.

Захист прав інтелектуальної власності, які здійснюються у вигляді іноземної інвестиції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
227 2207
Скачать документ

Реферат на тему:

Захист прав інтелектуальної власності, які здійснюються у вигляді
іноземної інвестиції

Відповідно до Закону України від 16 січня 2003 р. “Про пріоритетні
напрями інноваційної діяльності в Україні” [1], актуальне значення має
сприяння виконанню робіт, спрямованих на реалізацію відповідних
пріоритетних напрямів та концентрації на них фінансово-економічних та
інтелектуальних ресурсів. У вирішення цих завдань важливе місце
посідають іноземні інвестиції.

Відповідно до законодавства України, іноземні інвестиції можуть
виступати у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість
яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами
(процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями,
а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи
легалізовані на території України авторські права, права на винаходи,
промислові зразки, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, “ноу-хау”
тощо. Визнання права авторів творів науки, літератури та мистецтва
“інтелектуальною власністю” дало змогу створити юридичні умови для
переходу прав на ці твори до інших осіб, аналогічно до придбання права
власності на річ [2, c.188]. Суб’єкт права інтелектуальної власності на
свій розсуд визначає межі, форми, засоби та порядок використання
інтелектуальної цінності [3, c.61].

Поняття інтелектуальної власності містить у собі результати творчої
діяльності у вигляді духовної і науково-технічної творчості. Перша
охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність акторів,
звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої діяльності
гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості
належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі,
промислові зразки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірменні
назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні
дослідження тощо. Отже, це такі результати науково-технічної творчості,
які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечить законові,
у господарській діяльності – в промисловості, сільськогосподарському
виробництві та ін.

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові
документи виділяють окремо промиcлову власність, до якої належать
винаходи, корисні моделі, промислові зразки або корисні моделі, фабричні
або товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об’єкти інтелектуальної
власності, які залишилися за межами поняття промислової власності,
становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється
авторським правом. Ця група не набула своєї спеціальної назви.

Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору цивільно-правової
охорони поділяються на дві групи: одна охороняється авторським правом,
інша – правом промислової власності (патентним правом) та іншими
нормативними актами. Однак усі результати творчої діяльності чинним
законодавством визнані товаром і можуть бути об’єктом будь-яких
цивільних правочинів.

Важливо підкреслити, що закони про інтелектуальну власність в Україні не
послідовні у своїх методологічних вихідних позиціях – одні проголошують
результати інтелектуальної діяльності об’єктами права власності
(законодавство про промислову власність), інші – лише виключне право на
використання цих результатів (авторське право і суміжні права). Чинні
закони про інтелектуальну власність України не охоплюють і не можуть
охопити всю гаму цивільних відносин, що складаються в процесі створення
і використання результатів інтелектуальної діяльності. Зокрема,
необхідні закони про авторські договори та порядок їх укладення. Більш
повного правового забезпечення потребує управління майновими правами
авторів на спільній основі.

Потребує істотного доповнення законодавство про промислову власність.
Дотепер не вирішена на законодавчому рівні проблема правової охорони
наукових відкриттів. Це ж стосується й питання про правову охорону на
рівні закону нерозкритої інформації, в тому числі “ноу-хау” [4, c.211].
Вирішення зазначених проблем сприятиме також удосконаленню
інвестиційного законодавства.

Необхідно звернути увагу на неоднаковий правовий режим різних видів
інтелектуальної власності. Зокрема, об’єктами авторського права
визнаються твори літератури, науки та мистецтва, які є результатом
творчої діяльності та втілені в будь-яку об’єктивну форму. Щодо
майнового виразу авторських прав існують також різні підходи.
Здебільшого, в континентальній системі права майнове право визначається
як виключне право на використання у будь-якій формі з метою одержання
прибутку. При цьому законодавство України подає перелік окремих майнових
прав, розкриваючи їхній зміст. Серед них право на публічне виконання, на
розповсюдження творів та ін. Отже, використання будь-якого з
передбачених законодавством майнових авторських прав шляхом вкладення в
об’єкти інвестиційної діяльності можна вважати одним із видів іноземних
інвестицій.

Одна з головних ознак промислової власності полягає у тому, що їхньому
власникові надається юридична монополія на відповідний об’єкт.
Використання об’єкта іншими особами без дозволу уповноваженої особи є
правопорушенням. У цьому аспекті значну роль у міжнародному економічному
співробітництві відіграє передання за договором прав на використання
об’єктів промислової власності. Особи, яким належать такі об’єкти,
надають їх іншим користувачам у вигляді повної уступки прав (за
договором купівлі-продажу) або тимчасового надання права користування
(за ліцензійним договором). При цьому до відносин сторін застосовуються
й норми зобов’язального права про укладення договору, його виконання,
відповідальність та інше, а також вироблені судовою практикою правила
визначення прав і обов’язків сторін. Предметом угоди є передання права
на використання промислової власності за певну плату.

Стосовно інвестиційної діяльності, то жоден із названих договорів не
може застосовуватись. Передані права на використання промислової
власності мають майновий вираз. Проте особам, яким належать об’єкти
промислової власності, їхня вартість не оплачується. Права промислової
власності повинні бути вкладені в об’єкти інвестиційної діяльності.
Прибуток (дохід) від цієї діяльності, а не від використання
безпосередньо об’єкта промислової власності, одержує власник (іноземний
інвестор).

Іноземною інвестицією можуть вважатися лише права інтелектуальної
власності, вартість яких підтверджена згідно із законами (процедурами)
країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також
експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані авторські права,
права на винаходи, корисні моделі, знаки для товарів і послуг,
промислові зразки, “ноу-хау” та ін., які вкладені в об’єкти
інвестиційної діяльності.

Права інтелектуальної власності як вид іноземної інвестиції повинні бути
чітко визначені. Об’єкт інтелектуальної власності підлягає правовій
охороні як у країні інвестора, так і в країні, що приймає інвестицію.
Іноземні інвестиції у вигляді майнових прав на об’єкти інтелектуальної
власності здійснюються по-різному. Майнові права на об’єкт
інтелектуальної власності можуть бути інвестиційним внеском як при
створенні юридичної особи, так і для зареєстрованої. Вони можуть бути у
всіх видах створюваних підприємств з іноземними інвестиціями – як з
участю українського учасника, так і тих, які повністю належать
іноземному інвестору. Але якщо у другому випадку це залежить від волі
самого іноземного інвестора, то в першому потрібна згода інших
учасників. Крім того, законодавство України про іноземні інвестиції, як
уже зазначалося, висуває спеціальну вимогу до іноземної інвестиції у
вигляді прав інтелектуальної власності, а саме: їхня вартість повинна
бути підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або
міжнародними торговельними звичаями у конвертованій валюті, а також
експертною оцінкою в Україні.

Ae

??E?и. Інші акціонери, як правило, мають право придбати акції за гроші
(якщо інше не передбачено статутом або дозволом керівних органів
акціонерного товариства).

Внесення у статутний фонд прав на використання результатів
інтелектуальної діяльності повинно оформлятися договором про переуступку
патенту або ліцензійним договором чи договором про передання “ноу-хау”.
Учасник договору – власник патенту або “ноу-хау” – самостійно визначає
межі поступки свого права. Але не можна погодитися з твердженням, що
зобов’язання укласти в майбутньому угоду про переуступку патенту,
ліцензійний договір або договір про передання “ноу-хау” повинно бути
передбачено в установчому договорі [5, c.18]. Питання, пов’язані із
здійсненням інвестицій у вигляді прав інтелектуальної власності, повинні
вирішуватись одночасно з укладенням інвестиційного договору (в даному
випадку – установчого договору) і враховувати як вимоги інвестиційного
законодавства, так і законодавства, яке регулює правовий режим
інтелектуальної власності.

В цьому контексті важливого значення набуває питання здійснення
кваліфікованої патентно-ліцензійної політики, яка недооцінюється
іноземними інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.
Група експертів ООН, дослідивши понад 20 інститутів у чотирьох країнах
СНД, назвала однією з актуальних проблем крадіжку інтелектуальної
власності [6, c.24-25]. Особливого значення питання
патентно-ліцензійного забезпечення набувають при здійсненні міжнародного
науково-технічного співробітництва та зовнішньоекономічних зв’язків [7,
c.19-22], інноваційної і підприємницької діяльності, в рамках яких
об’єкти інтелектуальної власності можуть бути основою науково-технічної,
правової і комерційної діяльності спільних підприємств, а також майновим
внеском організації – засновника в статутний фонд створюваних нею
підприємств і організацій. В цих випадках патентування і ліцензування
забезпечують правову основу для найвигіднішої комерційної реалізації
інтелектуальної власності [8, c.32]. Зазначене повністю стосується
інвестиційної діяльності. Винаходи та інші об’єкти інтелектуальної
власності, вкладені як іноземні інвестиції, підлягають правовій охороні
крім інвестиційного законодавства також законами, що регулюють
здійснення прав інтелектуальної власності.

Закон “Про режим іноземного інвестування”, перелічуючи права
інтелектуальної власності, не встановлює їх вичерпного переліку. Тому
іноземною інвестицією можуть бути будь-які об’єкти інтелектуальної
власності, які визнаються такими та охороняються законодавством України.
Звичайно, права на кожний з цих об’єктів мають різний зміст, строк дії,
що істотно впливає на їхнє практичне здійснення, проте всі вони можуть
здійснюватися у вигляді інвестицій.

Це питання необхідно розглядати і під іншим кутом зору. Як уже
зазначалося, права інтелектуальної власності можуть мати грошову оцінку.
Законодавство про іноземні інвестиції України прямо вимагає, щоб
вартість прав інтелектуальної власності була підтверджена згідно із
законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними
звичаями. Ця вимога поширюється на здійснення іноземних інвестицій у
будь-якій формі. Але права на інтелектуальну власність у вигляді
промислової власності в інших державах звичайно передаються двома
способами: за договором купівлі-продажу охоронного документа або
тимчасового надання права користування за ліцензійним договором. Як у
першому, так і у другому випадках власник права промислової власності
надає свої права іншій стороні за винагороду. Один з основних обов’язків
ліцензіата (покупця) полягає у виплаті винагороди. Комерційними
положеннями контракту визначаються вид, розмір і строки виплати
винагороди, а інколи – і рівень продажних цін на продукцією за
ліцензією. Використовуються дві основні форми винагороди: разова оплата
всієї вартості ліцензії (паушальний платіж) та поточні відрахування від
обсягу виробництва або продажу продукції у розмірі погоджених ставок
(роялті). Нерідко вони комбінуються з іншими формами оплати, зокрема,
гарантованою сплатою певних сум [9, c.509].

З другого боку, через специфіку результатів інтелектуальної діяльності,
їхня оцінка становить певні труднощі і у різних країнах здійснюється
неоднаково. Такі труднощі простежувались під час оцінки польських
інвестицій у вигляді інтелектуальної власності. Зокрема, за допомогою
дипломатичних служб Республіки Польща в Україні та посольства України в
Польщі довелося з’ясовувати чинний у названій країні державний порядок
оцінки інтелектуальної власності [10]. Крім того, оцінка здійснюється,
як правило, у національній валюті певної країни, яка не завжди
визнається Національним банком України за конвертовану, – адже
законодавство України про іноземні інвестиції вимагає, щоб вартість прав
інтелектуальної власності була виражена у конвертованій валюті. У
зв’язку з цим, мабуть, доцільніше вартість інтелектуальної власності
визначати за процедурами та законодавством держави, яка приймає іноземні
інвестиції, зокрема України.

Внесення інвестиції у вигляді прав інтелектуальної власності необхідно
відрізняти від імпорту товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної
власності. Їх можна визначити як предмети матеріального світу, в яких
знайшли об’єктивне вираження результати творчої діяльності або засоби
індивідуалізації учасників цивільного обороту, на які протягом певного
строку поширюється правова охорона за законодавством України та
міжнародними договорами [11, с.36]. Порядок ввезення таких товарів
регулюється Положенням про порядок реєстрації та переміщення через
митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної
власності затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28
квітня 2001 року [12]. Водночас інвестиція може здійснюватися у вигляді
майна, яке містить об’єкти права інтелектуальної власності. У цьому
випадку таке майно не є товаром в зовнішньоекономічному аспекті. Речі,
що вносяться як інвестиція і містять об’єкти інтелектуальності
власності, підлягають правовій охороні в Україні відповідно до
законодавства про інтелектуальну власність і міжнародних договорів. Крім
того в інвестиційному договорі необхідно передбачати порядок передачі
прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Упорядкування процедури здійснення іноземних інвестицій у вигляді прав
інтелектуальної власності сприятиме розвитку науково-технічного прогресу
і ставлення економічного потенціалу на основі передових технологій.

Література

Урядовий кур”єр. –2003. – 19 лютого.

Мусияка В. Духовное производство и интеллектуальная

собственность // Развитие национальной государственности союзной
республики на современном этапе. – К., 1990. – С.188.

Мироненко Н. Щодо питання про інтелектуальну власність // Проблеми
підготовки нового Цивільного кодексу України. – К., 1993. – С.61.

Підопригора О. Проблеми розвитку законодавства України про
інтелектуальну власність // Концепція розвитку законодавства України. –
К., 1996. – С.211.

Ем В., Козлова Н. Исполнение обязательств, возникающих из учредительного
договора // Хозяйство и право. – 1994. – №2. – С.18.

Bramdwayn S., Diamont S. Turning science into money in former Soviet
Republics. Law in transition. EBRP. – London, 1994. – P.24-25.

Красильников В., Леонов И., Матвеева Т. Патентно-лицензионное
обеспечение внешнеэкономической деятельности вузов // Патенты и
лицензии. – М., 1991. – №10. – С.19-22.

Матвеева Т. Патентная система и коммерческая реализация интеллектуальной
собственности // Вестник Санкт-Петербург, ун-та. – 1995. – Вып.4. –
С.32.

Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред.
Е.Васильева. – М.: Междунар. отношения, 1993. – С.509.

Пукальський Ю. Структура польських інвестицій змінюється на краще //
Галицькі контракти. – 1994. – №35.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020