Бухгалтерський облік та його складові (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Бухгалтерський облік та його складові”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, ЙОГО ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

1.1. Поняття і завдання бухгалтерського обліку

1.2. Вимоги до бухгалтерського обліку

1.3. Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

2. СУЧАСНА СИСТЕМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

В УКРАЇНІ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ

2.1. Поняття системи бухгалтерського обліку та складових бухгалтерського
обліку

2.2. Характеристика основних складових бухгалтерського обліку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Бухгалтерський облік — це спосіб документального спостереження,
відображення й контролю за господарською і фінансовою діяльністю
виробників і господарників (підприємств, організацій, орендних, спільних
підприємств, акціонерних товариств тощо), а також система збирання,
вимірювання, обробки, інтерпретації та передачі інформації про
господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім
та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Облік
ведеться у вартісному, натуральному та трудовому вимірниках.

Він ґрунтується на суворому дотриманні документації та здійснюється на
основі державних правових актів, тобто на основі правових чинників, що
передбачає виникнення виробничих госпрозрахункових підрозділів (цех,
бригада, ланка, виробник), малих підприємств.

Побудова бухгалтерського обліку залежить від розвитку всіх чинників, що
зумовлюють його суть. Так, застосування ПЕОМ дає можливість одному
працівникові оперувати нормативною, технологічною, обліковою, правовою
інформацією, що підносить інтегрованість бухгалтерського обліку в
системі управління на вищий рівень, породжуючи нову якість обліку й нові
чинники його побудови.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації,
накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про
діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для
прийняття рішень.

На відміну від інших видів обліку бухгалтерський облік забезпечує
суцільну реєстрацію всіх господарських операцій на підставі документів,
первинного обліку.

Бухгалтерський облік базується на документуванні всіх господарських
процесів і проведенні періодичних інвентаризацій, забезпечує виявлення
та мобілізацію резервів підприємства з метою зниження собівартості
продукції (робіт, послуг).

Основними умовами правильної організації бухгалтерського обліку є
використання найбільш раціональних форм і методів обліку, підвищення
його технічного озброєння.

Усі три види господарського обліку тісно пов’язані між собою і
доповнюють один одного.

Бухгалтерський облік можна визначити як організований цілеспрямований
процес одержання і передавання інформації про факти господарської
діяльності. Мета цього процесу — надання інформації користувачам для
прийняття оптимальних управлінських рішень. Отже, бухгалтерський облік
має як науковий (теоретичний), так і практичний (прикладний) бік.
Бухгалтерський облік є одночасно і наукою і мистецтвом, яке опирається
на певні принципи та методи.

1. ПОНЯТТЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ,

ЙОГО ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

1.1. Поняття і завдання бухгалтерського обліку

Сутність бухгалтерського обліку та його місце в господарському обліку

Невід’ємною складовою розвитку ринкових відносин в Україні є адекватне
відображення (облік) господарської діяльності суб’єктів господарювання.
Його зміст і завдання обумовлені способом виробництва, рівнем розвитку
продуктивних сил та станом виробничих відносин.

Для адаптації до загальноприйнятих у світовій практиці принципів та
методів ведення обліку в Україні здійснюється його реформування,
започатковане “Програмою реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів”, затвердженою Постановою Кабінету
Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706.

Необхідність цього процесу в Україні викликана:

— об’єктивними факторами реформування всього економічного сектора
держави;

— формуванням нових економічних стосунків між суб’єктами господарювання;

— підтримкою курсу України, як європейської держави, на всебічну
інтеграцію у світове товариство.

Останнє і стало головним чинником розробки і прийняття законодавчих
актів, направлених на реформування системи бухгалтерського обліку в
Україні та приведення її до міжнародних стандартів.

За Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 бухгалтерський облік — це процес
виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення,
зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім
та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Визначення бухгалтерського обліку вказує на те, що:

1) бухгалтерський облік сприймається як інформаційний процес;

2) змістом бухгалтерського обліку (як і будь-якого обліку в загальному
його розумінні) є:

· виявлення (спостереження) – цілеспрямоване сприйняття об’єкту
дослідження у відповідності із поставленою метою;

· вимір, який полягає у співставленні об’єкту спостереження із вибраними
вимірниками;

· реєстрація — збереження інформації про об’єкт дослідження для передачі
в просторі та часі;

· обробка, що передбачає систематизацію (накопичення, узагальнення,
зберігання) інформації про об’єкт дослідження для надання її
користувачам.

3) предметом дослідження та відображення бухгалтерського обліку є
діяльність підприємств;

4) інформація бухгалтерського обліку використовується для прийняття
рішень щодо підприємства зовнішніми та внутрішніми її користувачами.

Традиційно в Україні, поряд з бухгалтерським, виділяються також:

1) оперативний облік, як спосіб спостереження та контролю за окремими
господарськими операціями та процесами з метою управління ними
безпосередньо при їх здійсненні, що характеризується:

— оперативністю отримання та використання інформації;

— відображенням розрізнених явищ в різних вимірниках із використанням
переважно натуральних і трудових;

— відсутністю вимог абсолютної точності показників, часом і без їх
реєстрації;

— можливістю передачі інформації різними способами;

— відсутністю спеціальних наукових методів дослідження інформації;

2) статистичний облік, як спосіб спостереження та контролю масових
соціально-економічних та суспільних явищ, який відрізняється:

— відображенням переважно суспільних явищ;

— кількісною і якісною характеристикою процесів;

— використанням спеціальних наукових методів і прийомів дослідження
інформації (ряди динаміки, індексний метод тощо).

Бухгалтерський облік вирізняється тим, що:

· ведеться на підприємстві безперервно з дня реєстрації підприємства до
його ліквідації;

· здійснюється у грошовій одиниці України;

· є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова,
податкова, статистична та інші види звітності, що використовують
грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку;

· підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи;

· використовуються специфічні способи (прийоми) для спостереження,
виміру, реєстрації та обробки інформації;

Господарська діяльність кожного виробничо-комерційного підприємства
базується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошових
ресурсів, а також робочого часу у процесі виробництва.

Головне завдання кожного підприємства — випуск продукції, торгівля
товарами високої якості з найменшими витратами. Тому основним завданням
бухгалтерського обліку є: виявлення обсягу випущеної з виробництва
продукції, придбаних товарів, їх реалізації, виявлення фактичних витрат
з виготовлення продукції чи придбання товарів, аналіз і контроль за
собівартістю виробленої продукції та її зниженням, визначення кінцевих
результатів діяльності підприємства.

Виходячи з цього, завданнями бухгалтерського обліку є:

— додержання Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 1-6 (накази
Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р. і № 137 від 28.05.99
р.) та ін.;

— облік, аналіз і контроль за необоротними активами;

— облік, аналіз і повсякденний контроль за виконанням завдань
виробництва в розрізі кількості, якості та асортименту продукції згідно
з вимогами замовників;

— облік, аналіз і контроль за оборотними активами, за правильними й
економними витратами ресурсів;

— облік, аналіз і контроль за власним капіталом, за забезпеченням
наступних витрат і платежів;

— облік, аналіз і визначення витрат за елементами та витрат діяльності
підприємства;

— облік, аналіз і контроль за мірою праці та її оплати;

— своєчасне документальне оформлення випущеної з виробництва продукції;

— облік, аналіз і контроль за довгостроковими зобов’язаннями:

— облік, аналіз і контроль за поточними зобов’язаннями;

— облік, аналіз і контроль за коштами, розрахунками та іншими активами;

— облік, аналіз і контроль за формуванням доходів і результатів
діяльності підприємства;

— контроль за станом рентабельності виробництва продукції і
рентабельності підприємства;

— виявлення резервів подальшого збільшення ефективності виробництва;

— забезпечення наявності первинної документації щодо кожної
господарської операції та своєчасної обробки первинних документів, яка б
давала змогу в будь-який момент визначити кількість, терміни надходження
й витрат сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних цінностей,
випуск і реалізацію готової продукції тощо, відповідність фактичних
даних бухгалтерського обліку завданням;

— забезпечення повного відображення всіх витрат підприємства за їхніми
складовими частинами, а також всіх доходів підприємства і повсякденне
співставлення витрат з доходами, виявлення результатів кожного
господарського процесу і загальних фінансових результатів діяльності
підприємства;

— побудова обліку на кожному підприємстві відповідно до особливостей
його технології та організації виробництва, особливостей його
організаційної структури;

— ведення обліку кожного виду господарських коштів, закріплених за
матеріально відповідальними особами.

Бухгалтерський облік у промисловості, як і в інших галузях народного
господарства, є одним з найважливіших джерел економічної інформації,
засобом контролю за роботою підприємства і знаряддям охорони власності.

Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи)
потрібні насамперед працівникам самих підприємств у їхній повсякденній
роботі; також вони є основою для складання фінансової звітності
підприємств.

1.2. Вимоги до бухгалтерського обліку

На виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України № 1706 від 28 жовтня 1998 р., бухгалтерський облік має
задовольняти певним вимогам.

Перша вимога — раціональність та економічність побудови бухгалтерського
обліку.

Раціонально організований і добре поставлений облік -основа правильного
ведення господарства.

Для виконання вимог бухгалтерського обліку облікові працівники мають
бути добре обізнані у своїй справі, набуваючи для цього необхідні
теоретичні та практичні знання й постійно підвищуючи кваліфікацію.

Облікові працівники мають бути вимогливими до себе, до якості своєї
роботи, постійно здійснювати самоконтроль, перевіряти свою роботу. Без
цього не можливо додержуватися вимог своєчасності, точності та ясності
обліку, вимог використання Програми реформування бухгалтерського обліку
із застосуванням міжнародних стандартів та впровадження національних
стандартів.

Друга вимога — ясність і зрозумілість обліку.

Третя вимога — простота, -чіткість, точність і повнота поточних і
звітних даних, попередження всілякого роду спроб перекручування
дійсності, усунення серйозних недоліків в організації бухгалтерського
обліку і посилення його ролі в здійсненні контролю за господарською
діяльністю; надання користувачам повної, правдивої та неупередженої
інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності
підприємства за звітний період (згідно з Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» № 87 від 31
березня 1999 р ).

Четверта вимога — дійовість і достовірність поточних і звітних даних
згідно з Положенням (стандартом) 6 «Виправлення помилок і зміни у
фінансових звітах», схваленим Методологічною радою з бухгалтерського
обліку при Міністерстві фінансів України.

Помилки, породжувані неуважним ставленням працівників бухгалтерського
обліку до своїх обов’язків, призводять до заплутування облікових даних,
а це створює можливість для зловживань та крадіжок власності
підприємства.

П’ята вимога — порівнювання звітних даних останнього періоду з даними за
минулі звітні періоди, планами, прогнозами, даними бізнес-планів
підприємства. При цьому необхідна єдина оцінка об’єктів, єдність
показників за об’єктами обліку та фінансової звітності тощо.

1.3. Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Предметом бухгалтерського обліку є окремі сторони багатогранного процесу
розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції),
що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення.
Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення -тобто
виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі
предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру
тощо; на машинобудівельному підприємстві — процес виробництва машин,
обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського
обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі
господарської діяльності та джерел їх утворення.

Об’єктами бухгалтерського обліку підприємства є господарські засоби й
джерела господарських засобів.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні
господарські засоби підприємства групують за трьома ознаками:

1. Необоротні активи.

2. Оборотні активи.

3. Витрати майбутніх періодів.

1. До необоротних активів належать:

а) Нематеріальні активи — це придбані права користування природними
ресурсами, майном, об’єктами інтелектуальної власності тощо.

б) Основні засоби, до яких належать будівлі, споруди, машини,
обладнання, транспортні засоби, тварини робочі й продуктивні та ін. Вони
використовуються в господарській діяльності в незмінній натуральній
формі тривалий час, як правило більше року, зношуються поступово і тому
переносять свою вартість на готову продукцію частинами, у міру зносу.
Це, наприклад, будівля, що належить вашому підприємству, де знаходяться
офіс, оргтехніка, автомобілі та ін., що є власністю вашого підприємства
тощо.

в) Інші необоротні активи, до яких належать:

— незавершене будівництво;

— довгострокові фінансові інвестиції, інші фінансові інвестиції;

— довгострокова фінансова заборгованість;

— відстрочені податкові кредити;

— інші необоротні активи.

2. До оборотних активів належать:

а) Запаси, до яких віднесені:

— виробничі запаси (матеріали, паливо, запасні частини, насіння та
корми).

Вони використовуються в процесі виробництва одноразово й повністю
споживаються протягом одного виробничого циклу, тому вся їхня вартість
одразу переноситься на собівартість готової продукції. Наприклад, на
виробництво цукру за добу перероблено п’ять тисяч тонн цукрового буряку.
Вартість цукрового буряку повністю перейшла на собівартість готової
продукції — цукру;

— тварини на вирощуванні та відгодівлі

— малоцінні та швидкозношувані предмети терміном служби до 1 року —
незавершеному виробничому — це предмети, що перебувають у незавершеному
виробничому процесі (наприклад жовтий цукор у дифузії);

— готова продукція — це закінчена в обробці продукція, що відповідає
встановленим технічним умовам, знаходиться на складі
підприємства-виготувача або відвантажена споживачу;

— товари — це продукти праці, вироблені й призначені для продажу.
Будь-який товар має дві властивості — споживчу вартість і вартість.
Споживча вартість — здатність речі задовольнити яку-небудь людську
потребу і здатність обмінюватися на інші речі. Одні речі задовольняють
людські потреби безпосередньо, як предмети споживання (наприклад, хліб,
одяг тощо), інші, непрямі, — як засоби виробництва (сировина, верстати
тощо).

6) Дебіторська заборгованість — це заборгованість різних підприємств та
фізичних осіб перед вашим підприємством. Наприклад, заборгованість за
товари або інші матеріальні цінності, відвантажені покупцям, але не
оплачені, за виконані роботи та послуги, за підзвітні суми, видані
працівникові під звіт, по векселях одержаних, по авансах виданих та ін.
Підприємства й особи, винні вашому підприємству, називаються дебіторами,
а їхня заборгованість вашому підприємству — дебіторською заборгованістю.

До дебіторської заборгованості належить також заборгованість з
нарахованих доходів, а також поточні фінансові інвестиції.

в) Грошові кошти та їхні еквіваленти:

— у національній валюті;

— в іноземній валюті;

— інші оборотні активи.

3. До витрат майбутніх періодів належать витрати, що здійснені у даному
звітному періоді, але відносяться до наступних звітних періодів. До
таких витрат належать:

— витрати з освоєння виробництва, нових видів продукції;

— суми передплати періодичних видань та ін.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні
джерела господарських засобів групують за чотирма ознаками:

1. Власний капітал.

2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів.

3. Довгострокові зобов’язання.

4. Поточні зобов’язання.

1.Власний капітал

До власного капіталу належать:

а) Статутний капітал (капітал — це джерело створення підприємства).

На підприємствах державної власності Статутним капіталом називається
розмір коштів, наданих підприємству державою для виконання встановленого
йому плану. Статутний капітал як розмір коштів насамперед втілюється в
основні засоби підприємства. Тому будь-які зміни величини основних
засобів підприємства призводять до зміни величини Статутного капіталу.

Частина Статутного капіталу, втілена в основні засоби підприємства,
називається основною частиною Статутного капіталу або Основним
капіталом; частина цих же коштів втілюється також і в оборотні засоби в
запасах матеріалів, готової продукції, щоденних витратах виробництва,
необхідних підприємству для його нормальної роботи.

Частина Статутного капіталу, втілена в оборотні засоби підприємства,
називається оборотною частиною Статутного капіталу або Оборотним
капіталом.

Облік Статутного капіталу ведеться без розподілу його на основну й
оборотну частини, оскільки такий розподіл можна визначити шляхом
простого розрахунку по балансу підприємства. З цією метою сума залишку
Статутного капіталу зіставляється із сумою залишку основних засобів на
ту ж дату. Перевищення суми Статутного капіталу над сумою основних
засобів становитиме оборотну частину Статутного капіталу.

Основна й оборотна частини Статутного капіталу підприємства змінюються.
Зміни основної частини Статутного капіталу зумовлюються змінами основних
засобів підприємства. Зміни оборотної частини Статутного капіталу на
державному підприємстві зумовлюються або вилученням з підприємства
частини оборотних засобів (у випадках, коли виявляється їх надлишок),
або передаванням оборотних засобів вищою організацією підприємству, коли
внаслідок збільшення обсягу роботи підприємство потребує більше
оборотних засобів, ніж воно має.

На підприємствах з іншими формами власності (крім державної) Статутний
капітал — це сумарний підсумок внесків (вкладів) учасників (власників)
підприємства у майно (кошти) для забезпечення нормальної господарської
діяльності, передбаченої Статутом підприємства.

Статутний капітал підприємства, яке викуповується його колективом,
розраховується як сума майна по залишковій вартості (за вирахуванням
зносу), готівки, коштів на Розрахунковому рахунку і в дебіторській
заборгованості за вирахуванням кредиторської заборгованості.

Якщо підприємство перетворюється на акціонерне товариство, то на
величину розрахованого таким чином Статутного капіталу випускаються
акції, які розміщуються серед членів колективу (акціонерне товариство
закритого типу) або реалізуються всім бажаючим (акціонерне товариство
відкритого типу).

Вклади до Статутного капіталу (в оплаті акцій) можуть бути внесені
коштами, майном, матеріальними цінностями, нематеріальними активами,
облігаціями й іншими цінними паперами.

Майно і нематеріальні активи можуть передаватися або у власність
підприємства, або в користування. Активи, надані у власність, не
повертаються колишньому власникові, а надані в користування —
повертаються власникові по закінченні встановленого терміну.

Оцінюються майно і нематеріальні активи, передані у власність
підприємства, спільним рішенням учасників на зборах засновників, а
майно, передане в користування, оцінюється виходячи з орендної плати за
користування цим майном, обліченої за встановлений засновниками термін.

б) Пайовий капітал. При переведенні колгоспів на пайові відносини
власності (йдеться про КСП — колективні сільськогосподарські
підприємства) неподільний фонд, що обліковується на рахунку 40
«Неподільний капітал», розподіляється на дві частини — основний
(резервний) і пайовий (базовий) капітали. Суми цих капіталів
обліковуються на відповідних субрахунках, що відкриваються до рахунка 40
«Статутний капітал».

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське
підприємство» від 14 лютого 1992 р. майно КСП належить за правом
спільної часткової власності його членам. Пай (частка у пайовому
капіталі) є власністю члена підприємства, а право розпоряджатися своїм,
паєм на власний розсуд член КСП набуває після припинення членства в
підприємстві (ст.9). Суми майнового паю (натурою, грошима або цінними
паперами), на які громадянин має право у разі виходу з КСП, не
включаються до сукупного оподатковуваного доходу і не підлягають
обкладанню прибутковим податком з громадян («Вісник податкової служби
України», № 6, 1997 р., с. 40).

Пай кожного члена КСП може складатися з таких складових частин:

— базовий пай;

— збільшений пай (сума, сплачена наприкінці кожного року);

— суми індексації основних засобів (провадяться за рішенням уряду
країни);

— дивіденди;

— особисті внески (за письмовою заявою власника паю нараховані дивіденди
можуть бути спрямовані на збільшення його паю).

Видача майнового паю натурою (готовою продукцією, виробничими запасами,
худобою тощо) у бухгалтерському обліку відображається як
продаж-реалізація, а основними засобами — через рахунок «Статутний
капітал».

в) Додатковий вкладений капітал — це емісійний дохід, інший вкладений
капітал, дооцінка активів, безкоштовно одержане майно, інший додатковий
капітал.

г) Резервний капітал утворюють підприємства за участю іноземного
капіталу, а також акціонерні товариства відкритого і закритого типів.
Відрахування до нього здійснюються по досягненні ним розмірів,
передбачених установчими документами, але не більше 25% оплаченого
Статутного капіталу. Джерело коштів — прибуток. Сума відрахувань до
Резервного капіталу не повинна перевищувати 50% прибутку.

д) Нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Прибуток звітного року (основна частина прибутку) — це, як правило,
прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Прибуток утворюється
з доходів від реалізації за вирахуванням повної собівартості продукції.
Друга частина прибутку -прибуток від іншої реалізації (вибуття основних
засобів тощо). Складовою частиною прибутку є прибуток від часткової
участі в діяльності інших підприємств: дивіденди по акціях, облігаціях
та інших цінних паперах, що належать підприємству; одержані штрафи,
відшкодування збитків тощо. Вони називаються прибутками від
позареалізаційних операцій і зменшуються на суму витрат по сплаті
штрафів, пені, неустойок. Після цього утворюється позареалізаційний
результат, який або додається до прибутку від реалізації, або
вираховується з нього.

Нерозподілений прибуток минулих років використовується на поповнення
Резервного капіталу, на збільшення Статутного капіталу, на виплату
дивідендів засновникам підприємства та ін.

е) Неоплачений капітал.

є) Вилучений капітал — викуплені акції, вилучені вклади і паї, інший
вилучений капітал.

2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів — суми, зарезервовані у
встановленому порядку з метою рівномірного включення витрат та платежів
до витрат або обороту, тобто суми наступної оплати відпусток (включаючи
відрахування на соціальне страхування) працюючих; щорічної винагороди за
вислугу років; оплати предметів прокату; витрат на спорудження
тимчасових будинків та споруд; виробничих витрат на підготовчі роботи в
сезонних галузях промисловості тощо. До них належать:

а) забезпечення оплати відпусток;

б) додаткове пенсійне забезпечення;

в) забезпечення гарантійних зобов’язань;

г) забезпечення інших витрат і платежів.

Цільове фінансування і цільові надходження:

— рахунки за об’єктами фінансування.

Страхові резерви:

— за видами резервів.

3. Довгострокові зобов’язання.

а) Довгострокові кредити банків — це кредити на строк більше одного року
в українській та іноземній валютах, отримані у банках на території
України та за кордоном. Порядок кредитування, оформлення кредитів та їх
погашення регулюється правилами банків та кредитними договорами.

Кредитний договір укладається як правило на рік, але якщо підприємство
постійно користується кредитами банку, то договір може бути укладений і
на більш тривалий термін. По позиках на капіталовкладення та інших
довгострокових кредитах договір укладається на термін наданого кредиту.

До довгострокових кредитів банків належать також відстрочені
довгострокові кредити в національній та іноземній валютах, інші
довгострокові кредити в національній та іноземній валютах.

б) Довгострокові фінансові зобов’язання — це фінансові зобов’язання на
придбання цінних паперів, термін погашення яких перевищує один рік;
вкладення до Статутного або Пайового капіталів дочірніх підприємств,
кошти, передані в борг.

Серед фінансових зобов’язань значне місце посідають цінні папери, акції,
облігації, ощадні сертифікати, векселі тощо, що є грошовими документами.

в) Інші довгострокові зобов’язання — зобов’язання, що не можуть бути
включені до інших статей.

4. Поточні зобов’язання.

До поточних зобов’язань належать:

а) Короткострокові кредити банків. Основні об’єкти короткострокового
кредиту — це виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати
майбутніх періодів, готова продукція, товари, кошти, вкладені у
розрахунки. Короткострокові кредити — це кредити банків на строк не
більше одного року в українській та іноземній валютах, отримані
підприємством у банках на території України та за кордоном. Порядок
кредитування, оформлення кредитів та їх погашення регулюється правилами
банків та кредитних договорів.

б) Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями.

в) Векселі видані — видача векселів постачальникам, підрядчикам або
іншим фізичним (юридичним) особам як оплата товарно-матеріальних
цінностей. Векселем виданим забезпечується погашення заборгованості.

г) Розрахунки з кредиторами:

— кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, за
електроенергію, газ, пару, воду тощо, за всі види послуг зв’язку.

Поточні зобов’язання за рахунками:

— з одержаних авансів — сума одержаного авансу, сума отриманої оплати
при частковій готовності продукції та робіт;

— з бюджетом (за видами платежів до бюджету): з податку на додану
вартість, з податку на прибуток, з акцизного збору, з прибуткового
податку, з відстрочених і розстрочених платежів і внесків до бюджету, з
курсових різниць, з комунального податку, з єдиного податку, з інших
платежів;

— з позабюджетних платежів — з відрахувань на ремонт і будівництво
автомобільних доріг, з Фондом майна тощо;

— зі страхування — із соціального страхування, з пенсійного
забезпечення, з індивідуального страхування, зі страхування майна, з
інших видів страхування;

— з оплати праці — з нарахованої (належної до виплати) заробітної плати,
з депонентами та іншими видами оплати праці;

— з учасниками — з нарахованих дивідендів, з інших виплат;

— із внутрішніх розрахунків — із засобів у порядку надання фінансової
допомоги, з централізованих фондів і резервів, з інших операцій;

— з інших поточних зобов’язань.

Кредиторська заборгованість як джерело господарських засобів являє собою
вільні грошові кошти підприємства, які можна використовувати на будь-які
потреби, доки не закінчиться термін погашення заборгованості
постачальникам, бюджету, персоналу

працюючих, органам соціального забезпечення, за векселями
виданими, за одержаними від клієнтів авансами та ін.

Знання об’єктів бухгалтерського обліку вимагає розгляду змісту і
призначення окремих елементів методу бухгалтерського обліку.

2. СУЧАСНА СИСТЕМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

В УКРАЇНІ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ

2.1. Поняття системи бухгалтерського обліку та складових бухгалтерського
обліку

Cучасна система бухгалтерського обліку в Україні орієнтована на:

— міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які містять опис
загальних привил оцінки і подання інформації у фінансових звітах;

— Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 є законодавчим актом, яким визначені
правові засади регулювання, організації і ведення  бухгалтерського
обліку в Україні, орієнтовані на МСБО;

— положення (стандарт) бухгалтерського обліку;

Як відмічено в згаданому Законі, національне положення (стандарт)
бухгалтерського обліку — нормативно-правовий акт, затверджений
Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення
бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не
суперечать міжнародним стандартам. П(С)БО можна умовно класифікувати
наступним чином (таблиця 1).

— План рахунків бухгалтерського обліку – систематизований перелік
інформаційних ознак відображення господарської діяльності суб’єкта
господарювання. З його змістом та принципами побудови познайомимося при
вивченні теми “Рахунки бухгалтерського обліку”, оскільки рахунки є
способом поточного відображення і економічного групування облікової
інформації.

Таблиця 1. Групування П(С)БО за призначенням

Група Призначення Перелік П(С)БО

1 Формування фінансової звітності П(С)БО 1 “Загальні вимоги до
фінансової звітності”, П(С)БО 2 “Баланс”, П(С)БО 3 “Звіт про фінансові
результати”, П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”, П(С)БО 5 “Звіт про
власний капітал”, П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових
звітах”, П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств”, П(С)БО 20 “Консолідовані
фінансові звіти”, П(С)БО 25 “Фінансовій звіт суб’єкта малого
підприємництва”

2 Визнання та оцінка активів і зобов’язань П(С)БО 7 “Основні засоби”,
П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”, П(С)БО 9 “Запаси”, П(С)БО 10
“Дебіторська заборгованість”, П(С)БО 11 “Зобов’язання”

3 Визначення доходів та витрат П(С)БО 15 “Дохід”, П(С)БО 15 “Витрати”

4 Формування податку на прибуток, фінансових активів та фінансових
інструментів, відображення впливу зміни валютних курсів, цін та інфляції
П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, П(С)БО 14 “Оренда”, П(С)БО 17 “Податок
на прибуток”, П(С)БО 18 “Будівельні контракти”, П(С)БО 21 “Вплив зміни
валютних курсів”, П(С)БО 22 “Вплив зміни цін та інфляції”, П(С)БО 23
“Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін”, П(С)БО 24 “Прибуток на
акцію”

— Фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію
про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів
підприємства за звітний період. Вона регулюється відповідними П(С)БО і
включає певні компоненти, що мають цільове призначення (таблиця 2).

Таблиця 2. Компоненти фінансової звітності та їх призначення

Компоненти звітності Призначення П(С)БО, що регулює компоненти звітності

Баланс Надання інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату П(С)БО 2 “Баланс”

Звіт про фінансові результати Надання інформації про доходи, витрати та
фінансові результати діяльності підприємства за звітний період П(С)БО 3
“Звіт про фінансові результати”

Звіт про рух грошових коштів Надання інформації про надходження і 
вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства протягом звітного періоду П(С)БО 4
“Звіт про рух грошових коштів”

Звіт про власний капітал Надання інформації про зміни у складі власного
капіталу протягом звітного періоду П(С)БО 5 “Звіт про власний капітал”

Примітки до фінансових звітів Виклад облікової політики та пояснення
інформації, наведеної у відповідних фінансових звітах П(С)БО 2-5 та
П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”

Таким чином, сучасна система бухгалтерського обліку в Україні 
ґрунтується на МСБО та регулюється вітчизняним чинним законодавством і
нормативними актами П(С)БО.

2.2. Характеристика оснвоних складових бухгалтерського обліку

Складові бухгалтерського обліку частково вміщує в себе метод
бухгалтерського обліку, під яким слід розглядати сукупність способів і
прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства
відображається в обліку.

Він складається з ряду елементів, головні з яких:

1) документація;

2) інвентаризація;

3) рахунки;

4) подвійний запис;

5) оцінка;

6) калькуляція;

7) баланс;

8) звітність.

Практичне використання кожного з них обумовлене відповідними
положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими і затвердженими
державними органами.

Зупинимося на їхній характеристиці.

Документація являє собою відображення господарських операцій у
визначених носіях інформації — на паперових бланках або технічних носіях
(магнітних стрічках, магнітних дисках, перфострічках, дискетах); це
письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає
юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Інвентаризація — це спосіб перевірки в натурі наявності
товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахування,
зважування, обміру й оцінки всіх залишків господарських засобів і
порівняння з даними бухгалтерського обліку. Інвентаризація — це спосіб
бухгалтерського обліку майна, коштів підприємства, що забезпечує
відповідність облікових даних їх фактичній наявності.

Рахунки (бухгалтерські) — призначені для обліку наявності і руху
господарських засобів, коштів та їх джерел.

Подвійний запис — це принцип тотожного відображення господарських
операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту
кореспондуючих рахунків.

Подвійний запис випливає з економічної суті відображення операцій. Кожна
господарська операція викликає зміни у двох видах господарських засобів,
грошових коштів, або у двох видах джерел, або в одному виді засобів чи
коштів, і в тій же сумі змінюється відповідний вид джерел.

Розглянемо використання подвійного запису для відображення на рахунках
початкового сальдо і визначення сальдо на активних, пасивних і
активно-пасивних рахунках.

Приклад.

І. Сальдо на 1.03.00 р.:

на дебеті рахунка «Каса» — 30 гри.

на дебеті рахунка «Поточні рахунки в національній валюті» — 1 500 000

на дебеті рахунка «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

(оптова база № 1) — 200 000

на кредиті рахунка «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

(магазин № 5) — 640 000

II. Господарські операції за березень 2000 р.

1) 3 рахунка «Поточні рахунки в національній валюті» надійшло до каси
підприємства на господарські потреби 600 грн. (грошей в касі збільшилося
на 600 грн., на поточному рахунку в національній валюті зменшилося на
600 грн.).

2) Надійшло на склад матеріалів від оптової бази № 1 на 180 000 грн.
(матеріалів на складі збільшилося на 180 000 грн., заборгованість
підприємства, на яке надійшли матеріали, збільшилася на 180 000 грн.).

3) Перераховано з рахунка «Поточні рахунки в національній валюті»
магазину № 5 600 000 грн. за товари (на рахунку грошей зменшилося на 600
000 грн., й водночас кредиторська заборгованість перед магазином № 5
зменшилася на 600 000 грн.).

III. Відображення на бухгалтерських рахунках початкового сальдо Оцінка
— це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому
вимірнику з метою узагальнення їх в цілому по підприємству.

Для відображення бухгалтерського обліку та звітності майно і
господарські операції оцінюються у національній грошовій одиниці України
способом підсумовування витрат.

Записи у бухгалтерському обліку на валютних рахунках підприємства, а
також операцій в іноземній валюті здійснюються в національній грошовій
одиниці України (в гривнях) у сумах, які визначаються шляхом перерахунку
іноземної валюти за курсом Національного банку України, що діє на момент
здійснення операцій. Водночас зазначені записи здійснюються у валюті
розрахунків і платежів (за кожною іноземною валютою окремо).

Калькуляція — це латинський термін, що означає «набирати», тобто
набирати витрати з метою визначення собівартості продукції та послуг як
в цілому, так і поодинці. Собівартість є базою для визначення ціни
виробничої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який
відображає його активи, зобов’язання і власний капітал на певну дату.

Баланс — це не просто складова методу бухгалтерського обліку, його
елемент; це найважливіший документ бухгалтерської звітності, суттєве
джерело інформації для управління, планування, організації виробництва,
нормування, аналізу, контролю. Баланс є обліковою категорією, синтезом
облікових записів, а тому його треба вміти читати і критично оцінювати з
погляду змісту, будови, раціонального використання даних.

Слово „баланс” походить від латинського слова „bіlаnх”, що означає
„двошальковий”; bіlаnх разом зі словом „libra” (терези) означало у
римлян двошалькові терези (libra bilаnх). Відтак у багатьох мовах
з’явились слова, близькі до слова „bіlаnх”, які означають „терези”:
італійське — lа bіlаnсіа, французьке — lаbаlаnсе, англійське — balance і
т. д.

Як обліковий термін слово „баланс” має два значення:

1) рівність, рівновага двох підсумків протилежного значення, що має
місце в рахунках, відомостях і таблицях: рівність сум чи кількості
прибутку і витрат, дебету і кредиту, активу і пасиву. У цьому розумінні
слово баланс зберігає близький зв’язок зі своїм первісним значенням:
однакові підсумки ніби відповідають збалансованим шалькам терезів;

2) таблиця, яка відображає результат облікової реєстрації, майновий стан
підприємства в грошовій оцінці на відповідний момент, тобто стан його
активів і пасивів.

Баланс як облікове поняття існує вже понад 500 років. Перші достовірні
відомості про застосування цього слова в бухгалтерській практиці
подаються в розрахунковій книзі певного італійського банкірського дому в
1408 р. У літературі слово „баланс” уперше з’являється в праці відомого
італійського математика Луки Пачолі, що побачила світ в 1494 р., та в
книжці Бенедикта Котрульї, яку було написано в 1458 р., але видано
тільки 1573 року у Венеції. У законодавстві про баланс уперше згадує
Торговий кодекс Наполеона, який було видано 1807 року.

У своєму другому значенні, тобто як таблиця, що відображає майнову
статику, а інколи й динаміку підприємства, баланс є тісно пов’язаним із
поточним обліком господарської діяльності, його організацією, формами і
методами. Але існують ще й інші підходи та погляди, коли баланс
розглядають як принципово незалежне від системи бухгалтерського обліку
поняття. Проте в прихильників такого напряму втрачається баланс як
облікова категорія, як облікове поняття.

Крім того, баланс розглядається як сукупність конкретних властивостей
підприємства, притаманних йому реально, незалежно від того, наскільки і
як вони відображуються рахівництвом. Такий баланс репрезентує на кожному
підприємстві сукупність усього обчисленого, усього того, що підлягає
грошовій оцінці.

Такій оцінці підлягають основні й оборотні засоби, самі гроші, що
перебувають на даний момент у господарстві, його юридичні відносини до
третіх осіб і до власника господарства: інакше кажучи — це права й
обов’язки господарства, його витрати й доходи. Сукупність виражених у
грошовій формі матеріальних засобів і його витрат — з одного боку, і
сукупність зобов’язань та доходів господарства з другого — на кожний
момент перебувають у рівновазі, тобто балансуються, незалежно від того,
як обліковуються ці об’єкти.

Слово „баланс” має ще й третє — цілком інше значення, коли його
застосовують для кількісних зіставлень певних економічних явищ. У таких
балансах може і не бути рівності активу й пасиву: їх називають
активними, наприклад, активний торговий баланс, коли вивіз перевищує
ввіз, чи пасивними, коли потреби перевищують наявність відповідних
ресурсів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів.

Кожне підприємство повинно здійснювати фінансово-господарську діяльність
відповідно до свого статуту. Для цього йому необхідно мати основні й
оборотні засоби, нематеріальні активи, певні кошти, здійснювати
фінансові вкладення тощо. Інформація про наявність і рух майна та
джерела його утворення має надходити своєчасно, а періодично її треба
узагальнювати для більш ефективного використання в управлінні, для
здійснення контролю за збереженням засобів виробництва, вивчення складу
та цільового використання господарських засобів. З цією метою засоби
господарства та джерела їх утворення на підприємствах об’єднують в
економічно однорідні групи, що знаходить відображення в бухгалтерському
балансі.

Формування бухгалтерського обліку пройшло тривалий еволюційний шлях.
Мого зміст і будова змінювались залежно від форм власності, рівня
продуктивних сил та розвитку виробничих відносин суспільства. Кожному
етапу розвитку суспільства властива своя побудова балансу, який
поділявся за відповідними ознаками. До найтиповіших ознак (починаючи з
1925 року) в Україні відносили: джерела складання; строки складання;
обсяг даних; зміст; форму

Бухгалтерська фінансова звітність — це система взаємопов’язаних і
взаємозумовлених показників, що відображають господарсько-фінансову
діяльність підприємства, організації, установи за визначений період і є
завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська фінансова звітність має відображати наростаючим підсумком
(за перший квартал плюс за другий, третій і четвертий — одержуємо за
рік) майновий та фінансовий стан підприємства, установи, результати
господарської діяльності за звітний період і грунтуватися на даних
синтетичного та аналітичного обліків.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про порядок їх
заповнення розробляються і затверджуються Міністерством фінансів України
за погодженням з Державним комітетом із статистики України, які є
керівними органами бухгалтерського обліку в управлінні економікою.
Міністерство фінансів України також розробляє Національні стандарти
бухгалтерського обліку на виконання програми реформування
бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів з
обов’язковою реєстрацією їх у Міністерстві юстиції України.

Міністерства й відомства за погодженням з Мінфіном і Держкомстатом
України можуть встановлювати додаткові спеціалізовані форми
бухгалтерської звітності. Забороняється вимога подання бухгалтерської
звітності за формами, не затвердженими в установленому порядку, а також
за невстановленими адресами. Місячну, квартальну і річну бухгалтерські
звітності складають підприємство, організація, установа, в яких
відображається склад майна та джерела їх формування, включаючи майно
виробництв, філій, представництв та інших відокремлених підрозділів,
виділених на окремий баланс. Об’єднання, до яких належать підприємства,
складають самостійний баланс. Централізована бухгалтерія, що обслуговує
підприємства, установи, складає фінансову звітність, у якій
відображаються результати господарської діяльності, склад майна цих
підприємств, установ та джерела його формування. Міністерства, до сфери
управління яких належать підприємства, установи загальнодержавної
власності, а також органи, у віданні яких перебувають підприємства,
установи республіканської (Республіка Крим) та комунальної власності,
складають зведену квартальну і річну бухгалтерську звітність. Для всіх
підприємств звітним роком вважається період з 1 січня по 31 грудня
включно.

Для підприємств, організацій, установ, що створюються, першим звітним
роком вважається період з дати набуття прав юридичної особи по 31 грудня
включно, а для тих, що набули цього права після 1 жовтня, — по 31 грудня
наступного року включно.

Дані наступного балансу мають відповідати даним затвердженого заключного
балансу за період, що передує звітному, розбіжності мають бути пояснені.
Зміни даних бухгалтерської звітності внаслідок їх перекручення, що
належать як до поточного, так і до минулого років (після затвердження
цієї звітності), здійснюються у тому звітному періоді, в якому були
виявлені перекручення. Виправлення помилок у бухгалтерській звітності
(стандарт б) підтверджується підписом посадових осіб, які підписали її
раніше, із зазначенням дати виправлення. У формах звітності з’явилися
зміни, що відповідають вимогам зовнішніх користувачів (кредиторів,
інвесторів, акціонерів), податкових інспекцій і міжнародній практиці.

Підприємство (за винятком спільних підприємств з іноземними
інвестиціями) подає квартальну та річну бухгалтерську звітність:

— органам, у сфері управління яких перебуває підприємство;

— учасникам, засновникам — відповідно до установчих документів;

— органові державної статистики.

Міністерство фінансів може визначити інші державні органи, яким
подається бухгалтерська звітність.

Квартальна бухгалтерська звітність подається підприємством не пізніше
17-го числа місяця, наступного за звітним періодом, річна — не пізніше 5
лютого наступного за звітним року, а підприємствами, до складу яких
входять філії, представництва, відділення, інші відособлені підрозділи,
що перебувають на окремому балансі, — відповідно 20-го числа та 10
лютого. Терміни подання бухгалтерської звітності в зазначених межах
встановлюють органи, у сфері управління (віданні) яких перебувають
підприємства або засновники підприємства.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями подає річну бухгалтерську
звітність до 15 березня наступного за звітним року:

— учасникам спільного підприємства, якщо це передбачено установчими
документами;

— державній податковій інспекції;

— органові державної статистики.

Установа, що утримується за рахунок бюджету, подає місячну, квартальну і
річну бухгалтерські звітності про виконання кошторисів витрат вищому
органові у встановлені ним терміни.

Датою подання бухгалтерської звітності для підприємства, установи у
межах одного міста вважається день фактичної передачі її за належністю,
а для іногороднього — дата його відправлення, зазначена на штемпелі
підприємства зв’язку.

Якщо дата подання звітності припадає на неробочий день, то термін
подання звітності переноситься на перший після вихідного робочий день.

Бухгалтерські звіти підписуються керівником і головним бухгалтером
підприємства, установи, а за відсутності на підприємстві, в установі
бухгалтерської служби — спеціалістом, який веде облік. ч

Річна фінансова звітність підприємства, установи до подання її
вищезазначеним органам, організаціям і учасникам розглядається й
затверджується у порядку, визначеному установчими документами.

Звітність на підприємствах, в організаціях, установах використовується
для контролю за виконанням планів, аналізу господарської діяльності,
формування прогнозів, бізнес-планів тощо.

Звітність необхідна вищим організаціям для контролю за виконанням роботи
підлеглими організаціями, виявлення недоліків у роботі, аналізу їх
господарської діяльності, а також для керівництва їх роботою.

Звітність підприємств використовують фінансові органи для контролю за
правильністю та своєчасністю розрахунків з бюджетом.

Звітність підприємств використовують також кредитні та банківські
установи при розгляді питання видачі кредитних коштів та при страхуванні
майна підприємства.

Органи статистики зводять показники діяльності підприємств (на основі
статистичних даних звітності) і таким чином формують загальнодержавну
статистику.

З метою забезпечення доступності, гласності та відкритості для
зацікавлених користувачів (бірж, покупців, постачальників, інвесторів
тощо) річна фінансова звітність про наслідки фінансово-господарської
діяльності, майновий та фінансовий стан є відкритою для опублікування,
крім випадків, передбачених законодавством.

Міністерства й відомства, до сфери управління яких належать
підприємства, установи загальнодержавної власності, а також органи, у
віданні яких перебувають установи республіканської (Республіки Крим) та
комунальної власності, зведену бухгалтерську звітність про виконання
кошторису витрат подають Мінфіну, фінансовим органам у встановлені ними
терміни.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію
про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів
підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів
підприємства.

Фінансова звітність складається з: Балансу, Звіту про фінансові
результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал і
Приміток до звітів.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік.
Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного
періоду.

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим за 12
місяців, але не може бути більшим за 15 місяців. Звітним періодом
підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту
ліквідації.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона
повинна містити дані про; дату звітності та звітний період; валюту
звітності та одиницю виміру; відповідну інформацію щодо звітного та
попереднього періоду; облікову політику підприємства та її зміни;
консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів
діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних
підприємствах; виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними
коригування; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними
положеннями (стандартами).

Таким чином, під методом бухгалтерського обліку потрібно розуміти
систему способів і прийомів, за допомогою якої відображають об’єкти
бухгалтерського обліку з метою контролю і управління ними.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства —
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно —
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо).

Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у
кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку.
Отже, господарські засоби, що перебувають у розпорядженні окремих
підприємств, і джерела їх формування є об’єктом бухгалтерського обліку і
належать до змісту його предмета.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).

Компонентами звітності у бухгалтерському обліці є:

баланс — надання інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату

звіт про фінансові результати — надання інформації про доходи, витрати
та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період

звіт про рух грошових коштів — надання інформації про надходження і
вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства протягом звітного періоду

звіт про власний капітал — надання інформації про зміни у складі
власного капіталу протягом звітного періоду

примітки до фінансових звітів — виклад облікової політики та пояснення
інформації, наведеної у відповідних фінансових звітах

Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до
фінансової звітності»,

Горицкая Я. Г. Новая финансовая отчетность.— К.: Техника, 2000.

Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку / Під ред. М. В. Кужельного.
— К.: А.С.К., 2001.

Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. – М.: Аудит,
ЮНИТИ, 2000.

Кузьминський А.М., Кузьминський Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку. –
К.: «Все про бухгалтерский учет», 2001.

Кузьмінський А.М., Кузьмінський Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку. —
К.: «Все про бухгалтерський облік», 2002.

Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами. —
Харків: Торсінг, 2002.

Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теория бухгалтерского учета / Пер. с англ. Под
ред. Я. В. Соколова, И. А. Смирновой. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 2000.

Палий В.Ф., Соколов Е.В. Теория бухгалтерского учета. — М.: Финансы и
статистика, 2001.

Партин Г.О., Мороз А.С. Основи бухгалтерського обліку. — Львів:
Державний університет «Львівська політехніка», 2001.

Пархоменко В. Про реформування бухгалтерського обліку в Україні //
Бухгалтерський облік і аудит. — 2000. — № 5. – С. 6-8.

Пушкар М.С. , Журавель Г.П., Литвин Ю.Я., Мельник В.Г. Теоретичні основи
бухгалтерського обліку. — Тернопіль — ТАНГ, 2002.

Соколов Я.В. Бухгалтерский учет от истоков до наших дней. — М.: Финансы
и статистика, 2000.

Сопко В. Бухгалтерський облік. — К.: КНЕУ, 2003.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.
— К.: АСК, 2002.

PAGE

PAGE 21

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *