Операції комерційних банків з кредитування (курсова робота)

Курсова робота

Операції комерційних банків з кредитування

З М І С Т

Вступ

Розділ 1. Сучасна система кредитування.

Сутність, класифікація та функції банківських кредитів.

Форми та основні принципи кредиту.

Управління кредитним ризиком в банках.

Розділ 2. Аналіз кредитних операцій АКБ “Правекс-Банк”.

2.1. Основні види банківського кредитування в АКБ “Правекс-Банк”.

2.2. Управління процедурою кредитів в АКБ “Правекс-Банк”.

2.3. Оцінка кредитоспроможності та визначення умов кредитування

Розділ 3. Проблеми та шляхи вдосконалення прийняття рішень в процесі
банківського кредитування.

3.1. Вплив якості банківського менеджменту на стабільність комерційного
банку.

3.2. Оцінка ефективності кредитної діяльності банків.

3.3. Перспективи розвитку банківського кредитування в Україні.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації
національної економіки, серед проблем, пов’язаних з виходом України з
кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної
банківської системи. Через банківську систему проходять грошові
розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення в цілому. Саме
комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних
грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи
різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи,
таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб’єктів
фінансово-господарської діяльності комерційні банки — це саме та галузь,
яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної
кон’юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-яку
зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Успішна діяльність банку визначається не лише його внутрішніми

параметрами, але й поводженням у зовнішньому оточенні, політикою
конкурентів — інших банків та небанківських установ, — а також законами
і нормативними обмеженнями, що накладаються на банківську
діяльність Національним банком. Сучасна банківська справа, як і раніше,
є однією з найбільш регульованих галузей бізнесу в цілому. На цьому
рівні найважливішими питаннями стають: стратегічне планування діяльності
банку, маркетинг, зв’язки з громадськістю, ведення переговорів,
укладання довгострокових угод з організаціями для реструктуризації
виробничого потенціалу України і підтримки ринкових перетворень.

Наведені дані про стан банківської системи України свідчать, наскільки
банки важливі як для економіки в цілому, так і для розвитку пріоритетних
галузей та регіонів.

Сьогодні пересічні українські громадяни вважають банки або подібними до
лихварів, або, у крайньому випадку, організаторами марнотратних
підприємств, що покладаються на швидкий оборот грошей, зароблених у
«специфічних» видах бізнесу, і не створюють жодної додаткової
економічної вартості. Тобто виникає питання: «А чи не було б нам краще
без усіх цих фінансистів, банкірів?»

Та більшість людей в житті потребує брати в борг або накопичувати
заощадження, одержувати кредит для розвитку приватної справи, навчання
чи іпотечного кредиту для придбання житла тощо.

Навіть володіти акціями сьогодні більше стає не надбанням нечисленної
групи багатьох людей. В гаманцях наших громадян скоро будуть тільки
пластикові картки. Вже сьогодні можна стверджувати, що за останні
десятиліття фактично в Україні відбувається щось на зразок фінансової
революції.

РОЗДІЛ 1. Сучасна система кредитування

1.1. Сутність, класифікація та функції банківських кредитів

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні
відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як
головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської
діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери
господарювання.

Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично
підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств,
внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників
(на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції
залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який
вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом
на 01.04.99 кредитні вкладення становили 64% загальної суми робочих
активів українських банків».

Кредит — одна з найскладніших економічних категорій, характер
об’єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та
розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її
прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є
специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні
особливості, пов’язані з обслуговуванням усього процесу розширеного
відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база
функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових
коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об’єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів у
фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або
нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких:
капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва;
співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу
продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості
та ін. У зв’язку з цим з’являється можливість заповнювати тимчасову
нестачу коштів одних господарюючих суб’єктів за рахунок тимчасового
надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості
необхідні відповідні економіко-правові умови. З одного боку, сама
природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності
її учасників за виконання прийнятих на себе зобов’язань. З іншого,
обов’язкова умова виникнення кредитних відносин – це збігання інтересів
кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження
таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування,
розмір процентної ставки, наявність альтернативних варіантів
фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит — це сукупність відповідних
економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу
поворотного руху вартості. Суб’єктами кредитної угоди можуть виступати
будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у
відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній
формі. Об’єкт кредитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої
пов’язано з характером руху від кредитора до позичальника та від
позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості
позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора,
а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової
вартості в господарській діяльності. При цьому основними стимулюючими
мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді
позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних
ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової
вартості.

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

— строки користування;

— забезпечення;

— ступінь ризику;

— методи надання кредиту;

— строки погашення.

Відповідно до строків користування виділяють короткострокові,

середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити — це кредити, термін користування якими не
перевищує одного року. Вони надаються банками у випадку тимчасових
фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та
обігу, не забезпеченими надходженням коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються терміном до трьох років на оплату
підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних
вкладень.

Довгострокові кредити — це кредити, термін користування якими перевищує
три роки. Вони можуть надаватись для формування основних фондів,
здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже
діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію тощо.

В сучасній структурі кредитних вкладів переважають короткострокові
кредити, таким чином комерційні банки орієнтуються на розміщення засобів
і одержання прибутку в короткі строки в силу економічної нестабільності
в країні, інфляційного процесу.

Також кредити поділяються:

а) за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, цінними паперами);
гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим
забезпеченням (свідоцтво страхової організації); незабезпечені
(бланкові);

б) за ступенем ризику: стандартні кредити; з підвищеним ризиком;

в) за методами надання: кредити, що надаються у разовому порядку;
відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні;

(г) за строками погашення: кредити, що погашають водночас; у
розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення
обумовленого періоду.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в
економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від
методологічних підходів до аналізу кредитних відносин.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні
функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру
тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування
в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового
обігу в цілому.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного
явища, в яких він об’єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У
протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних
вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє
негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють
зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі
відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому.

Вони залежать від таких факторів:

— рівня розвитку виробництва;

— обсягу і структури кредитних ресурсів;

— соціально-економічної політики;

— системи ціноутворення і рівня цін;

— форми кредитних відносин;

— структури кредитної системи;

— фінансового стану суб’єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм
кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних
типів кредитних відносин.

З точки зору виконання основних функцій кредиту виділяються такі
функціональні межі: перєрозподільча та емісійна.

Основними умовами надання банками кредитів суб’єктам господарювання є
забезпеченість, поверененість, строковість, платність та цільовий
характер використання кредиту.

1.2. Форми та основні принципи кредиту

Юридичні особи — резиденти України можуть одержувати кредити як у
національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності,
передбаченої їхніми статутним й документами. Кредити надаються суб’єктам
господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом перерахування на
поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для
розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення
кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником з
поточного рахунка.

Суб’єктам господарської діяльності надаються кредити за такими

формами: комерційний, лізинговий, ломбардний, фінансовий, в тому числі

іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи можуть одержувати

споживчий кредит.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що визначає відносини з
питань перерозподілу матеріальних фондів за кредитною угодою між двома
суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин
регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні
засоби у вигляді векселів зобов’язань боржника сплатити кредитору
зазначену суму у визначений строк.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані
роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка
платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя
інші угоди про надання кредиту не укладаються.У разі оформлення
комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту
здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит — це вид економічних відносин між юридичними особами
при оренді майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг
є формою майнового кредиту. Об’єктом лізингу є рухоме (машини,
обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та
нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікації та інше) майно.

Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що
є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт,
що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та
користування об’єктом лізингу в встановлених лізинговою угодою межах),
виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які
здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу
надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є
об’єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу
об’єкти нерухомості на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: житлові будинки,
квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки і таке
інше, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою
угодою. З метою забезпечення гарантії повернення „великих кредитів»,
зменшення рівня ризику при кредитуванні програм, які потребують значних
кредитних вкладень, використовується консорціумне кредитування.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими
способами:

— шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим
наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

— шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою
банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в

кредиті;

— шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів
за рахунок залучення інших банків до участі в консорціумній операції.

Надання консорціумного кредиту здійснюється згідно з Положенням про
порядок здійснення консорціумного кредитування.

Рішення про участь у консорціумному кредитуванні приймає Правління
банку.

Банківський кредит — це вид економічних відносин, в процесі яких банки
надають позичальникам грошові кошти на умовах їх повернення,
строковості, платності та цільової спрямованості під забезпечення,
передбачене чинним законодавством та погоджене сторонами.

Видача кредиту є економічно вигідною для банку, якщо вона має переваги
перед відповідними альтернативними угодами. Кредити більшості банків
становлять не менш як половину їх сукупних активів і приносять до двох
третин доходу.

Основними принципами банківського кредиту є принципи забезпеченості,
цільового характеру, строковості, поверненості та платності. Ці принципи
кредитування знаходять відображення в різноманітних методиках
раціонального кредитування, які використовуються банками в їх кредитній
діяльності.

Здатність повернути позику легко дослідити, якщо кредит надається
фізичній особі. Якщо кредит надається юридичній особі, треба
проаналізувати якість фінансового менеджменту і фінансові можливості
позичальника, а саме можливості отримувати достатній грошовий потік та
ефективно управляти ним.

Дохідність визначається фінансовою стратегією банку в цілому та

кредитною політикою зокрема, а також конкурентним середовищем на ринку
банківських послуг. Більш ризикова стратегія банку буде спрямована на
прийняття значних кредитних ризиків та встановлення високої маржі як
плати за ризик. Дохідність значною мірою залежить і від рівня кредитного
ризику по конкретному кредиту.

Визначення дійсної цілі кредитування дає змогу банку дати правильну
оцінку якості кредитної заявки і в разі задовільної якості розробити
відповідну структуру кредиту. Метою позики може бути фінансування
основного чи оборотного капіталу, венчурних підприємств, погашення інших
боргів, проведення спекулятивних операцій тощо. Банк не повинен
допускати використання кредиту на незаконні цілі чи на діяльність, яка
не передбачена статутом позичальника.

Розмір позики має відповідати цілям кредитування. Банкіру треба

впевнитись у тому, що клієнт не вимагає суми, більшої чи меншої за
необхідну для даного проекту. Якщо клієнт вимагає меншу суму, це може
призвести до необхідності додаткового фінансування. Крім того, бажано,
щоб розмір позики був меншим від частки участі клієнта в проекті.

Умови погашення позики мають відповідати цілі позики та фінансовим
можливостям позичальника. Деякі види позик повинні мати певний
максимальний термін. Наприклад, термін позики на купівлю обладнання не
повинен перевищувати терміну експлуатації цього обладнання.

Страхування ризику непогашення позики може здійснюватись за рахунок
застави чи гарантії. Якщо кредит надається під заставу, треба
проаналізувати, наскільки застава захищена від інфляції, наскільки легко
буде її стягнути у разі неповернення кредиту, яке допустиме
співвідношення ринкової вартості та розміру кредиту і як часто це
співвідношення треба переглядати.

1.3. Управління кредитним ризиком у банках

Управління кредитним ризиком є основним в управлінні банком. Банк
повинен уміти ефективно управляти кредитним ризиком, оскільки він
вкладає в позики не власні, а залучені у третіх осіб кошти. При цьому
процедури кредитування та управління кредитним ризиком мають
розмежовуватись, оскільки безпосередні і тривалі контакти співробітників
кредитного відділу з клієнтами можуть розвивати суб’єктивізм у стосунках
з клієнтами банку — позичальниками. Оцінювання кредитного ризику та
управління ним повинні здійснювати співробітники банку, які мають досвід
в аналізі кредитного ризику, але безпосередньо не пов’язані з видаванням
кредитів.

Механізм управління кредитним ризиком (рис. 1.) полягає в розробці та
реалізації кредитної політики, визначенні основних параметрів кредитного
портфеля та управлінні ним, а також в управлінні процедурою
кредитування.

Механізм управління кредитним ризиком

І. Розробка кредитної політики

ІІ. Управління кредитним портфелем

III. Управління процедурою кредитування

1. Створення кредиту

2. Схвалення кредиту

3. Управління кредитом

4. Закриття кредиту

Рис. 1. механізм управління кредитним ризиком

І. Кредитна політика визначається сукупністю письмово зафіксованих
правил, стандартів та процедур, якими повинні користуватися
співробітники відповідних підрозділів банку при управлінні як окремими
кредитами, так і кредитним портфелем в цілому.

Більшість задокументованих процедур кредитної політики є

конфіденційними документами.

II. Управління кредитним портфелем полягає у:

визначенні основних параметрів кредитного портфеля;

диверсифікації портфеля за галузями кредитування, термінами,

обсягами кредитних угод, механізмами погашення та ставками;

створенні та управлінні портфелем.

Ефективне управління портфелем передбачає правильний вибір основних
характеристик портфеля, його диверсифікацію щодо ринків та їх сегментів,
параметрів кредитів і позичальників, кредитних інструментів. При виборі
конкретних характеристик портфеля важливо правильно оцінити притаманні
їм ризики — як поточні, так і очікувані в майбутньому.

До основних характеристик портфеля належать: цільові ринки

кредитування, види позичальників, види кредитів та кредитних
інструментів. Цільові ринки можуть класифікуватись як за галузевими, так
і за географічними ознаками. Це можуть бути підприємства, що належать
певній галузі чи розміщені на визначених територіях.

Диверсифікація кредитного портфеля проводиться з метою мінімізації
ризиків за портфелем. Ризики мають бути такого рівня і характеру, щоб
банк міг не тільки прийняти їх на себе, а й кваліфіковано управляти
ними. До основних методів формування диверсифікованого кредитного
портфеля належать структурування та лімітування позик.

Лімітуванням позик називають спосіб встановлення сум граничної
заборгованості по позиках конкретному позичальнику, що здійснюється
через встановлення лімітів кредитування. Потреби банку будуть
задоволені, якщо структура кредиту задовольнятиме вимоги до параметрів
кредитного ризику, який згоден прийняти на себе банк.

Мистецтво ефективного управління кредитним портфелем полягає в
формуванні оптимального за рівнем ризику та диверсифікації портфеля.
Надзвичайна диверсифікація кредитного портфеля на відміну від
диверсифікації портфеля цінних паперів може приводити до негативних

наслідків і втрат по кредитах. До негативних наслідків може призвести
також значна концентрація портфеля кредитів щодо цільових ринків чи
конкретних видів кредитів.

Можливості у формуванні якісного кредитного портфеля значно вищі у
банків, які мають добру репутацію і займають відповідну позицію на ринку
банківських послуг. Для диверсифікації ризиків банки можуть тримати в
кредитному портфелі визначені частки позичальників різного кредитного
рейтингу. Таку саму диверсифікацію банки можуть здійснювати за
галузевою, регіональною, строковою ознаками.

1, Максимальний розмір ризику на одного позичальника Ні, що

розраховується за формулою:

Н1 = Сукупна заборгованість позичальника * 100% : Капітал банку, де
сукупну заборгованість позичальника обчислюють, як суму всіх його
балансових та позабалансових зобов’язань. Значення показника Ні не має
перевищувати 25%.

2. Норматив великих кредитних ризиків Н2, що обчислюється за

формулою:

Н1 = Сукупний розмір великих кредитів : Капітал банку,

де великий кредит — це сукупний розмір кредитів, наданих одному

позичальнику або групі споріднених позичальників, що перевищує 10%

капіталу банку.

3. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та

поручительств, наданих одному інсайдеру Нз, не повинен перевищувати 5%:

Нз = Сукупна заборгованість інсайдера * 100%: Капітал банку.

4. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих усім інсайдерам банку Н4:

Н4 -= Сукупні зобов’язання інсайдерів банку * 100% : Капітал банку,де
сукупні зобов’язання є сумою всіх балансових та позабалансових

зобов’язань інсайдерів банку. Максимальне значення нормативу Н4 не має

перевищувати 40%.

5. Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик Н5 (немає
перевищувати 200%):

Н5 = Загальна сума наданих банком міжбанківських позик * 100%

Капітал банку.

6. Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик Н6 (не
повинен перевищувати 300%):

Н6 == Загальна сума отриманих міжбанківських позик та

залучених централізованих коштів * 100%: Капітал банку.

Слід зауважити, що види кредитних послуг, які надаються комерційними
банками, обумовлюються тільки вибором певних секторів економіки.
Комерційні банки обмежені у формуванні кредитного портфеля джерелами
залучених коштів, які значною мірою складаються з короткострокових
депозитів та залучень на грошовому ринку. Останні є досить ліквідними
пасивами з не чітко визначеною в майбутньому ціною та можливістю
залучення. Структура кредитного портфеля залежить і від законодавчого
оточення, економічної та політичної ситуації в країні.

Нарощення обсягу наданих кредитів пов’язане із залученням додаткових
коштів і з можливими змінами в таких важливих показниках роботи банку,
як ліквідність, платоспроможність, адекватність капіталу, рівень
кредитного та процентного ризику.

III. Управління процедурою кредитування відіграє чи не найважливішу роль
в управлінні кредитним ризиком і розглянуто більш докладно в п. 2.1.

Управління позабалансовими зобов’язаннями не знайшло відображення в
схемі управління кредитним ризиком. Однак позабалансові статті несуть в
собі значну частину кредитного ризику.

Розділ 2. Аналіз кредитниз операцій АКБ «Правекс-банк»

Основні види банківського кредитування

З метою задоволення попиту клієнтів на послуги по кредитуванню АКБ
«Правекс-Банк» використовує різні види банківського кредитування. Види
кредитування застосовуються в залежності від цілей кредитування, потреби
в кредитних засобах, фінансового стану клієнта, виду діяльності, його
циклічності, строку користування кредитом, а також інших факторів.

Стандартне кредитування. При стандартному кредитуванні видача кредиту
провадиться у певній сумі та на певний термін, який встановлюється
кредитним договором. Кредит видається, як правило, однією сумою.
Погашення кредиту здійснюється цілою сумою одночасно або частково згідно
графіку погашення кредиту. Конкретні строки погашення кредиту
встановлюються за згодою сторін. Кредит може надаватися як в
національній, так і в іноземній валюті. В забезпечення повернення
кредиту приймається застава, порука, гарантія, а також інші види
забезпечення.

Овердрафт. Кредит, який надається по методу «овердрафт» (далі – кредит
по овердрафту), є короткостроковим кредитом, який надається Банком
надійному клієнту понад залишку на його поточному рахунку в Банку в
межах встановленої суми (ліміту овердрафту) з утворенням дебетового
залишку на поточному рахунку. Договір з клієнтом про надання кредиту по
овердрафту відноситься до зобов’язань банку по видачі кредиту.

Кредит по овердрафту надається юридичним особам на поповнення тимчасової
недостачі оборотних засобів. Цільовим направленням кредиту по
овердрафту, який надається фізичним особам, є задоволення їх тимчасової
потреби в грошових коштах. Позичальниками по овердрафту можуть бути
надійні клієнти, які обслуговуються в Банку не менше 6-ти місяців, мають
гарну репутацію, стійке фінансове становище і стабільні обороти
грошових коштів на поточному рахунку. Умови на дання кредиту по
овердрафту:

— безперервне ведення підприємницької діяльності протягом останніх 6-ти
місяців;

— регулярне (не рідше 1 разу в 2-4 дні) надходження грошових коштів на
поточний рахунок;

— відсутність простроченої заборгованості АКБ «Правекс-Банк» по

основному боргу і відсоткам при кредитуванні в попередні періоди.

Кредит по овердрафту надається клієнту в межах суми, яка встановлена у
кредитному договорі, — ліміту по овердрафту. Сума ліміту по овердрафту
встановлюється в межах 5-50 % від середньомісячних надходжень на поточні
рахунки за останні 6 місяців.

Для того, щоб визначити ліміт по овердрафту проводиться аналіз

імовірних надходжень і платежів на основі бізнес-планів. В окремих
випадках, якщо клієнт обслуговується в інших банках, можлива видача йому
кредиту по овердрафту за умови його переходу на обслуговування в АКБ
«Правекс-Банк» із закриттям рахунків в інших банках.

Кредит надається в національній валюті України. Термін користування
кредитом встановлюється на період, який з урахуванням можливої
пролонгації не перевищує один рік (1 місяць, 1 квартал, 9 місяців, 12
місяців).

Надання кредиту по овердрафту проводиться шляхом оплати протягом
операційного дня платіжних документів з його поточного рахунку понад
наявного на ньому залишку грошових коштів, а також з використанням
пластикових карток міжнародних платіжних систем.

Якщо заборгованість по овердрафту враховується у вигляді дебетового
залишку на поточному рахунку позичальника, то погашення кредиту по
овердрафту здійснюється автоматично при надходженні грошей на поточний
рахунок позичальника. Нарахування відсотків за користування кредитом
здійснюється на фактично суму заборгованості на позичковому рахунку.

Кредитна лінія — це вид кредитування, при якому Банк приймає на себе
зобов’язання надати позичальнику кредит в майбутньому, протягом певного
періоду і в межах погодженої суми без проведення додаткових спеціальних
переговорів. Кредит у формі кредитної лінії (далі — кредитна лінія)
надається клієнтам, які ведуть діяльність, яка характеризується
безперервністю виробничого циклу, високою оборотністю оборотних засобів.

Кредитування клієнтів у формі кредитних ліній здійснюється у вигляді
відкличних чи безвідкличних зобов’язань. Вид зобов’язань по видачі
кредитних ліній в кожному конкретному випадку визначається виходячи із
інтересів Банку, характеру заходу, що кредитується, фінансового стану
клієнта, пропонованого забезпечення по кредитній лінії, інших істотних
факторів.

За характером користування кредитні лінії можуть бути поновлювані та не
поновлювані. Поновлювана кредитна лінія припускає, що після часткового
чи повного погашення суми заборгованості до настання остаточного строку
користування кредитною лінією здійснюється повторна видача кредиту в
межах ліміту заборгованості, встановленої кредитним договором, тобто
протягом строку дії кредитного договору кредитні кошти можуть
здійснювати декілька обігів. По не поновлюваним кредитним лініям кредит
надається в розмірі ліміту кредитування, встановленого в кредитному
договорі, і після часткового чи

повного погашення заборгованості до настання остаточного строку
погашення погашена частина кредиту повторно не видається.

Кредитування клієнтів у формі кредитної лінії здійснюється за наявності
надійного забезпечення, яку враховується при розрахунку і формуванню
резервів під кредитні ризики. Заборгованість по кредитній лінії може
погашатися повною сумою в разовому порядку або частково не пізніше
строків, передбачених договором.

Зміна проміжних строків погашення заборгованості по кредитній лінії
допускається по обґрунтованому клопотанню позичальника. При цьому у разі
зміни проміжних строків погашення заборгованості по кредитній лінії,
установлених у графіку, додаткова угода до договору не укладається, а
надається новий графік погашення заборгованості, із указівкою нових
строків погашення кредиту. Конкретні умови надання і погашення кредитної
лінії відносно сум кредиту і строків його погашення встановлюються у
кредитному договорі. У разі невиконання позичальником умов кредитного
договору надання кредиту по кредитній лінії може бути припинене.

Довгострокове кредитування. До довгострокових кредитів відносять
кредити, видані на строк, який перевищує 1 рік. Довгострокові кредити
видаються юридичним особам на формування основних фондів;

Довгострокові кредити видаються в національній та іноземній валюті.
Строк користування кредитом юридичними та фізичними особами
встановлюється залежно від цілей кредитування, строку окупності проекту,
що кредитується, рентабельності заходу, що кредитується, розміру
кредиту, платоспроможності позичальника, пропонованого забезпечення
кредитної операції та інших факторів,

Довгострокові кредити юридичним особам надаються на термін, який не
перевищує 5 років. Видача довгострокових кредитів фізичним особам
здійснюється на термін до 5 років. При необхідності сума довгострокового
кредиту може не перевищувати 75% вартості заходу, що кредитується.

Якщо при кредитуванні суб’єктів господарської діяльності об’єктом
кредитування виступають затрати на будівництво нових об’єктів,
розширення діючих потужностей, їх реконструкцію, технічне переозброєння,
видача кредиту здійснюється по мірі проведення робіт на основі довідки
про виконані роботи. Кредитування позичальників на вказані цілі
здійснюється шляхом відкриття не поновлюваної кредитної лінії.

Погашення довгострокових кредитів, які видані юридичним особам,
здійснюється в строки, які встановленні в кредитному договорі. Строки
погашення довгострокового кредиту юридичними особами встановлюються в
графіку погашення кредиту, який є невід’ємною частиною кредитного
договору. При видачі кредитної лінії траншами графік погашення кредиту
надається позичальником при кожній видачі кредиту. При довгостроковому
кредитуванні забезпеченням виконання зобов’язань виступає застава.
Довгострокове кредитування на умовах бланкового кредиту не здійснюється.

Бланкові кредити. Клієнтам, які користуються довірою у Банку, мають
гарну репутацію, не один раз користувалися кредитом, своєчасно і
повністю виконували зобов’язання по раніше укладеним договорам з Банком
та іншими партнерами (не мали претензій до поточного рахунку), мають
відкриті рахунки в АКБ «Правекс-Банк», може бути наданий бланковий
кредит. Сума бланкового кредиту, розмір процентної ставки і строки
користування бланковим кредитом визначаються у кожному конкретному
випадку на основі документів, наданих позичальником. Надання Банком
бланкових кредитів здійснюється за умови дотримання. Банком економічних
нормативів і у межах наявності власних ресурсів.

В 2001 р. збереглася тенденція по збільшенню кредитних вкладень
«Правекс-Банку»: на кінець 2001 року кредитний портфель склав 376 672
тис. грн., а темп його росту — 168,3%. Разом з тим декілька змінилася
структура позичок. Так, прискореними темпами розвивалася бланкова форма
кредитування — овердрафт. За 2001 рік об’єми такого роду позичок виросли
в 2,4 рази і на кінець 2001 року склали 142 350 тис. грн., або 37,8% від
загальної суми кредитного портфеля.

Також успішно розвиваються традиційні форми кредитування об’єктів
господарської діяльності — на кінець 2001 року загальна сума виданих
кредитів склала 163 106 тис. грн. (100 165 тис. грн. у 2000 році), або
43,3% від кредитного портфеля. Основні напрямки — це кредитування
поточної діяльності (81 958 тис. грн., або 21,8%), експортно-імпортних
операцій клієнтів (67 899 тис, грн., або 18,0%).

Управління процедурою кредитування в

АКБ “Правекс-Банк”

Надання кредитів у національній чи іноземній валюті клієнтам

здійснюється АКБ «Правекс-Банк» на підставі банківської ліцензії, яка
видана

Національним банком України.

Інформація про клієнтів, їх господарську діяльність й кредитні операції,
які проводяться з ними складають банківську таємницю, яка може бути
розкрита чи надана в порядку, передбаченому чинним законодавством
України. Основні етапи управління процедурою кредитування в АКБ
«Правекс-Банк» такі:

1.Створення кредиту. Саме на цьому етапі робиться переважна

більшість помилок. Може бути проведений досить поверхневий аналіз

кредитної заявки, неправильно оцінені кредитні ризики, неправильно
визначені терміни та умови погашення кредиту.

Процедура створення кредиту в АКБ «Правекс-Банк» складається з

чотирьох етапів: попередня бесіда; подання та попередній аналіз
кредитної заявки; оцінювання кредитних ризиків; проведення переговорів.

При зверненні клієнта в Банк з питання одержання кредиту, з ним

проводиться попередня бесіда. Бесіда проводиться працівником кредитного

департаменту, який назначається керівником відповідного відділу
кредитного департаменту. По результатам бесіди приймається рішення про
подальшу

співпрацю з клієнтом. Рішення приймається працівником, який проводив

бесіду.

При оцінюванні кредитних ризиків насамперед визначається дійсна

причина фінансування. Після цього аналізують джерела погашення кредиту.
Джерелами погашення довгострокових кредитів є прибутки, які будуть
отримані фірмою-позичальником протягом тривалого періоду в майбутньому.
Тому аналіз джерел погашення в цьому випадку полягає у вивчені
перспектив розвитку фірми на тривалий період та її можливостей
отримувати в майбутньому прибуток, достатній для повернення основної
суми боргу та процентів. При короткостроковому кредитуванні основним
джерелом погашення кредиту є виручка від реалізації продукції.

Наступним етапом проведення оцінювання підприємницьких ризиків, які
супроводжують конверсію активів позичальника і полягають у можливості
виникнення таких обставин, які будуть протидіяти ефективному завершенню
обороту активів. Оцінка підприємницьких ризиків складається з оцінки
ризиків, притаманних галузі до якої належить позичальник, взагалі й з
оцінки ризиків у господарській діяльності самого позичальника. Для цього
аналізується конкурентоспроможність позичальника, ефективність його
господарської діяльності та менеджменту.

Останнім кроком в оцінюванні кредитних ризиків позичальника є

проведення кількісного аналізу. З цією метою аналізуються фінансова
звітність

позичальника за поточний та попередній роки, фінансові показники та
кредиту, термін та механізм погашення. Як правило, термін кредиту
обмежують терміном життя проекту, трафік погашення узгоджують з
особливостями очікуваного по проекту грошового потоку.

Останнім кроком в оцінюванні кредитних ризиків позичальника є

проведення кількісного аналізу. Бажано, щоб фінансова інформація, яка
використовується для проведення кількісного аналізу, охоплювала не менш
як три роки, а остання інформація була не більш як 6 міс. давності.
Фінансова інформація, що подається позичальником до банку, як правило
містить:

— річну або квартальну фінансову звітність — баланс, звіт про прибутки
та збитки, звіт про джерела та використання фінансових ресурсів, звіт
про грошові потоки;

— докладну структури запасів, розшифровку дебіторської та

кредиторської заборгованості за останні 12-18 міс., якщо надається

короткостроковий кредит;

— бізнес-план, що містить різні варіанти фінансового плану та прогноз
грошових потоків на період надання позики, якщо надається

довгостроковий кредит.

Слід зауважити, що в сучасній світовій практиці кредитування оцінка
ризиків неповернення кредиту ґрунтується переважно на оцінці параметрів
грошових потоків від операційної діяльності позичальника, тобто на його
можливості створити адекватний грошовий потік, достатній для покриття
боргу і подальшого розвитку

2. Схвалення кредиту. Процедури схвалення кредиту полягає в

перевірці документів і застави, юридичному оформленні кредитного
договору

та видаванні кредиту.

Кредитний договір є юридичною угодою, що визначає терміни й умови
надання кредиту, фінансові та інші, пов’язані з ними вимоги, виконання
яких банк чекає від позичальника протягом періоду дії кредитної угоди, а
також умови, якими банк може обмежити цей договір. Крім зобов’язань щодо

погашення кредиту кредитний договір може містити захисні статті —

застереження.

Існує дві основні схеми схвалення кредиту: послідовна та колективна. При
послідовному схваленні кредиту рішення про надання кредиту приймається
співробітниками кредитного підрозділу, а потім керівниками різного
рівня. При колективному схваленні кредиту рішення про кредитування
певного позичальника приймається на засіданні кредитного комітету, до
якого входять керівники банку та співробітники кредитного департаменту.
Частіше відповідальність працівників банку при послідовному схваленні
кредиту вища, а отже вища й ефективність процедури кредитування в
цілому.

З метою здійснення контролю за розглядом документів по кредитним заявам
клієнтів у підрозділах Банку здійснюється реєстрація документів, які
передні чи отримані для розгляду. Реєстрація здійснюється у спеціальних
журналах.

Результати розгляду оформлюються у вигляді підсумків про можливість
проведення кредитних операцій. У підсумках мають бути відображені
висновки про можливості та умови проведення кредитних операцій. Висновки
у підсумках відображаються в залежності від повноважень підрозділів
Банку при розгляду кредитних заяв.

Спеціалістами кредитного підрозділу оформлюється паспорт кредитної
операції з указівкою інформації й даних про позичальника й

кредитної операції, які є на даному етапі кредитування. В подальшому
записи в паспорті кредитної операції оформлюються спеціалістом
кредитного підрозділу не рідше одного разу в три місяці, а також у
випадках:

— підписання кредитного договору;

— зміни фінансового стану позичальника;

— при проведені класифікації кредитних операцій з метою розрахунку

резерву під можливі ризики по кредитним операціям;

— зміни, які мають відношення до забезпечення по кредитним операціям.

`

a

ae

¤ D

?

?

NiO?O(U*UnUpU/i/eUeIUeIUeIUeIUe/i/i/i/i/iA/i/i/i/iA/iA/i/i/?¬/e¦?/¬/e/e/
i/e/e/e/e/e

/oaeUe/Ue/Ue/o/oUeae/Ue/o/o/o/o/oae/o/O/ae/Ueae/Oae/o/o/o/o/o/o/Oae/Ue/o
/o/UeI/o/ae/Ue/o/Ue/Ue/o/o/

???????$??$??????На висновку ставить візу працівник, який проводив
розгляд документів, і підписує керівник чи замісник керівника
відповідного підрозділу.

Якщо в процесі перевірки і розгляду документів були виявлені недоліки
або зауваження, оформлюється висновок, на основі якого вони
повідомляються клієнту в письмовій формі для вживання заходів по їх
виправленню чи усуненню.

Кредитна документація є важливим елементом кредитної політики.

Правильно розроблена та оформлена на чіткій юридичній основі кредитна

документація дає певні гарантії кредитору та зменшує його кредитні
ризики.

Чітко продумані застереження, передбачені кредитним договором, дають
змогу кредитору позитивно впливати на фінансово-господарське становище

позичальника і тим самим поліпшувати можливості останнього щодо вчасного

погашення кредиту. У разі погіршення якості кредиту такі застереження
дають змогу банку внести суттєві корективи в діяльність
підприємства-позичальника з метою оздоровлення ситуації та мінімізації
можливих збитків.

3. Управління кредитом. Правильний нагляд за кредитами не

поліпшує якості поганих кредитів, проте дає змогу в багатьох випадках

зберегти якість хороших кредитів, не допустивши їх перетворення на

проблемні. Нагляд за кредитом полягає в контролі за виконанням умов

кредитного договору, погашенням кредиту, фінансовим становищем

позичальника, станом та місцезнаходженням застави. Залежно від
поведінки позичальника взаємовідносини можуть як розширюватись, так і
, навпаки, скорочуватись чи припинятись.

У процесі управління кредитами здійснюється регулярна переоцінка

кредитів, а саме вносяться зміни в класифікацію кредитів, виявляються

проблемні кредити та приймаються відповідні заходи по них.

Ранніми ознаками проблемного кредиту можуть бути неподання

позичальником у термін фінансових звітів, зміни в його діяльності чи

курівництві, зміни в ринковій кон’юнктурі. При виявленні проблемного

кредиту співробітник кредитного департаменту повинен виконати такі дії:

— проаналізувати проблеми позичальника;

— рекомендувати знизити класифікацію кредиту;

— проаналізувати всю кредитну документацію, особливо по заставі;

— розробити план дій, спрямований на поліпшення ситуації.

Діяльність по поліпшенню проблемного кредиту може обійтись банку

дорожче, ніж визнання і фінансування збитків по ньому. Тому завжди
потрібно вибирати ту лінію дії, яка б мінімізувала витрати банку.

Розглянемо основні підходи по поліпшенню ситуації при виявленні

проблемного кредиту. Заходи, які вживає банк, значною мірою залежать від

оцінки банком подальших перспектив співпраці з клієнтом: від тісної
взаємодії до повної відмови від обслуговування клієнта. Якщо банк має
намір підтримати позичальника і продовжити з ним роботу, можуть бути
прийняті такі заходи:

— скорочення витрат на підприємстві та організація додаткового

фінансування за рахунок банку, акціонерів чи сторонніх осіб;

— поліпшення якості забезпечення через отримання нових гарантій або
залучення додаткових активів як забезпечення;

— заміна керівництва, призначення нових консультантів та керівників для
управління компанією від імені банку.

4. Закриття кредиту. Закриття кредиту полягає в сплаті основної

частини боргу та процентів і повному погашенні кредиту або ліквідації

застави і фіксації втрат у разі неповернення кредиту. Повернення
кредитних коштів позичальником здійснюється в строки, які встановлені в
договорі на проведення кредитної операції або достроково.

З метою зменшення ризику несвоєчасного погашення кредиту при

проведенні кредитних операцій на значні суми по таким кредитним
операціям

за рішенням Кредитного комітету встановлюються декілька термінів
погашення заборгованості, при недостатності коштів у позичальника для
повного погашення заборгованості по кредитній операції погашення
заборгованості здійснюється в такій послідовності:

— прострочена заборгованість по нарахованим доходам;

— термінова заборгованість по нарахованим доходам;

— прострочена заборгованість по основному боргу;

— термінова заборгованість по основному боргу;

— штрафні санкції по кредитній операції.

Послідовність погашення заборгованості й сплата доходів по кредитній
операції встановлюється сторонами в кредитному договорі.

Погашення суми основного боргу по кредитній операції фізичними

особами здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування
коштів з поточного рахунку позичальника або внесення готівки в касу
Банку.

Повернення кредитних коштів суб’єктами господарської діяльності

здійснюється в безготівковому порядку.

У разі невиконання позичальником своїх зобов’язань по кредитному

договору і установлені строки працівником, який проводив обслуговування
по

кредитній операції, протягом 3 робочих днів направляється службова
записка

на ім’я Голови Правління Банку, директора департаменту правового

забезпечення виконавчого виробництва, директора департаменту безпеки про

порушення позичальником своїх зобов’язань по кредитній операції.

Стягнення простроченої заборгованості по кредитній операції за рахунок
прийнятого забезпечення здійснюється департаментом правового
забезпечення виконавчого виробництва на основі матеріалів кредитної
справи.

У разі несвоєчасного погашення кредиту позичальник сплачує штрафні
санкції у вигляді пені. Умови сплати штрафних санкцій і їх розмір

встановлюються в договорі на проведення кредитної операції.

Оцінка кредитоспроможності та визначення

умов кредитування

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, яка

складається під дією поточних і перспективних задач банку, а також

економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк

придержується відпрацьованої політики, періодично аналізує склад і
структуру виданих кредитів або кредитний портфель.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній степені

залежать його стійкість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку
необхідно

аналізувати якість кредитів, проводить незалежні експертизи значних
кредитних проектів, виявляти відхилення від цілей кредитної політики.

При проведенні оцінювання кредитоспроможності позичальників

вітчизняні комерційні банки розрізняють три категорії позичальників:

юридичні особи (крім комерційних банків), комерційні банки та фізичні
особи.

Крім того, враховується макроекономічна ситуація в економіці та

наявність державної підтримки підприємства. Постановою Правління НБУ

затверджено рекомендації щодо оцінки кредитоспроможності позичальників,
де наведено групи фінансових показників, які доцільно використовувати
для

аналізу кредитоспроможності позичальників, а також орієнтовані значення,
які вони мають приймати.

Групи фінансових показників, які використовуються в міжнародній

практиці для оцінювання кредитоспроможності як фінансових, так і не

фінансових установ, однакові. Це показники ліквідності, структури
капіталу,

ефективності та коефіцієнти прибутковості покриття. Для підприємств-

позичальників показники з названих груп визначаються так.

1. Показники ліквідності. Показник поточної ліквідності Клп

характеризує спроможність фірми погашати свої поточні короткострокові

зобов’язання за рахунок грошових коштів та інших ліквідних активів:
товарно-

матеріальних запасів, дебіторської заборгованості:

Клп = Поточні активи : Поточні пасиви.

Цей показник не має перевищувати 1. При обчисленні цього показника
важливо правильно оцінити якість дебіторської заборгованості та
товарно-матеріальних запасів. При невисокій якості ТМЗ та дебіторській
заборгованості потрібно використовувати їх скориговані величини.

Показник миттєвої ліквідності Клм часто вважають більш ефективним
показником ліквідності, оскільки він не враховує ТМЗ — найменш ліквідні
з поточних активів:

Клм = (Поточні активи — ТМЗ) : Поточні пасиви.

Чистий оборотний капітал (ЧК) тісно пов’язаний із попередніми

показниками і відображає більш стійку частину поточних активів, що

фінансується за рахунок довгострокового боргу чи власного капіталу:

ЧК = Поточні активи — Поточні пасиви.

Від’ємне значення ЧК, як і значення Клп< 1, свідчить про неспроможність фірми розраховуватись за своїми поточними зобов'язаннями та про фінансування певної частки необоротних активів за рахунок поточних зобов'язань. 2. Показники структури капіталу. Показник фінансового леверіджу відображає структуру капіталу фірми: Кфл = Зобов 'язання : Власний капітал. Більше значення показника фінансового леверіджу відповідає більшій частці боргового капіталу в структурі капіталу, а отже, більшому ризику структури капіталу. При оцінюванні кредитоспроможності вітчизняних позичальників цей показник вважається задовільним, якщо не перевищує значення 1 незалежно від галузевої ознаки позичальника. Коефіцієнт заборгованості Кб1 також відображає співвідношення довгострокового боргу та власного капіталу: Кб1 = Довгостроковий борг : Власний капітал. Коефіцієнт заборгованості Кб2 також відображає співвідношення довгострокового боргу та власного капіталу, але враховує субординований борг як частку капіталізації фірми: Кб2 = Довгостроковий борг : (Власний капітал + Субординований борг). Коефіцієнт самофінансування характеризує ступінь фінансування необоротних активів за рахунок власного капіталу: Ксф = Необоротні активи : Власний капітал. Певною мірою цей коефіцієнт відображає ступінь фінансової стійкості підприємства. Більш інформативним з цього погляду є коефіцієнт фінансової стійкості: Кфс == Необоротні активи : (Власний капітал -^Довгостроковий борг). Для забезпечення фінансової стійкості підприємство має підтримувати цей показник на рівні, що не перевищує 1. Це означає, що капітальні вкладення в необоротні активи не можуть фінансуватися за рахунок короткострокового боргу, оскільки постійне заміщення короткострокових позик пов'язано з невизначеністю майбутнього доступу до ринку позик та невизначеністю їх майбутньої вартості. 3. Показники ефективності. Ефективність використання оборотного капіталу відображають коефіцієнти оборотності ТМЗ, дебіторської та кредиторської заборгованості. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості Кдз відображає середній період у днях, необхідний для отримання коштів від продажу в кредит: Кдз = Середня величина дебіторської заборгованості * 365 : : Виручка від реалізації якщо продаж у кредит становить тільки частину загального обсягу реалізації, то в показнику Кдз використовують не всю суму виручки, а тільки виручку від реалізації в кредит. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Ккз відповідає на запитання, наскільки швидко розраховується фірма з кредиторами, вимірюється в днях і дорівнює середньому терміну розрахунків з кредиторами підприємства: Ккз = Середня величина кредиторської заборгованості * 365 : :Собівартість проданих товарів. Коефіцієнт Км характеризує ефективність використання всього майна підприємства. Його розраховують за формулою: Км = Виручка від реалізації : Середня величина активів. Для розрахунку Км, як і для розрахунку попередніх коефіцієнтів використовують дані річної фінансової звітності. 4. Коефіцієнти прибутковості. Коефіцієнти прибутковості є найважливішим як для акціонерів, так і для кредиторів корпорації, оскільки говорять не тільки про загальну ефективність фінансово-господарської діяльності корпорації, а й про можливості її подальшого зростання. Коефіцієнт прибутковості продаж Кпп відображає ефективність основної (операційної) діяльності корпорації. При його розрахунку використовується прибуток, отриманий від реалізації продукції, який разом з прибутком від іншої реалізації та позареалізаційними доходами становить весь прибуток корпорації: Кпп = Прибуток від реалізації: Виручка від реалізації. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу Кпк характеризує прибуток, отриманий на одиницю капіталу власників корпорації, і відображає прибутковість всього власного капіталу корпорації, а не тільки інвестованого в акції. Його розраховують так: Кпк = чистий прибуток : Середня величина власного капіталу. Значення Кпк залежить від структури капіталу. Тому коефіцієнт слід порівнювати з такими самими для інших фірм і аналізувати в комплексі з іншими показниками прибутковості. Коефіцієнт прибутковості активів Кпа не залежить від структури капіталу і характеризує прибуток, отриманий на одиницю активів корпорації: Кпа = Чистий прибуток : Середня величина активів. Чим ефективніше використовуються основні та оборотні засоби корпорації, тим більшим буде отриманий прибуток, а отже прибутковість активів. 5. Коефіцієнти покриття. Коефіцієнти покриття Кп1 та Кп2 характеризують спроможність фірми розраховуватись за своїми зобов'язаннями за рахунок отриманого від операційної діяльності грошового потоку та прибутку. Коефіцієнт Кп1 визначає одну з основних узагальнених вимог до грошового потоку позичальника. Саме цей грошовий потік має бути достатнім для обслуговування боргу. Незважаючи на докладні прогнози грошових потоків, що надаються позичальником до кредитного відділу банку при довгостроковому кредитування, коефіцієнт Кп1 часто використовують для попередньої оцінки кредитоспроможності позичальника: Кп1 - (Чистий грошовий потік -Дивіденди) : (Довгостроковий борг з поточними термінами погашення + Процентні виплати), де чистий грошовий потік є сумою чистого прибутку та амортизації. Коефіцієнт Кп2 показує, у скільки раз величина доходу перевищує процентні виплати по боргу, і визначається за формулою: Кп2 = Дохід до виплати процентів та податків : Процентні виплати. При оцінюванні кредитоспроможності позичальника критичним, незалежно від галузевої ознаки підприємства, вважається значення Кп2 -=- 3. Якщо Кп2 = 1, то це означає, що отриманого в результаті діяльності доходу вистачає лише на сплату процентів по боргу, а прибуток до оподаткування дорівнює нулю. РОЗДІЛ З. Проблеми та шляхи вдосконалення прийняття рішень в процесі банківського кредитування 3.1. Вплив якості банківського менеджменту на стабільність комерційного банку В останній чверті двадцятого століття відбуваються якісні зміни в організації банківської діяльності розвинутих країн, що зумовило глибокі перетворення в банківському менеджменті. Виникли численні нововведення в банківській сфері, методах управління операціями й формах обслуговування бізнесменів і різних груп населення. Характерною особливістю сучасної банківської практики розвинутих країн стало значне зростання ризиків, пов'язаних з банківською діяльністю, що поставило проблему ризиків - банківські операції в центр банківського менеджменту. В цьому аспекті безпосередньо цікавим є поетапний зріз формування банківського менеджменту в Україні. Початковий менеджмент у 1988- 1991 роках. На цьому етапі банки, що виникали, реєструвалися у московській книзі реєстрації у Держбанку СРСР. У банківській системі України продовжували також функціонувати "старі" банки з державним статусом: "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк", "Ощадбанк", “Україна”, "Укрексімбанк". Цей етап характеризувався у першу чергу галузевим принципом формування новостворених банків. У цей період практично відсутні були законодавча база та система регулювання діяльності банків. За два роки змінилося три голови правління Національного банку України. Єдиним нормативом роботи банків була відсутність "червоного сальдо". Діючі банки були вражені вірусом "чеченських авізо", з допомогою яких вдало викрадалися значні кошти з рахунків банків. Це виросло у державну проблему. Клієнтами новостворюваних банків ставали новонароджені кооперативи, акціонерні товариства, фізичні особи. Для залучення клієнтів до банку на обслуговування використовувалися різні форми, іноді не зовсім коректні. В цей час практично повністю було відсутнє комп'ютерне, технічне та і технологічне забезпечення банків. Валютні операції здійснювалися тільки через філії Зовнішекономбанку. Кредитування було практично єдиною статтею доходу банків, невеликі доходи одержувалися від гарантій та розрахунково-касового обслуговування. Інфляційний менеджмент у 1992-1996 роках. На цьому етапі розвитку банківської системи України банки можуть бути класифіковані по таких групах: галузеві, незалежні, банки "трьох акціонерів" ("кишенькові"), постдержавні, іноземні. Акціонерами комерційних банків більшою мірою стають малі та спільні підприємства, акціонерні товариства, самі працівники банків, фізичні особи, частка яких поступово збільшувалась. Банківська система, що активно розвивається цього часу, щорічно потребує 3-5 тисяч нових працівників. До банків вливається чергова хвиля кадрів із номенклатури КПУ та ЛКСМУ, "безробітних" чиновників. Розвивається база технічного, програмного та інформаційного забезпечення банків, починають застосовуватися спрощені системи електронного обліку та розрахунків, такі як "Операційний день банку". Комерційні банки починають працювати на валютному ринку, зав'язують кореспондентські відносини з іноземними банками, оскільки НБУ починає надавати ліцензії на здійснення валютних операцій. У 1994 році ліцензії мали 115 банків, у 1995 році-134, у 1996 році-145. Деякі агенти фінансового ринку, особливо трасти, обіцяли своїм вкладникам 3650% річних, але це становило лише трохи більше третини рівня інфляції. У комерційних банках процентні ставки досягали 1500% річних. В економіці країни склалася ситуація, коли 60-70% розрахунків здійснювалося через бартерні операції, 40-50% розрахунків проходили готівкою у "тіньовому" секторі, тому грошова маса зросла у 12-15 разів. Держава при обслуговуванні такої маси коштів несла значні витрати. Ще більше "розшарування" комерційних банків викликав продаж ресурсів Національним банком України виключно постдержавним чи вибраним комерційним банкам, що, зрозуміло, ставило інші банки у нерівні умови, ускладнювало їхню діяльність, створювало нездорову конкуренцію. Інфляційні процеси викликали враження легкого заробляння грошей, а на цих підвалинах ґрунтувалася політика задоволення "імперських" амбіцій у розвитку мережі філій під гаслом: "Кожному місту - філію банку!". У цих умовах кожен комерційний банк шукав своїх шляхів подальшого існування: хтось визнавав для себе можливим засмакований союз з прихованим бізнесом, інші пов'язали себе з процесом приватизації, інші ще більше переплелись з державними коштами, державно-акціонерні компанії підбирали для обслуговування своїх грошових потоків окремі банки, і нарешті, чітко вимальовуються банки одного акціонера. Наприкінці періоду, який нами розглядається. Національний банк України запровадив ще один інструмент впливу на формування та розвиток банківської системи - генеральну ліцензію, яка надавала кожному банку дозвіл на здійснення певного кола операцій. Регламентуючим моментом ліцензування став статутний фонд банку. На момент надання йому генеральної ліцензії, для прикладу, акціонерний банк "АЖІО" мав сплачений та зареєстрований статутний фонд понад 3 млн. ЕКЮ, тому одержана 2 липня 1996 року генеральна ліцензія №4 надала банку право на здійснення ЗО видів операцій. На банківському ринку починається демонстрація привезеного іноземного менеджменту через банки з іноземним капіталом, чи іноземними інструкторами по програмах технічної допомоги банкам (ЄБРР, Трансформ). Адапційний (перехідний) менеджмент (1996-1997 роки). На цьому етапі перед банківською системою постали нові проблеми. Ключовими питаннями на 1997 рік були: - перехід до більш системного контролю ліквідності комерційних банків з боку НБУ та новий порядок регулювання їхньої діяльності (інструкція №10); - реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів (МСБО); - відхід уряду від прямої емісії грошей (випуск цінних паперів, кошти від реалізації яких спрямовувалися в економіку через комерційні банки, та валютні зобов'язання уряду); - публікація у пресі, зокрема у "Віснику НБУ", рейтингів банків, де відокремлювалися: - банки, які порушують вимоги НБУ, але не загрожують інтересам клієнтів; - банки-банкрути; - санація та "русифікація" банків, зростання ролі іноземних банків. Дуже суттєвий вплив на банківську систему мало зменшення темпів інфляції, яку викликало різке зниження доходів активів та пасивів. Відсутність оперативності у переорієнтації на той чи інший вид зобов'язань викликає дві проблеми: 1) додаткові ризики, пов'язані із співвідношенням зобов'язань "до запитання" та середньострокових активів, що призводить до загрози втрати ліквідності; 2) змушення продовжувати і надалі політику короткострокового кредитування, задовольняючись нижчими процентними ставками, тобто свідомо йти на зниження доходів. Фінансові проблеми банків на цьому етапі були пов'язані зі зменшенням валових витрат на організаційні заходи, спрямовані на побудову нової інфраструктури балансів. Дедалі більше навантаження на підрозділи банків, які здійснюють безпосереднє обслуговування клієнтів. Природне прагнення зменшення витрат на обслуговування банку спонукало до перекладання частини витрат на плечі клієнтів та до дебетових "ям". Банківську діяльність в умовах стабілізації додатково ускладнював такий зовнішній фактор, як конкуренція з боку "одужуючих" небанківських фінансових посередників: спостерігався значний відтік грошових коштів на позабанківські фінансові ринки, цінні папери. ,Класичний менеджмент (з 1998 року). В умовах певної стабілізації економічної ситуації в Україні, банки переходять до класичного менеджменту. В основу своєї діяльності банкіри закладають політику чотирьох "К": капітал, клієнти, каталог (технології послуг), кадри. Починаючи з 1997 року Нацбанк намагається суворо дотримуватися напрямку підтримки стабільного стану грошового ринку України, а для цього у грошово-кредитній політиці використовував цілу низку інструментів: - облікова ставка НБУ як базова ціна грошей, регулятор процентних ставок; - обов'язкове резервування залучених коштів, створення резерву за активними операціями банку; - рефінансування НБУ як підтримка ліквідності комерційних банків; - державні цінні папери як регулятор грошово-кредитного ринку; Таким чином, великого значення набуває вміння банківських спеціалістів в процесі посилення конкуренції на ринку банківських послуг вибирати найраціональніші менеджерські рішення, розраховувати ефективність їх різних варіантів, робити тактичні й стратегічні прогнози, здійснювати постійний контроль за дотриманням законодавчих норм в проведенні банківських операцій, а також шляхами й формами досягнення стабільного прибутку. Тому для будь-якого банківського працівника вкрай необхідні знання, що дозволяють аналізувати банківську діяльність на основі якості її менеджменту й аудиту. 3.2. Оцінка ефективності кредитної діяльності банків. Останніми роками у кредитній діяльності вітчизняних банків спостерігається стрімке зниження спреду і маржі. Так, якщо у 2000 році різниця між процентними ставками за депозитами банків становила 22,0% річних, то у 2001 році цей показник знизився до 16,2%, а у 2002 році - до 13,4%. У світовій практиці при аналізі процентного доходу банки орієнтуються на спред і маржу у розмірі 3-4% річних, тому перспективи подальшого зниження рівня процентної маржі банків України не викликають сумнівів. Основні причини виникнення цієї тенденції такі: зростання конкуренції на вітчизняному ринку кредитних послуг банків, що зумовлене передусім їхньою надлишковою ліквідністю; зниження Національним банком облікової ставки і послаблення нормативу обов'язкового резервування; нарощення обсягів зарубіжного позичкового капіталу через кредитні лінії, що реалізуються уповноваженими банками України, та через вітчизняні банки, утворені за участю іноземного капіталу. У сучасних умовах для оперативного прийняття виважених і дієвих управлінських рішень цей інструментарій не завжди достатній. Вжиття непереконливих заходів може не лише не поліпшити результативних показників кредитної діяльності банку, а й поглибити наявні проблеми і створити додаткові складності. Саме кількісну, бо застосування таких етапів, як "високоефективна" чи "низькоефективна" щодо кредитної діяльності, не забезпечує належної диференціації рівня ефективності без підтвердження їх конкретними цифрами. Тільки за результатами оцінки ефективності можна дослідити фактори, котрі зумовили її, і, як наслідок, розробити заходи щодо її підвищення (рис. 2). Оцінка рівня ефективності кредиі ної діяльності банків Аналіз факторів ефективності кредитної діяльності банків Обгрунтування заходів щодо підвищення ефективності Рис. 2. Етапи комплексного аналізу ефективності кредитної діяльності банків. За таких умов нагальною стає розробка методичного забезпечення для оцінки ефективності як кредитної діяльності будь-якого банку в цілому, так і певного кредитного проекту зокрема, бо це є одним із важливих інструментів управління прибутковості банку. Нині рівень плати за кредит визначається переважно з урахуванням зовнішніх факторів: облікової ставки, ставки банків-конкурентів тощо, а от внутрішні фактори враховуються недостатньо, тобто здебільшого визначаються інтуїтивно. Отже, перспективна ефективність є чи не найважливішою у забезпеченні остаточної ефективності не лише на рівні кредитного проекту, а й усіх інших об’єктів оцінки за видами кредитів, кредитним портфелем, кредитною діяльністю банку загалом. Кредитна діяльність банку в умовах ринкової економіки характеризується динамічністю ситуації як внутрішньобанківських факторів, так і факторів зовнішнього і середовища. Тому оцінка поточної ефективності важлива як щодо кредитної і діяльності банку в цілому, так і кожного кредитного проекту зокрема. Вадою поточної ефективності є те, що на її показники значно впливають і фактори випадкового або короткотермінового характеру, що знижує рівень її об'єктивності й обмежує можливості використання результатів розрахунків для екстраполяції на гіпотетичний розрахунок заключної ефективності. Теоретично оцінювання ефективності кредитної діяльності банків може відбуватися за допомогою одного підсумкового показника або системи часткових показників. Можливе одночасне використання як підсумкових, так і часткових показників. Тобто останні можуть використовуватися як допоміжні (непрямі) при розрахунку підсумкових показників або ж доповнювати їхні характеристики. Західний банківський менеджмент свої рішення постійно звіряє з показниками ефективності (своїми і конкурентів), котрі й визначають мету або напрямок управлінських впливів. Задаючи кожному підрозділові банку конкретні показники ефективності, вони прагнуть, щоб усі служби працювали як одна команда на загальний результат. Оцінювання ефективності кредитної діяльності на рівні окремого банку дає змогу досліджувати цей вид діяльності не лише в цілому, а й на рівні його структурних підрозділів, що є досить зручним інструментом для порівняльного аналізу результативності їхньої діяльності. Оцінка ефективності за видами кредитних операцій надає менеджменту банків можливостей щодо об'єктивного визначення пріоритетності у напрямах кредитних вкладень, не забуваючи при цьому про дотримання певного рівня їхньої диверсифікації. Актуальними при класифікації ефективності кредитної діяльності банків є ознаки за ступенем збільшення ефекту, згідно з яким в економіці підприємства виокремлюють первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Називати ефект мультиплікаційним можна тоді, коли він повторюється у різних часових періодах та (або) примножується на різних рівнях певного банку. Добрим прикладом мультиплікаційного ефекту може слугувати ефект, отриманий від запровадження методологічного або програмного забезпечення та кредитних операцій банку. Водночас завдяки такій співпраці органи державного самоврядування регіону сприяли відкриттю у цьому банку спеціальних карткових рахунків у рамках зарплатних проектів бюджетних установ регіону, що поступово збільшило залишки на таких рахунках на 1 200 000, 00 гривень. А такі ресурси під 1% річних дешеві щодо середньозваженої процентної ставки за процентними зобов'язаннями банку під 12, 32% річних, тобто додатковий ефект становить 11, 32% річних, або 135 840, 00 гривень на рік. За умови, що кредит, як і було передбачено угодою, погашено у піврічний термін, а угоди на обслуговування платіжних карток укладені на три роки, ефект можна класифікувати відразу за кількома ознаками як додатковий мультиплікаційний і ефект із відстроченим терміном прояву. При розгляді мультиплікаційної ефективності з'ясувалося, що її оцінювання може здійснюватися залежно від підходу до врахування доходів, або загальну суму доходів, тобто до розрахунків можна вносити або тільки прямі доходи, або загальну суму доходів, що поряд із прямими включає і непрямі додаткові доходи. Водночас виникає проблема недостатньої розвиненості методологічного підґрунтя щодо підрахунку таких непрямих (умовних) доходів, що здатне забезпечити обґрунтоване кількісне визначення додаткового ефекту, отриманого від кредитних операцій. При викладенні методологічного забезпечення з аналізу прибутків банківських продуктів наголошується, що найскладнішим є визначення їхньої собівартості. Якщо сучасний облік у банках дає можливість обчислити доходи і прямі витрати, пов'язані з банківськими продуктами, то непрямі витрати, передусім загально адміністративні, що припадають на окремі банківські продукти, визначити досить складно. Відповідно проблематика ускладненості розподілу непрямих витрат відчутна і при оцінюванні ефективності за повними витратами як кредитної діяльності банку в цілому, так і окремих кредитних проектів. Підсумовуючи огляд літературних джерел із теорії кредиту, банківського менеджменту й маркетингу, економічного та статичного аналізу діяльності банків, треба зазначити, що в них розглядається ефективність банківської діяльності в цілому переважно за ресурсним підходом, без докладного і виділення показників з оцінювання ефективності кредитної діяльності банку в цілому та окремих кредитних проектів. 3.3. Перспективи розвитку банківського кредитування на Україні Останнім часом при обговоренні шляхів стабілізації банківського сектора економіки України постає питання про неякісні кредити, накопичені на балансах комерційних банків. За різними оцінками, проблемні позики у кредитному портфелі вітчизняних банків становлять від 21 % до 50%. Зарубіжний досвід реалізації програми реструктуризації банків доводить, що очистити активи за короткий час неможливо. На першому етапі найважливішим завданням є організація та укомплектування кваліфікованими спеціалістами відділів із вирішення проблеми безнадійних боргів. На цьому етапі слід відокремити найтерміновіші борги. На другому етапі відділи з вирішення проблеми безнадійних боргів повинні зосередитися на виявленні великих боргових проблем та з'ясуванні переваг і недоліків різних шляхів та їх вирішення. На третьому етапі цим відділам необхідно націлитися на роз'яснення низки другорядних проблем, пов'язаних із неповерненням боргів. Серед проблем, які в нових умовах господарювання постали перед комерційними банками, є ризики, пов'язані з наданням підприємствам усіх форм власності довгострокових і короткострокових кредитів. Частина комерційних банків України збанкрутувала саме через неповернення наданих кредитів. У важкому фінансовому стані постійно перебуває кількість діючих нині банківських установ, причому тенденцій до поліпшення ситуації не простежується. Фінансове середовище, яке оточує банк, динамічно змінюється: впроваджуються нові технології, посилюється конкурентна боротьба за клієнтів, корегуються засоби регулювання банківської діяльності тощо. Отже, існує об’єктивна необхідність в управління шляхом нагляду і контролю за банківською діяльністю. Підтримка оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком - одна з основних і найскладніших проблем в управлінні кредитною діяльністю. Для вирішення питання проблемної заборгованості необхідно й доцільно зробити такі кроки: - заборонити зміну процентної ставки за довгостроковими кредитами і прив'язати її до ставки НБУ тільки на момент кожної сплати відсотків. Таким чином уведення цього нормативу дасть змогу банку перспективно інвестувати позичальників з метою їхнього подальшого піднесення, для економіки в цілому — це шанс технічного переозброєння підприємств, модернізації матеріально-технічної бази, підвищення конкурентоспроможності та шанси виходу на зовнішні ринки. Формування ресурсної бази комерційних банків залежить від масштабів грошового ринку, зокрема, від зростання обсягу пропозиції грошей (грошової маси), обсягів залучення грошей на цьому ринку державою, яка є могутнім конкурентом банків, та обсягу грошей, що перебувають в обігу поза банками. Другою передумовою збільшення банківського кредитування економіки є зростання реального попиту суб'єктів господарювання на позички. Обсяги й динаміка реального попиту визначаються нарощуванням обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг, зростанням прибутковості підприємств, зношенням у цих запасів товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), передусім готової продукції, зменшенням питомої ваги бартерних і "тіньових" відносин між суб'єктами господарювання, прискоренням розрахунків. Хронічне скорочення реальних обсягів виробництва супроводжується величезним відволіканням обігових коштів підприємств у запаси ТМЦ, значна частина яких є неліквідною, в дебіторську заборгованість, частина якої стала безнадійною, та швидким зростанням кількості прибуткових підприємств. У таких умовах фінансовий стан суб'єктів легального сектора економіки неухильно погіршується, і комерційним банкам дедалі важче знайти надійного позичальника. Не краща ситуація і щодо організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів. Усі законодавчі та нормативні акти, які регулюють кредитні відносини банків і позичальників, по суті, обстоюють інтереси позичальників та державного бюджету, а інтереси банків, які надали їм грошові позички, ставлять на останнє місце. Відтак в усіх конфліктних ситуаціях щодо стягнення простроченої заборгованості банки поставлені в гірші умови, ніж позичальники: їм доводиться долати багато перешкод, аби довести своє право на повернення коштів, платити високі митні збори, самотужки організовувати реалізацію заставного майна тощо. а позичальник, який грубо порушив кредитну угоду, залишається осторонь — здебільшого він навіть не несе фінансової невідповідальності за свої дії, не кажучи вже про кримінальну. Ці обставини змушують банки підвищувати вимоги щодо кредитоспроможності позичальників, підвищувати ставки позичкового процента, шукати шляхів надійнішого забезпечення позичок, що й робить їх кредити малодоступними для суб'єктів реальної економіки. Важливу, якщо не вирішальну роль у розвитку банківського кредитування відіграє належна дохідність кредитних операцій. Переважна більшість українських комерційних банків є недержавними і може працювати лише на засадах прибутковості збиткові банки довго існувати не можуть. Проте найвідчутніше тисне на ставку позичкового процента високий кредитний ризик. Чим менш надійні позичальники, чим більше випадків несвоєчасного повернення банківських позичок, чим гірша якість кредитного портфеля, тим більше коштів витрачають банки, щоб покрити можливі збитки та компенсувати недоотримані доходи від "заморожених" ресурсів. Отже, нині українські банки неспроможні відчутно знизити ставку позичкового процента, що дало б змогу підвищити реальний попит підприємств на банківський кредит, зробити його доступнішим для реального сектора економіки. Висновки Внаслідок поведеного дослідження стало можливим сформулювати такі висновки і пропозиції: 1. Кредитна політика визначає задачі і пріоритети, основні напрямки кредитної діяльності банку, засоби і методи їхньої реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика відбиває такі ключові моменти: організацію кредитної діяльності; управління кредитним портфелем; контроль над кредитуванням; принципи розподілу повноважень і т.д. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності. 2. Управління ризиком у банківській діяльності повинне включати виявлення, оцінку, аналіз і вимір ступеня впливу ризиків, яким піддається банку процесі своєї діяльності, а також, розробку і реалізацію процедур, спрямованих на мінімізацію ризиків і підвищення прибутковості. 3. У банку повинний бути присутній незалежний механізм управлінського контролю, предметом якого є кредитні рішення за договором, склад кредитного портфеля і процес контролю за прийняттям рішень. 4. Аналіз кредитного ризику має бути сфокусований на чотирьох аспектах кредитоспроможності. Серед них необхідно виділити такі: - Галузевий аспект. Відбиває процеси розвитку галузі і пропозицію, що компанія займає в галузі. -Фінансовий аспект. Визначає спроможність позичальника одержувати достатній прибуток, що є основним джерелом погашення кредиту, або можливість звернутися у разі потреби до реалізації існуючого забезпечення, наприклад, основних засобів, ТМЦ. - Управлінський аспект. Якість менеджменту визначається компетентністю, згуртованістю команди менеджерів, що управляють підприємством. Помилки менеджменту можуть створити труднощі не тільки з погашенням кредиту, але і з реалізацією забезпечення. - Аспект якості забезпечення кредиту. Визначає рівень контролю з боку банку за предметом застави і можливість одержання реальної вартості забезпечення при його ліквідації. Аналіз діяльності АКБ "Правекс-Банк" в галузі кредитування свідчить про наступне: 1. Кредитний портфель банку постійно зростає. 2. Головне місце при вирішенні питання про видачу кредиту АКБ "Правекс-Банк" приділяє аналізу фінансового стану потенційного позичальника. При управлінні кредитним портфелем українські комерційні банки постійно стикаються з проблемами. Для вирішення питань проблемної заборгованості банками необхідно частіше перевіряти якість своїх кредитних портфелів, застосовувати постійний моніторинг проблемних кредитів, впроваджувати кредитування клієнтів певними траншами. Список використаної літератури 1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" /У Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. - К., 2001. - Вип.1. 2. Положення НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків" // Закон і бізнес - 1997, 10 грудня. 3. Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків // Банківська справа, №4, 1997. 4. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. Р.І. Тиркала - Тернопіль: Карт-бланш, 2001 -314с. 5. Банківський менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів // О.Кириченко, і. Гіленко, А. Ятченко. - К.: Основи. - 1999. 6. 3аруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 1996. 7. Левчук К.И. Зффективность краткосрочных кредитних вложений. - М.: Финансы й статистика. — 1998. 8. Панова Г.С. Кредитная политика комерческого банка - М.: Русская деловая литература. - 1997. 9. Шелудько Н.М. Прблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // Фінанси України №1, 2000 10. Гладких Д. Пріоритети кредитної політики комерційних банків // Вісник НБУ №10, 1998.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *