.

Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій Британії та інших країнах прецедентної системи права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
205 1790
Скачать документ

Реферат на тему:

Відновне судочинство як альтернатива кримінальному:огляд його у великій
Британії та інших країнах прецедентної системи права

Новою і актуальною у багатьох країнах світу сьогодні є теорія
“Відновного судочинства” (далі ВС) (вживають також терміни
відновлювальне, поновлююче, однак запропонований в цій роботі варіант
видається лаконічнішим і максимально передає зміст поняття).

Відновне судочинство, яке переважно відбувається у формі зустрічей і
конференцій, на відміну від традиційного кримінального судочинства,
слугує не протиставленій сторони одна одній (що передбачає принцип
змагальності сторін), а примиренню; закликає не до покарання як відплати
за злочин, а до усвідомлення злочинцем своєї провини, щирого вибачення
та відшкодування завданої злочином шкоди. Вважають, що відновне
судочинство краще задовільняє жертву та її потреби, обіцяє компенсувати
матеріальну та моральну шкоди, відновити почуття безпеки, зруйновані
відносини, гідність та самоповагу (8, c. 101; 9, с. 43]. Головними
принципами відновного судочинства є визнання своєї вини злочинцем та
добровільна участь у зустрічах і конференціях обох “сторін”: жертви і
злочинця.

У цій статті спробуємо дати визначення поняття відновного судочинства,
коротко аналізувати його процесуальні форми, наголосивши на деяких
спірних питаннях, причини і аргументи актуальності та новизни відновного
судочинства у деяких країнах світу, зробити висновки і відшукати теми
для подальших досліджень, а також можливу його цінність для розвитку
кримінально-процесуальної науки в Україні.

Поняття “Відновного судочинства” як більш-менш сформованої теорії
виникло в кінці 70-х – на початку 80-х років 20-го століття, хоча своїм
корінням ця теорія завдячує досягненням людської думки ще в Стародавній
Греції та Римі, германських народів та індійських хінді, а також
традиціям Буддизму та Конфуціанства. Пік популярності відновного
судочинства збігся в часі з виникненням і розвитком кримінологічних ідей
про необхідність звернення до потреб потерпілих від злочину; ідей про
те, що злочин за своєю суттю є конфліктом особистісним між злочинцем і
жертвою; що реагуючи на злочин, ми насамперед повинні поставити злочинця
у відомість про заподіяну ним шкоду, змусити його усвідомити і взяти на
себе відповідальність за виправлення шкоди жертві (3, с. 27(.

Великою мірою теорія відновного судочинства отримала свій розвиток через
практику конференцій по виправленню злочинців, кругів по засудженню
злочинця, зустрічей жертви із злочинцем за посередництвом спеціалістів
проведення таких засідань тощо. Як результат цього, в теорії немає
єдиного визначення щодо відповідного судочинства. Тоні Маршал пропонує
таке визначення відновного судочинства: “це процес, в якому небайдужі до
злочину особи (жертва та її сім’я, злочинець та його сім’я, члени
громади, що постраждала від злочину) за допомогою колективних зустрічей
вирішують як вчинити з наслідками злочину та роблять висновки на
майбутнє”.

Крізь визначення відновного судочинства, запропонованого ООН, чітко
проглядається те, що саме конференції (про них йтиметься нижче) є
ключовим елементом ВС: “це процес, у якому жертва, злочинець та/або інші
особи чи члени громади, що потерпіла від злочину, активно беруть участь
у розв’язанні конфлікту, що виник в результаті вчинення злочину” (12(.

Ключовими цінностями відновного судочинства його захисники вважають
шанобливий і ввічливий діалог, вибачення та пробачення, відповідальність
за власні дії, зрештою й те, що відновне судочинство намагається
виправити, а не завдати болю та виправити і загладити завдану шкоду, а
не нанести її злочинцю. Отже, маючи на увазі відновне судочинство, ми
розуміємо “загоєння” жертви, виправлення злочинця та загладжування шкоди
громаді (1, с. 11(.

Сферою застосування відновного судочинства є переважно нетяжкі злочини,
злочини, вчинені неповнолітніми, злочини проти особи (нанесення легких
або середньої тяжкості тілесних ушкоджень), проти власності (крадіжки,
грабежі), також рідше – проти статевої свободи особи. Останнім часом
спостережено певне розширення сфери застосування ВС, зокрема, щодо
злочинів, вчинених повнолітніми злочинцями, насильницьких злочинів та,
деякою мірою, господарських злочинів (2, с. 29(.

Загалом виділяють чотири процесуальні форми відновного судочинства.

Один з найпоширеніших типів комунікації жертви та злочинця є
посередництво “жертва-злочинець” (Victim-Offender Mediation (англ.)),
який надає змогу жертві зустріти злочинця в безпечному та чітко
структурованому процесі, обговорити всі наслідки злочину для жертви та
укласти угоду про відшкодування матеріальної та компенсацію моральної
шкоди жертві (1, с. 2(. З допомогою спеціалістів-посередників жертва
може висловити злочинцю, який фізичний, моральний та матеріальний вплив
мав злочин на неї; отримати відповіді на наболілі питання щодо злочину і
злочинця; взяти безпосередню участь у розробці плану реституції,
відповідно злочинець покриватиме матеріальний борг перед жертвою.

Посередництва “жертва-злочинець” найбільше поширені в країнах Північної
Америки, Великобританії та Європи. Сьогодні в США та Канаді працює
близько 320 програм за цим типом посередництва, у Європі загалом їх
налічують більше семисот. Так, у США, на приклад, близько тисячі справ
передаються судами у відання декількох програм щорічно (1, с. 4(. І хоча
велика частина справ пов’язана з менш серйозними злочинами проти
власності, що вчиняються неповнолітніми, посередництва застосовуються з
кожним роком частіше до справ про тяжкі та насильницькі злочини,
вчинювані як неповнолітніми, так і дорослими.

Сімейні конференції (Family Group Conferencing (англ.)) – ще одна форма
відновного судочинства – спираються на більш як столітні традиції Маорі
(корінна нація Нової Зеландії) вжиття санкцій та вирішення конфліктів.
Сімейні конференції в своїй сучасній формі закріплені в національному
законодавстві Нової Зеландії у 1989 р., а також широко застосовуються на
Півдні Австралії та деяких штатах США і Канади. Для проведення сімейної
конференції посередник – спеціаліст щодо вирішення спорів – запрошує
жертву та, за, її бажанням, близькі їй особи (члени сім’ї, родичі тощо),
які можуть надати психологічну підтримку, з одного боку, та злочинець та
близькі йому особи, з іншого. Під час конференції обговорюється шкода,
заподіяна жертві та кожному з учасники процесу на його/її стороні,
спільно всі учасниками вирішують як заподіяна шкода може бути
компенсована (1, c. 4(.

Однією з цінностей конференцій і засідань у відновному судочинстві є
власне безпосередній контакт та участь жертви у процесі. Згідно з
проведеними дослідженнями , головними потребами жертви злочину є: менш
офіційний процес, розкриття інформації про процес та його результат
ввічливе і шанобливе трактування, покриття матеріальної шкоди,
компенсація моральної шкоди та вибачення, між ними також ширша участь у
розгляді і вирішенні справи (6, с. 8(. Саме участь жертв у конференціях
дають змогу такі проблеми суттєво вирішити. Більше того, суспільні
відносини, які завжди найбільше страждають від злочину, найефективніше
відновлюються під час конференцій і засідань, на яких присутні
протилежні сторони злочину.

Ще одним типом конференцій є кругове засудження (Circle Sentencing
(англ.)), яке також слугує частиною сучасної тенденції ВС і передбачає
спільну участь жертв та злочинців. Найширше цю процесуальну форму
відновного судочинства застосовують у декотрих штатах США і Канади. Суть
конференцій полягає до запрошені злочинця та його групи підтримки,
жертви та її групи підтримки, вихователя, основних членів групи по
засудженню, добровольців від громади, представників соціальних служб та
судових/правоохоронних органів. На початковому етапів колі запрошених
осіб обговорюють подію злочину, який вплив вона мала на жертву та
громаду, подальшим етапом є підготовка розпорядження про призначення
покарання. До покарання відносять і скерування на консультацію або
відробіток на громадських роботах. Після того, як вирок вже винесений
основне коло осіб продовжує зустрічі з злочинцем для обговорення і
контролю досягнутого прогресу, допомагаючи таким чином злочинцеві у його
виправленні. Якщо він/вона не в змозі виконати всі умови засудження, до
нього застосовують покарання в загальному порядку кримінального
судочинства (5(.

. 2 *

?E???????¤?$??????алом. Очевидно, що такі приклади при належному
науковому аналізі слугують відправною точкою у розробленні і
впровадженні певних форм відновного судочинства в Україні.

Важливою передумовою організації конференцій в рамках відновного
судочинства цілковите визнання підозрюваним своєї вини. У цьому
контексті відновне судочинство часто критикують, що, мовляв, фокусуючись
на кримінальній шкоді, воно ігнорує вину обвинуваченого як інститут
кримінального права, і яку традиційно вважають основою кримінальної
відповідальності а, отже, покарання (7, с. 81(. Крім цього, в ширшому
аспекті пригадується велика кількість злочинів без потерпілих (такі як
злочини, пов’язані з обігом наркотиків), а також переважна більшість
злочинів, через якиі злочинці затримані не були. У таких випадках
згадані конференції видаються недоцільними і повинні замінюватися
кардинально іншим типом зустрічей, більше зорієнтованих на моральну та
матеріальну підтримку жертви та близьких їй осіб. В цьому аспекті
помічними можуть бути громадські організації, що допомагають і надають
підтримку жертвам злочинів.

Ради по виправленню (Reparative Board (англ.)) є одними із моделей
відновного судочинства, хоча за своїм поширенням досить локалізовані
(Штат Вермонт, США). Типова рада по виправленню охоплює невелику групу
громадян, які пройшли інтенсивну підготовку до виконання своїх функцій
та проводять особисті з правом доступу громадськості зустрічі зі
злочинцями, яких на таку зустріч було скеровано за розпорядженням суду.
Ради розробляють угоди про покарання (покарання містять виконання
громадських робіт, компенсацію шкоди, проходження необхідних курсів або
консультацій), здійснюють подальший моніторинг та подають рапорт про
виконання угоди в суд.

Покарання за злочин довший час сприймалося і в значною мірою
сприймається сьогодні як тривіальна реакція на вчинений злочин. Проте
таке беззаперечне трактування теорії про необхідність покарання як
відплати за усі без винятку злочини показало, що не завжди ефективно
досягаються цілі кримінального судочинства, зокрема: покриття шкоди
жертві, компенсація їй нанесених моральних і психологічних травм,
відшкодування шкоди державі, попередження вчинення подальших злочинів.
Відновне судочинство пропонує ефективніші способи досягнення зазначених
цілей в кримінальному судочинстві. Наведемо цифри. На підставі
досліджень у США по декількох програмах, 94 % – жертв проведені
конференції допомогли, а 98 % – дали змогу висловити свої почуття без
повторної віктимізації, 96 % опитаних жертв визнали, що конференції
відбувалися справедливо та 93 % – що злочинець зазнав справедливої
адекватної відповіді на вчинений ним злочин [2, с. 49]. Дані
Міністерства Юстиції Австралії засвідчили більш як 90-відсоткове
задоволення жертв від проведених конференцій. У Великій Британії і
Канаді згідно з оприлюднених даними 1998 р 62 і 78 % жертв заявили про
своє задоволення процедурною стороною конференцій. Щодо результатів
проведених конференцій (компенсація матеріальної шкоди/реституція
відповідно до укладених угод та загладження моральних травм), то 84 % і
89 % жертв були задоволеними у Британії та Канаді відповідно. Потерпілі,
натомість, відчували менше страху і отримували більше емоційної
сатисфакції в результаті проведених конференцій в межах програм
відновного судочинства [2, с. 50-51].

В контексті теорії “реінтегративного сорому” (Reintegrative Shaming
Theory (англ.)), якого, як стверджують прихильники відновного
судочинства, зазнає злочинець під час участі у конференціях і тим самим
реінтегрується в суспільство, є вагомі підстави вважати, що повторна
злочинність/рецидив знизиться. Зокрема, уже на початку і в середині 90-х
дані, зібрані низкою кримінологів (Дейн, Паддок, Амбрейт, Коутс)
свідчать щонайменше про 10 % різницю у рівні рецидиву між злочинцями,
які пройшли конференції, та злочинцями, які не були залучені до програм
відновного судочинства. Цікаво, що вже у 2000 році рецидив після
проведених конференцій різко знизився і є втричі меншим, ніж “судовий
рецидив” (4, с. 37(.

Зрештою, най промовистішим аргументом на користь відновного судочинства
видається запровадження всіма країнами прецедентної системи права та
деякими країнами Європи (такі як Німеччина, Франція, Швеція, Бельгія)
програм, спрямованих на втілення концепцій відновного судочинства у
життя через проведення згаданих конференцій і зустрічей. Така робота
відбувається як на рівні Міністерств юстиції та Міністерств внутрішніх
справ цих країн, так і на рівні законодавства. На приклад, у Великій
Британії 2003 р. було прийнято Закон “Про кримінальне судочинство” (10(,
який запровадив що відрізняється від попередніх тип покарання – умовне
попередження (Conditional Cautioning (англ.)). Суть його полягає у
накладенні попередження замість порушення кримінальної справи, але лише
за виконання умов, спрямованих на реабілітацію злочинця та відшкодування
жертві нанесеної шкоди. Якщо умови виконані не будуть, представник
правоохоронних органів має право порушити кримінальну справу в
загальному порядку. На сьогодні Міністерство внутрішніх справ Британії
розробило проектні принципи ефективного здійснення відновного
судочинства (11, с. 34(.

Як свідчить практика, ув’язнення як яскравий приклад “відплатного”
покарання не завжди має бажаний позитивний вплив на злочинця і його
виправлення. Крім того, що повністю ігнорує потреби жертви у компенсації
і підтримці. У Великобританії побутує вислів: “Тюрма це дорогий спосіб,
щоб виховати з поганих людей ще гірших”, і значною мірою це стосується
України. На сьогоднішньому етапі розвитку науки кримінального права і
процесу та в аспекті підвищення ролі приватного інтересу в кримінальному
процесі такий підхід – застосування відновлювального судочинства як
противаги кримінальному судочинству – до розв’язання суспільного
конфлікту (злочину) видається досить актуальним. Низка питань відносно
нової теорії відновного судочинства залишаються мало дослідженими, а
саме: “наслідки далеко” можна зайти, використовуючи ВС, тобто де
проводити межу між кримінальним та відновним судочинством; який правовий
статус матимуть обвинувачений та жертва на конференціях ВС; відкритими
залишаються дискусії щодо заперечення інституту вини обвинуваченого в
кримінальному праві (про що вже йшлося); недостатня кількість гарантій
для обвинуваченого від процесуальних порушень та інші питання, вирішення
яких дало б змогу вдосконалити інститут відновного судочинства та
допомогло втілити його позитивні сторони у життя.

Література

Gordon Bazemore and Mark Umbreit (Feb. 2001) A Comparison Of Four
Restorative Conferencing Models. Juvenile Justice Bulletin. U.S.
Department of Justice // Ґордон Бейзмор, Марк Амбрейт: Порівняння
чотирьох моделей конференцій відновного судочинства. Бюлетень:
Злочинність неповнолітніх, Лютий 2001. Міністерство Юстиції США.

John Braithwaite (2002), Restorative Justice and Responsive Regulation,
Oxford University Press // Джон Брейтвейт: Відновне судочинство і
відповідне регулювання. Оксфорд юніверсіті прес, 2002.

Gerry Johnstone (2002), Restorative justice: Ideas, Values, Debates,
Willan Publishing //Джеррі Джоунстоун: Відновне судочинство: ідеї,
цінності, дебати. Вільям Паблішін: 2002.

Nugent cited in Braithwaite: Restorative Justice and Responsive
Regulation. 2002. Oxford: Oxford University Press // Наджент.
Процитовано в Брейтвейт: Відновне судочинство та його регулювання.
Оксфорд 2002: Оксфорд Юніверсіті Прес.

Kay Pranis (2001) Circle Sentencing, (visited March 2004)
(http://www.acfnewsource.org/cgi-bin/printer.cgi?208( // Кей Праніс:
Кругове засудження. 2001. (відвідано: березень 2004),
(http://www.acfnewsource.org/cgi-bin/printer.cgi?208(.

Heather Strang (2002) Repair or Revenge. Victims and Restorative
Justice. Clarendon Press. Oxford // Стренґ Хедер, Примирення чи помста.
Жертви і відновне судочинство. Кларендон Прес, Оксфорд. 2002.

Lucia Zedner (2004) Criminal Justice. Oxford: Oxford University Press //
Люсія Зеднер, Кримінальне судочинство. Оксфорд: 2004. Оксфорд Юніверсіті
Прес.

Carolyne Hoyle and Richard Young. New Visions of Crime Victims. Hart
Publishing, Oxford University. 2002// Керолайн Гойл і Річард Янг. Нові
спостереження щодо жертв злочинів. Гарт Паблішін. Оксфордський
університет. 2002.

Маляренко В., Войтюк І. Відновлювальне правосуддя: можливості
запровадження в Україні. – Бюлетень міністерства юстиції України № 8
(34), 2004.

Criminal Justice Act 2003, Chapter 44, Sections 22-27. Royal Assent 20
November 2003 // Закон «Про кримінальне судочинство» 2003 року, глава
44, секції 22-27. Законодавча згода 20 листопада 2003.

Restorative justice: the Government’s strategy. A consultation document
on the Government’s strategy on restorative justice. 22-d July 2003 //
Відновне судочинство: Стратегія Уряду. Консультаційний документ про
стратегію уряду щодо відновного судочинства. 22.07.2003.

United Nations, Draft Declaration on Basic Principles on the Use of
Restorative Justice Programmes in the Criminal Matters (New York: UN,
1999). // Організація об’єднаних націй: Проект декларації основних
принципів використання програм відновного судочинства в кримінальних
справах. Нью Йорк, ООН, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020