Психологічні умови становлення ідентичності у ранній юності (дипломна робота)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника

Кафедра загальної

та експериментальної психології

ДИПЛОМНА РОБОТА

“Психологічні умови становлення ідентичності

у ранній юності”

Виконала: студентка

філософського факультету

спеціальності “Психологія”

7.040 101

Хабайлюк Валентина Василівна

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент

Тодорів Лариса Дмитрівна

м. Івано-Франківськ

2001 рік

ЗМІСТ

Зміст
………………………………………………………………
……………………………………………..1

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………….2

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ

Сутність та зміст поняття
“ідентичність”………………………………………………….
.5

Характеристика основних структурних компонентів ідентичності
………….21

1.3 Рання юність як актуальний період становлення ідентичності
…………………27

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАНОВЛЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ У
РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Методики вивчення структури ідентичності та особливостей її
становлення у юності
………………………………………………………………
………………………………………36

2.2 Особливості змісту ідентичності у ранній юності

2.2.1 Зміст образу Я у юнацтві
………………………………………………………………
……..38

2.2.2 Афективний компонент ідентичності у старшокласників
………………………41

ВИСНОВКИ
………………………………………………………………
………………………………..43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
………………………………………………….45

ДОДАТКИ
………………………………………………………………
…………………………………..49

ВСТУП

В умовах сучасного українського суспільства питання про формування
особистості, становлення її ціннісно-смислової сфери, навичок
цілепокладання та діяльного ставлення до свого життя є актуальним та
життєво важливим. Успішне функціонування та зростання всіх сфер
суспільного життя значною мірою визначається особистісними якостями,
здібностями, домаганнями та цінностями конкретної людини, яка здатна
протиставляти соціуму свою волю та свої бажання, здатна захистити свої
права та здійснювати свідомий життєвий вибір. Тому актуальності на
сьогоднішній день набуває питання формування та розвитку особистості,
становлення її ідентичності.

Ідентичність – це усвідомлення самототожності, цілісності та
неперервності в часі власної особистості. Це – серцевина, що забезпечує
постійність особистості при змінах в оточуючому світі та при зміні
власних поглядів, установок і можливостей.

Питання змісту та механізмів становлення ідентичності розглядали багато
авторів (З.Фрейд, К. Юнг, А.Адлер, Р.Кеттел, Р.Бернс, К.Роджерс,
Е.Еріксон, Е.Фром, І.С.Кон). Ідентичність визначається як центральний
конструкт самосвідомості, що детермінує особливості самосприйняття та
самоконтролю, ставлення до інших людей та поведінку особистості.

Механізмом формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, як
процес самоототожнення з іншою людиною, групою та цінностями, що існують
у суспільстві. Тобто, становлення ідентичності відбувається в
суспільному контексті з урахуванням всіх обставин життя конкретної
людини.

Дослідження А.Д.Андреєвої, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Є.І.Головахи,
І.В.Дубровіної, Д.Б.Ельконіна, І.С.Кона, О.О.Кроника, Б.С.Круглова,
К.Левіна, О.М.Леонтьєва, В.С.Мерліна, Ж.Піаже, О.М.Прихожан,
Д.І.Фельдштейна та інших свідчать, що рання юність є періодом
самовизначення, теоретизування та розвитку рефлексії, становлення
ідентичності, що дає особистості можливість обмірковувати,
структурувати, планувати свій життєвий шлях.

Найважливішим новоутворенням раннього юнацького віку є готовність до
життєвого самовизначення. Його передумовою є розвиток пізнавальної,
емоційно-вольової, ціннісної сфер особистості, а також становлення
адекватної та позитивної ідентичності.

Нові когнітивні можливості особистості у ранній юності надають
рефлексивного характеру самосвідомості. Розвиваються рефлексивні
складові, а саме особистісна рефлексія, зміст уявлень про Я, механізми
диференціації та інтеграції індивідуального досвіду. Такі характеристики
зумовлюють розвиток адекватної ідентичності в ранній юності, яка значною
мірою буде визначати все подальше життя індивіда. Процес становлення
ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії,
на основі якої в процесі ідентифікації з цінностями формується в
індивіда уявлення про своє Я. Нові інтелектуальні здібності та набутий
досвід дають можливість формувати індивідуальну систему ціннісних
орієнтацій на основі уявлень про своє Я.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить із
значними труднощами. Це зумовлено тим, що особистість у період ранньої
юності, коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється не
готовою до цього, оскільки несформованість рефлексивних складових
самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи
ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку
ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему
цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

В силу зазначених обставин питання становлення ідентичності у ранній
юності становить не тільки теоретичний, але й практичний інтерес, що
зумовило вибір теми нашого дослідження: “Психологічні умови становлення
ідентичності у ранній юності”.

Об’єктом дослідження є становлення структури ідентичності у ранній
юності.

Предметом – психологічні чинники формування ідентичності у ранньому
юнацькому віці.

Мета дослідження: визначення психологічних умов становлення структурних
компонентів ідентичності у ранній юності.

В дослідженні були використані методи: вивчення та теоретичний аналіз
літератури по даній темі, методики психологічної діагностики
особистості, методи математичної обробки результатів дослідження.

Теоретичне значення роботи: систематизовано погляди на структуру
та етапи становлення ідентичності, які існують в психологічній науці,
здійснено аналіз механізмів формування структурних компонентів
ідентичності; розкрито особливості становлення ідентичності у ранній
юності.

Практичне значення: проаналізовано особливості та сприятливі чинники
становлення ідентичності у ранній юності на експериментальному
матеріалі; апробовано систему діагностики особливостей становлення
адекватної ідентичності у ранній юності; отримано результати, які дають
можливість поглибити розуміння проблеми особистісного самовизначення у
ранній юності.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

ІДЕНТИЧНОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ

Сутність та зміст поняття “ідентичність”

Одним із центральних понять психології особистості є Я, під яким
розуміється змістовно-динамічний аспект самосвідомості як переживання
безперервної самототожності та цілісності людини [53]. Я – компонент
особистості, що містить різні уявлення та образи про себе, свої якості в
теперішньому та в майбутньому, а також – відношення до себе, до різних
сторін своєї особистості. Один із аспектів Я особистості – ідентичність,
самість як стан усвідомлення індивідуальної самототожності, наступності
та єдності, які формуються на основі ототожнення себе з цінностями, що
існують у суспільстві.

Серед відомих теоретиків психології особистості (А.Адлер, Г.Олпорт,
Р.Кеттел, К.Роджерс, З.Фрейд, К.Юнг) поняття ідентичності розглядається
як конструкт, який забезпечує цілісність, тотожність власної
особистості.

У вітчизняній психології поняття “ідентичність” до недавнього часу
практично не використовувалося ,воно не було предметом ні практичного,
ні теоретичного вивчення. Тільки в останні роки воно з’являється на
сторінках психологічної літератури. Дане поняття в зарубіжній
літературі, починаючи з робіт Е.Еріксона, який вперше звернувся до
нього, завоювало велику популярність і сьогодні є невід’ємним атрибутом
категоріального апарату.

Ідентичність – це поняття, яке виражає унікальність та неповторність
особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями
людини. Д.Майєрс зазначає, що відчуття самих себе лежить в центрі
нашого світу [21].

Е.Фромм в гуманістичній теорії особистості виділяє потребу в
ідентичності, як одну із екзистенціальних потреб людини. Усвідомлення
тотожності з самим собою, несхожості на інших, дає можливість
особистості досягнення позитивної свободи. Це стан, при якому людина
відчуває свою єдність із іншими людьми та суспільством і в той же час не
залежить від зовнішнього світу. Людина стає здатною любити та
піклуватися про інших, бути активною і творчою [48 ].

Я – рушій всіх наших бажань і прагнень, джерело енергії та сили.
Творче використання потенціалу, закладеного в особистості, ефективна
самореалізація стають можливими при узгодженості всіх компонентів
структури Я, що досягається в адекватній ідентичності. Ідентичність –
стан усвідомлення себе і своєї автономності, механізмом формування якої
є ідентифікація, як процес емоційного, раціонального та діяльнісного
самоототожнення з іншою людиною чи групою.

Поняття “ідентифікація” було введене З.Фрейдом для пояснення
походження хворобливих фантазій меланхоліків, для позначення специфічних
відносин, які виникають у дитини з батьками тієї ж статі і не можуть
бути пояснені почуттям любові. Внаслідок ототожнення себе з іншою
людиною з’являється наслідування поведінки, прийняття її норм та
цінностей [46 ].

В теорії соціального навчання (А.Бандура) підкреслюється, що
найважливішими детермінантами ідентифікаційного процесу є соціальні
фактори. В сучасній психологічній науці ідентифікація розглядається як
важливий компонент соціалізації, який забезпечує взаєморозуміння між
людьми і опосередковує розвиток особистості в онтогенезі. Через
ідентифікацію відповідно до суспільного та культурного контекстів
відбувається структурування самосвідомості [23],яка є підгрунтям для
становлення ідентичності.

Тобто, ідентичність є соціальною за походженням, вона формується в
результаті взаємодії індивіда з іншими людьми. Зміни змісту ідентичності
теж обумовлюються змінами в соціальному оточенні.

Ідентичність – динамічна структура, її становлення відбувається
протягом всього життя людини, починаючи із найперших етапів онтогенезу.
Цей розвиток нелінійний та нерівномірний, може іти як в прогресивному,
так і регресивному напрямку. На поведінковому рівні ідентичність можна
розглядати як процес вирішення життєво важливих проблем. Кожне прийняте
рішення щодо власного самовизначення в житті буде вносити вклад в
формування структури ідентичності.

У різних концептуальних моделях проблема генезису ідентичності
розглядається як одне із актуальних питань психології особистості. У
психоаналізі З.Фрейд розглядає суперечність та неоднозначність процесу
формування ідентичності, становлення якої представлено через
послідовність стадій психосексуального розвитку. По мірі того як
немовля стає дитиною, дитина – підлітком, а підліток – дорослим,
відбуваються певні зміни в тому, які його бажання і як вони
задовольняються. Зміна способів задоволення своїх потреб, в першу чергу
сексуальних, і фізіологічних областей насолоди – основні показники
нормального переходу від однієї стадії розвитку до іншої. Генітальна
стадія – остання стадія фізіологічного та особистісного розвитку, коли
настає статева зрілість і формується статева ідентичність, як
визначальний компонент структури особистості [47].

К.Г.Юнг виділяв архетип Самість, як об’єднуюче начало всіх елементів
особистості. Мета людського життя – повна реалізація свого Я, “набуття
Самості”, яке здійснюється через динамічний процес індивідуації. Суть
якого полягає в інтеграції багатьох протидіючих внутріособистісних сил
і тенденцій. Індивідуація передбачає свідому реалізацію людиною своєї
унікальної психічної реальності, повний розвиток та вираження всіх
елементів особистості [51]. Тобто, усвідомлення своєї унікальності та
цілісності є передумовою ефективної самореалізації та продуктивної
творчості. Адекватна ідентичність формується на пізніх етапах життя і
грунтується на минулому досвіді та конкретних досягненнях людини [51 ].

На думку Д.Радьяра, ідентичність – централізований стан свідомості,
який функціонує на кількох рівнях [16]. На основі цих рівнів можна
простежити генезис ідентичності. Першим рівнем є біологічна самість, яка
засвідчує родову та видову сутність людської істоти. Другий рівень
розвитку самості – культурний, який передбачає ототожнення індивіда з
власною діяльністю та суспільним досвідом. Третій рівень –
соціокультурний, або як зазначає З.С.Карпенко – рівень, який представляє
особистісну самість [16 ]. Четвертий – індивідуальний рівень самості,
який відображає здатність індивіда до самоактуалізації. Найвищим рівнем
розвитку є надіндивідуальна самість, яка відображає надособисті,
духовні діапазони свідомості.

В.А.Петровський вважає, що Я особистості є причиною самого себе та
породжує феноменологію суб’єктності. Один з проявів Я – трансцедентальне
Я, що становить “діючу причину” саморуху Я, це “думка, мисляча себе”.
На думку З.С.Карпенко, термін “трансцедентальне Я” можна замінити
терміном “рефлексивне Я”, “адже йдеться про позачуттєве, в умовному
просторі і часі, існування Я, останнє, як відомо, стає реальністю в
умовах інтеріоризованої міжсуб’єктної взаємодії” [16 ]. Внутріпсихічні,
насамперед, розумові процеси, як форма існування думки, взагалі
свідомості, роблять можливим породження нових смислів діяльності,
технічних ідей, творчих задумів. З.С.Карпенко визначає рефлексивне Я як
“Автора творчої діяльності і самоздійснення”, оскільки воно із багатьох
варіантів і можливостей здатне вибрати та сформувати власний зміст
свідомості [16].Отже, передумовою становлення ідентичності є рефлексія,
як процес самопізнання.

У психологічній науці розмежовують два аспекти ідентичності:
особистісний та соціальний. Під поняттям “особистісна або особиста
ідентичність” розуміють набір рис чи інших індивідуальних характеристик,
які відрізняються певною постійністю і дозволяють диференціювати даного
індивіда від інших людей. Тобто, особиста ідентичність робить людину
схожою на саму себе та відмінною від інших.

Соціальна ідентичність трактується в термінах групового членства,
приналежності до більшої чи меншої групи, включеності в деяку соціальну
категорію [30 ]. В соціальній ідентичності виділяють дві сторони:

усвідомлення інгрупової (внутрішньогрупової) подібності: “Ми члени
однієї спільності і тому ми схожі”;

виділення аутгрупової (міжгрупової) диференціації, це усвідомлення
різниці між своєю та іншою “чужою” групою.

В ході онтогенетичного розвитку особиста ідентичність є вторинною по
відношенню до соціальної, так як вона формується на основі використання
знань, набутих в процесі соціалізації. Спочатку в наукових дослідженнях
протиставлялися особиста і соціальна ідентичність як суперечливі та
абсолютно взаємовиключні поняття. Адже особистісна ідентичність
передбачає відчуття своєї відмінності від інших людей і, що важливо, в
тому числі – від членів своєї групи. Оскільки важко уявити, як можна
одночасно відчувати себе і подібним до членів групи і відмінним від них,
то це протиріччя породило ідею про неминучість конфлікту різної міри
гостроти та вираженості між цими двома видами ідентичності. Вважалося,
що в кожний даний момент часу лише одна із них може бути актуалізована
[30 ].

Проте на сучасному етапі досліджень більшої актуальності набуває теза
про взаємодію та взаємодоповнюваність понять соціальної та особистісної
ідентичності. Наприклад, М.Яромовіц запропонувала власне трактування
співвідношення цих понять [30]. Вона розглядає особисту ідентичність як
субсистему знань індивіда про себе, котрі формуються при порівнянні себе
з членами своєї групи і складаються із комплексу рис, специфічних для Я.
Соціальна ідентичність теж розуміється як набір якостей, але тих, які
виявлені в ході порівняння представників своєї та “чужої” групи [30 ]

Відповідно до такого тлумачення походження соціальної та особистісної
ідентичності, були проведені практичні дослідження (1998). Було
виявлено, що соціальна ідентичність домінує у тих, у кого високий
рівень відмінностей при порівнянні “Ми – Вони” і низький рівень
розбіжностей при порівнянні “Я – Ми” [30 ]. Особистісна ідентичність
більш притаманна тим, у кого високий рівень відмінностей у випадку
порівняння “Я – Ми” і низький – при порівнянні “Ми – Вони”. Отже,
усвідомлення своєї неповторності здійснюється через пізнання власної
особистості та характерологічних якостей і властивостей інших людей.

Успішна адаптація людини в суспільстві передбачає сформованість і
соціальної, і особистої ідентичності, тобто здатності переключати увагу
з однієї перспективи на іншу. Такої думки дотримується також У.Дойс. Він
вважає, що особиста ідентичність є однією із соціальних репрезентацій і
має сенс лише як організуючий принцип в системі взаємовідносин індивіда
і групи.

За Х.Теджфелом, досягнення ідентичності можливе як посередництво
розвитку особистісної ідентичності, так і через формування соціальної
ідентичності. Одна і та ж людин

1.Біологічний організм – це серцевина ідентичності, усвідомлення своєї
фізичної окремішності. Це найперший тип ідентичності в онтогенезі. однак
з часом він стає менш важливим.

2. Змістовний вимір – це ті характеристики, якими індивід користується
щоб описати себе як унікальну особистість. Змістовні характеристики
відносяться як до соціальної ідентичності (виконувані ролі, належність
до певної групи), так і до особистісної (цінності, мотиви, емоції,
установки). Змістовний вимір розширюється в ході життя людини, тому
актуальний зміст ідентичності змінюється у відповідності із змінами
соціального контексту.

3. Ціннісний вимір – це оцінка елементів змістовного виміру. Відповідно
до соціальних норм і цінностей, вона може бути як позитивною так і
негативною. Оцінки також нестатичні, вони можуть змінюватися разом із
змінами наявної соціальної ситуації.

4. Час. Виділяють два аспекти цього компоненту: суб’єктивний час і
біографічний час. В плані суб’єктивного часу протікає розвиток
ідентичності. Змістовний та ціннісний параметри ідентичності визначають
структурну організацію біографічного часу [30 ].

Життєвий цикл, за Еріксоном, включає вісім стадій розвитку особистості.
від народження до глибокої старості. Кожний віковий етап
характеризується своїми завданнями та особливостями активності людини.
Становлення ідентичності особистості може проходити як по нормальній
лінії, так є можливою і аномальна лінія розвитку. Порушення, які
виникають в процесі формування особистості є специфічними для кожної
стадії.

Стадія 1. Це період від народження до одного року. Основною потребою
дитини є любов та турбота батьків. В результаті формується базова довіра
до людей, позитивні очікування від суспільства та життя. Недостатність
піклування про дитину приводить до появи недовіри до людей, емоційної
ізоляції.

Стадія 2 триває від одного року до трьох. Формується така важлива якість
особистості як самостійність та впевненість в собі. Сумніви в своїх
силах та надмірна сором’язливість є головними проявами аномальної лінії
розвитку.

Стадія 3 охоплює період від 3 до 5 років, коли домінуючою
характеристикою особистісного розвитку є активність, допитливість,
багата уява. На протилежному полюсі – пасивність, інфантильна заздрість
до інших людей, безініціативність.

На стадії 4 (5 – 11 років) формується працелюбність, почуття обов’язку,
активно йде розвиток пізнавальних та комунікативних умінь. Несприятливий
соціалізуючий вплив породжує в дитини почуття неповноцінності,
конформність, песимізм.

На стадії 5 (11 – 20 років) домінуючою потребою особистісного
становлення є життєве самовизначення, формування ідентичності.

Стадія 6 (від 20 до 40-45 років) – це період ранньої дорослості, коли
виникає потреба у близькості до людей, бажання бути корисним іншим.
Порушення особистісного розвитку викликають ізоляцію від людей,
уникнення близьких контактів, непередбачувану поведінку.

На стадії 7 (від 40-45 до 60 років) визначальною потребою особистості є
творчість. Продуктивна праця з іншими людьми, різноманітна, повноцінне
життя, задоволеність сімейними відносинами, батьківська гордість
характеризують сприятливу лінію розвитку. Егоїзм, непродуктивність в
роботі притаманні для аномальної лінії становлення.

Врешті на останній стадії 8 ( після 60 років) з’являється відчуття
повноти життя, спогади про минуле, оцінка всього зробленого. Зріла та
здорова особистість здатна прийняти своє життя таким, як воно є,
усвідомити корисність свого існування та неминучість смерті. В
протилежному випадку людина переживає відчай, страх та розчарування.

В структурі індивідуальної ідентичності Е.Еріксон розрізняє особисту
ідентичність і Я-ідентичність. Перша відображає те, що залишається в
людині постійним, впізнаваним незважаючи на її зміни та розвиток, друга
означає більш вузьку, глибинну область, відповідальну за єдність,
цілісність особистості. Я змінюється, але завжди залишаються його
компоненти, що зберігають попередню якість. Я асимілює різні впливи, які
змінюють його, однак серцевина (Я-ідентичність) залишається постійною
[35 ] .

Еріксон і Де Левіта розрізняють три форми ідентичності:

1. Приписна – це ті умови, які окрема людина не обирає і вони не
піддаються її впливу (приналежність до раси, нації, соціального
прошарку, вікової групи, статі).

2. Набута – те, що досягнуто власними зусиллями індивіда, те, чим людина
самостійно “оволоділа” (професійна самореалізація, вільно вибрані
зв’язки і орієнтація).

Запозичена ідентичність відображає виконання людиною ролей, засвоєних в
ході розвитку та в результаті збігу різних обставин. Часто ці ролі
запозичені в якогось зразка і обумовлені очікуваннями оточуючих. Проте
ідентичність не зводиться до вибраної ролі, хоч та чи інша роль сильно
впливає на ідентифікацію, основні складові ідентичності (постійність та
неперервність особистості) з неї не випливають.

Становлення ідентичності відбувається протягом всього життя людини,
починаючи із раннього дитинства. Сензитивним періодом формування
адекватної ідентичності є юнацький вік, коли відбувається концентрація
емоцій, інтелектуальних і вольових зусиль на цьому процесі. Е.Шпрангер
вважав, що основоположний феномен юності – становлення індивідуальності,
коли центром внутрішнього життя стає прагнення до самостійності, мрії та
цілепокладання [35]. Основним завданням цього вікового періоду є
формування психологічної готовності до життєвого самовизначення.
Психологічна готовність до формування життєвих перспектив визначається
адекватністю ідентичності.

В схемі життєвого циклу Еріксона на юність припадає п’ята стадія,
основним завданням якої є становлення ідентичності. Вже не дитина, але
ще і не дорослий, юнак стикається із різними соціальними вимогами та
новими ролями. Умовою подальшого становлення і розвитку його особистості
є здійснення життєвого та ціннісного самовизначення, формування
адекватної та позитивної Его-ідентичності.

Це новий психосоціальний параметр особистості, який включає образ себе і
почуття впевненості у схваленні та розумінні значущого соціального
оточення. Молодій людині потрібно підтвердження, що її приймають в
суспільстві, позитивно оцінюють її прагнення і дії. Таке підтвердження
отримується в міжособистісних стосунках посередництвом зворотнього
зв’язку [48].

Ідентичність являє собою інтегрований образ всіх знань про себе, що
грунтується на минулому досвіді і включає уявлення про майбутнє. Юнак
оцінює норми і ідеали, якими керуються батьки, школа, ровесники, церква,
громадськість та інші джерела авторитету, “приміряє” їх до власного
життя. Нездатність зробити вибір серед запропонованих зразків і моделей
поведінки призводить до кризи ідентичності, що проявляється в
неадекватній поведінці і негативних переживаннях, неспроможності
усвідомити свій образ Я.

Порушення становлення ідентичності має різні форми:

дифузія ідентичності, що проявляється в інфантильній поведінці,
неможливості здійснити професійне і особистісне самовизначення;

дифузія часу пов’язана з неадекватним відчуттям часу. Людина відчуває
себе водночас молодою і дуже старою;

застій в роботі – порушення природної працездатності, захопленість
непотрібними речами, нездатність виконувати відповідні для свого віку
задачі;

негативна ідентичність виражається у запереченні традиційних цінностей і
ролей, слідуванні зразкам поведінки, які не схвалюються оточуючими [8].

Успішне подолання кризових явищ залежить від попереднього досвіду
молодої людини, її самооцінки та психологічної готовності до здійснення
власного життєвого вибору. Становлення ідентичності – суто
індивідуальний процес, особливий для кожної людини. Значною мірою він
визначається внутрішніми характеристиками особистості та впливом
соціального середовища, зокрема сім’ї, школи, етнічними особливостями
та іншим.

На думку Г.Олпорта, формування ідентичності відбувається поетапно через
становлення пропріуму. Пропріум – позитивне творче начало, людської
природи, яке прагне до постійного удосконалення особистості, розвитку її
індивідуальних рис. Усвідомлення своєї унікальності та автономності
являється важливою характеристикою сформованості особистості і дає їй
можливість, залишаючись відкритою для суспільства, зберігати свою
індивідуальність [48] . В юнацькому віці на основі знань індивіда про
себе та відчуття самобутності молода людина здійснює вибір життєвих
цілей та перспектив.

Р.Бернс уявлення індивіда про себе виділяє як Я-концепцію, яка включає
переконання, оцінки і тенденції поведінки. Я-концепцію можна розглядати
як властивий кожному індивіду набір установок на самого себе.
Я-концепція – важливий фактор організації психіки та поведінки індивіда,
тому що вона визначає інтерпретацію досвіду та служить джерелом
очікувань індивіда. Бернс визначає наступні модальності глобальної
Я-концепції: реальне Я (уявлення про те, який я насправді), ідеальне Я
(уявлення про те, яким я хотів би бути), дзеркальне Я (уявлення про те,
як мене сприймають інші). Кожна модальність включає чотири аспекти
змісту самосвідомості: фізичне Я, соціальне Я, інтелектуальне Я,
емоційне Я. Я-концепція може бути як позитивною, так і негативною, що
залежить від самооцінки особистості. Повноту життя людини забезпечує
адекватна і позитивна Я-концепція. На думку Р.Бернса, термін
“ідентичність” в своїй основі синонімічний Я-концепції [5].

Відповідно до рівнів активності людини, як організму, соціального
індивіда чи особистості в Я-концепції виділяють:

фізичний Я-образ (схема тіла), що визначається потребою у фізичному
благополуччі організму;

різні аспекти соціальної ідентичності: статева, вікова, етнічна,
громадянська, соціально-рольова, що пов’язані із потребою людини в
приналежності до спільності;

диференціюючий образ Я, що характеризує знання про себе в порівнянні з
іншими людьми, надає індивіду відчуття власної унікальності та
забезпечує потребу у самовизначенні та самореалізації.

Я-концепція розглядається з точки зору змісту та характеру уявлень про
себе, складності та диференційованості цих уявлень, їх суб’єктивної
значимості для особистості, а також внутрішньої цілісності та
послідовності, адекватності відчуття власної ідентичності [32 ].

Формування компонентів ідентичності відбувається послідовно протягом
всього життя людини. До кінця першого року життя відбувається
усвідомлення своєї фізичної тотожності на основі розрізнення відчуттів
власного тіла. В результаті дитина має змогу відрізняти себе від інших
об’єктів. В ранньому дитинстві формується статева ідентичність,
з’являється у мові займенник “Я” та усвідомлення себе в якості
постійної персони. Як відзначає В.С.Мерлін [43], в дошкільному та
молодшому шкільному віці дитина вже усвідомлює власні психічні
властивості, засвоює статеві ролі і починає формуватися національна
ідентичність.

Вступ дитини до школи, поява нових авторитетів диференціює сферу її
діяльності. Різні погляди зі сторони дорослих стимулюють розвиток
автономної самосвідомості та сприяють формуванню самооцінки [43 ].

Одним із найважливіших факторів переходу від однієї стадії розвитку
ідентичності до іншої Л.Д.Тодорів визначає когнітивний розвиток
особистості, зокрема, розвиток рефлексивних складових самосвідомості
[43].

І.С.Кон [19] визначає ідентичність як образ Я, як систему установок
індивіда, в якій існує кілька вимірів, за ними можна визначити рівень
розвитку ідентичності. До таких аспектів відносяться: ступінь
когнітивної складності, послідовність, стійкість. Ступінь когнітивної
складності ідентичності зростає послідовно від молодших вікових періодів
до старших. Це дозволяє в ранній юності інтегрувати уявлення про себе,
виділити та усвідомити приховані психологічні детермінанти поведінки.

На думку Ш.Бюлер рушієм психосоціального розвитку людини є інтенції –
прагнення до самоздійснення, що із середини, з боку незмінного духовного
“Я” детермінують діяльність та поведінку суб’єкта [16]. Унікальність
життєвого шляху людини залежить від специфічної комбінації
та домінування однієї із чотирьох базових інтенцій: задоволення
потреб, адаптивне самообмеження, творча експансія та встановлення
внутрішньої гармонії. Ці прагнення проявляються у життєвих виборах
особистості та спрямовані на реалізацію тих чи інших цілей, смислів та
цінностей людського існування. Задоволення інтенцій репрезентує факт
самоствердження особистості. Відповідно до розгортання сфер суб’єктності
Ш.Бюлер виділяє фази життєвого шляху людини:

Фаза І триває від народження до п’ятнадцятирічного віку. Дитина живе
теперішнім та має про майбутнє нечіткі, розмиті уявлення. В цей період
життя людини визначальним є вплив інтенції, що прагне до задоволення
потреб росту.

Фаза ІІ відповідає отроцтву та юності, це період від 15 до 20 років.
Людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси. Вона будує
великі плани, пов’язані з вибором професії, партнера, з’ясовує смисл
власного життя. Здійснення професійного, соціального, сімейного
самовизначення дозволяє оцінити свої можливості та внести корективи в
досягнення поставлених цілей. В цей період реалізується інтенція
адаптивного самообмеження, що пов’язано із зробленим життєвим вибором.

Фаза ІІІ триває з 24 до 40-45 років – це період зрілості та розквіту
життя індивіда. Ця фаза характеризується постановкою чітких та точних
цілей, активним здійсненням професійної кар’єри, стабілізацією особистих
уподобань, налагодженням та зміцненням сімейних відносин, народження
та виховання дітей. Акцент особистісного становлення переноситься на
розширення та укріплення свого впливу в професійній, соціальній
діяльності та сімейному житті.

Фаза ІV охоплює вік з 45 до 65 років: людина підводить підсумки своєї
минулої діяльності та своїх досягнень, аналізує попередньо прийняті
цілі з урахуванням свого професійного статусу, стану здоров’я та
сіиейного становища. Нагальною потребою стає прагнення до внутрішньої
гармонії та взаємоузгодженості.

Фаза V розпочинається в похилому віці ( 65-70 років). Це період, коли
людина прагне надати смислу своєму існуванню. Самоаналіз життєвих подій
приводить людину до висновку про немарність або ж даремність свого
існування, що приносить умиротворення чи розчарування та
відчай.Наприкінці життя дуже важливим є знаходження внутрішнього
спокою, позитивна оцінка пройденого шляху, прийняття смертного фіналу.

Визначені Ш.Бюлер інтенції можна розглядати, на думку З.С.Карпенко, як
своєрідні вікові задачі особистісного росту [16 ]. Усвідомлення та
своєчасне розв’язання яких забезпечує повноту життя людини,
екзистенційно-ціннісну динаміку поступу в різних сферах її суб’єктного
впливу: сомато-психічної життєдіяльності, предметно-практичної
діяльності та соціокультурної практики, спілкування та відтворення
своєї індивідуальності у творчій діяльності. Таким чином, становлення
ідентичності відбувається через поступове розширення життєвого досвіду
та можливостей людини, через своєчасне розв’язання завдань вікових
етапів онтогенетичного розвитку.

Отже, функція Я — усвідомлення особистістю самої себе і здійснення
пристосування до оточуючої реальності. Ідентичність – це результат
виділення людиною самої себе із середовища, що дозволяє їй відчувати
себе суб’єктом своїх фізичних та психічних станів, дій і процесів,
переживати свою цілісність і тотожність з самим собою – у відношенні
минулого, теперішнього і майбутнього. Ідентичність формується в
діяльності та спілкуванні. Суб’єкт в предметній діяльності змінює
оточуючий світ та взаємодіє з іншими людьми, при цьому відділяючи своє Я
від не-Я, безпосередньо переживаючи свою неідентичність іншим об’єктам
[40 ].

Тому ідентичність значною мірою визначається особистісним та
соціальним аспектами як відчуттям власної унікальності та приналежності
до якої-небудь соціальної групи.

Основними структурними компонентами ідентичності є образ Я (змістовний
компонент) та самооцінка (оціночний компонент), які знаходяться у
взаємозв’язку та взаємодії. Ідентичність розвивається протягом всього
життя людини на основі самопізнання, проте сензитивним періодом її
становлення є рання юність.

1.2 Характеристика основних структурних компонентів ідентичності

Уявлення про себе – це психічна система, з допомогою якої ми організуємо
своє життя. Джерело розвитку уявлень про себе – сприйняття людиною
реакції на неї значимих інших. Індивід сприймає себе опосередковано –
посередництвом окремих точок зору інших людей з близького йому
соціального оточення чи з допомогою узагальненої точки зору своєї
соціальної групи як цілого [13 ]. Уявлення про себе утворюють образ Я,
що містить наші судження про себе в минулому і теперішньому, а також –
припущення про те, якими ми можемо стати в майбутньому.

Образ Я є основою змістовного компоненту ідентичності. Кожна людина
унікальна та складна істота і вона може багато що включати в свій образ
Я: Я-чоловік, Я-жінка, Я-батько, Я-хороша господиня, Я-спортсмен,
Я-гарний, Я-розумний, Я-студент, Я-віруючий, Я-романтичний, Я-лікар і
т.д. Предметом самосприйняття індивіда можуть стати його тіло, його
здібності, його соціальні відношення та багато інших особистісних
проявів. Проте завжди існують ті сторони Я, які є найбільш значущі для
особистості і відповідно до них людина будує свою поведінку.

Дуже важливим є виділення та усвідомлення особистістю своїх внутрішніх
індивідуальних властивостей, тоді людина здатна сформувати стійку та
адекватну ідентичність. Достатній рівень розвитку самосвідомості
дозволяє на основі самопізнання та самоспостереження сформувати образ
Я, виділити критерії його оцінки.

Ідентичність – це, насамперед ідентифікація з цінностями. Як зазначає
Л.П.Овсянецька, існування та функціонування цінностей пов’язано з
особливою здатністю людської свідомості – відображати і фіксувати
значення тих чи інших духовних або матеріальних, реальних або уявних
об’єктів для задоволення інтересів і потреб людини [27 ]. Система
особистісних цінностей у розвиненій формі має виступати самоцінністю.

Кожній людині притаманна індивідуальна, специфічна ієрархія цінностей,
яка формується на основі самовизначення. З.С.Карпенко виділяє (1989)
діяльнісно- особистісні та суб’єктивно-особистісні передумови
самовизначення. До перших вона відносить характеристики пізнавальної,
трудової, комунікативної діяльності суб’єкта, що розуміються як
об’єктивування людських мотивів, здібностей, характерологічних
властивостей. Суб’єктивно-особистісні передумови самовизначення
представлені мотиваційно-потребною сферою особистості, проявляються у її
напрямленості [17 ].

Завдяки самовизначенню особистість включається в ті чи інші соціальні
зв’язки через індивідуальний вибір. Людина сама робить вибір, хоч не
завжди його усвідомлює, обираючи з того, що їй реально зараз доступне.
А.Адлер підкреслював, що людина сама відповідальна за те, ким вона стає
і як вона себе поводить. Особистість кожного індивіда є його власним
творінням [48 ].

У віковому аспекті проблема самовизначення була розглянута Л.І.Божович.
Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку старших школярів, вона
вказує, що вибір подальшого життєвого шляху, самовизначення є афективним
центром їх життєвої ситуації. Потреба у самовизначенні є потребою
утворити єдину смислову систему узагальнених уявлень про світ і
узагальнених уявлень про себе самого і тим самим визначити сенс свого
існування. Л.І. Божович характеризує самовизначення як особистісне
новоутворення старшого шкільного віку, пов’язане із формуванням
внутрішньої позиції дорослої людини, з усвідомленням себе як члена
суспільства, з необхідністю вирішувати проблеми свого майбутнього [9 ].

Самовизначення нерозривно пов’язано з такою суттєвою характеристикою
ранньої юності як напрямленість у майбутнє. Самовизначення передбачає
вибір професії, але не зводиться до нього.

Протягом життя людина формує власну картину світосприйняття, де цінності
суспільства аналізуються та зіставляються з уявленнями про своє Я. В
результаті цього утворюється індивідуальна система ціннісних орієнтацій,
яка є ядром власної ідентичності.

На основі ціннісних орієнтацій складаються відношення особистості до
оточуючого світу, до інших людей, до себе самої, це основа світогляду і
мотивації життєвої активності. Інтеграція системи цінностей, що
функціонують у суспільстві та цінностей, які людина сама здатна творити
у реальності свого самобуття утворюють смисл людського життя, котрий
одночасно є основою розвитку особистості та його результатом.

Ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка система спрямованості
інтересів та потреб особистості. Індивідуальна система цінностей істотно
впливає на стиль мислення та життя індивіда, перебіг емоційних та
мотиваційних процесів, а також формування інтересів особистості.
Ціннісні орієнтації формуються в процесі соціального розвитку індивіда,
участі його в трудовій діяльності, виконанні соціальних ролей. Значне
місце посідають системи цінностей, що функціонують у сім’ї, інших
соціальних групах, які є референтними для певної людини.

Ціннісні орієнтації визначають життєві пріоритети та послідовність
постановки і реалізації цілей особистості. Узгоджена та структурована
індивідуальна система ціннісних орієнтацій сприяє розвитку адекватної
ідентичності.

Отже, образ Я відображає змістовні характеристики ідентичності, це
організуючий компонент внутрішнього світу особистості, що завжди
містить афективну (емоційну) складову. Емоційна оцінка уявлень про себе
формує самооцінку, яка є основою оціночного компоненту ідентичності.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей,
здібностей і свого місця серед інших людей. Самооцінка є важливим
регулятором поведінки людини, вона визначає взаємовідносини з
оточуючими, критичність та вимогливість особистості до себе, відношення
до своїх успіхів та невдач.

Вперше про роль самооцінки в структурі особистості заговорив
американський психолог У.Джеймс. Він вивів формулу самоповаги, котра
представляє собою дріб, в чисельнику котрого – успіх, а в знаменнику –
домагання.

Успіх .

Рівень домагань

Ця формула лежить в основі прагнення особистості до самоудосконалення та
успіху, в основі емоційної реакції на себе [54]. Рівень домагань
відображає степінь трудності цілей, які людина собі ставить. Розходження
між домаганнями і реальними можливостями веде до того, що особистість
починає неправильно себе оцінювати, її поведінка стає неадекватною –
виникають емоційні зриви, підвищена тривожність, конфлікти у
міжособистісних стосунках. Висока самооцінка визначає позитивний
емоційний фон діяльності людини, впевненість в собі, врівноваженість,
спрямованість на самоактуалізацію та творчість.

Р.Бернс підкреслює, що формування самооцінки залежить від соціального
оточення, зокрема, в дитинстві дуже значним є вплив сім’ї, тип
батьківського ставлення до дитини. Високий рівень самоповаги
визначається трьома факторами: переконаність в тому, що ти подобаєшся
іншим людям, впевненість в своїх здібностях до того чи іншого виду
діяльності та почуття власної значимості. Повага, турбота, увага та
схвалення з боку близького оточення приводять до формування позитивного
ставлення до себе [5 ].

Як зазначає К.Роджерс, самооцінка у малих дітей є несвідомою. З часом
дитина усвідомлює себе, свої прагнення та здібності і відповідно до
цього будує свою поведінку. Успіхи в діяльності підвищують самооцінку та
віру у власні сили. Самооцінка має бути адекватною і гнучкою,
змінюватися відповідно до змін ситуації та нового досвіду [22 ].

Самоповага – багатозначне поняття, воно передбачає і задоволеність
собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне
відношення до себе, і узгодженість свого наявного та ідеального Я.
Суперечність між реальним та ідеальним Я вирішується в діяльності:
навчанні, праці, самовихованні. Людина постійно прагне до досконалості,
і часто наявні досягнення здаються їй мізерними, порівняно з бажаним.
Самооцінка формується на основі суб’єктивних уявлень та переживань,
нерідко помилкових.

@

@

B

D

F

H

J

r

?

?

?

¤ ¬

???????????

????????????

????????

????????????

????????????

*

,

?????????

????????

????????????

?виток в ранній юності дозволяє молодій людині сформувати адекватне
уявлення про себе. Проте, незрілість самосвідомості, несформованість
рефлексії може стати причиною різних порушень та аномалій в структурі
ідентичності.

Моріс Розенберг досліджував (1965) особливості самооцінки
старшокласників і виявив, що для юнаків із пониженою самоповагою типова
загальна нестійкість образу Я та думок про себе [20 ]. Вони більше за
інших схильні “закриватися” від оточуючих, представляти їм якесь
“несправжнє обличчя”, “уявне Я”. Вони чутливі до критики та осуду,
всього, що зачіпає їхню самооцінку. Крім того, було виявлено, що в
інтелектуально розвинутих молодих людей розходження між реальним та
ідеальним Я значно більші, ніж у тих, в кого середні здібності.

Самооцінка юнаків та дівчат також сильно залежить від стереотипних
уявлень про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, від існуючої в
суспільстві диференціації статевих ролей.

Набуття молодою людиною особистої ідентичності є багаторівневим
процесом, що має багаторівневу структуру та складається з декількох фаз.
Фази різняться як психологічним змістом ціннісно-вольового аспекту
розвитку особистості, так і характером проблематики життєвих труднощів,
які переживаються особистістю. Різні також і динамічні компоненти, а
саме: темп та інтенсивність переживань людини. Змінюються інтереси,
уподобання, ідентифікаційні зразки, тематика проблемних ситуацій,
значимість різних сфер життя (вибору професії та професійного шляху,
релігійних та моральних переконань, політичних поглядів,
міжособистісного спілкування, сімейних ролей), способи подолання
труднощів.

Пошук соціальної та особистісної ідентичності передбачає
експериментування з доступними соціальними ролями, соціальними
функціями, способами спілкування, професійними орієнтаціями. При
неможливості такого експериментування процес набуття ідентичності
проходить більш повільно та супроводжується кризовими явищами.

Отже, основні структурні компоненти ідентичності: образ Я (змістовний
компонент) та самооцінка (оціночний компонент). Образ Я формується на
основі ціннісного самовизначення особистості. Емоційна оцінка змісту
образу Я відображається в самооцінці. Обидва компоненти взаємозалежні і
визначаються соціальним досвідом особистості. Формування адекватної
ідентичності передбачає узгодженість змістовного та оціночного
компонентів. Цілісна та позитивна ідентичність сприяє внутрішній
узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є
основою очікувань стосовно самого себе.

1.3 Рання юність як актуальний період

становлення ідентичності

Рання юність – етап дозрівання і розвитку людини, що знаходиться між
дитинством та зрілістю. Як зазначає І.С.Кон, юність – фаза переходу від
залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що
передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема, статевого,
дозрівання, а з другого – досягнення соціальної зрілості [20 ].

До ХІХ століття в суспільній свідомості було відсутнє уявлення про
юнацький вік, як особливий період в житті людини. Існував поділ життя на
три етапи: дитинство як стадія залежності, повна сил молодість, і ,
нарешті, старість, в якій немає нічого хорошого.

В первісному суспільстві, де існувала досить проста і стабільна
соціальна структура, індивід відносно легко засвоював соціальні ролі і
трудові навики, необхідні дорослій людині. Дитинство закінчувалось рано,
виховання та навчання мали переважно практичний характер. Проблема
самовизначення не поставала перед людиною, тому що її життя було наперед
визначене традиціями та суспільними нормами.

Середньовічна думка в описі дитинства та підліткового віку підкреслювала
не стільки завдання підготовки до майбутнього життя, скільки момент
соціальної залежності. Юнацький вік розумівся як “буйний”, неспокійний і
в старших він викликав занепокоєння та острах. Як говорить один із
героїв У.Шекспіра в “Зимовій казці”: “краще би люди, коли їм
виповнюється десять, але ще не стукнуло двадцять три, зовсім не мали
віку. Краще би юність проспала свої роки, тому що немає в неї іншої
забави, як робити бабам черево, ображати старших, битись і красти”.
Тобто вже визнається складність, суперечливість та емоційна напруженість
періоду юності в житті людини, але ще не розглядаються причини цього
явища.

Новий Час приніс важливі соціально-політичні, культурні та психологічні
зрушення. Фізичне, зокрема, статеве, дозрівання помітно прискорилось,
процес особистісного становлення, навпаки, став більш тривалим.
Ускладнення суспільно-трудової діяльності, в якій повинна брати участь
людина, привело до подовження необхідних строків навчання. Подовження
юності має також свої особистісні передумови, а саме – розширення сфери
свідомого самовизначення і підвищення його самостійності. Більша свобода
вибору сприяє формуванню більш гнучкого соціального устрою, що
забезпечує більшу різноманітність індивідуальних варіацій життєвого
шляху та вибору напрямку самореалізації [20 ].

В середині XVIII століття завдяки зростанню соціальної автономії молоді
від старших, появі можливості індивідуального самовизначення на
противагу пасивному пристосуванню до існуючих умов, з’явився новий
нормативний канон юності, уявлення про юність як про епоху “другого
народження”. Знаменитий трактат Жан-Жака Руссо “Еміль, або Про
виховання” (1762), де були детально розвинуті ці ідеї, часто називають
“відкриттям” або “винайденням” юності.

Даний вік уже декілька десятків років привертає увагу психологів. У
першоджерел численних теоретиків цього періоду стояли такі вчені як
С.Холл, К.Левін, Е.Шпрангер, Ж.Піаже, Л.С.Виготський, В.В.Давидов,
Л.І.Божович, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін.

С.Холл, представник біогенетичної теорії розвитку людини, вважав, що
юність – це період кризи самосвідомості, здолавши яку особистість
набуває відчуття індивідуальності.

Е.Шпрангер, автор однієї із перших монографій про юнацький вік, вважав,
що юність – це перш за все стадія духовного розвитку. Основним
новоутворення юності є відкриття власного “Я”, розвиток рефлексії, поява
життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя.
Персонологічний підхід, започаткований Е.Шпрангером, був розвинутий
Ш.Бюлер. Для неї юнацький вік – це така стадія життєвого шляху, що
передує самовизначенню або є спробою його здійснення в попередньому,
дифузному, екскізному вигляді [43 ].

Інтелектуалістський підхід до специфіки юнацького віку реалізований в
концепції Ж.Піаже. З точки зору такого підходу даний вік
характеризується ускладненням розумових операцій (перехід до формальних
операцій), що викликає нахил до теоретизування та рефлексії, які дають
можливість осягнути життєвий шлях в цілому, створити концепцію власного
життя. Але мислення в ранній юності своєрідно егоцентричне, керується
більшою мірою категорією можливого, а не дійсного [43 ].

У концепції Б.Г. Ананьєва юність розглядається як стартова пора, коли
людина входить у суспільне життя як самостійний діяч. Це період “пошуку
себе” у різних сферах життя [43 ].

Також дослідженнями періоду ранньої юності, його специфіки і значення в
житті людини займалися Т.В.Говорун, І.В. Дубровіна, О.Н.Прихожан,
В.А.Роменець, О.Л.Кононко. Зокрема, В.А.Роменець, автор “Вчинкової
моделі” життєвого шляху характеризує юність як пошук принципових основ
несуперечливої поведінки, як пору створення “філософії життя”, як
прагнення до абсолютних цінностей, несумісних з цінностями реального
світу [29 ].

Таким чином, дорослішання як процес соціального самовизначення є
багатомірним та багатогранним. Найяскравіше всі суперечності та труднощі
його проявляються у становленні власного Я, ідентичності.

Одна із найгостріших проблем юнацького віку – стосунки “батьків і
дітей”, конфлікт поколінь. В певному смислі ця проблема являється
вічною, але суспільно-історичний прогрес спричинив її загострення. Адже,
чим вищий темп історичного розвитку, тим більше соціально-значимих змін
відбувається в одиницю часу, тим помітніші розбіжності між поколіннями,
тим складніші механізми передачі досвіду та культури від старших до
молодших і тим вибірковіше ставлення молодих ло свого соціального та
культурного спадку.

Прискорення технічного та соціального розвитку робить опору на досвід
попередніх поколінь недостатньою. Молодь не тільки вчиться у старших,
засвоюючи їх досвід, але повинна проявляти власну ініціативу та
активність.

Сучасне інформаційне суспільство пропонує безліч різнотипних, часто
прямо протилежних варіантів і моделей поведінки, серед яких молода
людина повинна зробити свій вибір. В ідентичності цей вибір
усвідомлюється та конкретизується. Рання юність – актуальний період
формування ідентичності, коли здійснення особистісного самовизначення є
умовою подальшого гармонійного розвитку особистості.

У вітчизняній психології згідно загальноприйнятої періодизації рання
юність охоплює період від 14 до 18 років. Для більшої частини молоді це
час навчання в старших класах загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій.
Рання юність – завершальний етап первинної соціалізації.

Рання юність – період реального переходу до справжньої дорослості. Попри
те, як зазначає Р.С.Нємов, старшокласників повністю дорослими ще не
назвеш, так як у них ще багато збереглось дитячих уявлень та переконань.
Багато хто з них на порозі закінчення школи ще недостатньо відповідально
відносяться до вибору своєї майбутньої професії, до необхідності
посилено працювати, щоб в подальшому витримати конкуренцію, до питань
особистісного самовизначення [26 ].

Порівняно з підлітковим віком, до старшокласників суспільство висуває
більш жорсткі та чіткіші вимоги, що стосуються як навчальної діяльності,
так і сфери міжособистісних контактів, емоційно-вольових якостей та
переконань молодої людини.

В юності розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що молоді
люди стають практично готовими до виконання всіх видів розумової роботи
дорослої людини, включаючи найскладніші. Старшокласники засвоюють багато
наукових понять, вчаться використовувати їх в процесі вирішення різних
задач. Сформованість теоретичного або словесно-логічного мислення
приводить до інтелектуалізації всіх інших пізнавальних процесів. Нові
інтелектуальні можливості підвищують адаптивні можливості молодої людини
до нової соціальної ситуації розвитку [26 ].

В ранній юності формується психологічна готовність до самовизначення,
яка передбачає становлення самосвідомості – усвідомлення своїх якостей
та їх оцінка, уявлення про своє реальне та бажане Я, про рівень домагань
в різних областях життя і діяльності, це оцінка себе та інших з точки
зору приналежності до певної статі чи соціальної групи. Саме нова якість
когнітивного розвитку приводить не лише до розширення самосвідомості, а
також до ускладнення емоційної сфери, збільшення діапазону переживань та
ставлень, диференціації моральних оцінок.

Передумовою особистісного самовизначення є самопізнання, яке стає
можливим в старшому шкільному віці завдяки удосконаленню рефлексивних
механізмів самосвідомості. Відкриття свого внутрішнього світу, на думку
І.С.Кона, — головне психологічне надбання ранньої юності. Дитина
усвідомлює свої вчинки та зовнішні прояви поведінки, а юнак здатен
оцінити психологічні детермінанти поведінки, усвідомити свої внутрішні
психічні стани.

Особистісне самовизначення, незалежно від того, йде мова про вибір
професії чи світоглядний пошук, є свідомим актом утвердження свого
положення в світі. Воно спрямоване на зовнішній світ. В той же час
відповідь на запитання “Ким бути ?” та “Яким бути ?” припускає також
оцінку себе та своїх можливостей [34 ].

Чим активніше та глибше включається індивід у суспільну діяльність, тим
важливішим для нього є усвідомлення загального смислу своєї діяльності.
В ранній юності питання про сенс життя постає як роздуми над своїм
майбутнім в дуже загальній, нерозчленованій формі.

Самовизначення — багатомірний та багатоступеневий процес співвіднесення
молодою людиною власних життєвих цілей, задатків, здібностей з
об’єктивними можливостями їх реалізації, а також конкретними умовами
свого життя.

Відсутність у особистості стійких та виражених інтересів, поєднана з
інфантильністю поведінки та соціальних орієнтацій, затягує і відкладає
процес самовизначення, який є одним із компонентів дорослішання та
формування стійкого образу Я [ 34 ].

У ранній юності самосвідомість особистості – це перш за все уявлення про
своє суперечливе ідеальне та реальне “Я”; усвідомлення свого “Я”, яке в
ранній юності характеризується розмитістю та невизначеністю; оцінка себе
та інших стає автономною від зовнішніх оцінок; особистісна рефлексія
переходить на новий, більш складний етап розвитку. Зростає здатність до
інтроспекції, яка характеризується тим, що молода людина може подумки
розглядати власні думки, почуття та вчинки; поділяти себе на суб’єкт та
об’єкт, свідомо спостерігати як власні реакції, так і реакції оточуючих
на свою поведінку [35 ].

Здатність до рефлексії своїх переживань сприяє більш загостреному
сприйняттю власного Я, це проявляється у відношенні до себе як до
унікальної особистості, яку не можуть зрозуміти інші. На думку І.В.
Дубровіної, усвідомлення своєї несхожості на інших може спровокувати
почуття самотності чи страху самотності [12]. Тому зростає потреба в
спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість у соціальних
контактах.

З розвитком формального мислення у ранній юності нового сенсу набуває
становлення моральної свідомості. Старшокласники задумуються над
етичними проблемами, надіндивідуальні цінності та ідеали стають для них
важливими та актуальними. Молоді люди намагаються втілити моральні
принципи порядності, чесності та відповідальності у власному життєвому
виборі, у реальних вчинках.

Отже, в ранній юності складаються всі передумови для досягнення
ідентичності: завершується фізичне і статеве дозрівання, відбувається
перехід до формального абстрактного мислення, що дозволяє узагальнити і
оцінити власний життєвий досвід, осмислити інформацію, яка поступає із
зовнішнього світу та сформувати адекватний образ Я. В старшокласників
удосконалюється емоційно-вольова регуляція поведінки та самоконтроль
діяльності. Молода людина усвідомлює свою самототожність, може виділити
у самосвідомості зміст власної ідентичності.

Уявлення про себе у ранній юності завжди співвідноситься із груповим
образом “Ми”, з образом типового ровесника своєї статі, але ніколи не
співпадає з ним. Таке порівняння дуже важливе для формування адекватної
ідентичності і встановлення реально досяжного рівня домагань.

Канадський психолог Джеймс Марша (1966) виділив чотири етапи розвитку
ідентичності молодої людини, які визначаються мірою професійного,
релігійного та особистісного самовизначення.

1. На етапі “невизначеної (розмитої) ідентичності” індивід ще не виробив
яких-небудь чітких переконань, не обрав професію та не зіткнувся з
кризою ідентичності.

2. “Дострокова (передчасна ідентифікація) має місце тоді, коли індивід
включився у відповідну систему відносин, але зробив це не самостійно та
обдумано, а на основі чужих думок чи наслідуючи авторитетний приклад.

3. Етап “мораторію” характеризується нормативною кризою самовизначення,
коли індивід вибирає із багаточисельних варіантів розвитку той єдиний,
котрий може вважати своїм.

4. На етапі “досягнутої, зрілої ідентичності” криза успішно завершена і
молода людина від пошуку себе перейшла до практичної самореалізації [20
].

Дана послідовність етапів є досить умовною, бо юнак з невизначеною
ідентичністю може вступити в стадію мораторію і потім досягнути зрілої
ідентичності, але може також назавжди залишитись на рівні розмитої
ідентичності чи піти по шляху дострокової ідентифікації, відмовившись
від активного вибору та самовизначення [20 ].

Дані етапи розвитку ідентичності можна вважати типологічними ознаками
становлення особистості. Наукові дослідження (1980), що проводилися в
США, Канаді та ряді європейських країн довели, що рівень ідентичності
пов’язаний із певним набором індивідуально-особистісних рис.

Для стадії мораторію характерний високий рівень тривожності та більш
сформована моральна свідомість, більш розвинута рефлексія та домінування
інтернального (внутрішнього) локусу контролю. Молода людина на етапі
дострокової ідентифікації проявляє, навпаки, низький рівень тривожності,
що пов’язано із відсутністю кризової ситуації вибору або дією механізмів
психологічного захисту, які не допускають усвідомлення суперечностей в
уявленнях про себе.

Було виявлено, що високий рівні формування ідентичності корелюють із
більш високою самоповагою. Разом з тим, поняття “зрілої ідентичності” і
самі його критерії не однозначні. Особливості індивідуального розвитку
залежать від багатьох соціальних факторів, які можуть впливати на
динаміку розвитку ідентичності. Наприклад, молодь, що працює, швидше
досягає зрілої ідентичності, ніж ті, хто вчиться у вузах,
професійно-технічних училищах.

Існують статеві розбіжності особистісної значимості сфер реалізації:
професійно-громадської чи комунікативної. Ядро особистості і
самосвідомість юнака більшою мірою залежить від його професійного
самовизначення та досягнень у вибраній сфері діяльності. Традиційне
уявлення про жіночність надає більшого значення сім’ї, тому для дівчат
часто важливішими є міжособистісні стосунки.

Проте, індивідуальні розбіжності становлення ідентичності мають більше
значення, ніж вікові та статеві [20]. Наявність саме внутріособистісних
передумов та сприятливий соціальний вплив є визначальними чинниками
розвитку гармонійної особистості.

Таким чином, рання юність – один із найскладніших і найбільш важливих та
відповідальних в плані формування особистості періодів онтогенетичного
розвитку. Високий рівень розвитку інтелектуальних, вольових здібностей
та розширення емоційної сфери дозволяють в ранньому юнацькому віці
сформувати особистості адекватну ідентичність. Саме в юності основні
компоненти ідентичності (образ Я та самооцінка) набувають стабільності
та визначеності. Соціалізація , біологічно детерміновані задатки,
набутий досвід можуть чинити як позитивний, так і негативний вплив на
особистісний розвиток.

2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАНОВЛЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ У
РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Методики вивчення структури ідентичності

та особливостей її становлення в юності

Теоретичні положення, розглянуті вище, були перевірені нами в ході
практичного дослідження. Відповідно до розмежування в структурі
ідентичності двох основних компонентів (змістовного та оціночного), наше
дослідження включало два етапи:

Дослідження змісту образу Я.

Дослідження рівня самооцінки.

На першому етапі дослідження була використана методика на
самопрезентацію особистості “Хто Я ?” [43]. Досліджувані у формі вільної
розповіді описували себе, свої переживання та мрії. Р.Бернс визначає
самозвіт як найінформативніший та найдоступніший інструмент вивчення
образу Я особистості, незважаючи на суб’єктивність поданої інформації та
можливу дію механізмів психологічного захисту, що спонукає
досліджуваного “прикрашувати” та виправдовувати себе. На основі
узагальнення даних самоопису та самозвіту досліджуваних робився висновок
про зміст їхньої самосвідомості.

Дослідження проводилось на базі Великоключівської ЗОШ І-ІІІ ступенів (с.
Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської області) та
Коломийської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 6 (м. Коломия
Івано-Франківської області). В ньому приймали участь 52 учні випускних
класів, зокрема, 23 юнаки та 29 дівчат.

Метою другого етапу нашого дослідження було виявлення рівня самооцінки
як одного з основних компонентів структури ідентичності. В дослідженні
використовувалась методика особистісного диференціалу Чарльза Осгуда
(1957) [3]. Метод дозволяє виявити рівень самоповаги та оцінити
суб’єктивне переживання різниці між Я-ідеальним та Я-реальним.
Методика включає двадцять біполярних шкал прикметників, які відображають
якості особистості (ДОДАТОК 1). По кожній шкалі піддослідний відмічає
одне із числових значень від –3 до +3. Ця оцінка відображає вираженість
певної ознаки і характеризується двома показниками: спрямованість від
початку координат (нейтральна відмітка 0) та віддаленістю від початку
координат. Досліджувані оцінювали особистісні якості, реально їм
притаманні (на їхню думку) та відмічали той рівень, який вони бажали би
досягнути.

В дослідженні приймали участь 45 учнів 11-А та 11-Б класів Коломийської
спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 6. З метою заохочення відвертості
та об’єктивності старшокласників дослідження було анонімне.

2.2 Особливості змісту ідентичності у ранній юності

2.2.1 Зміст образу Я у юнацтві

Як з’ясувалося в ході дослідження, провідними компонентами образу Я
старшокласників є “Ставлення до себе” (77 %) та “Ставлення до
майбутнього” (23 %) (СХЕМА 1).

Компонент “Ставлення до майбутнього” у самосвідомості молодих людей
репрезентований через категорії: “Майбутня сім’я”, “Подальше навчання”,
“Професійна кар’єра”, “Матеріальне благополуччя” (ДОДАТОК 2). Провідними
категоріями компоненту є “Професійна кар’єра” (9,6 %) та “Подальше
навчання” (7,6 %), що природньо напередодні закінчення школи. Питання
про “Майбутню сім’ю” (2 %) та “Матеріальне благополуччя” (3,5 %) не є
значимим для старшокласників.

Компонент “Ставлення до майбутнього” в змісті ідентичності учнів
Коломийської спеціалізованої школи № 6 є більш значущим (28,5 %), ніж
для старшокласників ЗОШ (21 %) (ДОДАТОК 3). Як показали результати
дослідження категорії “Майбутня сім’я” та “Матеріальне благополуччя”
зовсім не представлені в структурі образу Я учнів сільської школи. Для
учнів Коломийської спеціалізованої школи № 6 найважливішою перспективою
майбутнього є можливість подальшого навчання, підвищення свого
освітнього рівня (8,3 %) та досягнення матеріального благополуччя (6,5
%). Учні ЗОШ найбільш значимою категорією у “Ставленню до майбутнього”
виділили “Професійну кар’єру” (14,4 %). Вони вже визначили яку професію
будуть здобувати та які шляхи реалізації цього наміру найбільш
прийнятні для них.

Коли розглянути структурний компонент ідентичності “Ставлення до себе”,
то можна виділити характеристики: “Я-соціальне”, “Я-фізичне”,
“Я-психологічне” (ДОДАТОК 4). Провідною категорією компоненту є
“Я-соціальне” (57 %), коли досліджувані більшою мірою актуалізують у
самосвідомості свої соціальні якості (“Я-старшокласник”, “Я-син”,
“”Я-друг” і т.д.).

Важливе місце у самосвідомості старшокласників займає категорія
“Я-фізичне” (15 %), яка репрезентована через самооцінку
антропометричних властивостей, зовнішності. Малозначущою категорією є
“Я-психологічне” (5 %). Як свідчать результати психологічні, внутрішні
особливості ще не зайняли належне місце у структурі ідентичності.

При порівнянні отриманих результатів було виявлено, що компонент
самосвідомості “Ставлення до себе” є більш значимим для дівчат (79 %),
ніж для юнаків (74,6 %) (ДОДАТОК 5). Зміст ідентичності дівчат більшою
мірою визначається такими аспектами як “Я-фізичне” (16 %) та
“Я-психологічне” (6 %). Для юнаків значимість компонентів
“Я-фізичне”(14 %) та “Я- психологічне” (3,6 %) є дещо нижчою.

Отже, ідентичність відображає суб’єктивні уявлення та внутрішню сутність
людини. Відповідно до ракурсу індивідуального самосприйняття людина
будує поведінку та проектує своє життя. Критеріями адекватної
ідентичності визначаємо сформованість індивідуальної системи ціннісних
орієнтацій, особистісну рефлексію, на базі яких відбувається становлення
основних структурних компонентів ідентичності: зміст образу Я та
самоповага.

Для ранньої юності характерна зосередженість на своєму внутрішньому
світі, на своїх переживаннях. Рання юність – період ціннісного
самовизначення, формування життєвих перспектив, проте , як свідчать
результати нашого дослідження, майбутнє ще не інтеріоризувалося у
самосвідомості більшості молодих людей, не стало надбанням Я.

В змісті образу Я старшокласника домінуючими є соціальні якості, що
відображають виконання соціальних ролей, приналежність до певних
соціальних груп. Відповідно до цього молода людина приписує своїй
особистості атрибути цих ролей та соціальних груп. В юності членство в
групах ровесників є одним із найважливіших чинників хорошого самопочуття
та самосприйняття. Важливе місце у самосвідомості займають фізичні
якості, що обумовлено підвищеними вимогами до власної зовнішності.

Психологічні якості не усвідомлюються, не диференціюються молодою
людиною, що ускладнює процес становлення адекватної ідентичності.
Усвідомлення та виділення “Я-психологічного” у самосвідомості
особистості значною мірою визначається рефлексивними можливостями
людини. Тому для того, щоб полегшити процес становлення адекватної
ідентичності у юності треба розвивати рефлексивні здібності у молодих
людей.

2.2.2 Афективний компонент ідентичності у старшокласників

Було виявлено, що для більшості старшокласників притаманний високий
рівень самооцінки – 43 % (СХЕМА 2). Дуже завищена самооцінка у 24 %
досліджуваних, та занижена – у 7 %. Результати свідчать, що тільки для
26 % старшокласників притаманний середній, найбільш адекватний рівень
самооцінки. Отже, для 74 % досліджуваних старшокласників притаманна
неадекватна (занижена або завищена) самооцінка.

Схема 2

Залежно від психологічних особливостей зростаючої особистості самооцінка
може як стимулювати, так і гальмувати її активність, сприяти моральному
вдосконаленню чи гальмувати його. Неадекватне уявлення про себе нерідко
спричинюють до вибору хибних шляхів самоутвердження, невиправданих
претензій. Об’єктивна оцінка школярем себе є важливою умовою
саморегуляції поведінки та діяльності школяра.

Характер самооцінки значною мірою обумовлюється низкою чинників,
зокрема, образ Я та до якого висновку приходить молода людина,
визначаючи результати своєї діяльності, що можуть залежати від її
морально-психологічних якостей, наполегливості, вольових зусиль,
ситуації чи випадкових обставин. Водночас наслідки самооцінювання
зумовлюються рівнем уже сформованих домагань старшого школяра, а також
взірцем оцінки. В якості останнього може виступати моральний ідеал,
групові чи індивідуальні норми та традиції.

Неадекватність оцінки старшокласниками себе як суб’єктів діяльності
та окремих особистостей пояснюється обмеженістю досвіду самооцінювання
своєї діяльності та поведінки, дією механізмів психологічного захисту Я,
недостатньою кількістю знань індивіда про себе. На об’єктивність
самооцінки впливає здатність старшокласника до саморефлексії, порівняння
себе із самим собою (Я – у минулому – теперішньому – майбутньому),
оцінювання себе у різних видах діяльності та різних життєвих ситуаціях.

Для значної кількості досліджуваних старшокласників характерною є
неадекватна самооцінка та невизначеність, неструктурованість образу Я,
що може призвести до формування неадекватної ідентичності. Однією з
причин таких явищ є несформованість рефлексивних складових
самосвідомості. Отже, питання розвитку рефлексивних компонентів
самосвідомості є актуальним та вимагає практичного вирішення. Тому
викладання основ психології в старших класах школи є доцільним та
необхідним. Це надасть дітям потрібні знання та уміння
самоспостереження, самоусвідомлення та самопроектування.

Включення старшокласників у різні види діяльності (трудову, навчальну,
комунікативну), розширення сфери самосвідомості, оволодіння
психологічними знаннями, накопичення життєвого досвіду, формування
ієрархічної системи ціннісних орієнтацій є сприятливими факторами
становлення адекватної ідентичності, формування цілісної, гармонійної та
творчої особистості.

ВИСНОВКИ

Передумовою гармонійного розвитку особистості, самореалізації та
успішної адаптації до змінних суспільних умов є становлення
ідентичності як складної ієрархічної системи знань, уявлень про себе та
емоційного відношення до них. Неадекватна ідентичність є причиною
невідповідних та недосяжних домагань, порушень емоційно-вольової сфери
особистості, конфліктів та непорозуміння в міжособистісних стосунках.

Ідентичність виступає як наслідок відокремлення особистістю самої себе
із оточуючого середовища та проявляється як відчуття цілісності,
самототожності. Ідентичність формується у взаємодії із іншими людьми та
у діяльності на основі ідентифікації з цінностями, що існують у
суспільстві. Узгоджена система ціннісних орієнтацій особистості
визначає пріоритетні напрямки самореалізації та життєві плани, а також
сприяє становленню адекватної ідентичності. Зміст ідентичності
визначається двома важливими аспектами: особистісна та соціальна
ідентичність, які відображають усвідомлення власної автономності,
унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи. Гармонійна
взаємодія та взаємодоповнення цих аспектів забезпечує всебічний
особистісний розвиток.

Самопізнання та самовизначення є базовими механізмами формування уявлень
про себе, що утворюють образ Я. Образ Я відображає індивідуальні
характеристики особистості та степінь їх значимості для конкретної
людини. Емоційне ставлення до себе, своїх вчинків та прагнень, оцінка
свого образу Я відображаються у самооцінці. Самооцінка як самоприйняття
та самосхвалення

розвиток особистості, сприяє успішній адаптації, продуктивній творчості
та робить можливим взаєморозуміння, співпрацю між людьми.

Становлення ідентичності – індивідуальний процес, який визначається
біогенетичними факторами; властивостями та якостями особистості; впливом
соціального оточення; конкретними обставинами життя. Розвиток
ідентичності відбувається послідовно протягом всього життя людини, проте
сензитивним періодом її формування є рання юність.

Юність – складна, суперечлива стадія життєвого шляху, для якої
характерним є відчуття власної неповторності, несхожості на інших. У
ранній юності зміст ідентичності репрезентований такими аспектами як
“Ставлення до себе” (77 %) та “Ставлення до майбутнього” (23 %). Власні
переживання, думки та відношення є більш значущими для старшокласників,
ніж події зовнішнього світу. “Ставлення до себе” включає
самоусвідомлення значущих характеристик своєї особистості: “Я-соціальне”
(57 %), “Я-фізичне” (15 %), “Я-психологічне” (5 %). Визначальними
категоріями “Ставлення до майбутнього” у старшокласників є “Професійна
кар’єра” (9,6 %) та “Подальше навчання” (7,6 %).Рівень самоповаги
відображає емоційне відношення до змісту власної ідентичності. Як було
виявлено в ході дослідження, для значної кількості молодих людей
характерною є неадекватна самооцінка (74 %).

Умовами становлення ідентичності у ранній юності визначаємо
сформованість і адекватність образу Я та самооцінки, розвиток яких
відбувається на основі рефлексії. Таким чином, потрібно розвивати
навички самобачення, самопізнання та самопроектування у молодих людей,
що забезпечить можливість самоудосконалення особистості, повноту та
насиченість життя.

Включення старшокласників у різні види діяльності (трудову, навчальну,
комунікативну), розширення сфери самосвідомості, оволодіння
психологічними знаннями, накопичення життєвого досвіду, формування
ієрархічної системи ціннісних орієнтацій є сприятливими факторами
становлення адекватної ідентичності, формування цілісної, гармонійної та
творчої особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абульханова-Славская К.А. “Стратегия жизни” – М., “Мысль”, 1991

Алексеева А.В. “Идентичность: особенности становления в юношеском
возрасте” // “Журнал практического психолога”, № 1, 1999. ст. 6-10

Анастази А. “Психологическое тестирование”: в 2 Т. – М., “Прогресс”,
1982

Антонова Н.В. “Проблема личностной идентичности в интерпретации
современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии” //
Журн. “Вопр. психологии”, № 1, 1996. ст.131-143

Бернс Р. “Развитие Я-концепции и воспитание” – М., “Прогресс”, 1986

Братусь Б.С. “До проблеми людини в психології” // “Методологічні і
теоретичні проблеми психології”: Хрестоматія, упорядкування Карпенко
З.С., Гоян І.М. – Івано-Франківськ, “Плай”, 2000. ст. 4-11

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. “Словарь-справочник по психологической
диагностике” – К., “Наукова думка”, 1989

Варбан М.Ю. “К изучению рефлексивного опосредования профессионального
становления” // “Журнал практикующего психолога” – К., 1997. Випуск 3.
ст. 162-171

Гинзбург М.Р. “Личностное самоопределение как психологическая проблема”
// Журн. “Вопр. психологии”, № 2, 1988

Доній В.М., Несен Г.М., Сохань Л.В. та ін. “Життєві кризи особистості”:
Науково-методичний посібник: у 2 ч. – К., ІЗМН, 1998 – Ч. 1: “Психологія
життєвих криз особистості”

Доній В.М., Несен Г.М., Сохань Л.В., Єрмаков І.Г. та ін. “Мистецтво
життєтворчості особистості”: Наук.-методичний посібник: у 2 ч. – К.,
ІЗМН, 1997 – Ч. 1: “Теорія і технологія життєтворчості”

Дубровина И.В. “Формирование личности старшеклассника” – М.,
“Педагогика”, 1989

Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. “Психология”: словарь-справочник – Минск,
“Хэлтон”, 1998

“Жизнь как творчество”: Соц.-пс. анализ / Шинкарук В.И., Сохань Л.В. и
др. – К., “Наукова думка”, 1985

Завгородня О.В. “Особливості становлення цінностей у ранньому юнацькому
віці» // “Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія”: Матеріали
методологічного семінару – К., 1998

Карпенко З.С. “Аксіологія особистості” – К., ТОВ “Міжнародна фінансова
агенція”, 1998

Карпенко З.С. “Психологические особенности самоопределения младшых
школьников”: Автореферат диссерт. на соиск. уч. ст. канд. психол. наук
— К., 1989

Кирилова Н.А. “Ценностные ориентации в структуре интегральной
индивидуальности старших школьников” // Журн. “Вопр. психологии” № 4,
2000. ст. 29-37

Кон И.С. “Открытие “Я” – М., “Политиздат”, 1978

Кон И.С. “Психология ранней юности” – М., “Просвещение”, 1989

Майерс Д. “Социальная психология” – С.-Пб., “Питер”, 1998

Марцинковская Г.Д., Ярошевский М.Г. “100 выдающихся психологов мира” –
М., Изд-во “Институт практической психологии”, Воронеж, НПО “МОДЭК”,
1996

Мачинський О.В. “До проблеми ідентифікації особистості” // Журн.
“Практична психологія та соціальна робота”, № 7, 2000. ст. 28-30

Москалець В.П. “Комплекси базової особистості”// “Методологічні і
теоретичні проблеми психології”: Хрестоматія, упорядкування Карпенко
З.С., Гоян І.М. – Івано-Франківськ, “Плай”, 2000. ст.

Мудрик А.В. “Время поисков и решений, или Старшеклассникам о них самих”
– М., “Просвещение”, 1990

Немов Р.С. “Психология “: в 3 т. Т. 2: “Психология образования” – М.,
“Просвещение”, 1995

Овсянецька Л.П. “Ціннісні орієнтації як фактор життєдіяльності і
розвитку особистості” // “Збірник наукових праць: філософія, соціологія,
психологія”: Випуск 2. Част. 1 – Івано-Франківськ, “Плай”, 1998. ст.
66-69

Орлов А.Б. “Личность и сущность” // Журн. “Вопр. психологии”, №2, 1995.
ст. 5-18

“Основи психології” За заг. ред. Киричука О.В., Роменця В.А. – К.,
“Либідь”, 1999

Павленко В.Н. “Представления о соотношении социальной и личностной
идентичности в современной западной психологии” // Журн. “Вопр.
психологии”, № 1, 2000. ст. 135-141

Петровский В.А. “Личность в психологии: парадигма субъективности” –
Ростов-на-Дону, “Феникс”, 1996

“Психологічний словник” За ред. Войтка В.І. – К., “Вища школа”, 1982

“Психологический словарь” / Под ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова – М.,
“Педагогика-Пресс”, 1997

“Психологія професійної діяльності і спілкування” / За ред. Л.Е.Орбан,
Д.М.Гриджука – К., “Преса України”, 1997

Ремшмидт Х. “Подростковый и юношеский возраст”: Проблемы становления
личности – М., “Мир”, 1994

Рогов Е.И. “Настольная книга практического психолога “: Учебное пособие:
в 2 кн. – М., “Владос”, 2000. Кн. 1: “Система работы психолога с детьми
разного взраста”.

Роджерс К. “Взгляд на психотерапию. Становление человека” – М.,
“Прогресс”, 1994

“Руководство практического психолога. Психологические программы развития
личности в подростковом и старшем школьном возрасте”/ Под общ. ред.
Дубровиной И.В. – М., “Педагогика”, 1995

Савчин М.В. “Особливості оцінки старшокласниками свого ставлення до
різних видів діяльності” // “Психологія”: Респ. наук.-методичний збірник
– К., “Рад. школа”, 1989. Випуск 33. ст.29-34

“Словарь практического психолога” Сост. Головин С.Ю. – Минск, “Харвест”,
1998

“Теории личности в западно-европейской и американской психологии”:
Хрестоматия по психологии личности — Самара, Изд. Дом “Бахрах”, 1996

Тихонравов Ю.В. “Екзистенциальная психология” – М., “Бизнесс-школа”,
1998

Тодорів Л.Д. “Психологічні умови формування життєвих перспектив у ранній
юності” (когнітивний аспект): Канд. дис. – К., 2000

“Философский словарь” Под ред. Фролова И.Т. – М., “Изд-во политической
литер.”, 1987

Франкл В. “Человек в поисках смысла” – М., “Прогресс”, 1990

Фрейд З. “Очерки по психологии сексуальности” – Харьков, “Фолио”, 1999

Фрейд З. “Психоанализ” – Донецк, “Сталкер”, 2000

Хьелл Л., Зиглер Д. “Теории личности” – С.-Пб., “Питер”, 1999

Чирков В.И. “Самодетерминация и внутренняя мотивация поведения человека”
// Журн. “Вопр. психологии” № 3, 1996. ст. 116-132

Шемелюк І.Я. “Короткий індекс самоактуалізації та шкала ясності
Я-концепції як показники особистісної зрілості” // Журн. “Практична
психологія та соціальна робота” № 6, 2000. ст. 26-27

Юнг К.Г. “Конфликты детской души” – М., “КАНН”, 1995

Юрченко В.І. “Дослідження особливостей “Образу Я” майбутнього вчителя із
застосуванням модифікованого тесту “Двадцять тверджень самоставлення” //
Журн. “Вопр. психологии” № 3, 2000. ст.5-7

Юрчук В.В. “Современный словарь по психологии” – Минск, “Современное
слово”, 1998

Ярошевский М.Г. “История психологии” – М., “МГУ”, 1998

Додатки

18 Замкнутий 3 2 1 0 1 2 3 Товариський

19 Чесний 3 2 1 0 1 2 3 Нещирий

20 Несамостійний 3 2 1 0 1 2 3 Самостійний

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

Ставлення до майбутнього

Категорії Загальний показник (у %) Гаврилівська ЗОШ (у %) Надвірнянський
ліцей (у %)

Майбутня сім’я 2 0 3,7

Подальше навчання 7,6 6,6 8,3

Професійна кар’єра 9,6 14,4 5,5

Матеріальне благополуччя 3,5 0 6,5

Всього 23 21 28,5

ДОДАТОК 3

ДОДАТОК 4

Ставлення до себе

Категорії Загальний показник (у %) Юнаки

(у %) Дівчата

(у %)

Я – соціальне 57 57 57

Я – фізичне 15 14 16

Я – психологічне 5 3,6 6

Всього 77 74,6 79

ДОДАТОК 5

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу

Зміст роботи відповідає обраній темі: “Психологічні умови становлення
ідентичності у ранній юності” та включає теоретичну та практичну
частини. В дипломній роботі розкриті психологічні фактори та умови
становлення ідентичності у ранній юності, проаналізовано особливості
змісту ідентичності старшокласників на основі результатів практичного
дослідження. На основі аналізу літератури систематизовано підходи до
проблеми ідентичності в психології та погляди на становлення особистості
в онтогенезі.

В роботі виділено такі недоліки, зокрема:

Не розмежовано зміст та співвідношення понять : “самосвідомість”,
“Я-концепція”, “ідентичність”.

Практичне дослідження є фрагментарним, не відображені кореляційні
співвідношення результатів двох етапів дослідження.

Не розглянуто зміст та структуру таких важливих аспектів ідентичності як
статева та етнічна ідентичність.

Результати дослідження наглядно проілюстровані схемами та таблицями,
зроблено порівняльний аналіз результатів для різних аспектів
ідентичності.

Незважаючи на вказані недоліки, враховуючи обсяг роботи, яка виконана
студенткою, дипломна робота заслуговує на хорошу оцінку.

Відгук

наукового керівника на дипломну роботу

Дипломна робота за темою “Психологічні умови становлення ідентичності у
ранній юності” є самостійним доробком студентки. Робота включає
теоретичну та практичну частини, які викладено у логічній послідовності.

У теоретичній частині розкрито актуальність проблеми, логічно
репрезентовано основні аспекти проблеми ідентичності у психології.
Розкрито особливості становлення ідентичності у ранній юності як
сензитивному періоді особистісного самовизначення. Доцільно здійснено
підбір діагностичних процедур.

Студентка Хабайлюк В.В. під час роботи над дипломним дослідженням
проявила здібності до наукової роботи. Брала участь у науковій
конференції, на якій здійснено апробацію результатів дослідження.
Дипломниця має друковану працю (стаття “Психологічні особливості
становлення ідентичності у ранній юності”).

Дипломна робота відповідає вимогам до наукової роботи і заслуговує
високої оцінки.

мал. 1 Структура ідентичності

Схема 1

PAGE \*ARABIC 50

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *