Податки з фізичних осіб в умовах перехідної економіки, аналіз діючої системи оподаткування фізичних осіб в Україні (дипломна робота)

Дипломна робота

Податки з фізичних осіб в умовах перехідної економіки,

аналіз діючої системи оподаткування фізичних осіб в Україні

(на прикладі Хмільницької об’єднаної ДПІ Вінницької області)

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..4

Розділ 1. Податки з фізичних осіб в умовах перехідної
економіки……………..….7

Суть системи оподаткування фізичних осіб та її розвиток в
Україні………………………………………………………..
……………………………..7

Оподаткування фізичних осіб в контексті світового досвіду…….16

Місце податків з фізичних осіб в доходах бюджетів………………21

Розділ 2. Аналіз діючої системи оподаткування фізичних осіб в
Україні (на прикладі Хмільницької об’єднаної ДПІ Вінницької
області)…………………………………………………………………………………28

Прибутковий податок з громадян як основне джерело надходження до
бюджету……………………………………………28

Податок з власників транспортних засобів…………………………39

Плата за землю……………………………………………………….43

Державне мито……………………………………………………….46

Податок на промисел…………………………………………………49

Місцеві податки і збори………………………………………………51

Особливості оподаткування фізичних осіб що займаються підприємницькою
діяльністю……………………………………….56

Розділ 3. Основні напрями та шляхи вдосконалення оподаткування
доходів фізичних
осіб…………………………………………………………..
……………………………………..58

3.1. Принципи та основні напрями реформування оподаткування
доходів фізичних осіб.
………………………………………………………………
…………….……..58

3.2 Врахування існуючого рівня податкового навантаження
при реформуванні оподаткування доходів фізичних
осіб…………………………….……..67

3.3. Зарубіжний досвід використання прямих податків, як регулятора
доходів фізичних осіб.
………………………………………………………………
……………………….……..73

3.4 Практичне впровадження нових механізмів оподаткування
доходів фізичних
осіб…………………………………………………………..
…………….……………………..86

Розділ 4. Організація охорони праці в ДПА України…………………………..72

Вступ………………………………………………………………………….72

Структурна схема управління охорони праці в ДПА України………73

Аналіз умов праці на робочому
місці………………………………………….74

Міроприємства покращення умов
праці……………………………………..76

Міроприємства пожежної охорони у ДПА України…………………….78

Визначення напрямів вкладення коштів в охорону праці у ДПА
України………………………………………………………..
……………………………82

Визначити орієнтовну суму загальних витрат на охорону праці в ДПА
України………………………………………………………..
………………82

Провести розподіл загальних сум за технічними та організаційними
напрямами профілактики виробничого травматизму та
профхавзворювань……………………………….83

Провести розподіл сум фінансування за конкретними причинами технічного
та організаційного характеру……..83

Висновки щодо вкладення коштів за напрямками …………86

Висновки

Список літератури

ВСТУП

При переході до ринкових відносин Україна не взяла на
успадкування системи доходів державного бюджету, яка існувала в колишній
командно-адміністративній системі, а взяла новий курс, тобто формування
доходної частини податковими методами. Хоч у нашій податковій системі є
багато недоліків, але наша держава прагне піднятися до рівня розвинутих
країн світу. Для цього треба зробити ще не мало. Потрібно переглянути
повністю законодавство України щодо оподаткування, щоб податки не були
важким тягарем для платників, не ставили їх у скрутне становище, а щоб
допомагали розвитку виробництва, підприємницькій діяльності.

Податкова система в Україні сьогодні потребує реформування.
Головною причиною цього – порівняно високий податковий тягар і те що
податки не стимулюють розвитку процесів, які можуть зупинити економічну
кризу: зростання обсягів виробництва, структурну перебудову
господарства, підвищення ступеня ділової активності суб’єктів
господарювання.В удосконаленні системи оподаткування важливе місце
займає становлення податкової служби країни. Тому що від чіткості дії
податкової служби щодо виконання своїх функцій на всіх рівнях залежить
хід процесу адаптації податкової системи України до ринкових
суспільно-економічних відносин. Світовий досвід підтверджує такі основні
напрями діяльності податкової служби: спроможність організувати
виконання нових податкових законів, своєчасно проаналізувати і визначити
вплив на стимулювання вітчизняного виробництва, виявлення недоліків і
внесення пропозицій законодавцю щодо оптимізації системи оподаткування,
забезпечення збору податків і обов’язкових платежів з одночасною
оптимізацією бази оподаткування.

Вибір автором даної теми дипломної роботи обумовлений її
актуальністю, значимістю у сучасних умовах розвитку України, а також
чисто професійними

інтересами автора, характером виконуваної роботи.

В сучасній вітчизняній економічній літературі нажаль недостатньо
монографічних досліджень з питань оподаткування фізичних осіб. Слід
відмітити серйозні дослідження з питань оподаткування, зокрема,
“Податкова система України”(колективу авторів В.М. Федосов, В.Л.
Андрущенко, В.М. Суторміна), “Держава, податки, бізнес”(того ж
колективу) опубліковані у 90-х роках. Серед авторів, які займаються
дослідженням проблем оподаткування фізичних осіб слід відмітити
Андрущенко В.Л., Василик О.Д., Германчук П.К., Мороз С.К., Огонь Ц.Г.,
Суторміна В.М., Чуприна О.В., Федосов В.М. Метою даної диплмної роботи є
дослідження системи оподаткування фізичних осіб в Україні.

Для дослідження поставленої мети необхідно вирішити такі
завадання:

суть, необхідність, розвиток та місце податків з доходів фізичних осіб у
дохідній частині бюджету;

проаналізувати систему оподаткування фізичних осіб в Україні на прикладі
Хмільницької об”єднаної державної податкової інспекції Вінницької
області і діючу на Україні практику оподаткування фізичних осіб,
зокрема, прибуткового податку, податку за землю; податку на промисел,
місцевих податків та зборів та інших;

Методичну основу дипломної роботи склали законодавчі, підзаконні
та нормативні акти по темі дослідження і методи дослідження економічних
явищ і процесів.

Теоретичною основою роботи є публікації з проблем оподаткування
фізичних осіб.

Об”єкт дослідження — Хмільницька ОДПІ Вінницької області. База
дослідження 2001-2002рр.

Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків,
додатків та списку літератури.

В першому розділі досліджується питання суті, необхідності,
розвитку та місце податків з фізичних осіб в доходах бюджету.

Другий розділ присвячений аналізу практики справляння податків з
населення в Україні на прикладі Хмільницької ОДПІ.

В третьому розділі викладено пропозиції щодо вдосконалення
оподаткування фізичних осіб.

В четвертому розділі йде мова про організацію охорони праці у ДПА
України.

Основний зміст тексту викладено на 92 сторінках тексту, робота
містить 3 таблиці, 3 додатки .

Розділ 1. Податки з фізичних осіб в умовах перехідної економіки.

Суть системи оподаткування фізичних осіб та її розвиток вУкраїні.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати
відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелами формування цих
коштів можуть виступати:

по — перше, власні доходи держави, які вона отримує від виробничої та
інших видів діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, які
згідно діючого законодавства належать державі;

по – друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи з своїх
доходів.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм та
відносин власності. Розвиваються приватна і колективна форми власності,
що означає втрату державою значної частини власних доходів. Основним
джерелом формування доходів держави при провідній ролі приватної
власності є податки, що і визначає їх місце у ринковій економіці. Адже
податки це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на
різні сторони діяльності їх платників. Саме тому для кожної держави
важливим є стан податкової системи в цілому та системи оподаткування
зокрема. Між поняттям податкової системи і системи оподаткування існує
певна відмінність, яка полягає в тому, що система оподаткування включає
в себе значно меншу кількість елементів.

Згідно Закону України “Про систему оподаткування” система
оподаткування – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів),
що справляються до бюджету та до державних цільових фондів у
встановленому законом України порядку.

Згідно цього закону платниками податків є юридичні та фізичні
особи. Тому однією із двох складових системи оподаткування є система
оподаткування фізичних осіб, яку треба розглядати як сукупність
законодавчо встановлених на території України податків і зборів та
платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Створити ефективну податкову систему дуже не просто. Податки
перебувають на перехресті економічних інтересів різних груп платників та
споживачів державних ресурсів. Задовольнити вимоги усіх неможливо.
Потрібні важкі пошуки компромісу.

Однак за будь-яких умов податкова система має бути стабільною.
Платники податків заздалегідь повинні знати про те, що скільки і коли
вони мають платити та які будуть наслідки за невиконання обов’язків
податкоплатників. А в свою чергу держава зобов’язана гарантувати, що
“правила гри “не будуть змінюватися протягом відомого часу.

Система оподаткування в цілому та система оподаткування фізичних
осіб зокрема складається з певних елементів:

Суб’єкт або платник податку-це та особа, яка безпосередньо його сплачує.
Однак цей суб’єкт здебільшого є тільки посередньою ланкою проходження
доходів. Реальним платником або носієм кожного податку є споживач.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим
податком. Іншими словами це явище чи процес, наявність якого зобов’язує
сплачувати обов’язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів
держави. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватися чіткому
обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його
вплив(а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового)
об’єкта оподаткування. Грошовий вимір може бути безпосереднім при оцінці
доходів і опосередкованим при оцінці майна, землі та ін. Фізичний вимір
більш точний. Тому для тих податків, де можливе виділення одиниці виміру
оподаткування у фізичному виміру в основному вона і встановлюється.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю
оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок:
універсальний та диференційований. При універсальному встановлюється
єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Мета
встановлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення
однакових або різних умов оподаткування для всіх платників. І
встановлення податкових ставок є найважливішою та найскладнішою
проблемою оподаткування. Сама недосконалість ставок може порушити як
фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок.
Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом
оподаткування (коли оподатковується сам доход або майно, що приносить
доход), а може і не мати відношення до об’єкта оподаткування ( податок
на майно і на землю, які перебувають в особистому користуванні і не
приносить доходу їх власникам).

Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути
визначена в абсолютному та відносному виразі.

Система оподаткування фізичних осіб в кожній країні повинна
відповідати певним принципам. Існують традиційні принципи побудови
системи оподаткування, які пов’язані з ідеями видатного англійського
економіста Адама Смітта і специфічні принципи (більш вузькі). Традиційні
принципи побудови системи оподаткування закріплені у Законі України “Про
систему оподаткуваня”:

стабільність і передбачуваність – передбачає незмінність основних
податкових платежів і правил стягнення податку протягом певного часу, а
також логічність з економічної і правової сторони змін податкового
законодавства;

стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності –
введення пільг щодо оподаткування прибутку спрямованого на розвиток
виробництва

обов’язковість впровадження норм щодо сплати податків і зборів
визначених на підставі достовірних даних про об2єкти оподаткування за
звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за
порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність справляння податків;

рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації
забезпечення однакового підходу до суб”єктів господарювання при
визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;

соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно
обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,
які отримують високі та надвисокі доходи.

економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі
показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з
врахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з
його доходами;

компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг
їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування
виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки
Крим та міськими, селищними і сільськими радами.

Фізичні особи є платниками податків по декількох причинах:

фізична особа є податковим резидентом, в Україні як і в багатьох
законодавствах, в якості кількісного критерію резиденства виділяється
183 календарних дні протягом року;

здійснює економічну діяльність чи отримує доходи з джерел в Україні.
Економічна діяльність є будь-яка діяльність по виробництву та реалізації
товарів (робіт, послуг), а також діяльність направлена на отримання
прибутку, незалежно від результатів такої діяльності. До економічної
діяльності відноситься – діяльність в якості підприємця, посередницька
діяльність, довірче управління майном, надання однією особою перед іншою
зобов”язань здійснювати певні дії на платній основі;

є власником майна, яке підлягає оподаткуванню;

якщо фізична особа здійснює на Україні операції чи дії, що підлягають
оподаткуванню;

якщо фізична особа є учасником відносин, однією умовою яких є сплата
мита чи збору.

Становлення системи оподаткування фізичних осіб відбулося протягом
кількох історично важливих етапів. Перед тим як характеризувати
формування системи оподаткування фізичних осіб в умовах незалежності
України потрібно звернути увагу на стан оподаткування фізичних осіб за
часів існування СРСР на рубежі 80-х і 90-х років XX століття.
Пояснюється це тим, що податкова система України, що формується нині, з
одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету,
яка існувала в колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і
недоцільно воднораз відійти від усієї практики. З іншого боку, -перехід
до ринкових відносин потребує відповідних форм і видів оподаткування, у
зв’язку з чим запозичується досвід країн з розвинутою ринковою
економікою.

Система оподаткування фізичних осіб в СРСР наприкінці 80-х мала такий
вигляд:

прибутковий податок;

податок з холостяків, одиноких і малосімейних громадян;

сільськогосподарський податок.

Другою складовою системи оподаткування були місцеві податки:

податок з власників будівель;

земельний податок;

податок з власників транспортних засобів;

курортний збір;

разовий збір на колгоспних ринках.

Формування податкової системи України розпочалося на рубежі 1991 –
1992 роках. Важко визначити якусь конкретну дату, оскільки ще довгий час
використовувались союзні нормативні акти.

Україна з 1991 року розпочала керуватися Законом Української РСР “
Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року в якості закону, що
регулює національну систему оподаткування. Необхідно відмітити, що це
був недосконалий нормативний акт.

Основні зміни, що відбувалися в системі оподаткування фізичних
осіб стосувалися прибуткового податку з громадян. Із середини 1991 року
в Україні була прийнята власна система прибуткового податку з населення.
Вона мала дві характерні особливості щодо попередньої, ще союзної
системи. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу в
межах якого податок не стягується) виділявся розмір неоподатковуваного
доходу. По-друге, були встановлені умови та ставки податку для всіх
категорій.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в
Україні в 1991 –1992 роках була постійна зміна інтервалів та ставок
прогресивного оподаткування. Так , у 1991 році ставки було встановлено у
розмірі 13,30,40,45 і 50%, в 1992 році 12,15,20 і 30%, Слід зазначити ,
що за такими ставками оподатковувалися доходи одержані за місцем
основної роботи. Доходи за виконання разових робіт та інші виплати не
за місцем основної роботи , а також доходи від підприємницької
діяльності в разі якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за
іншими ставками. В 1992 році вони становили 2,3,5,6,9,10,11,12,15,20 і
30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

У 1992 році у сфері оподаткування фізичних осіб відбулося декілька
суттєвих змін.

По-перше, впроваджена нова шкала ставок побудована у відносних
величинах. За відносний показник було прийнято неоподатковуваний
мінімум.

По-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним
доходом. Поточні розрахунки проводяться для робітників і службовців за
місячним доходом, а по закінченню року складається перерахунок, який
включає як доходи за місцем основної роботи, так і інші.

По-третє, була встановлена єдина ставка для оподаткування доходів
одержаний за місцем основної робот – 20%. Це значно спростило утримання
податку з цих доходів, однак породило проблему переплат та недоплат.
Особи із незначними доходами при єдиній досить високій для них ставці
податку протягом року переплачують податок. За підсумками річного
перерахунку ця переплата їм повертається, а в умовах гіперінфляції це не
рівноцінні гроші. Фактично має місце необгрунтоване оподаткування. І
навпаки, особи з високими доходами протягом року недоплачують податок, а
за підсумками річних перерахунків вносять суттєву знецінену доплату.

З 1 жовтня 1994 року було прийнято нову шкалу ставок прибуткового
податку. Застосовувались ставки 10,20,30,40 і 50 %. Хоча граничну
ставку прибуткового податку і зменшено до 50 %, але шкала всеодно
залишилася жорсткою. Ставки податку прогресивні, ступінчаті тобто доход
поділений на частки, для кожної із ний встановлена своя частка, причому
наступна частка оподатковується за більшою ставкою ніж попередня. Доходи
від корпоративних прав оподатковуються за окремою ставкою в розмірі 15%.
При оподаткуванні авторських винагород, що сплачують спадкоємцям
неодноразово, загальні ставки збільшуються у 2 рази, але не більше як
70%

На даний час застосовуються такі ставки прибуткового податку з
громадян – 10,15,20,30 та 40%. Тобто на даному етапі використовується
“відносно полегшена ” шкала оподаткування. Таким чином, система
оподаткування фізичних осіб в Україні пройшла такі зміни: зміна
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; зміна інтервалів
прогресивного оподаткування; перехід від місячного до річного
оподаткування; зниження ставок прибуткового податку.

Нині справляння прибуткового податку з громадян в Україні
регламентується Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” від 26.12.1992 року.

До податків, які сплачують фізичні особи відносяться:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

прибутковий податок з громадян;

державне мито;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та
механізмів;

податок на промисел;

плата за землю;

збір на обов’язкове соціальне страхування;

збір на обов’язкове пенсійне страхування;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

збір на розвиток виноградарства, хмелярства та садівництва;

єдиний податок.

Фізичні особи сплачують також місцеві податки та збори, але лише ті,
які встановила місцева рада народних депутатів. До них відносяться:

податок з реклами,

ринковий збір,

— збір за припаркування автотранспорту,

— збір за видачу ордера на квартиру,

збір на розміщення об’єктів торгівлі.

При характеристиці податків з фізичних осіб потрібно звернути
особливу увагу на такий нормативний акт як Закон України “Про державний
реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових
платежів”, який був прийнятий 22.12.1996 року, а введений в дію з
1.01.1997 року. У відповідності з ним створюється державний реєстр
фізичних осіб як автоматизований банк даних, створений для забезпечення
єдиного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки. Метою
його є повний облік фізичних осіб – платників податків, автоматизована
обробка інформації, взаємодія податкових інспекцій та інше.

Державний реєстр створюється Державною податковою адміністрацією
України і включає інформаційні фонди в базах територіальних податкових
адміністраціях, які охоплюють індивідуальні ідентифікаційні номери,
загальні відомості про платників податків та інформацію про сплату ними
податкових зобов’язань.

З 1 жовтня 1995 року розпочався збір і обробка інформації для
створення цього фонду. Об’єм інформації досить значний і тому був
розбитий на декілька етапів:

1 квартал – збиралася інформація про проживаючих в обласних
центрах, 2 і 3 квартали – в містах обласного підпорядкування і до кінця
року – про все працездатне населення. Інформація поступала від
підприємств і самих фізичних осіб і нагромаджувалася в місцевих
податкових інспекціях. Потім вона направлялася в Головну податкову
державну податкову адміністрацію, де кожному платнику присвоюється
ідентифікаційний номер, який потім пересилається в податкову інспекцію
по місцю проживання.

Крім змін , які відбулися у прибутковому оподаткуванні фізичних
осіб важливе місце також має розвиток інших податків та зборів, що
сплачують фізичні особи.

Так, весною 1993 року в Україні з’явилися три проекти нових
нормативних актів, які повинні були регулювати податок на майно
підприємств, майно фізичних осіб, податок на промисел. І лише податок на
промисел був закріплений. Якщо виходити з концепції податкової політики
в Україні, то в найближчий час повинен бути прийнятий нормативний акт,
який би регулював справляння податку на майно з фізичних осіб.

Основні проблеми, що гальмують розвиток системи оподаткування в
Україні, полягають в тому, що у нас закони про податки приймаються при
виникненні необхідності покрити бюджетний дефіцит. Важливим недоліком
діючої системи оподаткування є те, що податки з населення не мають
цільового призначення. Це істотно погіршує контроль за їх використанням,
призводить до негативних відхилень у процесі розподілу доходів. Є
підстави стверджувати, що податки з населення повинні направлятися
виключно на соціальні цілі, що дало б змогу підвести під цю важливу
групу витрат держави відповідну фінансову базу. Тут для України
найважливішим є аналіз і використання досвіду в сфері оподаткування
найбільш розвинутих країн світу. Саме це питання буде розглядатися в
наступному розділі.

1.2. Оподаткування фізичних осіб в контексті світового досвіду.

Формування податкової системи потребує вивчення досвіду розвинутих
країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш власний
досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах
адміністративно-командного соціалізму відносин між державою і
підприємствами базувалися на прямому вилученні значної частини їхніх
доходів до бюджету і вигляді відрахувань від прибутку, різного роду
платежів.

Вивчення світового досвіду супроводжуються порівнянням податкової
системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає
підставою для визначення шляхів вдосконалення податкової системи
України, У цьому зв’язку постає питання про правомірність орієнтації
нашої податкової системи нашої держави на зрілі податкові системи, адже
податкова система має бути адекватною рівню соціально-економічному
розвитку тієї чи іншої країни.

Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових
надходжень бюджетів у ВНП. На початку 90-х років вона становила: у США
–30%, Японії-31%, Англії-37, Канаді-37%, Німеччині-38%, Франції-44%,
Нідерландах-48%, Швеції-61%. Відмінність у загальному рівні
оподаткування

різних країн світу висвітлюють існування зв’язку між часткою податкових
надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами
і формами державного регулювання.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн
є їхня структура. Загальна картина структури податків в розвинутих
країнах характеризується наступними рисами:

відносна залежність економіки окремих країн від податків на різні види
доходів дуже неоднакова і постійно коливається;

частка податків на споживання і частка акцизів в багатьох країнах майже
однакова. Роль перших постійно збільшувалася, а останніх- зменшувалася –
80-ті роки;

у всіх розвинутих країнах відбулося зрушення в сторону збільшення
прибуткового податку і внесків у фонди соціального страхування;

співвідношення прямих і непрямих податків має певні особливості в різних
країнах, так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки. У
Франції – непрямі, 56,6 % податки на споживання – акцизи, внески
підприємств у фонди соціального страхування. Очевидним є зв’язок між
співвідношенням прямих і непрямих податків та рівнем податкової
культури. Адже сама податкова культура, що впливає на ефективність
збирання податків, масштабами ухилення від сплати разом з іншими
чинниками створює сприятливі умови для підвищення ролі непрямих
податків. Пояснюється це тим, що надходженням від основних видів прямих
податків – податку на прибуток, особистого прибуткового податку –
залежать від правильності декларування доходів, а остання – як від рівня
оподаткування, тік і податкової культури.

Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих
країн є структура прямих податків, яка характеризується певними
закономірностями, а саме залежністю співвідношенням між податком на
прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури
національного доходу. В країнах з розвинутою ринковою економікою у
створеному національному доході переважають індивідуальні доходи (у США
у 1989 – 1999 роках частка заробітної плати у національному доході
становила 73,8%, а самостійно зайнятих доходів –6,8%, прибутку
корпорацій – 8,6%). Тому частка особистого прибуткового податку значно
вища, що відповідно і відображається у структурі доходів федерального
бюджету США. У 1986 році у США був прийнятий закон про податкову
реформу, який став найбільшим у післявоєнний період податковим
міроприємством. Основними його цілями були – спрощення системи
федерального оподаткування, спроба надати оподаткуванню більш
рівномірний і “справедливий” характер і за допомогою цього стимулювати
прискорення темпів економічного зростання у країні. В результаті даної
реформи істотній перебудові підлягала система індивідуального
прибуткового оподаткування.

Для сучасної податкової системи США характерне паралельне
використання основних видів податків як федеральним урядом, так урядами
штатів і місцевими органами влади на всіх рівнях стягуються:

індивідуальні прибуткові податки;

податки з прибутку корпорацій;

податки і внески у фонди соціального страхування;

податки на спадщину і дарування;

акцизи.

В результаті населення сплачує три види прибуткового податку :
федеральний, штатний, місцевий; два види майнового податку і
універсального акцизу – штатний і місцевий.

Найбільшу питому вагу у доходах федерального бюджету становить
федеральний прибутковий податок. Його доля в податкових надходженнях
становила : у 1970 році – 48,2%, 1980 – 48,7%, 1985 – 46,2%, 1990 –
понад 45%. Найважливішою сучасною тенденцією в сфері справляння
прибуткового податку з населення США є законодавче пониження
максимальних ставок оподаткування – з 70% до 28%.

Особливо цінним для української системи є досвід США по
запровадженню федеральних податків на соціальне страхування в США,
державна система страхування була введена у 1935 році. Спеціальним актом
були передбачені дві системи страхування : федеральна система
страхування престарілих та федерально — штатна система страхування по
безробіттю.

Основний принцип соціального забезпечення – участь працюючих
громадян у його фінансуванні. Для фінансування програм страхування
створені спеціальні довірчі фонди, на рахунки яких зараховуються
спеціальні податки – внески на соціальне страхування, які сплачують
підприємці та працюючі громадяни. Внески носять обов’язковий характер і
передбачають , що сплачені уми не повертаються тій особі, яка їх
сплатила, що однак не включає повернення податків у вигляді різних видів
витрат держави. В доходах федерального бюджету США спостерігаються
тенденція до зростання федеральних податків на соціальне страхування:
1960 р. –12,4%, 1970 р. –20,9%, 1980 р. –27,7%, 1986 р. — 36,9%,1992 р.
–36,8%. В той же час, в Україні питома вага внесків до фонду

соціального захисту населення становить не більше 5% від суми всіх
доходів бюджету України. Це свідчить про те, що в Україні недостатньо
розвинута система соціального захисту населення, тобто немає відповідної
фінансової бази, яка б дозволила проводити оптимальну політику у сфері
соціального страхування та захисту населення.

Найбільшу питому вагу в місцевих податках з населення в США
становить місцевий прибутковий податок. Ставки прибуткового податку в
штатах в порівнянні із ставками федерального прибуткового податку
невисокі. Оподаткування доходів населення в штатах проводиться по єдиній
схемі, але ставки та величина пільг різні в різних штатах. Важливою
рисою місцевого оподаткування є те, що суми місцевого прибуткового
податку, сплачені податкоплатником в бюджет штатів і місцевих органів,
виключаються при сплаті ним федерального прибуткового податку. Таким
чином відбувається саморозподіл цього податку між місцевими та
федеральним бюджетами, тобто поповнюється одночасно дохідна частина
місцевих та федерального бюджетів.

Важливу роль у місцевому оподаткуванні відіграють також такі податки
як податок на майно та на спадщину. Якщо в українському законодавстві
передбачено тільки плата за землю, то в США об’єктом оподаткування є:

нерухоме майно (земля, будинки і т.і.);

реальне (матеріальне) особисте майно;

нематеріальні активи;

об’єкти і установки комунальних та інших підприємств, залізнодорожні
об’єкти.

Таким чином, система оподаткування фізичних осіб в Україні порівняно
з аналогічною системою розвинутих країн світу має такі суттєві недоліки:

1)низька частка прибуткового податку з громадян в доходах бюджетів
України, яка є наслідком низького рівня заробітної плати і низького
рівня життя населення,

величезної кількості ухилень від сплати даного податку у тіньовому
секторі економіки;

2)внески до державного фонду соціального призначення мають
найбільшу питому вагу в доходах бюджету. Але їхнє зіставлення із
внесками у фонди соціального страхування розвинутих країн свідчить про
відставання України від більшості країн.

1.3. Місце податків з фізичних осіб в доходах бюджетів.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати
відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелом таких коштів
можуть виступати :

по-перше, власні кошти держави, котрі вона отримує від виробничої
діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно
законодавства належать державі;

по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи із своїх
доходів.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм та
відносин власності. Розвиваються приватна та колективна форми власності,
що означає втрату державою значної частини власних доходів. Основним
методом формування доходів держави при провідній ролі приватної
власності є податки, що і визначає їх місце у ринковій економіці. Адже
податки – це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу
на різні сторони діяльності їх платників. Саме тому для кожної держави
важливим є стан податкової системи в цілому і системи оподаткування
зокрема.

Податки існують у людському суспільстві майже п’ять століть, але для
людини немає більш гнітючої процедури як сплата податків. Великі податки
– це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи.
Там де великі податки не може бути мови про свободу і людську гідність,
творчу працю і забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною
багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих
цивілізацій. Великі податки нічим не можуть бути виправдані. Вони
свідчать лише про те, що держава неефективно веде своє господарство,
робить якісь нерозумні та невиправдані затрати, нехтує інтересами своїх
громадян, байдужа до них. І податки – це термометр у господарському
організмі і якщо температура висока (а таким показником може служити
питома вага податків у доходах народу), то крах організму неминучий.

В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавати частину своїх
доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм і методів
передання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її
економічних та правових інститутів. Створення податкової системи –
це не тільки практична, але й дуже серйозна наукова проблема. Вона
вимагає глибокого аналізу господарського життя в країні, доходів
населення і бюджету української сім’ї; тільки на основі таких матеріалів
можна зробити висновок про діяльність введення того чи іншого податку,
спрогнозувати його вплив на соціальні процеси. Система оподаткування
населення досить проста. Вона включає прямі і непрямі податки і збори та
добровільні внески. Прямі податки поділяються на загальнодержавні та
місцеві. Об’єктом оподаткування є доход, 90% якого становить заробітна
плата. Всього за 1997 – 2001 роки надходження податкових платежів, які
сплачують фізичні особи постійно збільшується. Так, якщо у 1997 році
надходження від фізичних осіб складали 13%, у 1999 році – 19,1%, то у
2000 році вони вже сягають 23% від усіх податкових надходжень Зведеного
бюджету (діаграми 1,2). У місцевих бюджетах птиома вага прибуткового
податку ще більша і коливається від 25 до 60%. Тобто податки і збори з
фізичних осіб є не лише суттєвим важелем в наповненні дохідної частини
бюджету, але й істотно впливають на показники податкових органів.

В структурі податкових надходжень від фізичних осіб домінуючу роль
відіграє прибутковий податок з громадян і , в першу чергу, та його
частина , яка утримується із заробітної плати та інших доходів громадян
за основним та неосновним місцем роботи. Водночас протягом 1997 – 2001
років спостерігається збільшення прибуткового податку з громадян в
структурі надходжень від фізичних осіб (діаграма 3).

Отже те, що прибутковий податок з громадян займає одне із важливих
місць в доходах бюджетів України пояснюється :

по-перше, його фіскальною роллю, тобто прибутковий податок з
громадян забезпечує поповнення дохідної частини того чи іншого бюджету;

по-друге, тим, що прибутковий податок з громадян виступає основним
регулятором в системі регулювання доходів фізичних осіб.

До інших податків, які сплачуються фізичними особами потрібно
віднести податок з власників транспортних засобів, державне мито, плата
за землю, єдиний податок, плата за торгові патенти. Всі ці податки не
мають чітко вираженого фіскального значення для бюджету. Проводячи
аналіз надходжень від цих податків неможливо об”єктивно визначити їх
роль в системі оподаткування фізичних осіб, бо платниками даних податків
і зборів виступають як фізичні особи, так і юридичні особи, відповідно і
дані про обсяг надходжень від них є об”єднаним. Загальною рисою цих
податків і зборів є те, що вони як податки , що сплачуються фізичними
особами не відіграють великої фіскальної ролі для бюджетів (діаграма 4).
Кожен з цих податків і зборів в основному регулює суспільні процеси
пов”язані з об”єктами оподаткування

Про конкретні дані щодо надходження кожного податку і збору, які
сплачуються фізичними особами буде розглянуто у другому розділі.

Розділ 2. Аналіз діючої системи оподаткування фізичних осіб в Україні
(Хмільницької ОДПІ Вінницької області ).

2.1.Прибутковий податок з громадян як основне джерело надходження до
бюджету.

У відповідності із Декретом Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 року платниками
прибуткового податку (суб”єктами оподаткування) в Україні є громадяни
України та іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають,
так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До
громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать
громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які
проживають в Україні в цілому не менше 183 дні у календарному році.

Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце
проживання в Україні є сукупний оподатоковуваний доход за календарний
рік (складається з місячних сукупних доходів), одержаних з різних джерел
як на території України, так і за її межами.

Об”єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця
проживання в Україні є доход одержаний з джерел в Україні. При визначені
сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в
натуральній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті).

До сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в
період, за який здійснюється оподаткування , не включаються:

а) допомога по державному соціальному страхуванню і державному
соціальному забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності,
зокрема:

допомога по вагітності та пологах;

одноразова допомого при народженні дитини;

допомога по догляду за дитиною;

грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше
дітей віком до 16 років;

допомога по догляду за дитиною- інвалідом;

допомога на дітей віком до 16 років;

допомога на дітей одиноким матерям;

допомога на поховання, у тому числі яка надається за рахунок юридичних
та фізичних осіб.

б) суми одержуваних аліментів;

в) пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються за умовами
добровільного страхування пенсій;

г) компенсаційні виплати у грошовій, натуральній формах в межах норм
передбаченим чинним законодавство, за винятком компенсацій за
невикористану відпустку при звільненні;

д) суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат,
одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ у зв”язку з виконанням несення служби;

е) суми одержувані в результаті відчуження майна, що належать
громадянам на праві власності, за нотаріальне посвідчення якого
сплачується державне мито, крім доходів одержуваних від реалізації
продукції та іншого майна і результаті здійснення підприємницької
діяльності з метою одержання доходу;

є) доходи громадян від продажу вирощеної в особистому господарстві,
на присадибній, дачній та садовій ділянці продукції рослинництва,
бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і
продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної сировини;

ж) суми одержані в результаті успадкування і дарування, за винятком
сум авторської винагороди, одержуваних неодноразово спадкоємцями авторів
творів науки, літератури і мистецтва, а також відкриттів, винаходів та
промислових зразків;

з) виграші за облігаціями державних позик та державними лотереями,
проценти та виграші по вкладах в установах банків і по ощадних
сертифікатах;

и) суми, одержані громадянами за обов”язковим і добровільним
страхуванням (за винятком випадків, коли страхові внески по
накопичувальному страхуванні здійснюються за рахунок коштів підприємств,
установ і організацій);

і) суми матеріальної допомоги як у грошовій, так і в натуральній
формі незалежно від розміру, що надається на підставі рішень Уряду
України у зв”язку з стихійним та екологічним лихом, аваріями та
катастрофами, місцевими органами державної виконавчої влади,
профспілками, фондом соціального страхування, благодійними фондами та
іноземними державами;

ї) суми одержані громадянами в результаті розміщення їх власних
заощаджень на поточних рахунках банків України, в тому числі в іноземній
валюті;

й) суми доходів, що спрямовуються у джерела придбання акцій, та суми
інвестовані на реконструкцію та розширення виробництва суб”єктів
підприємницької діяльності;

к) суми, що перераховуються за заявами громадян і відділення
благодійних та екологічних фондів, а також підприємствам, установам,
організаціям, закладам культури, освіти, науки, охорони здоров”я і
соціального забезпечення, які фінансуються з бюджету в мужах 12-ти
мінімальних зарплат на рік;

л) вартість путівок на лікування, відпочинок та у дитячі оздоровчі
табори, крім туристичних та міжнародних;

м) суми плати за утримання та навчання дітей у дошкільних виховних
закладах, закладах початкової, професійно – технічної освіти, а також у
державних вищих учбових закладах освіти, розташованих на території
України за рахунок фізичних та юридичних осіб;

н) суми девідендів, що були оподатковані під час їх виплати
відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

о) інші доходи.

Сукупний оподатковуваний дохід, що виступає базою оподаткування
прибутковим податком зменшується на:

суму, що не перевищує за кожний місяць, протягом якого одержано доход,
встановлено чинним законодавством розміру неоподатковуваного мінімуму;

суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано
доход, встановленого чинним законодавством розміру неоподатковуваного
мінімуму одному з батьків, якщо місячний доход не перевищує розміру
десяти мінімальних заробітних плат (1400 грн.)

сукупний оподатковуваний доход зменшується до 15 неоподатковуваних
мінімумів:

учасникам бойових дій;

інвалідам війни;

учасникам війни;

особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус війни,
гарантії їх соціального захисту”, особам, які мають особливі заслуги
перед Батьківщиною;

сукупний оподатковуваний доход зменшується до десяти неоподатковуваних
мінімумів, включаючи розмір відрахувань, встановлених пунктами 1 та 2
цієї статті, у :

громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1
та 2 категорії;

сукупний оподатковуваний доход зменшується до п’яти неоподатковуваних
мінімумів:

громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи та віднесені до
3 і 4 категорій

інвалідам з дитинства, інвалідам 1,2 груп;

батькам і одному з подружжя військовослужбовцям, які загинули або
пропали безвісти при виконанні службових обов”язків;

одному з батьків, що виховують інваліда з дитинства, і батькам, що
проживають разом з ними і потребують постійного догляду;

громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про
реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.

6) зменшення прибуткового податку на 50%:

одному з батьків (опікунів ), що мають на утриманні трьох або більше
дітей віком до 16-ти років;

у вигляді зменшення податкової ставки на 50% для працівників атомної
енергетики і промисловості.

7) оподаткування прибутковим податком за ставкою 10% за основним
місцем роботи доходів працівників, зайнятих на підземних роботах у
вугільній і гірничодобувній промисловості.

Із сум авторських винагород, що виплачується спадкоємцям
неодноразово, податок нараховується до джерел виплати у складі сукупного
оподатковуваного річного доходу за наведеними у шкалі ставками,
збільшеними вдвічі, але не більше 70%. Із сум доходів, одержуваних
громадянами не за місцем основної роботи та громадянами, які не мають
постійного місця проживання в Україні податок нараховується до джерел
виплати за ставкою 20%.

Нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового
податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями різних
форм власності та фізичними особами – суб”єктами підприємницької
діяльності, які проводять виплати доходів.

Обчислення прибуткового податку проводиться із суми місячного
оподатковуваного доходу за ставкою, визначеною відповідно шкалі
оподаткування. При цьому громадяни, які мають право на одержання пільг,
сума місячного оподатковуваного доходу зменшується на суму цих пільг.

Проаналізуємо поступлення прибуткового податку з громадян по
Літинському району за таблицею 1.

Таблиця 1

Динаміка поступлення прибуткового податку з громадян до бюджету
Хмільницького району за період 2001 – 2002 рр.(тис.грн.)

Назва платежу 1999 2000 2001

Загальна сума Питома вага Загальна сума Питома вага Загальна сума
Питома вага

Прибутковий податок з громадян всього тис. грн. 1104,0 100 1166,1 100
2013,7 100

За місцем основної роботи 981,8 88,9 995,5 85,4 1611,4 80,0

За місцем не основної роботи 47,2 4,3 51,3 4,4 163,4 8,1

Від зайняття підприємницькою діяльністю 75,0 6,8 119,3 10,2 238,9 11,9

Аналіз вище приведених даних показує, що найбільшу питому вагу в
структурі надходжень прибуткового податку займає податок за основним
місцем роботи : так у 1999 році питома вага за основним місцем роботи
становила 88,9% усіх надходжень прибуткового податку, у 2000 році –
85,4% , то у 2001 році – 80,0%. В 2001 році хоча і зменшилася питома
вага прибуткового податку за місцем основної роботи в порівнянні з
попередніми роками, але надходження в абсолютній величині зростає.
Збільшується надходження від неосновного місця роботи у зв’язку з тим,
що зросла кількість працюючих за сумісництвом та разовими договорами.
Питома вага прибуткового податку від зайняття підприємницькою діяльністю
за аналізуючий період збільшилася : у 1999 році вона становила 6,8% від
усіх надходжень прибуткового податку, у 2000році – 10,2%, у 2001 році –
11,9. Як в абсолютних сумах , так і у відсотках збільшення поступлення
прибуткового податку протягом аналізуючих трьох років від зайняття
підприємницькою діяльністю пояснюється збільшенням чисельності суб”єктів
підприємницької діяльності і збільшенням у 1999 році розміру фіксованого
патенту (рішення Селищної Ради від 12.01.1999 року).

Доходи, що оподатковуються за місцем основної роботи є основним
джерелом надходжень прибуткового податку до бюджету. Так у 2001 році (за
даними таблиці 1) надходження по Літинському району за місцем основної
роботи склали 1611,4 тис. грн. усіх фактичних надходжень по прибутковому
податку з громадян при плані 1100,0 тис. грн. До бюджету додатково
надійшло 511,4 тис. грн.

Після закінчення календарного року визначається сума
оподатковуваного доходу. Прибутковий податок з річного доходу
визначається виходячи із середньомісячного доходу з врахуванням
сплаченого (утриманого) протягом року податку з місячних доходів.
Обчислення податку і перерахунок проводиться підприємствами, установами,
організаціями та фізичними особами – суб”єктами підприємницької
діяльності до 1 березня наступного за звітним роком. А у термін,
визначений законодавством (протягом 60 календарних днів за останнім
календарним днем звітного (податкового) року) подають звіт про
закінчення річних перерахунків відповідно до штатної чисельності та їх
загальні результати.

Підприємства, установи і організації усіх форм власності і фізичні
особи – суб’єкти підприємницької діяльності після закінчення кожного
місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на
виплату належних громадянам сум зобов”язані перерахувати до бюджету суми
нарахованого й утриманого прибуткового податку за минулий місяць.

Зазначені юридичні і фізичні особи одночасно з поданням чеків на
отримання коштів для виплати належних громадянам сум за другу половину
місяця подають до установ банків платіжне доручення на перерахування до
бюджету утриманих сум прибуткового податку.

Юридичні і фізичні особи, які не мають рахунків в установах банків,
а також ті, що виплачують заробітну плату з виручки від реалізації
продукції або надання послуг, перераховують утримані суми податку до
бюджету через установи банків наступного дня після виплати належних
громадянам сум.

Забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів
підприємств, установ і організацій та фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності, крім колективних сільськогосподарських
підприємств. Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи
риболовецькі колгоспи, суми прибуткового податку сплачують за рахунок
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства за ставками
відповідно до чинного законодавства.

Суми податку, не утримані або утриманні неповністю з працюючих
стягується підприємствами, установами, організаціями та фізичними
особами – суб’єктами підприємницької діяльності до сплати повної
заборгованості. Неутриманні або утримані не повністю суми прибуткового
податку з громадян, що звільнилися, сплачуються підприємствами,
установами, організаціями та фізичними особами за рахунок власних
коштів. Стягнення заборгованості прибуткового податку з громадян
стягується відповідно до чинного законодавства. Надміру утримані суми
прибуткового податку повертаються платникові або зараховуються до сплати
майбутніх платежів.

Особливості оподаткування доходів, одержаних громадянами не
за місцем основної роботи. Сьогодні, на відміну від минулих часів,
громадяни мають право працювати в декількох місцях : за сумісництвом, за
договорами підряду, індивідуально або в інших фізичних особах за наймом.

Оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском
з урахуванням кінцевих результатів роботи і не обмежується максимальними
розмірами. Вона може проводитися в грошовій або натуральній формах —
залежно від угоди або колективного договору між власником і трудовим
колективом.

На сьогоднішній день збільшилася кількість громадян, які працюють за
сумісництвом на інших підприємствах, виконують разові роботи або послуги
на основі договорів цивільно – правового характеру. Це зумовлено не
тільки прийняттям більш досконалих законів про працю, але й економічною
ситуацією, що склалася.

Справляння прибуткового податку з громадян, які працюють не за
основним місцем роботи здійснюється згідно Декрету Кабінету Міністрів
України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 року. Згідно
цього Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані ними
від підприємств, установ та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності не за місцем основної роботи та доходи фізичних осіб –
суб’єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем
основної роботи одержують доходи від здійснення підприємницької
діяльності. При визначені оподатковуваного доходу в джерела виплати не
включається сума встановленого чинним законодавством неоподатковуваного
мінімуму і не надаються пільги передбачені вищевказаним Декретом. При
закінченні календарного року громадяни, крім тих, які одержували доходи
лише за місцем основної роботи, зобов’язані до 1 квітня наступного року
подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму
сукупного доходу, одержаного як за основним місцем роботи, так і за
неосновним місцем роботи. Згідно розпорядження КМУ від 13.12.2001 року №
560- р “Про неподання деякими громадянами декларацій про сукупний
оподатковуваний доход” , громадяни, які протягом звітного 2001 року
одержували доходи не за місцем основної роботи у розмірі, що не
перевищує трьох прожиткових мінімумів, встановлених на одну працездатну
особу в розрахунку на місяць, тобто 993,15 грн. Такі громадяни можуть
не подавати до 1 квітня 2002 року декларацію про сукупний річний доход і
адміністративні штрафи до них застосовуватися не будуть, рішення
подавати річну декларацію вони приймають самостійно на власний розсуд.
Особи, які одержують доходи не за місцем основної роботи, зобов’язані
вести облік доходів та витрат, пов’язаних з одержанням цих доходів за
формою і в порядку встановленою ДПА України.

Підприємства, установи, організації та фізичні особи, які проводять
виплати зазначених доходів, зобов’язані не пізніше як через 20 днів
після виплати надіслати до податкових органів за місцем проживання
громадян довідку форми №2, в якій вказується сума доходів та сума
утриманого з них податку.

З доходів, зазначених у цьому розділі податок обчислюється :

підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами –
суб’єктами підприємницької діяльності при виплаті ними протягом року
доходів громадянам, зазначених у цьому розділі Декрету, про що протягом
20 днів після виплати повідомляється податковим органам за місцем
проживання громадян. Утримані у джерела виплати суми податку
враховуються податковим органом при проведенні податкових розрахунків
за доходами, одержуваними за оподатковуваний період;

податковими органами на підставі декларацій поданих громадянами про
очікуваний у поточному році доход або про фактично одержані у звітному
календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян.

Обчислення податку з фактичного річного доходу проводиться
податковими органами за місцем постійного проживання платника , а якщо
його діяльність здійснювалася в іншому місці – за місцем здійснення цієї
діяльності з обов’язковим повідомленням податковому органу за місцем
постійного проживання громадянина, про розміри одержаного і сплаченого
податку за минулий рік.

Проаналізуємо донарахування прибуткового податку з громадян по
сукупному оподатковуваному доходу за даними таблиці 2 за 2001 рік.

Таблиця 2

Аналіз донарахувань по прибутковому податку з громадян по сукупному
оподатковуваному доходу за даними Хмільницької ОДПІ за результатами
роботи у 2001 році.

Назва показника

Загальна кількість платників прибуткового податку не за місцем основної
роботи, чол. 1244

Загальна сума прибуткового податку, всього ,грн. 1166100

Загальна сума поступлень прибуткового податку до бюджету не за місцем
основної роботи, грн. 51300

Здано податкових декларацій станом на 01.03.2001р. 656

Дорахована сума по річному сукупному оподатковуваному доходу всього,
грн. 5560

В % до загальної суми прибуткового податку з громадян 0,5

Сума до повернення громадянам по річному СОД всього , грн. 27820

В % до загальної суми прибуткового податку з громадян 2,4

Як бачимо з даних таблиці , що 1244 громадянина району мали доходи
не за місцем основної роботи. На 1 березня 2001 року задекларували
доходи 656 громадян. Згідно річного перерахунку 30 громадянам
донараховано платежі в сумі 5560 грн., разом з тим 429 громадянам
необхідно повернути з місцевого бюджету 27820 грн., що становить 2,4%
від загальних поступлень по прибутковому податку. В 2000 році поступило
прибуткового податку не за місцем основної роботи 51300 грн., а
повернути потрібно 27820 грн. Приріст становить 23480 грн.

2.2. Податок з власників транспортних засобів.

Податок з власників транспортних засобів в Україні справляється з
1992 року. З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України “Про
внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього
господарства” від 16.07.1999 року №986, яким внесено суттєві зміни до
Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів”, який ввійшов в дію з 01.01.2000 року. У
2002 році податок з власників транспортних засобів справляється згідно
Закону України “ Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів” від 18.02.1997 року за № 75/ 97 – ВР.

Відомо, що податок сплачується фізичними особами (включаючи громадян
України та осіб без громадянства), які мають зареєстровані в Україні
згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби. При цьому не
має значення факт експлуатації транспортного засобу і його технічний
стан.

Платниками податку є лише власники тих транспортних засобів, які є
об’єктами оподаткування відповідно до ст. 2 Закону України “Про податок
з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів”. Це легкові та вантажні автомобілі, автобуси, самохідні
машини, мотоцикли всіх типів, мопеди, велосипеди з підвісним двигуном,
причепи і напівпричепи, моторні човни і катери, трактори колісні.

Громадяни, які використовують транспортні у комерційних цілях
(підприємницькій діяльності), сплачують податок щорічно перед
проведенням технічного огляду транспортних засобів, але не пізніше
останньої декади поточного року. За неможливості подання транспортного
засобу на місце технічного огляду (через несправність та з інших причин
) у встановлений строк його власник сплачує податок за цей транспортний
засіб на загальних підставах, а документ про сплату пред’являє органу,
який проводить технічний огляд разом з письмовою заявою про неможливість
подання транспортного засобу для технічного огляду.

Фізичні особи, які мають власні транспортні засоби (у разі
використання їх для індивідуальних потреб) проводять технічний огляд
транспортних засобів один раз на два роки. При цьому вони зобов’язані
пред’явити органам, які проводять технічний огляд квитанції про сплату
податку за кожний рік окремо або ж за два роки перед технічним оглядом,
тобто за рік, в якому проводиться технічний огляд та рік, що передує
цьому року. Скажімо, в 2001 році технічному огляду підлягають
транспортні засоби, що мають непарний рік випуску. Податок необхідно
заплатити за 2001 і 2002 роки.

Сплата податку фізичними особами має свої особливості. Річна сума
податку з власників транспортних засобів сплачується громадянами
України, іноземними громадянами та особами без громадянства виходячи із
встановлених ставок незалежно від того коли були придбані транспортні
засоби. У випадках, коли транспортні засоби придбанні у другому
півріччі, податок сплачується новим власником у половинному розмірі
незалежно від того, сплатив чи ні податок за ці транспортні засоби їх
попередній власник. При знятті транспортного засобу з обліку для його
реалізації до строку проходження технічного обліку, фізичні особи
податок з транспортних засобів не сплачують. Податок буде сплачувати
новий власник перед реєстрацією придбаного транспортного засобу.

Якщо право користування транспортним засобом передано за дорученням
іншій особі, податок сплачується його власником або від його імені
особою, якій воно передано, якщо це передбачено у дорученні на право
користування транспортним засобом за місцем проживання власника. У разі
викрадення транспортного засобу, податок його власником не сплачується,
якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами, довідкою
органів, якими зареєстровано злочин та порушено кримінальну справу.

Розміри податку з власників транспортних засобів визначено ст. 3
зазначеного Закону. Якщо до 2000 року ставки податку з власників
транспортних засобів були встановлені в ЕКЮ (пізніше в Євро), то
відтепер у гривнях. Це значно спростило справу – розміри податку не
прив’язані до змін валютних курсів, відпала потреба проводити
перерахунки. Крім того, на сьогоднішній день встановлення податку в
гривнях – це ще змінення його розмірів щодо легкових автомобілі
мотоциклів, автомобілів з електродвигунами та водних транспортних
засобів. За іншими транспортними засобами ставки податку зросли,
причому за вантажівками – досить суттєво. Перелік ставок податку з
власників транспортних засобів наведено у додатку .

Податок сплачується у валюті України за місцем проживання фізичної
особи на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів. Якщо
громадянин має у власності декілька транспортних засобів, податок
сплачується окремо за кожний з них, виходячи з об’єму циліндра
транспортного засобу.

Від сплати цього податку звільняються:

громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і
віднесені до 1 –ї та 2-ї категорії щодо одного легкового автомобіля з
об’ємом циліндра до 2200 см. куб. (ГАЗ 24-до 2500 см. куб.);

громадяни, віднесені до 3-ї та 4-ї категорії щодо одного автомобіля з
об’ємом двигуна до 2200 см. куб. (ГАЗ – 24- 2500 см. куб.) до їх
відселення та протягом трьох років після переселення із зони
гарантованого добровільного відселення та зони посиленого радіо –
екологічного контролю;

громадяни, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” – власники одного
легкового автомобіля з об’ємом двигуна до 2200 см. куб. (ГАЗ – 24- до
2500 см. куб.), а також особи, визначені ст. 8 Закону України “Про
основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян
похилого віку в Україні” (до таких осіб належать лише ті, які мають
особливі заслуги перед Батьківщиною : Герої Соціалістичної Праці та
повні кавалери ордена Трудової Слави);

інваліди 1 та 2 груп щодо одного автомобіля з ручним керуванням.

В особистому користуванні жителів Літинського району нараховується
3288 транспортних засобів (2405 – легкових автомобілів, 150 – вантажних,
231 – колісних тракторів, 502 – мотоциклів, мопедів).

Таблиця 3.

Аналіз поступлення до бюджету Хмільницького району податку з
власників транспортних засобів за період 2001 — 2002 рр. (грн.)

Назва платежу 2000 2001 2002 Прогнозні
надходження на 2003 рік

Загальна сума Питома вага Загальна сума Питома вага Загальна сума
Питома вага

Всього поступлень до бюджету податку з власників транспортних засобів
160000 100 211300 100 243400 100 226100

Податок з власників транспортних засобів від юридичних осіб 98000 61,2
137400 59,4 143500 59,0 165000

Податок з власників транспортних засобів від фізичних осіб 62000 38,8
73900 40,6 99900 41,0 61100

Проаналізуємо дані таблиці 3 , з яких видно, що податок з
власників транспортних засобів фізичних осіб в доходах бюджету постійно
зростає, в т.ч. зростає питома вага податку від фізичних осіб: так, у
2000 році питома вага податку з власників транспортних засобів фізичних
осіб була 38,8% , то в 2001 році — 40,6 %, в 2002 році — 41,0%
поступлень до бюджету податку з власників транспортних засобів. У 2002
році до бюджету району надійшло 243400 грн. від справляння податку з
власників транспортних засобів, при цьому плановий показник складав
220500 грн. Отже завдання було виконано на 110,4%.

2.3. Плата за землю.

Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального
використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів,
вирівнювання соціально — економічних умов господарювання на землях
різної якості тощо. Справляння плати за землю регулюється Законом
України «Про плату за землю» від 03.07.1993 року. Об»єкт плати за землю
— земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні у тому числі
на умовах оренди. Суб»єктом плати за землю є власник землі та
землекористувач у тому числі орендар. Плата за землю справляється у двох
формах :

— земельний податок;

— орендна плата.

Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім
орендарів). За земельні ділянки надані в оренду справляється орендна
плата.

Плата за землю визначається якістю та місцезнаходженням земельної
ділянки і не залежить від результатів господарської діяльності власників
землі та землекористувачів. Такий підхід є правомірним. З одного боку
краще місцезнаходження і вища якість землі зумовлюють рентні доходи, які
не залежать від інтенсивності господарювання і за такі землі слід
встановлювати більш високу плату. З іншого — незалежність від
результатів господарювання спонукатиме платників ефективніше
використовувати належні їм земельні ділянки, вирощувати на них більш
цінні культури.

Земельний податок справляється у вигляді платежів за одиницю
земельної площі з розрахунку на рік за встановленими ставками. Він
обчислюється з площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні
фізичних осіб, наданих пільг та ставок податку. Якщо земельна ділянка,
на якій розташована будівля, перебуває у користуванні або спільній
власності кількох фізичних осіб, то земельний податок нараховується
кожному з них пропорційній частині площі будівлі, що знаходиться у їх
користуванні або власності. Підставою для нарахування земельного податку
є земельнокадастрова документація, що ведеться районними, міськими,
селищними та сільськими радами народних депутатів, а також документ, що
засвідчує право власності або користування (оренди) земельною ділянкою.
Для громадян нарахування земельного податку проводиться податковими
інспекціями, які до 15 липня поточного року видають платникам платіжне
повідомлення про сплату податку. Громадяни — платники земельного
податку, які мають земельні ділянки в міській місцевості — сплачують
його в установи банків, а в сільській місцевості — до виконавчих
комітетів сільських Рад. Громадянам про сплаті податку видається
квитанція встановленої форми.

Земельний податок сплачується рівними частинами до 15 серпня і 15
листопада. Податкові інспекції за станом на 1 травня зобов»язані
проводити облік платників. Для цього на всіх громадян відкриваються
особові рахунки. В сільській місцевості особові рахунки на громадян —
платників земельного податку ведуться сільськими Радами.

Згідно з чинним законодавством від земельного податку звільняються
фізичні особи — інваліди 1 та 2 груп, учасники Великої Вітчизняної війни
і прирівнені до них особи, вдови військовослужбовців, які загинули при
виконанні службових обов»яків, а також громадяни, які мають на своєму
вихованні трьох або більше дітей, сім»ї, діти яких проходять строкову
службу в Армії ( на час проходження служби), громадяни, яким у
встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали від
Чорнобильської катастрофи, пенсіонери.

Підставою для надання пільг щодо земельного податку є відповідні
посвідчення, які підтверджують належність платників до зазначених
категорій громадян і тим самим надають право на пільги. Платежі за
землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської, селищної,
міської Ради народних депутатів, на території яких знаходяться земельні
ділянки.

Таблиця 4.

Аналіз поступлень до бюджету Хмільницького району земельного податку за
2001 — 2002 рр.

Назва платежу 2001 2002 Прогнозні
надходження на 2003 рік

Нараховано Надійшло Нараховано Надійшло

Земельний податок 107200 108400 107360 118900 120000

По Літинському району в 2002 році рахувалось 22964
землекористувачі, за якими закріплені земельні ділянки в розмірі 12540
тис. га. і нарахована плата за землю в розмірі 107360 грн., фактично
поступило плати за землю від фізичних осіб – платників — 118900 грн.
Планові завдання виконані на 110,7%, в грошовій сумі перевиконання
становить 11540 грн. Це пояснюється тим, по сільським, селищній Раді
району було дораховано плати за землю здану в оренду (для випасу
худоби). Сільськими Радами були зроблені розрахунки виходячи із
собівартості зеленої маси на кожну голову худоби. По окремим сільським
Радам плата за землю здану в оренду громадянам (для випасу худоби)
перевищує нарахування плати за землю по фактичному використанню в два і
більше раз. Але є і такі сільські Ради, де цьому питанню не приділена
належна увага і до сільського бюджету недопоступають значні суми коштів.
Якщо провести аналіз кількості громадян, за якими рахуються земельні
ділянки і які сплатили земельний податок в 2002 році , то дані будуть
такі:

— всього землекористувачів — 22964 чол.;

— кількість громадян, які сплачували земельний податок — 9502 чол.;

— кількість громадян, яким надано пільги згідно законодавства — 13349
чол.;

— кількість громадян, яким надано пільги місцевими Радами народних
депутатів — 113 чол.

2.4. Державне мито.

Державне мито — це вид податкового платежу у формі плати за надання
державою та уповноваженими на це органами певних видів послуг юридичного
характеру. Справляння державного мита в Україні регулюється Законом
України «Про державне мито» від 19.12.1998 року. Платниками державного
мита є фізичні особи, які звертаються і відповідні органи для вчинення у
їх інтересах певних дій та для видачі їм документу юридичного характеру.

Об»єктом оподаткування виступають:

— позовні заяви — сума та вартість позовної заяви;

— вчинення нотаріальних та реєстраційних дій — кількість таких дій;

— видача документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну
осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до
цих документів — кількість таких дій;

— видача нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині
діючого паспорта нового зразка ) — кількість таких дій;

— прописка громадян або реєстрація місця проживання — кількість таких
дій;

— видача дозволів на право полювання та рибальство;

— операції з цінними паперами;

— операції, що здійснюються на товарних та інших біржах, крім валютних;

Державне мито є просте та пропорційне: просте державне мито
справляється у твердій сумі,, а пропорційне — у процентному відношенні
до відповідної суми.

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення
документів в порядку, який визначається Міністерством фінансів України.

До державного бюджету України зараховуються суми державного мита, що
справляються з позовних заяв, а також за дії пов»язані з отриманням
юридичних документів загальнодержавного значення.

Існує три методи сплати державного мита:

1) готівковий;

2) безготівковий;

3) митними марками.

Готівкові розрахунки щодо сплати державного мита здійснюють фізичні
особи, в інтересах яких видаються документи юридичного характеру або
проводять певні юридичні дії через установи Ощадного банку України. За
бажанням платника державне мито може сплачуватися в іноземній валюті.

Справляння державного мита передбачає 34 пільги, які встановлені
Кабінетом Міністрів України. Місцеві Ради народних депутатів мають право
встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати
державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів.

В 2002 році державного мита по Літинському району поступило в сумі
108620 грн. , плановий показник — 74200. Отже рівень виконання плану
склав 146,4%. Але цей показник був би ще вищий, але в районі надає
послуги приватний нотаріус, який згідно діючого законодавства не сплачує
державного мита. Питома вага поступлень від державного мита в структурі
доходів бюджету району склала в 2000 році — 1,8%, у 2001 році — 1,9%, у
2002 році — 1,9%. В 2002 році план поступлення державного мита за перший
квартал виконано на 103,6%, в абсолютній сумі 36380грн. Планове завдання
на перший квартал 2002 року становить — 35300грн.

2.5.Податок на промисел.

З 1 червня 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок
на промисел» був введений відносно новий важіль. Платниками податку на
промисел є фізичні особи, громадяни України, іноземні громадяни та особи
без громадянства, які протягом року несистематично (не більше чотирьох
разів на рік) здійснюють продаж продукції і не зареєстровані як суб»єкти
підприємницької діяльності. Законодавець підкреслює, що в даній ситуації
під платниками розуміють осіб, які реалізують вироблену, перероблену,
куплену продукцію, товари.

Об’єктом оподаткування виступає сумарна вартість по ринкових цінах,
які вказуються платником у декларації і які вони бажають продати на
ринках та в інших місцях, визначених виконавчими комітетами місцевих
Рад.

Декларація, на основі якої визначається об’єкт оподаткування,
подається у податкову інспекцію по місцю проживання громадян або в
податковий орган по місцю реалізації продукції (якщо громадянин не має
постійного місця проживання). В декларації крім загальних даних про
громадянина вказується перелік товарів, які будуть реалізовуватися та їх
вартість.

Ст. 2 вищезазначеного Декрету крім характеристики об’єкту
оподаткування включає і певну пільгу по даному податку — не
декларується і не підлягає оподаткуванню реалізація продукції виробленої
в особистому підсобному господарстві як у сировинному вигляді, так і у
вигляді первинної обробки.

Передбачається використання такої ставки податку на промисел: 10%
вартості товарів вказаних у декларації, якщо вони підлягають реалізації
протягом трьох днів (базова ставка), але не менше одного
неоподатковуваного мінімуму громадян (17 грн.). При збільшенні строку
реалізації товарів до семи днів ставка зростає в 2 рази.

Податок сплачується шляхом придбання одноразового патенту і внесення
коштів в установу Ощадбанку в сумі визначеній податковим інспектором.
Одноразовий патент видається на три чи на сім календарних днів і у
випадку , якщо він не використаний по призначенню сплачений податок не
повертається. Податок на промисел зараховується у місцеві бюджети по
місцю придбання одноразового патенту. На громадян, які реалізовують
товари без оформлення патентів чи використовують їх з порушенням, може
бути накладений адміністративний штраф в розмірі від одного до десяти,
а при повторному порушенні протягом року — від десяти до двадцяти
неоподатковуваних мінімумів громадян. У випадку, коли громадяни
систематично займаються реалізацією продукції, їм необхідно
зареєструвати цю діяльність. Така реєстрація здійснюється на загальних
підставах в виконавчих комітетах по місцю проживання чи діяльності
громадян.

Частка податку на промисел в доходах бюджету району не значна і
становила вона у 2000 році — 0,3%, а в 2001 році – 0,21%. З цих даних
видно, що питома вага податку на промисел зменшилася.

Таблиця 5

Аналіз поступлення до бюджету Хмільницького району податку на
промисел 2001 — 2002 рр.

Рік Реалізовано патентів Сума, грн.

2001 547 9906

2002 257 5115

1 квартал 2003 142 820

Невиконання плану по податку на промисел у 2002 році вплинуло в
першу чергу такий фактор як:

— громадяни, які раніше проводили торгівлю на одноразових патентах
протягом року зареєструвалися як суб»єкти підприємницької діяльності. В
результаті замість запланованих 320 патентів реалізовано лише 257
патентів на суму 5115 грн. За перший квартал 2003 року поступило податку
лише 820грн.

2.6. Місцеві податки та збори.

Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування
розвинутих країн. Вся система фінансування виробничої і соціальної
інфраструктури, підготовки робочої сили. комунально — побутового
обслуговування здійснюється через місцеві органи влади. Ефективність
структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні
ресурси отримують в своє розпорядження місцеві органи влади і через які
фінансові важелі. Місцевий податковий механізм має ярко виражений
фіскальний характер і реалізує міроприємства по покриттю податковими
поступленнями постійно зростаючих бюджетних видатків на місцях.

До недавнього часу в Україні не було чіткої законодавчої
визначеності місцевих податків та зборів. Етапним у цьому відношенні
став 1993 рік коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про
місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року. Пізніше Законом
України від 16 червня 1993 року було внесено ряд змін до цього Декрету.
Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає
запровадження місцевих податків і зборів рішенням місцевого органу
самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує
положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого
бюджету податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених
граничних ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї
компетенції мають право вводити пільгові ставки, повністю відміняти
місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії
платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і
зборів, треба підкреслити, що в основу цього переліку ляже класифікація,
які основана на ст. 15 Закону України «Про внесення змін і доповнень до
Закону України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року.

В Хмільницькому районі рішенням Селищної Ради запроваджені такі
місцеві податки і збори, які сплачують фізичні особи:

— ринковий збір;

— збір за видачу ордера на квартиру;

— збір за видачу дозволу на розміщення об»єкта торгівлі;

— збір за використання місцевої символіки;

— збір за паркування автотранспорту;

— податок з реклами.

Ринковий збір.

Основний місцевий платіж, що сплачують фізичні особи. Платники —
фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську та промислову
продукцію. Об’єкт оподаткування — торгове місце (на ринках, павільйонах,
майданчиках, з автомашин). Ставка податку для фізичних осіб — 20%
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Облік веде адміністрація
ринку. Строк сплати — до початку реалізації продукції, а строк
перерахування збору до бюджету визначається Рішенням місцевого органу
самоврядування. Джерело слати — собівартість продукції або особисті
кошти.

Застосування механізму справляння ринкового збору на місцях породило
дуже довільну нормативність, що призвело до необхідності визначених
конкретувань. Так, виникла необхідність у спеціальному Листі
Міністерства Юстиції України від 18 грудня 1995 року, яке додатково
підкреслило необхідність нарахування ринкового збору у співвідношенні до
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а не до мінімальної
заробітної плати.

Збір за видачу ордера на квартиру.

Платник — одержувач ордера. Об’єкт оподаткування — послуги, пов’язані
з видачею — ордера. Ставка — 30% неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян. Облік платників здійснюється органами обліку і розподілу
житла. Даний збір сплачується у бюджет через установи банків до
одержання ордера. Джерело сплати — особисті кошти одержувача ордера.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі.

Платники — фізичні особи, які реалізовують продукцію. Об’єкт —
оформлення і видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях.
Граничний розмір — 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для
постійно торгуючих об’єктів і 10% неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян за одноразову торгівлю. Облік здійснюють органи, які наділені
відповідними правами. Сплачується за рахунок власних коштів громадян.

Збір за використання місцевої символіки.

Платниками є фізичні особи, які використовують таку символіку з
комерційною метою. Ставка такого зборе для громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю не повинна перевищувати 5 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Дозвіл на використання місцевої символіки
(герб міста, назва чи зображення архітектурних історичних пам»яток)
видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Збір за паркування автотранспорту.

Платниками є фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціально
обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору встановлюється
в розрахунку за одну годину паркування, а її граничний розмір залежить
від місця паркування в

спеціально відведених місцях. Граничний розмір ставки не повинен
перевищувати 1% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а в

спеціально відведених місцях — 3%. Збір сплачується водіями на місці
паркування.

Податок з реклами.

Платники — фізичні особи, які рекламують своє діяльність чи
продукцію. Об’єкт оподаткування — вартість послуг за встановлення та
розміщення реклами. Гранична ставка — 0,1% вартості послуг за одноразову
рекламу і 0,5% за розміщення реклами на тривалий період. Облік платників
проводять органи, на які покладено функції розміщення реклами.
Сплачується під час оплати послуг. Джерело сплати — за рахунок
собівартості продукції (робіт, послуг) чи за рахунок особистих коштів.
Податок сплачується з усіх оголошень і повідомлень, які подаються з
комерційною метою за допомогою засобів інформації, афіш, плакатів, інших
технічних засобів на вулицях, майданчиках, будинках, транспорті та інших
місцях.

Проаналізуємо поступлення місцевих податків і зборів по
Хмільницькому району за період 2001 – 2002рр.

Таблиця 6

Аналіз поступлення до бюджету Літинського району місцевих податків і
зборів за період 2001 – 2002 рр.

Назва платежів 2000 2001 2002 Прогнозні надходження на 2003 рік

Загальна сума Питома вага Загальна сума Питома вага Загальна сума
Питома вага

Ринковий збір 9,0 23,68 10,0 18,18 16 20,81 20

Збір за видачу ордера на квартиру 0,5 1,32 0,2 0,36 — — 0,1

Збор за видачу дозволу на розміщення об»єкта торгівлі 24,0 63,16 38,0
69,09 52,0 67,62 65,0

Збір за право використання місцевої символіки 0,7 1,84 — — — — 1,0

Збір за паркування автотранспорту 3,5 9,21 6,3 11,45 7,5 9,75 8,5

Податок з реклами 0,3 0,79 0,5 0,92 1,4 1,82 1,7

Всього місцевих податків і зборів 38,0 100 55,0 100 76,9 100 96,3

Найбільшу питому вагу в місцевих податках і зборах, що сплачують
фізичні особи має збір на розміщення об’єктів торгівлі.Але якщо
проаналізувати всі надходження від фізичних осіб, то можна сказати, що
частка місцевих податків і зборів в бюджеті Літинського району досить
мала – 3,12%.

2.7. Особливості оподаткування фізичних осіб, що займаються
підприємницькою діяльністю.

Підприємництво — це безпосередня, самостійна, систематична, на
власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт та
надання послуг з метою отримання доходу, які здійснюється фізичними та
юридичними особами, зареєстровані як суб»єкти підприємницької діяльності
у порядку встаноленому чинним законодавством.

Загальні права та соціальні засади здійснення підприємницької
діяльності на території України та державної підтримки підприємництва
визначаєЗакон України «Про підприємництво».

Здійснення підприємницької діяльності проводиться на основі
наступних принципів:

— вільний вибір видів діяльності;

— залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

— вільне наймання працівників;

— залучення і використання матеріально — технічних, фінансових, трудових
, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;

— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів
, встановлених законом.

Законом України «Про підприємництво» визначені деякі категорії
громадян, яким не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю. До
них належать:

— військовослужбовці;

— службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки,
внутрішніх справ, державного нотаріату;

— службові особи органів державної влади і управління, які здійснюють
контроль за діяльністю підприємств;

— державні службовці.

Громадяни, що бажають займатися підприємницькою діяльністю,
зобов»язані отримати дозвіл місцевих органів влади за місцем постійного
проживання. На підставі цьго дозволу проводиться реєстрація громадян у
податковій інспекції і їм видаються патенти.

Згідно ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий
податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані
протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без
створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, які не
відносяться до доходів отриманих не за основним місцем роботи.
Оподатковуваним доходом вважається чистий дохід, тобто різниця між
валовим доходом і документально підтвердженими витратами.

Оподаткування фізичних осіб — суб»єктів підприємницької діяльності
може здійснюватись на умовах загальної системи оподаткування або на
умовах спрощеної системи оподаткування обліку та звітності.

Одним із видів загальної системи є оподаткування за фіксованим
розміром податку шляхом придбання патенту. За цією системою
оподаткування мають право займатися підприємницькою діяльністю
громадяни якщо:

— кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким
громадянином — платником податку, включаючи членів його сім»ї, які
беруть участь у підприємницькій діяльності , не перевищує п»яти;

— валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення
підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні
12 місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і
надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником
ринкового збору згідно з законодавством.

Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні
торгівлі лікерогорілчаними та тютюновими виробами. Фіксований податок
сплачується громадянином — платником податку до відповідного місцевого
бюджету за місцем його проживання. Документ, що засвідчує сплату податку
є підставою для видачі податковим органом патенту, в якому зазначаються
прізвище, ім’я, по — батькові цього громадянина, його ідентифікаційний
код, строк дії патенту, перелік осіб, які перебувають у трудових
відносинах з платником податку, або членів його сім’ї, що беруть участь
у підприємницькій діяльності, місце здійснення підприємницької
діяльності, назва органу, що видав патент. Форма патенту встановлюється
центральним податковим органом України.

Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу
заяву, які повинна містити інформацію про місце здійснення
підприємницької діяльності, перелік осіб, які будуть перебувати у
трудових відносинах з платником податку та їх ідентифікаційні коди або
членів його сім’ї, які будуть брати участь у здійсненні підприємницької
діяльності, а також інформацію про доходи від здійснення
підприємницької діяльності за останні 12 календарних місяці.

Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою
Радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не
можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за
календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку
діяльність самістійно.

У разі коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність
з використанням найманої праці або за участі у підприємницькій
діяльності членів його сім»ї, розмір фіксованого податку збільшуться на
50% за кожну особу.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької
діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включається до
складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного
року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається
до перерахунку загальних податкових зобов’язань такого платника податку
або осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його
сім’ї, що беруть участь і здійсненні підприємницької діяльності. У разі
сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від
ведення обліку доходів та витрат.

Платник фіксованого податку, особи, що перебувають у трудових
відносинах з ним, а також членів його сім’ї звільняються від сплати
нарахувань на Фонд оплати праці, відрахувань та зборів на будівництво,
реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального
користування України встановлених згідно Закону України «Про джерела
фінансування дорожнього господарства України», податку на промисел,
збору на обов’язкове соціальне страхування, а також придбання торгового
патенту згідно Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності».

Громадяни України, що займаються підприємницькою діяльністю без
придбання фіксованого патенту, щоквартально в сорокаденний термін після
закінчення кварталу, подають податковому органу декларації, а після
закінчення року — до 1 березня наступного року. В декларації
зазначаються суми одержаного доходу, витрат та сплаченого податку за
звітний період (квартал, рік).

Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у 5 — ти
денний термін після закінчення місяця з дня виникнення джерела доходу. У
ній вказується розмір фактичного доходу за перший місяць та розмір
очікуваного доходу до кінця поточного року. Нарахування авансових та
остаточних сум податку проводиться податковими органами у 15 — ти денний
строк з дня одержання декларації.

Відповідно до Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746/99
«Про внесення змін до Указу Президента «Про спрощену систему
оподаткування обліку та звітності» від 03.07.1998 року суб’єкт
підприємницької діяльності — фізична особа, які займається
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи має право
обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою оподаткування
обліку та звітності шляхом придбання свідоцтва про сплату єдиного
податку.

Для переходу на спрощену систему оподаткування обліку та звітності
суб»єкт малого підприємництва — фізична особа подає по органу податкової
служби за місцем державної реєстрації письмову заяву. Заява має бути
подана не пізніше ніж за 15 днів до початку кварталу, з якого він обирає
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком.

Суб’єкт малого підприємництва — фізична особа (далі платник єдиного
податку), не звільняється від обов’язку нарахування, утримання та
перерахування до бюджету сум прибуткового податку з доходів громадян,
які виплачуються найманим працівникам.

Якщо платник єдиного податку здійснює декілька видів
підприємницької діяльності, для яких встановлено різні ставки єдиного
податку, то ним придбавається одне свідоцтво і сплачується :

— єдиний податок за більшою ставкою, встановленою місцевою Радою у разі
здійснення діяльності за місцем державної реєстрації;

— єдиний податок за більшою ставкою, встановленою місцевою Радою за
місцем державної реєстрації у разі здійснення ним діяльності за межами
території місцевої ради, де він зареєстрований.

Пільги платнику єдиного податку незалежно від його соціального,
майнового або іншого стану не передбачені, Для рівномірності сплати
єдиного податку протягом року для платника єдиного податку
встановлюються звітні періоди, що є кратними кварталу. Відповідно до
йього платноку єдиного податку видається Свідоцтво з терміном дії не
менш як на квартал. Звітним періодом вважається кватрал після закінчення
якого платник єдиного податку протягом п’яти днів подає до податкового
органу звіт, в якому вказується сума помісячної сплати за продовження
свідоцтва, кількість найманих осіб, сума валового доходу, сума валових
втират та сума чистого доходу.

Розмір ставок єдиного подтку встановлюється місцевими радами і для
різних діяльностей вони різні, але не менше ніж 20 грн. і не більше ніж
200грн.(додаток Рішення Селищної Ради народних депутатів про
встановлення ставок єдиного податку). Фізичні особи придбавають
свідоцтво за 10 днів до початку звітного періоду.

Суб’єкти підприємницької діяльності не звільняються від придбання
торгового патенту якщо така діяльність підлягає патентуванню.

Торговий патент – це свідоцтво, що засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності займатися окремими видами підприємницької
діяльності. З 1 квітня 1998 року введено в дію Закон України від
10.02.1998 року «Про внесення змін до Закону України «Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності»», яким запроваджені такі види
торгових патентів:

платний торговий патент;

короткотерміновий торговий патент;

спеціальний торговий патент;

пільговий торговий патент.

Безплатний торговий патент з 1 квітня 1998 року втратив чинність .

Без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності
мають право здійснювати підприємницьку діяльність виключно з реалізації
таких видів вітчизняного виробництва як хліб і хлібобулочні вироби,
борошно пшеничне та житнє, сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна,
молоко і молочна продукція, продукти дитячого харчування, безалкогольні
наплої, яловичина та свинина, домашня птиця, яйця, риба, ягоди та
фрукти, еартопля та плподовоовочева продукція.

Вартість торгового патенту на здійснення трогівельної діяльності чи
надання побутових послуг встановлюється органами місцевогосамоврядування
залежно від місця знаходження пункту продажу товарів та асортименту
переліку товарів.

Вартість торгового патенту за календарний місяць в межах такиїх
граничних рівнів:

на території обласного центру – від 60 до 320 грн.;

на території міст обласного підпорядкування і районних центрів – від 30
до 160 грн.;

на території інших населених пунктів – до 80 грн.

Термін дії торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності
становить 12 календарних місяців.

Станом на 01.04.2003 року зареєстровано СПД 1871, в тому числіі за
березень 38 СПД і протягом березня припинили підприємницьку діяльність
28 чоловік. В 2002 році дещо підвищився показник відношення кількості
фізичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністюдо загальної
кількості зареєстрованих підприємців – 95,1%. Але це зростання не є
значним і тому не досить відчутно вплинуло на збільшення надходжень до
бюджету. Кількість громадян, що сплачували прибутковий податок у 2002
році збільшилася в порівнянні з 2000 роком з 420 чол. до 560 чол. , але
в 2002 році зменшилася кількість громадян, що викупили патент. Це можна
пояснити тим, що з введенням в дію Указу Президента України “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
перейшли 325 чол., що становить 22,72% від кількості зареєстрованих
підприємців. Крім того, майже 176 фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності зареєстровано платниками фіксованого податку,
що становить 24,46% від кількості зареєстровани (діаграма 6). В 2002
році план по надходженнях від оподаткування фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності становив 200500 грн., фактично надійшло
238900 грн. Отже, план було виконано на 119,15%. Питома вага надходжень
від оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю в
загальній сумі надходжень по прибутковому податку в 2002 році по
Хмільницькій ОДПІ становила 11,9%.

Особливості оподаткування доходів іноземних громадян та осіб без
громадянства. Оподатковуваний доход іноземних громадян та осіб без
громадянства, які мають постійне проживання в Україні визначається в
тому порядку , що й оподатковуваний доход громадян України. Доходи
іноземних громадян підлягають оподаткуванню прибутковим податком за
ставками визначеними в ст, 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок з громадян” і за умовами встановленими відповідними
його розділами для оподаткування доходів громадян України. Іноземні
громадяни, що мають постійне місце проживання в Україні і одержують
доходи як в Україні, такт і за її межами, подають декларації про
одержувані доходи до податкового органу за місцем діяльності в Україні
в епорядку встановленого цим Декретом. При цьому декларація про очікувні
доходи у поточному році подається іноземними громадянами протягом одного
місяця з дня прибуття в Україну незалежно від джерела одержання доходів.
На основі поданої декларації про оціночні доходи платникові
нараховується авансова сума податку. Пільги іноземним громадянам
надкаються в такому ж розмірі і на тих же підставах, що і громадянам
України. Як видно із вищевикладеного ,
питома вага прибуткового податку з доходів громадян (включаючи
оподаткування громадян за основним місцем роботи, оподаткування за не
основним місцем роботи та оподаткування фізичних осіб – суд’єктів
підприємниької діяльності ) в структурі надходжень від фізичних осіб
складає 81,82%, податку з власників транспортних засобів – 4,06%, плати
за землю — 4,83%, державного мита – 4,42% та інших податків і зборів,
що сплачуються фізичними особами – 4,87% .

Отже, можна зробити висновок, що в 2002 році прибутковий податок з
громадян є основним платежем серед інших, що надійшли до бюджету
Хмільницького району від фізичних осіб.

Розділ 3. Основні напрями та шляхи вдосконалення оподаткування доходів
фізичних осіб.

3.1. Принципи та основні напрями реформування оподаткування доходів
фізичних осіб.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту
виникнення держави. Податкова система – основа фінансово-кредитного
механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу
на економіку. В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та
визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом
прийняття відповідних законів.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази,
успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української
національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без
належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних
наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без
урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку
податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в
Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів
керівництва держави та її організаційних структур.[24, c. 9-11]

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної
податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і
роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією
із основних причин загострення економічної кризи.

Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш
актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та
інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення
повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як
існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду
в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до
бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні
функції. Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для
наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних
для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності
податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів,
податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та
посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише
на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким
чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова
повинна йти про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала
або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система України характеризується наступними
негативними рисами:

Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та
підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок
2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з
оподаткуванням.

Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та
поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість
за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше
100 роз’яснень та уточнень.

Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі
податків.

Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають
питання регулювання податкових відносин.

Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових
відносин. Так, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування»,
платники податків та зборів мають право подавати документи, що
підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та
ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення
податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на
шести сторінках у законі «Про державну податкову службу».

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної
податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи.
Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного
систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі
без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним
засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно
віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати
світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно
формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та
зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і
забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів
господарювання.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та
положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у
відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової
системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої
системи.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час
здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення
наступних завдань реформування податкової системи України:

Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи,
встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках
єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після
закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення
5-річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань
оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової
системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів
нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників
податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні
значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть
встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні
величини ставок акцизного податку.

Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які
регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість
місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не
раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено,
що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі,
крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри
податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за
правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія
передбачено цим актом.

Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування
забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному
законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та
зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та
визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки
місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен
стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних
і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом
законодавчої влади – Верховною Радою України.

Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить
збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти
розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених
верств населення та пріоритетних галузей українського господарства
здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально
незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під
оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму
доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб
та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників
податку з високим рівнем доходів.

Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств
населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні
оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх
адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування.
Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму
оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня
неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка
встановлюється Верховною Радою України.

Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо
оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове
оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими
категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої
Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II
групи.

З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до
об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій,
аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій,
суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному
соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну,
заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у
зв’язку із втратою годувальника.

В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде
встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері
оподаткування, у випадку неперевищення якої платник податку буде
звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і
повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у
разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії
повинні тлумачитись виключно на користь платника податків. Правове
регулювання податкових відносин базується на таких принципах
оподаткування:

принцип економічної обґрунтованості – встановлення податків та зборів
відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат та доходів бюджету;

принцип стабільності – незмінності видів податків та правил їх
нарахування і стягнення протягом тривалого періоду;

принцип передбачуваності – соціально-економічної обґрунтованості змін
податкового законодавства;

принцип антиінфляційної спрямованості податків – запобігання інфляції
шляхом оптимальних податкових вилучень;

принцип рівності – рівного обов’язку платників податків при рівних
умовах оцінки та розмірах доходів;

принцип стимулювання – формування економічної та правової зацікавленості
у здійсненні певної діяльності, виходячи з умов її оподаткування та
отримання більш високих доходів;

принцип економічності – співмірність витрат, пов’язаних зі стягненням
податків, з доходами, одержаними від їх збору.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в
Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би
врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та
визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування
податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі
функції:

встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій
території України;

визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових
органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим
законодавством;

встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання
обов’язків щодо сплати податків (зборів);

визначення форм та методів податкового контролю;

встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за
порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб
податкових органів;

встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів
та їх посадових осіб.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент
системи податкових відносин, визначено основні засади процесу
оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

склад податкового законодавства України, його дію в часі та
співвідношення з міжнародними договорами;

систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків
(зборів);

компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів;

коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з
них;

підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків
щодо сплати податків (зборів);

склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи
проведення податкового контролю;

види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення
(фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна,
цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а
також розмір податкових санкцій;

процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про
належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про податкові
правопорушення;

порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх
посадових осіб.

Податок на доходи фізичних осіб повинен виконувати функцію стимулювання
споживання населенням – для цього положеннями податкового законодавства
України розмір неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб має
бути прирівняний до розміру офіційної межи малозабезпеченості, а ставки
цього податку знижені. Передбачається, що переважна частина платників
будуть сплачувати цей податок за мінімальною ставкою: таким чином буде
забезпечено соціальну справедливість та реалізовано принцип економічної
обґрунтованості оподаткування.

До платників податку на доходи фізичних осіб повинні відноситись фізичні
особи: резиденти та нерезиденти України (громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства), за виключенням нерезидентів, які
мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України
та чинного законодавства.

Об’єктом оподаткування повинен бути сукупний дохід за календарний
(звітний) рік, який обчислюється шляхом зменшення суми валового доходу,
отриманого платником податку у звітному році, на суму податкових
вирахувань, конкретний перелік яких встановлюється податковим
законодавством.

3.2 Врахування існуючого рівня податкового навантаження
при реформуванні оподаткування доходів фізичних осіб.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо
відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів
податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення
оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів
господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої
функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається
раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких
має свої вади та позитивні риси. Встановлення рівних умов оподаткування
для всіх категорій платників податків та скасування безпідставних пільг
з оподаткування.

Механізм оподаткування доходів фізичних осіб повинен стати прозорим,
порядок нарахування простим і зрозумілім для всіх платників податку,
адже цей податок торкається майже всіх верств населення. Особливістю
запровадження цього податку має стати перенесення основного навантаження
по сплаті податку на тих фізичних осіб, які мають високий рівень доходу,
що дозволить мінімізувати податковий тиск на малозабезпечений прошарок
населення України.

Для більш повного відображення ситуації, яка склалася на
сьогоднішній час у економіці України щодо податкового тиску,
необхідним є аналіз ситуації на основі зроблених розрахунків
податкового навантаження на фізичних та юридичних осіб та їх
динамічне порівняння.

Основним критерієм ефективності податкової системи на сучасному етапі
розвитку економіки в Україні є показник податкового навантаження (ПН) на
різних суб’єктів господарювання. Так, у постіндустріальних країнах
вважається ефективним таке реформування податкової системи, яке
приводить до зменшення ПН на фізичних осіб.

Проаналізуємо дані табл. 1, оскільки дослідження розмірів податків,
які, сплачують різні суб’єкти господарювання, має передувати розрахункам
ПН.

Таблиця 1.

Розміри податків, які сплачуються юридичними (Ю/о), фізичними (Ф/о)
особами та підприємцями, тис. грн.

Роки Суб’єкти господарювання

У тому числі Надходження до Пенсійного фонду України і до Фонду
соціального страхування України

Разом доходи бюджету податкові надходження до бюджету неподаткові
надходження до бюджету

1997 Всього 27989810 21799850 2582568 10791527

Ю/о 16301732 10526696 2202179 10272002

Ф/о 9993888 9710094 249258 484246

Підприємці 1694187 1563057 131130 35200

1998 Всього 28370730 22191880 2051691 10874653

Ю/о 16014591 10199440 1799062 10352455

Ф/о 10546112 10185743 250452 476538

Підприємці 1810026 1806697 2177 35660

1999 Всього 33532000 25345407 4874457 13246307

Ю/о 18951275 11174647 4602492 12626654

Ф/о 11485913 11085550 262363 575711

Підприємці 3094812 3085210 9602 43942

2000 Всього 38822344 29952799 5445166 15880712

Ю/о 20745746 12384962 5085067 15140335

Ф/о 14254173 13770532 334979 687319

Підприємці 3822425 3797305 25121 53058

2001 Всього 44535391 36716735 7818656 21782600

Ю/о 18564219 11216205 7348015 20822564

Ф/о 19069387 18628780 440607 891443

Підприємці 6901785 6871751 30034 68593

Зауважимо, що 1997—2001 роки — це період істотного поліпшення
економічної ситуації в Україні й одночасного зростання обсягів ВВП, він
характеризується збільшенням обсягів податкових і неподаткових
надходжень до бюджету. Обсяги податкових надходжень у цей період
повільно зростали: з 21 799,8 млн. грн. у 1997 році до 36716,7 млн. грн.
у 2001-му (див. табл. 1). При цьому їх приріст становив 68,4%.

Обсяги ж неподаткових надходжень до бюджету різко зростали: з 2582,5
млн. грн. у 1997 році до 7 818,6 млн. грн. у 2001-му, і їх приріст
становив 202,7 %. Треба зазначити, що з обсягів неподаткових надходжень
вилучені суми, які надійшли до бюджету від приватизації, та власні
надходження бюджетних установ і організацій. Таким чином, відмітною
рисою періоду 1997—2001 років є великі темпи приросту обсягів
неподаткових надходжень, які майже у сім разів перевищують темпи
приросту розмірів податкових надходжень. Отже, збільшення неподаткових
надходжень до бюджету, яке спостерігається впродовж останніх років, не
повинно суттєво вплинути на рівень ПН.

Аналіз даних табл. 1 виявив такі характерні риси динаміки обсягів
податків: якщо у 1997 році абсолютна різниця між розміром усіх податків,
що їх сплачували юридичні й фізичні особи, становила 815,7 млн. грн., то
у 2001-му фізичні особи сплачували податків на 7412,5 млн. грн. більше
за юридичних осіб. Тобто за чинним розподілом ПДВ юридичні й фізичні
особи сплачували у 1998—1999 роках майже однакові за розміром суми
податків. Різке збільшення розміру податків, що їх сплачують фізичні
особи, у 2001 році пояснюється зростанням розміру прибуткового податку з
громадян із 6377 млн. грн. у 2000 році до 8774,9 млн. грн. у 2001-му.

Неподаткові платежі до бюджету здійснюються переважно юридичними
особами. Причому частка неподаткових надходжень від юридичних осіб
зросла з 85,27% у 1997 році до 93,9% у 2001-му.

Отже, під час аналізу абсолютних розмірів податків, що сплачуються
різними суб’єктами господарювання, складається враження, що ПН
перекладається на фізичних осіб. Для перевірки цього висновку розрахуємо
рівень ПН для різних суб’єктів господарювання на основі не тільки
розмірів податкових платежів та неподаткових надходжень, а й
обов’язкових внесків до позабюджетних фондів. Тоді, за аналогією з
позначеннями агрегатів грошової маси, для показників рівня ПН вводяться
відповідні позначення. Так, показник, що відображає рівень ПН тільки
щодо податкових платежів, позначається ПН1; показник рівня ПН щодо суми
податкових платежів і неподаткових надходжень — ПН2; показник рівня всіх
надходжень до бюджету — ПН3. Рівень ПН щодо всіх надходжень до бюджету
разом із обов’язковими внесками до позабюджетних фондів позначається
ПН4.

Рівні ПН на юридичних осіб розраховувались як щодо ВВП, як прийнято при
підрахунку індексів ПН у всіх країнах, так і щодо доданої вартості (ДВ),
яка створюється у провідних галузях економіки України. Отже, відношення
обсягів платежів, що їх сплачують юридичні особи, до обсягу ВВП дасть
змогу порівняти ПН в Україні з рівнем ПН у інших державах; розрахунки
показників рівня ПН щодо ДВ дадуть змогу визначити справжній обсяг ПН,
бо валова ДВ створюється саме в галузях матеріального виробництва.
Розрахунки ПН щодо вказаних показників наведені у табл.2.

Таблиця 2.

Розрахунок рівня ПН на юридичних осіб за період 1997—2001 рр.

Показники 1997 1998 1999 2000 2001

ВВП, млн. грн. 93365 103869 130442 170070 201900

Валова ДВ за галузями економіки, млн. грн. 82097 90814 108465 146087
173428

ПН ю1 (обсяг усіх податків щодо валової ДВ}, % 12,99 11,46 10,41 8,58
6,55

ПН ю3 (обсяг усіх надходжень до бюджету щодо валової ДВ), % 20,11
17,99 17,66 14,37 10,83

ПН ю4 (обсяг усіх надходжень до бюджету разом із обов’язковими внесками
до фондів щодо валової ДВ),% 32,78 29,63 29,43 24,86 22,99

Як свідчать дані табл. 2, обсяг усіх податків (ПН ю1) із юридичних осіб
відносно валової доданої вартості за аналізований період зменшився з
12,99% у 1997 році до 6,55% у 2001-му, тобто на 6,44%. Ця тенденція
притаманна всім платежам юридичних осіб. У цілому всі надходження до
бюджету, що їх сплачують юридичні особи, щодо валової ДВ (ПН ю3)
зменшилися з 20,11% у 1997 році до 10,83% у 2001-му. Це саме
спостерігається при розрахунку ПН ю4 щодо ВВП.

Рівень податкового навантаження на фізичних осіб розраховується на
основі розмірів податків, що ними сплачуються, плюс обов’язкові внески
до позабюджетних (соціальних) фондів. Оскільки податки фізичними особами
сплачуються в основному у сфері виробництва продукції та надання послуг,
то показники ПН ф1 розраховувалися відносно обсягу фонду оплати праці
(табл.3).

Таблиця 3.

Розрахунок рівня ПН на фізичних осіб

Показники 1997 1998 1999 2000 2001

Оплата пращ, млн. грн. 25600 26209 30657 43103 54980

ПН ф1 (обсяг податків, що їх сплачують фізичні особи, щодо фонду оплати
праці), %

37,93 38,86 36,16 31,95 33,88

ПН ф3 (обсяг усіх надходжень до бюджету, що їх сплачують фізичні
особи, щодо фонду оплати праці), %

39,04 40,24 37,47 33,07 34,68

ПН ф4 (обсяг усіх надходжень до бюджету разом із обов’язковими внесками
до фондів щодо фонду оплати пращ), % 40,93 42,06 39,34 34,66 36,31

Дані табл. 3 свідчать, що ПН ф4 знизилося з 40,93% у 1997 році до 36,31%
у 2001-му. При цьому розміри прямих податків становлять у середньому
35,41 % від обсягу платежів, що їх сплачують фізичні особи, решта 64,6%
— це непрямі податки. За своїм розміром ПН ф4 порівнянне з навантаженням
на економіку України в цілому, тоді як юридичні особи мають менший
рівень ПН.

Аналіз одержаних результатів допоміг виявити тенденцію до зниження рівня
ПН в Україні у період 1997—2001 років. Так, рівень ПН 4 для України в
цілому знизився на 8,69%, у тому числі для юридичних осіб — на 9,79%, а
для фізичних — на 4,26%. Загалом рівень ПНу4 в Україні нижчий за рівень
ПН 4 у більшості провідних країн Європи.

Таким чином можна зробити досить однозначний висновок, що
оскільки абсолютні й відносні величини ПН на фізичних осіб вищі, ніж на
юридичних, реформування податкової системи, спрямоване на зниження ПН на
юридичних осіб, очевидно, лише погіршить ситуацію у напрямі ще
більшого перекладання тиску на фізичних осіб.

На нашу думку реформування оподаткування доходів фізичних осіб
повинно проходити із поступовим зменшенням ставок податку на
доходи фізичних осіб і створенням усіх необхідних умов із
застосуванням іноземного досвіду задля виходу основної частини
доходів фізичних осіб зі сфери тіньової економіки. Лише таким
шляхом можна досягти у майбутньому збільшення надходжень до
бюджету, адже у простого платника податків не буде сенсу
приховувати свої доходи і заробляти собі мізерну пенсію.

3.3. Зарубіжний досвід використання прямих податків, як регулятора
доходів фізичних осіб.

Підтримка платоспроможного попиту одностайно визнається вітчизняними і
закордонними економістами однією із ключових умов досягнення
економічного зростання — заради котрого, власне, започатковувався курс
реформ. Збільшення такого попиту можливо лише зі збільшенням купівельної
спроможності кінцевих споживачів — говорячи простіше, добробуту, рівня
реальних прибутків населення.

Для стимулювання збільшення прибутків в Україні вже давно пропонується
полегшити їхнє оподатковування, і зокрема оподаткування заробітної
плати: понизити прибутковий податок із громадян і нарахування на фонд
заробітної плати підприємств. Однак віз і нині там. З одного боку, уряд
і депутати ніяк не можуть домовитися про прийнятну шкалу
оподатковування, а з іншого — спрацьовує стандартний аргумент податкової
адміністрації: знизьте податки — і подивимося, як ви забезпечите
видаткові статті бюджету. Та й у «розвитих країнах», мов, податки на
доходи громадян є однією з основних статей формування бюджетів (як
державного, так і місцевих).

Частка прибуткового податку в прибутках бюджету в 90-х роках у США, за
підрахунками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР,
OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х — понад 45%, у
Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європи ця
частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнам
Північної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до
50% прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країн
оподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами в
соціальні фонди.

Так, у Швеції дохід у розмірі не більш 209100 шведських крон
оподатковується муніципальним податком за ставкою приблизно 32 %. Дохід
понад ці суми оподатковується також національним податком 25 %. Таким
чином, максимальна ставка прибуткового податку (муніципального і
національного) — 57 %. Дохід від капіталу оподатковується окремо за
ставкою 30 %. Фізична особа, що знаходиться на території Швеції менше 6
повних місяців, має обмежену податкову відповідальність. Податок за
ставкою 25 % повинний бути утриманий роботодавцем при оплаті зроблених у
Швеції робіт і послуг. Нерезидент, що працює за наймом, не зобов’язаний
представляти декларацію про доходи в податкові органи. Велику частину
податку в соціальні фонди (33 % від валової заробітної плати, включаючи
вартість додаткових виплат і пільг) сплачує роботодавець, однак
працівник, вік якого не перевищує 65 років, повинен також сплачувати
внески на індивідуальне медичне страхування — 3,95 % і пенсійне
забезпечення — 1 %. З 1996 року був установлений граничний розмір
страхових внесків — 271500 шведських крон.

Практично у всіх країнах із податкової бази виключаються витрати,
пов’язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки, аліменти і
подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і роки стала
повальним явищем практично в усіх державах.

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Центральним
економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російської Академії наук (на
жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібні дослідження),
основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європі є:
зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ і
ставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваного
індивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового
податку; у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні
тенденції: ріст ставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ,
підвищення сукупної ставки нарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р.
істотних зміни більшості ставок не відбулося, але був скасований
спецподаток і податок на наднормативний фонд оплати праці. Лише 2000
року був початий процес прийняття нового Податкового кодексу, і
насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.

Відмінності у значеннях ставок прибуткового податку у світі дуже
значний: від мінімальної ставки — 3,1% у Швейцарії до 42% у Данії (у
середньому 20,4%), а максимальної ставки — від 35,7% до 63% у тих же
країнах (у середньому 51,1%).

У США максимальна ставка нижча і становить 31%. За даними ЦЕМІ РАН, у
1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставка зросла в 5 країнах,
понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах, максимальна ставка
підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і не змінилася в 5
країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна ставка підвищилася
в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна ставка понизилася в 3
країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості країн ставки залишилися
без змін. У середньому простежується тенденція до невеликого зменшення
ставок індивідуального податку на дохід (мінімальної на 2,2 пункти,
максимальної — на 2,9 пункти). Найбільш істотне зменшення ставок у
Норвегії, Данії, Фінляндії й Ірландії, де вони були вищими, ніж в інших
країнах Європи. Досить значно підвищилися податкові ставки в Бельгії і
Німеччині через уведення надбавок до прибуткового податку. Слід
зазначити, що в більшості країн щорічно або раз на два роки коректуються
податкові інтервали в зв’язку з інфляцією. У країнах, де застосовувалися
шкали з великою кількістю інтервалів — 10-20, до 1997 р. відбулося їхнє
скорочення до 5-10. Більше 10 податкових інтервалів встановлене в Греції
(15) і Люксембурзі (17). Середнє число інтервалів по країнах Західної
Європи дорівнює 7.

Сукупні ставки соціальних платежів, що являють собою суму усіх видів
нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р.
збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників — у 12
країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в
7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки
соціальних платежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7
країнах, а знизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи
(без Ісландії) склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в
порівнянні з 1991 р.) , а для працівників — 11,9% (ріст на 2,4 пункти).
Незважена середня сукупна ставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%.
Це означає, що превалює тенденція до росту ставок соціальних платежів.
Слід зазначити, що в тих 11 країнах, де соціальні податки стягуються по
окремих ставках на різні потреби, ріст сукупної ставки відбувався за
рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіття при зниженні
відрахувань на медичне страхування.

У зв’язку з обмеженістю наданих соціальними фондами благ у багатьох
країнах (США, Сінгапур, Австрія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія,
Нідерланди, Люксембург і Швейцарія) існують максимальні межі заробітку,
із якого стягуються соціальні внески, що знижує ступінь оподатковування
високих заробітків. Межі варіюються від 23 тисяч до 88 тисяч доларів США
в рік (приблизно від 1 до 3 середніх заробітних плат). У зв’язку з
інфляцією і ростом заробітків ці границі, як правило, щорічно
підвищуються на 5-10%, а за період 1991-1997 р. вони в середньому
збільшилися в 1,6 рази.

Таким чином, розвинуті країни продовжують політику «соціальної держави»,
залишаючи незмінними або збільшуючи відрахування в спеціальні фонди,
однак одночасно роблять спробу стимулювати збільшення доходів, знижуючи
ставки власне прибуткового податку. Як видно, ставки прибуткового
податку в Україні порівнянні зі ставками в найменш ліберальних у цьому
відношенні країнах Північної Європи, а ставки відрахувань у соціальні
фонди навіть перевищують скандинавські аналоги. При цьому невиправдано
низькими залишаються рівні прибутків, що оподатковуються високими
ставками. З урахуванням інфляції це приводить до щорічного падіння
реальних прибутків: відповідно до підрахунків економістів програми
TACIS, у 1999 році ставка податку на дохід, стягнутий з еквівалента 100
доларів, досягла рівня оподатковування… 300 доларів у 1995 році.
Беручи до уваги, що за українським законодавством підприємство, бажаючи
виплатити працівнику «чистими» еквівалент 100 доларів, повинно
передбачити в бюджеті еквівалент ще понад 72 доларів на прибутковий
податок, соціальні відрахування і нарахування на фонд зарплати, не
дивно, що зарплати вважають за краще тримати низькими або виплачувати їх
у «тіні», вивертаючись у всіляких схемах.

У результаті офіційна середня зарплата в Україні за підсумками 2000 року
— з урахуванням зростання на 35% у порівнянні з 1999 роком — становить
296 грн. на місяць (менше 55 доларів або 60 євро) — при офіційно
визнаному прожитковому мінімумі доходів понад 300 гривень. За цим
показником Україна безнадійно відстає не тільки від розвинених країн,
але і від сусідів у Центральній і Східній Європі, включаючи Болгарію і
Румунію. За даними Дойчебанка, середня нарахована (до сплати податків)
зарплата на місяць у 2000 році складала: Румунія — 135 євро, Болгарія —
143 євро, Латвія — 290 євро, Словаччина — 299 євро, Литва — 300 євро,
Естонія — 340 євро, Угорщина — 357 євро, Чехія — 414 євро, Польща — 522
євро, Словенія — 925 євро (середній у Євросоюзі рівень місячної зарплати
— 1852 євро). Не зайве нагадати, що рівень споживчих цін у Центральній і
Східній Європі порівнянний з українським, а в деяких країнах і нижче…

Те, що необхідно стимулювати зростання доходів населення, визнається
усіма — від уряду і депутатів до експертів-економістів незалежно від
громадянства. Але, як уже було сказано, страх загубити існуючі доходи
бюджету змушує чіплятися за грабіжницькі ставки і податкові діапазони.

Водночас давно відомо, що покладатися на обкладання доходів громадян як
основне джерело прибутків можуть тільки держави з економікою, що
постійно зростає, стабільною соціально-економічною ситуацією і низькою
інфляцією. Тільки такі чинники дають необхідне відчуття стабільності,
дозволяють витрачати значні бюджетні кошти на соціальні програми, що
створює для платників податків досить ясну картину того, на що йдуть
відрахування з їхніх доходів, і сприяє формуванню атмосфери солідарності
і відповідальності, на відсутність якої в наших громадян так скаржаться
вітчизняні податківці.

На початкових етапах економічного перехідного періоду прибутковий
податок не є важливим джерелом податкових надходжень. У перехідний
період дохід на душу населення невеликий, і економіка може
пристосовуватися до перехідних умов за рахунок подальшого скорочення
прибутків населення до поновлення економічного зростання.

Крім того, основним джерелом прибуткового податку в перехідний період є
відрахування з зарплат, і потрібно певний період часу для того, щоб
надходження з інших джерел прибуткового податку (відсотки, дивіденди,
дохід від малого бізнесу) стали ефективним податковим інструментом.

Країни з перехідною економікою повинні пристосуватися до нових
податкових концепцій, з урахуванням місцевих особливостей, а населення
повинно усвідомити, що сплата податків є його громадянським обов’язком.
Як і всякий процес, зв’язаний із масовою свідомістю, подібне ставлення
до податків розвивається досить повільно.

Тому на початкових етапах реформи частка бюджетних надходжень від
прибуткового податку повинна бути невелика. Важливо, щоб податок
стягувався за схемою, що забезпечує адаптацію економіки до цього
податку. Тоді усе більше людей будуть ставати платниками прибуткового
податку і/або платити більше податків — мірою зростання їхніх реальних
доходів.

З цих міркувань виходили й автори податкової реформи в Росії. Економічні
розробки авторів так званої «реформи Грефа» зводяться до того, що на
початкових етапах реформ досить запровадити найпростішу схему
оподатковування, що включала б у себе не оподатковуваний податком
мінімум, єдину (і низьку — біля 12%) ставку прибуткового податку і
помірні — до 25% — відрахування в соціальні фонди (обов’язкового
соціального, пенсійного і медичного страхування). У цілому відрахування
з доходів не повинні перевищувати 35-35,5%.

Відомо, що застосування цих теоретичних викладок на практиці в Росії
дало позитивний ефект. Навіть скептики визнають, що надходження від
прибуткового податку збільшилися як мінімум у півтора рази — це при
істотному зниженні ставок! Практично одномоментне збільшення надходжень
від прибуткового податку — без звичного для макроекономістів «лагу»
(тимчасового інтервалу між зміною правил гри і їхнім економічним
ефектом) аналітики пояснюють виходом значних обсягів заробітної плати з
«тіні».

Утім, зараз у російській пресі активно обговорюється питання, скільки ще
протриває дароване владою послаблення. Ще влітку 2000 року перший
віце-прем’єр І.Клебанов проговорився, що 13% ставка прибуткового податку
— «тимчасовий захід». Як тільки більшість підприємців почне вказувати
реальні доходи своїх працівників, уряд різко підніме ставки. А
виправдати різке заниження прибутків, що декларуються, буде вже дуже
непросто, і громадянам доведеться платити більш високий податок. До того
ж, терміни підвищення ставок не визначені законодавчо, і уряд може
внести відповідну пропозицію в будь-який момент. А якщо в цей момент
держава буде особливо гостро потребувати коштів (наприклад, на чеченську
кампанію, програму протиракетної оборони або інший дорогий проект), Дума
цілком може погодитися з урядом.

У цей момент це тільки припущення. Але вони істотно зменшують довіру до
реформи. Щоб позбутися подібних побоювань, терміни підвищення ставок
слід передбачити — надавши, приміром, п’ятилітній мораторій на їхнє
підвищення і/або прив’язавши терміни підвищення ставок до досягнення
визначеного середнього рівня доходів громадян.

Російський досвід дуже цікавий і міг би багато в чому бути використаний
Україною. Однак варто визнати і той факт, що єдина ставка прибуткового
податку в сьогоднішньому світі — швидке виняток, ніж правило.
Законодавці в ХХ столітті — і особливо після Великої Депресії і II
Світової війни — притримуються принципу справедливості і солідарності:
якщо більше заробив, більше поділись із суспільством — в обмін на
ефективність наданих суспільством публічних послуг. Крім чисто
економічного ефекту (збільшення надходжень у бюджет), така політика
сприяє легітимізації влади, підтримці її виборцями, більшість із яких
вірить в обов’язок багатих ділитися. Тому в переважній більшості країн
застосовується прогресивна шкала оподаткування доходів.

Крім Росії, на постсоціалістичному просторі єдина ставка застосовується
тільки в Естонії. Але там вона удвічі вища — 26% (із зниженою ставкою
10% для виплат по пенсійному страхуванню). У країні існує також єдиний
соціальний податок (33% фонду зарплати).

Інші держави, що виникнули на території колишнього СРСР, використовують
прогресивну шкалу оподатковування.

Наприклад, у Вірменії ставок три: 15, 25 і 30%.

У Киргизстані (до речі, одній з небагатьох держав, що мають податковий
кодекс — із 1996 року) — цілих шість:

до 5-кратної мінімальної річної заробітної плати (МГЗП) — 5% із суми
доходу; від 5 до 15-кратної МГЗП — сума податку з 5-кратної МГЗП + 10%
із суми, що перевищує її;

від 15 до 25-кратної МГЗП — сума податку з 15-кратної МГЗП + 15% із
суми, що перевищує її;

від 25 до 35-кратної МГЗП — сума податку з 25-кратної МГЗП + 20% із
суми, що перевищує її;

від 35 до 45-кратної МГЗП — сума податку з 35-кратної МГЗП + 30% із
суми, що перевищує її;

понад 45-кратну МГЗП — сума податку з 45-кратної МГЗП + 40% із суми, що
перевищує її; соціальні відрахування в Податковий кодекс Киргизстану не
включені — і Україна, до речі, ризикує повторити цей досвід.

В Узбекистані (також має Податковий кодекс — із 1998 року) — п’ять:

до 3-х кратного розміру мінімальної зарплати (МЗ) — 15%;

від 3 до 5 МЗ — податок до трьох МЗ+25% із суми, що перевищує їх;

від 5 до 10 МЗ — податок до п’ятьох МЗ+35% із суми, що перевищує їх;

від 10 до 15 МЗ — податок до десятьох МЗ+40% із суми, що перевищує їх;

понад 15 МЗ — податок до п’ятнадцятьох МЗ+45%із суми, що перевищує їх.

Високі ставки і дещо заплутаний порядок нарахування, а також низький
поріг для малих ставок (навіть зважаючи на те, що країни Середньої Азії
взяли за одиницю розрахунків мінімальну зарплату, а не сміховинний
неоподатковуваний мінімум, як в Україні) створюють проблеми з
нарахуванням і сплатою податків: податковий тягар залишається долею
громадян із низькими доходами, що до того ж не можуть піти в «тінь».

Утім, «лідери економічних реформ і європейської інтеграції» у регіоні —
Угорщина, Польща, Чехія, теж використовують різні моделі прогресивного
оподатковування.

Оподатковування доходів у Польщі досить істотне. Існують три ставки
прибуткового податку для фізичних осіб: 19% (прибутки до 32736 злотих на
рік — тобто більше 8000 доларів), 30% (32736-65000 злотих) і 40% (понад
65 тис. злотих).

Сукупний дохід зменшується на витрати, пов’язані з його придбанням, а
також суми дивідендів, відсотків, соціальних виплат і подібного, що
характерно для більшості держав. Однак існують і специфічні пільги —
наприклад, на житлове будівництво (вкладаючи гроші в будівництво п’яти
квартир, платник податків зменшує свій дохід на визначену квоту — 133
тис. злотих). Від прибуткового податку також звільняються (на 5-10
років) іноземні інвестори, що вклали 30 млн. доларів і більше.

Треба сказати, що податкове законодавство в Польщі переглядається, його
намагаються зробити більш ліберальним. Планується перехід до двох ставок
прибуткового податку — 22% і 32%, — а згодом і до єдиної ставки в 22%.
При цьому такі зміни проводяться в комплексі з іншими. Поступово
знижується, наприклад, також ставка прибуткового податку з юридичних
осіб: із 38% (у 1992 р.) до 30% (у 2000 р.), причому польський уряд має
намір продовжити цю тенденцію і довести цей рівень до 28% у 2001 і 22% —
у 2003 році. У такий спосіб уряд має намір реалізувати ідею про
«дзеркальне» відповідності ставок на прибутки фізичних і юридичних осіб,
щоб досягти «збалансованості в економіці».

Компенсувати це зниження ставок у Польщі передбачається традиційним для
країн ЄС шляхом: «підтягування» до максимального (22%) рівня ставок ПДВ
(сьогодні існують пільгові ставки 0% і 7%).

До того ж, у Польщі дуже істотні відрахування в соціальні фонди. У
залежності від прибутків, підприємства сплачують 19% або 40% податок на
фонд зарплати працівників. Стягується також збір у фонд соціального
страхування (близько 56%).

В Угорщині існують три ставки прибуткового податку. При річному доході
до 400 тис. форинтів застосовується ставка 20%. При доході від 400,001
до 1 млн. форинтів ставка розраховується як 80 тис. форинтів плюс 30%
суми, що перевищує 400 тис. форинтів. З прибутку 1000,001 форинта і вище
стягується 260 тис. форинтів плюс 40% суми, що перевищує 1 млн.
форинтів.

Неоподатковуваного мінімуму немає, хоча в країні ведуться дискусії про
необхідність його введення — як і про зниження максимальної (40%)
ставки.

Крім традиційних статей зменшення оподатковуваного доходу, угорське
законодавство передбачає ряд специфічних пільг. Так, особи, що
займаються приватним підприємництвом, можуть вилучати з доходу витрати,
понесені для його одержання (від утримування квартири й автомобіля до
прийому ділових партнерів). Існують також інші підстави для
відшкодування частини податку. Так, особи, що одержують менше 1 млн.
форинтів у рік, мають право в період заповнення декларації
(лютий-березень) одержати назад 10% сплаченого податку. Якщо дохід
родини не перевищує 45 тис. форинтів на місяць на людину, на місяць
повертається 1700 форинтів на кожну дитину — до досягнення дітьми
повноліття або закінчення стаціонарного відділення вузу. Родини з трьома
і більше дітьми щомісяця одержують відшкодування 2600 форинтів на кожну
дитину.

Відрахування в соціальні фонди невисокі: 11% валової зарплати, із яких
8% йде в Пенсійний фонд, а 3% — у фонд охорони здоров’я.

Законодавство про оподатковування доходів у Чехії істотно відрізняється
від інших країн регіону — там відсутні спеціальні відрахування в
позабюджетні й інші соціальні фонди.

Тому ставки прибуткового податку досить високі: річний дохід до 102 тис.
крон оподатковується за ставкою 15%; при доходах від 102 тис. крон до
204 тис. крон, стягуються 15300 крон плюс 20% суми, що перевищує 102
тис. крон; при доходах від 204 тис. крон до 312 тис. крон — 35700 крон
плюс 25% суми, що перевищує 204 тис. крон; для доходів понад 312 тис.
крони застосовується ставка 32%.

А вже зібраний прибутковий податок розподіляється між Пенсійним фондом,
фондами соціального і медичного страхування.

Зменшення бази прибуткового податку також в основному має соціальну
основу і пов’язане з тим, чи має платник податків на утримуванні не
працюючих членів родини: дружину, літніх батьків, дітей, інвалідів та
інше. Зменшення податку для глави такої родини — спосіб державної
підтримки, своєрідна соціальна дотація.

Постсоціалістичні країни південно-східної Європи також застосовують
традиційні шкали оподатковування доходів.

Так, у Болгарії розрахунок прибуткового податку за рік робиться за такою
схемою:

до 1200 болгарських левів у рік не оподатковуються;

1200-1620 левів — 20% перевищення 1200;

1620-4800 левів — 84 лева+26% перевищення 1620;

4800-16800 левів — 910,80 левів +32% перевищення 4800;

понад 16800 левів — 4750,80 левів+38% перевищення 16800 левів.

Однак доходи з основного місця роботи оподатковуються дещо інакше, ніж
сукупний дохід: відповідні відрахування робляться щомісяця за такою
схемою:

до 100 левів на місяць — не оподатковується;

100-135 левів — 20% перевищення 100;

135-400 левів — 7 левів +26% перевищення 135;

400-1400 левів — 75,90 левів +32% перевищення 400;

понад 1400 левів — 395,90 левів +38% перевищення 1400.

Роботи за контрактом оподатковуються за ставкою 15% — але наприкінці
року робиться перерахунок за зазначеною вище схемою, і до 35% платежів
може бути повернуто. Управляючі та члени рад директорів оподатковуються
за ставкою 15%, і після перерахунку до 25% може бути повернуто.

Крім неоподатковуваного мінімуму в 100 левів щомісяця і традиційних
статей зменшення податкової бази, передбачено також звільнення від
податків доходів від операцій із нерухомістю; а от послаблень у зв’язку
з утримуванням непрацюючих членів родини немає.

Роботодавці і працівники платять також відрахування в соціальні фонди:
соціального страхування, боротьби з безробіттям і медичного страхування.
У фонд соціального страхування роботодавці платять 26,3% фонду зарплати,
працівники — 6,4% валової зарплати. У фонд боротьби з безробіттям
відповідні відрахування складають 3,2% і 0,8%. У фонд медичного
страхування відраховуються 4,8% і 1,2% відповідно. Ці платежі
відраховуються з валової зарплати, але із суми, що не перевищує 10
мінімальних зарплат (мінімальна зарплата — 79 левів).

Цікаво також оглянути досвід іншого сусіди України — Туреччини,
демографічні показники якої схожі з українськими, а економічні набагато
Україну випереджають.

Прибутковий податок стягується за прогресивною шкалою:

до 2 млрд. турецьких лір у рік — 15%;

2-5 млрд. лір — 300 млн. лір +20% перевищення 2 млрд.;

5-10 млрд. лір — 900 млн. лір +25% перевищення 5 млрд.;

10-25 млрд. лір — 2,15 млрд. лір +30% перевищення 10 млрд.;

25-50 млрд. лір — 6,65 млрд. лір +35% перевищення 25 млрд.;

понад 50 млрд. — 15,4 млрд. лір +40% перевищення 50 млрд.

Від податку звільняються люди «вільних професій» (художники,
письменники, винахідники і т.п.), доходи від здачі в оренду житлових
приміщень, кошти, що спрямовуються на інвестиції, а також традиційний
набір «витрат, пов’язаних з одержанням доходу», витрат на утримування
непрацюючих членів родини, соціальні виплати, відсотки і т.д.

Таким чином, для систем оподатковування доходів у сучасних країнах
характерні досить високий неоподатковуваний мінімум, значні податкові
діапазони (інтервали в значеннях доходів, оподатковуваних за однією
ставкою), обкладання малих і средньо-малих доходів за низькою ставкою. У
свій час автори податкового законодавства цих країн не побоялися
відмовитися від «визискування бідних», і в результаті одержали і високий
рівень доходів громадян, і значні надходження в бюджет.

Досвід Росії із запровадженням єдиної ставки податку є безперечно
вдалим. І усе ж при реформуванні податкового законодавства України варто
врахувати недоробки росіян, особливо в частині стабільності нових
податкових умов. Необхідно або відразу передбачити більш високу ставку
для високих (більше 1000 доларів) доходів, або чітко визначити терміни й
умови запровадження прогресивної шкали, або оголосити тривалий (понад 5
років) мораторій на зміну умов обкладання доходів.

У цілому, досвід сусідів України свідчить про те, що побоювання
«бюджетних втрат» у результаті відмови від «визискування бідних» не
мають під собою ґрунту. Як відомо з давніх часів, краще зібрати небагато
з багатьох, ніж у деяких побагато.

3.4 Практичне впровадження нових механізмів оподаткування доходів
фізичних осіб.

Концепція законопроекту „Про податок на доходи фізичних осіб”
послідовніше відображає підхід, згідно з яким до сукупного доходу
платника податку зараховуються усі види доходів, одержаних із будь-яких
джерел упродовж податкового періоду. Тим часом можна стверджувати, що
новий законопроект зменшує податкове навантаження на доходи більшості
платників податку. Але механізм оподаткування, який запроваджується, за
своєю суттю складніший, ніж саме питання оподаткування доходів. Основні
елементи механізму значно відрізняються від чинних.

Передбачається також уведення нової податкової шкали зі ставками на
рівні 10, 15, 20 відсотків. Верхню межу першої шкали ставок податку
визначено на рівні 600 грн.

Однак нова шкала оподаткування не основна і до того ж не єдина зміна в
системі оподаткування доходів фізичних осіб, через що предметом розгляду
цієї статті є основні новації, які впроваджуються в систему
оподаткування доходів фізичних осіб.

Змінюється структура доходів, які підлягають оподаткуванню. Згідно з
визначенням, наведеним у законопроекті, доходом фізичної особи
визнаються сума будь-яких коштів, вартість матеріальних і нематеріальних
цінностей, цінних паперів, інших об’єктів матеріальної і нематеріальної
власності, що мають вартість, які одержані платником податку або
нараховані на його користь протягом оподатковуваного періоду із джерел
як на території України, так і за її межами.

Залежно від місця і підстав для одержання доходи фізичних осіб із метою
оподаткування передбачається поділяти на основний дохід і неосновний.

Основним доходом визнаються доходи, одержувані платником податку як
заробітна плата (інші прирівняні до неї виплати або відшкодування) від
працедавця, якого визначено як місце отримання основного доходу; як
дохід від провадження підприємницької або іншої незалежної професійної
діяльності; як плата за виконання громадських робіт, що фінансуються за
рахунок бюджету; як стипендія, грошове чи речове забезпечення, що
виплачуються студентам, учням, аспірантам, ординаторам,
військовослужбовцям; як пенсійні виплати, ануїтети, інші види
страхування ризиків життя.

Неосновним доходом с будь-який дохід, отриманий платником податку з
інших джерел, ніж місце отримання основного доходу.

Залежно під режиму оподаткування доходи, які одержує фізична особа,
поділяються законопроектом на три групи;

— валові доходи, що оподатковуються у складі сукупною оподатковуваного
доходу;

— доходи, що вилучаються з валового доходу і не піддягають
оподаткуванню:

— доходи, які підлягають кінцевому оподаткуванню за їхньої виплати
і.

як правило, не беруть участі у розрахунку сукупного оподатковуваного
доходу.

До основних доходів зараховуються доходи, що надаються громадянам згідно
з умовами трудового або цивільно-правового договору; доходи у вигляді
авторської винагороди, роялті, інших неодноразових виплат спадкоємцям
платника податку; доходи у вигляді подарунків, що перевищують
встановлені законом межі; доходи від надання майна «в оренду або
суборенду; прибуток від операцій із цінними паперами; доходи у вигляді
успадкованого майна (з урахуванням встановлених законом правил); виграші
й призи за азартні ігри; інші доходи, крім доходів, що вилучаються із
валового доходу або кінцево оподатковуються при їх виплаті.

До доходів, які вилучаються із валового доходу, законопроектом віднесено
суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій,
компенсацій і винагород, що сплачуються за рахунок бюджету або державних
соціальних фондів згідно із законодавством; суми пенсій, отримуваних
платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету; суми аліментів;
кошти або майно, одержані як подарунки у межах, установлених законом;
частина доходів, одержаних унаслідок продажу житлового будинку або
квартири; сума, сплачена працедавцем на користь навчальних закладів у
рахунок компенсації вартості навчання, а також деякі інші види доходів.

Доходами, що підлягають кінцевому оподаткуванню, визнаються неосновні
доходи, отримані у вигляді заробітної плати, інших прирівняних до неї
виплат і нарахувань; доходи, отримані від надання и оренду земельних
ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв),
майнових паїв; відсотки за депозитами та вкладами у комерційних банках
(крім виплат відсотків особам, що визнаються рантьє); дивіденди й деякі
інші види доходів.

Змінюється склад доходів, що не зараховуються до валового доходу.
Законопроектом не передбачено вилучення зі складу оподатковуваного
доходу сум, отриманих у результаті відчуження майна, що належить
громадянам на правах власності, за нотаріальне посвідчення або за
операції, з відчуження якого сплачується державне мито чи плата за
вчинення нотаріальних дій. Як відомо, нині практично всі договори
купівлі-продажу нерухомості, цінних паперів, іншого майна, що належить
фізичним особам, укладаються у нотаріально посвідченій формі. Це дає
змогу обмежити видатки, пов’язані з укладанням таких договорів, сплатою
державного мита у розмірі 1% від суми договору і відрахувань до
Державного пенсійного фонду у такому ж розмірі.

Іншим суттєвим обмеженням у складі доходів, що не зараховуються до
валового доходу, для багатьох громадян стане встановлення
п’ятивідсоткового податку на доходи фізичних осіб, одержувані ними за
вкладами у комерційних банках і небанківських фінансово-кредитних
установах.

Для повнішого уявлення про інші зміни, що відбулися у складі доходів,
які не зараховуються до валового доходу, пропонуємо ознайомитися із
таблицею, у якій зіставляються вимоги Декрету Кабінету Міністрів України
і проекту Закону «Про податок на доходи фізичних осіб» до оподаткування
окремих видів доходів громадян.

Таблиця 4.

Порівняння вимог щодо оподаткування окремих видів доходів громадян.

Вид доходів

Вимоги до оподаткування

згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок
із громадян»

згідно з проектом Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб»

1 2 3

Пенсії повністю не оподатковуються не оподатковуються пенсії, отримувані
з Пенсійного фонду України чи бюджету, а також від недержавних пенсійних
фондів у розмірах, встановлених законодавством

Аліменти повністю не оподатковуються не оподатковуються аліменти, що
були попередньо оподатковані цим податком

Відсотки за грошовими

вкладами, іменними ощадними сертифікатами повністю не оподатковуються
оподатковуються за ставкою 5 %

Доходи, отримані від розміщення коштів у цінні папери, емітовані
Міністерством фінансів України

повністю не оподатковуються

не оподатковуються доходи від цінних паперів, емітованих Міністерством
фінансів України на користь фізичних осіб

Виграші у державну лотерею повністю не оподатковуються повністю не
оподатковуються

Кошти або майно, які

надходять платнику податку

внаслідок перерозподілу

власності подружжя

у зв’язку із розлученням

повністю не оподатковуються не оподатковуються, крім частини спільної
власності подружжя

Суми, одержані громадянами за обов’язковим і добровільним
страхуванням Не оподатковуються, за винятком випадків, коли
страхові внески з накопичуваного страхування здійснюються за
рахунок коштів підприємств, установ, організацій. Не
оподатковуються у розмірах, встановлених законодавством

Суми, одержані в результаті успадкування Не оподатковуються, за
винятком сум авторської винагороди, одержуваних неодноразово
спадкоємцями (правонаступниками) авторів творів з науки, літератури
і мистецтва, а також відкриттів, винаходів і промислових зразків.
Не оподатковуються у розмірах встановлених законодавством

Суми, одержані в результаті дарування від фізичних осіб Повністю
не оподатковуються Не оподатковуються у розмірах встановлених
законодавством

Суми, одержані в результаті відчуження майна, що належить
громадянам на правах власності, за нотаріальне посвідчення або
за операції, з відчуження якого сплачується державне мито чи
плата за вчинення нотаріальних дій Не оподатковуються, крім
доходів, одержуваних від реалізації продукції та іншого майна в
результаті здійснення ними підприємницької діяльності
оподатковуються

Вартість путівок Не оподатковується вартість путівок на лікування,
відпочинок і в дитячі оздоровчі табори, крім туристських і
міжнародних Не оподатковується вартість путівок, які надаються
платнику податку, для відпочинку в межах України дітей віком до
18 років включно, а також резидентів – інвалідів І та ІІ груп
незалежно від їхнього віку

Плата за навчання Не оподатковуються суми за утримання та
навчання дітей у дошкільних виховних закладах, закладах загальної
середньої, професійно — технічної освіти, а також у державних
вищих навчальних закладах освіти, розташованих на території
України, за рахунок фізичних або юридичних осіб. Не
оподатковуються суми компенсації вартості середньої або вищої форм
освіти навчання платника податку, а також вартості освіти
платника податку, пов’язаної з підготовкою або перепідготовкою за
профілем його діяльності або загальним виробничими потребами його
працедавця

Матеріальна допомога (крім благодійної допомоги) Не оподатковуються
суми допомоги, вартість подарунків (призів), що надаються один
раз на календарний рік у межах розміру прожиткового мінімуму,
встановленого законом на працездатну особу, за рахунок юридичних,
фізичних осіб і громадських організацій оподатковуються

Змінюється порядок застосування шкали оподаткування основного доходу
фізичних осіб. Відповідно до законопроекту оподаткування основного
доходу здійснюється з джерела його виплати за місячними податковими
шкалами й ставками, розрахованими на базі річної податкової шкали з
одночасним застосуванням відповідних податкових соціальних пільг.

Податкова шкала податку на фізичних осіб, запропонована авторами
законопроекту, та порядок її застосування суттєво відрізняються від
чинного режиму визначення зобов’язань із прибуткового податку.

Шкала оподаткування, за якою утримується прибутковий податок нині,
передбачає визначення податкових зобов’язань для кожного окремого місяця
протягом року. Після закінчення календарного року визначається сума
сукупного річного оподатковуваного доходу і здійснюється перерахунок
прибуткового податку виходячи із середньомісячного доходу, з урахуванням
сплаченого (утриманого) протягом року податку з місячних доходів.

Базова шкала оподаткування, передбачена законопроектом, містить не
місячні, а річні розміри податку. Шкала податку на січень визначена у
розмірі 1/12 річної шкали. Податкова шкала на кожен наступний місяць
розраховується шляхом щомісячного збільшення граничних значень кожної
попередньої податкової шкали на 1/12 річного значення. У січні
розрахунок податку здійснюється для доходів за січень, у лютому — для
доходів за січень і лютий, у березні — за січень, лютий і березень і так
далі. Внесенню до бюджету при виплаті доходів за місяць підлягає різниця
між сумою нарахованого із сукупного доходу податку і податку, що був
сплачений у попередніх місяцях. Таким чином, передбачається здійснення
щомісячного перерахунку податку з фізичних осіб протягом року.

Нові правила розрахунку сум податку з фізичних осіб дають змогу уникнути
переплат податку до бюджету у разі, якщо доходи фізичної особи за місцем
основної роботи змінюються протягом року. Нова система запобігатиме і
традиційному січневому падінню надходжень до бюджету за цим податком,
спричиненому зменшенням податкових платежів на суми пере утриманого
протягом року податку, що повертаються працівникам за результатами
річного перерахунку.

Запроваджується механізм урахування податкових соціальних пільг при
оподаткуванні доходів

Механізм урахування податкових соціальних пільг при оподаткуванні
доходів громадян, передбачений чинним Декретом Кабінету Міністрів
України «Про прибутковий податок із громадян», передбачає надання
окремим категоріям громадян права на зменшення розміру оподатковуваного
доходу на суму, визначену у певній кількості неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян. Так, громадяни, які постраждали від Чорнобильської
катастрофи і віднесені до І або II категорій, а також інваліди війни І
групи мають право зменшити оподатковуваний дохід на 10 неоподатковуваних
мінімумів, що на даний момент становить 170 гривень; батьки і один із
подружжя військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали
безвісти при виконанні службових обов’язків, можуть зменшити
оподатковуваний дохід на 5 неоподатковуваних мінімумів, що дорівнює 85
гривням.

Згідно з проектом надання податкових соціальних пільг передбачається
шляхом зменшення не оподатковуваного доходу, а безпосередньо сум
нарахованого на доходи фізичної особи податку.

Розробники проекту також відмовилися від встановлення податкових
соціальних пільг у неоподатковуваних мінімумах. Натомість розміри таких
пільг передбачається пов’язати зі шкалою оподаткування доходів фізичних
осіб.

Податок, що підлягає сплаті із сукупного оподатковуваного доходу особою,
яка має право на податкові соціальні пільги, зменшується:

на 2 % від верхнього значення податкової шкали, встановленого для

січня (12 грн.) особам, річна заробітна плата яких не перевищує 72 000
грн.;

на 1 % від верхнього значення податкової шкали, встановленого для

січня (6 грн.) (додатково до вищезазначеної пільги):

самотнім матерям або батькам (опікунам, піклувальникам);

особам, що утримують дитину — інваліда І та II груп;

особам, що мають 3 або більше дітей;

особам, віднесеним до І і II категорій осіб, що постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи;

учням, студентам, аспірантам, ординаторам, військовослужбовцям строкової
служби;

— на 4 % від верхнього значення податкової шкали, встановленого для

І січня (24 грн.):

Героям Радянського Союзу або повним кавалерам ордена Слави;

учасникам бойових дій під час Другої світової війни, а також працівникам
тилу;

інвалідам І і II груп;

колишнім в’язням концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання
під час Другої світової війни, а також репресованим особам;

особам, які були насильно вивезені з території колишнього СРСР під

час Другої світової війни на території держав, що перебували у стані
війни з

СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

особам, що перебували на блокадній території колишнього Ленінграда

(Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період із 8 вересня 1941 року
до

27 січня 1944 року.

У разі, якщо платник податку має право на податкову соціальну пільгу з
двох або більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один
раз із підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Запроваджується новий елемент податкового механізму — податковий кредит

Законопроектом передбачено, що за наслідками звітного податкового року
платник податку має право нарахувати податковий кредит.

Податковим кредитом згідно із законопроектом визнається сума
(вартість): витрат, котрих зазнав платник податку протягом звітного
року, на яку дозволяється зменшення суми його валового доходу,
одержаного за наслідками року. ; До витрат, що визнаються податковим
кредитом, передбачено зараховувати: суму відсотків, сплачених за
користування іпотечними кредитами; суму коштів або вартість майна,
переданих у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим
організаціям; суму коштів, сплачених платником податку на користь
навчальних закладів для компенсації вартості середньої або вищої освіти;
суму коштів, сплачених на користь закладів охорони здоров’я для
компенсації вартості платних послуг за лікування; витрати на утримання
нерухомого майна, що надається в оренду, та низку інших витрат у
випадках, визначених законом.

До складу податкового кредиту можуть бути зараховані лише витрати, що
підтверджені документально — фіскальним або товарним чеком, касовим
ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами, що
ідентифікують продавця товарів і визначають суму таких витрат.

Спрощується порядок оподаткування та декларування неосновних доходів

Як чинним законодавством, що регулює порядок стягнення прибуткового
податку, так і проектом Закону України «Про податок із доходів фізичних
осіб» передбачається здійснення за наслідками року перерахунку сум
утриманого податку з метою визначення суми річних податкових
зобов’язань. Для цього платники податку зобов’язані подавати до
податкового органу декларацію про річний сукупний дохід. Однак цим і
обмежується схожість чинної та майбутньої систем оподаткування в частині
визначення суми річних податкових зобов’язань.

По-перше, проектом передбачається суттєва зміна складу оподатковуваного
доходу, то є базою для розрахунку суми річних податкових зобов’язань.

Чинна система оподаткування неосновних доходів, встановлена Декретом
Кабінету Міністрів України, передбачає обов’язкове зарахування до складу
сукупного річного оподатковуваного доходу усіх неосновних доходів,
отриманих громадянином протягом звітного року, незалежно від того, чи
оподатковувалися такі доходи за їх виплати.

Запропонована розробниками проекту система оподаткування, як уже
зазначалося, виокремлює зі складу сукупних доходів громадян доходи, що
підлягають кінцевому оподаткуванню за їх виплати. Платник податку, що
отримував такі доходи протягом звітного року, не зобов’язаний
зараховувати їх до річного сукупного оподатковуваного доходу, хоча має
право зробити це за власним бажанням.

По-друге, проектом розширено коло осіб, що мають право не подавати
декларації про річний сукупний оподатковуваний дохід.

Згідно з чинним Декретом не подавати декларації мають право лише особи,
які отримували доходи лише за місцем основної роботи, а також особи,
доходи яких з інших джерел, ніж основне місце роботи, не перевищують
законодавче встановленого розміру.

Проект передбачає обов’язкове подання декларації про річний сукупний
оподатковуваний дохід лише особами, неосновні доходи яких не відносяться
до доходів, що підлягають кінцевому оподаткуванню. Інші платники податку
мають право подавати декларацію за власним бажанням. Встановлюються
спеціальні правила оподаткування операцій із нерухомістю

Хоча Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із
громадян» не кваліфікує операції з нерухомістю як такі, що звільняються
від оподаткування, вимоги проекту щодо зарахування доходів від продажу
житлових будинків і квартир до складу сукупного оподатковуваного доходу
необхідно визнати новацією у системі оподаткування доходів фізичних
осіб. Тривалий час операції з їх купівлі-продажу не супроводжувалися
виникненням зобов’язань зі сплати прибуткового податку, оскільки Декрет
вилучає зі складу оподатковуваних доходів доходи від продажу майна за
нотаріально посвідченими договорами. Договори ж, що передбачають
купівлю-продаж нерухомості, згідно з чинним законодавством підлягають
обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Проект передбачає скасування права платників податку на вилучення з
оподатковуваного доходу коштів, отриманих від продажу майна за
нотаріально посвідченими договорами. Натомість запроваджується
спеціальний порядок оподаткування чистого доходу від продажу (обміну,
інших видів відчуження) житлових будинків, квартир, інших об’єктів
нерухомого майна.

Цей порядок передбачає різну методику визначення чистого доходу від
продажу житлового будинку, квартири, що використовувалися як місце
постійного проживання платника податку, та відчуження інших об’єктів
нерухомості.

Сума чистого доходу, отриманого платником податку від продажу житлового
будинку (квартири), який використовувався як основне місце проживання
фізичної особи і був придбаний таким платником податку після набуття
чинності цим законом, розраховується як різниця між валовим доходом,
отриманим унаслідок такого продажу, й витратами на придбання такого
житлового будинку (квартири), зменшена на 10% за кожний повний
календарний рік володіння таким житловим будинком (квартирою) починаючи
з третього календарного року, що йде за роком, на який припадає його
придбання.

Сума чистого доходу, отриманого платником податку від продажу інших
об’єктів нерухомого майна, розраховується як різниця між валовим
доходом, що дорівнює їх вартості, зазначеній у нотаріально засвідченому
договорі, але такій, що не менша за вартісну базу, встановлену для
певного об’єкта нерухомості згідно із законодавством, та валовими
витратами на придбання об’єкта нерухомої власності, засвідченими
нотаріально.

Обов’язок із внесення податку на доходи, отримані від операцій із
нерухомістю, передбачається покласти на нотаріусів. Іншим обов’язком
нотаріусів згідно з проектом стане надання податковому органу відомостей
про сторони договору.

Даний закон містить, окрім низки позитивних моментів щодо нових
методів оподаткування доходів фізичних осіб, також і достатньо
багато положень з якими важко погодитись, оскільки вони або суперечать
діючим законам України, прийнятим принципам та практиці оподаткування,
або ж містять норми, з якими неможливо погодитися в принципі і які
суперечать державній політиці. Можна навести декілька прикладів, які,
проте, не є вичерпним переліком таких «проколів».

У вище згадуваному Декреті було виписано досить конкретний механізм
визначення сум, які не враховуються або на які зменшується база
оподаткування при її визначенні. На це був спрямований не один декрет та
закон про внесення змін і доповнень. У проекті закону частину з цих норм
сформульовано загальними, подекуди незрозумілими фразами.

Згідно з пп. 3.3 ст. 4: «У разі коли суми коштів, що видаються на
відрядження, перевищують граничні розміри, розраховані відповідно до
Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», роботодавець
(самозайнята особа) зобов’язаний нарахувати та утримати під час виплати
такого перевищення податок у розмірі 30% суми перевищення за рахунок
такої суми». Незрозуміло, яким чином під час виплати коштів на
відрядження можна дізнатися про суму перевищення граничних розмірів?
Далі пп.3.8 цієї ж статті: «до розрахунку валового доходу платника
податку не включаються: «…вартість продукції, нарахованої членам
колективних сільськогосподарських підприємств відповідно до отриманої
заробітної плати…». Незрозуміло: «відповідно до отриманої» означає
«замість» чи «додатково до отриманої», і якщо перше, то що ж було
«отримано»? Крім того, як бути з тим, що продукцію тільки нарахували, а
реально її ще ніхто не отримав? Проблема вирішується досить просто: якщо
поміняти місцями «нарахованої» та «отриманої», все стає на свої місця,
але цього зроблено не було.

Законом фактично обмежуються права власників корпоративного майна. Так,
згідно з пп. 4.3 ст. 4 учасник товариства при виході з підприємства
отримує право на зменшення податкових зобов’язань на суму, яка йому
повертається лише у разі остаточної ліквідації юридичної особи. Це
означає, що учасник товариства не отримає такого права, якщо він
виходить з товариства (і забирає свій внесок до його статутного фонду),
яке при цьому не ліквідовується. Таким чином, законопроект суперечить
Закону України «Про власність», стаття 4 якого говорить: «Власник на
свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому
майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не
суперечать закону…». Ще одна норма — п. 3 ст. 10: «Зазначений
податок вноситься до бюджету одночасно з нарахуванням такої заробітної
плати та інших видів винагород». А як бути в такому разі підприємствам,
які не мають коштів для виплати зарплат і які їх тільки нараховують —
звідки візьмуться кошти для сплати податку?

Порушення порядку утримання і внесення до бюджету податку, згідно
проекту закону, прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування,
за яке передбачено не тільки адміністративну, але й кримінальну
відповідальність. Тобто, на відміну від Конституції, яка говорить, що
«ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за
вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку,
встановлених законом» (ст. 29), згідно з логікою законопроекту, якщо ви
допустилися помилки при обрахуванні податку, то маєте шанс потрапити за
грати без суду і слідства, оскільки ваш проступок автоматично буде
прирівняно до навмисного ухилення від сплати податку.

Особлива багато критики на адресу авторів проекту закону можна
закинути щодо оподаткування фізичних осіб — підприємців. По-перше,
якщо ви хочете обрати як спосіб оподаткування отриманих доходів
фіксований податок, ваш валовий дохід за попередній рік не повинен
перевищувати 10200 грн. (тобто 600 неоподатковуваних мінімумів
заробітних плат). Тепер ставка фіксованого податку не залежить від волі
місцевих адміністрацій, а законодавчо встановлюється в розмірі 1020
грн., які сплачуються рівними частками щокварталу, тобто по 255 грн.
Неважко порахувати, що це означає 85 грн. на місяць. Пункт 6 ст. 11
вбиває наповал: «У разі коли фізична особа обирає фіксований податок,
базою для нарахувань суми внесків на пенсійне страхування такої фізичної
особи є сума, не менша 420 неоподатковуваних мінімумів у звітний
податковий рік, поділена на кількість оподатковуваних періодів протягом
цього року». Якщо згадати, що ваш валовий річний дохід не повинен
перевищувати 600 мінімумів, то вам стане гірше, ніж погано. Тепер
фізична особа, згідно з п. 10 ст. 11 проекту закону, ще й «зобов’язана
мати банківський рахунок до запитання, який використовується для
розрахунків, у тому числі для оприбутковування готівки, отриманої у
зв’язку з провадженням підприємницької діяльності».

Ще один великий недолік закладено в оподаткуванні продажу фізичною
особою нерухомості. По-перше, законопроектом передбачено абсолютно різні
процедури нарахування податку на доходи від продажу нерухомості,
придбаної до і після набрання чинності законом. Відзначимо, що задля
здійснення податкового контролю договори купівлі-продажу або міни
зазначеного майна підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Щоправда, квартира чи будинок, придбані до того, як закон набере
чинності, не оподатковуються. Пільга діє тільки за умови, що дохід від
продажу нерухомості не перевищує 200 неоподатковуваних мінімумів зарплат
для самотньої фізичної особи, з наступними 100 мінімумами для кожного
додаткового члена сім’ї.

Перевищення суми оподатковується за ставкою 30%.Тобто квартира, в якій
мешкає сім’я у складі 4 чоловік, аби не оподатковуватися, має коштувати
не більше… 8500 грн.

Пам’ятаючи про те, що договір купівлі-продажу або обміну квартири
(будинку) повинен бути нотаріально засвідченим (оскільки в іншому разі
він вважається недійсним), стає цікаво: хто ж погодиться продати свою
квартиру трохи більше, ніж за 2 тис. доларів?

Водночас, згідно із законопроектом, вартість продажу не має бути меншою
вартісної бази, встановленої для такого об’єкта нерухомості, згідно із
законодавством або методом аналогій. Між іншим, щоб дістати право на
неоподатковуваний продаж квартири, слід перед тим прожити в ній… не
менше 3 років.

Зменшення ставки державного мита. Ще одна незрозуміла норма полягає в
тому, що комісійні (брокерські) винагороди, на суму яких ви можете
зменшити базу оподаткування при продажу квартири, необхідно сплатити у
безготівковому порядку.

Законопроект «Про оподаткування доходу фізичних осіб» містить декілька
просто курйозних моментів. Так, п. 5 ст. 10 передбачає впровадження
«податку на додаткові блага», з оподаткуванням якого постає низка
проблем. До визначення «додаткових благ» входять, зокрема, надані
фізичній особі за рахунок її роботодавця позики під проценти, нижчі за
ринкові.

Згідно з вітчизняним законодавством подібна позика вважається кредитом,
який можуть видавати тільки підприємства, що мають спеціальні дозволи на
здійснення подібної діяльності. І от запитання: законопроектом надається
право всім суб’єктам підприємництва надавати кредити чи ж дана норма діє
виключно для банків та інших кредитних установ, які мають право надавати
позики під проценти? І як бути з безвідсотковими позиками? Де гарантія,
що завтра податкова не почне розглядати їх, як такі, що видані під
відсотки, нижчі ринкових?

Пункт 6 ст. 21 говорить: «Майно, що перебуває у власності фізичних
осіб, які від’їжджають за кордон України на постійне місце проживання
або змінюють громадянство, вважається проданим у день подання заяви про
такий виїзд». Тобто майно ще перебуває у власності громадянина, той ще
нікуди не виїхав, а воно вже вважається проданим! Згідно із ст. 128
Цивільного кодексу України «Право власності (право оперативного
управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом або договором». Отже, подання
заяви про виїзд не може вважатися моментом передачі майна.

І таких прикладів можна привести ще багато. Це свідчить про те,
що даний законопроект був підготовлений не належним чином,
невраховані серйозні суперечності із уже існуючим законодавством,
закон містить досить багато просто таки абсурдних норм, які, у
разі прийняття цього закону, призведуть до численних правових
колізій і проблем із нарахуванням чи стягненням того чи іншого
виду податку. Тому маємо змогу зробити досить точний прогноз, що
даний закон, у такому вигляді, у якому він є на даний момент,
не буде прийнятий найближчим часом, а тому, у зв’язку із
розпочатою податковою реформою, буде доопрацьований із усуненням
існуючих помилок та включений до структури майбутнього
Податкового кодексу вже у якості окремого розділу.

Розділ 4. Організація охорони праці Хмільницької ОДПІ.

Гарантія безпечних умов праці та збереження здоров”я людей під час
трудової діяоьності належить до прілритетних напрямів державної політики
України. Подолавши багато хвороб і намагаючись продовжити життя , люди,
на жаль, не вміють захищати своє здоров”я під час повсякденної праці, і
смертність від нещасних випадків поступається лише числу жертв від
серцево – судинних та онкологічних хвороб.

За міжнародними статистичними даними , головною причиною нещастьє,
як правило, працююча людина. Останнім часом кількість виробничих травм
значно зросла внаслідок збільшення ціни помилки та адаптації людини до
небезпек та порушень правил безпеки. За числом загиблих на виробництві
Україна вдвічі перевищує загальносвітовий рівень, у 10 разів — рівень
Франції. Це вимагає суттєвого покращення підготовки спеціалістів у
галузі охорони праці взагалі і з урахуванням спеціифіки окремих професій
зокрема.

4.1.Структурна схема управління охорони праці Хмільницької
об’єднаної ДПІ.

Створення повністю безпечних умов та здорових умов праці – одне з
основних задач нашої держави, що тісно пов’ящане з розробкою та
вдосконалення методів управління охороною праці на всіх рівнях її
функціонуванн. Управління охороною праці у загальному ланцюгу діяльності
Хмільницька ОДПІ повинне бути складовою частиною , підсистемою
загальної системи управління установою, бо тільки при високому рівні
організації охорони праці можливо ефективно вирішувати усі інші
поставлені перед нею завдання.

У загальному вигляді управління охороною праці визначається як
сукупність дій, вибраних на основі певної інформації і спрямованих на
підтримку або поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої
програми.

………………………………………………………………………………….

Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження
здоров’я, та працездатності людини у процесі праці, професійна
підготовка і підвищення кваліфіфкації працівників з питань охорони
праці, вибір оптимальних режимів праці та відпочинку співробітників,
організація санітарно – побутового обслуговування працівників.

4.2. Аналіз умов праці на робочому місці.

Робоче місце – це обладнаний технічними засобами (засобами
відображення інформації, управління, допоміжним обладнянням) простір, де
здійснюється діяльність виконавця. Організацією робочого місця
називається система заходів щодо обладнання робочого місця засобами і
предметами праці та розміщення їх у певному порядку.

Вдосконалення організації робочого місця є однією з умов, що
спричиняють підвищення продуктивності праці, зменшенню дії несприятливих
факторів, тому питанню організації робочого місця тепер приділяється
значна увага. Дослідження показують, що при раціональній організації
робочого місця продуктивність праці зростає на 15 – 30%.

Однією з основних вимог до організації робочого місця є повна
відповідність засобів його оснащення змісту завдань, що виконуються з їх
допомогою. Вдосконалення умов та організації праці на робочому місці
призводить до:

створення передумов для більш ефективного використання різних флрм
поділу та кооперації праці;

раціонального розміщення засобів та предметів праціз урахуванням
антропометричних характеристик працюючих;

розробки нових засобів та методів праці на основі психофізіологічної
раціоналізації трудових процесів4

поліпшення засобів нормування праці шляхом встановлення опимальних
переметрів робочих навантажень;

формування сприятливих умов праці.

Більшість працівників Хмільницької ОДПІ у своїй діяльності
використовують електронно-обчислювальні машини. Як відомо, комп’ютери
негативно впливають на здоров’я людини, тому потрібно дотримуватися
певних вимог щодо обладнання робочого місця, де встановлюється
електронно-обчислювальна машина.

Якщо користування комп’ютером є основним видом діяльності, то він
розміщується на основному столі, як правило, з лівого боку. Якщо
використання персонального комп’ютера є періодичним, то він, зазвичій,
розміщується на приставному столі, переважно ліворуч від основного
робочого столу.

Робота користувачів комп’ютерів характеризується значним напруженням
зорового аналізатора, тому важливе значення має забезпечення
раціонального освітлення робочих місць. Зоровий дискомфорт може бути
викликаний неправильною орієнтацією робочих місць відносно світлових
отворів (вікон); неадекватними світловими характеристиками світильників
або неправильним їх просторовим розташуванням відносно робочих місць;
засліплюючою дією яскравих предметів, що знаходяться в полі зору
користувача (пряма близькість); дзеркальним відбиттям на екрані
предметів з високою яскравістю, що знаходяться за спиною коритувача
(відбитий блискіт); засвіченням екрана прямим чи розсіяним світлом
світильників.

Згідно з “Правилами охорони праці піч час експлуатації
електронно-обчислювальних машин” освітлення у приміщеннях Літинського
віділення ХОДПІ є змішанним (природне і штучне). Природне світло
проникеає через бічні світлопрорізи, які зорієнтовані на північ. Вікна
приміщень з відеотерміналвми мають регульовані пристрої для відкривання
(штори).

Штучне освітлення робочих місць обладнується системою загального
рівнрмірного освітлення. У приміщеннях, де переважають роботи з
документами, застосовується комбіноване освітлення, коли на робочих
місцях встановлюються світильники місцевого освітлення, які доповнюють
загальне освітлення.

У якісті джерел штучного освічтлення застосовуються люмінісцентні
лампи типу ЛБ. Це знижує можливість засліплюючої дії світла, відбитого
екраном.

Ефективність штучного освітлення приміщень залежить від правильного
обслуговування світильників. Забруднення ламп, світильників, скла
світлових отворів може знизити освітленість приміщень у 1,5 – 2 рази.
Тому світильники та віконне скло очищується не рідше ніж 2 рази на рік
та своєчасно проводиться заміна ламп, що перегоріли.

На комп’ютеризованих робочих місцях виникає шум, джерелами якого є
вентилятори системного блоку, накопичувачі, принтери. Вони є джерелами
не тільки звуків, які можна почути, але і коливання ультразвукового
діапазону (частотою вище 20 кГц). Крім того, джерелами шуму Хмільницької
ОДПІ ще є вулиця та суміжні приміщення. Шум негативно впливає на
функціональний стан користувачів, особливо при тривалій дії. Згідно з
ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ “Шум. Загальні вимоги до безпеки”, ТР №2411-81
“Гігієнічні рекомендації по встановленню рівнів шуму на рбочих місцях з
урахуванням напруженості та тяжкості праці”, затверджених Міністерством
охорони здоров’я України, ДСанПіН 3.3.2-007 рівень шуму в приміщеннях не
перевищує 40-65 Дб.

Під час виконання робіт з відеодисплейними терміналами у приміщеннях
значення характеристик вібрацій не перевищують допустимих значень,
визначених СН 3044-84 та ГОСТ 12.1.012-90. Для зниження вібрації
обладнання, пристрої встановлюють на спеціальні амортизуючі прокладки,
передбачені нормативними документами.

4.3. Міроприємства покращення умов праці.

У процесі праці бере участь людина, які за допомогою відповідних
знарядь впливає на предмети праці в існуючих умовах середовища і отримує
результат праці.

Подібні впливи людини, згідно із законами фізики, викликають
відповідні протидії як предметів праці, так і використанх знарядь
праці, навколишнього середовища.

В результаті такого процесу людина може піддаватися зовнішнім впливам
різноманітного типу: механічним, тепловим, електричним, електромагнітним
та іншим. Організму людини притаманно безхворобливо переносити ті чи
інші впливи тільки доти, поки вони не перевищубють певних рівнів і
тривалості. В іншому випадку відбуваються ушкодження організму, які при
досягненні певного ступеню класифікують як нещасні випадки., травми.

Тому для запобігання нещасних випадків у професійній діяльності
начальник Хмільницької ОДПІ проводить заходи покращення умов праці
працівників. До цих заходів належать всі види діяльності, спрямовані на
попередження, нейтралізацію або зменшення негативної дії шкідливих і
небезпечних виробничих факторів на працівника.

Ці заходи щодо поліпшення умов і охорони праці здійснюється з метою
створення безпечних і нешкідливих умов праці шляхом:

доведення до нормативного рівня показників виробничого середовища за
елементами умов праці (технічні та технологічні рішення);

захисту працівників від дії небезпечних та шкідливих виробничих
факторів.

Орієнтовний перелік заходів, спрямованих на доведення умов і безпеки
праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня праці взагалі
в органах податкової служби:

встановлення нових більш ефективних інженерно-технічних засобів охорони
праці ( огороджень, засобів сигналізації, контролю тощо);

реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою
досягнення нормативних вимог щодо освітлення робочих місць працівників
органів податкової служби;

здійснення заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні запобігання
або зниження до регламентованих рівнів шуму, вібрації, шкідливих
випримінювань та інших шкідливих факторів;

впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування
пониженої напруги з метою зниження можливості ураження електричним
струмом;

формування у працівників податкової служби психологічної готовності до
діяльності у можливих екстремальних ситуаціях;

організація підготовки спеціалістів з охорони праці.

4.4. Заходи пожежної охорони у ДПА Ураїни.

В нашій країні забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною
днржавної політики щодо охорони життя та здоров’я людей. Це викликано
тим, що пожежі призводять до загибелі людей, спричиняють величезні
матеріальні збитки, наносять сусупільству велику моральну шкоду.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про пожежену безпеку” органи
державної влади та місцевого самоврядування організовують розроблення та
впровадження у відповідних галузях і регіонах оргагізаційних та
науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння,
забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об’єктів.

Державний пожежний нагляд в Україні здійснює управління Державної
пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України він виконує
функції:

забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, координує діяльність
міністерств та Державної податкової адміністрації України з питань
вдосконалення пожежної охорони;

одержує безкоштовно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Державної податкової адміністрації України та її
підрозділів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього
завдань.

Рішення Управління Державного пожежного нагляду України з питань
пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов’язковими до
виконання органами державної виконавчої влади, організаціями та
установами.

Державна податкова адміністрація України:

проводить єдину науково-технічну політику з питань пожежної безпеки;

розробляє та реалізує комплексні заходи, спрямовані на поліпшення
пожежної безпеки об’ктів;

здійснює методичне керівництво та контроль за діяльністю підпорядкованих
їй ДПА Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Забезпечення пожежної безпеки ДПА України покладається на першого
заступника Голови ДПА України.

У ДПА Автономної Республіки Крим, областях, містах Києва та
Севастополя

За стан пожежної безпеки відповідають голови цих ДПА або їх перші
заступники. У підпорядкованих їм ДПІ районів та міст забезпечення
пожежної безпеки покладається на голів ДПІ в містах та районах.

У зв”язку з наслідками, які виникають в результаті пожежі начальник
Літинського віділення Хмільницької ОДПІ проводить із своїми працівниками
навчання, інструкції, які розробляються на основі чинних нормативних
актів з пожежної безпеки, виходячи із специфіки пожежної небезпеки
будівель, споруд, приміщень, в яких працюють працівники районної ДПІ.
Інструкції встановлюють :

порядок та спосіб забезпечення пожежної безпеки;

обов2язки та дії співробітників у разі виникнення пожежі;

порядок оповіщення людей та повідомлення про пожежу пожежної охорони;

порядок евакуації людей, матеріальних цінностей;

порядок застосування засобів пожежогасіння;

порядок взаємодії з підрозділами пожежної охорони.

До інструкції додається як додаток план евакуації людей та
матеріальних цінностей.

На початковій стадії розвитку загорання, його можна погасити за
допомогою первиееих засобів пожежогасіння. До них, в першу чергу,
належать внутрішньопожежні крани з плжежними дулами та рукавами,
вогнегагники та інше.

Хмільницька ОДПІ забезпечена первинним засобом пожежогасіння –
вогнгасник, який розташовується в легкодоступному місці із можливістю
використання в будь-який час.

Відповідно до ДСТУ України 2273-93 “ССБП Пожежна техніка. Терміни та
визначення ” вогнегасником називається переносне або пересувне
обладнання для гасіння осередків пожежі за рахунок випуску запасеної
вогнегасником речовини.

Вогнегасник складається з корпусу для зберігання вогнегасної
речовини або компонентів для її отримання, пристрою підготовки
вогнгасної речовини та подавання її на вогнище пожежі, пристоїв, що
запобігають перевищенню тиску вище допустимого, а також від випадкового
спрацювання.

Загальний принцип роботи вогнегасника полягає в утворенні
надлишкового тиску у корпусі, під дією якого вогнегасна речовина
подається на вогнище пожежі.

Для того, щоб запобігти дії на працівників шкідливих факторів пожежі,
при проектуванні та будівництві споруд в Хмільницькій ОДПІ передбачена
можливість людям швидко залишити небезпечне приміщення.

Переміщуючись від джерела небезпеки до безпечного місця, людина
переходить від одного приміщення в інше через дверні проходи, коридори,
проходи, сходову площадку до зовнішнього виходу. Ці шляхи та виходи ,
якщо вони задовольняють певні вимоги безпеки, називають евакуаційними.
Однак не кожен прохід, коридор, дверний отвір може вважатися
евакуаційним. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть з
приміщень:

першого поверху назовні безпосередньо або через коридор чи площадку;

будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову
площадку. При цьому сходова площадка повинна мати вихід безпосередньо
назовні;

у сусідні приміщення на тому ж поверсі, які забезпечені виходами, що
перераховані вище.

У Хмільницькій ОДПІ є два евакуаційних виходи з приміщення кожного
поверху. Евакуаційні виходи розташовані розосереджено. Мінімальна
відстань між найбільш віддаленими евакуаційними виходами розраховується
за формулою ________. І у ДПІ вона становить ____________.

Ширина шляхів евакуації – 1 м, дверей – 0,8 м, висота проходів – 2м.

Двері та шдяхи евакуації відчиняються до виходу з приміщення . Але і
є двері, які відчиняються в середину приміщення. Згідно вимог пожежної
безпеки таке допускається в разі перебування в ньому не більше 15
чоловік. Зовнішні двері не мають засувів, які не можна відчинити без
ключа.

На сходових площадках немає влаштованого приміщення будь-якого
призначення.

ВИСНОВКИ

Система оподаткування, що діє в Україні має багато вад, які
стримують розвиток економіки, поглиблюють фінансову кризу. Передусім це
нестадільність податкового законодавства, відсутність Податкового
Кодексу, невідповідність і неузгодженість окремих статей різних щаконів
про податкові платежі, що спонукає платників податків порушувати чинне
законодавство при оподаткуванні.

Прийняті за останні роки Закони України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, “Про податок на додану вартість”, “Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів” базуються
на нових підходах до податкового регулювання. Справляння решти податків
грунтуються на старих перехідних аспектах державного втручання в
економіку. Тому доцільно приймати закони про окремі податки в
комплексіф з іншими відповідно до проголошених засад побудови системи
оподаткування.

Багато нерозв”язаних проблем є і у сиситемі місцевого
оподаткування. Щодо економічної активності податкових надходжень
місцеві податки і збори не виправдовують себе. Незважаючи на їх
достатньо значний перелік, частка місцевих податків і зборів в доходах
місцевих бюджетів становить приблизно 1-3%.

Дослідження системи оподаткування фізичних осіб в Україні дозволило
автору прийти до таких висновків:

За своїм економічним змістом податки – це фінансові відносини між
державою і платниками податків в процесі вартісного розподілу і
перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу з
метою створення загальнодержавних фондів грошових коштів, які неодхідні
для виконання державою її функцій, задоволення суспільних потреб та
інтересів.

Соціально – економічна суть податків визначається економічним і
політичним ладом суспільства, природою та функціями держави, рівнем
розвитку товарного виробництва, характером виробничих відносин.

Податки виконують фіскальну, розподільчу та стимулюючу функції.

Система фізичних осіб в Україні включає : прибутковий податок з
громадян, плату заземлю, податок з власників транспортних засобів,
державне мито, податок на промисел, місцеві податки і збори. Окрім того,
громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю (торгівля за межами
ринку) є платниками податку на додану вартість та акцизного збору.

В структурі податків з фізичних осіб найбільшу частку займає прибутковий
податок з громадян. В доходах бюджету Літинського району за 2001 рік
частка прибуткового податку з громадян склала – 81,82%, земельного
податку з фізичних осіб – 4,83%, податку з власників трансрортних
засобів – 4,06%, державного мита – 4,42%, податку на промисел – 1,22%.

Характерною рисою розвитку оподаткування фізичних осіб податком з
влансиків транспортних засобів на 2000 рік є зміна ЄВРО на гривню.

Відповідно до Декрету КМУ “Про місцеві податки і збори” передбачено
справляння 2 місцеві податки і 14 зборів.Чинним законодавством України
передбачено лише види місцевих податків і щборів, їх граничні розміри,
платники та порядок обчислення. Конкретні їх види для кожної місцевості,
ставки, перелік пільг встановлюються органами місевого самоврядування
відповідно до загального переліку та в межах граничних розмірів.

На території Хмільницького району справляються такі
місцеві податки і збори з фізичних осіб :

податок з реклами;

збір за видачу дозволу на розміщення об”єктів торгівлі;

ринковий збір;

збір за парковку автотранспорту;

збір за видачу ордера на квартиру;

збір за використання місцевої символіки.

Частка місцевих податків і зборів в доходах бюджету Хмільницького
району незначна і за 2002 рік вона становила – 3,12%.

В 2002 році в Хмільницькій ОДПІ громадянами, які займаються
підприємницькою діяльністю було придбано 257 одноразових патенти на
загальну суму 5115 грн. Внаслідок проведеної масово – роз”яснювальної
роботи ДПІ в 2001 році додатково зареєстрували підприємницьку діяльність
22 громадяни.

Контроль за своєчасністю і повнотою справляння податків до бюджету з
фізичних осіб в Хмільницькій ОДПІ здійснюється відповідними відділами.
Внаслідок проведеної контрольної роботи за 2001 і 2002 роки донараховано
5560 грн. по прибутковому податку з громадян, спостерігається тенденція
збільшення часкт донарахованих сум прибуткового податку у його загальних
надходженнях до бюджету.

Діючий порядок оподаткування доходів громадян – суб”єктів
підприємницької діяльності стимулює можливість зайняття підприємницькою
діяльністю.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні
пропозиції:

Реорганізувати систему пільг платникам прибуткового податку за місцем
основної роботи шляхом скорочення їх кількості і переходу в перспективі
до одноразової допомоги маолзабезпеченим громадянам. Прийняти Закон
України “Про прибутковий податок з громадян”.

Було б доцільно, щоб тій категорії громадян, які отримує пільги
надавалася дотація з бюджету, а пільги були відмінені. Такий підхід дав
би змогу всім громадянам бути в однаковій відповідальності перед
державою щодо сплати податків з отриманих доходів та уникнути
зловживань, які мають місце при діючій системі оподаткування.

Запровадити витратний механізм декларування доходів громадян, що дасть
змогу контролювати як дохідну , так і витратну частини доходів
громадян.

Доцільно, щоб місцеві податки і збори, затверджені Верховною Радою
України , сплачувалися до бюджету за встановленими мінімальними
ставками.

Вважалося б за потрібне запровадити приватну власність на землю, що
спонукало власника землі використовувати її з максимальною ефективнісстю
для мебе, а значить і для суспільства .

Впровадження податку на майно на диференційній основі: щоб це було не
тягарем для громадян котрі працюють, а податком на вдасників капіталів,
що втілені в нерухомість. В цьому разі держава буде мати змогу частково
оподатковувати ті доходи, які, які були приховані.

Ввести вдію Закон України “Про оподаткування доходів фізичних осіб” та
Податковий Кодекс.

Податки в умовах ринкової економіки слід викоритовувати не лише як
джерело поповнення дохідної частини бюджету, але як важливу складову
фінансового регулювання економіки. Разом з тим податки не повинні
зводити нанівець зацікавленість фізичних осіб в економічній активності.
Цим і визначається зміст і основні напрямки вдосконалення систеим
оподаткування фізичних осіб в Україні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” із змінами і
доповненнями.// Діло №9 від 23.03.1999 року;

2. Закон України “Про систему оподаткування”.// Урядовий кур”єр від
20.03.. 1999 року;

3. Закон України “Про податок з власників транспортних засобів, інших
самохідних машин і механізмів ” .// Урядовий кур”єр №55-56 від
27.03.1998 року;

4. Закон України “Про плату за землю”.// Урядовий кур”єр №198-199 від
19.10.1996 року;

5. Закон України “Про податок на промисел” .//Закон і бізнес .;

6. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності ” із змінами і доповненнями.// Галицькі контракти від 11.03
1998 року;

7. Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з
громадян” від 26.12 . 1992 року;

8. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 24.02.1993
року;

9. Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від
20.05.1993 року.

10. Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб”єктів малого підприємництва” від 3.07.1998 року №727.//
Податки та бухгалтерський облік. Спецвипуск №2 від 29.01.2001 р.;

11.Інструкція ДПА у Вінницкій області “Щодо адміністрування прибуткового
податку з громадян” від 20.06.2001 р. №4536/7/17/-102;

12.Інструкція ДПА у Вінницькій області “Щодо справляння податку з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”
від 26.06.2001 р. №4566/7/17-120;

13.Про порядок проведення перерахунків прибуткового податку із
заробітної плати громадян за 1999 р..Лист №17-0-14-10-46 від 03.01.1999
р.;

14.Азаров М.Я., Лєкарь С., Зайцев В.І.та ін. Оподаткування фізичних осіб
в Україні.//Навчальний посібник ,АДПСУ 2001 р.;

15.Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Мельник П.В. та ін. Про податки і збори
населенню України.:Посібник –Ірпінь 2001р.;

16.Азаров М.Я.та ін .Все про податки / Довідник-.:К.Експерт-Про, 2000р.

17.Арзанцев Ю.С. Прибутковий податок з громадян: розширення бази та
зниження ставок.// Фінанси України №3 1997р.;

18.Бондаренко Ю., Лєкарь С., Зайцев В.І.та ін. Оподаткування фізичних
осіб в Україні.//Навчальний посібник ,АДПСУ 2001 р.;

19.Бондаренко Ю. Бюджет і прибутковий податок.//Праця і заробітна плата
№6 1995 р.;

20.Бабич л., Барсук Р., Понеделкова О. Аналіз податкової системи і
пропозицій щодо її вдосконалення .// Економіка України №12 1998 р.;

21.Василик О.Д. Податки в системі регулювання доходів юридичних і
фізичних осіб.// Економіка України №4 1997 р.;

22.Василик О.Д,Павлюк К.В. Вдосконалення податкової системи України.//
Фінанси України №10 1997 р.;

23.Германчук С. Бюджет і податки: спрощена система – стимули для
виробництва.// Голос України від 3.10.1996р.;

24.Гребнєв М. Деавний реєстр СПД //Вісник податкової служби України №17,
2001р.;

25.Коваленко Ю. Оподаткування доходів іноземних громадян.//Вісник
податкової служби України №25,2001р;

26.Лєкарь С. Оподаткування доходів фізичних осіб та шляхи його
вдосконалення.// Вісник податкової служби України №40 2001 р.;

27.Максимов А.С. Удосконалення системи прибуткового оподаткування в
Україні.// Фінанси України №5 1997 р.;

28.Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці.-
Ірпінь, АДПСУ,2001 р.;

29.Петрусенко І. Фіксований податок.// Вісник податкової служби
України.№ 14 2000 р.;

30.Петрусенко І. Пільги щодо плати за землю // Вісник податкової служби
України №31, 2001 р.;

31.Петрусенко І. Заробітна плата найманих працівників платника єдиного
податку // Вісник податкової служби України №22, 2001р.;

32.Соколовська А.М. Податки та їх вплив на макроекономічні процесси в
Україні.// Фінанси України №7 1998р.;

33.Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика
становлення.-К.:-НДФІ, 2001р.;

34.Соколовська А.М. Прибутковий податок з громадян в Україні. Наукові
праці НДФІ,№1,2001 р.;

35.Федосов В.М.Податкова система України. Підручник –К.; Либідь, 1999
р.;

36.Харчева Н. Оподаткування доходів фізичних осіб: висновки,
попередження та пропозиції.// Вісник податкової служби України №11 1997
р.;

37.Цвєткова В. Спеціальний торговий патент: порядок придбання ,
використання та економічна ефективність застосування //Вісник податкової
служби України №4,2001р.;

38.Шумуріла Л. Шляхи розвитку податкової системи України.// Фінанси
України №7 1998 р.

39.Шитря О.І. Для підтримки малого бізнесу // Фінанси України №5,1998
р.;

40.Яроцька Т.І. Прибутковий податок з громадян: аспекти реформування //
Фінанси України №1,2001 р.

PAGE

PAGE 23

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *