Види слідів рук (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Види слідів рук

У результаті взаємодії злочинця з об’єктами матеріального середовища
місця події залишаються різноманітні сліди, найчастіше це сліди рук.
Виявлення, фіксація та вилучення слідів рук з метою їх використання для
розшуку злочинців та розслідування злочинів — важливе завдання
спеціаліста-криміналіста під час огляду місця події і проведенні
експертиз. Криміналістичне значення слідів рук полягає в тому, що за їх
допомогою можна з’ясувати різні обставини справи за розмірами сліду
папілярного узору, шириною папілярних ліній та відстанню між ними
встановлюють стать та вік особи, за взаємним розміщенням слідів на
слідосприймаючій поверхні визначають механізм їх утворення, руку та
палець, якими вони були утворені.

Але основне значення слідів рук у тому, що вони широко використовуються
для криміналістичної ідентифікації. Властивості папілярних узорів —
індивідуальність, сталість та відновлюваність — роблять їх найбільш
цінними об’єктами криміналістичної ідентифікації. Як ідентифікуючі
об’єкти найчастіше виступають сліди пальців рук, однак ідентифікувати
особу можна також за слідами долонь рук та слідами ступнів.

Сліди рук на місці пригоди залишаються набагато частіше, ніж інші сліди.
Вони можуть бути виявленими на різноманітних поверхнях предметів, яких
торкався злочинець. Найчастіше це відчинені або зламані злочинцем вікна,
двері, віконні чи дверні ручки, обв’язки, рами, скло, підвіконня, меблі
тощо. Сліди рук можуть залишатися і на тих предметах, які злочинець
переміщав. Якщо злочинець вмикав або вимикав електричне освітлення,
сліди його рук можна виявити на електричних лампочках, вимикачах. Під
час огляду автомобіля сліди рук знаходять на кермі, дверцятах, їх склі
та ручках, вітровому склі, на інших предметах та деталях.

У практиці роботи правоохоронних органів сліди папілярних узорів
трапляються на різноманітних предметах, прийоми знаходження, фіксації та
дослідження яких визначаються багатьма чинниками: структурою та кольором
поверхні об’єктів, кількістю та якістю речовини, яка утворює сліди,
розподіленням її на поверхні шкіри та особливостями слідоутворення.

Для того, щоб оволодіти прийомами та засобами виявлення, фіксації та
дослідження слідів, потрібно розуміти не тільки юридичну суть явищ, в
результаті яких виникають сліди, але й їх природничонаукову основу.

У формуванні сліду беруть участь щонайменше два об’єкти: слідоутворюючий
та сприймаючий, а найчастіше три — слідоутворюючий, сприймаючий та
речовина сліду. Поняття слідоутворюючого та слідосприймаючого об’єкта
завжди конкретне по відношенню до визначеного сліду. Механіка формування
сліду така, що обидва взаємодіючі об’єкти теоретично і нерідко практично
отримують зміни (сліди). При цьому із-за різних фізичних та інших
властивостей дія одного об’єкту на інший буває більш значною та
помітною.

Об’єкти слідоутворення необхідно підрозділяти на утворюючі та сприймаючі
не за механізмом слідоутворення, простіше та точніше їх визначати щодо
кожного сліду. При цьому завжди і без особливих труднощів можна
встановити об’єкт, на якому розташований даний слід, і виділити таким
чином об’єкт, який утворив слід. Крім того, у відношенні цілої групи
слідів є наперед визначені утворюючі об’єкти, які практично носіями
слідів не бувають. Передусім це стосується папілярних узорів на руках і
ногах, які завжди є об’єктами, які утворюють сліди.

Поділ слідів на створюючи та сприймаючі визначається співвідношенням їх
фізичних та інших властивостей, які виявляються в даних конкретних
умовах слідоутворення. Так, для формування об’ємних слідів твердість
сприймаючого об’єкта не повинна перевищувати твердості утворюючого,
тільки в цьому випадку виступаючі частини утворюючого об’єкта, можуть
піддати деформації сприймаючий.

Поняття речовини сліду повинно бути відокремлене від поняття речовини
сприймаючого об’єкта. Речовина сліду може бути твердою або рідкою і
складатися з різних за величиною часток. Вивчення властивостей речовини
сліду має велике трасологічне значення: вона визначає адекватність та
можливість відображення ознак у слідах. Речовина сліду може складатися з
речовини самого слідоутворюючого об’єкта, суміші цих речовин або
речовини, яка випадково потрапила на поверхню одного з об’єктів, які
беруть участь у процесі слідоутворення. В останньому випадку речовина за
походженням може і не бути зв’язаною з розслідуваним злочином.

Вивчаючи механізм формування слідів папілярних узорів, не можна
розглядати один об’єкт (сприймаючий) як активний, визначальний, а інші
(сприймаючий та речовину сліду) як пасивні, нейтральні. На особливості
сліду впливають властивості всіх об’єктів. Так, особливості сліду пальця
руки залежать не тільки від висоти, форми та пружності папілярних ліній
шкіри, але й від властивостей сприймаючого об’єкта: властивості
сприймати речовину сліду, забарвлювати слід (при слідах —
відшаруваннях), придавати йому об’ємну форму (при вдавлених слідах).
Сприймаючий об’єкт та речовина сліду визначають не тільки можливість
слідоутворення, але й характер передачі ознак (крупність пилу впливає на
чіткість видимих у сліді деталей будови папілярного узору), можливість
їх спотворення, колір сліду тощо.

Слід формується в результаті взаємодії властивостей утворюючого та
сприймаючого об’єктів, і ґрунтовно залежить від умов слідового контакту.
Наприклад, форма та розміри сліду пальця руки багато в чому залежать від
твердості та структури сприймаючого об’єкту — віконної замазки. Іноді
слід відображає ознаки, які не відповідають властивостям об’єктів, що
беруть участь у слідоутворенні. Джерело таких ознак необхідно шукати у
явищах, які супроводжують слідоутворення (наприклад, термічна дія під
час утворення слідів рук на льоду).

Для формування слідів необхідно, щоб подія пригоди привела у взаємодію
утворюючий та сприймаючий об’єкти, тобто щоб був обумовлений слідовий
контакт. Чітке відображення ознак можливе при безпосередньому доторканні
об’єктів. Ділянки об’єктів, які доторкаються, називають контактуючими.
Дія одного об’єкту на інший ґрунтується на тому, що слідоутворюючий
об’єкт вносить зміни у сприймаючий або захищає ділянку поверхні
сприймаючого об’єкта від змін, при цьому інший слідоутворюючий об’єкт
змінює поверхню навколо захищеної ділянки. Такий спосіб формування
слідів називають периферійним на відміну від першого способу —
локального, при якому зміни локалізуються на ділянці контактування.
Сліди перифірійної дії рідко зустрічаються на місцях злочинів і ще рідше
бувають об’єктами дактилоскопічної експертизи. Прикладом такого сліду
може бути висипання матеріалу, яким заповнені стінки сейфа, на руку, в
результаті чого на об’єкті утворюється контур долоні.

Для утворення слідів периферійної дії не обов’язковий безпосередній
контакт об’єктів, які беруть участь у слідоутворенні, але відсутність
такого контакту завжди негативно відбивається на чіткості слідів.

При слідовому контакті об’єкти піддаються фізичній, хімічній або
біологічній дії. Фізична дія носить механічний або тепловий характер:
сліди утворюються в результаті відмінностей механічних властивостей чи
температури взаємодіючих об’єктів. Механічна та теплова дія нерідко
суміщаються. Так, свічка, яка затиснута в руці, одночасно піддається
термічній і механічній дії — вона розм’якшується і деформується. При
цьому термічна дія створює умови для деформації в результаті механічної
дії. Суто термічна дія може викликати лише сліди горіння або плавлення
сприймаючого об’єкта, які, як правило, мають вкрай мале ідентифікаційне
значення.

Відображення в результаті хімічної дії рідко зустрічається на практиці,
оскільки хімічно активні речовини, як правило, ізолюють від інших
об’єктів, вони відносно рідко стають знаряддям злочину чи об’єктом
злочинних посягань. Слідами хімічної дії є, наприклад, корозія металу в
результаті відкладання потожирової речовини папілярних узорів рук.

Слідом біологічної дії є зміна кольору тканини в результаті гниття
кров’яного сліду папілярного узору або дія мікроорганізмів у потожировій
речовині, яка може змінити колір поверхні чи знищити блиск металу в
місці контакту.

Зазначимо, що механізм утворення слідів біологічної дії насправді носить
хімічний характер, але причини процесів, що відбуваються при цьому —
чисто біологічні (проф. М. В. Салтевський).

Сліди, утворені в результаті хімічної, біологічної або чисто термічної
дії дуже рідко зустрічаються в практиці, і можливості їх дослідження
вкрай обмежені внаслідок нечіткого відображення в них ознак об’єктів.

Сили молекулярного зчеплення та інші внутрішні сили кожного тіла чинять
опір будь-яким зовнішнім діям, що порушують або змінюють форму поверхні,
внутрішню будову та інші властивості цього тіла. При взаємодії фізичних
тіл, одне з яких є слідоутворюючим, а інше — сприймаючим об’єктом, свої
властивості в незмінному вигляді зберігають об’єкти, внутрішні сили яких
є переважаючими. Так, механічні властивості шкіри пальця руки,
наприклад, її властивість опору зовнішній дії, буде вище відповідних
властивостей пластиліну, тому при контактуванні деформується саме
пластилін, сприймаючи папілярний рельєф шкіри.

Якщо об’єкт зберігає всі властивості, які були втягнуті у слідовий
контакт, тобто його властивості будуть більш стійкими, ніж відповідні
властивості іншого об’єкта, то останній стає носієм відображення
властивостей першого об’єкта.

Коли твердість сприймаючого об’єкта перевищує твердість утворюючого,
можуть сформуватися лише поверхневі сліди. Для цього утворюючий об’єкт
має бути вкритим шаром речовини, яка завдяки тертю та прилипанню
відділяється від нього і закріплюється на сприймаючій поверхні,
утворюючи слід нашарування.

Якщо ж сприймаюча поверхня вкрита тонким шаром речовини, остання під
дією сил тертя та прилипання може відділитися та нашаруватися на
слідоутворюючий об’єкт. При цьому створюються сліди відшарування. Отже,
в залежності від характеру змін, внесених у сприймаючий об’єкт, сліди
можна підрозділити на дві групи: поверхневі та вдавлені.

Сліди відносяться до поверхневих, якщо їх формування викликане
взаємодією зовнішніх поверхонь тіл, і за умови, що ця дія не призвела до
необоротних змін стану внутрішніх частин і форми слідосприймаючого
об’єкта. При утворенні поверхневих слідів змінюються колір і структура
поверхні сприймаючого об’єкта; цих змін, викликаних нашаруванням або
відшаруванням речовини сліду, достатньо для виявлення та вивчення
останнього. Прикладом може бути слід пальця руки на склі.

Сліди нашарування можна також розділити на забарвлені і невидимі
(латентні). Забарвлені сліди пальців рук залишають пальці, забруднені
сторонніми речовинами. Найбільш поширений вид таких слідів — сліди
пальців, забруднених пилом та кров’ю. Якщо палець притиснути до тонкого
шару пилу, якась його частина прилипає до папілярних ліній і коли цим
пальцем доторкуються до вільної від пилу поверхні, одержують пальцевий
слід, який в сприятливих умовах повністю піддається ідентифікації і може
бути настільки чітким, що за ним можна брати довідки за
криміналістичними обліками. Аналогічно може утворитися слід пальця,
забрудненого іншою речовиною, наприклад, фарбою, чорнилом, сажею,
борошном, вапном, крейдою, туалетною пудрою, мастилом, деякими видами
матеріалів для заповнення сейфів тощо.

Кров’яні сліди пальців, як правило, менш чіткі і менш придатні для
ідентифікації. Звичайно перші сліди бувають нечіткими внаслідок надлишку
фарбуючої речовини, але якщо один і той же палець залишає декілька
відбитків підряд, останні з них можуть бути придатними для
ідентифікації.

Латентними називають сліди, невидимі неозброєним оком, а також усі
сліди, які в якійсь мірі видимі, але піддаються належному дослідженню
тільки після проявлення. Такі сліди пальців рук залишаються на
предметах, до яких доторкувались пальцями, від невеликої кількості жиру,
поту та бруду на папілярних лініях кінцівок пальців.

Латентні сліди найчастіше знаходять на предметах з полірованою або
гладкою поверхнею та на папері, але при сприятливих умовах вони
виявляються також на шорсткій поверхні, накрохмаленій білизні тощо.

Поверхневі сліди рук можуть бути також у вигляді слідів відшарування.
Вони, як правило, залишаються на гладкій поверхні, вкритій незначним,
досить тонким шаром якої-небудь сторонньої речовини, наприклад, пилу,
сажі, фарби. Доторкуючись до таких предметів, рука знімає з них частки
сторонньої речовини, оголюючи поверхню самого предмета. При цьому
гребені папілярних ліній, доторкуючись поверхні предмета, знімають з
нього частки сторонньої речовини, тоді як борозенки узору не входять, у
контакт з поверхнею предметів, і у відповідних їм місцях частки
сторонньої речовини зберігаються. У результаті такого відшарування на
поверхні предмета створюється відображення рельєфу руки, в тому числі і
мікрорельєфу шкіри.

Якщо в процес слідоутворення втягнуті внутрішні частини сприймаючого
об’єкта та із-за порушення їх зчеплення і взаємного розміщення
піддається необоротним змінам форма сприймаючого об’єкта, в результаті
залишкової деформації при механічній дії, плавленні (при тепловій дії та
корозії при хімічній дії) утворюються вдавлені сліди. Такі сліди можуть
утворитися на фарбі на свіжопофарбованих поверхнях, на клею конвертів та
поштових марках; на речовинах, які легко розтоплюються чи робляться
м’якими, коли їх тримають у руках (наприклад, шоколад); на шматках
мастики, в товстому шарі пилюки; у вибухових речовинах м’якої
консистенції; на замазці, що не встигла затвердіти; на воску, який витік
або капнув з палаючої свічки; на сургучі; на жиру, який вживається в
їжу; на борошні; помаді; м’якій глині; на товстій та липкій клейонці;
смолі; пластиліні тощо. Однак у звичайному середовищі, яке оточує
людину, небагато речовин, які б мали вказані властивості, тому чіткі
об’ємні сліди рук зустрічаються на практиці досить рідко.

Вдавлені сліди відносяться до видимих слідів, а поверхневі можуть бути
видимими та невидимими. Не всі видимі сліди добре помітні і їх можна
легко відшукати. Іноді погано помітні із-за незначного рельєфу вдавлені
сліди та із-за мало контрастного кольору поверхневі забарвлені сліди.
Серед поверхневих досить поширені маловидимі безкольорові сліди
(наприклад, потожирові), виявити їх можна лише завдяки змінам, які вони
вносять у структуру сприймаючого об’єкта. Однак загальне, що об’єднує
такі сліди, які відносяться до групи видимих — це можливість
безпосередньо сприйняти їх зором (навіть якщо для цього необхідно
освітити їх під гострим кутом). Невидимі ж сліди при будь-якому
освітленні неможливо сприйняти зором. Але оскільки вони відрізняються
від сприймаючого об’єкта хімічними властивостями, адгезією, адсорбцією,
електропровідністю або властивістю відбивати, поглинати чи виділяти
промені електромагнітного спектра (інфрачервоні, ультрафіолетові,
рентгенівські), їх можна виявити. При цьому необхідні лише спеціальні
прилади або реактиви, які перетворюють властивості сліду і роблять їх
доступними зору.

Розглянута класифікація та ознаки, які лежать в її основі, визначаються
властивостями утворюючого та сприймаючого об’єктів речовини сліду та
умов слідоутворення. При цьому основне значення мають властивості
сприймаючого об’єкта і речовини сліду. Так, залежно від того, до якого
об’єкта доторкнеться рука, її слід може бути об’ємним (на пластиліні),
або поверхневим (на шибці). Залежно від своїх властивостей речовина
сліду може залишитися на поверхні об’єкта (пил на папері) або
всмоктатися в його товщу (потожировий слід на тому ж папері). Слід може
бути видимим або невидимим залежно від властивостей речовини сліду і
сприймаючої поверхні.

Отже, за ступенем деформації слідосприймаючої поверхні сліди рук
поділяють на об’ємні та поверхневі, а останні, з урахуванням напряму
переміщення слідоутворюючої речовини — на сліди нашарування та
відшарування. У свою чергу, сліди нашарування можуть поділятися на
безбарвні та забарвлені, негативні та позитивні. До позитивних відносять
сліди, в яких відображаються виступаючі частини папілярного узору —
папілярні лінії, а негативними є сліди, в яких відображені між папілярні
борозенки (наприклад, внаслідок сильного натиску). Класифікація слідів
папілярних узорів приведена на схемі (див. мал. 44).

Мал. 44. Схема класифікації слідів рук

Більша частина взаємодії долонних поверхонь рук з елементами
матеріального середовища місця пригоди спричиняє появу змін на
сприймаючих об’єктах у вигляді нашарування слідоутворюючої (головним
чином потожирової) речовини. Потожирова речовина в своєму складі містить
багато компонентів, якісний та кількісний склад яких визначається станом
людини і не є постійним. У свою чергу, вказаний чинник впливає на
особливості відображення структури папілярних узорів на різних об’єктах.
Звичайно, що і властивості слідосприймаючих об’єктів (шорсткість
поверхні, рельєф, матеріал) визначають закономірності передачі структури
папілярних узорів.

Адекватність відображення, крім того, залежить і від механізму
слідоутворення. Наприклад, щільний контакт пальця з предметом сприяє
утворенню більш повного зображення, хоча так буває не завжди, інколи —
навпаки.

Таким чином, можливості виявлення слідів пальців рук залежать від певних
умов. Передусім багато в чому методи і способи виявлення залежать від
властивостей слідоутворюючого об’єкта. Склад слідоутворюючої речовини
достатньо різноманітний і має багато компонентів, а основними складовими
частинами є піт, жирова та потожирова речовини.

Найвагомішою складовою частиною слідоутворюючої речовини є піт — продукт
секреції потових залоз. Загальна кількість поту, який виділяється за
добу з організму людини, становить 500-600 г. У залежності від
температурних умов чи ступеня життєдіяльності організму, кількість поту
може збільшуватись у 2-3 рази або, відповідно, зменшуватися. Піт —
мутнувата рідина, яка має лужну реакцію. Питома вага поту коливається
від 1,003 до 1,008. Основою поту є вода (близько 98-99,7%). Крім неї, до
складу поту входить багато з’єднань залежно від індивідуальних
особливостей організму. Близько третини складають неорганічні елементи,
головним чином солі: хлористі, фосфорно-кислі, сірчано-кислі, вуглекислі
та інші; з них найбільший відсоток складає хлорид натрію (кухонна сіль),
а дві третини — органічні речовини: сечовина, жирні кислоти (мурашкова,
оцтова, пропіленова, валеріанова, холестерин та ін.). Крім того, до
складу поту входять ліпіди (фосфоліпіди, стероли), воднорозчинні
вітаміни (складова вітаміну В — тіамін, рибофлавін, піродиксин та ін.).

Інтенсивність секреції потових залоз невелика. Вони слабко реагують на
теплові, але швидше — на мозкові та сенсорні подразнювачі. Якщо руки
холодні, їх шкіра не виділяє рідких речовин. Виділення нормалізуються,
коли руки зігріваються.

Жирова речовина — продукт секреції сальних залоз. Сальні залози шкірного
покриву людини подібно до потових залоз, розміщені дуже нерівномірно, їх
значно більше на спині, обличчі, ділянках, де наявний волосяний покрив і
т. ін., і значно менше (або вони відсутні зовсім) на долонях, підошвах і
т. ін. Кожної доби вони виділяють близько 20 г жиру. Отже, жир із залоз
шкірного покриву людини, особливо там, де є папілярні узори, виділяється
в малій кількості, але він складає значний відсоток слідоутворюючої
речовини пальців рук. Це пояснюється, з одного боку, випаровуванням
вологи та підвищенням концентрації жиру у виділеннях безпосередньо
шкірних покривів пальців, а з іншого — неусвідомленим доторкуванням
пальцями до ділянок шкіри, які завдяки наявності на них сальних залоз
певною мірою вкриті жиром. Крім того, від верхнього ороговілого шару
шкіри постійно природно відділяються відмерлі клітини. Підраховано, що
за 70 років життя людина втрачає у середньому близько 18 кг
епідермальних клітин. Кількість відмерлих клітин, що відділяються, на
різних ділянках шкірного покриву різна і залежить від товщини шкіри.
Долоні рук і підошви ніг витримують найбільше фізичне навантаження,
мають найбільшу товщину шкіри. Саме на цих ділянках шкірного покриву
спостерігається найбільша кількість відмерлих клітин, що входять як
складова частина до слідоутворюючої речовини.

Потожирова речовина складається з потових виділень, продуктів сальних
залоз та шкірного сала. Вона змішується у вигляді емульсії на поверхні
шкіри та обволікає всі виступаючі місця мікрорельєфу шкірного узору, що
є передумовою для якісного слідоутворення.

Таким чином, під безбарвними слідами папілярних ліній треба розуміти
сліди, утворені сумішшю поту, жиру та відмерлих клітин шкіри. Ця суміш і
є слідоутворюючою речовиною. При утворенні сліду частина слідоутворюючої
речовини переходить на об’єкти, що обумовлено прилипанням (адгезією)
цієї речовини до поверхні об’єкту. Обов’язковою умовою прилипання є
«зволоження» слідоутворюючою речовиною поверхні об’єкта, на якому
залишаються сліди, що можливе лише при наявності рідких або напіврідких
речовин, які є в слідоутворюючій речовині у вигляді поту та жиру.

Різноманітні об’єкти навколишнього середовища зволожуються різними
речовинами не однаково. Так, полірований метал не змочується жирними
кислотами, які відіграють значну роль у слідоутворенні. Цим, можливо,
значною мірою пояснюється слабка вираже-ність слідів папілярних ліній на
полірованому металі.

На інтенсивність прилипання впливають також домішки в слідоутворюючій
речовині та забрудненість поверхні об’єктів. В одних випадках ці домішки
та забруднення збільшують адгезійну властивість слідоутворюючої
речовини, в інших — зменшують. Крім властивості прилипання, на утворення
слідів та їх збереження значно впливають кількість поту та жиру в
слідоутворюючій речовині. При малій кількості жиру, що нерідко пов’язано
з частим доторканням пальців до різноманітних предметів, утворюються
менш стійкі сліди. У виділеннях шкірних покривів пальців чисто вимитих
рук міститься мало жиру, тому сліди, залишені такими руками, утворюються
виключно за рахунок поту і після висихання не завжди можуть бути
виявлені за допомогою порошків. Слідоутворююча речовина може зазнавати
дії речовин (лаків, солей тощо), що вкривають поверхню об’єкта, в
результаті чого виявити сліди буде неможливо.

Для утворення слідів має значення структура поверхні об’єкта. Об’єкти з
пористою або волокнистою структурою (папір, шкіра, тканини тощо) в силу
капілярних властивостей втягують у свою товщу речовину, яка утворює
сліди. При цьому піт втягується краще, ніж жир. Слідоутворююча речовина,
в залежності від кількості та тривалості доторкання пальців до поверхні
об’єктів з крупнопористою структурою, втягується поверхнею об’єкта, і
слід немовби розпливається, узори папілярних ліній втрачають чіткі
обриси і сліди набирають вигляду контурної плями (мазка).

Слідоутворююча речовина не проникає в товщу таких об’єктів, як
пластмаси, скло і т. ін., в яких мікропори заповнені смолами, гумою тощо
,і не розпливається, а міцно зчеплюється з їх поверхнею. Такі поверхні
добре сприймають і зберігають сліди. При утворенні слідів, крім
перелічених чинників, суттєве значення має час контакту папілярних ліній
з поверхнею об’єкта та сила натискання. Основу утворення слідів, як
вказувалось вище, становить прилипання частини слідоутворюючої речовини
до поверхні об’єкта. Процес прилипання відбувається миттєво, якщо тільки
поверхня об’єкта не вкрита частками побічної речовини, наприклад пилом.
В останньому випадку час контакту для створення сліду повинен бути
більшим, щоб слідоутворююча речовина змогла просочити шар пилу і ввійти
в контакт безпосередньо з поверхнею об’єкта, якщо ж шар пилу має значну
товщину і слідоутворююча речовина не може просочити її, то липкість
слідоутворюючої речовини нейтралізується, і сліди на поверхні об’єкта не
залишаються, або відтворюються лише контури пальців.

Слідоутворююча речовина складається з великої кількості вологи, яка при
кімнатній температурі швидко випаровується. Тому в слідах через деякий
час залишаються лише нелеткі речовини, від яких залежить стійкість та
збереження слідів. Із збільшенням часу контакту папілярних ліній з
поверхнею об’єкта збільшується вміст нелетких речовин у слідах, а отже,
сліди стають більш стійкими. До нелетких або малолетких речовин
відносяться жири, кислоти та солі.

Сила натискання впливає на відображення папілярних ліній у слідах. Під
час слабкого натискання (доторкування пальцями руки) сліди можуть не
залишитися навіть на ідеально рівній поверхні — склі. При сильному
натисканні в сліді залишається більше слідоутворюючої речовини, що також
впливає на стійкість слідів.

Іноді сліди зберігаються довгий час на поверхні чистих металів. Це
пояснюється тим, що складові слідоутворюючої речовини вступають в
реакцію з металом і створюють міцне з’єднання. Однак подібні сліди
нерідко малочіткі.

Отже, можна зробити такі висновки:

Безбарвні сліди пальців рук зберігаються практично необмежений час, якщо
тільки вони не піддаються хімічному, механічному чи температурному
впливу з боку сприймаючої поверхні або навколишнього середовища.

На глянцевих поверхнях пальцеві сліди можуть зберігатися під дощем
протягом кількох діб (близько 7) і деякий час — у снігу та воді (близько
14 діб). В останньому випадку перед обробкою сліду необхідно дати йому
поступово відтанути або обсохнути.

Сліди папілярних узорів легко змиваються органічними роз

чинниками — спиртом, гасом, бензином тощо. Водою легко змиваються сліди,
утворені переважно потом.

Під дією високої температури (200-300 °С) свіжі потожирові

сліди буріють, спікаються і стають більш видимими. Але свіжі сліди,

утворені потом, при такій температурі зникають.

Використана Література

1. Андрианова В. А., Евсиков В. Н., Зуев Е. И., Теткин С. И. Выявление
бесцветных пальцевых следов порошками на различных поверхностях //
Сборник работ по криминалистике (дактилоскопические исследования).
1957.- М-С.37-64.

2. Ароцкер Л. Е., Грановский Г. Л. Неточное определение участка
папиллярного узора ведет к ошибке // Практика криминалистической
экспертизы. Сб. 1-2.-М, 1961.-С. 195-198.

3. Баканова Л. П. Дактилоскопические исследования: Учебное пособие
-Ташкент, 1980 г. — 52 с.

4. Берзин В. Ф., Фокина А. А. О локализации участков ладонной
поверхности рук человека по деталям папиллярных узоров // Криминалистика
и судебная експертиза. Вып. 3- Киев, 1966-С. 199-212.

5. Бобырев В. Г., Фильков В. И. Модификация химического способа
выявления следов рук // Повышение эффективности криминалистических
экспертиз при расследовании преступлений.- Волгоград, 1988.- С. 30-33.

6. Бобырев В. Г., Гаглошвили А. У. Применение магнитного порошка для
выявления потожировых следов на пористых поверхностях // Экспертная
практика и новые методы исследования. Экспресс-информация.- Вып. 17.-
М., 1989.-С. 4-8.

7. Выявление отпечатков пальцев с помощью вакуумного напыления // В
помощь экспертам.-М., 1976.

8. Гардаускас Ю. Ю. О некоторых недостатках подготовки материалов для
экспертизы следов рук // Экспертиза при расследовании преступлений
(информационные материалы). Вып. 7.- Вильнюс, 1969.- С. 18-23.

9. Герасимов В. Дактилоскопия // Наука и жизнь. № 1.- С. 79-83.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *