Фінансове посередництво; функції та види фінансових посередників (курсова робота)

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Козак Михайло Федорович

КУРСОВА РОБОТА

За темою: “Фінансове посередництво; функції та види фінансових
посередників”

Шифр групи: E-04-04-CФ(1.0в/п)

Спеціальність: “Фінанси”

Науковий керівник

Ст. викладач Чередніченко Н.І.

Київ 2004 ЗМІСТ

Вступ
………………………………………………………………
………………………………….…

1. Фінансовий ринок. ………………………………………………………………..

1.1. Сутність, функції та суб’єкти фінансового ринку……….……………

1.2. Поняття та класифікація фінансового посередництва……………….

2. Банківська система…………………….…………………………………………

2.1. Характеристика та класифікація банківської системи. Роль
банківської діяльності на фінансовому ринку……………………………

2.2. Центральний банк. Призначення, статус та основи організації
центрального
банку……………………………………………………………
….…….

2.3. Комерційні банки: сутність, роль, класифікація. Основні показники
діяльності комерційних банків України………………..……

3. Небанківські фінансові
установи………………………………………………….…….

3.1. Поняття, призначення та класифікація небанківських фінансових
установ………………………………………………………..
…….………………………

3.2. Страхові компанії в Україні. Основні тенденції розвитку, показники
діяльності……………………………………………………..
……………

3.3. Кредитні спілки в Україні: розвиток, показники
діяльності…………..

Висновки……………………………………………………….
………………………………………

Додатки………………………………………………………..
……………………………………….

Список використаної
літератури……………………………………………………..
…….. 3

4

4

5

9

9

11

14

20

20

27

31

36

38

39

ВСТУП

Наразі фінансова система – чи не найважливіша сфера національного
господарства будь-якої розвинутої держави. Її практична роль
визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і
розрахунків; велику частину своїх комерційних справ здійснює через
внески, інвестиції і кредитні операції.

Сучасна фінансова система — це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам
— від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій,
що визначають основу банківської справи, до новітніх форм
грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних
банківськими і небанківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і
так далі).

Створення стійкої, гнучкої й ефективної інфраструктури фінансового ринку
— одна з найважливіших (і надзвичайно складних) задач в ході розвитку
ринкових відносин в Україні. Також важливим є вивчення іноземного
досвіду, тому що саме практика закордонних банків та небанківських
фінансових установ визначає становлення сучасної вітчизняної фінансової
системи, наближає її до міжнародних стандартів і, таким чином, обумовлює
вихід українських фінансових посередників на світовий рівень, а отже, і
відновлення та зміцнення довіри з боку іноземних партнерів стосовно
нашої країни.

Сьогодні, в умовах стрімкого розвитку фінансового ринку, структура його
різко ускладнюється. З’являються нові види фінансових установ, нові
кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтури.

Дана робота присвячена вивченню існуючих на Україні в даний час форм
кредитних і фінансових установ, вивчений також світовий досвід.

Мета даної роботи: розкрити суть фінансового посередництва, відзначити
особливості його існування на Україні, розкрити відмінності банківської
і небанківської фінансових сфер.

Робота складається з трьох частин, вступу та висновку.

1. Фінансовий ринок.

Сутність, функції та суб’єкти фінансового ринку

Фінансовий ринок – це система економічних та правових відносин,
пов’язаних з купівлею продажем або випуском та обігом фінансових
активів. Суб’єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто
бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які
потребують інвестицій, та фінансові посередники, котрі забезпечують
перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку. В науковій
літературі можна зустріти багато інших визначень сутності фінансового
ринку. Зокрема, “фінансовий ринок – це грошові відносини, що склалися в
процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і
пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних
паперах”.[6]

Фінансові ринки виконують багато важливих функцій:

забезпечують таку взаємодію продавців і покупців фінансових активів, в
результаті якої встановлюється ціни на фінансові активи, що
зрівноважують попит і пропозицію на них;

фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм
фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;

фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів
контрагента угоди, а також істотно зменшують витрати на проведення
операцій та інформаційне забезпечення.

Основними суб’єктами фінансового ринку виступають інститути
позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку
(фінансові інститути та інститути інфраструктури), а також іноземні
учасники ринку [7].

Інститути позафінансової сфери – це юридичні особи-резиденти певної
держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг.

Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи ті чи інші цінні
папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В Україні, нажаль,
тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні
папери, в той час як в країнах з розвинутою економікою до 70% населення
вкладає кошти в різноманітні фінансові активи.

Представниками фінансових інститутів є комерційні банки, кредитні
спілки, банківські установи, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні
компанії тощо.

До інститутів інфраструктури належать біржі та позабіржові системи,
клірінгові центри, інформаційні та рейтингові агенції тощо. Саме вони
забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових
активів, що перебувають в обігу на ринку.

Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно
розміщаючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові
зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію
регулювання фінансового ринку.

1.2. Поняття та класифікація фінансового посередництва

Фінансові посередники – це інвестиційні компанії, банки, страхові
компанії, кредитні спілки, трастові компанії, пенсійні фонди тощо.

Основна функція фінансових посередників – це допомога в передачі коштів
від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів, і навпаки.

Фінансові посередники утворюють свої власні фонди, беручи кошти в борг у
заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Акумулюючи
кошти в такий спосіб, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам.
Різниця між отриманим і виплаченим відсотковим доходом іде на покриття
витрат фінансового посередника та його прибуток.

До причин користування послугами фінансових посередників, а не інших
суб’єктів ринкових відносин, можна віднести:

1) знижується ризик неповернення позики або ризик неефективних
капіталовкладень;

2) знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за
рахунок зменшення моральних і фізичних витрат часу на відшкодування
декількох заощаджувачів для отримання відповідної сумарної позики;

3) через фінансових посередників є можливість одержання гарантованого
доходу;

4) фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових
операцій і це досягається шляхом їх спеціалізації.

Роль фінансових посередників визначена через те, що вони:

— зменшують операційні витрати:

— знижують ризик;

— зменшують асиметричність інформації.

Оскільки існують різні фінансові ринки і різні види посередницьких
послуг, то існують і різні типи фінансових посередників. Можна виділити
три основні групи фінансових посередників:

• депозитарні установи;

• ощадні установи контрактного типу;

• інвестиційні посередники.

Депозитарна установа — це фінансовий інститут, що має право приймати
внески та депозити. До них відносяться:

1) депозитарій, тобто установа, що здійснює зберігання, облік та
розрахунки за цінними паперами. Основні функції депозитарних установ —
це залучення коштів населення та установ у вигляді депозитів та надання
позик населенню та підприємствам;

2) комерційний банк;

3) ощадні установи, які діють без контракту і до яких відносяться
позикоощадні асоціації, взаємоощадні банки і кредитні спілки.

Позикоощадна асоціація — це фінансовий інститут, джерелами надходження
якого є ощадні, термінові та чекові депозити. В цих установах
закумульовані грошові кошти, які переважно використовуються на надання
позик під заставу нерухомості.

Взаємоощадні банки дуже подібні до попередніх в системі функціонування,
але відрізняються організаційною структурою, тому що вони завжди
організовані на кооперативних засадах і вкладники банку є його
співвласниками.

Кредитні спілки — це невеликі фінансові установи, які створені на
кооперативних засадах в певній соціальній групі для надання позик (як
правило, споживчих).

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження
на контрактній основі. Свої фонди ці установи формують у вигляді
періодичних внесків згідно з контрактами. Ці установи — це страхові
компанії та пенсійні фонди.

Страхові компанії — це фінансові посередники, що здійснюють виплати
своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в страховому
полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на
зобов’язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних
подій. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій,
заставних та інших цінних паперів.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію У
формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають
корпорації, приватні фірми, установи, спілки і фізичні особи. Кошти
залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як
роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів
становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, Що обумовлюється
специфікою діяльності фондів, а саме — необхідністю здійснювати
періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

До інвестиційних посередників відносять інвестиційні банки, інвестиційні
компанії, іпотечні і житлові банки, фінансові компанії взаємні фонди,
взаємні фонди грошового ринку.

Інвестиційний банк мобілізує довготерміновий позичковий капітал і
передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або
інших боргових зобов’язань.

Інвестиційна компанія — це компанія, яка спеціалізується на інвестиціях
в цінні папери інших компаній. Інвестиційна компанія акумулює кошти
приватних інвесторів шляхом емісії акцій. Вона відрізняється від
інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора.

Іпотечний банк — це банк, що спеціалізується на іпотечних операціях,
тобто видає депозитарні і довготермінові кредити під іпотеку, акумулює
ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій і виконує
операції, які пов’язані з оформленням іпотечних позик.

Житловий банк — це банк, який спеціалізується на кредитуванні та
фінансуванні житлового будівництва.

Фінансові компанії отримують свої фонди шляхом продажу комерційних
паперів та випуску акцій і облігації. Одержані позики надаються
споживачам у вигляді кредитів на придбання дорогих товарів. Вони
утворюються при великих виробництвах для стимулювання продажу своїх
товарів шляхом надання кредитів покупцям.

Взаємний фонд продає акції багатьом дрібним інвесторам і залучені кошти
формує у диверсифікованому портфелі цінних паперів. Існування взаємного
фонду дає можливість вкладникам фонду об’єднати кошти та отримати виграш
за рахунок зниження питомих витрат на придбання акцій та облігацій
великими пакетами.

На фінансовому ринку функціонують взаємні фонди грошового ринку, які є
різновидами взаємних фондів, мають їхні ознаки, але їхній спектр
операцій дещо розширений. Наприклад, акціонери фонду мають право
виписувати чеки з певним обмеженням на їх суми. Залучені кошти
інвесторів потім вкладаються в середньотермінові цінні папери. Отримані
відсотки виплачуються акціонерам фонду.

2. Банківська система.

2.1. Характеристика та класифікація банківської системи. Роль
банківської діяльності на фінансовому ринку

“Банківська система – група фінансових інституцій, об’єднаних угодою для
регулювання кредитних та грошових потоків, для сприяння економічному
росту. Головна мета сучасних банківських систем – кредитування бізнесу
(на відміну від класичних банків, що обмежують свою діяльність
зберіганням вкладів і веденням рахунків)” – таке визначення банківської
системи нам дає економічний словник[8]. Банківська система може бути
одно- та дворівневою. При однорівневій банківській системі розподіл
функцій та завдань банківських установ проводяться в системі одного
великого монопольного банку. Однорівнева банківська система функціонує
при командно-адміністративній системі та тоталітарному режимі
функціонування країни.

Дворівнева банківська система характеризується широкою спеціалізацією та
універсалізацією банківських операцій. До першого рівня відносять
Центральний банк, який виступає монополістом щодо емісії грошових
знаків, є банком банків, банкіром уряду та проводить регулювання
грошової маси в обігу та банківський нагляд. Другий рівень — це мережа
комерційних банків, основними функціями яких є здійснення операцій з
розрахунково-касового, кредитного, депозитного, валютного та іншого
банківського обслуговування юридичних та фізичних осіб[9].

Основними функціями банківської системи є:

— трансформаційна, що зумовлена посередницькою місією банків, тобто
банки трансформують вільні кошти суб’єктів господарювання на різні
терміни та різні розміри;

— функція створення грошей і регулювання грошової маси (регулююча);

— функція забезпечення сталості банків та грошового ринку
(стабілізаційна).

До основних функцій банківських установ, які беруть участь на
фінансовому ринку, відносять:

— залучення вкладів;

— видачу позик;

— консультаційні послуги;

— гарантійні та інформаційні послуги;

— касово-розрахункове обслуговування тощо.

Як бачимо, функції банків не обмежується посередництвом. У банках
накопичуються доходи підприємств і збереження населення, що
перетворюються у кредитні ресурси, які потім у формі кредитів надходять
на відтворення виробництва і поповнення оборотних коштів.

Акумулюючи кошти підприємств і населення банки виконують операції:
збереження коштів, платежів за дорученням клієнтів та облік, тобто
ведуть касові операції.

Банки є найстарішими і найпоширенішими кредитними установами, які
виконують для своїх клієнтів такі операції, як ведення депозитних
рахунків, безготівкове перерахування коштів, збереження заощаджень,
видача кредитів тощо. Тому вони завжди мали і матимуть велике значення
для розвитку економіки держав завдяки проведенню монетарної та кредитної
політики. [5, стр. 97-98).

Розуміння зазначених моментів багатьма авторами призвело до певного
збільшення числа операцій, через які визначається банк, що зумовлено
об’єктивною світовою тенденцією розширення сфер діяльності банків на
фінансових ринках, а також здійснення кредитних операцій багатьма
небанківськими фінансовими структурами.

