.

Замісна терапія у контексті протидії незаконному обігу наркотичних засобів і поширенню наркобізнесу в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
170 1803
Скачать документ

Реферат

на тему:

Замісна терапія у контексті протидії незаконному обігу наркотичних
засобів і поширенню наркобізнесу в Україні

Одразу наголосимо, що необхідно чітко розмежовувати два основні, на наш
погляд, блоки проблем, які наводимо нижче, що виникли під час вивчення
політики й справжнього підґрунтя активного пропонування лікування
методом замісної терапії єдиної форми наркотичної залежності – опіатної.
На цій обставині наголошуємо особливо, тому що виникають запитання: чи є
опіатна наркозалежність найбільш небезпечною та загрозливою для здоров’я
формою залежності серед інших відомих; чи етично вести розмови лише й
тільки про лікування так званої “важкої” форми наркоманії – а що,
прибічникам метадонового методу відомі легкі різновиди захворювання,
котрі не треба ані лікувати й поширенню яких не варто в жодному разі
протидіяти; як лікувати кокаїнові, синтетичні, полінаркоманії; і,
насамкінець, чому метадонова тема є найбільш активно обговорюваною? На
ці та деякі інші актуальні питання ми намагатимемося відповісти у даній
статті. Повертаючись до заявлених двох аспектів проблем, нагадаємо, що
потребують чіткого розрізнення такі поняття, як:

1) протидія поширенню різних видів наркоманії як таких і, власне,
максимально можливе зниження рівня “зараженості” цією соціальною
хворобою нашого суспільства. Тут лікування наркозалежності – героїнової
та від зловживанням ацетильованим опієм – виступає однією зі складових
комплексної системи протидії організованому наркобізнесу, оскільки
“звуження” ринку попиту через дійсно ефективне, а не деклароване
лікування та ресоціалізацію хворих людей, вироблення антинаркотичного
імунітету суспільства гіпотетично може викликати, на наш погляд,
відчутну втрату позицій організованої торгівлі наркотичними засобами,
психотропними речовинами та їх аналогами;

2) спроби й намагання знизити шкоду від поширення самих наркоманій, що
має виступати не звичайним питанням, а бути загальнонаціональною
стратегією, в основу якої повинен бути закладений комплекс складних
завдань, серед яких важливе місце належить не лише подоланню проблем
суто криміногенного характеру, таких як контрабанда, виробництво й
торгівля наркотичними засобами, психотропними речовинами та їх
аналогами, тобто – організованого наркобізнесу. Протидіяти незаконній
наркоторгівлі однобоко – через діяльність лише правоохоронних органів,
або тільки за допомогою лікування наявних та наново виниклих наркоманів
– є справою, зреченою на провал, тому що у такій складній боротьбі
потребується комплексність заходів, координованість спільної діяльності
та постійний державний контроль за протидією наркобізнесу й наркоманіям.

А первинним, на наш погляд, тут є загальнодержавна зацікавленість щодо
життєво важливого вирішення наркопроблем в Україні та стримування, як
справедливо вважає російський дослідник економічної природи наркобізнесу
Л.М. Тимофєєв, наркодиктатури [1]. Він, зокрема стверджує, що, уявляючи
собі масштаби російського наркоринку (в Україні ситуація є також
невтішною, з огляду на темпи наркотизації населення та постійно
зростаючу кількість вилучених з незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин, їх аналогів і наркосировини та фактаж з
ліквідованих підпільних нарколабораторій) [2], можна уявити, що люди,
контролюючі цей нелегальний ринок, є набагато могутнішими, ніж ті, котрі
контролюють легальні ринки – нафти, газу або алюмінію. Л.М. Тимофєєв
також зазначає, що “… наркоманія розповсюджується по Росії зі швидкістю
лісової пожежі у сильний вітер. Росії загрожує окупація наркомафією.
Якщо темпи розвитку наркобізнесу у найближчі п’ять-сім років
збережуться, кількість “важких” наркоманів у країні сягне десяти
мільйонів, а прибутки наркобізнесу перевищать рівень Держбюджету. За
такого розвитку подій не варто відносити до розряду фантастичних
антиутопій ймовірність, що державна влада опиниться під контролем сил,
котрі нині розпоряджаються ринком наркотиків” [1].

У сенсі одного з компонентів системи подолання наркобізнесу з його
загрозами для національної безпеки України ефективне лікування
наркозалежних і виведення їх таким чином з нелегального наркоринку є
життєво важливим завданням, але незрозуміло, чому ми хапаємося, наче як
за соломину, за метадон, коли сьогодні маємо вітчизняний препарат, і
чому б наркологічним службам разом з українськими фармацевтами та
психіатрами не взятися до розробки й апробації нових методів лікування
різних форм наркозалежності, а не єдиної, та ще й за допомогою
виробленого за кордоном метадону? Ми розцінюємо це як незнання проблеми
або небажання володіти нею на тлі довічної ліні, або ж свідоме, завідомо
байдуже ставлення до проблем наркотизації українського народу.

Наведемо приклад з листа Батьківського комітету м. Полтави до редакції
газети “Зеркало недели” від 2 серпня 2004 р.: “Відомий російський
нарколог В. Лук’янов вважає, що прибічники метадонової терапії – це
люди, які не розуміють всієї глибини проблеми, котрі хочуть піти
простим, проте порочним шляхом – вирішити проблему наркотиків за
допомогою наркотиків” [3].

Цікаво, що ще у 1972 році відома “війна зловживанням наркотиками”,
оголошена Р. Ніксоном, знайшла своє відображення у Програмі боротьби з
наркоманією того самого року [4, с. 4], в якій уперше було визначено
роль федерального уряду у взаєминах зі штатами у сфері боротьби з
наркоманією. Більше того, дана Програма пізніше була включена складовою
до Національної стратегії скорочення злочинності, передбачаючи дуже
широкий спектр лікувальних, профілактичних та інших заходів, серед яких
– створення кризових центрів при лікарнях, що є дуже популярним, але
неефективним засобом на сьогодні, й, що особливо вражає, запобігання
вживанню метадону і т. ін. Тут, на наш погляд, маємо декілька висновків.
По-перше, боротьба з наркоманією, а звідси – і з наркобізнесом має бути
комплексною. По-друге, – більше 33 років тому Сполучені Штати намагалися
займатися превенцією метадонової наркоманії, а за нашої сучасності
відомий американський бізнесмен і меценат різноманітних ідей та проектів
Дж. Сорос закликає нас на тлі поширення ВІЛ-інфекції/СНІД до таких дій:
“… Я скажу вам, щоб я зробив, якби це від мене залежало. Я би створив
суворо контрольовану мережу розповсюдження, через яку я зробив би
легально доступною більшість видів наркотиків, за винятком найбільш
небезпечних, як наприклад, крек…. Частину прибутку я б використовував
для запобігання споживанню наркотиків і лікування наркоманів. Я також
всіляко сприяв би громадському осудженню споживання наркотиків” [5].
Думка неймовірна, але питання легалізації наркотичних засобів і
психотропних речовин не є предметом розгляду даної статті, тим більше,
не варто плутати поняття “легалізація” та “лікування методом замісної
терапії”. Проте, у даному разі дуже яскраво демонструється істинний
намір відомого у світі “проштовхувача” метадону – замінити нелегального
наркоторговця-злочинця легальним – державою.

І все-таки повернемося до нашого предмета. Чому потребується розрізнення
двох понять – протидії поширенню різних видів наркоманії та спроби й
намагання знизити шкоду від поширення самих наркоманій? А тому, щоб не
виникало плутанини між самим напрямом протидії поширенню наркоманій, що
у даному аспекті полягає у лікуванні вже наявних форм опіатної
наркозалежності та запобіганні виникненню нових випадків й
безпосередніми наслідками зловживання наркотиками немедичного
призначення, які виявляються у летальних випадках, розповсюдженні ВІЛ-
інфекції та захворюванні на СНІД, вірусного гепатиту, у вчиненні
злочинів у стані наркотичного сп’яніння і т. ін. Просто кажучи, не
варто, і це стосується законодавців і прихильників метадонових замісних
програм, плутати “грішне із праведним” – дійсно ефективні та вкрай
необхідні методи та програми лікування й відновлення у суспільстві його
деформованої (втрачуваної) частини – наркоманів зі спробами зниження
шкоди від ін’єкційного немедичного зловживання наркотиками.

Про що йдеться? У першому разі ми однозначно говоримо про положення
розділу ІІІ. Заходи протидії незаконному вживанню наркотичних засобів
або психотропних речовин Закону України “Про заходи протидії незаконному
обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та
зловживанню ними” [6], де у відповідних статтях 14 та 16 передбачено
порядок добровільного і примусового лікування осіб, хворих на
наркоманію. Але жодним словом не обумовлено заборону або дозвіл
лікування осіб з різними формами наркозалежності за допомогою
наркотичних засобів. От тут дозволимо собі пояснення.

Прецедент заборони лікування наркоманії наркотичними засобами і
психотропними речовинами, занесеними до Списку ІІ, тобто такими
наркотичними засобами, обіг яких обмежено, знаходимо у пункті 6 статті
31 глави V Федерального закону Російської Федерації від 24 грудня 1997
року “О наркотических средствах и психотропных веществах” [7], в якому
абсолютно чітко виписана дана заборона. Але тут же поруч знаходимо у
пункті 1 таке: “У медичних цілях можуть використовуватися наркотичні
засоби і психотропні речовини, занесені до Списку ІІ…”. Мабуть,
російський законодавець заздалегідь заклав таку норму, зважаючи на
світові та російські тенденції у бік запровадження програм замісної
терапії, що підтверджується і власною українською “замісною” політикою.
Але російський законодавець, з одного боку, однозначно заборонив
використання наркотиків зі Списку ІІ, а з іншого, – дозволив його
використання для медичних потреб. До Списку ІІ входять наркотики і
психотропи, обіг яких обмежено, серед них такі, як бупренорфін, метадон,
морфін і кокаїн. Перші три традиційно проходять фігурантами у програмах
замісних терапії. Ми бачимо у цьому, з огляду на мотивацію необхідності
запровадження програми замісної терапії, першочергову потребу апробації
ефективності даної програми у добровільних групах наркозалежних, як це
намагаються зробити нині, про що йтиметься пізніше, інакше як можна
зрозуміти дозволене медичне використання даної програми. Між іншим,
аналіз положень Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про
обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів” від 7 липня 1999 року [8] показує, що згідно зі статтею 10
розділу ІІ в нашій державі можуть використовуватися наркотичні засоби у
медичній практиці, включені до таблиці ІІ Переліку, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року [9], якими
знов-таки виступають бупренорфін, метадон, морфін.

Мабуть, користуючись відсутністю законодавчо визначеної заборони та
імовірністю використання метадону у медичній практиці для лікування, а
точніше, – для підтримання опіатних наркоманів у програмі замісної
терапії з метою зниження шкоди від ін’єкційного споживання, опіатної
форми залежності, який є синтетичним агоністом опіоїдних рецепторів
мозку, керувалися під час підготовки Постанови Кабінету Міністрів
України від 4 березня 2004 року № 264 “Про затвердження Концепції
стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню
ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми
забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004–2008 роки” [10], вважаючи таким
чином можливе зниження шкоди від наркоманій. Але тут виникають питання,
які в цих двох документах свідомо чи несвідомо залишили без належної
уваги. По-перше, Концепція стратегії дій Уряду передбачила впровадження
програми замісної терапії та її поєднання програмами профілактики
ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих та хворих
на СНІД. По-друге, Національна програма забезпечення профілактики
ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД
також у заходах з виконання Програми у пункті 12 вводить “упровадження
методу замісної терапії з метою зменшення ризику інфікування
ВІЛ-споживачів ін’єкційних наркотиків”. У даному разі йдеться про
програму та метод замісної терапії. Але абсолютно забули конкретизувати,
яку саме програму та який саме метод збираються використовувати МОЗ за
участю Всеукраїнської асоціації зменшення шкоди від ін’єкційного
зловживання немедичними наркотиками і психотропами? Справа ускладнюється
ще й тією обставиною, що ризик поширення ВІЛ-інфекції пов’язаний далеко
не лише з ін’єкційним споживанням зазначених засобів і речовин і охоплює
він не тільки наркозалежних [11], а з тим, що останні через наркотичну
ейфорію відчутно знижують поріг адекватного сприйняття оточуючих
ситуацій та обставин, до яких відносяться й розуміння небезпеки від
“незахищених” сексуальних зносин, розбірливість і постійність статевих
контактів, необхідність сексуального життя з одним партнером і т. ін.
ВІЛ-інфекцією охоплюються також діти, народжені від інфікованих матерів,
сексуальні партнери – не наркозалежні – ін’єкційних наркоманів.

Наведемо деякі приклади рівня і швидкості розповсюдження ВІЛ-інфекції.
Споживачі ін’єкційних наркотиків, зазвичай, утворюють закриті
мікросоціуми, де рівень зараження є конче високим через використання
спільного інструментарію та зниження або повну відсутність порогу
небезпеки, як вже зазначалося. ВІЛ-інфекцію виявлено серед цієї
категорії осіб у 114 країнах світу. Причина появи ВІЛ-інфекції –
ін’єкційне споживання наркотичних засобів – є найбільш притаманною для
багатьох країн Азії, Північної Америки та Східної Європи [11].

Сьогодні відома так звана шведська метадонова програма [12], що
відрізняється жорсткими обмеженнями при відборі пацієнтів і суворим
наглядом за дотриманням режиму утримання від споживання вуличних
наркотиків – 2-3 рази на тиждень – аналіз сечі, заборона з’являтися у
певних місцях (маємо тут вже елементи індивідуальної профілактики
наркоманії, або запобігання поверненню до немедичного зловживання
наркотиками). Програма має на меті покращення соціального функціонування
людей з опіатною залежністю, попередження серйозних медичних і
соціальних наслідків, включаючи інфікування ВІЛ, скорочення споживання
героїну, зниження рівня злочинної поведінки [13], а також соціальну
інтеграцію наркоманів, щоб люди не почували себе зайвими у суспільстві
та були задіяні суспільно корисною працею, попередження ранньої
смертності від передозувань нелегальними наркотиками сумнівної якості.
При цьому з’ясувався дуже важливий аспект: з 279 пацієнтів метадонової
шведської програми протягом 9 років 33 % померли, 69 % – в ході участі у
програмі було засуджено за злочини, 60 % – не працювали. Скажіть,
сьогодні Україна готова до фінансування та реалізації такої моделі з
негативними наслідками? Гадаю, що в жодному разі ні.

Але, як не дивно, сьогодні вже поспіхом розпочато реалізацію проекту
“Замісна терапія” для ін’єкційних наркоманів Міжнародним альянсом з
ВІЛ/СНІД в Україні та Міжнародним фондом “Відродження” з метою
дослідження можливостей і створення умов для прискорення введення в
Україні цього виду терапії [14].

У той самий час термінового введення зазначеного проекту Концепція
стратегії Уряду та Національна програма забезпечення профілактики
ВІЛ-інфекції не визначають головного – за допомогою яких медикаментозних
препаратів і технологій має реалізовуватися замісна терапія – чи вона
має бути метадоновою, чи з використанням бупренорфіну, або повільно
вивільненого морфіну? Зауважимо, що у даному разі йдеться про метадон у
випадку продіагностованої опіатної наркоманії, а якщо потребується
лікування кокаїнової, синтетичної залежності, або, ще гірше, –
полінаркоманії? Чи спрацьовуватиме метадонова терапія? Зрозуміло, що
вона виявиться некорисною. Більше того, на наш погляд, однозначно існує
імовірність витоку препарату “замісної терапії” – метадону – на “чорний”
ринок, тим більше, що вже наявні спроби налаштування метадонового
торгового наркобізнесу [15]. Так, у квітні 2004 року оперативники
вилучили 150 г метадону на суму 30 тис. дол. США у будинку жительки
Боярки. Жінка промишляла збутом наркотику разом зі своїми родичами – так
би мовити, сімейне заняття злочинним промислом. Злочинців взяли на
“гарячому”. Під час обшуку оперативники виявили також і зброю. Неважко
здогадатися, якими темпами наповнюватиметься чорний вітчизняний
наркоринок, коли не треба буде, скажімо, контрабандно провозити метадон
через кордон, а він вже законно буде завезеним до країни під приводом
використання у методі замісної терапії. Вважаємо, що, з одного боку, у
такий спосіб наркоторговцем виступить сама держава, а, з іншого, від
“великого” наркобізнесмена чимало перепаде внутрішньодержавному
(містечковому) наркобізнесу. У будь-якому разі страждатиме той самий
наркоспоживач!

Відомо, що не існує єдиного ефективного медикаментозного методу
лікування різних видів наркозалежності. Але певний позитивний досвід
використання ефективних засобів лікування героїнової наркоманії, що
передбачає відмову від застосування наркотиків, є в Російській
Федерації, який дозволяє у 85 % випадків за умов стаціонарного лікування
домогтися стабілізації стану хворих, що неминуче веде до активних
устремлінь пацієнтів до подальшої соціально-психологічної підтримки
[16]. Тут стає очевидною відверта неспроможність і безпідставність
заявленого замісного методу терапії, тому що дана програма позбавляє
лікарів добиватися істинного лікувального ефекту, індивідуалізації
терапії та спричиняє подальшу наркотизацію населення України, одним з
наслідків якої виступає зростання рівня криміногенності суспільства на
тлі наркоманій.

І ще один важливий аспект – наявність домислів і здогадок про істинну
природу пропаганди, розширення територій та масштабів введення замісної
терапії наркоманії наркотиками. Виступаючи на Міжнародній конференції
“СНІД, рак і споріднені проблеми” у Санкт-Петербурзі у 2003 році з
доповіддю “Метадонові програми: критичне дослідження”, фахівець зі
Швеції Т. Халберг [16] указав на величезну фінансову силу, що стоїть за
тією інформацією про замісну терапію наркоманії, яку ми отримаємо. За
приклад він навів дані з Австралії, де фармацевт за постачання метадону
20-ом героїновим наркоманам отримує протягом одного року 40 тис. дол.
США. (Такий собі організовано-легалізований збут наркотику вже державою
– своєрідний наркобізнес у дзеркальному відображенні). Якщо у Франції 60
тисяч наркоманів отримують замісну терапію бупренорфіном, то у
перерахунку на вартість такого лікування у Швеції (14 тис. дол. США – на
одну людину на рік) вона складатиме 840 млн. дол. США. Чим же наведене
не скидається на узаконену монополізацію наркобізнесу в руках конкретних
посадових осіб на легальних підставах? Хочемо сказати, що у такому разі
гіпотетично матимемо, з одного боку, набивання власних гаманців
чиновників величезними грішми, а, з іншого, – своєрідну форму узаконеної
евтаназії метадоном хворих на наркоманію.

Окрім наведеного широкого спектра проблем, пов’язаних із програмами і
методом замісної терапії метадоном, існує ще один блок – це справжній
міф, що стосується високого ступеню ефективності замісної терапії у
хворих на героїнову наркоманію. Сама ідея не нова – початок був
закладений ще у 1964 році для запобігання споживання наркотиків,
придбаних у наркоділерів нелегально, а от використання одного наркотику
для лікування залежності від іншого спочатку є провальною ідеєю. Приклад
– безуспішні намагання лікування героїном і кокаїном морфінової
залежності ще на початку 20-го століття. Сьогодні як засоби замісної
терапії використовуються такі наркотичні засоби – оральний розчин
метадону з цукром; повільно вивільнений морфін у таблетках і пігулках;
бупренорфін – сублінгвальні таблетки. Метадон відрізняється високим
ступенем хімічної залежності й токсичності. Бупренорфін викликає синдром
відміни при переході з героїну. Повільно вивільнений морфін містить в
собі небезпеку передозування та спричиняє відверто виражений синдром
відміни. З огляду на зазначене, стають зрозумілими такі висновки.

1. Замісна терапія не може розглядатися як ізольований захід з видачі
наркотичних засобів хворим на наркоманію, а має реалізовуватися лише й
тільки у комплексі соціально-реабілітаційних заходів і адекватної
професійно-трудової терапії (треба надати реальну альтернативу: замінити
наркоспоживання нормальними умовами життя, навчання, працевлаштування.
Сама ресоціалізація, на наше глибоке переконання, має виступати
елементом замісної терапії).

2. Замісна терапія передбачає постійний моніторинг вмісту наркотику у
біологічних середовищах хворого під жорстким контролем працівників
наркологічної служби. За умов сьогодення навіть у першій групі з 200
осіб, розпорошеній по місту Києву, АР Крим, Одеській, Миколаївській,
Донецькій та Дніпропетровській областях [14], навряд чи вдасться
домогтися успіхів, тому що в основі такого заходу закладено, на наш
погляд, і що підтверджується досвідом його введення в інших країнах
світу, не турбота про психічне здоров’я українського народу, не бажання
запобігти поширенню ВІЛ-інфекції/СНІД, що теж виступає міфом замісної
терапії, а зовсім інший чинник – збути Україні партію метадону, який у
нас не виробляється та є підконтрольним. Більше того, протягом 6 місяців
триватиме апробація Проекту, на що виділено 200 тис. дол. США Глобальним
фондом на замовлення Уряду України, а потім Програма замісної терапії
потребуватиме величезних витрат з уже вітчизняного Держбюджету. А у той
самий час, поки триватиме “пілотний проект” замісної терапії,
наркобізнес і наркоманії в змозі вразити, беручи до уваги офіційну
статистику МВС України щодо обліку споживачів наркотиків, та наші
елементарні підрахунки, близько 8–10 тис. осіб [17, с. 1].

3. Значна кількість наркоманів не утримується в програмах замісної
терапії, бо повертаються до систематичного споживання нелегальних
наркотиків через криміналізацію наркотичних засобів і психотропних
речовин.

4. І ще один, вкрай несподіваний, але реальний висновок – як лікувати
потім результат замісної терапії, що проявляється у розвитку метадонової
залежності, як запобігти виникненню так званої вікарної наркотизації як
у випадку із залежністю від трамадолу [18, с. 207].

З огляду на все перелічене, вважаємо, що потребується розробка та
введення в дію Національної стратегії боротьби з наркобізнесом, щоб раз
і назавжди покінчити з міфологізацією наркоманій та наркобізнесу.

1. До основ Стратегії має бути закладене положення про те, що проблема
не є нездоланною, тим більше, що існує позитивний досвід протидії у
світі – фактично повне припинення нарковиробництва у 2000 році в
Пакистані, скорочення на 78 % площ посівів коки в Болівії, зниження на
50 % міжнародних поставок кокаїну з Перу на світовий ринок.

2. Переведення основного вектора з політики зниження пропозиції за
допомогою репресивних методів на політику зниження попиту, бо відомо, що
основа величезних прибутків наркобізнесу живе завдяки першій збутій дозі
наркотику або психотропу в 0,2 гр.

3. Консолідація всіх без винятку правоохоронних, а також інших органів
державної влади, що мають реалізовувати даний напрям протидії, під
жорстким контролем єдиного органу державного управління з проблем
протидії наркобізнесу безпосередньо під керівництвом Президента України.
Більше того, потребується об’єднання зусиль як по урядові лінії, так і
по лінії неурядових структур. Пропонуємо перетворити Департамент
боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України на Національну
агенцію з контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин –
з виведенням ДБНОНу зі структури Міністерства внутрішніх справ – як
спеціальний орган виконавчої влади загальнонаціонального рівня зі своїми
регіональними органами в АР Крим, містах Києві та Севастополі й в
областях. Функції МВС України стосовно протидії незаконному обігу
наркотиків і запобігання злочинам у сфері організованого наркобізнесу
передати Національній агенції з контролю за обігом наркотичних засобів і
психотропних речовин, як це вже наявне в Російській Федерації та має
певні позитивні результати.

4. Об’єднання трьох складових зниження попиту – епідеміологічний
контроль – інформація про реальну наркоситуацію в Україні та оцінка
ефективності заходів протидії; превентивно-профілактичні заходи – на
первинній стадії зародження наркоманій у дошкільному та шкільному віці –
превенція буде ефективною ще з мінімального віку, наприклад у дитячих
садках у вигляді максимального доступу до знань про згубний вплив
наркоспоживання, робота ефективних соціальних програм у напрямі
забезпечення добрих стосунків у сім’ї, наявність позитивних
мікросоціумів, де споживання наркотиків відсутнє, або різко
засуджується, прагнення отримати освіту, нормальну роботу; відповідний
рівень безоплатного лікування з наступною ресоціалізацією колишніх
наркоманів.

Але без активної участі державних інституцій, без знищення проявів
стигматизації – відсторонення від наркопроблем і наркозалежних здорової
частини населення, без економічного зростання добробуту населення
України всі намагання у даному напрямі будуть зводитися нанівець та
знову працюватимуть різноманітні міфи про наркотики й наркобізнес, у той
самий час триватиме процес поширення кримінального наркотизму в України
[19, с. 4, 6].

Довідка. Підтвердженням правильності та вірного розуміння нами й
прибічниками розумного підходу до вирішення складного спектру
наркопроблем може слугувати наведений приклад. У той самий час, коли
готувалася до друку дана публікація, було отримано від Всеукраїнської
громадської організації “Антикорупційний форум” офіційний лист
Міністерства охорони здоров’я України [20], в якому МОЗ в особі першого
заступника Міністра С.М. Ханенка інформує, що згідно з дорученням
Кабінету Міністрів України від 16.03.05 № 11237/1/1-05 розглянуло лист
ВГО “Антикорупційний форум” стосовно заборони впровадження “метадонової
програми” при застосуванні замісної терапії у наркозалежних як такої, що
в разі запровадження створює сприятливі умови для різних зловживань з
боку медичних працівників і наркозалежних, спричиняє проблему
“наркотичного пайка” при використанні метадону і припиняє пошук
ефективних методів лікування. Більше того, МОЗ України обґрунтовано у
сенсі надання допомоги ВІЛ-інфікованим та профілактики поширення
ВІЛ-інфекції серед ін’єкційних наркоспоживачів запропонувало препарат
бупренорфін, особливо у сублінгвальних формах, а використання метадону
для проведення замісної терапії – вважати позбавленим достатніх
практичних можливостей для побудови програм означеної терапії на його
основі. Дивно, але яким поступливим одразу виявилося Міністерство
охорони здоров’я, коли до його псевдо-медичних ініціатив вдалося
привернути увагу спеціальної робочої групи з 10-ти провідних
національних фахівців у даній галузі, 11-ти міжнародних експертів,
направлених Представництвом ООН в Україні, ВООЗ, Програми ООН-СНІД,
Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД? Гіпотетично можна передбачити, що
професійна увага до наркопроблем в країні, а не лише і тільки до
замісної терапії зможе дійсно розробити та запроваджувати ефективний
механізм контролю за наркоситуацією та стримування наркобізнесу і
наркоманій в Україні.

Список використаних джерел

1. Тимофеев Л.М. Героиновая оккупация // Московские новости. – 2001. –
13 – 19 марта. – № 11 (1079); Центр по изучению нелегальной
экономической деятельности при Российском государственном гуманитарном
университете, 1999 – 2003. – М.

2. Смирнова І.В. Протидія наркобізнесу та наркоманії в Україні
(кримінологічний аспект) // Наук. вісник Національної академії вн.
справ. – К.: НАВСУ. – 2004. – № 3. – С. 190 – 194; Смирнова І.В.
Організована злочинна діяльність у сфері незаконного обігу наркотичних
засобів: загальне поняття стадій // Наук. вісник Національної академії
вн. справ. – К.: НАВСУ. – 2005. – № 1. – С. 133 – 135.

3. Лист до редакції газети “Зеркало недели” від імені Всеукраїнського
батьківського комітету боротьби з наркотиками (м. Полтава) від 02. 08.
04: Інформ. матеріали до Всеукраїнських громадських слухань
“Антикорупційна експертиза “метадонової програми” лікування
наркозалежних осіб”, Київ, 23 груд. 2004 р. / Всеукраїнська громадська
організація “Антикорупційний форум”. – К., 2004. – 8 с.

4. Исмайлов Х.А. Программа борьбы с наркоманией в США // Науч. – аналит.
обзор: Академия МВД СССР, Отдел информационного обеспечения учебного
процесса. – М., 1987. – 34 с.

5. Раш Сью. Путеводитель по истории движения легализации наркотиков и
как Вы можете это остановить // http:// www.narcom.ru.

6. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України
від 15 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №
10 (07.03.95). – Ст. 62.

7. О наркотических средствах и психотропных веществах: Федеральный закон
Российской Федерации от 24 декабря 1997 г. // Собрание законодательства
РФ. – 1998. – 12 янв. – № 2. – Ст. 219.

8. Про внесення змін до Закону України “Про обіг в Україні наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”: Закон України
від 8 липня 1999 року // Офіц. вісник України. – 1999. – № . – 32. – Ст.
1650.

9. Про затвердження Переліку наркотичних засобів і психотропних речовин:
Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року // Офіц.
вісник України. – 2000. – № 19. – Ст. 789.

10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції
стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню
ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми
забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки” // Офіц. вісн.
України. – 2004. – № 10 (26.03.2004). – Ст. 594.

11. Наркопотребление и ВИЧ-инфекция // http: //www. napc.by.

12. Надеждин А.В. К вопросу о “заместительной терапии” у больных
героиновой наркоманией // НИИ наркологии Минздрава Росси //
www.narkotici.ru.

13. Заместительная поддерживающая терапия в ведении пациентов с
опиоидной зависимостью и в профилактике ВИЧ-инфекции и СПИДа. Совместная
позиция ВОЗ/УООННП/ЮНЭЙДС // Сайт “Нет – Наркотикам”. – М., 2004.

14. В Украине началась реализация проекта “Заместительная терапия” для
инъекционных наркоманов // www.podrobnosti.com.ua.

15. Жительница Боярки торговала метадоном // http: //www.podrobnosti.ua.

16. Иванец Н.Н., Альтшулер В.Б. “Заместительная терапия” наркомании
метадоном и другими опиодными наркотиками: происхождение, суть и
тенденции // Сайт “Нет – Наркотикам”. – М., 2004.

17. Інформаційно-аналітичні матеріали про причини зростання масштабів
наркоманії і злочинів, пов’язаних з нею, та заходи, які вживаються з
метою запобігання цьому негативному явищу: МВС України. – К., 2004. – 13
с.

18. Юрьева Л.Н., Зубковская А.Г. Особенности клинической динамики
зависимости от трамадола // Вісник Асоціації психіатрів України. – К.,
2003. – № 3 – 4 (30 – 31).

19. Савченко А.В. Міжнародні та національні питання кримінальної
відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів: Навч.
посібник / А.В. Савченко, В.І. Осадчий, В.В. Бульба. – К.: Вид. Паливода
А., 2004. – 112 с.

20. Лист-відповідь першого заступника Міністра охорони здоров’я України
С.М. Ханенка Всеукраїнській громадській організації “Антикорупційний
форум” від 25 квітня 2005 р. № 3.22 – 10/537 на № 11237/1/-05 від 16.
03. 05.– К., 2005. – 2 с.

І.В. Смирнова.Замісна терапія у контексті протидії незаконному обігу
наркотичних засобів і поширенню наркобізнесу в Україні. Журнал “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 11’2005

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020