.

Агропромисловий комплекс (АПК) Столичного району (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
423 6196
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Агропромисловий комплекс

Столичного району”ПЛАН

Вступ

1. Місце АПК України в народногосподарському комплексі. Галузева
структура АПК

2. Природно-ресурсний потенціал Столичного економічного району, який
впливає на АПК району

3. Галузева структура та особливості розвитку сільського господарства
Столичного району

4. Актуальні проблеми АПК Столичного економічного району

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “АПК Столичного економічного району” є вкрай
актуальною для дослідження, оскільки агропромисловий комплекс (АПК) –
один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. У
Столичному економічному районі на АПК припадає досить велика частка
вироблюваної продукції в АПК. Це зумовлено в першу чергу великим ринком
збуту продукції АПК, сприятливими природними умовами регіону.

Економіко-географічне положення району змінилося після 1991 року.
Відновлення незалежності України, розташування столиці на території
району сприятливо позначилося на його положенні.

Столичний район має вигідне сусідське положення. Межа на півночі з
Російською Федерацією дає можливість активно і ефективно використовувати
політичний і соціально-економічний потенціал сусідніх країн.

Займаючи 15% території України, Столичний економічний район посідає
вагоме місце в її господарському комплексі. За валовою
сільськогосподарською продукцією та ефективністю її виробництва район
займає передові позиції в державі Частка його у виробництві промислової
продукції України становить 10,5%, в тому числі м. Києва – 4,2%,
суспільного валового продукту — 13,1%, національного доходу – 13,8%. Тут
зосереджено 15% вартості основних фондів. Район надає майже 1/3
інформаційно-обчислювальних послуг в Україні.

Загалом господарство Столичного економічного району дає 14,5%
національного доходу України. Промисловість виробляє 14,1% валової
продукції галузі. Сільське господарство – 14,2% валової продукції
галузі. Транспорт і зв’язок забезпечують 11,6% валового продукту галузі.

Дослідження особливостей розміщення продуктивних сил економічних районів
є вкрай необхідним завданням, оскільки таке вивчення дозволяє виділити
недоліки та позитивні сторони в економічній організації продуктивних
сил, виявити протиріччя господарської діяльності з економічними законами
та принципами розміщення продуктивних сил, намітити перспективи розвитку
економічного району як важливої складової економіки цілої країни.

В даній курсовій роботі плануємо дослідити такі питання як
природно-ресурсний потенціал Столичного економічного району, особливості
розміщення та розвитку промисловості та АПК району тощо.

Розгляд саме цих питань дасть змогу якнайкраще розкрити економічний
розвиток Столичного економічного району та особливості розміщення та
використання його продуктивних сил. При написанні курсової роботи були
використані різноманітні літературні джерела, статистичні дані за різні
періоди, періодичні видання та ін.

1. Місце АПК України в народногосподарському комплексі. Галузева
структура АПК

Агропромисловий комплекс (АПК) – один з найбільших і найважливіших
секторів економіки України. Від рівня його розвитку, стабільності
функціонування, особливо сільського господарства, залежить стан
економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і
зовнішнього ринків, рівень життя населення.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції
формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному
потенціалі країни становить 26,5%, в тому числі сільського господарства
– 14%, харчової і переробної промисловості – 12,5%. На сільське
господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту
держави. В Білорусі та Казахстані, наприклад, цей показник становить
відповідно 13% і майже 7%.

Високою є частка України в загальноєвропейському поділі праці. Займаючи
19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона
у 2003 р. виробляла 13,2% зерна, 20,6% цукрових буряків, 23,5%
соняшнику, 6,5% м’яса, 11,6% молока.

У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом цукрових буряків,
соняшнику, картоплі. Незважаючи на аграрну кризу і значний спад
сільськогосподарського виробництва, Україна за рівнем виробництва
продукції надушу населення не поступалася як країнам Європи, так і
світу. За даними Інституту аграрної економіки УААН, у 2003 р.
виробництво зерна на душу населення в Україні становило 490,5 кг, у
світі -365,2 кг, цукрових буряків – відповідно 442,0 кг і 44,3 кг.

Роль АПК у забезпеченні національної і продовольчої безпеки суспільства
є визначальною.

Розв’язання продовольчої проблеми є основним пріоритетом аграрної
політики держави.

До агропромислового комплексу входять:

галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства і
АПК;

власне сільське господарство (рослинництво, тваринництво);

галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину;

виробнича й соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання,
транспортування і реалізація продукції, підготовка кадрів тощо).

В сучасних умовах функціонують такі форми організації агропромислового
виробництва – державні сільськогосподарські підприємства,
кооперативно-орендні (на основі приватної власності), товариства з
обмеженою відповідальністю, що широко використовують оренду земельних і
майнових паїв інших колишніх членів реорганізованих КСП. селянські
(фермерські) господарства, в тому числі і такі, що використовують
земельні і майнові паї колишніх членів реорганізованих КСП, приватні
сільськогосподарські підприємства (ПСП).

У процесі здійснення аграрної реформи на засадах приватної власності
вдосконалюються існуючі форми господарювання та виникають нові.

У структурі аграрного сектора України домінують галузі рослинництво й
тваринництво. Валова продукція сільського господарства в 2003 р. у
становила 25360 млн грн. За останні роки частка тваринницької продукції
у ній знизилася до 43,5%.

2. Природно-ресурсний потенціал Столичного району,

який впливає на АПК району

Площа – 90,7 тис км2. Населення – 7224,7 тис  чол. Склад — Київська
(разом з м. Києвом), Житомирська, Чернігівська області.

Район розміщений у північній частині України, в басейні Дніпра. Тут
розташована столиця України – м. Київ. У Столичному економічному районі
70 адміністративних районів, в його межах 50 міст,106 містечок, 1712
сільських рад, які об’єднують 4354 сільських населених пункти

Економічна оцінка природно-ресурсного і виробничого потенціалів. Рівень
забезпеченості району природно-ресурсним потенціалом (ПРП) невисокий —
78,9 % від середнього показника (за оцінкою В.П.Руденка). В структурі
ПРП району переважають земельні (59,8%), водні (13,7%), лісові (8,3%),
мінеральні (6,7%), природні рекреаційні (11,5%) ресурси.

Рельєф району має вигляд хвилястої рівнини із загальним нахилом на
північ і північний-схід (від 380 до 150 м), лише південно-західна
частина лежить на Придніпровській та Волино-Подільській височинах. Трохи
вище гіпсометричне положення Житомирської області зумовлене
приуроченістю її території до північно-західної частини Українського
кристалічного щита.

Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку
сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірноконтинентальний
з достатньою кількістю опадів, теплим літом і порівняно м’якою зимою.
Середня температура січня становить мінус 6°С, а липня 17-19°С.

Безморозний період триває 150 — 170 днів. Сума активних температур
(понад 10°С) коливається від 2400°С на півночі до 2700°С на півдні.
Опадів на території району щороку випадає 500 —600 мм. Максимум їх
припадає на літні місяці (40—45% річної кількості опадів на Поліссі і
55—60% – у Лісостепу). Влітку часто бувають грози, зливи. Позитивний
запас вологи забезпечує нормальний розвиток рослинності, проте в окремі
роки з прохолодним літом надмірна вологість призводить до вимокання
зернових, шкодить заготівлі сіна. Сніговий покрив на більшості території
рівномірний (10-30 см), але нестійкий через часті відлиги.

За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві
частини: північну – вологу, помірно теплу і південну – недостатньо
зволожену, теплу.

Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси економічного
району. На його території протікає 594 річки. Всі вони належать до
басейну Дніпра. Головними ріками є Дніпро, Десна, Прип’ять, Тетерів,
Сейм, Остер, Ірпінь, Трубіж. Ріки відіграють важливу роль у господарстві
району. На їх берегах розміщено більшість населених пунктів. Воду цих
рік використовують у гідроенергетиці Дніпро, Прип’ять, Десна широко
використовуються для річкового судноплавства. Для потреб господарського
комплексу району використовують переважно воду з річок. У структурі
водозабору на промисловість припадає половина, на сільське господарство
– 1/3, решта – на комунальні потреби.

Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок Уборть
(Житомирська область) і Снов (Чернігівська).

На території району 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна
частина Канівського, а також 3858 ставків.

Великі площі в районі займають болота. Вони мають важливе
водорегулювальне значення. Внаслідок непродуманого осушення кількість
боліт у районі зменшується, зникли деякі малі річки, пересихають грунти,
гинуть ліси. Це негативно впливає на режим живлення річок, рослинний і
тваринний світ району, водний режим головної артерії України – Дніпра.

Ґрунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та
фізико-хімічними властивостями. На півночі, в поліський частині району,
поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок – де-рново-оглеєні, лучні
та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено
використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища
і сіножаті.

У північній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи
опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки
є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Мінеральні ресурси — це здебільшого нерудні корисні копалини, серед них
будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве
значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український
кристалічний щит.

Серед паливних ресурсів превалює нафта. Найбільші її родовища –
Прилуцьке, Леляківське, Богданівське, Гнідинцівське у південно-східній
частині району в межах Донецько-Дніпровської нафтогазоносної провінції.
Запаси нафти незначні, родовища її майже вичерпані внаслідок тривалої
експлуатації.

Поклади бурого вугілля розробляються в західній частині району, у
північному крилі Дніпровського буровугільного басейну (Коростишівське
родовище). Воно має низьку теплоту згоряння, значну вологість,
зольність, здатне окислюватись та самозайматись, використовується як
енергетичне паливо. Може бути і цінною хімічною сировиною.

У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо
багаті на нього Чернігівська (найбільші родовища – Замглайське,
Ірванцівське, Смолинське) та Житомирська (понад 700 родовищ, 2%
території) області. Торф використовують для приготування різних
органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.

З рудних корисних копалин промислове значення мають ічьменіпш (титанові
руди). На їх базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний
комбінат(Житомирська область). Збільшення видобутку ільменітів можливе з
розробкою Стремигородського комплексного ільменіто-апатитового родовища.
Його освоєння дасть змогу задовольнити потреби держави в діоксиді титану
й створити власну сировинну базу для отримання високоякісного
апатитового концентрату.

На виходах Українського кристалічного щита виявлено значні поклади
уранових руд, видобуток їх ще не проводиться.

З будівельних корисних копалин переважає будівельний і оздоблювальний
камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньовідомі родовища
рожевих, червоних і сірих гранітів (Оме-лянівське, Лезниківське,
Соколовогірське, Крошнянське. Коростишівське, Житомирське, Богуславське,
Синявське та ін.). їх використовують для облицювання пам’ятників,
монументальних споруд. Таке саме призначення мають ІабрадорІІ/лн й
габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92% і 94% від усіх
покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені вони, як і
граніти, в Житомирській області (Головине, Кам’яний Брід, Городище,
Синій Камінь, Турчинка, Рудня, Кам’янка та ін.).

У Головинському й Поромівському родовищах добувають мармур і пегматити,
які застосовують як облицювальний матеріал, а пегматити ще й у
фарфор-фаянсовій промисловості, емалевому, абразивному виробництвах, для
виготовлення електроізоляторів.

В економічному районі зосереджено майже 1/4 запасів ?нейсїв України, які
використовують як буто-щебеневу сировину. Найбільші І’х поклади в
Коростенському, Олевському. Коростишівському родовищах.

На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі
облицювальні якості, добре полірується, є чудовою сировиною для
виготовлення акварельних фарб, фарфору, фаянсу. Борошно з мармуру –
хороше добриво для підзолистих грунтів. Запаси Негребівського родовища
мармуру практично необмежені.

Важливе господарське значення мають кварцити Овруцького родовища як
флюси для металургійної промисловості. На території району є єдине в
Україні родовище пірофіпітових танців (Овруцький район), що
використовуються в електротехнічній, паперовій, керамічній, гумовій
промисловості і для виготовлення сувенірів.

На території Житомирщини одна з найбільших в Україні каолінових
провінцій. Каоліни с основною сировиною для виготовлення
фарфоро-фаянсових виробів. Цегельно-черепичні глини, вапняки є по всій
території району, поклади мергелю, кварцових і будівепьних пісків
найбільше поширені у північній його частині, крейди— у східній.

У районі є поклади коштовного каменю: гірського кришталю, гранату,
топазу, аметисту, опалу, халцедону, берилу (Володар-Волинський район
Житомирської області), яшми (Овруцький район).

У палеогенових відкладах вздовж річок північної частини району
трапляється бурштин.

Розвідано незначні поклади фосфоритів у Чернігівській та Житомирській
областях.

Одне з основних багатств району — ліси. Загальна площа лісового фонду
2,4 млн. га, лісистість території – 26% (по Україні – 14 %). За площею
лісів та запасами деревини Столичний економічний район посідає перше
місце в Україні. Ліси розміщені нерівномірно: 2/3 їх загальної площі у
межах поліської частини району. За призначенням ліси поділяються на дві
групи. До першої групи віднесено зелені зони міст, ґрунтозахисні
насадження, захисні смуги річок, шляхів сполучення, заповідників та
заказників. Другу групу становлять експлуатаційні ліси. Для них
характерна висока частка молодих насаджень. Спілих перестійних лісів
менше 3% від усієї площі, покритої лісом.

У структурі лісових ресурсів переважають хвойні породи (59,6%),
твердолистяні (20,5%), м’яколистяні (19,9%). За видовим складом
насадження сосни становлять 59%, дуба – 20%, берези – 13,5%, поширені
також вільха, осика, граб, ясен, ялина та ін.

Ліси району мають велике господарське значення. Вони дають сировину для
меблевої, целюлозно-паперової промисловості, будівництва. З деревини
виготовляють дубильні речовини, каніфоль, скипидар, оцет, дьоготь та ін.
Важливою є водоохоронна роль лісів, вони захищають ґрунти від ерозії. У
лісах росте велика кількість рослин, які дають цінні їстівні плоди
(ліщина, малина, ожина, брусниця, чорниця та ін.), лікарських рослин,
медоносних. Багаті ліси на гриби. Крім того, ліси приміських зон мають
важливе рекреаційне значення. Однак у зв’язку з Чорнобильською
катастрофою, від наслідків якої особливо постраждала північна частина
району, лісокористування на цій території різко обмежене, місцями
заборонене.

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань,
наявність численних водних об’єктів, а також джерел мінеральних вод
(Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари Київської; Березна, Ладинка
Чернігівської; Овруч, Верхівця, Денишів, ЬІовоград-Волинський
Житомирської областей), багато культурно-історичних пам’яток визначають
роль Столичного економічного району як важливого рекреаційного регіону.
Однак використання рекреаційного потенціалу району дуже обмежене
внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами.

3. Галузева структура та особливості розвитку сільського господарства
Столичного району

Частка виробленої в сільському господарстві району продукції в 2004 р.
становила 15 % від загального цього показника по Україні. Виробництво
валової продукції в районі становило у приведених цінах 1983 р. 622 крб,
а в Україні – 566 крб. з розрахунку на одного жителя. Нині
спостерігається деякий спад сільськогосподарського виробництва, проте
обсяги його залишаються значними.

На продуктивність та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва
впливають як природні, так і соціально-економічні чинники.
Найважливішими з них є кількість і якість земельних ресурсів,
транспортне положення, наявність переробних галузей, ринку збуту, попит
на певні види продукції та ін.

Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають
сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх
сільськогосподарських угідь України). Для району характерний дещо нижчий
за середній по Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь.
Це пояснюється агроклімагичними особливостями, значною заболоченістю
місцевості, високою часткою лісів. З цієї ж причини в економічному
районі велика частка сіножатей і пасовищ (20,6% від
сільськогосподарських угідь), які слугують природною кормовою базою для
тваринництва. Найбільші масиви сіножатей у поліській частині, а ріллі –
в лісостеповій. Якість орних земель та природних кормових угідь залежить
насамперед від характеру поєднання різних ґрунтів, рівня їх
окультуреності, в тому числі від проведення меліоративних заходів. За
останні роки значно скоротились обсяги осушувальної меліорації в районі
(6 тис. га у 2003 р.). До господарського осушування боліт слід підходити
дуже виважено, оскільки вони формують І регулюють річковий стік, є
важливою складовою ландшафту.

Стійку тенденцію до скорочення посівних площ у районі зумовлює ерозія
ґрунтів. Нині у районі понад 900 тис. га еродованих та ерозійне
небезпечних земель. Основними причинами цього є господарська діяльність
людини, осушення легких ґрунтів, розорювання схилів, знищення
ґрунтозахисних насаджень, вирубування лісів.

Таблиця 2

Виробництво найважливіших видів сільськогосподарської продукції в
господарствах усіх категорій Столичного економічного району

(станом на 01.01.2004 р.)

Область Зерно Цукрові буряки Картопля Овочі

тис.т % тис.т % тис.т % тис.т %

Житомирська 671 2,5 453 2,9 755 4,9 187 3,4

Київська 1485 5,6 1721 11,1 1286 8,4 382 7,0

Чернігівська 836 3,2 349 2,3 1330 8,6 225 4,1

По району 2992 11,3 2523 16,3 3371 21,9 794 14,5

По Україні 2671 100 15523 100 15405 100 5492 100

Значної шкоди земельним ресурсам завдала катастрофа на Чорнобильській
АЕС. Внаслідок радіоактивного забруднення великі площі
сільськогосподарських угідь виведено з активного користування. Це
передусім землі, забруднення яких радіонуклідами становить понад 15
Кі/км2. їх віднесено до земель, що перебувають на стадії відновлення
родючості.

Загальна площа сільськогосподарських угідь на початок 2004 р. у районі
становила 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що
значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га – орні
землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними
землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні
господарства та ін. господарства колективного господарювання. У 1998р. в
районі налічувалось 1876 селянських (фермерських) господарств, в
користуванні яких було лише 51,3 тис. га сільськогосподарських угідь.
Тому частка виробленої на фермерських підприємствах продукції незначна,
хоча продуктивність їх значно вища проти колективних.

З 1985 р. в районі введено в сільськогосподарський оборот 4,7 тис. га
зрошуваних та 65,7 тис. га осушених земель. Однак вони не компенсували
втрат, пов’язаних з вилученням земель, забруднених радіоактивними
речовинами після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Природні умови зумовили поділ території району на поліську й лісостепову
зони спеціалізації сільського господарства, а навколо великих міст,
особливо біля Києва, сформувався приміський тип сільськогосподарського
виробництва.

У поліській зоні розвинені молочно-м’ясне скотарство, свинарство,
льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій –
м’ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове
господарство; в приміському сільському господарстві – молочно-м’ясне
скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво,
ягідництво.

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво
(вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).

У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 43% усієї
ріллі району) – озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза,
зернобобові. Головна зернова культура – озима пшениця, територіальна
концентрація якої коливається в межах 15-30 %. Вища врожайність,
рентабельність, прибуток з 1 га посівів озимої пшениці у лісостеповій і
центральній частинах району, середня – в Київській області (26 ц/га),
найнижча – в Чернігівській області (15 ц/га).

Поширене в районі й озиме жито, проте через низьку врожайність порівняно
з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися.
Найбільше жита висівають на півночі району, в поліській частині.

Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по
району врожайність його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами
ячмінь посідає друге місце серед зернових після озимої пшениці. Він має
переважно фуражне використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду
і пива.

Овес, гречка, кукурудза, просо займають незначні площі.

Серед зернобобових культур найбільш поширені горох, вика, ви-косуміші на
зерно.

Висока частка в структурі посівних площ кормових культур пояснюється, з
одного боку, розвитком тваринництва, значним поголів’ям худоби, а з
іншого – своєрідністю природних умов, наявністю значних підтоплюваних
територій. Серед кормових культур переважають вика, люцерна, кукурудза
на корм, конюшина, тимофіївка, кормові коренеплоди.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону.
Географія вирощування головних технічних культур має певні особливості,
в основу яких покладена ефективність виробництва. Льон-довгунець краще
росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними
умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні
роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування
стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися (з 1990 р.
утричі).

Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, у південній
частині району Особливо значні вони в Київській області, де урожайність
їх найвища по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі
становлять 16% від зборів по Україні.

Значними е плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в
Житомирській області. Тут збирають майже 80% українського хмелю. У
Житомирі працюють науково-дослідний і проектний інститути хмелярства.

Під картоплею і овочевими культурами у 2004 р. було зайнято 318 тис. га
ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте
найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність
цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. У 2004 р. в районі
зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її
по Україні.

Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району.
Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту,
помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого грунту,
а також садівництво та ягідництво.

Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва майже не
поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у
середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають скотарство,
свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво.

Кормова база тваринництва району представлена посівами кормових культур
на значних площах, природними кормовими угіддями (сіножаті, пасовища).
Для збалансування раціонів годівлі тварин, збільшення їх поживності,
насиченості мікроелементами велике значення мають комбіновані корми,
виробництво яких налагоджено майже в кожному адміністративному районі.
Однак відсутність коштів у сільськогосподарських підприємств зумовила
значне скорочення їх використання, що негативно позначилося на
продуктивності тваринництва і виробництві комбікормів.

Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин,
середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по
Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в
країні за обсягами виробництва м’яса, в тому числі м’яса птиці, а також
яєць, молока.

Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове
рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).

Нинішні тенденції функціонування сільського господарства району такі
самі, як у всій державі: зменшення обсягів рільництва, валових зборів
зерна, цукрових буряків, інших видів рослинницької продукції, зниження
продуктивності тваринництва. Зумовлені вони насамперед високою
собівартістю місцевої продукції, яка в умовах вільної торгівлі не
витримує конкуренції з дешевшими продуктами інших країн. Високу
собівартість місцевої сільськогосподарської продукції спричиняють
малоефективний колективний характер виробництва, застарілі технології
господарювання, висока енергоємкість, значні затрати ручної праці. В
умовах відсутності єдиної аграрної політики в державі, половинчастого
характеру реформ на селі, недостатньої підтримки сільського виробника з
боку держави ці проблеми вирішити неможливо.

Сільське господарство району розвивалося в умовах агропромислової
інтеграції. Рівень сформованості АГТК в Столичному районі, особливо в
Київській області, був одним з найвищих в Україні. Сформувались
цукробуряковий, льонопереробний та ряд інших агропромислових
підкомплексів. Проте в останні роки, внаслідок кризових явищ в
економіці, реформування суспільних відносин на селі, взаємозв’язки між
основними структурними підрозділами АПК значно послабилися, що негативно
позначилося на ефективності сільського господарства та переробної
промисловості.

4. Актуальні проблеми АПК

Столичного економічного району

Слід провести реструктуризацію АПК району, визначити пріоритетні
галузі, для розвитку яких тут є найкращі умови. Для Столичного
економічного району такими галузями є харчова промисловість, сільське
господарство. Нині, в умовах значного послаблення контролю з боку
держави, продукція цих галузей не витримує конкуренції із зарубіжною
переважно з об’єктивних причин (застарілі технології, високі
енергоємкість та собівартість продукції). Зрушення в економіці можливі
лише за умови технічного переоснащення виробництв. Для цього треба
залучати значні інвестиції, як внутрішні, так і зовнішні. Хоч у Києві і
Київській області осідає значна частина інвестицій, що надходять в
Україну з-за кордону, розміри їх незначні порівняно з потребами і
спрямовані вони переважно на розвиток посередницької інфраструктури,
часом – у сферу обслуговування, тобто в галузі, які забезпечують швидке
повернення капіталів. Залученню більших інвестицій повинна сприяти
політика держави, спрямована на захист капіталів, зниження податків.

У регіоні склалася значна невідповідність між виробництвом
сільськогосподарської продукції та її переробкою. Район не в змозі
переробити на власних підприємствах харчової промисловості цю продукцію
повністю. Розвиток галузі має відбуватись шляхом впровадження нових
технологій, поглиблення переробки сільськогосподарської сировини,
розширення мережі малих підприємств, які здатні швидше пристосуватись до
потреб ринку.

Підвищення ефективності сільського господарства неможливе без здійснення
земельної реформи (впровадження приватної власності на землю, зміна форм
господарювання тощо). Поряд з цим необхідні оптимізація структури АПК
відповідно до кон’юнктури ринку, інтенсифікація городництва у приміських
зонах.

Комплексний розвиток району вимагає вдосконалення територіальної
організації господарства, зменшення контрастності в розвитку центру й
периферії. Цьому сприятиме активізація соціально-економічного розвитку
окраїнних територій, особливо північної та північно-західної поліської
частин району. Необхідно «оживляти» занепадаючі села з людністю до 200
чол. Оптимізація господарства Києва має бути спрямована на обмеження
екстенсивного розвитку промисловості та екологізацію виробництв,
розвиток соціальної інфраструктури, яка б відповідала адміністративному
центру держави, пріоритетний розвиток наукоємких виробництв та
інформаційних технологій. Вирішенню цього сприяли б створення
техно-парків. технополісів на основі науково-технічного потенціалу м.
Києва та загалом району.

Надмірне антропогенне навантаження, яке посилилося наслідками катастрофи
на Чорнобильській АЕС, вимагає поліпшення екологічної ситуації в районі
через реалізацію міжнародних програм «Чорнобиль», «Дніпро», дотримання
вимог понад 20 конвенцій і угод з охорони навколишнього середовища,
учасницею яких є Україна.

Столичний економічний район, особливо його поліська частина, ще
порівняно недавно були одним з найчистіших в екологічному відношенні
регіонів України. Однак аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26
квітня 1986р. погіршила екологічну ситуацію не тільки в Україні, а й на
всій планеті. За короткий період в довкілля було викинуто біля 3500кг
активних компонентів ядерного палива. Найбільша в світі екологічна
катастрофа перетворила унікальні за чистотою території в зону
екологічного лиха. Територію площею понад 3 тис. км2 віднесено до зони
безумовного відчуження . її периметр сягає 223,5 км, з них 169 км
прилягає по території Столичного району (решта – в Білорусі). За перший
рік після аварії із зони відселено 116 тис. чол. із 186 населених
пунктів, у тому числі з України – 90 тис. чол. з 75 населених пунктів.
Встановлено, що сильно забруднена радіонуклідами більша частина
економічного району, включаючи частину міста Києва. На забрудненій
території проживає понад 3 млн осіб. Збитки України від наслідків
катастрофи сягають $ 113-118 млрд. Ситуація ускладнюється ще й тим, що
аварія сталася безпосередньо біля Дніпра та його найповноводнішої
притоки Прип’яті, водою з яких користується майже 3/4 населення України.
Радіоактивне забруднення вод Київського водосховища перевершило
доаварійне у 2000 разів, донних відкладів – у 500 тис., вищих водних
рослин – у 13 тис., молюсків -в 35 тис., риби – у 1000 разів.

У районі, особливо в Житомирській області, виходять на поверхню або
залягають близько до неї породи з підвищеною радіоактивністю. За цих
умов додаткова радіоактивність робить ці території дуже небезпечними.

Значно ускладнився стан земельних ресурсів. Через сильне радіаційне
забруднення в районі з використання вилучено 65 тис. га ріллі. Крім
того, значні території вилучаються з обігу через заболочення, ерозію
грунтів, втрату ними родючості. Посилилася деградація грунтів через
спрацювання ресурсів гумусу. На землях громадського сектора
сільськогосподарського виробництва внесення мінеральних добрив
зменшилося удвічі. Практично майже припинено внесення органіки.

Особливе занепокоєння викликає стан водних ресурсів. У районі
споживається 2057 млн м3 свіжої води. Рівень повторного її використання
значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних
ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської області. Інтенсивне
забруднення поверхневих вод відходами виробництв, радіонуклідами у
районі призвели до того, що вони стали небезпечними для споживання. Тому
для пиття, харчових потреб слід використовувати підземні води. Для цього
необхідно побудувати мережу свердловин на всій території району.

Різко погіршилася якість води у Дніпрі в районі Київського водосховища
внаслідок поширення синьо-зелених водоростей. Реальною є загроза прориву
греблі Київського водосховища, що призвело б до затоплення низинної
частини Києва. Взагалі існування цього водосховища є економічно
невиправданим. Внаслідок його спорудження рівень води в гирлах окремих
поліських річок, що впадають у Дніпро, став вищим, ніж у місцях їх
витоку. Щоб вода в цих ріках не текла у зворотному напрямку, в місцях їх
впадання у водосховище було збудовано дамби. Вода з річок у Дніпро
потрапляє за допомогою потужних насосів. Кількість спожитої ними енергії
ставить під сумнів економічну доцільність існування Київської ГЕС

Зі скороченням виробництва в останні роки зменшилися викиди шкідливих
речовин у повітря. У 1998 р. вони становили 423,9 тис. т, причому більше
половини їх припадає на транспортні засоби. Серед міст району найбільшу
частку викидів в повітря дає м. Київ.

Хибна практика екстенсивного лісокористування в районі спричинила значне
виснаження лісів, погіршення структури лісового фонду, зниження його
продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають молоді насадження і
середньостиглі ліси. Інтенсифікація проміжного користування в останні
роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих
деревостанів становлять більше половини потенційно можливих. Значної
шкоди лісам завдають лісові пожежі (у 1998 р. в розмірі 26,5 тис. грн.).
Більшість лісів північно-західної і західної частин району зазнали
радіаційного забруднення.

Для стійкого розвитку економічного району та вирішення екологічних
проблем потрібно:

1)завершити виконання програми «Чорнобиль»;

2)скоротити до оптимальних розмірів виробництво і споживання природних
ресурсів, насамперед газу, вугілля, лісу, прісної води, використання
земель в обробітку тощо;

3) сформувати ефективну інвестиційну політику, спрямовану на розробку,
освоєння і використання природо- та ресурсозберігаючих технологій,
виробництво екологічно чистих видів продукції

У межах цих заходів слід негайно провести необхідні роботи для закриття
Чорнобильської АЕС та убезпечення об’єкта «Укриття». Частка енергії, що
виробляється на діючому 3-му енергоблоці АЕС, у структурі
енерговиробництва України є мізерною. Водночас Україна має великий
невикористаний потенціал енергозбереження (145 – 170 млн т у.п.).
Енер-гоємкість валового внутрішнього продукту (ВВП) України удвічі вища,
ніж у країнах Західної Європи з розвиненою ринковою економікою.

Відповідно до концепції ведення сільського господарства на забруднених
радіонуклідами територіях слід вилучити з використання 850 тис. га
угідь, зменшити розораність ґрунтового покриву, забезпечити економічно
збалансоване співвідношення угідь.

Потрібний більш жорсткий контроль за діяльністю промислових і
сільськогосподарських підприємств з метою обмеження викидів ними
шкідливих речовин у повітря та поверхневі води.

Для збереження та відновлення природних комплексів у районі варто
розширити заповідні території, національні парки, заказники.

Проведення цих заходів вимагає значних коштів. Тому його треба
поєднувати із стабілізацією та поліпшенням економічного стану району.

Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно
вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру,
спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення
демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване
світове співтовариство.

Тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може
забезпечити економічну свободу всім суб’єктам господарювання, створити
механізм надійного захисту населення від об’єктивного впливу стихії
ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у
відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.

Зволікання в обґрунтованому визначенні пріоритету сільськогосподарського
виробництва та нерішучість владних структур щодо реального надання йому
пріоритетного значення в народногосподарському комплексі неминуче
призвели до згортання діяльності галузей сільського господарства, які
покликані виконувати відповідальне соціальне замовлення суспільства –
виробляти життєво необхідні продукти харчування, доступні кожному
громадянинові країни незалежно від його майнового і соціального стану.
Від вирішення цього завдання безпосередньо залежить стабільність не
тільки економічної, а й політичної системи країни. Відсутність
законодавчого затверджених Концепції аграрної політики України та
Національної програми розвитку агропромислового комплексу і соціального
відродження села на найближчу і середньострокову перспективу, у яких
були б чітко визначені орієнтири подальшого розвитку агропромислового
виробництва в умовах переходу до ринку, значно знизили державну роль у
протидії кризових явищ.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної
політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки
країни, гарантування пріоритетного розвитку агропромислового комплексу
з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки народного
господарства, створення умов для стабілізації та нарощування
виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває
формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи
вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі
удосконалення земельних та майнових відносин власності.

Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення
умов для збалансованого поєднання державного регулювання економіки
агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і
організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка
розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення
соціально-економічного захисту вітчизняних сільськогосподарських
товаро-виробників, формування внутрішнього ринку продовольства,
матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового
виробництва на світовий ринок.

Особлива увага звертається на удосконалення організаційно-економічних
механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та
податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку
агропромислового виробництва. Чільне місце відводиться державі щодо
забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського
машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення
агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами,
хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медицини
для потреб тваринницьких галузей. Вектор інвестиційної політики
спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу
сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості. Важливим
напрямом аграрної політики нині є відновлення роботи зрошувальних і
осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як
одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської
продукції.

У практичну площину передбачається спрямувати розвиток інтеграційних
процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промислової
переробки з метою виготовлення високоякісних конкурентоспроможних
кінцевих продуктів споживання. Успішне вирішення продовольчої проблеми
вимагає невідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій
виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та
збереження навколишнього природного середовища. До складових
забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо
включається формування державної науково-технічної політики,
організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення
агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва
сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у
тваринництві та рибництві.

Аграрна політика повинна мати чітко виражену соціальну спрямованість,
вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села,
створення повноцінного соціально-життєвого середовища в сільських
поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті
проекту Концепції аграрної політики України, яка розглянута і схвалена
в кінці 1998 р. Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням концептуальних положень аграрної політики розроблений
проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і
соціального відродження села України на 1999-2010 рр. , у якій визначені
основні напрями та шляхи розвитку однієї з важливих складових економіки
країни. В основу Національної програми покладений поетапний характер її
реалізації. На першому етапі(1999-2000 рр. ) головним завданням є
зупинення спаду агропромислового виробництва в країні, створення умов
для його стабілізації шляхом організації раціонального використання
наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізму
освоєння ринкових відносин.

Другий етап (2001-2005 рр) характеризується нарощуванням виробництва
сільськогосподарської продукції, активізацією формування соціальної
інфраструктури села в складі комунальної власності, наповненням
внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави. Протягом
третього етапу (2006-2010 рр. ) в основному сформована багатоукладна
економіка агропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток
виробництва на основі реалізації державних, галузевих територіальних
програм, збалансованих обсягів виробництва з ресурсним потенціалом.

Висновки

Отже, підсумовуючи все, що було розглянуто вище, можна прийти до таких
висновків:

На продуктивність та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва
впливають як природні, так і соціально-економічні чинники.
Найважливішими з них є кількість і якість земельних ресурсів,
транспортне положення, наявність переробних галузей, ринку збуту, попит
на певні види продукції та ін.

Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають
сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх
сільськогосподарських угідь України). господарства Столичного району

Частка виробленої в сільському господарстві району продукції в 2004 р.
становила 15 % від загального цього показника по Україні. Загальна площа
сільськогосподарських угідь на початок 2004 р. у районі становила 6483
тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що значно більше,
ніж у середньому по Україні. У поліській зоні розвинені молочно-м’ясне
скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство;
у лісостеповій – м’ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво,
зернове господарство; в приміському сільському господарстві –
молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво,
садівництво, ягідництво.

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво
(вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур).

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону.
Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району.
Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту,
помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого грунту,
а також садівництво та ягідництво.

Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин,
середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по
Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в
країні за обсягами виробництва м’яса, в тому числі м’яса птиці, а також
яєць, молока.

Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове
рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).

Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення
умов для збалансованого поєднання державного регулювання економіки
агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і
організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка
розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення
соціально-економічного захисту вітчизняних сільськогосподарських
товаро-виробників, формування внутрішнього ринку продовольства,
матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового
виробництва на світовий ринок.

Особлива увага звертається на удосконалення організаційно-економічних
механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та
податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку
агропромислового виробництва. Чільне місце відводиться державі щодо
забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського
машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення
агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами,
хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медицини
для потреб тваринницьких галузей. Вектор інвестиційної політики
спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу
сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості. Важливим
напрямом аграрної політики нині є відновлення роботи зрошувальних і
осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як
одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської
продукції.

Список використаної літератури:

Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. —
Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. — 107с.

Заговора Л. М., Авраменко О. В. Розміщення продуктивних сил України:
Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : Видавництво
ХДЕУ, 2002. — 211с.

Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). — К.:
Видавництво Європейського університету, 2004. — 216с.

Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація
виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та геогр. спец. вищих навч.
закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Видавець
Паливода А.В., 2002. — 260с.

Качан Є. П., Пушкар М. С. Розміщення продуктивних сил України. — К.:
Видавничий Дім “Юридична книга”, 2004. — 552с.

Качан Є. П., Пушкар М. С., Ковтонюк М. О., Петрига М. О., Корж О. В.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч.
закладів / Євген Петрович Качан (ред.). — 2 вид., доп. і перероб. — К. :
ВД “Юридична книга”, 2002. — 551с.

Ковалевський В. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.
— К.: Знання, 2004. — 350с.

Ковалевський В. В., Михайлюк О. Л., Семенов В. Ф., Єгоров О. П.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студентів. – 3. вид.,
перероб. і доп. — К.: Знання, 2001. — 352 с.

Нижник В. М. Розміщення продуктивних сил України: Конспект лекцій для
студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Технологічний ун-т Поділля. —
2.вид., випр. — Хмельницький : ТУП, 2003. — 94с.

Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України до 2015 року. —
К.: РВПС України НАН України, 2004. — 370с.

Розміщення продуктивних сил України. — Луганськ : Альма-Матер, 2002. —
121с.

Стадницький Ю. І., Загородній А. Г., Данилович Т. Б., Товкан О. Е.
Розміщення продуктивних сил: (теорія, методи, практика) / Національний
ун-т “Львівська політехніка”. — Л. : Центр Європи, 2002. — 252с.

Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний
посібник. — 2-ге вид., виправ. і доп. — К. : Вікар, 2002. — 374с.

Стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України / НАН України;
Рада по вивченню продуктивних сил України / С.І. Дорогунцов
(наук.кер.розробки), Б.М. Данилишин (наук.кер.розробки). — К. : РВПС
України НАН України, 2003. — 284с.

Додаток 1. Економічна картосхема Столичного економічного району

Додаток 2. Спеціалізація сільського господарства України

PAGE

PAGE 2

Столичний район

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020