Згідно існуючому на сьогоднішній день законодавству України, банки у
своїй діяльності виконують такі операції [2]:

залучають та розміщують грошові вклади й кредити;

здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та
їх касове обслуговування; ведуть рахунки клієнтів і
банків-кореспондентів;

фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або
розпорядників інвестиційних центрів і фондів;

випускають платіжні документи й цінні папери;

купують, продають і зберігають платіжні документи, цінні папери та
проводять операції з ними;

видають поручительства, гарантії та інші зобов’язання за третіх осіб, що
передбачають їх виконання у грошовій формі;

купують у організацій і громадян та продають іноземну валюту готівкою і
валюту, що перебуває на рахунках і вкладах;

залучають і розміщують дорогоцінні метали на рахунки і вклади та
провадять інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної
банківської практики.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою
України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську
діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку
України та банків різних видів і форм власності. З січня 1998 року
банківська система України перейшла на міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку і статистики.

2.2. Центральний банк. Призначення, статус та основи організації
центрального банку

Національний банк України є емісійним центром держави, проводить, єдину
державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової
одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує банківські
системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших
країн. Він має монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск
національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

Національний банк має у своєму складі державну скарбницю і організує її
діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали
та золотовалютні запаси. Він представляє інтереси України у відносинах з
центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших
фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк накопичує золотовалютні резерви, які зараховуються на
баланс Національного банку, здійснює операції з їх розміщення (у тому
числі й в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним
на виконання зовнішньоекономічних операцій” [ 11 ,3].

У межах своєї компетенції Національний банк виконує такі операції:

видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з
позичальником;

веде рахунки банків-кореспондентів і здійснює розрахункове касове
обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ;

купує та продає цінні папери, що випускаються державою;

видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;

здійснює емісію приватизаційних паперів;

виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної
діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними
організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого
державного майна України;

купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;

проводить операції з резервними фондами грошових знаків та інші операції
відповідно до своїх функцій.

Функції і права Національного банку затверджені в Положеннях про
Національний банк. Він має статутний фонд, який служить для забезпечення
його зобов’язань і утворюється за рахунок коштів держави. Його обсяг і
мережа установ Національного банку затверджуються Верховною Радою
України. Керівним органом Національного банку є Правління.

Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів Статутного та
інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних
рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також
переданих за плату коштів Ощадного банку, які формуються за рахунок
вкладів населення.

Національному банку належить право на випуск в обіг і регулювання
кількості грошей, що перебувають в обігу. Він же визначає вид грошових
знаків, їх номінали, відмінні ознаки і систему захисту. Регулює рівень
процентних ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ
України.

Видаючи дозвіл на створення на території України комерційних банків
шляхом їх реєстрації, Національний банк контролює їх діяльність у
частині дотримання ними економічних нормативів і нормативних актів.

Свою діяльність, нарівні з виконанням своїх функцій і прав, Національний
банк реалізує через регіональні управління в областях і республіці Крим,
які є його підрозділами і виконують частину його функцій.

До основних завдань регіональних управлінь належить:

проведення єдиної державної грошово-кредитної та валютної політики,
спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів
грошово-кредитної політики, які розробляються Національним банком:

здійснення контролю за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів;

аналіз грошово-кредитних відносин в регіоні та їх прогнозування;

здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські
рахунки;

контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства,
економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства
України;

проведення емісійно-касової роботи.

Отже, регіональне управління банків виконує функції контролю, нагляду та
регулювання за діяльністю комерційних банків.

2.3. Комерційні банки: сутність, роль, класифікація. Основні показники
діяльності комерційних банків України

Другий рівень банківської системи складається з комерційних банків.
Серед операції комерційних банків виділяють:

пасивні, пов’язані зі залученням коштів;

активні, пов’язані зі розміщенням залучених коштів. Такими операціями є
надання кредитів, операції з цінними паперами, з валютою тощо;

комісійно-посередницькі, пов’язані з виконанням певних операцій на
замовлення клієнтів за певну плату, наприклад здійснення грошових
переказів, факторинг.

Згідно Закону України » Про банки і банківську діяльність» поняття
«банк» визначається як «юридична особа, яка має виключне право на
підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності
такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних
осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах
та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних
та юридичних осіб.»[2] Мінімальний уставний фонд банку республіканського
значення – ?5 млн, регіонального ?1 млн.

На кінець 1999 року в Україні налічувалось за реєстром 203 банка, з них
2 державні, 173 – акціонерні товариства та 28 – товариства з обмеженою
відповідальністю.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та
фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких
операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій,
населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів;
кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у
цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших
активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства,
виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України[1], Законами
України «Про Національний банк України»[3], «Про банки і банківську
діяльність»[2], законодавством України про акціонерні товариства та інші
види господарських товариств, іншими законодавчими актами України,
нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

За станом на 1 грудня 2004 року в Державному реєстрі банків значиться
182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України
на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки — акціонерні
товариства (з них: 92 — відкриті акціонерні товариства (2 банки —
державні), 40 — закриті акціонерні товариства), 28 банків — товариства з
обмеженою відповідальністю.[11]

З початку 2004 року в Державному реєстрі банків зареєстровано 6 банків
(ТОВ КБ «Столиця», ЗАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-капітал»,
ЗАТ «Український банк реконструкції та розвитку», АКБ «ФОКАС», ТОВ КБ
«Українська Фінансова Група», ТОВ Універсальний КБ «Камбіо»). Виключено
з Державного реєстру банків 3 банки («Миккомбанк», «Інтерконтбанк» та
«Євробанк») у зв’язку із закінченням процедури ліквідації. Протягом 2004
року прийнято рішення про ліквідацію 3 банків (АКБ „Росток Банк,
«Акціонерний Банк Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)» та АБ «Алонж». В
стані ліквідації перебуває 20 банків (11,0 % від загальної кількості
банків у Державному реєстрі банків), з них 13 банків ліквідуються за
рішенням Національного банку України, 6 банків — за рішенням
господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів
акціонерів (власників) банку.

З початку 2004 року продовжувала тривати тенденція зростання основних
показників діяльності банків. Регулятивний капітал банків збільшився на
29,1 % (за відповідний період минулого року – 19,6 %) і становить
17135,4 млн. грн.

Капітал (балансовий) банків збільшився на 34,5 % (за відповідний період
минулого року – на 17,5 %) і становить 17321,3 млн. грн. Зростання
капіталу банків відбулося за рахунок майже всіх його складових:
статутного капіталу — на 2637,2 млн. грн. або на 32,5 %, результату
переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в
асоційовані та дочірні компанії – на 451,3 млн. грн. або на 36,9 %,
загальних резервів — на 13,2 млн. грн. або на 35,9 %, резервного фонду –
на 187,4 млн. грн. або на 31,0 %, інших фондів – на 268,4 млн. грн. або
на 37,0 %, емісійних різниць – на 69,8 млн. грн. або на 24,4 % та
результатів звітного і минулих років.

Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал
складає 62,1 % від капіталу, результат минулих років – 7,3 %, результат
переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в
асоційовані та дочірні компанії – 9,7 %, результат поточного року – 8,3
%, загальні резерви та фонди банків – 10,5 %, емісійні різниці – 2,1 %,
результат звітного року, що очікує затвердження – 0,03 %.

З початку року зобов’язання банків України збільшилися на 32,9 % (за
відповідний період минулого року — на 55,6 %) і на 01.12.2004 становили
116084,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 12,0 % від зобов’язань.
Зобов’язання в іноземній валюті становлять – 42,5 %.

Збільшення зобов’язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів
фізичних осіб — на 10266,3 млн. грн. або на 32,0 %, коштів суб’єктів
господарювання — на 12836,4 млн. грн. або на 45,9 %, коштів бюджету та
позабюджетних фондів на 964,2 млн. грн. або на 86,6%, міжбанківських
кредитів та депозитів – на 1748,6 млн. грн. або на 16,2 %, кредитів,
отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій – на 618,6
млн. грн. або на 68,6 %, субординованого боргу — на 216,5 млн. грн. або
на 19,2 %, нарахованих витрат до сплати – на 483,4 млн. грн. або на
76,3 %, коштів небанківських фінансових установ – на 171,1 млн. грн. або
на 5,2 %, кредиторської заборгованості за операціями з банками та
клієнтами банку – на 385,0 млн. грн. або на 23,0% та інших зобов’язань –
на 1252,4 млн. грн. або на 89,5 %. Одночасно, зменшились кошти на
коррахунках інших банків на 38,3 млн. грн. або на 1,2%, цінні папери
власного боргу – на 171,7 млн. грн. або на 21,5% та кошти Національного
банку України – на 0,9 млн. грн.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Вклади фізичних осіб складають
36,5 % від загальної суми зобов’язань банків; кошти суб’єктів
господарської діяльності – 35,2 %; міжбанківські кредити та депозити –
10,8 %; коррахунки інших банків – 2,7 %, кошти Національного банку
України – 2,0 %; кошти небанківських фінансових установ – 3,0 %; кошти
бюджету та позабюджетних фондів – 1,8 %; субординований борг – 1,2 %;
цінні папери власного боргу – 0,5 %; кредити, отримані від міжнародних
та інших фінансових організацій – 1,3 %, нараховані витрати до сплати –
1,0 %, кредиторська заборгованість за операціями з банками та клієнтами
банку – 1,8 %, інші зобов`язання — 2,2 %.

Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення з точки зору
строковості. Строкові вклади складають 33327,4 млн. грн. або 78,6 % від
загальної суми вкладень (на відповідну дату минулого року – 77,7 %), а
вклади до запитання – 9052,2 млн. грн. або 21,4 % (22,3 %). Населення
віддає перевагу вкладам в національній валюті, які складають 53,8 % від
загальної суми вкладів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є
необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків. З
початку 2004 року чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих
резервів за активними операціями) збільшилися на 33,1 % і становлять
133405,4 млн. грн. Загальні активи збільшились на 33,0 % (за відповідний
період минулого року — на 48,7 %) і складають 140341,8 млн. грн., в т.ч.
нерезиденти – 6,4 % від загальних активів. Загальні активи в іноземній
валюті складають – 37,7 %.

Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів,
наданих банками, на 24872,4 млн. грн. або на 33,9 %, високоліквідних
активів – на 4165,4 млн. грн. або на 26,0 %, вкладень в цінні папери –
на 2137,6 млн. грн. або на 32,7 %, дебіторської заборгованості – на
1026,2 млн. грн. або на 85,9 %, основних засобів та нематеріальних
активів на 1651,7 млн. грн. або на 25,3 %, нарахованих доходів до
отримання – на 417,0 млн. грн. або на 32,8 % та інших активів – на 531,6
млн. грн. або на 104,1 %.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи
складають – 14,4 % від суми загальних активів, кредити, надані банкам –
70,1 %, вкладення в цінні папери – 6,2 %, дебіторська заборгованість –
1,6 %, основні засоби та нематеріальні активи – 5,8 %, нараховані доходи
до отримання – 1,2 %, інші активи – 0,7 % від суми загальних активів.

Кредитний портфель має таку структуру. Кредити, надані суб’єктам
господарської діяльності, складають 76,7 % від загального обсягу
кредитного портфеля; кредити, надані іншим банкам та НБУ – 8,0 %;
кредити, надані фізичним особам — 15,3 %; кредити, надані органам
державного управління – 0,04 %, кредити, надані небанківським фінансовим
установам – 0,0 1 %.

Випереджаючими темпами продовжували зростати довгострокові кредити та
кредити в інвестиційну діяльність, що позитивно впливало на динаміку
економічного зростання в Україні. З початку року довгострокові кредити
збільшилися на 61,4 % і на звітну дату становили 45407,2 млн. грн. або
46,2 % від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність
збільшилися на 73,7 % (за відповідний період минулого року – на 72,1 %)
і складають 5998,0 млн. грн. (8,0 % від кредитів, наданих суб’єктам
господарської діяльності).

Відбулося деяке покращення якості кредитного портфеля. Частка проблемних
кредитів (прострочених та сумнівних) порівняно з початком року
зменшилась з 3,4 % до 3,0%.

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової
діяльності та підвищення ефективності діяльності банків. З початку 2004
року прибуток банків склав 1437,9 млн. грн., що у 2,1 рази більше, ніж
за відповідний період 2003 року (686,0 млн. грн.).

Порівняно з відповідним періодом минулого року доходи банків збільшились
на 5818,2 млн. грн. або на 47,3 % і склали 18122,1 млн. грн., в т.ч.
процентні доходи становили 12207,7 млн. грн. (або 67,4 % від загальних
доходів), комісійні доходи – 4146,8 млн. грн. (22,9 %), результат від
торговельних операцій – 913,4 млн. грн. (5,0 %), інші операційні доходи
– 774,6 млн. грн. (4,3 %), інші доходи – 42,5 млн. грн. (0,2%),
повернення списаних активів – 33,8 млн. грн. (0,2 %), непередбачені
доходи – 3,3 млн. грн (0,02 %).

Порівняно з відповідним періодом минулого року витрати банків
збільшились на 5066,3 млн. грн. або на 43,6 % і склали 16684,2
млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 6898,1 млн. грн. (або 41,3
% від загальних витрат), комісійні витрати – 447,6 млн. грн. (2,7 %),
інші операційні витрати – 1050,6 млн. грн. (6,3 %), загальні
адміністративні витрати – 5756,2 млн. грн. (34,5 %), відрахування в
резерви – 2130,5 млн. грн. (12,8 %), непередбачені витрати – 0,7
млн. грн., податок на прибуток – 400,7 млн. грн. (2,4%).

Співвідношення витрат до доходів дорівнює 92,1 % (за відповідний період
минулого року – 94,4 %).

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської
системи банки мають вживати заходів щодо підвищення рівня капіталізації,
зниження рівня ризикованості здійснюваних операцій та формування в
необхідному обсязі резервів під ризики за активними операціями,
покращення якості активів і пасивів та забезпечення їх збалансованого
зростання, оптимізації витрат і доходів та підвищення ефективності
діяльності.

Трійка найбільших комерційних банків України складається з:
“Приватбанку”, “Промінвестбанку” та банку “Аваль”.

3. Небанківські фінансові установи

3.1. Поняття, призначення та класифікація небанківських фінансових
установ

До складу парабанківської системи відносять:

• спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які орієнтуються на
обслуговування певних типів клієнтури;

• поштово-ощадні установи це особливий вид спеціалізованих
кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження
широких верств населення через поштові відділення і використовують ці
кошти для кредитування інших фінансових інститутів та держави.

Небанківські фінансово-кредитні інститути відрізняються від банків тим,
що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних
боргових -зобов’язань, а лише випускаючи власні акції.

До парабанків належать інвестиційні компанії і фонди, лізингові
компанії, брокерські та дилерські фірми, пенсійні фонди, ломбарди,
фінансові компанії, кредитні спілки та трастові компанії.

Лізингові компанії — фінансово-кредитні формування, що досить поширені в
західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин,
транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого
коштують, та наданням їх в оренду з правом подальшого викупу. У нашій
країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують
власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові
умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції
приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує
підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних
разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.
Оренда машин, устаткування, ЕОМ дають змогу уникнути витрат, пов’язаних
з моральним старінням засобів виробництва.

Каса взаємної допомоги — це громадська кредитна установа, яка об’єднує
на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної
допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників
і службовців — членів профспілки, в колгоспах — для колгоспників, у
відділах соціального забезпечення місцевих рад — для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її
членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні і
щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної
допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за
несвоєчасне повернення довготермінових позик, дотацій профспілкових
органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються
довготермінові (до шести, в окремих випадках — до 10 місяців) та
короткотривалі (до чергового одержання заробітної плати) позички. За
рішенням правління каси її членам може бути надано відтермінування
повернення довготермінових позичок до трьох місяців. Граничні розміри
позичок встановлюються правлінням каси, причому довготермінових позичок
— залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички надаються
без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня
в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний провідтермінований
місяць. Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські
внески, за винятком його заборгованості за позичками.

Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення
особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Пасивні
операції їх формуються за рахунок пайових внесків у формі купівлі
особистих акцій, за якими виплачуються відсотки, а також кредитів
банків. Активні операції — 90 % усіх активів становлять короткотривалі
позики, а інша частина формується за рахунок вкладів у цінні папери як
приватні, так і державні.

Отже, кредитна спілка — це юридична форма кооперування фізичних осіб з
метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників
на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та
комерційних кредитів.

Виділяються такі етапи діяльності кредитних союзів:

1) залучення капіталів учасників;

2) аналіз і вибір об’єктів інвестування;

3) надання кредиту;

4) повернення кредиту.

Інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів,
поширених у західних країнах, їх капітал утворюється на акціонерній
(пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів
за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований
капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та
за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником
та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні
папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються
на дві основні групи — закритого та відкритого типу. Перші мають
фіксований акціонерний капітал. Їх акції котируються на ринку і не
підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий
капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються
та купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній
ринковій вартості активів інвестиційної компанії. У продажну ціну такої
акції (паю) включається додаткова надбавка, як правило, у розмірі 6-9 %.

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах
позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати
тільки банківський кредит, а закритого типу — випускати також
облігаційні позики.

З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії виникли і в нашій
країні. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії
власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення
інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів
за свій рахунок і від свого імені тощо. В Україні поки що незначна
частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні
компанії здійснюють переважно реальні інвестиції, що є менш ефективним,
тому то існує складність оперативного управління такими вкладами. Крім
того, діяльність інвестиційних компаній значно ускладнюється багатьма
труднощами, основними з яких є низька ліквідність ринку цінних паперів
України та відсутність досвіду робіт у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного
товариства, виключною діяльністю якого с спільне інвестування.
Інвестиційні фонди здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані в такий
спосіб засоби дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять дохід
у вигляді відсотка, і підвищення курсової вартості. Відкриті
інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів
інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим
інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними
паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації.
Власне, у світовій практиці склалися дві форми організації інвестиційних
фондів: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку
засновники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та
об’єднують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також
може бути організована із зовнішнім апаратом управління, який працює за
наймом (контрактом). Тоді може бути утворено довірче товариство (траст).
Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і
заснована на повному юридичному розпорядженні прав володіння і
використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні
нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління)
старшого сина. Організовуються трасти в такий спосіб: засновники фонду
залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду,
які збирають засоби і утворюють траст. Тобто при інвестиційному фонді
(компанії) може бути утворено декілька трастів, які у будь-який момент
можуть вийти із фонду розірвавши угоду і сплативши 2-3 % штрафу від суми
активів.

У вітчизняній практиці основою діяльності інвестиційних фондів і
компаній є трастові операції. Але, на відміну від фонду, компанія може
працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на
фондовій біржі. Незважаючи на труднощі, інвестиційні фонди та компанії
повинні зіграти важливу роль у процесі приватизації, оскільки за їх
допомогою інвестори отримують реальну можливість успішного вкладення
своїх грошових засобів і приватизаційних сертифікатів в акції
підприємств, що приватизуються.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та державними
корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги
робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок
внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від
інвестицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні довготермінові
грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як
на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів.
Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд
заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів
розміщається у короткотермінові і довготермінові державні цінні папери.
Створений в Україні позабюджетний пенсійний фонд постійно відчуває
труднощі з ресурсами через інфляційні процеси.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому
ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду
ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для
фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні
операції страхових компаній носять специфічний характер, та істотно
відрізняються від аналогічних операцій банків та інших
кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із
інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в
облігації та акції приватних корпорацій, іпотеку та нерухомість, а також
у борг під поліси. Позики під поліси — це по суті кредитування осіб, що
застрахувалися у цій компанії. Особливістю активних операцій компаній зі
страхування життя полягає в тому, що це переважно довготермінові вклади
на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми
довготерміновими страховими резервами і є основними постачальниками
довготермінового капіталу на національних ринках фінансових послуг
провідних західних країн.

Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу
рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років XX ст.
Ломбарди — це державні госпрозрахункові підприємства. Вони перебувають у
розпорядженні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування.
Ломбарди були створені для надання можливості населенню зберігати
предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати
позичку під заставу цих речей.

Ломбарди видають позички на термін до трьох місяців у розмірі 75% від
вартості оцінки заставлених речей і до 90% вартості виробів із
дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка
речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позички,
здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів —
за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть
користуватися банківським кредитом.

Фінансові компанії — кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на
кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів
(споживчого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій.
Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів
(як правило, 3-6-місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та
торговельних фірм. деяких фінансових установ і менше — населення.
Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі відсотки, ніж
комерційні банки. Фінансові компанії з кредитування продажу в кредит
споживчих товарів тривалого користування надають позички не
безпосередньо споживач, а купують їх зобов’язання у роздрібних торговців
та дилерів зі знижкою (як правило, 7-10%). Розвиток фінансових компаній
можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами,
а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим
інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для
великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та
погіршення економічної кон’юнктури.

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного
кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при
цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних
позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.

Розвиток благодійних фондів, пов’язаний з багатьма обставинами.

• благодійність стала частиною підприємництва;

• створення благодійних фондів мас прагматичну причину — бажання
власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при
передачі нащадку чи даруванні.

Остання обставина — найбільш важлива та визначальна, тому що да змогу
великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим
податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих
грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди
діють на фінансовому ринку, вкладаючи засоби в різні цінні папери або
отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і в такий спосіб
збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції
благодійних фондів, як правило, дуже обмежена, а іноді взагалі
недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про
структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими
податковими пільгами.

Позичково-ощадні асоціації — це кредитні товариства, створені для
фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли близько 150
років тому, але істинного розвитку вони набули після Другої світової
війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове
будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також
вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами
комерційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень
населення. Це досягається високими відсотками, а також прагненням
населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему.

У цілому позичково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного
кредиту для житлового будівництва. Як правило, до його послуг у західних
країнах звертаються середні верстви населення [7].

3.2. Страхові компанії в Україні. Основні тенденції розвитку, показники
діяльності

Так історично склалось в Україні, що парабанківський сектор у своєму
розвитку значно відстає від банківського. Цьому передував цілий комплекс
причин. На відміну від банківського сектору парабанківський майже не
існував в радянській економіці (виключенням можна вважати тільки
існування Держстраху) і як наслідок, на момент переходу до ринкової
економіки в країні були відсутні необхідні знання, спеціалісти,
технології. Також причиною поганого розвитку небанківських установ можна
назвати високий рівень недовіри населення до таких установ, що
сформувався в 90-х роках під час голосних банкрутств більшості широко
розрекламованих трастів, інвестиційних фондів. Найбільшого розвитку
серед небанківських фінансових установ набули страхові компанії. За
даними Міністерства фінансів, на 1 жовтня 2004 року в Україні було
зареєстровано 378 страхових компаній, в тому числі 41 страховик, які
здійснюють страхування життя. до державного реєстру внесено 68 страхових
брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ,
досягла майже 38 тис. осіб.

За 9 місяців 2004 року загальна (валова) сума страхових премій,
отриманих страховиками становить 14 041,2 млн. грн. (див. рис.1) У
порівнянні з аналогічним періодом 2003 року обсяги вказаного показника
зросли на 7 974 млн.грн. (у 2,31 рази). Сума страхових премій, отриманих
безпосередньо від страхувальників за 9 місяців 2004 року, становить 8
205,3 млн.грн., в тому числі від страхувальників-громадян — 752,6
млн.грн.

Рис.1. Страхові премії (поквартально) наростаючим підсумком за
2002-2004рр.

Росте й загальна (валова) сума страхових виплат, здійснених страховиками
за 9 місяців 2004 року, становила 933,5 млн. грн. У порівнянні з
аналогічним періодом 2003 року сума страхових виплат зросла на 309,5
млн. грн. (у 1,5 разів). Обсяг виплачених безпосередньо страхувальникам
страхових сум/відшкодувань становив 824,6 млн. грн., у тому числі
страхувальникам-громадянам 344 млн. грн. (див. рис.2)

Рис.2. Страхові виплати за 2002-2004 рр . (поквартально, наростаючим
підсумком )

На фоні збільшення обсягів страхових оборотів росте й капіталізація
страхового ринку України. Так за станом на 30.09.2004 р. власний капітал
страховиків становив 10 844,4 млн. грн., та у порівнянні із відповідним
періодом 2003 року цей показник зріс удвічі. Кількість страховиків за
розміром власного капіталу: 345 страховиків мають капітал більше 5 млн.
грн.; 27 — від 1 — 5 млн. грн.; 5 — від 0,5 — 1 млн. грн.; 5 страховиків
— менше 0,5 млн. грн. Загальний обсяг сплачених статутних фондів
страховиків станом на 30.09.2004 року становив 4 948,9 млн. грн. і
порівняно з аналогічною датою 2003 року зріс на 2 505,6 млн. грн.
(удвічі).

Як бачимо на страховому ринку спостерігається значна концентрація
ресурсів. На першу десятку non-life СК припадає понад чверть сукупного
обсягу статутного фонду і сукупного власного капіталу, майже третина
сукупних активів та загального обсягу сформованих резервів.

Страховики значно програють банківській системі у залученні фінансових
ресурсів. Сукупні активи СК на початок 2004 року більш ніж у 16 разів
поступалися активам банківської системи; сплачені статутні внески
страховиків майже вчетверо менші, ніж у банках, а власні капітали —
утричі. Резерви банків під активні операції більш ніж удвічі перевищують
сформовані страхові резерви (середній обсяг страхових резервів на одну
СК становить 5,6 млн. грн., або 1,1 млн. дол., тоді як середній резерв
під активні операції на один банк — 24,7 млн. грн., або 4,6 млн. дол.).
Доходи банків перевищують доходи страховиків у 1,7 разу. Якщо 2002 року
вклади населення в банках у національній валюті зросли на 4,96 млрд.
грн., а в іноземній — на 2,9 млрд. грн., то страхові премії від
страхувальників-громадян — лише на 0,23 млрд. грн.

Незважаючи на номінальне зростання головних показників страхового ринку,
він залишається вкрай незначним за обсягами статутних фондів, власного
капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування
залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих
страховиками фінансових ресурсів, так і з огляду на відсутність у
переважної більшості компаній можливості точно прогнозувати настання
страхових випадків.

До причин, що стримують розвиток страхового ринку можна віднести цілий
ряд проблем. Основні серед них це:

— Економічні проблеми. Низький платоспроможний попит фізичних та
юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги й недосконала
структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів
для довгострокового розміщення страхових резервів.

— Організаційно-правові проблеми. Це відсутність цілеспрямованої
державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної
нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури;
протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів
обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення;
недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.

— Функціональні проблеми. Це відсутність середньо- і довгострокового
планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів тощо.

— Інформаційно-аналітичні проблеми. Значна інформаційна закритість
страхового ринку, що вважається однією з найбільш закритих зон
фінансового ринку. Оприлюднення інформації відстає у часі, недосконалі
форми обліку спричиняють її викривлення, внаслідок чого неможливо
простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати
своєчасні та ефективні управлінські рішення. Також немає і банків даних
про недобросовісних страхувальників. Немає досконалих рейтингів СК, які
б полегшували оцінку стану страховиків.

— Соціально-психологічні проблеми. Обумовлені вони тим рівнем довіри
населення до страхових кампаній, що утворився в наслідок діяльності
“фінансових пірамід”.

В силу вищезазначених причин страховий ринок хоча й розвивається, але
стрімким цей розвиток назвати важко. Так само важко чекати буму на
страховому ринку в найближчі кілька років. Слід тільки очікувати
розвитку страхування “у фарватері” банківської системи, що розвивається
значно краще.

3.3. Кредитні спілки в Україні: розвиток, показники діяльності

В Україні є гостра необхідність у таких спеціалізованих фінансових
установах, як кредитні спілки (союзи), тому варто докладніше розглянути
й цей сектор.

В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується
попит на предмети довготермінового користування — будинки, автомобілі,
меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі
закупівлі практично ніколи не виконуються за рахунок збережень, а
існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі «у
кредит» та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві.
Симбіоз кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для
громадян — негайне надання права користування товаром, так і для
торгівлі — збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і
тим. що кредитні союзи носять суспільно-позитивний характер, тобто
участь у них самих споживачів. Основна мета такої форми — взаємне
кредитування, а мета діяльності спілки — підвищення добробуту учасників
шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення
і платності.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та
післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами — Польщею,
Чехією, Угорщиною, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у
забезпеченні економічного росту, неможливо не звернути увагу на роль
кредитних спілок. Становлення малого підприємства майже завжди пов’язане
з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у
кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками.
Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як
кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу —
потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо,
якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші
кроки і вимагає більших капіталовкладень, ніж торговельна діяльність. В
Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно
використати для розвитку цього інституту в умовах національної
економіки.

Розглянемо поточний фінансовий стан кредитних спілок в Україні. За 9
місяців поточного року Державна комісія з регулювання ринків фінансових
послуг України здійснила реєстрацію 115 новостворених кредитних спілок
(як фінансових установ). Загальна їх чисельність станом на 1 жовтня 2004
року складає 657 установ.[10] Регіональна характеристика кредитних
спілок свідчить про наступне: найбільша їх кількість сконцентрована в м.
Києві, у Львівській, Донецькій, Луганській та Харківській областях (див.
дод. 1). Лідерами за розмірами активів є кредитні спілки м. Києва,
Одеської, Львівської та Донецької областей; лідерами за часткою
інвестицій в активах – Волинська (74%), Вінницька (37%),
Дніпропетровська (38%), Львівська (37%) та Тернопільська (25%) області.
Тенденція зростання частки фінансових інвестицій у загальних активах
кредитних спілок свідчить про наявність вільних грошових ресурсів та
викликає сумніви щодо правильності обраної кредитними спілками
кредитно-депозитної політики.

Аналіз основних показників фінансового стану КС показує, що загальні
активи кредитних спілок у порівнянні з початком року зросли на 42% та
становлять 1052,9 млн. грн., з яких понад 72,6% (764 млн. грн.) – це
продуктивні та решта 27,4% (288,9 млн. грн.) – непродуктивні активи.
Продуктивні активи кредитних спілок розподіляються таким чином: кредити,
надані членам кредитних спілок та іншим кредитним спілкам, становлять
87,5%; фінансові інвестиції – близько 12,5%.

За 9 місяців поточного року зобов’язання кредитних спілок зросли загалом
на 58,6%, з яких внески (вклади) на депозитні рахунки членів кредитних
спілок збільшилися на 69%, у той час як розрахунки з юридичними особами
та зобов’язаннями, на які нараховуються та не нараховуються проценти,
зменшилися. Загальний капітал протягом трьох кварталів 2004 року
збільшився на 52,5% і станом на 01.10.04. становив 265118 тис. грн.
Структура загального капіталу виглядає таким чином:

на 79,6% він формується за рахунок пайових внесків членів кредитних
спілок,

на 12,3% – за рахунок резервного капіталу,

на 7,5% – за рахунок додаткового капіталу,

на 0,6% – за рахунок нерозподіленого доходу.

Разом із загальним зростанням активів, капіталу та інших показників
діяльності кредитних спілок обсяги непокритих збитків за дев’ять місяців
зменшилися в 4 рази і станом на 1 жовтня 2004 року становили 1,2 млн.
грн.. За результатами діяльності 193 кредитні спілки (29% від загальної
кількості) мали непокриті збитки, решта 464 спілки – нерозподілений
дохід.

Поряд із тим, існує висока заборгованість за простроченими та
неповерненими кредитами (65,26 млн. грн.) і досить висока заборгованість
за безнадійними кредитами (696 тис. грн.). Заборгованість за
простроченими та неповерненими кредитами становить близько 9,65% від
загальної суми кредитів, наданих за три квартали 2004 року. Необхідність
дотримання певних нормативів обумовила збільшення фактично сформованого
резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок на 175,3% ,
що вказує на значне загальне підвищення фінансової стійкості кредитних
спілок.

Сума кредитів, наданих членам кредитних спілок, збільшилася за 9 місяців
2004 р. на 52% і на кінець періоду становила 668,5 млн. грн. За терміном
погашення структура наданих кредитів змінюється в бік переваги
середньострокових кредитів (від 3-12 міс.) над короткостроковими та
довгостроковими (70% всього портфеля кредитних спілок у порівнянні з 3%
та 27% відповідно) (див. рис. 3).

Рис.3. Кредитний портфель за терміном погашення кредитів.

Структура кредитного портфеля кредитних спілок поділяється таким чином:

до 48% — споживчі кредити;

до 14% — комерційні кредити (для здійснення господарської діяльності);

до 28% — кредити, надані на інші потреби;

до 7% — кредити, надані на придбання, будівництво, ремонт житла;

до 3% — кредити, надані на ведення фермерських та особистих селянських

господарств. ) (див. рис. 4).

Рис.4. Структура кредитного портфеля

Протягом 9 місяців поточного року кредитними спілками залучено вкладів
на депозитні рахунки членів кредитної спілки на загальну суму 524,76
млн. грн., що в 1,7 рази перевищує відповідний показник на початок року.
Характер змін внесків на депозитні рахунки членів кредитної спілки
виглядає таким чином: внески до запитання зросли на 61,86%, внески до
3-х міс. – майже на 83%, внески 3-12 міс. – на 57,65%, довгострокові
внески (>12 міс.) зросли у 2,4 рази.

Порівнюючи структуру депозитів та наданих кредитів, можна стверджувати,
що їх розподіл за терміном погашення є доволі однорідним: як серед
кредитів, так і серед депозитів переважають середньострокові, терміном
від 3х до 12 місяців. Найменшим попитом користуються короткострокові
кредити, які перекриваються короткостроковими депозитами (до 3х
місяців). Ситуація з довгостроковими кредитами і депозитами (>12місяців)
протилежна – джерелом кредитування є не лише депозитні внески, але й
значною мірою капітал кредитної спілки. Таким чином, беручи до уваги
загальну однорідність тенденцій у кредитуванні та прийнятті депозитів,
можна стверджувати, що загрози виникнення кризи ліквідності серед
кредитних спілок на даний момент не існує.

Попри все вищезгадане, темпи розвитку кредитних спілок в Україні так
само як і страхових компаній поступаються темпам розвитку банківського
сектору. Головною причиною є невідповідність законодавства та повне
протиріччя його загальновизнаним нормам світового права, тобто
відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої
юридичної форми. Більше того, діяльність кредитних союзів вступає у
протиріччя з існуючим законодавством, згідно з яким кредитування —
виключно функція банків.

Друга за значущістю причина — загальна нестабільність фінансового ринку.
Тому довготермінове кредитування досі вважається надризиковим.

Наступна причина — соціально-психологічна. Про неї вже згадувалось при
описі страхових компаній. Після краху трастів та інших споріднених їм
структур у населення з’явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які
збирають кошти.

Але, незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як
кредитний союз, неминуче повинен пройти етап становлення та зайняти своє
місце у кредитно-банківській системі.

Висновки

У цій роботі було зроблено спробу дати огляд вітчизняних фінансових
посередників, особливостей їх функціонування, ступеню розвитку того чи
іншого виду фінансового посередництва.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти існування фінансового
ринку загалом та функціонування на ньому посередників, як суб’єктів
цього ринку. За основу класифікації посередників взято вітчизняний
принцип поділу їх на банківські та небанківські (парабанківські)
установи. Наступні два розділи були присвячені саме огляду та аналізу
цих двох типів фінансових посередників.

Не можливо не звернути увагу на те, що в Україні серед фінансового
посередництва переважає банківський сектор. Зумовлено це історичними
особливостями появи та розвитку цих установ – перші комерційні банки в
Україні з’являлись вже в 90-му році, зазвичай на основі існуючого
державного Ощадного банку при залученні спеціалістів які працювали там.
Парабанківські ж установи створювались “з нуля” – через відсутність
вітчизняних спеціалістів, та власних теоретичних наробок в цій галузі.
Також на розвиток парабанкових установ вплинуло те що перша хвиля появ
таких посередників на вітчизняному фінансовому ринку була невдала і
залишила в пам’яті громадян негативний відбиток спогадів про раптові
банкрутства та зникнення різноманітних пенсійних, довірчих та інших
фондів. Та попри весь цей негатив парабанкові установи поступово
заповнюють свою нішу у секторі фінансового посередництва, створюючи
конкуренцію банкам, та поповнюючи вітчизняний фінансовий ринок новими
видами послуг.

Якщо використовувати до класифікаційного поділу фінансових посередників
на:

• депозитарні установи;

• ощадні установи контрактного типу;

• інвестиційні посередники;

то нерівномірність розвитку ринку фін послуг в Україні стає ще більш
помітною. При більш-менш стрімкому розвитку першого типу установ
(депозитарні установи), ощадні установи контрактного типу відчутно
відстають у своєму розвитку, а інвестиційне посередництво в Україні
знаходиться ледь чи не в зародковому стані.

Щодо тенденцій розвитку фінансового ринку в Україні вже було сказано, що
банківський сектор значно випереджує у розвиткові пара банківські
установи, котрі досі не змогли створити більш-менш відчутну конкуренцію
банкам на ринку фінансових послуг. На основі цього можна зробити
висновки про подальший розвиток ринку фінансових послуг в нашій державі.
По-перше, фіну станови всіх типів будуть поступово позбавлятись
спільного недоліку – низької капіталізації, котра наразі не дає змоги
виходити їм на міжнародний ринок. Тенденція до збільшення капіталізації
присутня на ринку та явно виражена. По-друге, попит на послуги
небанківських фінансових послуг змушує швидше розвиватись парабанківські
установи, але через недостатність капіталів, такі установи будуть
утворюватись і розвиватись як дочірні установи банків, тобто за рахунок
капіталів з банківського сектору. Одним з шляхів до цього повинно стати
створення в країні фінансових універмагів. Але за таких умов розвитку
говорити про розвиток ринку фінансового посередництва на основі
конкуренції банківських та парабанківських установ можна тільки в
віддаленій перспективі.

Додаток 1.

Регіональна характеристика кредитних спілок.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.: Юридична література, 1996. – 50 с.

2. Про банки і банківську діяльність: Закони України від 7 грудня 2000р.
// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №5-6. – 30 с.

3. Про Національний банк України: Закони України від 20 травня 1999р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – 238 с.

4. Про кредитні спілки: : Закони України від 20 грудня 2001р. //
Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №15. – 101 с.

5.Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. Гроші та кредит: Підручник.
– К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

6. Колісник М. К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч.
посібник. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська
політехніка”, 2004. – 192 с.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. Посібник. – К.:Знання-Пресс,
2002.

8. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка,
макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент,
маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність): Терміни,
поняття, персоналії. Укладачі: В. С. Іфтемічук, В. А. Григор’єв, М. І.
Маниліч та інші. / За наук. ред. Г. І. Башнянина і В.С. Іфтемічука. –
К.: “Магнолія плюс”, 2004. – 688 с.

9. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2000.

10. http://www.dfp.gov.ua/ Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг України.

11. http://www.bank.gov.ua/ Національний банк України.

12. http://www.minfin.gov.ua/ Міністерство фінансів України.

PAGE

PAGE 38

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *