвестицій.

• Витрати виробництва. Чим нижче витрати виробництва в приймаючій
країні, тим більше її обсяг імпорту прямих інвестицій. Чим вище витрати
виробництва в приймаючій країні, тим менше її обсяг імпорту прямих
інвестицій.

• Рівень захисту внутрішнього товарного ринку. Оскільки імпорт капіталу
є альтернативою імпортові товарів, те чим вище рівень митного й іншого
захисту внутрішнього товарного ринку країни, тим більше її імпорт прямих
інвестицій. Чим нижче рівень захисту внутрішнього товарного ринку
країни, тим менше її імпорт прямих інвестицій.

• Розмір ринку. Чим більше розмір внутрішнього ринку країни, тим більше
обсяг її імпорту прямих інвестицій. Чим менше розмір внутрішнього ринку
країни, тим менше обсяг її імпорту прямих інвестицій.

• Інші фактори: експортна орієнтація промисловості, що заснована за
рахунок іноземних прямих інвестицій, існування урядових програм
економічного розвитку.

На 01.01.2002р. кількість прямих іноземних інвестицій в регіони країни
склали 4555262,26 тис. дол. США, найбільшу кількість інвестицій
направлено у м. Київ 1541720,21 тис. дол. США (33,8% загальної кількості
інвестицій), в свою чергу в Чернівецьку облсть кількість прямих
іноземних інвестицій склала 12912,75 тис. дол. США (0,3 % загальної
кількості інвестицій).

На 01.01.2003р. кількість прямих іноземних інвестицій в регіони країни
склали 5339004,09 тис. дол. США, що на 783741,83 тис. дол. США більше
ніж на цю ж дату минулого року. Найбільшу кількість інвестицій
направлено у м. Київ 1848886,60 тис. дол. США (34,6% загальної кількості
інвестицій), в свою чергу в Чернівецьку облсть кількість прямих
іноземних інвестицій склала 15038,93 тис. дол. США (0,3 % загальної
кількості інвестицій). (див. додаток 9).

Державна підтримка прямих інвестицій. З огляду на зростаюче політичне
значення прямих інвестицій, прямі інвестори користуються зростаючою
увагою урядів як у країнах базування, так і в приймаючих країнах.

• Надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною
базування, так і приймаючою країною. Відповідно до законодавства
багатьох країн інвестори, що бажають розмістити свій капітал за рубежем,
можуть одержати від своєї або іноземної держави гарантії своїм
інвестиціям. Уряду, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть
надавати національним корпораціям гарантії повернення повної суми
інвестованого капіталу або якої-небудь його частини за рахунок державних
джерел у випадку націоналізації, стихійних лих, неможливості перекладу
прибутку, неконвертованості місцевої валюти й інших непередбачених
обставин. Гарантії інвестицій утримуються також у двосторонніх і
регіональних угодах про захист інвестицій, підписаних між більшістю
країн світу. На багатобічному рівні гарантією інвестицій займається
створене під егідою Світового банку Багатобічне агентство по
гарантуванню інвестицій. Умови про гарантії інвестицій утримуються в
Ломейской конвенції, підписаної між країнами ЄС і багатьма країнами, що
розвиваються, а також у численних багатобічних документах, схвалених
міжнародними організаціями.

• Страхування іноземних інвестицій. Є специфічною формою страховки і
може вироблятися як частками, так і державними агентствами. Зміст
страхування полягає в придбанні прямим інвестором страховки від
обумовлених у страховці ризиків, що звичайно коштує до 1% від суми
інвестиції. Якщо настає обумовлений у страховому договорі страховий
випадок, страхова компанія зобов’язана відшкодувати прямому інвесторові
його втрати. Національні агентства і страхові компанії страхують тільки
своїх прямих інвесторів. У США страхуванням прямих інвестицій займається
Державна корпорація по страхуванню і гарантії інвестицій (ОПИК)

• Врегулювання інвестиційних суперечок. Теоретично можливі врегулювання
інвестиційних суперечок на базі національного законодавства приймаючої
країни, національного законодавства країни базування прямого інвестора
або міжнародного арбітражу. У рамках країн-членів ОЭСР прийнятий принцип
міжнародного арбітражу, свого роду третейського суду, оскільки в
більшості випадків врегулювання споровши на базі законодавства
приймаючої країни не влаштовує прямих інвесторів, а на базі
законодавства країни базування – приймаючі країни.

• Виключення подвійного оподатковування. Держави, корпорації яких
особливо активно здійснюють взаємні прямі інвестиції, нерідко підписують
угоди про виключення подвійного оподатковування, що стосуються прибутки
підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо підприємство оперує в
декількох країнах, то існує небезпека того, що уряд кожної з них захоче
обкласти його прибуток своїм національним податком на прибуток.
Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, що
вона не заплатила в країні базування.

• Адміністративна і дипломатична підтримка. Прямі інвестори звичайно є
предметом опіки з боку державних органів країни базування: уряд
проводить переговори з закордонними країнами про створення найбільш
сприятливих умов за рубежем для національних інвесторів. Представники
міжнародного бізнесу запрошуються до складу міжнародних делегацій, що
виїжджають за рубіж для обговорення економічних питань. Нерідко урядові
агентства по розвитку і торгівлі організують спеціальні інвестиційні
тури, головна задача яких – ознайомити національних інвесторів з
потенційними можливостями для прямих інвестицій у приймаючих країнах.

Отже, прямі іноземні інвестиції являють собою придбання тривалого
інтересу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємстві –
резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями). Їхньою
головною причиною є прагнення розмістити капітал у тій країні й у тій
галузі, де він буде приносити максимальний прибуток і диверсифікування
ризику. Міжнародне пересування капіталу приводить до збільшення
сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного
перерозподілу і використання факторів виробництва. Гнітюча частина
прямих іноземних інвестицій здійснюється між розвитими країнами у формі
перехресного інвестування. Держава надає підтримку прямим закордонним
інвестиціям через надання державних гарантій інвесторам, страхування,
виключення подвійного оподатковування, врегулювання інвестиційних
суперечок по дипломатичних і адміністративних каналах.

Реалізуючи заходи щодо активізації інвестиційної діяльності в
м. Чернівці, запроваджено моніторинг звернень інвесторів щодо
здійснення інвестиційної діяльності; створено реєстр пропозицій
суб’єктів підприємництва із залучення інвестицій у розвиток економіки
міста; здійснено випуск інформаційного видання “Чернівці”, в якому
оприлюднено інвестиційні пропозиції міста; систематично ведеться
інформування підприємств міста про проведення вітчизняних та міжнародних
заходів з інвестиційної діяльності, що здійснюється через газети
торгово-промислової палати Буковини “Діловий вісник” та міської ради –
“Чернівці”; у жовтні 2003 року проведено регіональну ярмарку
інвестиційних проектів; інвестиційні пропозиції найбільш привабливих
підприємств міста розміщено в комп’ютерній мережі за адресою HYPERLINK
“http://www.city.cv.ua” www.city.cv.ua .

У результаті виконання цих заходів, у 2003 році досягнуто зростання
залучення інвестицій у господарство міста. Така діяльність підприємств
та організацій обласного центру здійснювалася за рахунок різних джерел
фінансування і була спрямована на будівництво об’єктів соціальної
сфери, реконструкцію, технічне переозброєння та відновлення потужностей
діючих підприємств усіх форм власності.

Розрахункові загальні обсяги інвестицій підприємств та організацій міста
в основний капітал у 2003 році склали 143,4 млн.грн., що на 8% більше,
ніж у 2002 році.

Структура об’єктів інвестицій (у%)

За звітний період у місті введено в експлуатацію 404 об’єкти загальною
площею 72542,2м2 з них: 340 – індивідуальні будинки, 39 – об’єкти
виробничого та іншого призначення. На газифікацію вулиць та житлових
будинків міста витрачено 225,5 тис.грн.

Обсяги іноземних інвестицій станом на 1.01.2004 року складали 14,5
млн. дол. США. З розрахунку на одного мешканця міста іноземні інвестиції
складають 60,5 дол. США (на початок року цей показник складав 51,4 дол.
США). Переважно інвестиції були внесені нерезидентами з Італії,
Великобританії, Німеччини, США та інших країн світу. Найбільшу частину
складають іноземні інвестиції у промисловість (34,1%), торгівлю і
громадське харчування (23,8%), операції з нерухомістю, здавання під найм
та послуги юридичним особам (12,1%).

Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування у відсотковому
співвідношенні розподіляються таким чином:

Нині в місті зареєстровано 145 підприємств з іноземними інвестиціями, з
яких 30 створено в 2003 році.

ВИСНОВКИ

Ринок капіталів відіграє в економіці розвинутих країн надзвичайно
велику роль – він оптимізує процеси накопичення, розподілу та
перерозподілу фінансових ресурсів між його учасниками.

В Україні ринок капіталів, на жаль, ще не став джерелом інвестицій, а
навпаки, поки що споживає їх. Ще однією негативною рисою українського
ринку капіталів є те, що населення практично не бере участі в процесі
інвестування. Вся його інвестиційна діяльність була пов’язана із
розміщенням приватизаційних майнових сертифікатів, тобто участю у
“паперовій приватизації”.

Вітчизняний ринок капіталів розвивається дуже повільно, у багатьох
випадках шляхом механічного копіювання організаційних форм фінансових
ринків розвинутих країн. На відміну від останніх, наш сформувався
переважно як спекулятивний, тобто ринок із невизначеною законодавчою
базою, що зумовлює сьогодні його високу вразливість.

Законодавча база українського ринку капіталів позбавлена системності, не
відповідає міжнародним стандартам. Діяльність, для прикладу, ринку
цінних паперів регулюється чотирма законами і двома урядовими декретами,
а крім того численними нормативно-правовими актами. Такий ринок, як
засвідчує світовий досвід, не має перспектив.

Незважаючи на те, що ринок капіталів є підсистемою фінансового ринку,
він функціонує як автономна структура, яка складається із певних
елементів (ринку боргових зобов’язань та ринку інструментів власності).

А якщо повернутися до економіки України, то перед ринковою
трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як
нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в
економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається,
а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість
використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування
капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу
є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.

Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в
Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають
ось у чому:

Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового
ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних
можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.

Створення механізму координації діяльності між економічними
відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування
капіталу.

На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має
бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та
іноземних інвестицій.

Створення банку реконструкції та розвитку України.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його
подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські
фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового
досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш
доцільним є розвиток:

а) інвестиційних компаній;

б) ощадних установ;

в) взаємних фондів.

Разом з тим при використання світового досвіду нагромадження капіталу
для цього подальшого інвестування необхідно максимально враховувати
умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка
б працювала на користь подальшого розвитку держави.

Додаток 1

Форми капіталу

Фізичний капітал Людський капітал

Уявляє собою запас виробничих товарів, які беруть участь у виробництві
товарів та послуг. У вигляді розумових здібностей, одержаних в
результаті навчання або практичного досвіду.

Додаток 2

Банківські послуги

розрахунково-касові гарантійні

кредитні посередницькі (брокерські

валютні трастові (довірчі)

депозитні операції банків консультаційні

тощо. тощо.

Додаток 3

Прямі іноземні інвестиції в область у 2002 році

тис.дол.США

Всього У тому числі

З країн СНД та Балтії З інших країн світу

Сукупний капітал нерезидентів в області (на початок року) 12912,7 515,2
12397,5

Збільшення капіталу нерезидентів 3519,9 306,9 3213,0

за рахунок

грошових внесків 364,1 75,7 288,4

реінвестування доходів 29,7 – 29,7

внесків у формі рухомого і

нерухомого майна 2895,9 231,0 2664,9

переоцінки капіталу 0,2 0,2 –

інших форм здійснення інвестицій 230,0 – 230,0

Курсова різниця 251,1 – 253,3

Зменшення капіталу нерезидентів 1644,8 0,1 1644,7

за рахунок

вилучення грошових, майнових та

інших внесків 1414,0 0,1 1413,9

інших форм вилучення капіталу 230,8 – 230,8

курсова різниця – 2,2 –

Сукупний капітал нерезидентів в області (на кінець року) 15038,9 819,8
14219,1

Додаток 4

Прямі іноземні інвестиції в область у 2003р.

(тис.дол.США)

Всього У тому числі

з країн СНД з інших країн світу

Капітал нерезидентів в області

(на початок року) 16625,2 867,7 15757,5

Збільшення капіталу нерезидентів 3806,3 90,7 3715,6

за рахунок

грошових внесків 2685,2 75,7 2609,5

з них

купівлі акцій – – –

внесків у вигляді цінних паперів – – –

внесків за рахунок скасування боргу 42,4 – 42,4

реінвестування доходів – – –

внесків у формі рухомого і нерухомого

майна 1066,7 15,0 1051,7

внесків у вигляді нематеріальних активів 12,0 – 12,0

придбання корпоративних прав в

результаті приватизації державного майна – – –

інших форм здійснення інвестицій – – –

Зменшення капіталу нерезидентів 336,1 126,9 209,2

за рахунок

вилучення капіталу 200,9 79,7 121,2

з них

грошових внесків 2,2 – 2,2

цінних паперів 93,2 79,7 13,5

рухомого і нерухомого майна 105,5 – 105,5

інших форм вилучення капіталу 135,2 47,2 88,0

Переоцінка капіталу 4,3 4,3 –

Курсова різниця 585,0 0,1 584,9

Перехід прав власності на капітал нерезидента нерезиденту іншої країни –
– –

Втрати капіталу – – –

Капітал нерезидентів в області

(на кінець року) 20684,7 835,9 19848,8

Заборгованість за кредитами та позиками, отриманими від прямих
інвесторів-нерезидентів

на початок року 153,1 5,6 147,5

на кінець року 223,0 – 223,0

Сукупний капітал нерезидентів, включаючи позичковий капітал

на початок року 16778,3 873,3 15905,0

на кінець року 20907,7 835,9 20071,8

Нарахований дохід інвестору-нерезиденту

на кінець року 114,3 – 114,3

Додаток 5

Прямі інвестиції в область за країнами

(на початок року; тис.дол.США)

1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Всього 5782,2 9245,3 10549,9 10414,9 8943,4 12912,7 16625,2 20684,7

Ізраїль 303,3 1717,8 1718,6 1718,3 626,4 413,9 2519,6 3156,0

Італія 1521,2 1634,2 1910,6 2059,5 2209,0 2393,0 2417,4 2517,5

Сполучене Королівство 1169,3 1235,7 1226,1 1643,0 1630,3 1656,2 1080,1
3101,8

Віргінські острови – – – – – 609,4 2188,4 2214,2

США 237,1 313,5 588,4 605,3 624,8 2854,9 2880,3 2010,9

Німеччина 1074,0 1404,1 1839,5 1488,9 1199,0 1279,2 1538,8 1854,8

Кіпр 91,0 849,1 849,1 849,1 758,1 873,7 877,0 874,9

Естонія – – – – – – – 743,5

Російська Федерація 127,0 133,6 130,6 119,8 119,6 173,6 489,0 575,5

Франція – – – – – 61,9 83,9 516,3

Туреччина 100,0 136,5 209,4 125,4 20,4 82,4 163,3 510,0

Швейцарія – – – – – – – 469,7

Чеська Республіка 162,7 162,7 187,7 187,7 400,8 400,8 486,1 404,4

Австралія – 174,4 204,0 206,0 206,0 206,0 206,0 258,2

Молдова – – – – – 331,2 376,7 254,4

Ліван – – – – – 195,0 193,8 193,8

Польща 222,5 281,2 315,4 171,7 61,5 109,1 109,9 127,2

Угорщина 88,0 88,0 88,0 88,0 117,0 117,0 117,0 117,0

Греція – – – – – – 8,7 112,7

Катар – – – – – – – 95,0

Бельґія – – – – – 27,8 54,7 81,6

Сірія 132,0 135,0 135,0 82,3 79,3 79,4 79,4 79,4

Австрія 31,0 31,0 31,0 31,0 31,0 62,0 62,0 65,0

В’єтнам – – 56,9 56,9 56,9 56,9 56,9 56,9

Болґарія 1,0 70,6 55,1 39,4 39,4 39,4 39,4 45,5

Ірландія 36,6 36,6 36,6 36,6 36,6 36,6 36,6 36,6

Румунія 1,8 5,8 120,2 120,1 120,1 120,1 11,6 22,5

Іспанія – 327,7 348,1 339,8 26,1 16,5 16,4 16,4

Японія 15,1 19,2 15,0 15,0 15,0 5,3 15,1 15,1

Багамські острови 154,4 154,4 154,4 154,4 154,4 10,0 12,4 12,4

Інші країни 314,2 334,2 330,2 276,7 411,7 701,4 504,7 145,5

Додаток 6

Прямі іноземні інвестиції в область за видами економічної діяльності у
2003 р.

Капітал на кінець року, тис.дол.США Частка у за-гальному обсязі
інвестицій, відсотків

Всього 20684,7 100,0

Сiльське господарство, мисливство та лiсове господарство 202,1 1,0

Cільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги 73,0 0,4

Лісове господарство та пов’язані з ним послуги 129,1 0,6

Промисловість 6884,9 33,3

Добувна промисловiсть 212,4 1,0

Обробна промисловiсть 6202,8 30,0

з неї

Харчова промисловiсть та перероблення сiльськогосподарських продуктiв
1679,9 8,1

Легка промисловість (текстильна промисловiсть, пошиття одягу,
виробництво шкiри та шкiряного взуття) 814,4 3,9

Виробництво деревини та виробiв з деревини 2436,4 11,8

Целюлозно-паперова промисловість; видавнича справа 1,2 0,0

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення 0,3 0,0

Хімічна та нафтохімічна промисловість (хiмiчне вироб-ництво, виробництво
гумових і пластмасових виробiв) 340,5 1,7

Виробництво iнших неметалевих мiнеральних виробiв 1,9 0,0

Металургiя та оброблення металу 28,3 0,1

Машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та
електронного устаткування) 102,2 0,5

Інше виробництво, не вiднесене до iнших угрупувань 797,7 3,9

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 469,7 2,3

Будівництво 163,5 0,8

Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з
ремонту 3866,9 18,7

Торгівля транспортними засобами та їх ремонт 758,2 3,7

Оптова торгівля та посередництво в торгівлі 2988,6 14,4

Роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт 120,1 0,6

Готелі та ресторани 2666,1 12,9

Готелі 1939,1 9,4

Ресторани, кафе 639,0 3,1

Бари 88,0 0,4

Транспорт і зв’язок 963,7 4,6

Наземний транспорт 222,0 1,1

Авіаційний транспорт 193,8 0,9

Допоміжні транспортні послуги 10,9 0,0

Пошта і зв’язок 537,0 2,6

Фінансова діяльність 109,6 0,5

Операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам
4771,9 23,1

Колективнi, громадськi та особистi послуги 1056,0 5,1

Додаток 7

Прямі інвестиції з області у 2002р.

(тис.дол.США)

Всього У тому числі

В країни СНД та Балтії В інші країни світу

Сукупний капітал резидентів в економіці інших країн (на початок року)
2358,7 – 2358,7

Збільшення капіталу резидентів 26,2 26,2 –

за рахунок

внесків у формі рухомого і нерухомого

майна 26,2 26,2 –

Зменшення капіталу резидентів 468,7 – 468,7

за рахунок

інших форм вилучення капіталу 468,7 – 468,7

Сукупний капітал резидентів в економіці інших країн (на кінець року)
1916,2 26,2 1890,0

Додаток 8

Прямі інвестиції з області в економіку інших країн за видами економічної
діяльності у 2002 р.

Капітал на кінець року, тис.дол.США Частка у загальному обсязі,
відсотків

Всього 1916,2 100,0

Промисловість 1916,2 100,0

Обробна промисловість 1916,2 100,0

З неї

Легка промисловість (текстильна промисловість, пошиття одягу,
виробництво шкіри та шкіряного взуття) 26,2 1,4

Машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та
електронного устаткування) 1890,0 98,6

Додаток 9

Прямі іноземні інвестиції в регіони України

(тис.дол.США )

Кількість підпри-ємств Обсяги інвестицій на

01.01.2002 01.01.2003

всього у % до загального підсумку всього у % до загального підсумку

Україна 8690 4555262,26 100,0 5339004,09 100,0

Автономна Республіка Крим 171 162897,40 3,6 194796,20 3,7

області

Вінницька 80 27337,86 0,6 38368,79 0,7

Волинська 81 48889,63 1,1 53554,77 1,0

Дніпропетровська 451 294611,37 6,5 359426,18 6,7

Донецька 308 334688,01 7,3 389417,77 7,3

Житомирська 127 37111,39 0,8 58169,66 1,1

Закарпатська 410 107992,73 2,4 127688,52 2,4

Запорізька 184 306991,17 6,7 362044,92 6,8

Івано-Франківська 218 46278,62 1,0 69890,88 1,3

Київська 212 413591,63 9,1 419489,34 7,9

Кіровоградська 56 36000,78 0,8 38030,52 0,7

Луганська 89 39284,15 0,9 51617,68 1,0

Львівська 990 159721,55 3,5 220269,31 4,1

Миколаївська 122 60369,42 1,3 65381,16 1,2

Одеська 562 235709,37 5,2 289323,86 5,4

Полтавська 151 149621,07 3,3 155876,61 2,9

Рівненська 74 47921,59 1,0 51050,25 1,0

Сумська 66 126793,29 2,8 127617,18 2,4

Тернопільська 81 22939,44 0,5 26906,16 0,5

Харківська 336 150195,65 3,3 164145,79 3,1

Херсонська 65 45040,94 1,0 55779,73 1,0

Хмельницька 88 21453,19 0,5 28533,32 0,5

Черкаська 141 54719,31 1,2 51560,61 1,0

Чернівецька 107 12912,75 0,3 15038,93 0,3

Чернігівська 41 53936,69 1,2 61288,73 1,1

м. Київ 3460 1541720,21 33,8 1848886,60 34,6

м. Севастополь 19 15533,05 0,3 14850,62 0,3

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р.

“Статистичний щорічник Чернівецької області за 2003 рік”, – Чернівці,
2004

Ринок капіталів в Україні // вісник НБУ – 2002р. – №3

Розвиток фінансового ринку в Україні // Бюлетень НБУ – 2002р. – №1

Шляхи розвитку фондового ринку // Вісник НБУ – 2001р. – №8

На шляху до економічної свободи. // Діловий вісник. – №7. – 2001.

Беляцький З. Міжнародний економічний взаємозв’язок і взаємозалежність:
проблеми і тенденції // Економіка України. 1996. №6.

Безчасний Л., Онишко С. Тенденції на світовому ринку капіталів та їх
вплив на інвестиційну діяльність в Україні. // Економіка України. – №3.
– 2001

Вахненко І. Теоретичні засади регулювання міждержавного руху капіталів.
// Економіка України. – №8 – 2001.

А. Гальчинський “ Теорія грошей” Київ 1998

Григорьев Л. Трансформация без иностранного капитала: 10 лет спустя. //
Вопросы экономики. – №6. – 2001.

О.Д. Данилов, Г.М.Івашина, О.Г.Чумаченко Інвестування: Навчальний
посібник. – К.: ”Видавнийчий дім” Компэютерпрес”, 2001р.

Заікіна О. Міжнародне співробітництво та внутрішні резерви інвестування
в економіку України. // Економіка України №1. – 2002.

Кізима Т.О. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України в світову
економіку. // Фінанси України. – №10 – 2001.

А.І.Кредісов “ Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ, 1998

Основы экономической теории \ Под. ред. Камаева В.Д.-М.;1996;

Макконел Кемпбелл Р., Брю Стенли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и
политика. В 2 т. \ Пер. с англ. – М.: Прогресс,1992;

А.А.Мазаракі Є.М.Воронова “Міжнародні валютно-фінансові та
валютно-кредитні відносини” Конспект лекцій Київ, 1995

Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України //
Економіка України. 1996. №2.

Основи міжнародної торгівлі. – К.: BHV, 1995

Полякова Ю. Внутрішньорегіональні особливості прямого інвестування в
Україні. // Регіональна економіка. – №1. – 2001.

Самуэльсон П.А., Нордхаус В.Д. Экономика. – М., 1997;

Федоренко В.Г., ГойкоА.Ф. Інвестознавство: Підручник/ За науковою
редакцією Федоренко В.Г. – К.:МАУП, 2000.

І.М.Школа В.М.Козменко “Міжнародні економічні відносини“ Чернівці “Рута”
1996

PAGE

PAGE 2

PAGE

Виконавець:

Студентка IV курсу

Заочної форми навчання

Спеціальність 7.050.104

Кузнєцова Ю.В.

Науковий керівник:

Каспрук О.Я.

Чернівці – 2004

НЕТРАДИЦІЙНІ

ТРАДИЦІЙНІ

БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020