Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна

Міністерство освіти України

Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва

Курсова робота

з цивільного права України

«Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного і
державного майна»

Виконав: ст. гр. Юз-97-1

______________________

Науковий керівник:

доц. Васькович Й.В.

Івано-Франківськ

1999р.

Зміст

Вступ

1. Поняття та елементи зобов’язань, що виникають внаслідок рятування
колективного і державного майна

2. Підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних з рятуванням колективного
і державного майна

3. Обсяг шкоди і порядок її відшкодування

Додаток

Висновки

Список використаних першоджерел

Вступ

Тема даної курсової роботи є досить актуальною, оскільки значну частину
предмета цивільного права становлять майнові відносини в галузі
товарообороту та майнові відносини, що виникають внаслідок заподіяння
шкоди здоров’ю особи і майну громадянина чи організації.

Майнові вщносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають
характеру цивільно-правових зобов’язальних відносин або
цивільно-правових зобов’язань. Разом з тим термін «зобов’язання»
вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобов’язанням обов’язок,
борг якоїсь особи. Зобов’язанням також називають документ (боргову
розписку), в якому зафіксовано чийсь обов’язок, наприклад, повернути
позикову суму грошей.

Майнові відносини в галузі товарообороту регулюються нормами цивільного
права, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди? В їх
регламентації виявляються ознаки методу цивільно-правового регулювання:

1) юридична рівність учасників цивільно-правових відносин;

2) договірний та планово-договірний, якщо видання актів планування за
законодавством тягне настання цивільно-правових наслідків, характер
цивільно-правових відносин;

3) певна свобода розсуду при встановленні цивільних прав і обов’язків;

4) майновий характер цивільно-правових санкцій і позовний спосіб захисту
цивільних прав.

Нижче охарактеризовано наведені ознаки зобов’язань.

По-перше, в зобов’язаннях суб’єкти мають юридична рівне положення.
Відомо, що юридична рівність сторін — це правовий вираз вартісної
рівності їх у товарно-грошових відносинах, які мають
еквівалентно-платний характер. У товарно-грошових відносинах повинен
відбуватись обмін рівних вартостей. Відхилення від вартісної рівності в
товарно-грошових відносинах обумовлені політикою цін Зміст юридичної
рівності полягає в тому, що кожний із суб’єктів у зобов’язанні має права
та обов’язки і не підпорядкований іншому суб’єкту.

По-друге, переважна більшість зобов’язань за участю громадян виникає з
договорів; зобов’язання між організаціями також виникають з договорів, а
у випадках, передбачених нормативними актами, — з актів планування і
договорів.

По-третє, зміст прав і обов’язків суб’єктів зобов’язань визначається не
тільки згідно з вимогами імперативних (обов’язкових) норм цивільного
законодавства, а й за розсудом суб’єктів зобов’язання. Тому поряд з
імперативними є диспозитивні норми, які надають суб’єктам зобов’язань
можливість визначити зміст прав і обов’язків за власним розсудом. Разом
з тим диспозитивні норми містять певні правила поведінки. Останні
застосовуються у тих випадках, коли суб’єкти своєю волею не визначили
зміст відповідних прав і обов’язків.

По-четверте, зобов’язання мають санкції. Для реалізації санкції суб’єкт
зобов’язання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або
арбітражний суд.

Після того як з’ясовано коло майнових відносин, що є зобов’язаннями, і
виявлено та розкрито ознаки цивільно-правового регулювання їх, визначимо
поняття зобов’язального права.

Зобов’язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах
юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі
товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню
заподіяної шкоди за участю організацій і громадян.

Норми зобов’язального права є важливою і найбільш значною частиною
цивільного законодавства. Так, у Цивільному кодексі України з 572 статей
321 стаття присвячена зобов’язанням. Зобов’язальне право має загальну і
особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають
правила, що поширюються на всі зобов’язання. Маються на увазі норми про
поняття і підстави виникнення зобов’язань, виконання зобов’язань, про
відповідальність суб’єктів за порушення зобов’язань та припинення
зобов’язань. Особлива частина зобов’язального права містить норми, які
регулюють окремі види зобов’язань.

Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного або
державного майна належать до позадоговірних зобов’язань. Самей цей вид
цивільно-правового зобов’язання ми розглянемо в даній курсовій роботі.

1. Поняття та елементи зобов’язань, що виникають внаслідок рятування
колективного і державного майна

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного і державного
майна від небезпеки, яка йому загрожувала, повинна бути відшкодована
тією організацією, майно якої рятував потерпілий. Безпосереднім приводом
виникнення даного інституту послужили дві справи, що з’явились у судовій
практиці України.

У справі за позовом громадянина М. було встановлено, що позивач,
проїжджаючи по залізниці як пасажир, під час стоянки побачив пожежу у
поїзді, який стояв на сусідній колії. Він почав гасити пожежу, внаслідок
чого дістав каліцтво, водночас згорів його одяг. Потерпілий звернувся до
суду про відшкодування заподіяної шкоди, що спричинила втрату
працездатності. Народний суд відмовив у позові, справа розглядалась у
різних судових інстанціях. Нарешті, одна із вищих судових інстанцій
зайняла іншу позицію і висловила ряд принципових положень. Вона
зазначила, що громадянин М. діяв не в особистих інтересах, а в інтересах
охорони народного добра, виконуючи свій конституційний обов’язок, і
зобов’язала залізницю відшкодувати громадянинові М. заподіяну шкоду в
повному обсязі. Аналогічною була справа за позовом громадянки Б. до
товариства «Динамо», чоловік якої загинув під час гасіння пожежі, яка
охопила склади названого товариства. На утриманні загиблого знаходилося
двоє дітей, від імені яких їх мати громадянка Б. вимагала відшкодування
заподіяної шкоди. Верховний Суд при вирішенні даної справи зайняв
аналогічну позицію, яку висловив щодо справи громадянина М.

Постанови судових інстанцій щодо наведених справ стали предметом
глибокого наукового дослідження. Результати дослідження знайшли своє
відображення у новому інституті, який закріплений в статтях 467, 468 ЦК
України.

Як уже зазначалося, в силу такого зобов’язання шкода, якої зазнав
громадянин при рятуванні колективного і державного майна від небезпеки,
що йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією організацією, майно
якої рятував потерпілий (ст.467 ЦК України).

Суб’єктами даного зобов’язання є: громадянин, який має право на
відшкодування понесеної шкоди і він виступає в особі кредитора
(потерпілого) та організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати,
виступає в особі боржника.

Право вимагати відшкодування шкоди, понесеної при рятуванні майна
організації, належить будь-якому громадянинові, який, виконуючи свій
громадський обов’язок, зазнав цієї шкоди. До того, немає значення, чи ці
дії вчинені під час виконання трудових обов’язків, чи ні, важливо, щоб
вони являли собою здійснення, громадського обов’язку.

Слід підтримати висловлений у літературі погляд, за яким право на
відшкодування за статтею 467 ЦК України мають так звані професійні
рятувальники, оскільки вихідна позиція є хибною — такі працівники
зобов’язані ризикувати своїм життям і здоров’ям у силу трудових
(службових) обов’язків і ризик шкідливих наслідків повинен падати на
них. У разі смерті громадянина-рятувальника право вимоги належить
особам, які мають право на відшкодування шкоди в зв’язку зі смертю
годувальника.

Обов’язок відшкодування шкоди покладено на організацію, майно якої
рятував потерпілий. Для визначення організації-боржника вирішальним є
приналежність даного майна організації. Йдеться про державні
підприємства і установи, громадські об’єднання, кооперативи (колгоспи),
колективні підприємства, господарські товариства тощо, яким майно
належить відповідно на праві колективної власності, повного
господарського відання або на праві оперативного управління. Якщо майно
в момент рятування знаходилось в іншій організації (оренда, перевезення,
збереження тощо) або навіть у громадянина (прокат), то зобов’язаним
суб’єктом буде організація, якій належить майно. Коли майно належало
кільком організаціям, тоді шкода, якої громадянин зазнав у зв’язку з
його рятуванням, відшкодовується організаціями солідарно.

Зміст зобов’язання, що виникає внаслідок рятування колективного і
державного майна, складає право потерпілого одержати відшкодування
шкоди, якої він зазнав, і обов’язок організації-боржника відшкодувати цю
шкоду.

Об’єктом зобов’язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він
зазнав, рятуючи майно організації.

2. Підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних з рятуванням
колективного і державного майна

Обов’язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні
її майна виникає за таких підстав:

а) наявність шкоди;

б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного і державного
майна;

в) реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному
майну;

г) причинний зв’язок між діями громадянина по рятуванню майна і шкодою,
якої зазнав громадянин.

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного
майна, може виражатись у пошкодженні або знищенні належного йому майна,
в повній або частковій втраті заробітку, викликаною втратою або
зменшенням працездатності, а також у витратах, викликаних ушкодженням
здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У випадку смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя
непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали
право на таке утримання (частини друга, третя ст.456 ЦК України), а
також у витратах, понесених на поховання (ст.459 ЦК України). Рятування
колективного і державного майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє
фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колективному або
державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії;
повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію:
бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибухом, тощо.
Правове значення має в цьому випадку не вид дії громадянина, а її
цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за
власною ініціативою чи за проханням інших осіб брав участь у рятуванні
колективного або державного майна.

Обов’язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при
рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю
обставину підкреслює й закон, вживаючи термін «при рятуванні», а не «в
рятуванні». Отже, вимога громадянина до організації грунтується на факті
виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення
небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може
ухилятися від обов’язку відшкодування шкоди, посилаючись на ту
обставину, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути
відвернена.

Обов’язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тих випадках, коли
дії громадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що
знаходиться у володінні організації. Правовою підставою знаходження
майна громадянина в організації можуть бути відповідні договори,
наприклад, комісії, схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному
випадку майно громадян, організація зобов’язана забезпечити його
збереження. При нез-береженні майна громадян організація зобов’язана
відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого майна, що викличе в
організації збитки. Тому громадянин, який здійснює рятування такого
майна, запобігає шкоді, що могла понести організація, тим самим діє в
інтересах організації.

Для виникнення відносин, що регулюються статтею 467 ЦК України,
необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були обумовлені
небезпекою, що загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна
організації. Небезпека може бути викликана стихійним лихом (повінь,
землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне
майно (пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації
внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових)
обов’язків.

Небезпека, що загрожує колективному або державному майну, повинна бути
реальною та наявною, об’єктивно існувати і фактично бути на момент
вчинення дії по рятуванню. Наявність небезпеки потребує вчинення дій
раптово, не чекаючи її погодження з відповідними особами.

Для виникнення обов’язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями
потерпілого по рятуванню колективного або державного майна і шкодою,
якої він зазнав, був причинний зв’язок.

У цьому зобов’язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого
є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов’язана
відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо
рятування її майна.

Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного і державного
майна, зовні подібні до зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди.
І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак
між вказаними зобов’язаннями є істотна різниця. Зобов’язання із
заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем
правопорушення, тому покладення на нього обов’язку відшкодування є
цивільною відповідальністю. У зобов’язаннях, що виникають внаслідок
рятування колективного і державного майна, причиною шкоди є правомірні
дії самого потерпілого, якими він свідомо піддає себе небезпеці. Тому
відшкодування шкоди за правилами статті 467 ЦК України не може
кваліфікуватись як відповідальність.

За чинним Цивільним кодексом України рятування майна, що належить на
праві приватної власності громадянам, не породжує обов’язку
відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні
життя і здоров’я громадян, охоплюється етично-моральними відносинами.
Водночас це торкається тих випадків, коли небезпека викликана виною
третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела підвищеної
небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної
небезпеки повинен покладатись обов’язок відшкодування шкоди, одержаної
при рятуванні життя і здоров’я. В інших випадках, коли небезпека
викликана стихійним лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя
і здоров’я якої рятувалося, громадянин рятівник, що зазнав шкоди,
повинен одержувати відшкодування в повному обсязі за рахунок державного
бюджету.

3. Обсяг шкоди і порядок її відшкодування

Обсяг шкоди, якої зазнав громадянин у зв’язку з рятуванням колективного
або державного майна, а також порядок її відшкодування визначаються
відповідно до частини другої статті 468, за правилами частини першої
статті 440, статей 451, 453, 455, частин другої, третьої статті 456,
статей 457, 461—466 ЦК України. Оскільки вказані норми застосовуються за
аналогією, то їх тлумачення необхідно проводити з урахуванням специфіки
зобов’язань, що виникають в зв’язку з рятуванням зазначеного майна.

Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні
колективного та державного майна, провадиться у безспірних випадках
за рішенням керівного органу організації, майно якої рятував
потерпілий, а при наявності спору — за рішенням суду.

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у
повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством
України.

Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність
перед потерпілим.

Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або третейський суд
відповідно до обставин справи зобов’язує особу, відповідальну за
шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості,
виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати
заподіяні збитки.

В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я
організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані
відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втратиабо
зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані
ушкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній
догляд тощо).

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають
непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали
на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також
дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) неповнолітнім дітям — до досягнення шістнадцятирічного віку, а
учням — вісімнадцятирічного віку;

2) жінкам, старшим п’ятдесяти п’яти років, і чоловікам, старшим
шістдесяти років, — довічно;

3) інвалідам — на строк інвалідності;

4) одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і
працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми,
братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми
років, — до досягнення ними восьмирічного віку.

Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я
громадянина, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків,
затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Якщо каліцтво або інше ушкодження здоров’я заподіяно організацією або
громадянином, не зобов’язаними сплачувати за потерпілого внески по
державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин
повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441,
450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним
допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров’я і фактично
одержуваної ним пенсії.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи,
зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу, на строки,
зазначені у частині третій тієї ж статті.

В разі ушкодження здоров’я громадянина, який не підлягає державному
соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні
за заподіяну шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому витрати,
пов’язані з відновленням його здоров’я, а також шкоду, викликану
втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному
стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії
робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди, що
обчислюється у встановленому вище порядку, мають громадяни,
зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу на строки,
зазначені у частині третій тієї ж статті. (із змінами, внесеними Законом
N 3128-12 від 22.04.93)

В разі ушкодження здоров’я неповнолітнього, який не досяг
п’ятнадцяти років (учні вісімнадцяти років) і не має заробітку на час
заподіяння шкоди, організація або громадянин, відповідальні за шкоду,
зобов’язані відшкодувати необхідні витрати, пов’язані з ушкодженням
здоров’я потерпілого (лікування, протезування, сторонній догляд
тощо).

По досягненні потерпілим п’ятнадцяти років (учнями — вісімнадцяти
років) організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані
відшкодувати потерпілому також шкоду, зв’язану з втратою чи зменшенням
його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати
(заробітку) некваліфікованого робітника в даній місцевості.

Якщо на момент ушкодження здоров’я неповнолітній, який не досяг
п’ятнадцяти років, мав заробіток, то шкода повинна бути
відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з
мінімальної заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника
в даній місцевості.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної потерпілим
кваліфікації він має право вимагати збільшення відшкодування за
шкоду, пов’язану з зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження
здоров’я, виходячи з розміру винагороди працівника його
кваліфікації. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Потерпілий, який частково втратив працездатність, вправі в будь-який
час зажадати від організації або громадянина, відповідальних за
заподіяне йому каліцтво або інше ушкодження його здоров’я, відповідного
збільшення відшкодування, якщо його працездатність в дальшому
зменшилась в зв’язку з заподіяним ушкодженням здоров’я порівняно з
тією, яка залишилась у нього на момент вирішення питання про
відшкодування шкоди, або коли зменшився розмір пенсії, що він
одержує в порядку державного соціального страхування.

Організація або громадянин, які відшкодовують шкоду, пов’язану з
зменшенням працездатності потерпілого внаслідок заподіяння йому
каліцтва або іншого ушкодження його здоров’я, вправі в будь-який
час зажадати відповідного зменшення розміру відшкодування, що
сплачується ними, якщо працездатність потерпілого збільшилась в
порівнянні з тією, яка у нього залишалась на момент вирішення
питання про відшкодування йому шкоди, або коли розмір пенсії,
одержуваної ним в порядку державного соціального страхування,
збільшиться.

Відшкодування за шкоду, пов’язану з зменшенням працездатності
потерпілого, а також за шкоду, пов’язану з смертю, провадиться
щомісячними платежами.

В разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття
465 цього Кодексу), належних з неї в зв’язку з заподіянням каліцтва або
іншого ушкодження здоров’я чи заподіянням смерті, покладається на
правонаступників юридичної особи.

При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому
або особам, зазначеним у частині другій статті 456 цього Кодексу,
платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного
страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки,
зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.

В разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди,
заподіяної ликвідованою юридичною особою, зв’язані з ушкодженням
здоров’я чи смертю громадянина, пред’являються до вищестоящої
організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію
юридичної особи.

Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим
відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і
464 Цивільного Кодексу, пред’являється до правонаступника або відповідно
до організацій, зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно
правонаступником юридичної особи чи організаціями, зазначеними в
частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну
шкоду.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянином при рятуванні колективного
або державного майна, проводиться у безспірних випадках за рішенням
організації, майно якої рятував потерпілий, а при наявності спору — за
рішенням суду.

Додаток

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК РЯТУВАННЯ

СОЦІАЛІСТИЧНОГО МАЙНА

С т а т т я 467. Відшкодування шкоди, зазнаної

при рятуванні соціалістичного майна

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні соціалістичного майна від
небезпеки, що йому загрожувала, повинна бути відшкодована
тією організацією, майно якої рятував потерпілий.

С т а т т я 468. Порядок відшкодування шкоди,

зазнаної при рятуванні

соціалістичного майна

Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні
соціалістичного майна, провадиться у безспірних випадках за
рішенням керівного органу організації, майно якої рятував
потерпілий, а при наявності спору — за рішенням суду.

До відшкодування цієї шкоди застосовуються відповідно правила частини
четвертої статті 78, частини першої статті 440, статей 451, 453,
455, частин другої і третьої статті 456, статей 457, 461 — 466 цього
Кодексу. (із змінами, внесеними Законом N 3128-12 від 22.04.93)

Висновки

В даній курсовій роботі, тема якої «Зобов’язання, що виникають
внаслідок рятування колективного та державного майна» ми охарактризували
поняття та елементи зобов’язань, що виникають внаслідок рятування
колективного і державного майна, висвітлили підстави виникнення даних
зобов’язань, а також обсяг шкоди і порядок її відшкодування.

Правовою основою виникнення даних зобов’язань є розділ Цивільного
Кодексу, статті якого висвітлені в додатку цієї роботи.

З викладеного матеріалу, який характеризує зобов’язання, які виникають
внаслідок рятування колективного та державного майна, можна зробити
слідуючі висновки:

— зобов’язальне право — це система цивільно-правових норм, які на
засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі
товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню
заподіяної шкоди за участю організацій і громадян;

— суб’єктами даного зобов’язання є: громадянин, який має право на
відшкодування понесеної шкоди і він виступає в особі кредитора
(потерпілого) та організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати,
виступає в особі боржника;

— об’єктом зобов’язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він
зазнав, рятуючи майно організації;

— обов’язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні
її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість
дій громадянина на рятування колективного і державного майна; в)
реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному майну;

— зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного або
державного майна належать до позадоговірних зобов’язань.

Отже, шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного і
державного майна від небезпеки, яка йому загрожувала, повинна бути
відшкодована тією організацією, майно якої рятував потерпілий.

Список використаних першоджерел

Конституція України.

Цивільний кодекс Української РСР

Цивільний процесуальний кодекс України

Цивільний процесуальний кодекс України (постатейні матеріали)

Цивільний процесуальний кодекс України (додатки)

Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції
щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор
П.І. Шевчук. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 72 с.

Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. —
К.: Вентурі., 1997. — 544 с.

Ярошенко К.Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая
защита личних неимущественних прав граждан. — М.: Юрид. лит., 1990. — С.
97.

Захсит цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А.
Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. — Х.: Основа, 1995. — 256
с.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів
України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., —
К.: ЮРІНКОМ — 1995.

Цивільний Кодекс України. ст. 467.

Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. —
К.: Вентурі., 1997. — С. 365.

Ярошенко К.Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая
защита личних неимущественних прав граждан. — М.: Юрид. лит., 1990. — С.
97.

Цивільний Кодекс України. частина перша, друга, третя ст.456.

Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. —
К.: Вентурі., 1997. — С. 366.

Цивільний Кодекс України. частина перша ст.468

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *