Управління обороною (реферат)

Управління обороною

Конституція України (ст. 17) встановлює, що оборона України, захист її
суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення
економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави,
Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного
співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність
на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів по її
забезпеченню, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових
осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України від
6 грудня 1991 р. «Про оборону України».

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних,
воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності,
територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя
народу.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання
воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у
будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності
Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і
будується відповідно до воєнної доктрини держави.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної
безпеки і становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо
організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом
політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона
визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил
України і грунтується на тому, що Україна:

• не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем;

• прагне до нейтралітету й дотримання неядерних принципів (не приймати,
не виробляти і не набувати ядерної зброї);

• не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у
жодному народові образ ворога;

• ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не
стане сама об’єктом агресії.

Безпосередньо воєнною доктриною принципово визначаються воєнно-політичні
цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечення національної
безпеки; причини воєнної небезпеки; ставлення України до війни;

ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масового
знищення; основні напрями забезпечення воєнної безпеки; завдання
Збройних Сил та принципи їх будівництва; підготовка Збройних Сил до
захисту від агресії;

мета і принципи воєнно-економічної політики; підготовка держави і
населення до оборони.

Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва держави,
спирається на аналіз геополітичної ситуації в світі та довгострокові
наукові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов’язковими для
державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян
України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної
безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції
будівництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань
України і конкретні програми їх реалізації.

Організація оборони України включає:

1. Формування воєнної політики держави та воєнної доктрини.

2. Розвиток воєнної науки.

3. Прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу.

4. Здійснення на міжнародній арені відповідних заходів щодо запобігання
агресії.

5. Охорону державних кордонів.

6. Підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної
чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової
та мобілізаційної готовності до оборони України.

7. Вироблення і проведення військово-технічної політики та забезпечення
Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством,
речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі.

8. Мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і
систем управління до дій в умовах воєнного стану.

9. Підготовку населення і території країни до оборони.

Закон «Про оборону України» дає визначення правових режимів «стан
війни», «воєнний час», «воєнний стан», а також понять «мобілізація» та
«демобілізація».

Стан війни, згідно п. 9 ст. 85 Конституції України оголошується
Верховною Радою Україні за поданням Президента України, у разі воєнного
нападу (агресії) на Україну. Стан війни також оголошується при
необхідності виконання міжнародних договорів по спільній обороні від
агресії і відміняється після укладення мирної угоди з протилежною
воюючою стороною.

З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєнний час.
Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного
нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголошений день і
час припинення воєнних дій.

Чинним законодавством передбачено, що у разі воєнного нападу (агресії)
на Україну військове командування та органи влади, не чекаючи оголошення
війни, зобов’язані вжити всіх заходів для відсічі нападу (агресії).

Воєнний стан вводиться в окремих місцевостях або на всій території
України у випадках оголошення стану війни або загрози воєнного нападу
(агресії). Рішення про введення воєнного стану, згідно п. 20 ст. 106
Конституції України, приймає Президент України.

Із введенням воєнного стану розширюються повноваження військового
командування. Йому можуть передаватися функції органів державного
управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах оборони
вводяться обмеження діяльності підприємств, установ і організацій та
прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних
органів.

Воєнний стан відміняється при зникненні загрози воєнного нападу
(агресії) та з відміною стану війни.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загальна або
часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має
забезпечити планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ,
переведення народного господарства з мирного на воєнний стан.

Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рішення про проведення
відкритої мобілізації підлягає негайному оголошенню через засоби масової
інформації.

Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться по закритих
каналах до керівників Ради Міністрів Республіки Крим, міністерств та
інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мобілізації
та забезпечення потреб держави в особливий період і на випадок
стихійного лиха, аварій та катастроф здійснюється мобілізаційна
підготовка.

Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних Сил
України та інших військових формувань, створених відповідно до
законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що
здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами державної
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами і організаціями всіх форм власності.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом
завчасного створення стійких систем управління і зв’язку та необхідних
виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань та
мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки, матеріальних і
продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.

Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного переведення
народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення
Збройних Сил України та інших військ.

Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту незалежності,
територіальної цілісності та недоторканності в Україні створені власні
Збройні Сили.

До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська
наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили
і сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

Усі види Збройних Сил України будуються і здійснюють свою діяльність на
основі:

а) демократії і гуманізму;

б) верховенства закону;

в) підзвітності органам законодавчої і виконавчої влади;

г) єдиноначальності і колегіального вироблення рішень;

д) загального військового обов’язку громадян України;

е) добровільності вступу на кадрову військову службу;

ж) дотримання військової дисципліни;

з) гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і
військової таємниці;

і) позапартійності;

ї) гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців.

За Конституцією України (п. 22 ст. 85) затвердження загальної структури
Збройних Сил України, їх чисельності, а також визначення функцій є
компетенція Верховної Раді України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, за Конституцією
України (п. 17 ст. 106) є Президент України. Він призначає на посади та
звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших
військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки
та оборони держави.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється
Міністерством оборони України.

Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом
виконавчої влади, який забезпечує втілення в життя державної політики у
сфері оборони держави та військового будівництва, керівництво Збройними
Силами України їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до
виконання покладених на них завдань.

До основних завдань Міноборони України належать:

реалізація державної політики з питань оборони і військового
будівництва; оцінка воєнно-політичної обстановки, визначення рівня
воєнної загрози; безпосереднє керівництво Збройними Силами, утримання їх
у постійній бойовій і мобілізаційній готовності; забезпечення оснащення
Збройних Сил озброєнням і військовою технікою, підготовки і розстановки
кадрів, розвитку військової освіти і науки, зміцнення дисципліни,
правопорядку та виховання особового складу; здійснення заходів з
реалізації соціально-правових гарантій військовослужбовців, членів їхніх
сімей та працівників Збройних Сил; створення умов для цивільного і
громадського контролю над Збройними Силами.

Для виконання покладених.. на нього завдань Міноборони України здійснює
такі заходи:

1) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері
оборони та військового будівництва, розробці проекту воєнної доктрини,
пропозицій та обгрунтувань до актів Верховної Ради України, Президента
України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів
України з питань військової та військово-технічної політики держави;

2) подає на розгляд Президентові України опрацьовані разом з Генеральним
штабом Збройних Сил, відповідними міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, військовими формуваннями, утвореними
відповідно до законодавства України (далі — військові формування):

проекти концепції військового будівництва, державної програми
будівництва і розвитку Збройних Сил, державної програми розвитку
озброєння та військової техніки, планів дислокації та розташування
Збройних Сил тощо;

пропозиції щодо застосування Збройних Сил, їх загальної структури та
чисельності;

3) подає Кабінету Міністрів України опрацьовані разом з Генеральним
штабом, відповідними міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, військовими формуваннями проекти мобілізаційного плану
і схем мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових
формувань, плану підготовки території держави до оборони, а після
затвердження здійснює заходи щодо їх реалізації;

4) оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної
загрози;

5) бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує перед Кабінетом
Міністрів України про використання виділених коштів;

6) організує накопичення озброєння і військової техніки в непорушному
запасі, інших матеріальних ресурсів у мобілізаційному резерві Збройних
Сил;

7) бере участь в організації підготовки до оборони господарства України
та контролі за виконанням підприємствами, установами, організаціями всіх
форм власності мобілізаційних завдань;

8) здійснює загальне керівництво оперативною, бойовою, мобілізаційною,
морально-психологічною підготовкою Збройних Сил, воєнною наукою та
освітою;

9) визначає пріоритети та головні завдання воєнної розвідки і забезпечує
її діяльність;

10) здійснює функції державного замовника на розробку, виробництво,
постачання, ремонт, знищення і утилізацію озброєння, військової техніки
та військового майна, виконання робіт та надання послуг для потреб
оборони;

11) узгоджує програми, тактико-технічні (технічні) завдання всіх
державних замовників на розробку і модернізацію озброєння, військової
техніки та їх складових частин, забезпечує єдину державну політику з
питань стандартизації, метрології та уніфікації, методологічні основи
цінової і контрактно-договірної роботи у цій справі;

12) організує випробування та експертизу озброєння, військової техніки і
військового майна, контролює якість їх виготовлення;

13) організує всебічне забезпечення Збройних Сил продовольством, речовим
та іншим майном, матеріальними та іншими ресурсами, здійснює військові
перевезення всіх видів у державі;

14) проводить державну кадрову політику у Збройних Силах, забезпечує
підготовку та розстановку військових кадрів;

забезпечує військове, правове, військово-патріотичне, морально-етичне та
естетичне виховання особового складу Збройних Сил та проведення заходів
щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядку у військах (силах);

контролює додержання вимог законодавства з питань підготовки громадян до
військової служби та забезпечує їх виконання під час проходження служби;

15) проводить роботу щодо здійснення заходів, пов’язаних з призовом
громадян на строкову військову службу та звільненням у запас
військовослужбовців, які відслужили визначені строки служби, а також
мобілізацією та демобілізацією;

16) забезпечує виконання законодавства щодо екологічної безпеки під час
діяльності Збройних Сил, підприємств, установ та організацій,
підпорядкованих Міністерству;

17) здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з
управління об’єктами державної власності, що належать до сфери
управління Міністерства;

18) утворює, реорганізує і ліквідує у встановленому порядку
підприємства, установи, організації, військові частини і з’єднання,
військові навчальні заклади, контролює їх діяльність;

19) здійснює у встановленому порядку та у межах своїх повноважень
реалізацію озброєнь, військової техніки та іншого військового майна, яке
перебуває у сфері управління Міністерства, передачу його в оренду, а
також надання послуг військово-технічного призначення;

20) керує економічною і фінансовою роботою в Збройних Силах;

21) здійснює капітальне будівництво, експлуатацію і ремонт житлового,
казарменого та інших фондів, об’єктів воєнного призначення, забезпечує
використання відповідно до законодавства земельних ділянок, виділених
для потреб Збройних Сил;

22) реалізує державну політику з питань охорони праці на підприємствах,
в установах і організаціях Міністерства;

23) здійснює заходи щодо соціального і правового захисту
військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також заходи, спрямовані на
охорону здоров’я особового складу Збройних Сил, а у випадках,
передбачених законодавством, — і військовослужбовців, звільнених з
військової служби, та членів їхніх сімей;

24) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає у
встановленому порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру і
забезпечує їх виконання, здійснює в межах своєї компетенції військове і
військово-технічне співробітництво з військовими органами іноземних
держав, забезпечує участь миротворчих контингентів Збройних Сил у
міжнародних миротворчих операціях;

25) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики
стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у Міністерстві,
Збройних Силах, на підприємствах, в установах і організаціях, що
належать до сфери його управління;

26) веде інформаційно-роз’яснювальну роботу через засоби масової
інформації, здійснює видавничу діяльність;

27) здійснює інспектування органів управління, військ (сил), установ і
організацій Міністерства, стану бойової і мобілізаційної готовності
Збройних Сил, якості виконання покладених на них завдань;

28) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать
до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення
законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд
Президентові України, Кабінету Міністрів України;

29) організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний
контроль за їх реалізацією в межах і в порядку, встановлених
законодавством;

30) здійснює інші функції, що випливають з покладених на Міністерство
завдань.

Міноборони України має право: залучати фахівців міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій
(за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до
його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його
дорученням у міжнародних організаціях та під час підписання міжнародних
договорів України; одержувати у встановленому порядку від центральних та
місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали,
необхідні для виконання покладених на нього завдань; скликати у
встановленому порядку наради за участю представників органів виконавчої
влади з питань, що належать до його компетенції.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє
з посади Президент України. Міністр оборони України з питань, що
належать до конституційних повноважень Президента України,
підпорядковується безпосередньо Президентові України. Він несе
персональну відповідальність перед Президентом України, Радою
національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України за
виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним
своїх функцій.

Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства на основі та на
виконання актів законодавства видає накази і директиви, організує і
контролює їх виконання.

Накази і директиви з питань будівництва та розвитку Збройних Сил, їх
бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки,
організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр оборони
України видає спільно з Начальником Генерального штабу Збройних Сил.

Генеральний штаб Збройних Сил України — окрема складова частина
Міністерства оборони України. Він є головним військовим органом з
планування оборони держави і оперативного управління Збройними Силами та
іншими військовими формуваннями України в межах своєї компетенції.

Генеральний штаб підпорядкований Міністрові оборони України. У воєнний
час він є робочим органом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил
України зі стратегічного планування застосування Збройних Сил та інших
військових формувань, утворених відповідно до законодавства України та
керівництва ними.

Генеральний штаб призначений здійснювати:

1) стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших військових
формувань, координацію їх оперативної і мобілізаційної підготовки;

2) організацію і контроль за виконанням заходів, спрямованих на
підтримання військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній
готовності, комплектування їх особовим складом, озброєнням і військовою
технікою;

3) забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами, їх
взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої
влади та військовими формуваннями;

4) організацію і проведення оперативної підготовки органів управління
Збройних Сил та інших військових формувань.

Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні
рівня воєнної загрози Україні, прогнозує тенденції розвитку форм і
способів воєнних дій та засобів збройної боротьби, обґрунтовує шляхи
будівництва і розвитку Збройних Сил;

2) здійснює заходи щодо підтримання постійної бойової та мобілізаційної
готовності Збройних Сил;

3) керує оперативною та мобілізаційною підготовкою Збройних Сил,
координує і здійснює контроль за оперативною і мобілізаційною
підготовкою інших військових формувань, призначених для передачі до
складу Збройних Сил під час мобілізації, методологічне та методичне її
забезпечення, веде облік наявності матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву;

4) готує пропозиції щодо:

потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці та
матеріально-технічних ресурсах, продовольстві, речовому та іншому майні
для виконання покладених на Збройні Сили та інші військові формування
завдань, організує загальне планування всебічного забезпечення їх на

особливий період;

формування видатків Державного бюджету України на національну оборону,
обсягів і пріоритетів розподілу бюджетних асигнувань відповідно до
потреб та стратегічних

завдань Збройних Сил;

оперативно-стратегічних вихідних даних стосовно кількісних та якісних
характеристик озброєння і військової техніки, необхідних для оснащення
Збройних Сил;

5) організує стратегічне розгортання Збройних Сил та інших військових
формувань, їх взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади під час виконання завдань оборони держави;

6) визначає завдання та порядок розвідувального та
інформаційно-аналітичного забезпечення штабів і військ

(сил);

7) планує призов громадян на строкову військову службу, комплектування
військ (сил) особовим складом, озброєнням і військовою технікою,
звільнення в запас військовослужбовців, які відслужили визначені строки
служби, організує збори, підготовку та перепідготовку
військовозобов’язаних запасу;

8) контролює додержання і використання встановленого для Збройних Сил та
інших військових формувань бойового та чисельного складу;

9) організує розробку системи оцінки бойової та мобілізаційної
готовності військ (сил), проводить порівняльну оцінку бойових
можливостей з’єднань, частин, підрозділів, озброєння і військової
техніки Збройних Сил та військ інших держав, готує пропозиції щодо
підвищення цих можливостей;

10) створює систему управління Збройними Силами, забезпечує її бойову
готовність, застосування, вдосконалення і розвиток;

11) організує підготовку органів стратегічної та оперативно-стратегічної
ланок управління, готує їх до взаємодії з міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади та військовими формуваннями;

12) організує застосування системи зв’язку і автоматизованої системи
управління військами Збройних Сил, розробляє пропозиції щодо залучення
державної системи зв’язку до виконання завдань оборони;

13) забезпечує приховане управління військами (силами) і зброєю,
організує шифрований (кодований) і засекречений зв’язок, визначає
порядок організації цих видів зв’язку для взаємодії Збройних Сил з
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та
військовими формуваннями, а також на підставі міжнародних договорів — з
відповідними органами іноземних держав;

14) організує застосування засобів систем державного розпізнавання у
Збройних Силах, міністерствах, інших центральних органах виконавчої
влади та військових формуваннях, використання цих засобів у невійськових
організаціях усіх форм власності;

15) визначає порядок використання радіочастотного ресурсу, виділеного
для цілей оборони, здійснює контроль його використання у Збройних Силах,
міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади та військових
формуваннях;

16) організує службу військ і режиму у військах (силах), додержання
законодавства з питань охорони державної таємниці у Збройних Силах;

17) здійснює заходи щодо зміцнення військової дисципліни та профілактики
правопорушень серед особового складу безпосередньо підпорядкованих йому
військ (сил);

18) організує наукову роботу з воєнних питань у Збройних Силах,
узагальнює досвід оперативної та мобілізаційної підготовки, бойових дій
і воєнних конфліктів;

19) планує та контролює військові перевезення усіх видів у державі;

20) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать
до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення
законодавства та вносить їх на розгляд Міністра оборони України;

21) бере участь у співробітництві зі збройними іноземних держав,
кординує і контролює підготовку миротворчих контингентів Збройних Сил та
виконання ними завдань у міжнародних миротворчих операціях;

22) забезпечує згідно з міжнародними договорами в галузі розброєння та
контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та
поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно
до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об’єктів
інспектування;

23) доводить до Збройних Сил, міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади та військових формувань директиви і накази Президента
України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України з питань
оборони, організує і контролює їх виконання;

24) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Генеральний штаб очолює Начальник, який за посадою є першим заступником
Міністра оборони України. Начальника Генерального штабу призначає на
посаду і звільняє з посади Президент України.

Начальник Генерального штабу несе персональну відповідальність перед
Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони
України за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на
Генеральний штаб.

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями відповідно до
Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий
обов’язок і військову службу».

Загальний військовий обов’язок встановлюється з метою забезпечення
комплектування Збройних Сил України, Національної гвардії України,
Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони
України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України, а
також підготовки населення до захисту України.

Загальний військовий обов’язок включає:

• підготовку громадян до військової служби;

• приписку до призовних дільниць;

• призов на військову службу;

• роходження за призовом або добровільно військової, альтернативної
(невійськової) служби;

• виконання військового обов’язку в запасі;

• дотримання правил військового обліку;

• загальне обов’язкове військове навчання громадян у воєнний час.

Виконання Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову
службу» покладається на громадян України, центральні органи державного
управління, органи місцевої державної адміністрації та місцевого
самоврядування, громадські об’єднання, підприємства, установи та
організації, незалежно від підпорядкування і форм власності.

Загальний військовий обов’язок не поширюється на іноземних громадян і
осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на
території України.

Щодо загального військового обов’язку громадяни України поділяються на
такі 6 категорій:

1. Допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку до приписки
їх до призовних дільниць;

2. Призовники — особи, які приписані до призовних дільниць;

3. Військовослужбовці — особи, які проходять військову службу;

4. Службовці за призовом — особи, які проходять альтернативну
(невійськову) службу;

5. Військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі;

6. Невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або
зняті з нього.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом
здоров’я і віком, зобов’язані: прибувати за викликом військового
комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного
огляду, направлення на підготовку для одержання військової
спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити
підготовку до військової служби, військову службу і виконувати
військовий обов’язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або споріднену з
відповідною військовою спеціальністю за переліком, що визначається
Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони
зобов’язані прибувати за викликом військового комісаріату для
проходження медичного огляду виконувати правила військового обліку. У
мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за
контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на
військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути
призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військова служба це різновид державної служби, особливістю якої є двояка
правова природа. По-перше, вона пов’язана з виконанням громадянином
України загального військового обов’язку; по-друге — із службою на
конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах,
створених відповідно до законодавства України.

Виходячи з цього, законодавством встановлено такі види військової
служби:

• строкова військова служба;

• військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів,
сержантів і старшин;

• військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів,
сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу;

• військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

• військова служба за контрактом курсантів (слухачів)
військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки
(факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки)
вищих цивільних навчальних закладів;

• військова служба за контрактом офіцерського складу.

Військовослужбовці та військовозобов’язані поділяються на рядовий склад,
сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів),
офіцерський склад. Офіцерський склад поділяється на молодший офіцерський
склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.

Кожному військовослужбовцю і військовозобов’язаному присвоюється
військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поділяються
на армійські та флотські.

Кожен військовослужбовець і військовозобов’язаний займає відповідну
штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню
військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються в
штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ,
військово-навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом,
затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців —
Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) посади рядового
складу;

б) посади сержантського і старшинського складу; в) посади прапорщиків і
мічманів; г) посади офіцерського складу.

Військовослужбовці за їх згодою можуть бути відряджені до державних
органів. Товариства сприяння обороні України, Академії наук України та
інших галузевих академій наук для виконання робіт оборонного характеру
із залишенням на військовій службі, а також із збереженням прав на
соціальний захист на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів
України.

Особливий період включає в себе час мобілізаційного розгортання
народного господарства, Збройних Сил України та інших військ, воєнний
час і частково відбудовчий період після закінчення воєнних дій.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *