Загальна характеристика суб\’єктів адміністративного права (реферат)

Загальна характеристика суб’єктів адміністративного права

Поняття і види суб’єктів адміністративного права

Норми кожної окремої галузі права поширюються на певне коло осіб, які,
підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб’єктами відповідної галузі
права. Суб’єкти адміністративного права — це учасники суспільних
відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні
(суб’єктивні) обов’язки, встановлені адміністративно-правовими нормами.
Оскільки в попередній главі підручника було розглянуто поняття суб’єктів
адміністративних правовідносин, важливо бачити різницю між цими
поняттями.

На відміну від суб’єкта адміністративних правовідносин суб’єкт
адміністративного права має лише потенційну здатність вступати у
правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути їх учасником.
Наприклад, громадянин України, що перебуває за її межами, може фактично
не брати участі в жодних адміністративно-правових відносинах, тобто не
бути їх суб’єктом, однак суб’єктом адміністративного права він є завжди,
оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили
комплексом прав і обов’язків

Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є
суб’єктом адміністративно-деліктних відносин.

Якщо суб’єкт адміністративних правовідносин — це фактичний носій
правових зв’язків, тобто він обов’язково в них бере реальну участь, то
суб’єкт адміністративного права є, так би мовити, претендентом на цю
участь. Але для того, щоб визнаватися таким претендентом, відповідна
особа повинна бути потенційно здатним носієм суб’єктивних прав і
обов’язків. Така потенційна здатність суб’єкта визначається як
адміністративна правосуб’єктність.

Адміністративне право наділяє правосуб’єктністю велике коло учасників
суспільних відносин, про що свідчить величезна кількість подібних
відносин у різних сферах реалізації публічної влади. Не випадково
перелік суб’єктів адміністративного права значно ширший, ніж у будь-якій
іншій галузі права.

Суб’єктами адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без
громадянства. Причому правове становище суб’єктів однієї категорії
неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб’єктність
громадян, то виявиться, що вона відрізняється залежно від статі, віку,
стану здоров’я (наприклад, не всі можуть призиватися на військову
службу, вступати до вищих навчальних закладів тощо). Серед іноземців
особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці (згідно
із Законом України «Про біженців»).

Суб’єктами адмінієтративно-правових відносин є органи держави,
насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх
апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється
правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також органи
місцевого самоврядування. Суб’єктами цих відносин треба визнати і
структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (наприклад, цех,
факультет, відділення в лікарні тощо).

Суб’єктами адміністративно-правових відносин є також різноманітні
господарські структури. Зокрема, на них, як і на всі інші організації,
нормами адміністративного права покладено обов’язок додержувати
пожежних, санітарних та інших загальнообов’язкових норм і правил
(витрата електричної енергії, сплата оренди і т. ін.).

Взагалі для адміністративного права характерна велика кількість
суб’єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими
характеристиками. Цим зумовлене й існування різних варіантів їх
класифікації. Так, суб’єктів адміністративного права можна поділити на:
державні організації та їх представники і недержавні організації та їх
представники; суб’єкти колективні та індивідуальні; фізичні, юридичні
особи і колективні суб’єкти без статусу юридичної особи тощо.

Найбільш поширене виділення таких основних видів суб’єктів
адміністративного права:

0 фізичні особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

0 юридичні особи — органи виконавчої влади, будь-які інші державні
органи, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян,
підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які
очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій);

0 колективні суб’єкти (утворення), які не мають ознак юридичної особи,
але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними
правами і обов’язками: структурні підрозділи державних і недержавних
органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські
утворення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання).

§ 2. Поняття адміністративної правосуб’єктності та
адміністративно-правового статусу

Згадуючи наведене у попередньому параграфі визначення адміністративної
правосуб’єктності як потенційної можливості особи бути носієм певних
суб’єктивних прав і обов’язків, слід окремо сказати, як треба розуміти
дані права й обов’язки.

Суб’єктивні права якоїсь особи — це надана і гарантована державою шляхом
закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки цієї
особи.

о знаками наявності в учасників адміністративних правовідносин
суб’єктивних прав є:

о можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інтересів;

о наявність адміністративної правосуб’єктності;

о можливість реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах;

о обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за
які є порушенням правових приписів.

Протилежністю суб’єктивних прав є суб’єктивні (точніше, юридичні)
обов’язки. Ці категорії нерозривно зв’язані й не можуть існувати одна
без одної, оскільки право однієї особи, як правило, не може бути
реалізоване поза виконанням обов’язку іншою особою.

Як суб’єктивні права, так і обов’язки, закріплені правовою нормою,
набувають юридичного характеру, а тому їх точніше називати «суб’єктивні
юридичні права і обов’язки». Але зважаючи на тавтологію в сполученні
«юридичні (тобто правові) права», загальнопоши-реним стало визначення
«суб’єктивні права і обов’язки». Хоча для характеристики суб’єктивних
обов’язків нерідко використовують дефініцію «юридичні обов’язки».

Суб’єктивні обов’язки — це покладена державою і закріплена в правових
нормах міра належної поведінки якоїсь особи. Причому їх реалізація
забезпечена можливістю застосування державного примусу.

У сфері адміністративно-правового регулювання суб’єктивні права і
обов’язки мають як спільні, так і відмінні ознаки.

?

th

E

0Об’єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в
адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і
друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну
правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних
гарантій. Відмінності полягають у тому, що права реалізуються в
інтересах їх власника, а обов’язки — в інтересах інших осіб; права — це
міра можливої (допустимої) поведінки, а обов’язки — міра належної
поведінки. Звертаючись до поняття адміністративної правосуб’єктності,
слід визначити його як здатність особи мати і реалізовувати
(здійснювати) безпосередньо або через свого представника надані їй
нормами права — суб’єктивні права і обов’язки. Зміст даного поняття має
два елементи:

1)  здатність мати суб’єктивні права і обов’язки — адміністративна
правоздатність;

2)   здатність реалізовувати надані права і обов’язки — адміністративна
дієздатність.

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування
адміністративна правосуб’єктність виявляється у нормативно закріпленій
за ними компетенції тобто у сукупності їх юридично-владних повноважень
(прав і обов’язків), що надаються їм для виконання відповідних завдань і
функцій.

Це стосується й інших юридичних осіб — підприємств, установ,
організацій, хоча щодо них термін «компетенція», зазвичай поширюється
тільки на органи управління (адміністрації) цих юридичних осіб. Що ж до
самих юридичних осіб, то використовується термін не «компетенція», а
«адміністративно-правовий статус».

Адміністративна правоздатність — це здатність суб’єкта мати права і
обов’язки, передбачені нормами адміністративного права. Адміністративна
правоздатність виникає з моменту появи суб’єкта. Якщо йдеться про
фізичну особу, то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну (в
деяких випадках іншу колективну) особу — з моменту державної реєстрації
підприємства, установи, організації (а колективних утворень — навіть ще
до моменту державної реєстрації). Припиняється правоздатність з моменту
зникнення суб’єкта, тобто ліквідації підприємства, закладу, організації,
а якщо йдеться про фізичну особу — з моменту смерті.

Адміністративна дієздатність — це здатність суб’єкта самостійно,
вольовими, усвідомлюваними діями (безпосередньо або через представника)
реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього
обов’язки у сфері адміністративно-правового регулювання.

Складовою адміністративної праводієздатності є адміністративна
деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення
адміністративно-правових норм юридичну (як правило, адміністративну)
відповідальність.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не визначає наявність
адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб,
хоча опосередковано така можливість допускається. Так, у ст. 25 Закону
України «Про насіння» від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й
фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва,
притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної
відповідальності згідно із законодавством України.

Формально не закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної
відповідальності, законодавець, однак, передбачає для них заходи
відповідальності, які за своєю правовою природою є адміністративними.
Наприклад, це накладення на об’єднання громадян таких стягнень, як
попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск
тощо1 (докладніше про адміністративну відповідальність юридичних осіб
див. гл. 26, § 1).

Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб
нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб —
відповідальність адміністративного характеру.

Оскільки наявність адміністративної правосуб’єктності певним чином
випереджає наявність у конкретної особи певних суб’єктивних прав і
обов’язків, то важливого значення для характеристики суб’єктів
адміністративного права набуває поняття адміністративно-правового
статусу. Це поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб’єктивних
прав і обов’язків, які закріплені за відповідним суб’єктом нормами
адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою
адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних
суб’єктивних прав і обов’язків, які реалізуються даною особою як в
адміністративних правовідносинах, так і поза ними.

Отже, підсумовуючи сказане щодо суб’єктів адміністративного права,
відзначимо два моменти. З одного боку, коли йдеться про потенційну
здатність суб’єкта адміністративного права мати певні права і виконувати
обов’язки, акцентується увага на його адміністративній
правосуб’єктності. З іншого боку, коли йдеться про наявні у того ж
суб’єкта права і обов’язки, то мається на увазі його
адміністративно-правовий статус.

Література

АВЕР’ЯНОВ В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997. — 48 с.
АВЕР’ЯНОВ В. Б., АНДРІЙКО О. Ф. Виконавча влада і державний контроль. —
К., 1999. — 48 с Административное право зарубежных стран: Учебник / Под
ред.

Н. Козырина, М. А. Штатиной. — М., 2003. — 464 с. Административное
право: Учебник / Под общ. ред. Г. В. Атаманчу-ка. — М., 2003. — 392 с.
Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова.
— Одеса, 2003. — 896 с. Адміністративне право України: Підручник для
юрид. вузів і фак. /

За ред. Ю. П. Битяка. — X., 2000. — 520 с. Адміністративна реформа для
людини (науково-практичний нарис) /

За заг. ред. І. Б. Коліушка. — К., 2001. — 72 с. Адміністративна
відповідальність в Україні: Навчальний посібник.

2-е видання / За заг. ред. А. Т. Комзюка. — X., 2001. — 112 с.
Адміністративна реформа — історія, очікування та перспективи /

Упорядник В. П. Тимощук. — К., 2002. — 100 с АЛЕКСЕЕВ С. С. Право:
азбука — теория — философия. Опыт комплексного исследования. — М., 1999.
— 712 с. • АНДРІЙКО О. Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади. —

К., 1999. — 45 с. Антологія української юридичної думки. Том 5:
Поліцейське та адміністративне право / Відп. ред. Ю. І. Римаренко,

Б. Авер’янов. — К., 2003. — 600 с

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *