Види договірної відповідальності (реферат)

Реферат на тему:

Види договірної відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними
критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов’язків, за
порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на
договірну та позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків,
сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за
невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з
договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявилися недоброякісними
(брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків від
вартості цих товарів, повертає суму — вартість товарів, якщо вона була
сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, завдані покупцеві у
зв’язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих
товарів постачальникові тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона
настає за порушення обов’язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговрною) е відповідальність, що настає за
вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між
ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.
Така відповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого
законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі
відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого
ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду,
зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок
втрати або зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову
допомогу у встановленому законом порядку та компенсувати витрати,
спричинені ушкодженням здоров’я, зокрема на посилене харчування,
протезування, сторонній догляд тощо (статті 455 і 456 ЦК). У цьому разі
відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи
громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах.

У пункті 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням
шкоди» від 1 квітня 1994 р. звертається увага на необхідність відрізняти
обов’язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або
неналежним виконанням зобов’язання, що виникло з договору (ст. 203 ЦК),
від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, яке виникло внаслідок
заподіяння шкоди (глава 40 ЦК). Звичайно, можуть мати місце випадки,
коли сторони перебувають у договірних Відносинах, але заподіяння шкоди
однією із сторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання,
що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності
договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 ЦК. За правилами
про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди,
заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира
під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або
майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 17
Закону України «Про захист прав споживачів»).

У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть
діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між
суб’єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові
(пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання.
Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою,
солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов’язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька
кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати
виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній
частці (пайці). Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не
випливає із закону або договору. В зобов’язаннях, які виникли з
часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати
виконання та обов’язок боржника виконати зобов’язання визначається у
частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК). При частковій
відповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує
неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

Солідарні зобов’язання виникають тоді, коли вони передбачені договором,
встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при
неподільності предмета зобов’язання. Якщо, наприклад, у такому
зобов’язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право
вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них
окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного
задоволення своїх вимог від одного із солідарних боржників, кредитор має
право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники
залишаються зобов’язаними доти, доки зобов’язання не буде виконано
повністю. Виконання солідарного зобов’язання повністю одним із боржників
звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (статті 174 і 175
ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов’язку настає солідарна
відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або
відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них
окремо. Так, відповідно до ст. 192 ЦК України за договором поруки в разі
невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед
кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому
самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків,
відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено
договором поруки.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують
основне і додаткове до нього зобов’язання і одне, і друге порушені.

TH ae H

L

Нові положення щодо субсидіарної відповідальності містить ст. 641
проекту ЦК України. До заявлення вимоги до особи, яка відповідно до
закону, Інших правових актів або умов зобов’язання несе відповідальність
додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником
(субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до
основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу
кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді
на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до
особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не має права
вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка
несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена
шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або
безспірного стягнення коштів з основного боржника. Особа, яка несе
субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, поставленої
їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до цієї
особи вчинено позов, — залучити основного боржника до участі у справі.
Інакше основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи,
що відповідає субсидіарно, заперечення, які він мав проти кредитора.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов’язок
боржника (заподіювана) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки
у повному обсязі. Це стосується як витрат, що зроблені кредитором,
втрати або пошкодження його майна, так і не одержаних кредитором
доходів, які б він одержав, якби боржник виконав зобов’язання (ст. 203
ЦК).

Відповідальність у цих випадках вважається повною. За окремими видами
зобов’язань законодавство може встановити обмежену відповідальність за
невиконання або неналежне виконання зобов’язань (ч. 1 ст. 206 ЦК). Це
означає, що за порушення обов’язку сплачується лише неустойка, а збитки
не відшкодовуються або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про транспорт»
підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування або
пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу у розмірі
фактичної шкоди, тобто неодержані доходи в цих зобов’язаннях не
відшкодовуються.

Згідно зі ст. 204 ЦК, якщо за невиконання або неналежне виконання
зобов’язання встановлено неустойку, то збитки відшкодовують у частині,
яка не покрита неустойкою. Законодавством або договором можуть бути
передбачені випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але не
збитків; коли збитки можуть бути стягнені у повні сумі понад неустойку;
коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або
збитки.

Повне відшкодування збитків, заподіяних порушенням договірних
зобов’язань між організаціями, передбачено нині у сферах поставки,
купівлі-продажу, деяких підрядних відносинах тощо. Стосовно ж більшості
інших господарських зобов’язань (постачання енергії та газу,
перевезення, капітальне будівництво, проектні роботи тощо)
передбачається не повна, а обмежена відповідальність за порушення
договорів або у формі виплаченої неустойки (коли допускається стягнення
лише неустойки, але не збитків), або у формі дійсної (фактичної) шкоди
без права відшкодування упущеної вигоди. В умовах переведення економіки
на ринкові засади не можна визнавати нормальним такий стан у
законодавстві, коли принцип повного відшкодування збитків при порушенні
зобов’язань не здійснюється з потрібною послідовністю у всьому ланцюжку
господарських зв’язків, а обмежується лише окремими його ланками.

За проектом нового ЦК повне відшкодування збитків набуває широкого
застосування.

Насамперед у співвідношенні неустойки і збитків як форми
відповідальності загальною стає штрафна неустойка, а не залікова (як за
ст. 204 ЦК), тобто якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку,
то Ті стягнуть у повному розмірі понад відшкодування збитків (п. 1 ст.
632 проекту ЦК). У зобов’язаннях з участю суб’єктів підприємництва,
замість обмеженої, запроваджується, як правило, повна майнова
відповідальність. Так, якщо за чинним ЦК за невиконання або неналежне
виконання обов’язків за договором на капітальне будівництво
відповідальна сторона сплачує за це встановлену неустойку (пеню), а
також відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виявилися у
зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна
(ч. 1 ст. 356 ЦК), то за проектом нового ЦК України за порушення
обов’язків за договором будівельного підряду замовник і підрядчик
сплачують передбачену договором або законом неустойку та відшкодовують у
повному обсязі збитки (п. 2 ст. 940, ст. 943 проекту ЦК).

З окремих видів зобов’язань закон чи інші правові акти можуть
встановлювати підвищену (зокрема, кратну) відповідальність за порушення
цивільних прав та обов’язків. Так, за Законом України «Про бібліотеки і.
бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р. користувачі бібліотечних послуг
мають право одержувати в користування книги, документи та інші носії
інформації з бібліотечних фондів відповідно до правил користування
бібліотекою, користуватися послугами довідково-інформаційного,
бібліографічного характеру та одержувати інші послуги (в тому числі і
платні). Правила користування бібліотечним фондом можуть передбачати
кратне відшкодування шкоди у зв’язку з втратою, знищенням, пошкодженням
або крадіжкою книг, документів, інших носив інформації, в тому числі
окремих одиниць бібліотечного фонду (статті 20 і 23 Закону).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *