.

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
241 2933
Скачать документ

Реферат на тему:

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх в
Україні

Україна має багатий історичний досвід законодавчого регулювання
кримінальної відповідальності неповнолітніх. На різних історичних етапах
по-різному вирішували питання не тільки про вік, з якого починалась
кримінальна відповідальність, а й про заходи, які застосовувались до
неповнолітніх злочинців. Зокрема, українському кримінальному
законодавству радянського періоду відомо встановлення досить низьких
вікових меж настання кримінальної відповідальності. Взагалі в
післяреволюційний період сфера кримінально-правового впливу зазнавала
значних змін, особливо стосовно кримінальної відповідальності
неповнолітніх. Це було пов’язано, зокрема, з тим, що на території
України поряд з нормативно-правовими актами, які видавались українською
владою, діяли також нормативно-правові акти РРФСР [5, с.64-65].
Наприклад, першим декретом радянської влади про кримінальну
відповідальність неповнолітніх був декрет РНК від 14 січня 1918р. “Про
комісії для неповнолітніх”, в якому зазначалось, що суди та тюремне
ув’язнення для неповнолітніх скасовуються, а неповнолітніми вважались
особи, які на момент учиненння суспільно небезпечного діяння не
досягнули сімнадцяти років. Такі справи були підвідомчі комісіям про
неповнолітніх [8, с.21].

Згодом декретом ВЦВК від 7 березня 1918р. №2 “Про суд” це положення було
підтверджено. Зокрема, в ст.17 зазначалось, що суди та тюремне
ув’язнення для неповнолітніх скасовуються, і такі справи підлягають
розгляду комісією про неповнолітніх [8, с.22]. Отже, перші декрети
радянської влади взагалі ставили неповнолітніх поза покаранням, визнаючи
щодо них лише заходи медико-педагогічного впливу. Проте згодом це
положення було змінено.

Уже Керівні начала з кримінального права РРФСР від 12 грудня 1919р., які
без змін були введені на територію України постановою колегії НКЮ 4
серпня 1920р., в п.13 передбачали, що особи віком до 14 років не
підлягали суду та покаранню. До таких осіб могли застосовувати тільки
виховні заходи, але вже до неповнолітніх віком від 14 до 18 років такі
заходи застосовували лише в тому разі, коли було встановлено, що вони
діяли “без розуміння” [8, с.22; 1, с.12]. На зміну декрету від 14 січня
1918р. “Про комісії для неповнолітніх” був прийнятий декрет РНК від 4
березня 1920р. “Про справи неповнолітніх, які обвинувачуються в
суспільно небезпечних діяннях”, відповідно до якого неповнолітніми
вважали осіб, що не досягли 18-річного віку. Передбачалось також, що
тюремне ув’язнення та суди для неповнолітніх скасовуються, але коли
комісія, яка розглядає справу про суспільно небезпечне діяння, вчинене
неповнолітнім віком від 14 до 18 років, встановить неможливість
застосування до нього заходів медико-педагогічного впливу, то таку
справу передавали у суд [8, с.67]. Відповідно до цього декрету були
внесені зміни і в Керівні начала з кримінального права про те, що
неповнолітні віком до 14 років не підлягають суду та покаранню, до них
могли застосовувати лише виховні заходи. Такі ж заходи застосовували до
неповнолітніх віком від 14 до 18 років, якщо було визнано, що стосовно
них можна обмежитись медико-педагогічним впливом [3, с.368].

Незважаючи на те, що кримінальне законодавство союзних республік
дублювало законодавство РРФСР, яке дуже часто діяло на їхніх територіях,
в УРСР стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх були
встановлені своєрідні положення, які діяли лише в Україні [5, с.64-65].
Так, зокрема, декретом РНК УРСР від 12 червня 1920р. “Про
відповідальність неповнолітніх” було встановлено, що справи про
суспільно небезпечні діяння осіб віком до 18 років підлягали веденню
комісій про неповнолітніх. Проте, якщо стосовно осіб віком від 14 до 18
років, які обвинувачувались у контрреволюційних злочинах, державній
зраді, шпигунстві та злочинах, передбачених у ст.36 п.1 “Тимчасового
положення про народні суди та революційні трибунали”, комісією про
неповнолітніх визнавалось неможливим обмежитись заходами
медико-педагогічного характеру, то такі справи направляли для вирішення
в суд [1, с.177-178].

21 червня 1921р. були внесені зміни у декрет “Про відповідальність
неповнолітніх”, якими передбачалось справи про відповідальність осіб у
віці до 18 років, які обвинувачувались у вчиненні злочинів, передати у
відання комісіям про неповнолітніх. Проте, коли неповнолітніх
обвинувачували у бандитизмі і коли комісія про неповнолітніх визнає
стосовно до осіб віком від 17 до 18 років неможливим обмежитись заходами
медико-педагогічного впливу, то таких неповнолітніх віддавали до суду
[1, с.275-276].

Отже, можна визнати, що декрети УРСР, які встановлювали особливості
кримінальної відповідальності неповнолітніх, були більш ліберальними
порівняно з аналогічними декретами РРФСР та Керівними началами, оскільки
передбачали більше можливостей для передачі неповнолітнього комісіям про
неповнолітніх для застосування до них медико-педагогічних заходів.
Період дії декретів стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх
відзначався різноманітністю положень, які дуже часто суперечили одне
одному.

Лише починаючи з 1922р. на зміну вказаним декретам прийшло кодифіковане
законодавство. 1 червня 1922р. постановою ВЦВК було затверджено КК
РРФСР, крім того доручалось ввести цей кодекс у союзних республіках [9,
с.296]. 15 серпня 1922р. цей Кримінальний кодекс був введений на
території УРСР. Порівнюючи з декретами, Кримінальний кодекс УРСР 1922р.
посилював кримінальну відповідальність неповнолітніх, передбачаючи, що
покарання не застосовувалось до малолітніх віком до 14 років, а також до
неповнолітніх віком від 14 до 16 років, стосовно яких комісією про
неповнолітніх було визнано можливим обмежитись заходами
медико-педагогічного характеру [8, с.118].

Постановою ВЦВК від 3 січня 1923р. були внесені зміни до Кримінального
кодексу УРСР 1922р., згідно з якими кримінальне покарання не
застосовувалось до малолітніх віком до 14 років, а також до
неповнолітніх віком від 14 до 16 років, стосовно яких судом було визнано
за можливе обмежитись заходами медико-педагогічного впливу.

Отже, відповідно до вказаних змін, вже суд повинен був вирішувати
питання про можливість або неможливість застосування медико-педагогічних
заходів. Крім того, відповідно до ст.18-1, 18-2, призначуване
неповнолітньому віком від 14 до 16 років покарання підлягало
обов’язковому зменшенню на половину, проти максимально встановленої
законом межі, а неповнолітнім віком від 16 до 18 років – на одну третину
[1, с.606-607].

Для роз’яснення ст.181 та 182 КК УРСР Верховний Суд УРСР видав циркуляр,
в якому роз’яснював, що неповноліття злочинця відповідно до ст.25 КК
УРСР – це вже пом’якшуюча обставина, тому міра покарання повинна бути
нижчою за ту, яка б призначалась дорослому за такий же злочин.

Таким чином, визначаючи покарання на загальних засадах, суд і далі
повинен звертатись до ст.181 та 182, хоча ці статті, згідно з їхнім
точним змістом, торкаються лише тих випадків, коли суд призначає
максимальне покарання, передбачене відповідною статтею, однак ці
положення за аналогією треба застосовувати до всіх без винятку випадків
у справах неповнолітніх [1, с.619-620].

31 жовтня 1924р. були прийняті Основи кримінального законодавства СРСР
та Союзних республік, які встановлювали лише загальні положення про
кримінальну відповідальність неповнолітніх. Зокрема, згідно із ст.8,
заходи соціального захисту медико-педагогічного характеру обов’язково
застосовувались до малолітніх. До неповнолітніх їх мали застосовувати
тоді, коли відповідний орган визнавав неможливим застосування заходів
соціального захисту судово-виправного характеру. У цьому випадку можна
говорити про посилення відповідальності неповнолітніх, оскільки, на
відміну від Кримінального кодексу 1922р., на перше місце Основи ставили
питання про застосування до неповнолітніх віком від 14 до 16 років
заходів соціального захисту судово-виправного характеру. Основи ввели
термін “заходи соціального захисту”, який використовувася замість
терміна “покарання”.

Отже, за рівних умов до неповнолітніх у першому випадку були б
застосовані медико-педагогічні заходи, а в другому – судово-виправні. В
інших випадках, відповідно до Основ, питання про застосування заходів
медико-педагогічного характеру вирішував суд, якщо була встановлена
невідповідність застосування судово-виправних заходів соціального
захисту. Встановлення ж конкретного віку, з якого починалась кримінальна
відповідальність, Основи відносили на розгляд союзних республік [8,
с.201]. Відповідно до Основ, був прийнятий та введений в дію
Кримінальний кодекс УРСР 1927р. і Кримінальний кодекс РРФСР, які містили
положення, згідно з якими до малолітніх віком до 14 років, що вчинили
суспільно небезпечні діяння, обов’язково застосовували заходи
медико-педагогічного характеру. До неповнолітніх віком від 14 до 16
років такі заходи застосовувались на розсуд комісії про неповнолітніх.

???????¤?$????u???u?Отож, Кримінальні кодеки УРСР 1927р. та РРФСР 1926р.
відтворювали наведені вище положення Кримінального кодексу 1922р.
стосовно вікових меж кримінальної відповідальності [4, 248]. Тому
незрозуміла думка В.Г.Павлова, який вважає, що, на відміну від
Кримінального кодексу 1922р., де вказано, що першим віком, з якого
допускалась кримінальна відповідальність, був вік 16 років, Кримінальний
кодекс 1926р. передбачав першим віком 14 років [7, с.61]. Як бачимо,
незважаючи на зміст Основ, у Кримінальному кодексі УРСР 1927р. знову на
перше місце поставлено питання про застосування до неповнолітніх віком
від 14 до 16 років саме медико-педагогічних заходів і лише у випадку
неможливості їх застосування, такі неповнолітні підлягали кримінальним
покаранням. Відтак першим віком, з якого починалась кримінальна
відповідальність, був вік 14 років. Лише в Кримінальний кодекс РРФСР
1926р. від 30 жовтня 1929р., були внесені зміни, згідно з якими
судово-виправні заходи не дозволялось застосовувати до неповнолітніх
віком до 16 років, – такі справи розглядали комісії про неповнолітніх
[2, с.184, 298].

Починаючи з 1935р. знову з’являються окремі нормативно-правові акти, які
стосуються кримінальної відповідальності неповнолітніх. Зокрема,
постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 квітня 1935р. “Про заходи боротьби зі
злочинністю серед неповнолітніх” встановлено, що неповнолітні, починаючи
з 12-річного віку, викриті у вчиненні крадіжок, у заподіянні насильства,
тілесних ушкоджень, каліцтв, у вбивстві або спробах вбивства,
притягаються до кримінальної відповідальності із застосуванням усіх
заходів кримінального покарання. Крім того, Президія Верховної Ради СРСР
роз’яснила, що неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності у
випадках учинення ними злочину як умисно, так і з необережності.
Фактично цією ж постановою скасовано комісії про неповнолітніх. Відтак
склалась ситуація, коли неповнолітні віком до 14 років підлягали
кримінальним покаранням лише за злочини, визначені у названій постанові,
а неповнолітні віком до 14 років за вчинення злочинів, не передбачених
цією постановою, не підлягали кримінальному покаранню – до них
застосовувались лише заходи медико-педагогічного характеру [9, с.298].

Постановою від 7 квітня 1935р. також скасовано ст.8 Основних начал, тим
самим питання про застосування заходів медико-педагогічного характеру до
неповнолітніх віком від 14 до 16 років втратило для суду свою
обов’язковість. Проте суд міг застосувати заходи медико-педагогічного
характеру відповідно до ст.29 Основних начал та ст.25 КК УРСР, якщо
визнавав невідповідним даному випадкові застосування до неповнолітнього
судово-виправних заходів соціального захисту. Згідно зі ст.24 КК УРСР,
медико-педагогічними заходами соціального захисту, які обов’язково
застосовувались до малолітніх, а також, на розсуд суду, могли
застосовуватись до неповнолітніх, були: встановлення опіки; віддання
неповнолітніх під догляд батькам, родичам або іншим особам, а також
установам і організаціям; влаштування у спеціальні заклади. Перелік
злочинів, відповідальність за які починалась з 12-річного віку, був
доповнений указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1940р. “Про
кримінальну відповідальність за дії, які можуть викликати аварію
поїздів”. Цим указом передбачалось, що неповнолітні з 12 років, які
розкручують рейки, підкладають на рейки предмети, які можуть викликати
аварію поїздів, притягались до кримінальної відповідальності із
застосуванням усіх заходів кримінального покарання [8, с.409]. Отож,
починаючи з 1935р. можна говорити про посилення кримінальної
відповідальності неповнолітніх. Суд уже не повинен був щоразу ставити
питання про застосування до неповнолітніх віком від 14 до 16 років
заходів медико-педагогічного характеру, оскільки це стало правом суду.
Окрім того, визначено ряд злочинів, за вчинення яких кримінальна
відповідальність починалась не з 14, а з 12 років. Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 31 травня 1941р. встановлено загальний для всіх
союзних республік вік кримінальної відповідальності неповнолітніх,
зокрема передбачалось, що неповнолітні за злочини, не зазначені в указах
від 7 квітня 1935р. та від 10 грудня 1940р., несли відповідальність
починаючи з 14-річного віку [8, с.412]. Для Кримінального кодексу УРСР
1927р. це не потягнуло за собою жодних змін, оскільки віком, з якого
починалась кримінальна відповідальність, і далі вважали вік 14 років.

За час війни 1941-1945рр. було прийнято низку нормативних актів, згідно
з якими кримінальна відповідальність за передбачені в них діяння
починалась не з 14, а з 16 років. Це, зокрема, указ Президії Верховної
Ради СРСР від 13 лютого 1942р. “Про мобілізацію на період воєнного часу
працездатного міського населення для робіт на виробництві та
будівництві”, постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 13 квітня 1942р. “Про
порядок мобілізації на сільськогосподарські роботи в колгоспи, радгоспи
та МТС працездатного населення міст і сільських місцевостей”, указ
Президії Верховної Ради СРСР від 15 квітня 1942р. “Про відповідальність
за ухилення від мобілізації на с.-г. роботи чи за самовільне відлучення
з вказаних робіт” [6, с.97]. Постановою РНК СРСР від 15 червня 1943р.
“Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю,
бездоглядністю та хуліганством” дозволено закривати справи і відправляти
в трудову колонію неповнолітніх віком до 16 років [9, с.427]. Зрозуміло,
що таке положення було прийняте в зв’язку з війною, яка спричинила
масову бездоглядність неповнолітніх, голод та загальну безпритульність
дітей. Це зумовило вироблення нових підходів до неповнолітніх
правопорушників шляхом встановлення норм, які б усували самі причини
правопорушень, створювали умови для посилення педагогічного впливу на
неповнолітні.

Новим етапом у розвитку кримінального законодавства про відповідальність
неповнолітніх були Основи кримінального законодавства Союзу та Союзних
республік, ухвалені Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958р. Згідно ст.10
Основ, кримінальній відповідальності підлягали особи, яким до вчинення
злочину виповнилось 16 років. За деякі злочини кримінальна
відповідальність була встановлена з 14 років. Відповідно до Основ,
законом від 28 грудня 1960р. Верховною Радою УРСР був затверджений, а
указом Президії Верховної Ради УРСР введений в дію з 1 квітня 1961р. і
нині діючий Кримінальний кодекс України. Завершальним етапом розвитку
союзного законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх
стало прийняття в 1991р. Основ кримінального законодавства Союзу та
Союзних республік, які вперше містили окремий розділ “Особливості
кримінальної відповідальності неповнолітніх”. Новий Кримінальний кодекс
Російської Федерації, введений в дію з 1 січня 1997р., виділив в окрему
групу в розділі 5 “Кримінальна відповідальність неповнолітніх” норми,
якими встановлені особливості кримінальної відповідальності
неповнолітніх, підкресливши тим самим положення про те, що неповнолітні
в силу своїх психофізіологічних властивостей, особливостей соціального
положення потребують посиленого захисту суспільства, і це повинно
відображатися, зокрема, в особливостях кримінально-правового впливу на
них.

У проекті нового Кримінального кодексу України, прийнятого у першому
читанні в жовтні 1998р. Верховною Радою України, також виділено розділ
ХVІ “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх”.

Отже, можна сподіватись, що, маючи багатий історичний досвід щодо
особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, у новому
Кримінальному кодексі України буде передбачено окремий розділ, що
визначатиме особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Література

Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917-1925гг. – К.: Высшая шк.,
1966.

История советского уголовного права / Под ред. А.А. Герцензона. – М.:
Юрид. изд-во министерства юстиции СССР, 1948.

Курс советского уголовного права: В 5 т. Часть общая / Под ред. М.А.
Беляева, М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – Т. 1.

Курс советского уголовного права: В 6 т. Часть общая. / Под ред. А.А.
Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиевадзе. – М.: Наука, 1970. – Т.
2.

Михайленко П.П. Уголовное право УССР периода перехода на мирную работу
по восстановлению народного хозяйства (1921-1925гг.). – Львов: Изд-во
Львов. ун-та, 1956.

Орлов В.С. Субъект преступления. – М.: Гос. изд-во юрид. л-ры, 1958.

Павлов В.Г. Субъект преступления в уголовном праве (Историко-правовое
исследование). – С-Пб.: Санкт-Петербург. юрид. академия. Издательский
торговый дом “Герда”, 1999.

Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР
1917-1925гг./ Под ред. И.Т. Голякова. – М.: Госюриздат, 1953.

Уголовное право. Общая часть. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020