.

Податкова система України, оподаткування фізичних осіб (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1316 13047
Скачать документ

“Податкова система України, оподаткування фізичних осіб (на матеріалах
Уманського району)”

Дипломна робота

Зміст

Вступ
3

Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови податкової системи
5

Історичне формування сучасної податкової системи
5

Сутність, значення та класифікація податків
11

Ефективність податкової системи в сучасних умовах
23

Розділ 2. Аналіз системи оподаткування фізичних осіб Уманського

району
31

2.1. Види податків з фізичних осіб, їх сплата та розрахунки
31

2.2. Аналіз фінансово-економічної діяльності

Уманської ОДПІ
58

2.3. Аналіз впливу зміцнення податкової дисципліни на

стабілізацію фінансової системи
66

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи оподаткування фізичних осіб
76

3.1. Реформування податкової діяльності Уманської ОДПІ
76

3.2. Шляхи удосконалення оподаткування фізичних осіб
79

Висновки і пропозиції
88

Список літератури
92

Вступ

Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на
найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою
основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона
забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним
знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне
суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з
реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може
обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами
господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між
державою і членами суспільства.

У процесі пристосування нашої країни до ринкових відносин особливо
актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами
доходної частини Державного бюджету.

Розв’язати цю вкрай важливу проблему можна лише завдяки ефективній
діяльності податкової служби та розробці науково – обґрунтованої системи
оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала
зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору
податкових платежів. На сьогодні бюджет держави поповнюється на 80
відсотків саме завдяки податковій системі.

Стратегічні цілі податкових перетворень – у підтримці та стимулюванні
реальної економіки, виробництва, легалізації, виходу з тіні прихованих
капіталів, набутих некримінальним шляхом. Крок за кроком наступати на
тіньову економіку, домагатись стовідсоткової сплати податків,
вибудовувати ділові партнерські стосунки з платниками – найголовніші
завдання податківців.

Одним із найактуальніших питань сьогодення, безперечно, є питання
податкових ставок з прибуткового податку з громадян (податку на доходи
фізичних осіб), i розглядатися воно має в комплексі з питаннями
реформування оплати праці в Україні. Підвищення рівня номінальної та
реальної заробітної плати в умовах фінансової стабілізації економіки
повинно здійснюватися на встановленні економічно та соціально
обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним
наближенням її розміру до прожиткового мінімуму, удосконаленням
механізму оподаткування заробітної плати та інших доходів громадян
шляхом встановлення оптимальних ставок оподаткування залежно від розміру
доходу, забезпечення рівності i недопущення будь-яких проявів
дискримінації, забезпечення однакового підходу до громадян при
визначенні обов’язків щодо сплати податку, а також дотримання соціальної
справедливості, зокрема забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом застосування диференційованого
підходу до оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі
доходи. Цим і пояснюється актуальність обраної теми.

Метою дослідження є визначення шляхів удосконалення оподаткування
фізичних осіб.

Об’єктом дослідження виступає система оподаткування Уманського району.

Предметом є оподаткування доходів фізичних осіб.

В ході виконання роботи використовувались такі методи як графічний,
метод табличного групування аналітичних даних, спостереження,
статистичні.

Джерелами інформації слугували наукові праці відомих вчених економістів
та фінансистів, дані роботи Уманської ОДПІ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови податкової системи України

1.1. Історичне формування сучасної податкової системи

“Щоб підняти державу з найнижчих щаблів варварства до вершин добробуту,
потрібні лише мир, розумні податки і терпимість в управлінні”.

Адам Сміт

Процес виникнення та становлення податків як особливої форми соціальних
відносин різними вченими економістами досліджується багато років, так як
сягає в глибоку давнину. Наприклад, Д’яконова І.І. в своїй праці
“Податки та податкова політика“ виділяє декілька етапів становлення
податкової системи [25].

Першим етапом протоподаткових відносин вважається первісно-общинний лад.
Особливість цього етапу полягає в зародженні податкових відносин у формі
добровільних пожертв членів суспільства на релігійні потреби або на
потреби вождів племені. Своєрідною формою оподаткування є також
військова здобич та контрибуційні виплати (данина).

Другий етап виникнення власне податкових відносин пов’язаний з
рабовласницькими суспільствами. Виникнення держави як особливого
інструменту регулювання суспільних відносин та захисту права приватної
власності стало безпосередньою причиною існування податків. Основними
формами оподаткування цього періоду стають подушний, поземельний податки
та мито як специфічна форма оподаткування торговельної діяльності.

Третій етап розвитку податків відбувся в умовах феодального способу
господарювання, який в свою чергу поділяється на періоди раннього та
пізнього середньовіччя. Особливість раннього середньовіччя полягає в
натуральному характері податків. Основними носіями податків виступали
селяни (як вільні, так і закріпачені), що пов’язано з особливостями
земельних відносин. Реципієнтами виступали місцеві феодали. Для пізнього
середньовіччя характерним стають процеси централізації державної влади в
руках монархів, що викликало відповідну концентрацію державних фінансів
в руках центральної влади і розширення кола платників податків за
рахунок духовенства, дрібних та великих феодалів, міського населення.

В буржуазних суспільствах, які прийшли на зміну абсолютним монархіям,
відбувалось остаточне формування сучасної системи оподаткування.
Оскільки провідною верствою в цей період стає буржуазія, нею
встановлюються нові принципи оподаткування (справедливість,
рівномірність та дешевизна податків, запровадження податків виключно
парламентськими законами тощо). Виникають такі сучасні форми
оподаткування, як прибуткове оподаткування, остаточно формується
підсистема непрямого оподаткування – специфічних та універсальних
акцизів. Суттєвою особливістю слід вважати запровадження системи
обов’язкового соціального страхування та превалювання регулюючої функції
оподаткування над фіскальною.

За дослідженнями кандидата економічних наук Мельника В.Ю. “До питання
про податки” він обгрунтовує, що виникнення податків сягає сивої
давнини. В Київській Русі податки з’являються вже в перші роки
виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не
запозичуються з інших країн, а мають своє власне , національне
походження [30].

Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на
українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці
оподаткування – “диму”. Тобто, “дому”, селянського двору. Платили
подимне натурою та частково грішми.

Інший древній податок – полюддя. Він збирався під час щорічних об’їздів
Київської Русі князем та його дружиною.

І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний
податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на
військові витрати, утримання великокнязівського двору та на дипломатичні
місії.

Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили
існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях
Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української
та литовсько-польської держави. Княгиня Ольга, розвиваючи і
вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює
в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за суту і
нестабільність життя на Русі в ХІІ – ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь
сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від
часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних
податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина.
Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі.
Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного
селянства.

Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний
податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від
кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

Федосов В.М. пише, що з XVI століття приходить в Україну так зване
Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному
регулюванні. Магдебурзьке право – це письмовий королівський дозвіл на
місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або
дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський
голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та
судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та
мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі
майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було
особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об’єднувались в
окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно[37].

Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста
років тому воно було запроваджено в Києві.

Понад півтори тисячі літ на наших землях існує такий види податку як
мито. Спочатку це була платня, яка сплачувалася грішми за перевезення
товарів, прогін худоби через державні кордони чи митні застави фортець,
міських брам, мостів.

За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне
мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір
помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну
одиницю товару.

Часто помірне торговельне мито органами міського управління мінялось
іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення, було
скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків
повністю. Лише міщани і селяни платили стацію – податок на утримання
війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Бандурка О.М. та Коробов М.Я. зазначають, що повна руйнація українських
податкових національних традицій, яка передбачала помірність і
доцільність оподаткування, розпочалась з втратою Україною її
незалежності і повного поневолення Московською державою. Ламаючи
адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та
універсальністю випереджала майже усі адміністративні системи світу,
Москва почала запроваджувати й “свої” податки. Помірне мито було
замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної
ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено
нову систему оподаткування населення прямими податками[41].

Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість
платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій
населення, що раніше були звільнені від оподаткування: “задвірних”,
“ділових людей”, половників та інших. Загальну суму подвірного визначав
уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління
розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування
зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття.

Основний прямий податок Російської імперії – подушне запроваджено в
Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче
населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на
державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для
утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті
подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного
бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З
появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений
час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва,
подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі
податки[37].

В роки революції і громадянської війни податкова система створюється,
змінюється прямим визиском, експропріацією.

Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження
прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового
Непу.

Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи
вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм.

Потреби в спеціальному податковому державному органі в умовах
загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У
складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах,
містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли
відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних
доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджету. [41]

Проте, з появою на початку 90-х років перших елементів ринкових відносин
виникла нагальна потреба створити спеціальний орган, на який покладено
контроль за дотриманням податкового законодавства всіма суб‘єктами
підприємницької діяльності. З цією метою у складі Міністерства фінансів
України було створено державну податкову службу і прийнято в грудні 1990
року Верховною Радою України Закон про неї [6]. Створення Головної
державної податкової інспекції України викликане переходом від системи
платежів у бюджет до системи оподаткування згідно з прийнятими законами.
За умов податкового методу формування доходів бюджету на законодавчій
основі вкрай необхідна самостійна, чітко організована міцна державна
служба, яка здійснює контроль у сфері оподаткування .

З метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших
обов‘язкових платежів, зміцнення виконавчої дисципліни працівників
податкових органів та керуючись пунктом 15 статті 106 Конституції
України, Указом Президента України від 22.08.96 р. № 760/96 “Про
утворення Державної податкової адміністрації України” та місцевих
державних податкових адміністрацій” проведено реорганізацію податкової
служби.

Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на
найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою
основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона
забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним
знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне
суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з
реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може
обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами
господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між
державою і членами суспільства.

Отже, саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до
державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її
функції. Через податки йде перерозподіл суспільного продукту, формування
фінансових ресурсів як держави в цілому, так і її
адміністративно-територіальних одиниць. Отже, підсумовуючи викладене
вище, можна сказати: податки – це кошти, які держава збирає для спільних
потреб усіх громадян. На ці кошти утримуються дитячі садочки, школи,
лікарні, виплачуються пенсії тощо.

1.2. Сутність, значення та класифікація податків

Матеріальні блага розподіляються суспільством на користь держави для
виконання останньою властивих їй функцій – оборони, охорони
правопорядку, підтримки соціальної рівноваги тощо. Таким чином, сутність
податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з
метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх
примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної
індивідуальної оплатності з боку держави.

Згідно Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від
22.05.03р. №889 до основних термінів оподаткування відносяться:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) – в Україні це
обов’язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових
фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством
України щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов’язкових платежів – це
особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством
покладено обов’язки:

а) сплачувати податки, збори та обов’язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та
обов’язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або
декількома податками, зборами та обов’язковими платежами в залежності
від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин,
у разі наявності яких виникають податкові зобов’язання.

Суб’єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до
податкового законодавства України покладено обов’язки щодо нарахування
податків, зборів та обов’язкових платежів, утримання їх з платника та
перерахування до бюджету.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових
платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації,
міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного
податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати,
утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі .

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів
оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів,
оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид
платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед
державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього
платежу.

3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після
настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з
економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход,
прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання .

Кожен податок, збір та обов’язковий платіж має самостійний об’єкт
оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.

Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати
безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування – фізична, якісна характеристика об’єкту, яка
виступає еквівалентом об’єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового)
об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт
оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні
проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри
об`єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може
бути безпосереднім – при оцінці доходів і опосередкованим – при оцінці
тієї ж земельної ділянки ( за ринковою чи нормативною ціною), майна і т.
ін.

6. Джерело сплати оподаткування – дохід платника податку, збору та
обов’язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов’язковий
платіж.

7. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю
оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

– універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова
ставка);

– диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).

За побудовою ставки бувають:

– тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в
натуральному обчисленні). Вони бувають:

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у
процентах до мінімальної заробітної плати).

– процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має
грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта
оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення
обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру
зростання об`єкта оподаткування.

8. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена
як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової
квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

9. Податковий оклад – остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в
більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку
оподаткування.

10. Джерело сплати податку – фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за
рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть
виступати прибуток , валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

11. Податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове
звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів
[1].

В економічній літературі знаходимо, оскільки податки мають ознаки
фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), їх
функції можна вважати тотожними функціями фінансів.

Василик О.Д. “Теорія фінансів” розрізняє такі функції фінансів:

1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні
коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) – одним із призначень податків є розподіл
суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та
суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок
виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів
невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна
рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств
громадян.

3. Регулююча функція – податки як інструмент примусового вилучення
частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної
економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль
податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість
урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена
новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х
рр.

4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за
допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та
напрямками їх використання [32].

Статтею 3 Закону України “Про систему оподаткування” визначено основні
принципи побудови системи оподаткування в Україні. Перелік
задекларованих вітчизняних принципів оподаткування з точки зору теорії
являє собою розширену копію класичних принципів оподаткування Адама
Сміта.

Видатний представник політичної економії А.Сміт сформулював основні
принципи оподаткування, які полягають у тому, що: [40]

громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави
по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною
держави;

податок, що сплачується громадянами, повинен бути точно визначеним. Час
його сплати й розмір повинен бути відомий платнику й усім, хто захоче
знати;

будь-який податок повинен стягуватися у зручний час і спосіб для
платника;

будь-який податок повинен бути побудований так, аби затрати на його
вилучення були мінімальними.

У процесі пристосування нашої країни до ринкових відносин особливо
актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами
доходної частини Державного бюджету.

Розв’язати цю вкрай важливу проблему можна лише завдяки ефективній
діяльності податкової служби та розробці науково – обґрунтованої системи
оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала
зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору
податкових платежів. На сьогодні бюджет держави поповнюється на 80
відсотків саме завдяки податковій системі.

За пройдені шість років почала діяти ефективна система прогнозування та
адміністрування податків, прийнято безліч законів і нормативних
документів з реформування податкової служби, створено систему підготовки
та перепідготовки кадрів, побудовано матеріально-технічну базу. Творчі
зусилля і чесна праця податківців забезпечують сьогодні не лише
ефективну діяльність податкової служби, а й подальші успішні
перетворення в соціально-економічному розвитку країни. Стратегічні цілі
податкових перетворень – у підтримці та стимулюванні реальної економіки,
виробництва, легалізації, виходу з тіні прихованих капіталів, набутих
некримінальним шляхом. Крок за кроком наступати на тіньову економіку,
домагатись стовідсоткової сплати податків, вибудовувати ділові
партнерські стосунки з платниками – найголовніші завдання податківців,
виконання яких і надалі забезпечуватиме суспільне визнання праці
податківців.

Система оподаткування в Україні відрізняється нестабільністю: деякі
податки з’являються, а деякі зникають.

Кучерявенко М.П. “Основи податкового права” наводить орієнтовну
кількість платежів, котра існує на сьогоднішній день, а також
класифікацію податків[31].

Податки класифікуються за різними ознаками.

Класифікація податків проводиться:

за формою оподаткування;

за економічним змістом об’єкта оподаткування;

в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

за способом їх стягнення (в залежності від територіального

рівня);

в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

в залежності від встановленого порядку використання;

за суб’єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання
обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції.
Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку
прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки
також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм
ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від
розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той,
хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі
прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно
платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при
якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше
майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає
справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія,
Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в
загальній сумі податкових надходжень.

Окрім того, пряме оподаткування вимагає відпрацювання механізму
попередження ухилень від оподаткування, а також складного механізму
стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об’єкта
оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки
поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують
платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує
податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку).
Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб.

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб
незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку.
Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого
повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і,
якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і
включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є
споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді
надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще
називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків
є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт
і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить
від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану
вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки
доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно
простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві
доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно
ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані
у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його
сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі [28].

За Кучерявенко М.П. економічним змістом об’єкта оподаткування податки
поділяються на:

прибуткові податки;

майнові податки;

податки на споживання;

податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та
юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого
майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних
копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а
при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських
актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо[31].

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки,
вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін
до Закону України “Про систему оподаткування”” відокремлені
загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних податків належать:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно (нерухомість);

плата (податок) на землю;

рентні платежі;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (відмінено);

збір на обов’язкове соціальне страхування;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збір до Державного інноваційного фонду (відмінено);

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон
України;

збір за використання радіочастотного ресурсу України;

збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та
теплову енергію.

Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі відповідно до
статті 14 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про
внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування””
встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому
порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету
вони зараховуються.

Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори
та обов’язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки
оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені
чинним законодавством України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових
платежів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки
Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається
відповідно до чинного законодавства України. [5]

Такі податки, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата
(податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за використання
природних ресурсів та збір за забруднення навколишнього природного
середовища на території Автономної Республіки Крим, встановлюються
Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки по цих
платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених
законодавством України.

Відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року
№ 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему
оподаткування””, місцеві податки та збори налічують 16 видів платежів.

Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 14 — місцевих
зборів.

До місцевих податків належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

готельний збір;

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш у бігах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

збір з власників собак.

Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати
встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів
відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених
законодавством України про місцеві податки та збори. Це не стосується
лише збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту,
що прямує за кордон. Цей збір встановлюється обласними радами народних
депутатів.

Комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий
збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на
розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, а також збір з власників
собак відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року
№ 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему
оподаткування”” за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими
пов’язано запровадження цих податків і зборів, є обов’язковими для
встановлення сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів.

Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

В залежності від способів встановлення податкових ставок податки
поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних
належать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної
одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із
ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі
зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота його
стягнення.

В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються
також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до
бюджету знеособлюються. Вони не мають особливого призначення й
передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути
використані для покриття будь-яких видів видатків державного та
місцевого

Ставки податків, механізм справляння і пільги щодо оподаткування можуть
встановлюватися або змінюватися лише законами України про оподаткування
[9].

Сучасне цивілізоване розуміння оподаткування включає систему
обов’язкових платежів підприємств, організацій і населення, що складають
основне джерело формування доходів державного бюджету на всіх його
рівнях. За допомогою податків держава перерозподіляє доходи, стимулює
або стримує певні економічні процеси.

1.3. Ефективність податкової системи в сучасних умовах

Податкова політика як складова економічної політики базується на
діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та
організації справляння податків і податкових платежів до централізованих
фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система,
тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) у
взаємозв’язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є
відображенням податкової політики, що проводиться державою.

Федосов В.М. “Проблеми розбудови податкової системи України” вказує, що
історія розвитку податкової системи свідчить про те, що податкові
надходження можуть бути не лише основним джерелом наповнення бюджету (у
1999 році – 71,0%, у 2000-му – 55,0%, у 2001 році – 56,4% доходів
державного бюджету), а й інструментом регулювання соціально-економічних
процесів – перерозподілу доходів між членами суспільства (розрізняють
два аспекти: скорочення реальних доходів конкретних платників унаслідок
сплати податків і повернення частки номінальних доходів до конкретних
платників, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді
суспільних благ), стимулювання окремих видів господарської діяльності й
обмеження розвитку інших тощо [38].

Молода Українська держава протягом останніх десяти років будує свою
власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим
його копіюванням. Адже не можна переносити податкову систему будь-якої
країни на реалії нашої економіки. Об’єктивно необхідно будь-які новації
в податковому законодавстві переймати тільки після глибокого вивчення
певної проблеми і досвіду окремих елементів системи оподаткування країн
із ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності
зазначеної норми й можливості її застосування в українському
законодавстві.

Зазначимо, що надзвичайно важливою умовою ефективності податкової
політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку,
викликає в усіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до
перспективної фінансової політики, а з другого — забезпечує високий
рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних
нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів
стягнення того чи іншого податку.

Богачов С. І. “Удосконалення податкової системи України” вважає, що
історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25
червня 1991 року з прийняття Закону України “Про систему оподаткування”,
в якому закладені основні її домінанти. Дотримання основних принципів
оподаткування надзвичайно важливе для ефективної реалізації податкової
політики сьогодні й створення оптимально справедливої та економічно
виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому [21].

Визначальний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій
держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною,
відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати
покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система
розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування
влади.

У таблиці 1.1 наведено структуру податкових надходжень до зведеного
бюджету України на основі законодавчого поділу податків на
загальнодержавні й місцеві. Дані таблиці 1.1 переконливо свідчать про
значний дисбаланс у розподілі податкових надходжень між державним і
місцевими бюджетами, протягом аналізованого періоду змін зазнали
практично всі елементи системи оподаткування, хоча і різною мірою.
Згідно з чинним законодавством більшість податків і зборів (обов’язкових
платежів) акумулюється в державному бюджеті (у 2001 році — 99,1%
податкових надходжень), а згодом за допомогою форм бюджетного
регулювання частина їх повертається до місцевих бюджетів. Тому тут
виникає проблема незацікавленості у збільшенні податкових надходжень
через відсутність прямої залежності між сумою податків, зібраних у
регіоні, та розміром міжбюджетних трансфертів, наданих із державного
бюджету. Крім цього, аналізуючи динаміку надходжень місцевих податків і
зборів, слід сказати про зменшення їхньої питомої ваги з 1,8% у 1998
році до 0,9% у 2001-му. До речі, згідно з планом на 2002 рік і
прогнозними даними КМУ на 2003 рік спостерігається подальше їх зменшення
до 0,8% податкових надходжень.

Таблиця1.1.

Структура податкових надходжень до зведеного бюджету України, %

1998 1999 2000 2001 2002 план 2003 прог-ноз

Доходи 100 100 100 100 100 100

Загальнодержавні податки і збори 98,2 98,2 98,4 99,1 99,2 99,2

у тому числі :

податок на додану вартість 25,8 25,1 30,1 20,6 21,7 21,8

податок на прибуток 19,7 19,7 24,6 14,7 19,6 16,2

прибутковий податок із громадян 12,3 13,7 20,4 15,5 16,7 19,0

Акцизний збір 4,5 5,4 7,2 4,8 5,4 6,1

плата за землю 3,9 3,4 4,4 2,9 2,8 2,7

інші податки, збори (обов’язкові платежі) 32,0 30,6 11,7 40,6 33,0 33,4

Місцеві податки і збори 1,8 1,8 1,6 0,9 0,8 0,8

Положення про затвердження переліку податків або визначення їх частини,
що закріплюється за місцевими бюджетами, передбачене у Законі України
“Про Державний бюджет України на 2002 р.” відповідно до Бюджетного
кодексу України, слід розцінити як крок уперед у розв’язанні
міжбюджетних проблем. Так, наприклад, віднесення прибуткового податку з
громадян до доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами,
заохочувало місцеві органи влади до нарощування власної податкової бази.

За 2001 рік до місцевих бюджетів при прогнозних показниках Міністерства
фінансів України 6930,0 млн. грн. надійшло 8773,7 млн. грн. прибуткового
податку з громадян, або 126,6%. Виконання прогнозних показників в
окремих областях становило: у Миколаївській – 142,9%, Вінницькій –
136,4%, Одеській – 193,6%2. [36]

Крім застосування практики встановлення визначеного (єдиного для всіх
регіонів) процента відрахувань від основних видів загальнодержавних
податків, доцільно дати можливість регіонам розширити базу оподаткування
на основі введення місцевого податку на нерухомість, як це, наприклад,
спостерігається в Канаді, США, Великобританії. Адже запровадження цього
податку дасть змогу не тільки поповнити місцеві бюджети, а й сприятиме
ефективному використанню нерухомості її власниками.

Зауважимо, що на основі наведених у таблиці 1.1 даних простежується
чітка тенденція до зростання частки основних видів податків, за рахунок
яких формується значна частина доходів бюджету. Так, у 2001 році в
структурі податкових надходжень до зведеного бюджету України три
основних податки становили 50,8% доходів, а саме: ПДВ — 20,6%,
прибутковий податок із громадян -15,5%, податок на прибуток — 14,7%.

Доцільно розглянути основні проблемні моменти адміністрування основних
загальнодержавних податків і зборів.

За даними щорічного статистичного збірника, стан надходжень ПДВ у 2002
році характеризується постійним зростанням обсягу експортних операцій,
що особливо стало відчутним ще з кінця 1999 року. Це призвело до
зростання сум ПДВ, які підлягають відшкодуванню з бюджету, і в першу
чергу тих, що мають бути повернуті платникам коштами. Характерно, що
найбільші суми ПДВ до відшкодування заявлені підприємствами
гірничо-металургійного комплексу й сільськогосподарськими виробниками.
Так, тільки за січень—липень 2002 року відшкодовано 2397,5 млн. грн. (на
20% більше, ніж у минулому році), з них шляхом перерахування коштів на
рахунки платників податків — 1693,8 млн. грн.

Водночас, якщо суми бюджетного відшкодування згідно з чинним
законодавством підлягають обов’язковому погашенню у встановленому
порядку, то несплачені податкові зобов’язання в значних сумах
обліковуються як податковий борг, стягнення якого проблематичне. Про
гостроту проблеми збирання податків в Україні свідчить те, що
добровільно до бюджетів різних рівнів платниками сплачується у
середньому 2/3 загальних обсягів податкових надходжень. Частка, яка
забезпечується застосуванням податковими органами фіскальних заходів до
неплатників, коливається в окремі роки у межах 35—50% загального обсягу
надходжень.

Зауважимо, що найбільшим боржником із ПДВ до бюджету є підприємства
паливно-енергетичного комплексу, зокрема НАК “Нафтогаз України” за перше
півріччя 2002 року має податковий борг 742,7 млн. грн., що становить 39%
загального приросту заборгованості з ПДВ у цілому в державі.

Причини виникнення та існування недоїмки полягають у недосконалості
економічного, фінансового і правового механізмів господарського життя
країни. Отже, основний шлях розв’язання такої проблеми — структурна
перебудова економіки України.

Самченко В.В. ”Фінанси України” визначає, що проблемним аспектом
адміністрування ПДВ стало подальше проведення експерименту на
підприємствах гірничо-металургійного комплексу до 01.01.2003 року, що
сприяло зростанню обсягів експортних операцій. Хоча незрозумілим
залишився той факт, що основна сума податкової заборгованості з ПДВ
припадає на підприємства-виробники, а суми, пред’явлені до відшкодування
ПДВ, погашаються організаціям-посередникам. Тому виникає необхідність
ліквідації цієї диспропорції.

Згідно з даними Міністерства фінансів України у 2002 році скоротилася
податкова база внаслідок списання і розстрочення податкового боргу. Так,
за перше півріччя списано податкового боргу з ПДВ на суму 157,6 млн.
грн., надано відстрочок (розстрочок) на суму 1331,2 млн. грн. За 2001
рік із сплати ПДВ надано 66,099 млн. грн. пільг, сума несплаченого
податку становить 33,271 млрд. грн. Це колосальні фінансові ресурси,
явно втрачені для бюджету. Виникає необхідність чіткого контролювання
проходження цих вивільнених сум із метою попередження нецільового їх
використання.

У 2002 році на адміністрування податку на прибуток негативно впливала
низка чинників:

– дозволено було до складу валових витрат відносити витрати, пов’язані
з розвідкою й облаштуванням нафтових і газових родовищ згідно із Законом
України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” (втрати за рік оцінюються у 200 млн. грн.);

– за перше півріччя 2002 року зростання рівня заборгованості з податку
на прибуток становило 1,7 млрд. грн. при обсязі вже списаного
податкового боргу — 67,6 млн. грн. До речі, у 2001 році було списано
1935,6 млн. грн. заборгованості з податку на прибуток. Найбільшими
боржниками є державні підприємства, і ця проблема потребує конкретного
розв’язання шляхом упорядкування їхньої фінансово-господарської
діяльності, підвищення платоспроможності [36].

В аналізований період простежується тенденція, пов’язана зі зменшенням
питомої ваги податку на прибуток у структурі податкових надходжень. Ця
ознака свідчить про скорочення бази оподаткування через збільшення
частки збиткових підприємств, зменшення реальних обсягів ВВП, падіння
рентабельності виробництва, випадки ухилення від сплати цього податку.

Характерною диспропорцією української податкової системи е значна
нерівномірність розподілу податкового тягаря між реальним сектором і
банківськими, страховими та іншими фінансовими організаціями. Так,
наприклад, питома вага сплачених банківською сферою податків становить
близько 1% усіх податкових надходжень за 10 місяців 2000 року, водночас
частка промислових — 27%. Це за умови, що ставка рефінансування НБУ
набагато перевищує рівень рентабельності підприємств.

Такі умови господарської діяльності порушують принцип справедливості
податкової системи і змушують підприємства працювати у “тіні”. Тому
об’єктивно виникає потреба перенесення податкового навантаження на
галузі, що мають значний податковий потенціал (торгівлю, банківську й
страхову діяльність тощо). Не повною мірою використовується регулювальна
функція податку, що полягає у зменшенні ставок оподаткування та їх
диференціації за різними видами діяльності чи галузями. А це дало б
змогу значно розширити базу оподаткування за рахунок скорочення
податкових пільг, що не мають соціальної та інвестиційної спрямованості,
й залучити до оподаткування капітали, що перебувають у “тіні”.

Зазначимо, що закріплення з 2000 року прибуткового податку з громадян за
місцевими бюджетами на постійній основі та у повному обсязі позитивно
вплинуло на стан його надходження, а також на стан погашення
заборгованості із виплат заробітної плати. В процесі реформування й
подальшого вдосконалення міжбюджетних відносин цьому податку
приділяється роль основного джерела доходів місцевих бюджетів за умови
поліпшення його функціонування, а саме:

– підвищення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до
межі малозабезпеченості — тільки тоді податок виконуватиме свою
регулювальну функцію і матиме соціальне спрямування. Тимчасові втрати
компенсувуватимуться за рахунок: приросту доходів громадян; підвищення
доходів бюджетів від податків на споживання, оскільки останнє зросте;
збільшення розміру інших податків, бо відбудеться зростання ВВП;

— зменшення кількості ставок і розміру максимальної ставки податку. На
сучасному етапі одним із напрямів проведення податкової політики є
зниження податкового навантаження з відповідним розширенням бази
оподаткування через:

– стимулювання створення малих і середніх підприємств і надання їм
можливостей для ефективного розвитку;

– сприяння виходу вітчизняного виробника на світовий ринок;

– попередження виникнення у суб’єктів господарювання податкового боргу;

— скасування економічно невиправданих пільг в оподаткуванні, які
безпосередньо не пов’язані із соціальним захистом малозабезпечених
верств населення і не мають інвестиційної спрямованості;

– застосування непрямих методів унаслідок оцінки витрат суб’єктів
господарювання для повного охоплення всіх суб’єктів господарювання;

— сприяння приватизаційним процесам і післяприватизаційну підтримку
підприємств із метою ведення ними прибуткової діяльності.

Створення умов для поліпшення стану справ у реальному секторі економіки,
активізації інвестиційного процесу, стимулювання розвитку пріоритетних
галузей народного господарства — основні завдання податкової політики на
сучасному етапі трансформації економіки України.

Розділ 2. Аналіз оподаткування фізичних осіб Уманського району

2.1. Види податків з фізичних осіб, їх сплата, ставки та розрахунки

Для аналізу оподаткування фізичних осіб Уманського району, розглянемо
роботу Уманської Об’єднаної Державної Податкової Інспекції, яка
складається з трьох великих відділів.

Склад Уманської ОДПІ:

Маньківське відділення ОДПІ.

Жашківське відділення ОДПІ.

Тальнівське відділення ОДПІ.

Для більш детального дослідження системи оподаткування фізичних осіб
Уманського району, визначимо основні види податків з фізичних осіб, які
на сьогодні справляються , їх сплату та розрахунки.

Найважливішим видом податків з фізичних осіб, характерним для любої
податкової системи, являється прибутковий податок з громадян. Він
регулювався в Україні Декретом Кабінету Міністрів України «Про
прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992р. №13-92, що набув
чинності 6 січня 1993р. [7].

З 1 січня 2004р. набувають чинності нові правила оподаткування фізичних
осіб [1].

Згідно нового Закону Статті 2, платниками податку є:

-резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території
України, так і іноземні доходи;

-нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території
України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх
походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет,
встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на
обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів,
одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи
прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно
відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з
активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів)
при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Згідно Статті 3, об’єкт оподаткування резидента є:

– загальний місячний оподатковуваний дохід;

– чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом
зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового
кредиту такого звітного року;

-доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому
оподаткуванню при їх виплаті;

-іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

-загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з
України;

-загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з
України;

– доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому
оподаткуванню при їх виплаті.

При нарахуванні доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів,
чия вартість є вираженою в іноземній валюті або міжнародних
розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за
валютним (обмінним) курсом Національного банку України, діючим на момент
одержання таких доходів.

Якщо особа, яка нараховує доходи у формах, відмінних від грошової, є
платником податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою
пунктом 10.1 статті 10 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, то до її валових витрат включається сума, розрахована
згідно з цим пунктом. Така сама сума є базою для нарахування збору до
Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового
державного соціального страхування.

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування
визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму
збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів
загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно
до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

В Законі визначається загальний річний та загальний місячний
оподатковуваний дохід.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних
місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних
доходів, одержаних протягом такого звітного року.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:

-доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди,
нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або
цивільно-правового договору;

-доходи від продажу об’єктів прав інтелектуальної (промислової)
власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за
надання права на користування або розпорядження іншим особам
нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими
нематеріальними активами) (далі – роялті), у тому числі одержувані
спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

Продовжимо розглядати нові норми Закону про податок з доходів фізичних
осіб. У цьому Законі вперше за десять років з’являється поняття
“податковий агент” (до цього воно вживалося в Декреті КМУ від 26.12.92
р. №18-92 “Про акцизний збір”). З’ясуємо, як це поняття трактується в
Законі про доходи.

Відповідно до п. 1.15 Закону про доходи, податковий агент – це:

юридична особа;

філія, відділення, інший відокремлений підрозділ юридичної особи;

фізична особа, зокрема фізична особа – суб’єкт підприємницької
діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо
виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим
фізичним особам;

нерезидент або його представництво,

які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу
обкладення іншими податками зобов’язані:

нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб
до бюджету від імені та за рахунок платника податку;

вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим
органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за
порушення норм Закону про доходи.

Як видно, з 1 січня 2004 року коло податкових агентів значно
розширюється, оскільки обов’язок нараховувати, утримувати та сплачувати
до бюджету податок з доходів покладено й на осіб, які безпосередньо до
виплати доходів не мають жодного стосунку. Мало того, на деяких
податкових агентів покладено обов’язок подавати до податкових органів
специфічні форми звітності.

Основним обов’язком податкового агента є нарахування (утримання) податку
з доходів, суворо дотримуючись вимог, встановлених Законом про доходи,
та враховуючи особливості й порядок оподаткування доходів різних видів.

Зокрема, при нарахуванні доходів у вигляді валютних цінностей або інших
активів, чия вартість є вираженою в іноземній валюті або міжнародних
розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за
валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на
момент одержання таких доходів (п. 3.3 Закону про доходи).

Також, відповідно до п. 3.4 Закону про доходи, при нарахуванні доходів у
будь-яких негрошових формах, податковому агенту слід визначати вартість
такого нарахування за звичайними цінами.

Для визначення об’єкта оподаткування в такому випадку вартість такого
нарахованого доходу (попередньо збільшена на суму податку на додану
вартість та акцизного збору) слід помножити на коефіцієнт, який
розраховується за формулою:

К = 100 : (100 – Сп),

де: К – коефіцієнт;

Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого
нарахування.

Якщо підставити у цю формулу ставку податку в розмірі 13% (яка буде
діяти до 31.12.2006 р.), то отримаємо коефіцієнт, рівний 1,149.

Суттєвим нововведенням для працедавців є вимога, що міститься в п. 3.5
Закону про доходи: при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати
об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної
плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до
фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які
відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
Сполучник “чи” можна навіть не враховувати, оскільки, відповідно до ст.
4 Закону України від 14.01.98 р. №16/98-ВР “Основи законодавства України
про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, пенсійне
страхування входить до складу загальнообов’язкового державного
соціального страхування [1] .

Крім того, дохід у вигляді заробітної плати зменшується на суму
податкової соціальної пільги (п. 6.1 Закону про доходи). Розмір
податкової соціальної пільги дорівнює одній мінімальній заробітній
платі, встановленій на 1 січня звітного податкового року. Проте,
відповідно до п. 22.4 Перехідних положень Закону про доходи, у 2004 році
податкова пільга становитиме 30% такої суми. А для певної категорії
платників податку є можливим застосування підвищених розмірів соціальних
пільг – 150% та 200% від мінімальної заробітної плати (пп. 6.1.2. та
6.1.3 Закону про доходи). З огляду на обмеження у 2004 році платники
податку з 150-відсотковою пільгою матимуть право на пільгу в розмірі 45%
від мінімальної заробітної плати, а з 200-відсотковою – у розмірі 60%
від мінімальної заробітної плати.

Необхідно звернути увагу на те, що податкова пільга застосовується до
нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної
плати виключно за одним місцем роботи (не обов’язково основним), якщо
розмір місячної заробітної плати не перевищує суми місячного
прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня
звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих
10 грн (якщо виходити з розміру прожиткового мінімуму на сьогодні –
365,00 грн, така сума становитиме 510,00 грн). А дохід, отриманий від
працедавця як додаткове благо, оподатковується в повній сумі. Перелік
таких доходів міститься в пп. 4.2.9 Закону про доходи.

Працівники Уманської ОДПІ, перевіряючи правильність нарахування
прибуткового податку з громадян на сьогоднішній день за новою ставкою
13% повинні виходити з того, що на 01.01.2004 р. мінімальна заробітна
плата становить 237,00 грн. Розмір податкової соціальної пільги
відповідно становитиме 71,10 грн. Таким чином, якщо перевірка
проводиться, наприклад, на Уманському підприємстві “Уманьфермаш”, де усі
працівники мають лише одне місце роботи, то заробітна плата, нарахована
за січень 2004 року, відображена в бухгалтерському обліку з усіма
утриманнями повинна мати наступний вигляд:

1) якщо працівнику Івасько А. А. нарахували заробітну плату в розмірі
350,00 грн. та з 1 лютого вона перераховуватиметься на картковий
рахунок, то порядок оподаткування заробітної плати за січень 2004 року
повинен бути таким, як у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Порядок оподаткування заробітної плати

Дата Зміст господарської операції Бухгалтерський облік Сума

Д-т К-т

31.01.2004р. Нарахування заробітної плати Івасько А. А. за січень 2004
року 23,91, 92,93 661 350,00

31.01.2004р. Утримання обов’язкових внесків на страхування (цифра
умовна) 661 65 10,00

31.01.2004р. Утримання податку з доходів РФ ((350,00- 10,00- 71,10)
х13%*) 661 641 34,96

01.02.2004р. Заробітна плата за січень 2004 року, перерахована на
картковий рахунок Івасько А 661 311 305,04

01.02.2004р. Одночасно сума утриманого податку перерахована до бюджету
641 311 34,96

Така ставка зберігатиметься лише до 31 грудня 2006 року відповідно до
п. 22.3 Закону про доходи. 3 1 січня 2007 року вона збільшиться до
15%[1]

б) якщо заробітна плата Гринько Г. Г. – 510,00 грн. При цьому йому не
виплачено заробітну плату за січень до кінця лютого, то порядок
оподаткування заробітної плати за січень 2004 року повинен бути таким,
як у таблиці 2.2.

Відповідно працівниками Уманської ОДПІ на даному підприємстві
перевіриться згідно Нового Закону наступні нарахування та утримання:

1)відпускні за лютий Івасько А. А. в сумі 800,00 грн. та фінансова
допомогу в розмірі 1000,00 грн. повинно нараховуватись наступним чином:

Таблиця 2.2

Оподаткування заробітної плати

Дата Зміст господарської операції Бухгалтерський облік Сума

Д-т К-т

31.01.2004р. Нарахування заробітної плати Гринько Г. Г. за січень 2004
року 23,91, 92,93 661 510,00

31.01.2004р. Утримання обов’язкових внесків на страхування (цифра
умовна) 661 65 18,00

31.01.2004р. Утримання податків з доходів фізичних осіб ((510,00-
18,00- 71,10) х13%) 661 641 54,72

01.03.2004р У строки, встановлені законом для місячного податкового
періоду, сума утриманого податку з доходів перерахована до бюджету 641
311 54,72

Попередньо суму відпускних треба зменшити на суми утримань внесків на
страхування. Зазначимо умовно, що загальна сума таких утримань становить
30,00 грн.

Суми відпускних з метою обкладення податком з доходів відносяться до
заробітної плати з огляду на п. 1.1 Закону про доходи та п. 2.23
Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 11.12.95 р. № 323.

В даному випадку сума податку обчислюється так: (1000,00 + (800,00 –
30,00)) х 13% = 230,10 грн.

2)при нарахування працівнику Гринько Г. Г. заробітної плати в сумі 50,00
грн та лікарняних – 80,00 грн., повинні керуватись наступними правилами.

Податкову соціальну пільгу можна застосувати лише до заробітної плати,
причому в повному її розмірі. Тобто заробітна плата в сумі 50,00 грн не
оподатковуватиметься взагалі. Податок на доходи утримується тільки із
суми лікарняних:

До допомоги з тимчасової непрацездатності не застосовується право на
податкову пільгу, оскільки така допомога не відповідає визначенню
заробітної плати відповідно до п. 1.1 Закону про доходи, розглядається
як окремий вид заробітної плати та додаткових благ та не входить,
відповідно, до фонду оплати праці згідно з пп. 4.3.1 Інструкції зі
статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 11.12.95 р. № 323. Тому в даному випадку
розрахунок повинен бути наступним:

80,00 грн х 13% = 10,40 грн. При цьому із суми лікарняних слід утримати
ще й внески на пенсійне страхування, але на об’єкт обкладання податком з
доходів фізичних осіб це не впливатиме, оскільки з метою оподаткування
тільки дохід у вигляді заробітної плати зменшується на суми утримань на
соціальне страхування.

3) податківці при перевірці нарахуванні Лунко П. П. заробітної плати в
сумі 250,00 грн. та благодійної допомоги – 365,00 грн. керуються пп.
9.7.3 Закону про доходи, де розмір нецільової допомоги, яку сукупно
можна отримати протягом року без утримання податку з доходів фізичних
осіб, обмежений мінімальним прожитковим рівнем, встановленим на 1 січня
звітного року. Але отримати таку пільгову допомогу зможуть лише ті
платники податку, які протягом місяця отримують дохід менший від суми
місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1
січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до
найближчих 10 гривень, тому в даному випадку це:

510,00 грн. (365 грн. х 1,4 = 511,00 ~ 510,00)).

При оподаткуванні заробітної плати працівник має право застосувати
податкову пільгу в розмірі 71,10 грн. А сума благодійної допомоги не
оподатковується в цьому випадку взагалі. До того ж, попередньо суму
заробітної плати потрібно зменшити на суми утримань – обов’язкових
внесків на страхування – умовно така сума становить 7,50 грн. Тоді сума
податку утримується так: (250,00 – 7,50 – 71,10) х 13% = 22,28 грн.
Умовно приймаємо розмір мінімального прожиткового рівня для працездатної
особи станом на 1 січня 2004 року на рівні 365,00 грн.

Працівники Уманської ОДПІ слідкують, щоб за наслідками кожного звітного
податкового року при звільнені працівника та під час зміни місця
застосування податкової соціальної пільги працівником працедавець такого
платника податку здійснював перерахунок сум доходів, нарахованих такому
працівнику у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових
соціальних пільг.

А також в Уманській ОДПІ слідкують за тим, щоб податковий агент сплатив
обов’язково податок до бюджету:

одночасно з поданням до установи банку документів на виплату доходу або
документів на отримання коштів для виплати належних доходів;

протягом 10 календарних днів починаючи з 21-го календарного дня
наступного місяця, якщо оподатковуваний дохід був нарахований, але не
виплачений до кінця місяця;

протягом банківського дня, що настає за днем виплати, якщо
оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з
каси;

для нотаріусів – за операціями продажу та обміну рухомого та нерухомого
майна податок сплачується до бюджету у терміни, встановлені
законодавством для сплати (перерахування) державного мита. Якщо,
звичайно, сторони угоди самостійно перед її укладенням не сплатили його
самостійно.

Щокварталу, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім
календарним днем звітного кварталу, податковому агенту слід подати
податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь
платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому
органу за місцем свого розміщення, затвердженої форми 1 Дф наказ ДПУ від
29.09.2003 р. №451. Звертаємо увагу, що зазначену звітність подають
тільки стосовно платників податку, які фактично отримали протягом
звітного періоду доходи (пп. 19.2 Закону про доходи) [1].

Позитивним моментом оподаткування доходів громадян було впровадження
фіксованого податку Законом України «Про внесення змін до Декрету «Про
прибутковий податок з громадян» №129/98-ВР від 13.02.98. [11].

За даними Уманської ОДПІ, сплата фіксованого податку звільнила
підприємців від ведення обліку доходів і витрат, а також від придбання
торговельного патенту, що привело до:

зниження податкового тиску на цю категорію платників податків, широкого
охоплення реєстрацією громадян, які зараз займаються такою діяльністю
без державної реєстрації;

виведення з «тіньового сектора» значних доходів підприємців.

Враховуючи, що зміни в статті 14 Декрету стосуються лише оподаткування
доходів громадян, які займаються торговельною діяльністю, є потреба у
внесенні змін до законодавства, що вирішували б питання поширення
порядку сплати податку за фіксованими ставками на інші види
підприємницької діяльності, в тому числі для громадян, які здають в найм
житло, надають транспортні, побутові та інші послуги.

Сплата внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування на даний час
в Україні регулюється Законом України «Про збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування» від 26 червня 1997р. №400/97-ВР [18], указом
Президента України «Про впорядкування збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду
України » від 4 липня 1999р [35] та «Інструкцією про порядок обчислення
і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами
страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку
надходження і витрачання його коштів», із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пенсійного фонду №5-4 від 29.07.97р., затвердженою постановою
правління Пенсійного фонду України від 6 вересня 1996р. №11-1,
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 вересня 1996р. за
№550/1575 [22].

Згідно цих нормативних документів в Уманському районі суб’єкти
підприємницької діяльності незалежно від форм власності, а також фізичні
особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю
найманих працівників, сплачують збір на обов’язкове пенсійне страхування
в розмірі 32 відсотків від фактичних витрат на оплату праці, які
включають виплати основної та додаткової зарплати та інших заохочень і
виплат в т. ч. суми винагород, які виплачуються фізичним особам за
договорами цивільно-правового характеру.

Для підприємств, установ і організацій Уманського району, де працюють
інваліди, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається
окремо за ставкою 4 відсотки від об’єкта оподаткування для працюючих
інвалідів та за ставкою 32 % від об’єкта оподаткування для інших
працівників такого підприємства.

Для працівників всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де
кількість інвалідів становить не менше 50% загальної чисельності
працюючих, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування
визначається за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для всіх
працівників даних підприємств.

В Уманському районі фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності,
які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні
нотаріуси сплачують збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в
розмірі 32% від суми оподаткованого доходу в т. ч. суми винагород, які
виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

Вище визначені платники збору на обов’язкове пенсійне страхування
зобов’язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України
Уманського району та м. Умані.

Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні
особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами в т.
ч. члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих
спілок, сплачують збір у розмірі 1% від сукупного оподатковуваного
доходу.

Збір на обов’язкове пенсійне страхування сплачуються одночасно з
одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

Платники страхових зборів м. Умані та Уманського району (громадяни –
підприємці, адвокати та ін.), які не мають рахунків в установах банків,
а також ті, що виплачують заробітну плату з виручки від реалізації
продукції і надання послуг чи в натуральній формі, перераховують збори
готівкою до Пенсійного фонду через установи банків та підприємства
зв’язку наступного дня після виплати належних працівникам сум. Не
внесена в цей строк сума страхових зборів вважається простроченою
заборгованістю (недоїмкою) і стягується з нарахуванням пені, яка
нараховується на суму заборгованості за кожен день прострочення платежу,
починаючи з наступного дня після виплати належних працівникам сум, з
розрахунку 120% річних від облікової ставки Національного банку України
(що діяла впродовж несплати недоїмки).

Пенсійний фонд в м. Умані та Уманського району згідно з ст. 165-1
Кодексу України про адміністративні правопорушення ухилення
громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного
фонду України, приховування (заниження) ними сум доходу з яких
обчислюються збори на соціальне страхування, порушення встановленого
порядку витрачання коштів на це страхування та строків перерахування
зборів до Фонду, несвоєчасне подання або неподання документів про
нарахування і сплату зборів на соціальне страхування – тягнуть за собою
накладення штрафів від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано стягненню за
одне з правопорушень, зазначених вище – тягнуть за собою накладення
штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стягнення недоїмки по страхових зборах з громадян України, іноземних
громадян та осіб без громадянства може проводитись органами Пенсійного
фонду тільки за рішенням суду або за виконавчими написами нотаріусів.

Відповідно до Закону України «Про плату за землю» від 03.07.92р. та
Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про
плату за землю» від 19.09.96р. – використання землі в Україні є платним
[13].

В Уманському районі плата за землю справляється у вигляді земельного
податку, або орендної плати, яка визначається залежно від якості й
місцезнаходження земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.

Відомо, що Закон України від 19 вересня 1996 року «Про внесення змін і
доповнень до Закону України «Про плату за землю» набирає чинності з 1
січня 1997 року. Ним, зокрема, визначаються розміри та порядок плати за
використання земельних ресурсів, спрямування отриманих коштів
(фінансування раціонального користування землею та її охорона,
підвищення родючості ґрунтів , інші заходи, передбаченні статтями 3 і 22
Закону), а також відповідальність платників податків за правильність
обчислення і своєчасність сплати земельного податку. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Іншими словами, плата за землю – це земельний податок і орендна плата,
що визначається залежно від грошової оцінки земель. При цьому власники
землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а за земельні
ділянки, надані ними в оренду, стягується орендна плата.

Слід зауважити, що законодавчо визначені ставки земельного податку,
порядок його обчислення і сплати не можуть встановлюватися або
змінюватися іншим законодавчим актом, а зміни і доповнення до цього
Закону повинні вноситися не пізніше, як за три місяці до початку нового
бюджетного року.

В Уманському районі плату за землю введено з метою раціонального
використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів,
вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної
якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення
землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури
населення пунктів.

Об’єкт плати за землю – земельна ділянка, яка перебуває у власності,
користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб’єкт – власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю в Уманському районі справляється у двох формах:

– земельний податок – сплачують власники землі та землекористувачі (крім
орендарів);

– орендна плата – плата за земельні ділянки надані в оренду.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської
діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді
платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік.

Середні ставки земельного податку встановлюється Верховною Радою України
і можуть уточнюватися при зміні кадастрової оцінки земель. Ставки
земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено,
встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки.

За землі сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з
одного гектара угідь встановлюється у процентах від їх грошової оцінки
(стаття 6 Закону), в тому числі для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1% і
для багаторічних насаджень – 0,03%. Грошову оцінку цих земель нині
здійснюють органи Державного комітету України по земельних ресурсах. При
цьому передбачається щорічна індексація грошової оцінки землі та
доведення її до відома власників земельних ділянок і землекористувачів.
Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та
населених пунктів затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від
23 березня 1995 року. Оскільки, проведення грошової оцінки земель, що
передбачалося до 1 січня 1995 року, ще повністю не відбулося, то за
неоціненні земельні ділянки сплата земельного податку здійснюється,
виходячи з середніх ставок визначених статтею 7 Закону, диференційованих
і затверджених відповідними сільськими селищними і міськими радами але
не вищими за середні ставки податку з урахуванням відповідних
коефіцієнтів (наприклад, по населених пунктах, віднесених до курортних)
в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Середні ставки земельного податку

п/п

Групи населених пунктів із чисельністю населення (тис. чоловік)

Середня ставка податку (грн. за 1 м2)

Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі
та містах обласного підпорядкування

1 до 0.2 1.5

2 від 0.2 до 1 2,1

3 від 1 до 3 2,7

4 від 3 до 10 3,0

5 від 10 до 20 4,8

6 від 20 до 50 7,5 1,2

7 від 50 до 100 9,0 1,4

8 від 100 до 250 10,5 1,6

9 від 250 до 500 12,0 2,0

10 від 500 до 1000 15,0 2,5

11 від 1000 і більше 21,0 3,0

Дуже важливо, щоб оцінка землі була завершена повсюдно і вчасно,
оскільки від цього безпосередньо залежить визначення розмірів плати, яка
в свою чергу повинна стабільно впливати на використання земельних
ресурсів. В цій справі мають слугувати і деякі інші нормативні вимоги
Закону. Приміром, податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах
природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, що зайняті
виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами
функціональним призначенням цих об’єктів, повинен сплачуватися у
п’ятикратному розмірі. Податок за частину площ земельних ділянок,
наданих підприємствам, установам і організаціям, що перевищують норми
відведення, справляється теж у п’ятикратному розмірі. До речі –
необхідність цільового використання земель чітко визначено щодо відомств
і багатьох господарських суб’єктів.

В м. Умані та Уманському районі пільги щодо плати за землю надаються
місцевим органам влади окремим категоріям фізичних осіб (пенсіонерам,
інвалідам 1 та 2 груп, учасникам ВВ війни, тощо).

Нарахування земельного податку громадянам проводить Уманська ОДПІ.
Громадянам при сплаті податку працівниками Уманської ОДПІ видаються
квитанції встановленої форми.

Власники землі і землекористувачі – виробники товарної сільсько –
господарської та рибної продукції й громадяни сплачують земельний
податок рівними частинами до 15 серпня і 15 листопада, а всі інші
платники – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом
місяця. Важливо дотримуватися цих строків, адже при невчасному подання
податковим органом розрахунків земельного податку та несвоєчасній його
сплаті застосовуються фінансові санкції та нарахування пені.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської,
селищні, міської Ради народних депутатів, на території яких знаходяться
земельні ділянки в м. Умані та Уманського району. 30% коштів із
бюджетних спеціальних рахунків Рад народних депутатів базового рівня
централізуються на спеціальному бюджетному рахунку України, а 10% – на
спеціальних бюджетних рахунках Республіки Крим та областей.

Працівники Уманської ОДПІ керуються основним документом, згідно з якого
справляється податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів, це Закон України «Про внесення змін до
Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1999р. [12].

Платниками податку є громадяни м. Умані та Уманського району, які
мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні транспортні
засоби, які є об’єктом оподаткування.

Власники транспортних засобів зобов’язані пред’являти органам Уманської
ОДПІ, що здійснюють їх реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд,
квитанції, платіжні доручення про сплату податку, а платники, звільнені
від сплати цього податку – відповідну довідку (документ), що дає право
на користування цими пільгами.

У разі відсутності документів про сплату податку реєстрація,
перереєстрація і тех. огляд транспортних засобів не проводиться.

Закон передбачає пільги по даному податку. Від сплати податку
звільняються:

а) особи зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України «Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи», статті 4-11 Закону України «Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту», стаття 8 Закону України «Про основні
засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого
віку в Україні», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів
двигуна до 2200 см3, а також інваліди 1-2 груп – щодо одного
автомобіля з ручним керуванням;

б) особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України «Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи», – щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів
двигуна до 2200 см3 до їх відселення та протягом трьох років після
переселення із зони гарантованого добровільного віднесення та зони
посиленого радіоекологічного контролю.

У разі виявлення працівниками Уманської ОДПІ фізичних осіб, які не
сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за два
попередніх роки. Перерахування неправильно сплаченого податку
допускається не більш як за два попередніх роки.

Державне мито – це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та
за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита в Уманському районі та м. Умані виступають
фізичні особи, які звертаються у відповідні органи для вчинення в їх
інтересах дій та для видачі їм відповідних юридичних документів.

Об’єктом обкладання державним митом є:

а) позовні заяви, заяви з переддоговірних спорів, заяви з касаційних
скарг на рішення судів і т. ін., а також видача судами копій документів;

б) вчинення нотаріальних дій нотаріальними конторами і виконавчими
комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також
видача дублікатів нотаріально засвідчених документів;

в) реєстрація актів громадського стану та. ін.;

д) видача документів на право виїзду за кордон і про запрошення в
Україну осіб з ін. країн, а також інших документів, пов’язаних із
постійним (тимчасовим) в’їздом та виїздом з України;

е) видача паспорта громадянина України нового зразка або закордонного
паспорта та продовження строку його дії;

є) прописка громадян або реєстрація місця проживання та ін.

Ставки державного мита Уманською ОДПІ визначаються двома методами:

в процентах до ціни повозу, суми договору, вартості майна тощо;

у твердих розмірах, обчислених у відповідних частинах до офіційно
встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Порядок обчислення та сплати державного мита визначається Декретом КМ
України «Про державне мито» №7-93 від 21 січня 1993р. [5].

Декрет передбачає ряд пільг щодо сплати державного мита, які
визначаються Кабінетом Міністрів України. Право надання додаткових пільг
мають місцеві Ради народних депутатів стосовно сум державного мита, яке
зараховується до місцевих бюджетів, а також Міністрів фінансів України
стосовно сум мита, що зараховуються до державного бюджету України.

Державне мито в м. Умані та Уманському районі сплачується за місцем
розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування та державного бюджету України в порядку, визначеному
Міністерством фінансів України.

Державне мито сплачується:

а) готівкою;

б) митними марками;

в) шляхом перерахувань із рахунку платника в кредитній установі.

На відміну від інших податків, які справляються виключно в національній
валюті України, державне мито сплачується як у національній валюті
України, так і в іноземній валюті в таких випадках: із позовів, поданих
до суду та арбітражного суду щодо об’єктів, оцінюваних в іноземній
валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті. Порядок сплати
державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння цієї плати
здійснюють як Уманська ОДПІ , так і фінансові органи міста та району.

З 1 липня 1993 року Декретом КМ України від 17 березня 1993 року «Про
податок на промисел» був введений відносно новий податковий важіль [6].

Платниками його в Уманському районі є фізичні особи, якщо вони не
зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний,
не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої,
переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування виступає сумарна вартість товарів по ринковим
цінам, яка вказується платниками в декларації і які він збирається
реалізувати. Декларація, на основі якої визначається об’єкт
оподаткування, подається в Уманську ОДПІ. В декларації, окрім загальних
даних про громадянина, зазначається перелік товарів, які збирається
реалізувати і їх вартість. Форма декларації встановлюється Головною
державною податковою адміністрацією України.

Стаття 2 Декрету від 17 березня 1993 року, окрім характеристики об’єкта,
включає і своєрідну пільгу по даному податку: в Уманському ОДПІ не
декларується і не оподатковується продаж вирощених в особистому
підсобному господарстві, на присадибній, дачний, садовій і городній
ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці /як у
живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді
первинної переробки/, продукції власного бджільництва, а також продаж
автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності
громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Передбачається Уманською ОДПІ використання двох ставок податку на
промисел: 10% від вартості товарів, вказаних в декларації, якщо вони
підлягають продажу протягом 3-х днів (базова ставка), але не менше
розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну
продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту
на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником
сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за
невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії
одноразового патенту – три, максимальний – сім календарних днів.

Уманською ОДПІ на громадян, які реалізують товари без оформлення
патентів, або ж які використовують їх з порушенням, накладаються
адміністративні штрафи у розмірі від 1 до 10, а за ті ж дії, вчинені
повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення –
від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року
більше чотирьох разів, така діяльність вважається систематичною і
зобов’язує громадян зареєструватися, як суб’єкт підприємництва,
відповідно до чинного законодавства України.

До інших податків і зборів, які сплачують фізичні особи в м. Умані та
Уманському районі, відносяться місцеві податки і збори: готельний збір;
збір за паркування автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на
квартиру; збір з власників собак; податок з реклами; збір за право
використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і
телезйомок; збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного
розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд територією
прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі; податок з продажу
імпортних товарів.

Під місцевими податками в слід розуміти платежі, які встановлюються
Уманською ОДПІ, місцевими органами влади в межах наданої їм компетенції,
які не мають цільового характеру і вносять в місцеві бюджети.

Місцеві збори – це платежі, які встановлюються місцевими органами влади
в межах наданої їм компетенції, які призначені для відшкодування (як
правило часткового) витрат, які віднесені на задоволення яких-небудь
місцевих потреб, проведення місцевих заходів.

Згідно чинного законодавства органи місцевого самоуправління м. Умані та
Уманського району встановлюють і визначають порядок сплати місцевих
податків і зборів у відповідності з переліком і в межах передбачених
граничних розмірів ставок. Місцеві податки і збори справляються, згідно
з Декретом КМ України «Про місцеві податки і збори» №56-93 від 20 травня
1993р., з фізичних осіб з їх власних доходів [8]. Іноземні громадяни
сплачують місцеві збори на рівних умовах з громадянами України, якщо
інше не передбачено міжнародними договорами і законодавством України.

Характеризуючи місцеве оподаткування Уманського району слід відмітити,
що йому притаманні всі негативні моменти податкової системи України в
цілому, і в першу чергу – низька ефективність:

– дуже часто рішення місцевих Рад нечітко визначають основні моменти
оподаткування;

– прийняття рішень не завжди своєчасно доводиться до відома платників;

– відсутній системний контроль за повнотою і своєчасністю утримання
місцевих податків і зборів.

Допускаються випадки, коли окремі платежі вносяться не в місцевий
бюджет, а на рахунки органів виконавчої влади, підприємств і
організацій, у позабюджетні фонди.

Не зупиняючись детально на шляхах здійснення місцевого оподаткування
Уманського району, вважаємо, що слід відмовитись від надмірної кількості
місцевих податків і зборів, залишивши в них лише найбільш стабільні. На
даний момент склалася ситуація, коли найчастіше, затрати по збору
платежів перевищують суму від їх надходжень.

Механізм контролю за сплатою податків фізичними особами Уманського
району повинен регулюватись Законом України «Про державний реєстр
фізичних осіб-платників податків та інших обов’язків платежів», введеним
в дію з 1 січня 1999р. [14], та Інструкцією про порядок обліку платників
податків, що набрала чинності 26 березня 1998 р. [20].

Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про державну
податкову службу в Україні» і включає в себе порядок взяття на облік
платників: юридичних осіб та їх філій, фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності і фізичних осіб, які не є суб’єктами
підприємницької діяльності. Визначено порядок зняття з обліку платників
податків у державних податкових органах.

Основна мета створення Державного реєстру – забезпечення повного
державного обліку фізичних осіб, які постійно проживають в Україні,
мають об’єкт оподаткування, передбачені чинним законодавством, і
зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до
бюджетів та внески до державних цільових фондів, а також осіб, які не
мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до чинного
законодавства повинні сплачувати податки в Україні.

Державний реєстр створюється Державною податковою адміністрацією України
і складається з інформаційного фонду, що міститься в базах даних
Державної податкової адміністрації України, державних податкових
адміністрацій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і
районів у містах. Він повинен забезпечувати:

– організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків та
інших обов’язкових платежів фізичними особами в режимі комп’ютерної
мережі;

– взаємодію державних податкових адміністрацій з метою забезпечення
контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків та інших
обов’язкових платежів фізичними особами;

– організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних
податкових адміністрацій з іншими державними органами.

До інформаційного фонду реєстру повинні включатися такі дані:

а) індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним
особам-платникам податків та інших обов’язкових платежів і зберігаються
за ними протягом усього їх життя;

б) загальні відомості про фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів, а саме:

прізвище, ім’я та по батькові;

дата народження;

місце народження (країна, область, район, населений пункт);

місце проживання;

місце основної роботи;

види сплачуваних податків та інших обов’язкових платежів;

в) інформація про сплату фізичними особами податків та інших
обов’язкових платежів.

Основними джерелами формування інформаційного фонду Державного реєстру
фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів є:

-дані державних податкових інспекцій у районах, районах у містах і
містах без районного поділу про фізичних осіб – платників податків та
інших обов’язкових платежів;

-інформація підприємств, установ, організацій усіх форм власності,
включаючи Національний банк України, комерційні банки, інші
фінансово-кредитні установи, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності про суми виплачених фізичним особам доходів і утриманих з них
податків та інших обов’язкових платежів;

-інформація виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів та
інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію
(ліцензування) фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності та
іншої діяльності;

-відомості міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ про
громадян, які прибули на проживання в даний район або місто чи вибули з
них;

-відомості відділів реєстрації актів громадянського стану виконавчих
комітетів місцевих Рад народних депутатів про громадян, які померли.

Проводити державну реєстрацію фіз. осіб-суб’єктів підприємницької
діяльності уповноваженні підприємства, установи, організації всіх форм
власності, включаючи установи НБУ комерційні банки, інші
фінансово-кредитні установи, виконавчі комітети місцевих Рад народних
депутатів, інші органи. В місячний термін вони зобов’язані подавати
відомості до державних податкових адміністрацій, на підставі яких,
Державна податкова адміністрація України надає фіз. особі – платнику
податків та інший обов’язкових платежів ідентифікаційний номер і
надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної
особи або за місцем отримання доходів чи за місцем знаходженням об’єкта
оподаткування, картку з ідентифікаційним номером.

Головним користувачем інформації Державного реєстру фізичних
осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів виступає уряд
держави та його органи, інші державні органи відповідно до чинного
законодавства.

Існуючі сьогодні в Україні окремі локальні системи реєстрації (запис
актів громадського стану, відображення руху населення та інше) не дають
повного уявлення про загальний соціальний стан суспільства і недостатні
для реалізації цілей соціально-економічної політики. Створення
Державного реєстру як системи соціально-індивідуалізованої
характеристики людини дасть змогу мати уявлення про стан життєвого
середовища кожного громадянина, його зміни, ступінь відповідності певним
суспільним стандартам. Для країни в цілому Державний реєстр –
інформаційна основа для розробки та реалізації різних програм
національного масштабу.

Дані до Державного реєстру також подаються обов’язково Уманською ОДПІ,
для того, щоб забезпечити організацію автоматизованої обробки інформації
про сплату податків та інших обов’язкових платежів фізичними особами в
режимі комп’ютерної мережі; підтримувати постійний зв’язок з іншими
податковими інспекціями району, області, міжобласному рівні та на рівні
держави в цілому, з метою забезпечення контролю за правильністю та
своєчасністю сплати податків та інших обов’язкових платежів фізичними
особами; організувати нормативно-довідкову інформацію для взаємодії
державних податкових інспекцій з іншими державними органами.

До інформаційного фонду реєстру Уманської ОДПІ та її відділень
включаються такі дані:

а) індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним
особам-платникам податків та інших обов’язкових платежів і зберігаються
за ними протягом усього їх життя;

б) загальні відомості про фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів, а саме: прізвище, ім’я та по батькові; дата
народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт);
місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та
інших обов’язкових платежів;

в) інформація про сплату фізичними особами податків та інших
обов’язкових платежів.

За наказом Уманської ОДПІ постійно встановлюється планова нормативна
база надходжень до бюджетів усіх рівнів. Такі дані на четвертий квартал
2003р.можна побачити в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Планова нормативна база надходжень до бюджетів усіх рівнів

на 4 квартал 2003року Уманської ОДПІ, тис. грн.

Зведений бюджет Державний бюджет

4

квар –тал В тому числі 4 квар-тал В тому числі

Жов-тень Листо-пад Гру-день

Жов-тень Листо-пад Гру-день

Прибутковий податок з громадян 7610,9 2415,8 2551,4 2643,7 0 0 0 0

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів 457,7 236 120,5 101,2 0 0 0 0

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів 50 11 28 11 50 11 28 11

Збір за спеціальне використання водних ресурсів 81,6 14,6 45,3 21,7 81,6
14,6 45,3 21,7

Плата за землю з фізичних осіб 238,8 83 106,8 49 0 0 0 0

Місцеві податки і збори 494,6 166 164,6 164 0 0 0 0

Фіксований сільськогосподарський податок(30відс.) 613,4 227,5 164,3
221,6 0 0 0 0

Державне мито 208,5 69,5 69,5 69,5 5,7 1,9 1,9 1,9

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності 191,9
56,6 56,6 78,7 0 0 0 0

Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва(43 відс.)

з фізичних осіб 387,7 131,2 117,7 138,8 0 0 0 0

Плата за ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність 23,5 8,8
8,7 8 14,7 4,7 4,7 5,3

Всього 10360,6 3420 3433,4 3507,2 152 32,2 79,9 39,9

Сплата податкового боргу 2730 1000 825 905 1295 465 395 435

Контрольно-перевірочна робота по мобілізації надходжень підрозділами
податкової міліції 1146,6 369 388,8 388,8 986,2 315,6 335,3 335,3

Аналізуючи планові показники Уманської ОДПІ з таблиці 2.4 можна зробити
висновки, що протягом останніх трьох місяців 2003 року планувалось
збільшення надходжень прибуткового податку з громадян та плати за
торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, всі інші ж
надходження мали бути без змін, або навіть і в меншому обсязі.

Виділимо основні види податків з фізичних осіб Уманського району:

– Прибутковий податок з громадян

– Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування

– Збір до Фонду з тимчасової непрацездатності

– Збір до Фонду безробіття

– Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів

– Плата за землю з фізичних осіб

– Державне мито

– Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

– Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва(43 відс.)

з фізичних осіб

– Фіксований сільськогосподарський податок(30відс.)

– Плата за ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність

2.2. Аналіз фінансової діяльності Уманської ОДПІ

В Уманському районі, який обслуговується Уманською ОДПІ,
зареєстровано 3963 платники податків, у тому числі – 1324 юридичних та
2739 фізичних осіб, з яких 2990 суб’єкт підприємницької діяльності
сплачує ті чи інші податки.

Підсумки діяльності Уманської ОДПІ за шість місяців 2002 року дають усі
підстави для ствердження, що лише цілеспрямована робота кожного
працівника у пошуку шляхів наповнення доходами бюджетів усіх рівнів дає
позитивні результати.

Уманська ОДПІ виконала встановлені на 6 місяців поточного року завдання
і взяті зобов’язання щодо мобілізації коштів до зведеного бюджету,
зуміла скоротити недобір платежів, допущений у січні-лютому поточного
року (табл. 2.5). З таблиці 2.5 видно, що мобілізовані до зведеного
бюджету 20795 тисяч гривень. Забезпечено виконання прогнозних показників
у цілому ОДПІ на 107,3 відсотка, перевищення становило 1414,3 тисячі
гривень запланованих доходів. За аналогічний період минулого року було
мобілізовано 17761 тисячу гривень, забезпечено приріст надходження
платежів у грошовій формі у порівнянні з відповідними періодами минулого
року на 3034 тисячі гривень, або на 17,8 відсотка.

Таблиця 2.5

Порівняння показників надходження грошових коштів до бюджету

2001 рік 2002 рік

Сума мобілізована до бюджету, тис. грн. Приріст надходження
платежів,тис. грн.

Виконання пргнозних показників,% Сума мобілізована до бюджету, тис.
грн. Приріст надходження платежів, тис. грн. Виконання прогнозних
показників, %

17761

3034 17,8 207950 1414,3 107,3

Безперечно, цього не можна було б досягти, якби не привели в дію резерви
та не застосували нетрадиційні підходи в роботі: одноденні кредити,
розрахунки за нульовими варіантами, поліпшення роботи з примусового
стягнення, реалізації конфіскатів тощо.

У той же час прогнозні показники зведеного бюджету не виконано з 7
джерел доходів, а саме: з податку на прибуток на 158,4 тисячі гривень;
податку на додану вартість – 221,8, акцизного збору – 161,3, збору до
інноваційного фонду – на 56,5, надходження дивідендів від суб’єктів
підприємницької діяльності – на 169,7, плата за використання природних
ресурсів – на 8,1, збору на обов’язкове соціальне страхування – 34 тис.
грн. (табл. 2.6).

До державного бюджету мобілізовано 11350,7 тисячі гривень. За
аналогічний період минулого року – 10270.9 тисячі гривень (табл. 2.7).

Як видно з таблиці 2.7, завдання державного бюджету не виконано з 9
джерел прибутків: ПДВ – 221,8 тисячі гривень, податку на прибуток –
274,6, акцизного збору – 161,3, збір до інноваційного фонду – 56,5,
державного мита – 29,8, збір до фонду соціального страхування від
безробіття – 34, плата

Таблиця 2.6

Невиконання прогнозних показників зведеного бюджету

№ Назва джерел доходів Сума, тис. грн.

1

2.

3

4.

5.

6.

7. Податок на прибуток

ПДВ

Акцизний збір

Збір до інноваційного фонду

Дивіденди

Плата за використання природних ресурсів

Збір на соціальне страхування 158,4

221,8

161,3

56,5

169,7

8,1

34

Таблиця 2.7

Невиконання держбюджету з джерел прибутків (тис. грн.)

1

2

3

4

5

6

7

8

9 ПДВ

Податок на прибуток

Акцизний збір

Збір до інноваційного фонду

Державне мито

Збір до фонду соціального страхування від

безробіття

Плата за спецвикористання водних ресурсів

Збір за спецвикористання надр

Збір за розвиток виноградарства, хмелярства і садівництва 221,8

274,6

161,3

56,5

29,8

34

4,4

1,3

9,2

за використання водних ресурсів – 4,4, надр – 1,3, збір за розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства – 9,2 тисячі гривень тощо.

Як видно, є резерви та можливості для активної роботи. У роботі
податківця з мобілізації коштів використовуються три основні напрямки.
Це – переконання платників у необхідності чесного виконання свого
обов’язку як громадянина, добровільна сплата; мобілізація коштів шляхом
здійснення контрольно-перевірочної роботи й заходи примусового стягнення
податків та інших платежів.

Треба відзначити, що більшість законослухняних платників податків
здійснюють регулярні розрахунки з бюджетами на добровільних засадах.
Працівниками ОДПІ постійно проводяться заходи щодо формування високої
податкової культури населення та підтримки зусиль органів державної
податкової служби, спрямованих на наповнення прибуткової частини
бюджетів, проводиться масово-роз’яснювальна агітація серед населення
через засоби масової інформації. Так, протягом поточного року в місцевих
засобах масової інформації опубліковано 92 матеріали з питань
оподаткування, організовано 131 радіо – та 82 телепередачі, проведено 26
семінари з головними бухгалтерами підприємств, установ, організацій,
КСПП, фермерських господарств та підприємцями, проведено 38 зустрічей у
трудових колективах, прочитано 22 лекції в освітніх закладах тощо. е дає
переконання, що ця робота дала змогу направити до бюджету близько 13020
тисячі гривень, що становить 62,7 відсотка від загальних надходжень.

З метою розширення бази оподаткування постійно аналізуються причини
збитковості підприємств у розрізі галузей народного господарства,
особливо торгівлі. Адже всім відомо, що велика кількість підприємств,
які здійснюють торгівельну діяльність і забезпечують громадське
харчування (у 2000 році – 402, сума збитків 70,4 мільйони гривень),
звітують про свою збитковість, але вже повинно бути і “і здачі нічим
давати”, а вони все торгують.

У звітному періоді в регіоні проведені наради з керівниками збиткових
підприємств (насамперед торгівлі та громадського харчування), на яких
вони були попереджені про особливе ставлення податкової служби до
підприємств, що працюють собі на збитки, та засідання тимчасових комісій
при райдержадміністрації – основним питанням порядку денного яких були
наслідки роботи збиткових та низькорентабельних торговельних,
постачальницько-збутових підприємств за 2002 рік. Керівники вказаних
колективів доповіли про причини виникнення збитковості та накреслили
перспективи усунення недоліків. В наслідок проведеної роботи кількість
збиткових підприємств за звітами 1 кварталу 2003 року зменшилися до 374,
а сума задекларованих збитків – до 55,1 мільйона гривень.

Велика робота проведена працівниками ОДПІ з виконання Закону України
“Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів) платників податків у зв’язку з реформуванням
сільськогосподарських підприємств” від 16 березня 2000 року. Станом на 1
червня 2002 року здійснена інвентаризація недоїмки 124
сільгосппідприємств, які мали загальну заборгованість на суму 3 мільйони
74 тисячі гривень.

У той же час недоїмка платежів до бюджетів суб’єктів підприємницької
діяльності регіону все ще становить 19882,9 тисячі гривень. Враховуючи
напружену ситуацію з виконанням бюджетів усіх рівнів у 2002 році,
Уманська ОДПІ має намір більш цілеспрямовано здійснювати усі надані їм
Законом права і можливості для мобілізації коштів і ліквідації
заборгованості.

В Україні відбувається падіння реальних доходів підприємств, зростання
числа збиткових підприємств в умовах однієї з найглибших економічних
криз. За цих обставин збереження порівняно значної ролі прямих податків
може бути забезпечене лише шляхом надмірного оподаткування як юридичних
так і фізичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності, а
саме: оподаткування таких особистих доходів, які в усьому світі або
взагалі не оподатковуються, або оподатковуються за більш низькими
ставками, а також штучне завищення оподатковуваного прибутку шляхом
заниження таких складових собівартості, як зарплата і амортизація.

Закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути
забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в
країні: економічного піднесення, зростання особистих доходів громадян і
доходів підприємств (табл. 2.8, 2.9).

Тепер розглянемо аналогічні надходження за цей же період по
прибутковому податку.(табл. 2.10, 2.11).

Таблиця 2.8

Надходження податку на прибуток в м. Умань за 2001, 2002 та 1
півріччя 2003рр. (тис. грн.)

ІІ ІІІ ІІІІ ІІV ІV ІVІ ІVІІ ІVІІІ XІX XX XXI XXII

Всього

12001 р. 2225 1136 3312 2286 3306 4453 3394 4461 6609 6503 4414 5515

4629

12002р. 3345 2209 3318 2227 3305 3394 2273 3334 2262 222 7788 5523

4114

12003 р. 5513 2203 2211 1169 1140 3340 3300

1876

Таблиця 2.9

Надходження податку на прибуток по Уманському району за 2001,
2002 та 1 півріччя 2003 рр. (тис. грн.)

ІІ ІІІ ІІІІ ІІV VV VVI VVII IVIII XIX XX XXI XXII
Всього

12001 р. 00 1102 1109 665 1104 997 1114 1101 1101 1139 1143 1139 1217

12002 р. 1101 550 883 00,9 66,5 998 33,8 332 331 881 998 1106 694

12003 р. 669 770 332 1100 886 553 880

490

Таблиця 2.10

Надходження прибуткового податку в м. Умань за 2001, 2002 та 1
півріччя 2003 рр. (тис. грн.)

I ІІ ІIІ ІIІІ ІIV ІV ІVI ІVII VVIII IIX IX XXI XXII

3353 3386 4435 3318 3366 3394 3399 4422 5537 3393 3375 5504 4905

12003р 3311 3303 3371 4405 3394 5558 4441

2783

Таблиця 2.11

Надходження прибуткового податку по Уманському району за 2001,
2002 та 1 півріччя 2003 рр.

ІІ ІІI ІIІІ ІIV ІV ІVI ІVII ІVIII IIX IX IXI IXII Всього

1998 р. 993 773 1154 2234 1124 1124 1120 1126 1150 1167 1115 2283
1763

1999 р. 1142 553 992 889 1124 880 884 888 1116 1131 1191 2230
1420

2000 р. 556 778 1155 1131 1158 1214 1120

912

Порівняємо надходження податку на прибуток та прибуткового
податку з громадян за І півріччя 2001-2002 років (табл.2.12) і зробимо
висновки.

Таблиця 2.12

Порівняльна характеристика надходжень.

Назва податків

Регіон Надходження за І півріччя 2001 року (в тис. грн.)
Надходження за І півріччя 2002 рік (.) (в тис. грн.) Темп зростання
(спадання) над-ходжень ( в %)

Податок По місту 2071 1876 – 9,4

на По району 343,2 490 + 42,8

прибуток Всього: 2414,2 2366 – 2,

Прибутковий По місту 2651 2783 + 5

Податок з По району 664 912 + 37,3

громадян Всього: 3315 3695 + 11,5

Проаналізувавши вище наведені дані, можна зробити такі висновки:

Надходження по податку на прибуток сплачуються не рівномірно. І хоча
надходження взагалі зменшилися на 2%, але ми бачимо, що зменшилися вони
по місту (на 9,4%), а от по району зросли на 42,8%. Тобто поступово
починається зріст надходжень.

Що стосується прибуткового податку з громадян, то тут надходження зросли
як по місту (5%), так і по району (37,3%). А в цілому по Уманському
регіону сума сплати збільшилась на 11,5%.

Ці дані дають нам змогу відмітити, що надходження по прямих податках в
Уманському регіоні поступово зростають, хоча кількість прибуткових
підприємств зменшилась на 21%. Але ситуація по країні в цілому свідчить
про необхідність застосування невідкладних заходів на мікро і
макроекономічних рівнях.

2. 3. Аналіз впливу зміцнення податкової дисципліни на стабілізацію
фінансової системи

Для стабілізації фінансової системи держави велике значення має
податкова дисципліна, тобто своєчасне і в належних розмірах внесення
фізичними та юридичними особами встановлених обов’язкових платежів і
зборів у державний і місцевий бюджети. На жаль, за весь період існування
незалежної України жодного разу не було виконано бюджет в його доходній
частині. Фактичні доходи бюджету у 1992-1999 рр. коливалися в межах
54-53% від затвердженої парламентом величини. У 1998 р., зокрема, вони
становили лише 75% запланованих надходжень. Із 29 джерел доходів,
визначених законом про державний бюджет України на 1998 р., план
виконано тільки щодо 10 джерел. Податкові надходження у бюджет були дещо
меншими від запланованих внаслідок подальшого спаду виробництва в 1998
р. (на 1,7%) та зменшення частки бюджетних надходжень у ВВП (з 30% у
1997 р. до 27,8% у 1998 р.).

Але головним фактором зниження надходжень у бюджет на 25% стало ухилення
від сплати податків. Таке явище відбувається і в країнах з розвинутою
ринковою економікою, проте там на перешкоді прагненню приховати доходи
від держави стоїть віками вивірене податкове законодавство.

В Україні ж формування ринкової економіки й адекватної їй податкової
системи тільки розпочалося. Недоліки податкового законодавства зумовили
масові неплатежі у бюджет на фоні затяжної економічної кризи. Ще у 1997
р. Президент України Л. Д. Кучма привернув увагу податківців до того, що
майже половина підприємств з числа перевірених порушувала податкове
законодавство.

З тих пір становище не поліпшилося. Наприклад, у Львівській області
налічується близько 40 тис. юридичних осіб, з них у 1999 р. сплатили
податки лише 24,5 тис. (62%), причому половину платежів здійснено під
адміністративно-правовим тиском. За даними податкової міліції, в останні
роки в Україні кількість фактів ухилення від сплати податків невпинно
зростає. У 1999 р. з цього приводу порушено 10,3 тис. кримінальних
справ;

органами ДПА стягнуто у бюджет 2,3 млрд. грн., але це лише частина
належних коштів. За підрахунками, щорічні втрати бюджетних коштів
становлять 12-15 млрд. грн. Вражаючі масштаби недоїмок та приховування
доходів розглядаються багатьма урядовцями як наслідок малоефективного
контролю та нездатності працівників фіскальної служби збирати податки.
Зауважимо принагідне, що у цій службі, створеній у 1996 р., зайнято
понад 100 тис. осіб, тобто більше, ніж у США, населення яких перевищує
наше майже у 6 разів.

У будь-якому сільському районі України налічується не більше сотні
підприємницьких структур, а фіскальний контроль здійснюють понад 40
працівників податкової інспекції, 10 працівників контрольно-ревізійної
служби галузевих відомств і стільки ж працівників державної служби.
Чисельність контролерів тільки у 1999 р. зросла ще на 5 тис. чол. Попри
такий потужний контрольно-ревізійний апарат, несплата податків має
масовий характер. Правда, часто податки не сплачуються з об’єктивних
причин —через відсутність коштів. Цим же пояснюється і те, що з
додатково нарахованих інспекцією сум після контрольних перевірок у
бюджет надходить лише третина недоїмки, а решта перетворюється у
податковий борг. Проте навіть екстраординарні заходи владних структур
щодо стягнення податків не дали очікуваних результатів. (Пригадаймо
учбові збори з цивільної оборони керівників найбільших
підприємств-боржників, котрим дозволялося покинути табір лише в обмін на
сплату податків або письмове зобов’язання сплатити борг).

Одним з факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємств,
є несплата за борговими зобов’язаннями. За 1998 р. дебіторська і
кредиторська заборгованість зросла в 1,4 рази. Загальна сума
дебіторської заборгованості на початку 1999 р. досягла 107 млрд. грн., а
кредиторської -148 млрд. грн. Отже, для вирішення проблеми своєчасної і
у відповідних розмірах сплати податків необхідно не тільки зміцнити
податкову дисципліну, а й оздоровити фінансовий стан підприємств, що
може бути забезпечене тільки на основі стабілізації і розвитку
виробництва.

В Україні в цілому податки знижуються, і вони не вищі, ніж за кордоном,
але доходи, з яких вони сплачуються, – мізерні. Наприклад, у кінці 80-х
– на початку 90-х років у США частка податків у ВВП була в межах 30%, у
ФРН – близько 40, Франції – 44, Італії -38, Англії – 36. Данії – 54, у
Швеції – 57%. У середньому для Західної Європи ця величина коливалася
від 40 до 42%. З Україні ж найбільшою частка ВВП у доходах зведеного
бюджету була в 1994 р. (43%), а у 1999 р. не перевищувала 25,2%. Але
навіть таке значне скорочення не вплинуло позитивно на інвестиційний
клімат у країні, не збільшило кількість робочих місць і обсяги випуску
продукції. Це свідчить про те, що податкове послаблення наші
товаровиробники використовують непродуктивно, не для розвитку
виробництва і зміцнення його матеріально-технічної бази (МТБ), а для
власного збагачення, для отримання прибутків.

Подібна ситуація складається у нас із податковими пільгами – існує їх
багато, а результат мізерний. У розвинутих країнах податкові пільги
широко використовуються для стимулювання виробництва, зміцнення його
МТБ, застосування нових технологій, нетрадиційних видів енергії тощо.
Зокрема, у США податкові знижки до середини 80-х років мали на меті
стимулювання капіталовкладень, оновлення виробничих фондів. Корпорації,
які збільшували інвестиції, сплачували на 30% менше податків. У 1986 р.
податкова реформа скасувала ці пільги, бо вже не було особливої потреби
нарощувати виробничий потенціал за рахунок бюджету. Але підприємствам
надається знижка, яка стимулює економію енергоресурсів і використання
альтернативних (нетрадиційних) видів енергії. Корпораціям надано право
відраховувати від суми податків 15% вартості устаткування, яке
використовує сонячну і вітрову енергію. Система податкових пільг
практикується і в інших розвинутих країнах, щоби направляти зекономлені
кошти на стимулювання НТП. Держава пильно контролює ці процеси.

Податкове законодавство України також надає виробникам (юридичним та
фізичним особам) за певних умов пільги. Їх мета – стимулювати
інноваційні, інвестиційні процеси розвитку виробництва, залучати до
цього іноземний капітал шляхом створення СП. Але коли пільги
використовуються тільки для збагачення окремих осіб, збільшення доходів
корпорацій, то вони завдають великої шкоди бюджету країни, позбавляючи
його ресурсів. Проаналізуємо ситуацію, яка склалася в Україні.

На початку 1999 р. загальна сума наданих фізичним та юридичним особам
пільг досягла ЗО млрд. грн., а протягом року зросла ще на 3,4 млрд. грн.
У сукупності це значно перевищує суму всіх бюджетних надходжень за 1998
р. (28,9 млрд. грн.). Кількість суб’єктів-пільговиків перевищує 100 тис.
Особливу щедрість уряд виявляє, надаючи пільги щодо сплати мита, митного
оформлення товарів, застосування нульової ставки за користування
податковим кредитом, видання дозволів на взаємозаміну сплати податків і
зборів. У 1999 р. апарат Кабінету Міністрів опрацював 19 документів про
надання пільг численним комерційним структурам, фізичним особам.
Звичайно, найбільше їх дістається тим, хто ближчий до влади. Платникам
податків Києва в 1998 р. було надано майже третину всієї річної суми
пільг, Дніпропетровської обл. – 18%, Донецької обл. – 6%. Подекуди сума
податкових пільг значно перевищує обсяги надходжень до бюджету: у
Дніпропетровській обл. – в 3,5 рази, в Києві – в 2,5 рази, у Запорізькій
обл. – в 2 рази, у Донецькій – в 1,7 рази.

Кожна з наданих пільг мала б сприяти розвитку виробництва, зростанню
його ефективності і капіталовкладень, оновленню матеріально-технічної
бази, впровадженню науково-технічних розробок та ін. Насправді ніхто не
контролює використання прибутків підприємств, джерелом отримання яких є
податкові пільги, і ці кошти направляються на виплату дивідендів, на
зарплату, нагромадження індивідуального капіталу, який частково
вивозиться за кордон. Про низький рівень їх продуктивного використання
свідчать мізерні суми капіталовкладень у країні. В 1999 р. підприємства
всіх форм власності на капіталовкладення у виробничу сферу з усіх джерел
використали лише 10,4 млрд. грн., що в 3 рази з лишком менше від сум,
зекономлених протягом року тільки внаслідок полегшення податкового
тягаря. Мала ефективність пільгових коштів, використання їх не за
призначенням викликали пропозиції скасувати пільги взагалі. Але таке
рішення проблеми було би помилковим, бо нераціональне використання
податкових пільг зумовлене відсутністю належного контрольного механізму.
Ситуація може змінитися на краще, коли владні структури здійснять
відповідний перегляд існуючих пільг. Ті з них, які не виконують своїх
стимулюючих функцій, використовуються не за цільовим призначенням, слід
скасувати, а ті, які сприяють нарощуванню виробничого потенціалу, появі
нових робочих місць, використанню передових технологій, збільшенню
виробництва товарів, – залишити. Кошти, одержані завдяки пільгам,
доцільно акумулювати на спеціальних інвестиційних рахунках підприємств і
у разі порушень вилучати в державний бюджет. Ці ресурси мають
використовуватися централізованим порядком для розвитку пріоритетних
галузей господарства, стимулювання НТП. Такий механізм використання
одержаного завдяки податковим пільгам доходу існує в ряді країн Західної
Європи.

Дотримання податкової дисципліни, виконання вимог закону мають бути
обов’язковими не тільки для платників податків, й для тих владних
структур, які розпоряджаються зібраними ресурсами. Регулює ці процеси
закон про державний бюджет, який щорічно розглядається і затверджується
Верховною Радою України. У ньому конкретно зазначається, як і у чиїх
інтересах використовуються податкові надходження. Мають бути забезпечені
прозорість у використанні бюджетних коштів і контроль громадськості за
цим. У країнах з розвинутими ринковими відносинами контроль
здійснюється громадянами в прямій формі, тобто відомості про доходи і
видатки бюджету доступні кожному члену суспільства (принцип гласності).
Влада періодично звітує про виконання бюджету перед представницькими
органами, і у разі порушення закону винні притягаються до
адміністративної чи кримінальної відповідальності. Нерідко уряди, які
допустили порушення вимог бюджетного законодавства, йдуть у відставку.

В Україні виконавча влада успадкувала від колишнього тоталітарного
режиму зневажливе ставлення до законів. Наслідком цього стали
зловживання і порушення у формуванні бюджетних коштів. Нераціональне їх
використання або й розкрадання набули широких масштабів. Щоби ввести
бюджетний процес у законне русло, Верховна Рада України у 1997 р.
утворила Рахункову палату, до функцій якої входять виявлення фактів
відхилень від бюджетного законодавства, з’ясування причин втрат доходів
і неефективного використання державних коштів, розробка пропозицій щодо
включення додаткових доходів у державні фонди, боротьба з розкраданням
бюджету. Останнє викликане об’єктивною необхідністю, бо порушення закону
про бюджет, нецільове використання державних коштів стали у нас, на
жаль, майже нормою. Найбільші суми із незапланованих видатків ідуть на
утримання владних структур і покриття кредитів, узятих під урядові
гарантії суб’єктами господарювання. Якщо в 1993 р. заборгованість за
позиками, наданими іноземними державами, в тому числі під гарантії
Кабінету Міністрів України, становила 0,4 млрд , дол., то в 1998 р. –
3,9 млрд. дол., з них під гарантії уряду -2,9 млрд. дол.. І якщо
проблема повернення кредитів, наданих під державні гарантії, ставиться
досить жорстко, то мови про ефективність їх використання взагалі немає.
Наслідки цього – низька або нульова ефективність запозичень, а то й
прямі втрати через їх розкрадання. Тим часом іноземні кредити під
гарантії уряду в кожному разі повинні мати цільовий характер й
скуповуватися. Проте більш як половина з них не повертається кредиторам,
і держава-гарант змушена покривати цю заборгованість із своїх ресурсів.
У 1998 р. на це використано 1,8 млрд. дол. Не поліпшилася ситуація і у
1999 р.: хоча закон про держбюджет вимагав від Кабміну не залучати кошти
під державні гарантії, загальна сума таких кредитів зросла з 2,5 млрд.
дол. на 1 січня до 3 млрд. дол. у середині року . Ці та інші приклади
свідчать, що закон про держбюджет не став обов’язковим для виконавчої
влади. Урядові структури нехтують ним, приймаючи рішення про
використання фінансів. Така сваволя е одним з факторів розвитку корупції
і тінізації української економіки. Адже за будь-яке порушення норм
бюджетного законодавства ніхто не несе особистої відповідальності.

Щоб посилити прозорість бюджетної системи, зокрема її видаткової
частини, було б доречно відновити народний контроль за використанням
бюджетних коштів на всіх рівнях органів влади, як це практикується у
розвинутих країнах. Платники податків мають знати, куди йдуть їхні
гроші.

Принципове значення в ефективному використанні податків має їх розподіл
між центральною і місцевою владою. В Україні досі точаться дискусії щодо
принципів такого розподілу. Обстоюються дві протилежні думки. Урядовці
домагаються максимальної концентрації коштів у державному бюджеті, з
наступним їх перерозподілом між регіонами, місцевими органами влади.
Представники останніх вважають доцільним формувати бюджет “знизу”, за
принципом виділення залишку податкових коштів, не використаного на
власні потреби, у централізований фонд. Але світова практика показує, що
навіть для великих сум розпорядники будь-якого регіонального (місцевого)
бюджету дуже легко знаходять дедалі нові потреби. Тому такий підхід
деформування бюджетів різних рівнів є неприйнятним, більше того –
шкідливим, бо позбавляє центр ресурсів, необхідних для задоволення
загальнодержавних потреб.

Найкраще – формувати різнорівневі бюджети в такий спосіб, аби кожен
рівень влади мав закріплені законом джерела доходів і дбав про їх
наповнення. Якщо власних ресурсів регіону не вистачає місцевим органам
влади, держава дотує їх шляхом перерозподілу доходів між областями.
Підставою для визначення величини дотацій мають слугувати розроблені на
державному рівні нормативи забезпечення соціальних потреб населення. На
жаль, дотепер їх ще немає. Такі стандарти не можуть бути однаковими для
всіх регіонів, бо мають враховувати відмінності в їх
соціально-економічному розвитку, ресурсний потенціал, ступінь його
використання, відмінності в реальних доходах тощо. Щоб розрахувати ці
нормативи, вважають фахівці, треба проаналізувати статистичні дані
щонайменше за 3 останніх роки приблизно для 500 міст обласного та
районного значення і більш як 2000 сіл, селищ, які мають свої бюджети .
Але така робота все ж таки потрібна, щоб уникнути протистояння між
центром і регіонами, та й між самими регіонами. Наявність науково
обгрунтованих нормативів виключила би суб’єктивний підхід до розподілу
ресурсів між різними регіонами й областями та якнайповніше забезпечила
принцип справедливого їх розподілу. У таких розрахунках має знайти своє
місце і централізована допомога для розвитку окремих галузей
виробництва, малого бізнесу в межах того чи іншого регіону.
Заінтересувати місцеві органи влади у своєчасному внесенні податкових
платежів до державного бюджету допомогла би система матеріального
заохочення. Можливий, наприклад, варіант, коли за умови перевиконання
плану з надходжень податків у держбюджет до 50% понадпланових сум
залишиться у розпорядженні місцевого бюджету. Таким чином, зростатимуть
і державний, і місцевий бюджети.

Поряд з суто адміністративно-правовими заходами, які і надалі
залишатимуться основним засобом стягнення податків, необхідно вести
роз’яснювально-виховну роботу, спрямовану на зміцнення податкової
дисципліни. У цивілізованому діловому світі платник податків боїться не
лише законного покарання за порушення вимог податкового кодексу, а й
публічного безчестя. Законослухняність має стати звичайною нормою
поведінки кожного громадянина і в Україні. Публікація матеріалів про те,
хто і скільки платить податків, хто приховує або занижує свої доходи,
ошукує державу, – це одна з форм прозорості податкової системи і
виховання ділової культури в суспільстві. Зміцнити податкову дисципліну
можна тільки за умови підвищення авторитету держави. Громадяни мають
переконатися, що влада існує для них, а не вони для влади. У формуванні
нової ідеології податкової політики важливу роль мають відігравати
конструктивні, доброзичливі відносини між владою, податківцями, з одного
боку, та господарюючими суб’єктами – з іншого. Йдеться про створення
пом’якшеного режиму, позбавленого силового фактора, про нормальні умови
для тих підприємств, які, працюючи стабільно, дотримуються податкової
дисципліни. Відповідно потрібен посилений контрольно-ревізійний режим
для несумлінних платників.

Організатором роз’яснювальної роботи серед господарюючих суб’єктів
повинна стати Уманська ОДПІ та її відділення в районах. Складники цієї
роботи – своєчасне повідомлення платників податків про зміни у
законодавстві, консультативне обслуговування, видання
методично-довідкової літератури тощо. Податковий інспектор має виступати
не просто як службовець, заінтересований у максимальному вилученні
коштів, а й добрий порадник, котрий допомагає суб’єкту господарювання
краще вести справи. Але реальні відносини між податківцями і платниками
податків поки що далекі від ідеальних. Часто трапляються не обгрунтоване
донарахування податків і нарахування штрафів. Ось приклад: у структурі
коштів, донарахованих за результатами перевірки, проведеної податковими
органами у 1 кварталі 1997 р., частина фінансових санкцій (штрафів)
сягала 48,6%, тим часом як частина основного платежу становила лише
19,6% . І сьогодні у донарахуваннях переважають фінансові санкції.
Певною мірою цьому сприяє існуюча система матеріального заохочення
працівників Уманської ОДПІ, які одержують додаткову грошову винагороду у
разі донарахувань. Тому появу фінансово-бухгалтерських служб, котрі
працюють на госпрозрахункових засадах і надають послуги платникам
податків, слід розцінювати як позитивний факт, тим більше, що у дрібних
підприємців найчастіше немає кваліфікованої бухгалтерської служби.
Аудиторські фірми в м. Умань та Уманському районі допоможуть об’єктивно
оцінити стан фінансової звітності, податкового обліку, правильність
нарахувань, захистять інтереси підприємців у судових процесах. Аудит має
стати звичайним явищем, а його послуги – фактором поліпшення
господарсько-фінансової діяльності підприємств.

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи оподаткування фізичних осіб

3.1. Реформування податкової діяльності Уманської ОДПІ

Як зазначено у Стратегії подолання бідності, затвердженій Указом
Президента України від 15.08.2001 р. № 637/2001, перебудова економічних
відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності
призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його
платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів. Істотно
змінилися величина й структура доходів та витрат населення. У структурі
грошових доходів населення питома вага заробітної плати зменшилась.
Основні доходи громадяни отримують із традиційних джерел: зокрема, це
заробітна плата, яка становить 40,1% сукупного i 56,9% грошового доходу,
та надходження від особистого підсобного господарства (20,2% сукупного
доходу). Незважаючи на зростання у 2000 р. низки макроекономічних та
галузевих показників розвитку (ВВП зріс на 6%, промислове виробництво —
на 12,9%, валова продукція сільського господарства — на 9,2%), помітного
відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося.
Зберігається тенденція до подальшого розшарування населення за рівнем
доходів. Місячну заробітну плату, нижчу від мінімальної, отримували
22,3% працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму —
70% працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та
соціальних виплат.

В цей не легкий час для держави Уманська Об’єднана Державна Податкова
Інспекція всебічно підтримує курс удосконалення системи оподаткування
заробітної плати i доходів населення i, зокрема, зменшення податкового
навантаження. Останнім часом внесено чимало пропозицій до проекту
Податкового кодексу, а також підготовлено проект Закону України про
внесення змін до чинного законодавства з питань оподаткування, метою
яких є зниження податкового навантаження на платників прибуткового
податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб), удосконалення
процедури адміністрування прибуткового податку, розширення бази
оподаткування i посилення контролю за повнотою сплати податків як
джерела поповнення бюджету країни.

З цією метою запроваджено програму модернізації Державної Податкової
Служби, яку в Уманському районі та в м. Умань оголошено розпочатою.
Успіх реалізації програми модернізації ДПС відслідковуватиметься та
оцінюватиметься на основі кількісних показників(індикаторів0 і
визначених термінів їх досягнення, а саме:

збільшення середньорічного показника добровільності;

зменшення середньорічного показника вартості застосування (впрвадження0
податкового законодавства;

покращення середньорічних показників ефективності у адмініструванні
податкового законодавства;

покращення якості Уманської ОДПІ при адмініструванні податків та наданні
послуг платникам;

підвищення доброчесності Уманської ОДПІ при адмініструванні податків;

підсилення ділової активності;

підвищення сталості місцевих та державних фінансів.

Згідно програми модернізації Уманська ОДПІ повинна прийняти основні
положення для покращення своєї роботи, які схематично показано на
рис.3.1.

Таким чином для покращення та оновлення податкової діяльності Уманської
ОДПІ пропонується вибрати стратегію реформування, яка передбачуватиме
дві основні складові.

Перша складова виявлятиме стратегічних союзників серед громадянського
суспільства міста та району шляхом створення низки консультативних
механізмів та широкого залучення громадськості задля

Рис.3.1. Основні концептуальні положення програми модернізації УОДПІ.

досягнення відчутних результатів у перетворенні взаємовідносин між ОДПІ
та платниками податків.

За даними ДПА з метою забезпечення вичерпної прозорості для
громадськості всіх етапів реформування податкової служби Уряд має намір
створити відповідальну та незалежну громадську Спостережну (Наглядову)
раду високого рівня представництва для моніторингу діяльності ДПС, до
якої будуть входити відомі в суспільстві особи, не підпорядковані ДПС та
Уряду, які користуються незаперечною довірою у широких кіл
громадськості.

Друга складова впроваджуватиме власне програму модернізації завдяки
якій зміняться організаційні, управлінські та операційні процеси
податкової діяльності Уманської ОДПІ у відповідності до її нових цілей.

Програмою модернізації передбачатиметься побудова сталої системи
державних доходів на основі добровільного виконання вимог податкового
законодавства платниками податків; компетентного чесного та
неупередженого адміністрування податків; динамічного розвитку
підприємництва.

Отже, обидві складові запропонованої стратегії реформування податкової
діяльності Уманської ОДПІ повністю співпадають з завданнями
Загальнодержавної програми модернізації Державної Податкової Служби
України, що дасть змогу бути на високому рівні та старанно слідкувати за
своєчасністю та повнотою податкових надходжень, а також допомогти
платникам податків створенням нових органів консультацій та незалежного
контролю.

3.2. Шляхи удосконалення оподаткування фізичних осіб

Аналіз розвитку податкової діяльності Уманської ОДПІ свідчить про те, що
протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення.
Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалася у
період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення
податкової системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних
галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра потреба
невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного,
узгодженого, стабільного податкового законодавства.

Особливо складною сьогодні залишається ситуація з оподатковуванням
доходів фізичних осіб.

Податкові надходження від фізичних осіб за даними Уманської ОДПІ щороку
відіграють дедалі важливішу роль у формуванні дохідної частини бюджету.
Про цю тенденцію яскраво свідчать цифри. У 2001 році було забезпечене
надходження основних податків із фізичних осіб до бюджету на суму понад
10,6 млрд. грн. Якщо в цілому питома вага надходжень податків від
фізичних осіб у зведеному бюджеті 1997 року становила 20%, то у 2001-му
— уже близько 31%, а в окремих регіонах країни їхня частка сягнула
40—60% у загальній сумі бюджетних надходжень і це при тому, що значна
частина доходів громадян через високі ставки оподаткування залишається в
тіні.

Крім того, треба удосконалити процедуру адміністрування податку на
доходи фізичних осіб, вирішити питання розширення бази оподаткування
шляхом скасування податкових пільг, наданих за професійними ознаками,
залучення до оподаткування окремих доходів. Прийняття такої ідеології
Уманською ОДПІ, оподаткування фізичних осіб дасть змогу істотно знизити
податкове навантаження на громадян, хоча при цьому матимемо втрати
бюджету. Отож, постає питання, чим компенсувати їх. Відповідь очевидна:
насамперед збільшенням обсягів виробництва й реалізації товарів, робіт і
послуг. Передбачається, що це відбудеться не миттєво, потрібен час.

Тому сьогодні слід подумати про реальні шляхи наповнення дохідної
частини бюджету, зокрема у плані удосконалення адміністрування інших
податків, упорядкування пільгового оподаткування.

Питання пільгового оподаткування окремих категорій платників податків
постійно дискутується на різних рівнях законодавчої й виконавчої влади,
однак дотепер ситуація лише погіршувалася, оскільки приймаються закони,
що передбачають податкові пільги.

Наприклад, торік втрати бюджету від пільгового оподаткування становили
понад 29,8 млрд. грн. При цьому, якщо протягом 1997—2001 років обсяги
зведеного бюджету збільшилися в 1,5 разу, то обсяги пільг — у 2,6 разу.
Тобто темпи зростання обсягів пільг випереджають темпи зростання обсягів
надходжень.

А це сигнал, що пора вже припинити практику прийняття законопроектів,
котрі передбачають запровадження нових пільг в оподаткуванні, а чинні
пільги слід ретельно проаналізувати, переглянути й залишити тільки ті,
що економічно виправдали себе, тобто які реально сприяють залученню
інвестицій, створенню нових робочих місць, розвитку виробництва. Отже,
треба мати повну інформацію про кошти, вивільнені у зв’язку з пільговим
оподаткуванням, а також їхнє використання.

На жаль, на законодавчому рівні, тому і на рівні Уманської ОДПІ сьогодні
не врегульоване питання ведення окремого обліку коштів, отриманих від
надання пільг, і подання звітності про їхнє цільове використання. Тож
про яку ефективність спеціального режиму використання коштів і
доцільності існування такої пільги можна говорити.

З метою створення рівних умов оподаткування для суб’єктів господарської
діяльності треба скасувати окремі пільги з податків на додану вартість,
на прибуток підприємств, з акцизного збору та плати за землю, а також
скасувати загальне положення щодо можливості встановлення додаткових
пільги з оподаткування місцевими органами самоврядування у межах сум, що
надходять до їхніх бюджетів.

Потребує реформування й законодавство, яке регулює питання оподаткування
власників і користувачів землі, оскільки з набранням 1 січня 2002 року
чинності Земельним кодексом істотно змінені земельні відносини.

Саме тому слід урегулювати ці питання шляхом внесення змін до Закону
України “Про плату за землю”, при цьому переглянути й скоротити
категорії землевласників (землекористувачів), котрі можуть бути
звільнені від сплати земельного податку, а також встановити граничний
розмір земельної ділянки (паю), що може бути звільнена від
оподаткування.

Треба також передбачити механізм впливу (вилучення) Уманської ОДПІ на
неплатників земельного податку. Одним із засобів такого впливу може бути
вилучення земельної ділянки і надання її в оперативне користування
міській (селищній) раді. При цьому списується податкова заборгованість
із земельного податку.

Необхідний принципово новий — сучасний підхід до обліку земель і їхніх
власників Уманській ОДПІ, спрямований на створення автоматизованого
обліку з постійним відновленням даних земельного кадастру.

Гострою сьогодні для працівників Уманської ОДПІ лишається й проблема
повноти і своєчасності проведення розрахунків із бюджетом громадян
Уманського району. Навіть запровадження спеціального порядку розрахунків
із бюджетом за газ, вугілля й електроенергію, з огляду на кризу
неплатежів, не привели до скорочення в таких платників податків
податкового боргу і зменшення взаємозаборгованості між цими суб’єктами
господарювання.

Незважаючи на проведене 2002 року масштабне списання заборгованості
перед державою підприємств усіх галузей економіки України, податковий
борг платників податків за податковими зобов’язаннями у 2002 році знову
зріс і станом на 01.10.2002 року становив 13,2 млрд. грн.

Слід зауважити, що, значно розширивши права платника, норми Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами і державними цільовими фондами” обмежили повноваження органів
Уманської ОДПІ щодо стягнення недоплати.

Зокрема, негативними, з бюджетної точки зору, наслідками дії
вищевказаного закону є скасування картотеки, внаслідок чого податкові
органи змушені відстежувати наявність коштів у платника податків лише
оперативним шляхом. При цьому боржник, за домовленістю з банком, навіть
одержавши платіжну вимогу органу стягнення, того самого дня може
перерахувати наявні кошти на інші рахунки (кількість яких не обмежено) і
в такий спосіб ухилитися від сплати боргу.

Скасування картотеки дало платнику Уманського району та м.Умані
додаткову можливість самостійно розпоряджатися власними коштами і вести
фінансово-господарську діяльність на свій вибір. Але такі платники
використовують надану можливість усупереч законодавчим принципам і
допускають виникнення нового податкового боргу.

Вирішити питання реформування податкового законодавства можна, певна
річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого
не ставилося б за мету абсолютно замінити чинні елементи податкової
системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для
платників податків механізмів.

Проектом кодексу, який 29 листопада 2002 року прийнято Верховною Радою
України в другому читанні, передбачене суттєве скорочення загальної
кількості податків і зборів як загальнодержавного рівня, так і місцевого
(21 вид податків і зборів проти 39 у чинній системі оподаткування), що
дасть змогу дещо спростити їхнє адміністрування.

З метою зниження податкового навантаження на платників податків у
проекті Податкового кодексу запропоновано знизити з 30 до 25% ставку
податку на прибуток підприємств. Також порівняно з чинним Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств” проектом кодексу
передбачено збільшення норм амортизаційних відрахувань за основними
фондами суб’єктів підприємницької діяльності в 1,6 разу.

В умовах активного створення приватного сектору економіки зниження
граничної ставки оподаткування доходів фізичних осіб до 13% замість 40%
створить в Уманському районі та м.Умані сприятливі умови для розвитку
підприємницької діяльності громадян, розширить базу оподаткування за
рахунок залучення доходів, які раніше не оподатковувалися, стимулюватиме
збільшення реальної заробітної плати громадян. Отже, зниження ставок
оподаткування доходів громадян сприятиме детінізації доходів населення,
що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходжень до бюджету. Як видно з
таблиці 3.1, надходження ще по старим ставкам прибуткового податку з
громадян становило більшу суму в порівнянні з податком на прибуток,
збільшуючись з 2002 по 20003 рік.

Таблиця 3.1

Порівняльна характеристика надходжень податків по м. Умань та Уманському
районі

Назва податків

Регіон Надходження за І півріччя 2002 року (в тис. грн.)
Надходження за І півріччя 2003 рік (в тис. грн.) Темп зростання
(спадання) над-ходжень ( в %)

Податок По місту 2071 1876 – 9,4

На По району 343,2 490 + 42,8

прибуток Всього: 2414,2 2366 – 2,

Прибутковий По місту 2651 2783 + 5

податок з По району 664 912 + 37,3

громадян Всього: 3315 3695 + 11,5

Необхідно врахувати, що в цілому зниження ставок оподаткування
забезпечить поповнення власного бюджету окремого громадянина, що не може
не вплинути на зростання попиту на товари (послуги) споживчого ринку i,
як наслідок, збільшення доходів підприємств за рахунок саме часткового
вивільнення коштів фонду оплати праці.

Серед позитивних наслідків від впровадження єдиної ставки оподаткування
доходів фізичних осіб в Уманському районі у розмірі 13% слід назвати:

суттєве зниження податкового навантаження на платників прибуткового
податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб), особливо на
категорію громадян Уманського райрну, які отримують значні доходи;

реальна можливість виведення з тіні частки доходів платників (із
середньомісячним доходом понад 1244 грн.) за рахунок зменшення ставки
оподаткування майже втричі;

вивільнення частки коштів фонду оплати праці від податкового тиску та
прискорення грошового обігу, яке є додатковим стимулом розвитку
виробництва Уманського району, створення нових робочих місць та
отримання додаткових надходжень до бюджету, в тому числі у вигляді
прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб);

спрощення, в першу чергу в інтересах платника, порядку обчислення
податку з доходів, одержаних із різних джерел Уманською ОДПІ;

відпадає необхідність у щорічному поданні декларацій про доходи до
Уманської ОДПІ;

Поряд з цим різке впровадження єдиної ставки може мати й негативні
наслідки для Уманського району і для УОДПІ.

Насамперед серед можливих ризиків від впровадження єдиної ставки
оподаткування фізичних осіб у розмірі 13% слід зазначити такі:

скорочення надходжень податку, у тому числі внаслідок впливу чинника
«інерції»;

з метою економії коштів можливе перенесення термінів нарахування та
виплати заробітної плати в Уманському районі, а також неперерахування до
бюджету податку у місяцях року, що передують орієнтовному терміну
впровадження єдиної ставки податку;

запровадження загальної (не персоніфікованої) податкової соціальної
пільги спонукатиме платника до приховування справжнього доходу.

Уманською ОДПІ пропонуються певні заходи, які можуть бути використані
для зменшення впливу можливих ризиків:

запровадження контролю Уманською ОДПІ за відповідністю витрат платників
їх реальним доходам (у тому числі впровадження непрямих методів
визначення доходу за оцінкою витрат платників податку);

збереження умов, за якими оподаткування доходів, нарахованих (належних)
платнику, але не виплачених йому до терміну впровадження єдиної ставки
оподаткування доходів фізичних осіб, повинно здійснюватися у порядку та
за ставками, що діяли до зазначеного терміну;

скасування соціально та економічно необгрунтованих пільг, якими в даний
час користуються окремі категорії громадян;

оподаткування Уманською ОДПІ нарахованих дивідендів та процентів,
нарахованих на кошти, розміщені фізичними особами на поточних рахунках у
банківських установах;

негайне вирішення питання зменшення нарахувань на фонд оплати праці для
формування солідарних фондів та переходу до формування персоніфікованих
фондів в Уманському районі та м. Умані;

термінове прийняття законодавчих актів до впровадження у практику
оподаткування доходів від відчуження нерухомого майна, що перебуває у
власності громадян Уманського району: доходів, отримуваних у спадщину та
за договорами дарування.

Збільшенню надходжень до бюджету сприятиме також поетапне
запровадження податку на нерухоме майно, складовою частиною якого буде
податок на земельні ділянки та нерухомість, призначену для особистого
користування громадян і використання суб’єктами господарювання з
виробничою метою.

Зважаючи, що нерухомість має такі ознаки, як візуальна наочність,
постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація,
вона — ідеальний об’єкт оподаткування. Тому є підстави вважати, що
податок на майно в частині будівель і споруд, поряд із земельними
ділянками, стане стабільним і прогнозованим джерелом поповнення доходів
бюджету, на що необхідно звернути увагу працівникам Уманської ОДПІ та її
відділенням по районах.

До того ж передбачені проектом соціальні пільги для фізичних осіб
Уманського району виводять із числа платників такого податку більшість
населення Уманського району, яке має у своїй власності нерухомість, і
робить цей податок орієнтованим на заможні верстви населення.

Для підтримки окремих галузей народного господарства та малого
підприємництва проект передбачає можливість застосування спеціальних
режимів оподаткування для суб’єктів малого підприємництва,
сільськогосподарських товаровиробників, суб’єктів спеціальних (вільних)
економічних зон, технологічних парків, інвесторів, що здійснюють свою
діяльність за угодами про розподіл продукції.

Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації
податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС та
положеннями угод системи ГАТТ/СОТ.

Висновки і пропозиції

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом
останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак
більшість норм нашого податкового законодавства приймалася у період
спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової
системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей
економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра потреба
невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного,
узгодженого, стабільного податкового законодавства. Для цього необхідно
прийняти Новий Податковий Кодекс України, який дасть змогу провести ряд
ефективних заходів.

Проаналізувавши систему оподаткування Уманського району можна зробити
наступні висновки:

1)Надходження по податку на прибуток сплачуються не рівномірно. І хоча
надходження взагалі зменшилися на 2%, але ми бачимо, що зменшилися вони
по місту (на 9,4%), а от по району зросли на 42,8%. Тобто поступово
починається зріст надходжень.

2)Що стосується прибуткового податку з громадян, то тут надходження
зросли як по місту (5%), так і по району (37,3%). А в цілому по
Уманському регіону сума сплати збільшилась на 11,5%.

Ці дані дають нам змогу відмітити, що надходження по прямих податках в
Уманському регіоні поступово зростають, хоча кількість прибуткових
підприємств зменшилась на 21%.

В умовах активного створення приватного сектору економіки зниження
граничної ставки оподаткування доходів фізичних осіб до 13% замість 40%
створить сприятливі умови для розвитку підприємницької діяльності
громадян Уманського району, розширить базу оподаткування за рахунок
залучення доходів, які раніше не оподатковувалися, стимулюватиме
збільшення реальної заробітної плати громадян.

Отже, зниження ставок оподаткування доходів громадян сприятиме
детінізації доходів населення м. Умані та Уманського району, що, у свою
чергу, сприятиме збільшенню надходжень до бюджету. Серед позитивних
наслідків від впровадження єдиної ставки оподаткування доходів фізичних
осіб у розмірі 13% по Уманському районі слід назвати:

1)суттєве зниження податкового навантаження на платників прибуткового
податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб), особливо на
категорію громадян, які отримують значні доходи;

2)реальна можливість виведення з тіні частки доходів платників (із
середньомісячним доходом понад 1244 грн.) за рахунок зменшення ставки
оподаткування майже втричі;

3)вивільнення частки коштів фонду оплати праці від податкового тиску та
прискорення грошового обігу, яке є додатковим стимулом розвитку
виробництва м. Умані та Уманського району, створення нових робочих місць
та отримання додаткових надходжень до бюджету, в тому числі у вигляді
прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб);

4)спрощення, в першу чергу в інтересах платника, порядку обчислення
податку з доходів, одержаних із різних джерел;

5)відпадає необхідність у щорічному поданні декларацій про доходи до
податкових органів;

Поряд з цим різке впровадження єдиної ставки може мати й негативні
наслідки по Уманському районі. Насамперед серед можливих ризиків від
впровадження єдиної ставки оподаткування фізичних осіб у розмірі 13%
слід зазначити такі:

-скорочення надходжень податку, у тому числі внаслідок впливу чинника
«інерції»;

-з метою економії коштів можливе перенесення термінів нарахування та
виплати заробітної плати, а також неперерахування до бюджету податку у
місяцях року, що передують орієнтовному терміну впровадження єдиної
ставки податку;

-запровадження загальної (не персоніфікованої) податкової соціальної
пільги спонукатиме платника до приховування справжнього доходу.

Заходи, які можуть бути використані для зменшення впливу можливих
ризиків Уманською ОДПІ :

1.Запровадження контролю за відповідністю витрат платників їх реальним
доходам (у тому числі впровадження непрямих методів визначення доходу за
оцінкою витрат платників податку);

2.Збереження умов, за якими оподаткування доходів, нарахованих
(належних) платнику, але не виплачених йому до терміну впровадження
єдиної ставки оподаткування доходів фізичних осіб, повинно здійснюватися
у порядку та за ставками, що діяли до зазначеного терміну;

3.Скасування соціально та економічно необгрунтованих пільг, якими в
даний час користуються окремі категорії громадян;

4.Оподаткування нарахованих дивідендів та процентів, нарахованих на
кошти, розміщені фізичними особами на поточних рахунках у банківських
установах;

5.Негайне вирішення питання зменшення нарахувань на фонд оплати праці
для формування солідарних фондів та переходу до формування
персоніфікованих фондів;

6.Термінове прийняття законодавчих актів до впровадження у практику
оподаткування доходів по Уманському районі від відчуження нерухомого
майна, що перебуває у власності громадян: доходів, отримуваних у
спадщину та за договорами дарування.

Збільшенню надходжень до бюджету по Уманському районі сприятиме також
поетапне запровадження податку на нерухоме майно, складовою частиною
якого буде податок на земельні ділянки та нерухомість, призначену для
особистого користування громадян і використання суб’єктами
господарювання з виробничою метою. Зважаючи, що нерухомість має такі
ознаки, як візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість
існування, державна реєстрація, вона — ідеальний об’єкт оподаткування.
Тому є підстави вважати, що податок на майно в частині будівель і
споруд, поряд із земельними ділянками по Уманському районі, стане
стабільним і прогнозованим джерелом поповнення доходів бюджету.

До того ж передбачені проектом соціальні пільги для фізичних осіб
виводять із числа платників такого податку більшість населення
Уманського району, яке має у своїй власності нерухомість, і робить цей
податок орієнтованим на заможні верстви населення.

Щодо податкової роботи Уманської ОДПІ та її відділень необхідно
відмітити наступні пропозиції:

Прийняти Програму модернізації податкової служби, що трансформує її у
провідний орган, який забезпечуватиме економічне зростання держави та
підвищення добробуту широких верств населення.

Впровадити стратегію реформування, яка з однієї сторони впроваджуватиме
в життя Програму модернізації, а з іншої – створюватиме низку
консультаційних механізмів та широкого залучення громадськості задля
досягнення відчутних результатів у перетворенні взаємовідносин між
Уманською ОДПІ та платниками податків.

Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації
податкового законодавства України з вимогами законодавства Європейського
Союзу.

Список літератури

Закон України “ Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03р. №889
4// Все про бухгалтерський облік, 2003-№97(885), с.4

Закон України “Про внесення змін до Декрету “Про прибутковий податок
громадян” від 13.02.98р. № 129/98 – ВР// Голос України, 1998.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”
від 18.02.99 р. № 75/99 – ВР// Голос України, 1999.

Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про
плату за землю” від 19.09.96р. // Голос України, 1999.

Закон України “Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та
інших обов’язкових платежів” від 1.01.99р. // Голос України,1999.

Закон України “Про державну податкову службу України” від 4.12.99р.
№ 509 – ХП із змінами і доповненнями. // Голос України,1999

Закон України “Про внесення змін і доповнень до Декрету КМУ “Про
прибутковий податок з громадян” від 14.02.96р. № 46/96 – ВР. // Голос
України,1996.

Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.91р. № 1251 ХП із
змінами і доповненнями. // Голос України,1991.

Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26.06.97р. № 400/97 – ВР. // Голос України,1997.

Закон України “Про систему оподаткування” від 09.04.99р. із змінами і
доповненнями. // Голос України,1999.

Декрет КМ України “Про державне мито” від 21.01.93 р. № 7 – 93. // Голос
України,1993.

Декрет КМ України “Про податок на промисел” від 17.03.93 р. № 24 –93. //
Голос України,1993.

Декрет КМ України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.92р.
№ 13 – 92. // Голос України,1992.

Декрет КМ України “Про місцеві податки і збори” від 20.05.93 р. № 56 –
93. // Голос України,1993.

Інструкція “Про порядок обліку платників податків” від 26.03.98р. //
Голос України,1998.

Інструкція “Про прибутковий податок з громадян” від 21.04.99р. // Голос
України,1999.

Інструкція “Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами,
організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду
України, а також обліку надходження і витрачання його коштів”
06.09.96р// Голос України,1996.

Указ Президента України від 25.08.96р. “Про грошову реформу
України”.// Голос України,1996.

Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента
України від 13.09.94р. № 519” від 21.11.95р. № 1082 /95. // Голос
України,1995.

Указ Президента України “Про впорядкування збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування та раціональне використання коштів
Пенсійного Фонду України” від 4.07.99р. // Голос України,1999.

Богачов С. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України,
– 1997р., № 6, С. 81.

Бюджет Черкаської області на 2000 рік.// Черкаси – 2000.

Василик О.Д. Державні фінанси України. К.: Вища школа. 1997р. С. 383.

Виступ Азарова М.Я. //Вісник податкової служби України, – 1998р.,
№ 6, С. 21.

Д’яконова І.І. Податки та податкова політика в Україні. К. Наукова
думка. – 1997р. С. 122.

Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України. Навчальний посібник.
Наукова думка. 1997р. С. 302.

Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального
самоврядування. //Фінанси України, – 1993р. № 2.

Колобова Л. Податкові проблеми. //Фінанси України, – 1997р., № 6, С. 81.

Льовочкін С.В. Податкова структура в Україні та шляхи вдосконалення.
// Економіка України, – 1993р., № 8, С.19.

Мельник В. До питання про податки. //Фінанси України, – 1996р., №
10, С. 54.

Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навчальний посібник. –Харків
: Легас,2001.-304с.

Василик О.Д. Теорія фінансів.-К: НІОС,2000.- 410с.

Основи економічної теорії. За ред. Ніколенка Ю.В. 1997р. С. 154.

Постанова КМ України “Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних
номерів фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”
від 06.11.97р. № 1232.

Самченко В.В. Статистичний щорічник України за 1998р. Міністерство
статистики України. К.: Техніка, 1999р. С. 576.

Самченко В.В. Україна в цифрах у 2000 році: Короткий статистичний
довідник. Міністерство статистики України. К.: Наукова думка, 2000р.
С.182.

Федосов В.М. Податкова система України. К.: Либідь 1994р. С. 463.

Федосов В.М. Проблеми розбудови податкової системи України. //Фінанси
України, – 1999р., № 6, С. 40.

Штиря О.С. Для підтримки малого бізнесу. //Вісник податкової служби
України, – 1999р., № 6, С. 18.

Яковенко П.В. Прибутковий податок: розширення бази і зниження
ставок. //Економіка України, – 1997р., № 2, С. 36.

Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємств. – К.:
Либідь, 1998.

Бендерський Ю. Роль інвестицій та інновацій у реструктуризації
економіки// Економіка України. – 1998. – № 9. – С. 39-47.

Бень Г.Г., Довбня С.Б. Бюджетування як інструмент удосконалення системи
фінансового менеджменту підприємств // Фінанси України. – 2000. – № 7. –
С. 56

Бень Т. Довбня С. Проблеми і передумови ефективної реструктуризації
підприємств // Економіка України. – 2000. – № 8. – С. 34-43

Бець М. Планування рентабельності виробництва // Економіка України. –
2000. – № 2. – С. 57-64

Білик В.О. Основи економічної теорії. – К.: ACADEMPRESS, – 1994. – С.
75-83

Бланк А.В. Короткий справ очник фінансового менеджера. – М.: “Знання”, –
1998. – С. 30-50

Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки і проблема
інвестицій// Економіка України. – 1997. – № 12.

Бусыгин А.В. Предпринимательство. Основной курс: Учебник для вузов. –
М.: ИНФРА-М, 1998.

Бюджет – руководящая и направляющая сила организации. // Промышленный
вестник. – 1997. – № 9. – С. 17

Бюджет – руководящая и направляющая сила организации. // Промышленный
вестник. – 1997. – № 9. – С. 17

Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лившица, И.Н. Никулиной. –
М. Высшая школа, 1994.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Галкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
К.: “Вища школа”, 1995. – С. 385-401

Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне
моделювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, – 2000

PAGE

PAGE 95

Програма модернізації податкової роботи Уманської ОДПІ

Трансформування УОДПІ у провідний орган в процесі розвитку
демократичного державного управління, підзвітного громадянському
суспільстві

Сприяння сталому економічному зростанню, що забезпечить підвищення
добробуту широких верств населення

Побудова податкової системи, яка підтримуватиметься громадянами

Забезпечення економічного зростання на основі розвитку приватного
сектору, створення сприятливого клімату для інвестиційної і інших видів
підприємницької діяльності за допомогою передбачуваної неупередженої і
компетентної системи адміністрування стабільного податкового
законодавства

Побудова податкової системи, що спиратиметься на правові основи

Проведення у відповідність послідовності і логіки програми модернізації
ДПС з реаліями і вимогами української економіки та суспільства

Зниження вартості виконання податкового законодавства платників податків

Забезпечення стабільного макроекономічного середовища на основі сталих
бюджетних надходжень

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020