Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади державних і громадських організацій (реферат)

Реферат на тему:

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади державних і
громадських організацій

Відповідно до ст. 442 ЦК України шкода, заподіяна громадянинові
незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових
осіб при виконанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного
управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441
ЦК), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями
організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.
Як окремий випадок позадоговірної відповідальності ст. 442 передбачає
спеціальні підстави відповідальності, що відображають характер
протиправних дій і конкретизацію суб’єкта, що їх безпосередньо вчиняє.
Ними є: а) заподіяння шкоди незаконними діями в галузі адміністративного
управління; б) заподіяння шкоди діями службової особи.

Адміністративна діяльність як функція регіональних органів державного
управління здійснюється за допомогою владних односторонніх приписів —
адміністративних актів. Під адміністративним актом слід розуміти такі
владні дії органів управління, що здійснюються у процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності, виражають їх волю і спрямовані на
встановлення правил поведінки організацій, кооперативів, службових осіб
і громадян, які не перебувають у їх безпосередньому підпорядкуванні.
Власне, публічний характер акта—це те, що є істотним для дії у галузі
адміністративного управління.

Адміністративні акти — це не лише документи індивідуального характеру
(постанови, рішення, розпорядження та ін.). Юридичні наслідки здатні
викликати адміністративні акти, виражені у будь-якій формі (письмово,
усно, конклюдентними діями). Тому для відповідальності на підставі ст.
442 ЦК України не має значення, в якій об’єктивній формі відображається
державно-владний припис. Ним можуть бути як письмові акти
індивідуального характеру, так і усні розпорядження, а також
безпосередні дії при застосуванні примусових заходів (примусове
вилучення, застосування фізичної сили, зброї тощо).

Дії у сфері адміністративного управління (адміністративні акти) мають
право вчиняти не будь-які працівники державних органів і громадських
об’єднань, а лише ті з них, які є службовими особами. Відповідно до ст.
442 ЦК України це особи, які внаслідок свого службового становища
(займаної посади) або окремого доручення наділені у певній сфері
адміністративної діяльності владними повноваженнями щодо невизначеного
кола осіб, тобто осіб, що не перебувають у їх безпосередньому
підпорядкуванні; діяльність службових осіб має публічний характер. Дії
представника влади є обов’язковими для виконання, і в необхідних
випадках вони можуть бути забезпечені примусовими заходами. Будь-яка
службова особа має право давати обов’язкові розпорядження, проте ці
повноваження не виходять за межі даного відомства і поширюються лише на
підпорядкованих йому працівників.

Наступною підставою відповідальності згідно зі ст. 442 ЦК України є
незаконність дій при виконанні службових обов’язків. Службовими
вважаються такі дії, з яких складається адміністративний акт. Це дії,
вчинені службовою особою при виконанні покладених на неї
державно-владних функцій. Порушення порядку та умов здійснення цих
функцій становить незаконність дій службової особи. Прикладом здійснення
дій такого характеру може бути така справа. Громадянин К. їхав на своєму
«Запорожці» вулицею міста і був зупинений автоінспектором міського
відділу внутрішніх справ. Сівши в автомашину, автоінспектор наказав
громадянинові К. сприяти йому в затриманні порушника правил дорожнього
руху водія автомашини «31Л». Щоб наздогнати порушника, громадянин К.
повинен був підвищити швидкість. На повороті шосе з гальковим покриттям
він не впорався з керуванням, внаслідок чого автомашина вдарилася у
скелю, що нависла над дорогою. В результаті аварії автомашина дістала
значне пошкодження. Громадянин К. звернувся з позовом про стягнення з
міського відділу внутрішніх справ суми відшкодування, що становить
вартість ремонту автомашини. Справу не раз розглядали різні судові
інстанції, кожна з яких підтримувала рішення народного суду, за яким
громадянинові К. було відмовлено у позові з тих мотивів, що в місці
аварії допустима швидкість руху автомашин була у межах 30 км/год, а
позивач їхав набагато швидше, до чого інспектор його не зобов’язував.
Надалі всі ці рішення були опротестовані. У протесті було звернено увагу
на ті мотиви, що їх допустили судові інстанції. Одним із мотивів відмови
був той факт, що автомашина не виходила з володіння власника. Дійсно,
автомашина не вибула з володіння громадянина К. Однак держінспектор в
автомашині усвідомлював, що виконати його наказ — наздогнати автомашину
«ЗІЛ» на «Запорожці» громадянин К. міг, тільки застосувавши підвищену
швидкість руху. Отже, виконуючи розпорядження представника органів
влади, громадянин К. діяв в особливих умовах. Суд першої інстанції,
розглядаючи справу, не взяв до уваги цей факт і не дав йому належної
оцінки. У даному випадку необхідно було врахувати, що громадянин К. діяв
не за своєю волею, а виконував розпорядження інспектора. І ще одна
обставина, на яку було звернено увагу в протесті, — чи правомірним був
вибір автомашини інспектором, чи були такі обставини, що не терплять
відкладання, за яких мала бути використана власна автомашина громадянина
К. для затримання порушника правил дорожнього руху? З аналізу справи
випливає, що вибір «Запорожця» був неправомірним, ця автомашина не могла
наздогнати «ЗІЛ». Крім того, ніяких обставин, що вимагали негайної
затримки порушника правил, не було. Тому в протесті зазначалося, що
шкода, завдана з вини службової особи при виконанні нею службових
обов’язків у галузі адміністративного управління, підлягає відшкодуванню
організацією, з якою ця особа перебуває у службових відносинах. Таким
самим було і судове рішення наглядової інстанції.

?th виконкому ради народних депутатів та управління комунального
господарства, яке знесло будинок, про відшкодування шкоди, заподіяної
знесенням будинку і псуванням речей, а також будівельного матеріалу. При
розгляді справи суд встановив, що будівництво, проведене громадянином
Л., не є самовільним. Капітальний ремонт проведено з дозволу виконкому
відповідно до технічної документації, затвердженої відповідним органом.
Подібні дані містяться і у висновках судово-будівельної експертизи. На
підставі цих даних суд дійшов висновку, що громадянин Л. здійснив не
нове будівництво, а капітально-відновлювальний ремонт із заміною
матеріалу. У даному випадку не було споруджено будинку на новому місці
зі створенням самостійного особистого житла. Врахувавши це, суд
констатував, що громадянин Л. не проводив самовільного будівництва, а
отже рішення виконкому визнав необґрунтованим, стягнувши з нього
вартість знесеного будинку, а розмір шкоди, завданої псуванням речей і
будівельних матеріалів — з відділу комунального господарства. Необхідно
зазначити, що за ч. 2 ст. 105 ЦК України виконком міської районної ради
народних депутатів має право за наявності необхідних підстав винести
рішення про знесення будинку. В даному випадку для винесення рішення про
знесення будинку у виконкому не було ніяких підстав. Отже, своїм
рішенням виконком вийшов за межі наданих йому повноважень, чим вчинив
незаконні дії, що стали підставою для відповідальності виконкому за ст.
442 ЦК України.

Таким чином, незаконними визнаються дії службової особи, що порушують
порядок та умови здійснення нею державно-владних функцій або виходять за
межі наданих повноважень. Загальна заборона, передбачена в ст. 440 ЦК
України, поширюється на всіх суб’єктів відповідальності за ст. 442, але,
як і при відповідальності за ст. 441, вимога загальної заборони
включається до змісту позитивних обов’язків службових осіб. Тому
незаконність заподіяння шкоди не презюмується. Вона має бути визнана
уповноваженим на те органом — судовим чи адміністративним. Загальне
правило:

попереднє (до звернення з позовом до суду) оскарження і визнання
адміністративних актів незаконними не вимагається, коли цей акт виражено
в усній формі або за допомогою конклюдентних дій (розпорядження,
застосування зброї, фізичного примусу тощо). За такої ситуації
громадянин має право безпосередньо звернутися до суду з позовом до
установи, службова особи якої заподіяла шкоду. Суд, розглянувши справу,
дає правову оцінку діям службової особи, визнає їх незаконними, на
підставі ст. 442 ЦК України повинен задовольнити позов.

У тих випадках, коли шкода завдається неправильними юрисдикційними
актами органів адміністративного управління, тобто внаслідок
необґрунтованого застосування адміністративної відповідальності
(штрафів, конфіскацій, позбавлення прав тощо), оскарження здійснюється
за правилами статей 244-246 Цивільного процесуального кодексу України.
Цей же кодекс (ст. 2481-24814) передбачає право громадян на оскарження в
суді неправомірних дій службових осіб, коли громадянин незаконно
позбавлений можливості повністю або частково здійснити право, надане
йому за законом чи іншим нормативним актом, а також у випадку
незаконного покладення на громадянина будь-якого обов’язку. Такого роду
скарги суди розглядають у порядку не позовного, а провадження у справах,
які виникають із адміністративно-правових відносин. Якщо суд визнає
адміністративний акт незаконним, громадянин, якому таким актом заподіяно
шкоду, звертається з позовом до суду до організації про відшкодування
шкоди за правилами ст. 442 ЦК України. Постанова адміністративного
органу або суду про правову оцінку адміністративного акта має
преюдиціальне значення для суду, що розглядає позов. Додержання
передбаченого законом порядку є важливою юридичною гарантією захисту
порушеного права громадянина, недотримання його виключає можливість
оцінки адміністративного акта в іншому порядку.

Суб’єктом відповідальності за ст. 442 є організація, службова особа якої
незаконно заподіяла шкоду. Такими організаціями можуть бути не тільки
державні установи як виконавчо-розпорядчі органи держави, а й інші
установи, підприємства, громадські об’єднання, що можуть у деяких
випадках приймати акти в галузі адміністративного управління, хоч вони й
не мають державно-владних повноважень.

Відповідальність за шкоду, завдану організаціям незаконними діями у
галузі адміністративного управління, ст. 442 ЦК України пов’язує із
спеціальним порядком, під яким розуміє наявність спеціального закону,
який би передбачав таку відповідальність. У даний час у нас немає
загального закону про відповідальність за шкоду, завдану організаціям
незаконними діями в галузі адміністративного управління.
Відповідальність перед організаціями за ст. 442 настає лише у випадках,
коли спеціальний закон передбачає відповідальність. До таких законів
належить Закон України «Про споживчу кооперацію», який забороняє
державним і кооперативним органам (спілкам, об’єднанням кооперативів)
втручатися в господарську та іншу діяльність кооперативу. У разі видання
органом державного управління чи кооперативним органом акта, що порушує
права кооперативу, кооператив має право звернутися до суду або
арбітражного суду про визнання такого акта недійсним повністю або
частково. Збитки, заподіяні кооперативу внаслідок виконання
кооперативними органами своїх обов’язків щодо кооперативу, підлягають
відшкодуванню цими органами.

У цивілістичній літературі широко обґрунтовується точка зору, відповідно
до якої усі відносини з відшкодування шкоди, що виникли в сферах, які
регулюються різними галузями права, є цивільно-правовими1. Виходячи з
цього, до спеціального закону, якого вимагає ст. 442 ЦК України, слід
віднести Закон України «Про підприємства в Україні», який заборонив
державним, громадським і кооперативним органам втручатися у діяльність
підприємств. У разі видання державним або іншим органом акта, який не
відповідає його компетенції або вимогам закону, підприємство має
звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого
акта недійсним. Важливе значення для захисту прав підприємства мають
положення закону, відповідно до яких збитки, завдані внаслідок виконання
вказівок державних або інших органів чи службових осіб, які порушили
права підприємства, а також у результаті неналежного здійснення такими
органами або їх службовими особами передбачених законом обов’язків щодо
підприємств, підлягають відшкодуванню цими органами.

За відсутності спеціального закону, до якого відсилає ст. 442 ЦК
України, суд або арбітражний суд відмовляють у позові про відшкодування
шкоди, заподіяної організації в галузі адміністративного управління.

На відміну від чинної ст. 442 у проекті ЦК України передбачена норма про
відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями службових осіб
державних органів та органів місцевого самоврядування в галузі
адміністративного управління, яка має безперечні переваги над нормою ст.
442. Вони полягають у тому, що зазначена норма проекту однаковою мірою
поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб. Крім того, у ній
передбачено відповідальність державних органів і органів місцевого
самоврядування за завдану шкоду незалежно від вини службових осіб, а
також субсидіарне відшкодування за рахунок держави, Автономної
Республіки Крим і відповідної територіальної громади в разі нестачі
коштів у безпосередніх суб’єктів відповідальності. Зазначені нормативні
новели спрямовані на посилення захисту суб’єктивних прав фізичних і
юридичних осіб у випадку порушення їх актами влади.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *