Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу (реферат)

Реферат на тему:

Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

Належне виконання сторонами обов’язків, які випливають з договору про
перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення
зобов’язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей
договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація
політичної та економічної обстановки в ряді регіонів, розпад
господарських зв’язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни
негативно позначаються й на ритмі перевізного процесу, призводять до
крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх
споживачам та інших правопорушень. У зв’язку з цим важливу роль
покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення
договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов’язань є склад
цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а)
протиправну поведінку боржника;

б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв’язок між
протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови
необхідні, за загальним правилом, і для покладення майнової
відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами
зобов’язань з перевезення вантажів.

Головні обов’язки перевізника за договором про перевезення полягають у
тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та
доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов’язок виникає з
моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті
призначення. Порушення цього обов’язку призводить до відповідальності за
втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення
вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж,
якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому
водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів
після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому
змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його
до перевезення початковим транспортним підприємством (ст. 190 Статуту
внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж
вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його
вимогу: при міському і приміському перевезенні — протягом 10 днів з дня
прийняття вантажу, при міжміському перевезенні — 30 днів після
закінчення строку доставки (ст. 140 Статуту автомобільного транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у
меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним
транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів
під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує
перевізний засіб, тощо.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження —
механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності
вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням.
Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні
температурного режиму при перевезенні вантажів, які швидко псуються, у
неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦК України перевізник відповідає за втрату,
нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо
не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за
несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається).
Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести
свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг
відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається
перелік цих обставин, зокрема ними є:

вина відправника або одержувача;

особливі природні властивості вантажу;

недоліки тари чи упаковки, які не могли бути помічені за зовнішнім
виглядом під час приймання вантажу до перевезення, чи застосування тари,
що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартам, за
відсутності слідів пошкодження тари в дорозі;

здача до перевезення вантажу без зазначення у накладній його особливих
властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для
збереження вантажу при перевезенні;

здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену
норму.

Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов’язані з
мореплавством. Небезпеки і стихійні явища обумовили розширення кола
таких обставин. Це, зокрема:

непереборна сила;

небезпеки та випадковості на морі;

рятування людей, суден і вантажів;

пожежа, що виникла не з вини перевізника;

дії або розпорядження влади (затримання, арен тин тощо);

військові дії та народні заворушення;

страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи
(ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства). Отже, Кодекс торговельного
мореплавства розрізняє непереборну силу, небезпеки та випадковості на
морі. Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних
умов подія (ст. 78 ЦК), то небезпеками та випадковостями на морі в
практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх
непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу
визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного
перевізника.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли
доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу
покладається на одержувача чи відправника. Так, залізниця звільняється
від відповідальності, якщо:

вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами
відправника або на справному відкритому рухомому складі без
перевантаження в дорозі, зі справною захисною маркіровкою або справною
зв’язкою чи за наявності інших ознак, які свідчать про схоронність
вантажу;

нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин,
пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

вантаж перевозився в супроводі провідника, виділеного вантажопровідником
або вантажоодержувачем;

нестача не перевищує норм природної втрати.

У зазначених випадках на залізницю можна покласти відповідальність за
несхоронність вантажу, якщо пред’явник претензії доведе, що втрата,
нестача, псування чи пошкодження вантажу сталися з вини перевізника.
Отже, у цих випадках діє презумпція відсутності вини перевізника, що не
позбавляє пред’явника претензії доводити протилежне. Так, при
перевезенні вантажу в супроводі провідника всі заходи щодо забезпечення
схоронності вантажу, крім перевізника, повинен вживати й провідник, але
і в цьому разі пошкодження вантажу може статися внаслідок сильного
поштовху вагона локомотивом, тобто з вини перевізника, проте це слід
документально довести.

Випадки, коли вину перевізника в несхоронності вантажу повинен доводити
відправник або одержувач, не завжди однотипні, в них виявляється
специфіка окремих видів перевезення (статті 192 і 193 Статуту
внутрішнього водного транспорту; ст. 178 Кодексу торговельного
мореплавства; ст. 134 Статуту автомобільного транспорту). Не виключена
можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і
відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування
розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом
змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату,
нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій
або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у
судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським
правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про
звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки,
тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені
діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні,
розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні
помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на
загальних засадах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

l|p uz{ae}?‚TH†i‰¦?oooooooooooooooooooooooooo

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи
пошкодження вантажу визначені транспортними статутами (кодексами), а
щодо автомобільних перевезень також ст. 363 ЦК України. Зокрема,
автотранспортна організація відповідає: 1) у разі втрати або нестачі
вантажу і багажу — в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи
якого не вистачає; 2) у разі пошкодження вантажу або багажу — в розмірі
суми, на яку зменшилася його вартість; 3) у разі втрати вантажу або
багажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі
оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона
менша від його дійсної вартості.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе
відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він
не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право
відмовитися від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли
втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати
видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане
за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності
перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу й на інших видах
транспорту (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 93
Повітряного кодексу України; ст. 195 Статуту внутрішнього водного
транспорту).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної
вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення,
одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України «Про транспорт» підприємства
транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження
прийнятого для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди,
якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження
сталися не з їхньої вини.

Отже, обсяг відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування
або пошкодження вантажу тепер розширено, адже крім вартості втраченого,
зіпсованого вантажу та вартості нестачі, а також відповідної суми
перевізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки,
яких зазнав одержувач. Однак ця відповідальність залишається обмеженою,
бо неодержанні доходи в цих зобов’язаннях не відшкодовуються.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом
пов’язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та
випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді
треба навмисно вдаватись до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та
решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся).
Такі збитки можуть бути визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст. 277 Кодексу торговельного мореплавства загальною
аварією визнаються збитки, яких зазнають внаслідок надзвичайних витрат і
пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та
вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії
належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на
мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких
збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у статтях 279 і 280
Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном,
фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл
загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі,
коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла
з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої
особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права
на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу
торговельного мореплавства). Для цього спочатку встановлюють наявність
загальної аварії. Розрахунок Ті розподілу (диспаша) проводиться за
заявою заінтересованих осіб диспашерами, які володіють знаннями та
досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір.
Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма
заінтересованими особами пропорційно до часток їхньої участі у загальній
аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються
окремою аварією. До неї належать: збитки й втрати, що їх зазнало судно
або вантаж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни
цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який самозайнявся, чи
вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям
торговельного мореплавства, та інші (статті 294 і 295 Кодексу
торговельного мореплавства). Збитки не підлягають розподілові між
судном, фрахтом та вантажем. Їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або
той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо
не доведе, що воно сталося не з його вини (ч. 2 ст. 364 ЦК).
Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу),
розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення.
Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10
до 30 відсотків, внутрішньоводному — від 10 до 50 відсотків, повітряному
— від 5 до 50 відсотків плати за перевезення (ст. 188 Статуту
внутрішнього водного транспорту; ст. 94 Повітряного кодексу). За
прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях
автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12
відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як
60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транспорту).

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні
відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з
вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів
за прострочення пред’являється до перевізника, який здає вантаж
одержувачеві у пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи
загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен
відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші
збитки, що виникли в одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу,
за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст.
980 проекту ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник
зобов’язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням
строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами
(кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова
відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання
обов’язків, які передують чи необхідні для укладення договору
перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес.
Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу
або за пред’явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує
особливих запобіжних заходів, з відправника стягуються штраф та
заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Статуту внутрішнього водного
транспорту).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф:
на залізничному транспорті — у розмірі п’ятикратної, на річковому —
трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також
відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження
рухомого складу, перевантаження вантажу на Інший засіб (статті 203 і 204
Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед
перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він
може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які
сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника по даному
перевезенню (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *