Реферат на тему
Виконання вироку
План
1. Розв’язання окремих питань у стадії виконання вироку
2. Особливості процесуального порядку вирішення питань, пов’язаних з
виконанням вироку
Література 1. РОЗВ’ЯЗАННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ У СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
У стадії виконання вироку вимагають судового вирішення низка
процесуальних питань, які умовно можна розділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про
застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи,
засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання
за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від
покарання або пом’якшує покарання.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку:
про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які
мають дітей (ст. 407-1 КПК України); про застосування
умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини
покарання більш м’яким (ст. 407 КПК України); про зарахування в строк
покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі (ст. 406
КПК України); про звільнення від покарання за хворобою (ет.408 КПК
України); про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення
іспитового строку (ст. 408—1 КПК України) або про скасування такого
звільнення (ст.408-2, 408-3 КПК України); про заміни штрафу покаранням у
виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи
позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у
дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України); про застосування до
засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та
його припинення (ст. 411—1 КПК); про застосування до засудженого
покарання за наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК); про
тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про
переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи
тюрму (ст. 410-1 КПК); про різні сумніви і суперечки, які виникають при
виконаній вироку і пов’язані з його недоліками.
Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного
покарання: про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 414
КПК); про зарахування часу відбування виправних робіт без позбавлення
волі до загального трудового стажу (ст. 414-1 КПК).
Застосування умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК,
ст. 407 КПК).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 КК
України) може бути здійснене тільки судом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна
невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням відповідно до
статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею
районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за
спільним поданням органу, що відає виконанням, відбуванням покарання, і
спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх і умовно
звільнених з місць позбавлення волі з обов’язковим, залученням до праці.
Зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк з моменту
надходження їх до суду без витребування судової справи з участю
прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як
правило, засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1)не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин
невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний
тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,
якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за
умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний
злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за
умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі,
яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин
протягом невідбутої частини покарання.
У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини
покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтями 71 і 72 КК України.
Умовно-дострокове звільнення неповнолітнього від відбування покарання
(ст. 107 КК України).
За злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, до осіб, які
відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від
тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та
ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути
застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти
років, згідно зі ст. 107 КК України, після фактичного відбуття:
1)не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення
волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий
злочин;
2)не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі,
призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо
тяжкий злочин
3)не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі,
призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин,
Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини
покарання більш м’яким покаранням здійснюється судом за місцем
відбування покарання засудженим за поданням органу, який відає
виконанням покарання.
Згідно зі ст. 407 КПК України зазначені подання розглядаються судом у
десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування
судової справи з участю прокурора, представника органу, що виконує
покарання, і, як правило, засудженого.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
покаранням не застосовується.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст,
75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, включаючи обмеження
волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування
покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування
покарання з випробуванням.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд
відповідно до ст. 76 КК України може покласти на засудженого такі
обов’язки:
1)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу
кримшально-виконавчої системи;
3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;
4)періодично з’являтися для реєстрації в органи кримшально- виконавчої
системи;
5)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або за хворювання,
що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Звільнення засудженого від призначеного йому покарання з випробуванням
здійснюється відповідно до ст. 408-1 КПК України
Згідно зі ст. 78 КК України після закінчення іспитового строку
засуджений, який виконав покладеш на нього обов’язки та не вчинив нового
злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути
застосоване до неповнолітнього, як це випливає зі ст. 104 КК України,
лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк
установлюється тривалістю від одного до Двох років. У разі звільнення
неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може
покласти на окрему особу, за й згодою або на її прохання, обов’язок щодо
нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
жінок, _які мають дітей віком до семи років.
Згідно зі ст. 79 КК України у разі призначення покарання у вигляді
обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які
мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на
строк більше п’яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може
звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і
додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку,
на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку
з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки
засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування
покарання, призначеного вироком. Якщо засуджена вчинила в період
іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.
Звільнення від відбування покарання жінок які під час відбування
покарання стали вагітніти, та жінок, які мають дітей віком до трьох
років.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають
дітей віком до трьох років, відповідно до статті 83 Кримінального
кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем
відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає
відбуванням покарання, і спостережної комісії.
Згідно зі ст. 83 КПК України засуджених до обмеження волі або до
позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час
відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк
більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може
звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з
законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю,
пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Давністю виконання обвинувального вироку називається закінчення
встановлених законом строків, після сплину яких обвинувальний вирок не
виконується1.
Особа звільняється від відбування покарання згідно зі ст, 80 КК України,
якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано
в такі строки:
1)два роки — у разі засудження до покарання менш суворого,ніж обмеження
волі;
2)три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3)п’ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення
волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення
волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;
4)десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення
волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні
до позбавлення волі на строк не більше дсяти років за особливо тяжкий
злочин;
5)п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у вигляді
позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним
покаранням, призначеним за вироком суду.
???????очину.
Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного
позбавлення волі, вирішується судом..
Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та
безпеки людства, передбачені статтями 449 — 451, 454 КК України.
Щодо неповнолітніх ст. 106 КК України встановлюються такі строки
виконання обвинувального вироку:
1)два роки;
2)п’ять;
3)сім років;
4)десять років
Амністія — кримінально-правовий акт Верховної Ради України щодо певної
категорії осіб, змістом якого є звільнення їх від кримінального
покарання чи відповідальності, встановлення підстав і умов такого
звільнення.
Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або
частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання
або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.
Помилування — це індивідуально-правовий акт Президента України про
звільнення окремої особи від кримінальної відповідальності чи покарання.
Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально
визначеної особи чи декількох осіб. Акт помилування завжди
персоніфікований і поширюється тільки на окремих названих у ньому осіб.
Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного
судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі
на строк не менше двадцяти п’яти років.
Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових
заходів виховного характеру (стаття 105 КК України).
Про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на
тяжку хворобу (ст. 84 КК; ст. 408 КПК).
Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про
звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання, затверджений
Міністерством охорони здоров’я України 21 квітня 1992 року.
При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який
захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові
заходи медичного характеру відповідно до статей 92 — 95 Кримінального
кодексу України.
Питання про всілякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні
вироку і пов’язані з його недоліками.
У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише
ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення
становища засудженого.
Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст.411 КПК ^країни,
питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого;
звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і
недоліків вироків у частині Кваліфікації злочинів, призначення
покарання.
Питання про визначення виду кримінально-виконавчої установи особам,
засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому
ст.411 КПК України у випадках:
а)коли суд не визначив виду кримінально-виконавчої установи;
б)коли вирок щодо виду кримінально-виконавчої установи скасований у
касаційному порядку або в порядку нагляду в зв’язку з неправильним
визначенням виду колонії судом, і справа в цій частині повернута на
новий розгляд.
Суд не вправі розглядати в порядку, передбаченому ст.411 КПК України,
питання, що стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких
звужується або розширяється обсяг обвинувачення, зачіпається суть вироку
та погіршується становище засудженого.
Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 88-91 КК, ст. 414
КПК).
Такими, що зовсім не мають судимості, юридично і фактично визнаються
особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені
від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і
караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані,
визнаються такими, що не мають судимості.
Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили
обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Закон передбачає дві форми скасування судимості: погашення судимості і
зняття судимості за рішенням суду.
Погашення судимості відбувається згідно з правом — відповідно до
передбачених у законі юридичних фактів.
ст. 89 КК України особами, що не мають судимості, мають визнаватись
Зняття судимості відбувається за рішенням суду відповідно до
передбаченого законом порядку. Згідно зі ст, 91 КК України, якщо особа
після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі
зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє
виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків,
зазначених у статті 89 КК України. Зняття судимості допускається лише
після закінчення не менш як половини строку погашення судимості,
зазначеного в законі.
Згідно зі ст. 414 КПК України клопотання осіб, які відбули покаранім,
про погашення судимості і клопотання громадських організацій чи
трудового колективу про дострокове зняття судимості розглядаються суддею
районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо
яких порушені клопотання.
Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості,
повторне клопотання може бути порушено не раніш як через рік з дня
відмовлення.
Про зарахування часу відбування тжраених робіт без позбавлення волі до
загального трудового стажу (ч. 2 ст. 33, ч. 2 ст. 103 ВТК; ст. 414-1
КПК). Питання про включення до загального трудового стажу часу
відбування виправних робіт вирішується суддею районного (міського) суду
за місцем проживання особи, яка відбула покарання відповідно до ст.
414-1 КПК України.
2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ З
ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ
У порядку, передбаченому ст.411 КПК України, суд може вирішувати лише ті
питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища
засудженого. У такому порядку вирішуються питання, зазначені у статтях
405-414-1 КПК України.
Визначення підсудності. Всі питання, пов’язані з виконанням вироку,
відповідно до вимог закону вирішуються судом, що постановив вирок, а у
випадках, коли вирок виконується за межами району суду, який його
постановив,— районним (міським) судом за місцем виконання вироку.
Учасники процесу. Обов’язковим учасником судового розгляду є прокурор.
Як правило, в судовому засіданні має брати участь засуджений, а за його
клопотанням — і захисник.
Питання про звільнення від відбування покарання в зв’язку з хворобою та
інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікування до
засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення
обов’язково вирішуються судом за участю представника лікарської комісії,
що дала висновок про стан здоров’я засудженого.
Цивільний позивач і цивільний відповідач запрошуються в суд, якщо
питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову.
Нез’явлення цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.
Особливості процесу розгляду. Такі справи підлягають розгляду відповідно
до вказівок закону судом колегіально чи суддею одноособово у відкритому
судовому засіданні за участю прокурора.
Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, захисника
(якщо про це заявив клопотання засуджений), представника органу,
трудового колективу або особи, за поданням чи клопотанням яких
розглядається справа; цивільного позивача та цивільного відповідача,
якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову;
представника лікарської служби — у випадках давання нею висновку про
стан здоров’я засудженого; представників спостережної комісії або
комісії у справах неповнолітніх — при вирішенні питань, пов’язаних з
умовно-достроковим звільненням, зміною виду покарання та
виправно-трудової колонії,
Розгляд справи Починається доповіддю судці, який викладає зміст подання
чи клопотання, не висловлюючи при цьому своєї думки щодо його
розв’язання. Потім суд заслуховує пояснення осіб, що були запрошені і
з’явилися в судове засідання.
У судовому засіданні суд зобов’язаний дослідити докази, що підтверджують
наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань,
що виникли у процесі виконання вироку.
У судовому засіданні при розгляді питань, пов’язаних з виконанням вироку
засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263
КПК України, тобто правами, які надаються підсудному під час судового
розгляду його справ
Особам, які дають пояснення, дозволяється задавати питання сторонам
процесу. Суд не пов’язаний представленими доказами і Може вжити заходів
для одержання нових і перевірки представлених відповідно до правил
судового розгляду справи.
Після дослідження доказів суд, як правило, заслуховує думку та
пропозиції прокурора.
Рішення суду приймаються в нарадчій кімнаті з додержанням принципу
таємниці наради суддів.
Ухвали суду (постанови судці) повинні прийматись із додержанням
загальних правил, Вони мають традиційну структуру — вступну,
мотивувальну і резолютивну частини. В прийнятих судом рішеннях мають
бути докладно викладені підстави і мотиви прийнятого рішення, дано їх
обґрунтування та точне формулювання.
При розгляді справи складається протокол судового засідання.
Ухвала (постанова судді) та протокол судового засідання повинні
знаходитися у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом,
який постановив вирок, або в справі, яку суд завів за місцем виконання
вироку. В останньому разі копія ухвали (постанови судді) надсилається
суду, який постановив вирок.
На прийняті судом рішення особи, інтересів яких вони стосуються, може
подати апеляцію до апеляційного суду.
Список використаної літератури
Конституція України К.1996.
Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. – К 2. – С. 15.
Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.
Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. – №9 – С.11.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.
Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).
Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
