Цивільний кодекс як основне джерело цивільного права (реферат)

Цивільний кодекс як основне джерело цивільного права

Основним актом цивільного законодавства і цивільного права України, що
виконує основне регулятивне навантаження є ЦКУ. Він є генеральним
законом приватного права. Але в той же час він не охоплює ряд відносин,
які з часом виокремилися у окремі галузі приватного права або є
рідковживаними. Згідно ч.2 ст.1 ЦКУ до майнових відносин, заснованих на
адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони
другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне
законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Не
застосовується ЦК і до сімейних правовідносин.

ЦК Української РСР від 18 липня 1963 р. проіснував 40 років. По мірі
демократизації суспільства поновлення природних прав людини він
піддавався змінам і доповненням. Але з огляду на те, що він регулював
майнові і особисті немайнові відносини з метою побудови комунізму з
переходом до ринкових відносин об’єктивно не міг і не може регулювати ці
відносини на суперечливій йому ідеології. Неможливість подальшого
застосування ЦК УРСР спричинено перш за все зміною характеру і
спрямування самої держави, новими цінностями і критеріями оцінки
діяльності держави, становленням і реальним наповненням ідеї
громадянського суспільства, банкрутством ідеї директивної економіки і
панування держави. З відмовою від застосування основ цивільного
законодавства і законодавства СРСР як основної ланки дволанкового
регулювання приватних відносин ЦК втратив якість ядра цивільного
законодавства.

З побудовою правової держави та громадянського суспільства, закріплення
пріоритету людини як основної соціальної цінності, приватницькими
засадами ведення економіки, глобальними і інтеграційними процесами
виникла необхідність розробки і прийняття нового ЦКУ. Оновлення
цивільного законодавства започатковано із запровадженням елементів
ринкових відносин. Це ознаменувалось прийняттям 31 травня 1991р. нових
Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік. З розпадом СРСР
цей акт на території України в дію не вступив, що лише загострило
проблему прийняття нового ЦКУ.

Для цього слід було виявити і розвінчати міфи радянського цивільного
законодавства: про єдність права який був заснований на моновласності,
про ідеологічний характер права, про тотожність права і закону, про
системоутворюючі чинники радянського права (аксіоматичність значення
предмета і метода правового регулювання як подвійного критерію поділу
права на галузі права), про примат державних інтересів над приватними
(спочатку думай про Батьківщину, а потім про себе), про єдиний механізм
правового регулювання всіх відносин, про універсальність правових
засобів регулювання суспільних відносин, про те, що найголовнішим
регулятором відносин є норми права, про необхідність формування єдиного
поняття радянська людина.

На противагу ним комісією були розроблені нові орієнтири, які влучно
названі М.М. Сібільовим антиміфами. До них він відносить: об’єктивність
поділу права на приватне в публічне, про громадянську спільноту – союз
незалежних і вільних людей, про людину як найвищу соціальну цінність,
про співвідношення публічного і приватного права і слугування першого в
кінцевому результаті інтересам людини, про необхідність забезпечення
незалежного судочинства і служіння суддів праву (закону, а не державі),
про необхідність зміни сприйнятої системи права, про критерії
застосування імперативного і диспозитивного методів регулювання
правовідносин, про примат договірного регулювання над законом інші.

Визначальними ідеями нового ЦКУ є визнання головними фігурами
цивільно-правових відносин фізичних осіб та створених фізичними особами
юридичних осіб, навіть держава через свої органи у цивільних відносинах
діє на засадах приватного права, встановлено розгорнуту регламентацію
особистих немайнових прав фізичних осіб, речевих прав, введено нові
інститути (право володіння та право на чужі речі), сформульовано нові
положення про договірні і недоговірні зобов’язання, зокрема введено
загальні положення про договори, більш чітке їх групування, введено нові
договірні інститути. В той же час договори традиційного господарського
(підприємницького) спрямування регулюються ГКУ. У недоговірних
відносинах введено нові інститути загальноохоронного спрямування, є ряд
новел у спадковому праві.

Прийняття ЦК має надто довгу історію, що з часом стане предметом більш
детального вивчення і аналізу від доручення до створення робочої групи
розпорядженням КМУ від 24.03.1992р. №176-р. До цієї групи увійшли
міністр юстиції В.Онопенко – керівник, і О.А. Підопригора – замісник.
Над остаточним проектом ЦК працювали робоча група у складі Міністра
юстиції Головатого С.П. (керівник), Довгерта А.С. (заступник),
Підопригора О.А.(заступник), Пушкін О.А. (науковий координатор), Боброва
Д.В., Кузнецова Н.С., Луць В.В., Ромовська З.В., Мусіяка В.Л., Сібільов
М.М., Шевченко Я.М.. Обов’язки вченого секретаря виконував Калакура В.Я.

“Концепція, структура та основні інституційні підходи, проекту ЦК
України обговорювалися на наукових зібраннях та у Верховній Раді України
протягом останніх 7 років”.

ЦК України був прийнятий Верховною Радою України 29 грудня 2001 р. до
обіду і мав 1327 статей. В цей же день було прийнято і ГКУ. Внаслідок
суперечностей між цими актами Президент України наклав на обидва кодекси
вето, запропонував Верховній Раді України повернутися до розгляду і
усунути суперечності. Зважаючи на вимоги Ради Європи у 16 січня 2003 р.
ЦК був все-таки прийнято. Одночасно з ним прийнято і ГКУ, а 6 березня
цього року обидва кодекси було підписано президентом. Отже обидва
кодекси – результат компромісу, а точніше уступка представникам
господарського напряму. Деякі з представників останнього й самі не раді
тому що сталося.

Цей проект було “… побудовано за узвичаєною в багатьох країнах світу
так званою пандектною системою, відповідно до якої норми, які регулюють
загальні питання усіх цивільних правовідносин, винесені за дужки та
представлені у проекті (з урахуванням його нової збільшеної внутрішньої
структури, яка також відповідає світовим стандартам)…”, “проект на
різних етапах його створення пройшов в цілому (а також окремі його
частини) пройшов експертизу в юридичних та наукових установах західних
країн, зокрема Німеччини, Нідерландів, США, Італії, Швейцарії”, а
“есперти високо оцінили основні напрямки та положенн ЦК і відзначили, що
за своєю концепцією, структурою, основними інститутами проект повністю
відповідає сучасним світовим підходам та тенденціям правового регулюванн
цивільних (у тому числі комерційних відносин та європейським досягненням
у гармонізації цивільного права”.

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу визначає механізм досягнення Україною
відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям
набуття членства в Європейському Союзі. Метою адаптації є досягення
відповідності правової системи України acquis communautaire з
урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до
держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства –
процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у
відповідність з acquis communautaire.

ЦКУ відображає традиції кодифікації цивільного права взагалі, опирається
на об’єктивно існуючу систему цивільного права. Разом з тим між системою
цивільного права і системою ЦКУ є певні зумовлені об’єктивними і
суб’єктивними причинами розходження. Новий ЦКУ складається із шести
книг, розбитих на розділи, розділи – на глави, деякі глави – на
параграфи. В ньому налічується 1308 статей.

Новий ЦК України розроблено на парадигмі його соціальної спрямованості,
континентальних правових доктринах, та пандектному підході. Проте в
ньому є елементи пасіонарності.

Книга перша “Загальна частина” встановлює норми загального характеру і
згрупована за п’ятьма розділами: 1 — “Основні положення” (3 глави), 2 —
“Особи” ( 3 підрозділи розбитих на 11 глав), 3 — “Об’єкти цивільних
прав” (4 глави), 4 — “Правочини, представництво” (дві глави), 5 —
“Строки та терміни. Позовна давність” (дві глави). Зокрема в них
підкреслено об’єктивний характер цивільних правовідносин з їх
уточненням, є низка новел стосовно регулювання цих відносин виключно
актами цивільного законодавства (!), введення поняття фізична особа,
особливо фізична особа-підприємець, регулювання участі юридичних осіб у
цивільних правовідносин з доктрини реальності юридичної особи, чітко на
нових засадах визначено особливості участі держави та органів місцевого
самоврядування у цих відносинах, введена категорія “правочин”, визначено
правовий режим ряду об’єктів цивільного права.

Книга друга “Особисті немайнові права фізичних осіб” складається з трьох
глав, і взагалі є принципово новою у цивільному праві України, інколи
повторює положення Конституції України за що піддається критиці. Але
достоїнством є розкриття змісту особистих немайнових прав, перелік
способів їх захисту. В основу цієї книги покладено міжнародно-правові
документи у сфері захисту прав людини (міжнародне гуманітарне
законодавство).

Книга третя “Речеве право” складається з загальних положень та двох
розділів, які розбиті на глави. Розділ «Право власності» складається із
шести глав, а розділ «Речеві права на чуже майно» — з п’яти глав. По
суті у цій книзі врегульовано класичні речеві права: володіння, право
власності, сервітутні права, право користування чужою землею для
сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою
землею для забудови (суперфіцій) та інші речеві права. На відміну від
проекту застава перенесена все таки у способи забезпечення зобов’язань.

Основним визнано право власності і більша група норм цієї книги
присвячена саме йому. Встановлено новий підхід до його регулювання на
основі визначення позитивних прав суб’єктів, виключено інститути
похідної власності та колективної власності, встановлені особливості
права власності на найважливіші об’єкти.

Книга четверта “Право інтелектуальної власності” попри те, що деякі її
інститути мало кореспондуються між собою є монолітною перетерпіла саме
більше змін і складається з глави “Загальні положення про право
інтелектуальної власності” та 11 глав про окремі інститути. Вона
інтегрувала в себе основні положення поточного законодавства у сфері
інтелектуальної власності. Основне її спрямування – прагматичний підхід
щодо використання майнових прав на результати творчої діяльності. Крім
цього вона містить загальні положення які визначені дезінтеграційним
підходом до регулювання права інтелектуальної власності.

Книга п’ята “Зобов’язальне право” ґрунтується на досвіді правового
регулювання таких відносин В Німеччині, Нідердандах і Російській
Федерації, Рекомендаціях Міжнародної торгової палати “Про гарантії та
вимоги”. Вона є найбільшою за своїм обсягом регулює цивільні відносини і
динаміці. Відповідно вона має доволі складні структуру і складається із
3 розділів “Загальні положення про зобов’язання” (5 глав), “Загальні
положення про договір” (2 глави). Розділ III. “Окремі види зобов’язань”
відповідно поділено на два підрозділи “Договірні зобов’язання” і
“Недоговірні зобов’язання”. У свою чергу окремі глави договірних
зобов’язань розбиті на параграфи. Підрозділ 1 “Договірні зобов’язання
має 24 глави, а підрозділ 2 “Не договірні зобов’язання” – 6 глав. Разом
з тим склалося так, що з ЦК України практично вилучено так звані
господарські договори: поставки, контрактації, оренди, перевезення.
Залишено лише їх визначення та вказівку на те, що вони регулюються ГК
України та іншими нормативними актами. Вони відійшли до царини
регулювання ГК України.

f ® < >

|

~

Fрегулюють здебільше відносини товарообігу, згруповані за метою і
предметом і мають диспозитивний характер. Особливість договірного права
в тому, що його окремим інститутам передують загальні положення про
даний тип зобов’язань. Є низка нових договорів: лізинг, довірче
управління майном, факторинг, франчайзинг. Загалом переведені на
цивілізовані засади кредитно-розрахункові відносини.

Книга шоста в проекті спочатку була присвячена регулюванню сімейних
відносин. З прийняттям окремого СКУ потреба і цих нормах в рамках ЦКУ
відпала. Тепер книга шоста — “Спадкове право” яка складається із 7 глав.
Її структура має загальні положення, відображає право власника
розпорядитися своїм майном після його смерті (інститут спадкування за
заповітом передує інститут спадкування за законом). У спадкове право
введено ряд суттєвих новел щодо його суб’єктів, волевиявлення
заповідача, диференціації спадкоємців за законом на шість черг, змінено
підходи до прийняття спадщини, введено інститут спадкового договору.

Порівняно з розробленим зазначеною комісією цілісним проектом на засадах
монізму правового регулювання приватних відносин прийнятий ЦК втратив
дві книги.

В новому ЦК України є ряд новел. Так, ст. 9 ЦКУ встановлені основні
засади застосування ЦКУ до регулювання відносин у сферах підприємництва,
використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових
та сімейних відносин. Зокрема, відносини у сфері підприємництва, що не
врегульовані ЦК, регулюються іншими актами законодавства. З метою
усунення конкуренції між ЦКУ та іншими актами приватного права
встановлено, що його положення застосовуються до врегулювання відносин,
які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони
довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не
врегульовані іншими актами законодавства. Тож якщо виявиться, що ці
відносини врегульовані іншими актами слід використовувати спеціальні
нормативні акти. Наприклад оренда землі врегульована і ЦКУ і ЗКУ. Звідси
виходить що відповідний інститут оренди в ЦК є надлишнім.

У тому разі коли в спеціальному законі виявиться прогалина то виникає
потреба у субсидіарному застосуванні норм іншої галузі права: при
регулюванні одних і тих же відносин слід застосовувати норми ЦКУ і норми
іншого закону (законів).

Відповідно до п.1 “Прикінцевих і перехідних положень” новий ЦКУ набирає
чинності з 1 січня 2004 року. Відповідно з того часу втрачає свою
чинність ЦК Української РСР 1963р. та ряд інших нормативних актів. З
моментом введення у дію нового ЦКУ зв’язані моменти введення у дію і ГКУ
та СКУ.

Зважаючи на обстановку прийняття нового ЦКУ, ігнорування позицій
вітчизняних та зарубіжних фахівців він містить низку суперечностей
неточностей, що є сприятливим підгрунтям для його подальшого
удосконалення. Перші з них не забарилися ще до моменту введення ЦКУ і
дію. ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19
червня 2003р. № 980-ІУ вже внесені зміни у ч.1 ст. 249, у ст.316
ввведено ч.2 – особливий вид права власності – довірчу власність, що
виникає на основі договору довірчого управління майном. Відповідно
доповнено й ч.1030 частиною другою, а ст. 1033 частинами 4 та 5.

Цим започатковані майбутні зміни цього генерального акту цивільного
права. Важливо щоб вони були виважені і достатньо аргументованими.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які
приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Ці закони є
кодифікованими або поточними. До кодифікованих законодавчих актів
цивільного права відноситься: Сімейний кодекс (СК) України, який
прийнятий і введений у дію з 1 січня 2003 р., Житловий кодекс (ЖК)
України. Правда зараз йде робота над новим ЖК, який би відповідав
Конституції України та засадам концепції житлової політики України.
Відповідно ці кодекси є основними у регулюванні підгалузей цивільного
права: сімейного права та житлового права.

Крім цього виокремились з цивільного права такі галузі, що мають
подвійну правову природу і поряд з приватними засадами регулювання
потребують публічно-правових. Так в основі земельного права лежить
Земельний кодекс (ЗК) України, морського права – Кодекс торгівельного
мореплавства (КТМ) України.

Окремо йде мова про регулювання відносин у сфері господарської
діяльності, яка є притаманною всякому суб’єкту правовідносин як на
побутовому рівні (ведення домашнього господарства) так і для державних
установ (господарські відділи всіх юридичних осіб публічного права), так
тих фізичних і юридичних осіб, що спеціалізуються професійно на веденні
підприємницької діяльності. Разом з ЦКУ для врегулювання цих відносин
прийнято окремий ГКУ, що породило проблему дуалізму приватного права.
Тож в найближчий час “цивілістам” і “господарникам” слід навчитись
правильно застосовувати норми обох кодексів.

Виникає слушне питання про співвідношення ЦКУ та ГКУ між собою та чи є
останній спеціальним кодифікованим актом цивілньго права. Думаємо, що
ні. Він розроблений на зовсім інших теоретичних і практичних засадах,
містить ряд положень які давно застарілі і відкинуті практикою
(підприємства як юридична особа, підприємства на змішаній формі
власності, орендні підприємства тощо). Більшість цивілістів схиляються
до того, що ГК України не може бути актом цивільного права. Якщо ЦКУ
розроблено на основі доктрини приватного права то як він може
співвідноситися із кодексом, який прийнято на засадах позитивізму?

Представники традиційної цивілістичної школи різко противляться
існуванню такого кодексу і вважають, що це данина феодальній…традиції,
прийняття ГК суперечить Конституції України згідно якої нема підстав для
окремого регулювання відносин в економіці, створюється загроза
одержавлення і опублікування економіки, виникає конкуренція норм, що
регулюють одні і ті ж за змістом відносини, виникають проблеми
юридико-технічного і практичного характеру, може бути перепона для
залучення в економіку України іноземних інвестиції із-за побоювання
інвесторами можливостей ручного регулювання економіки.

Навпроти, представники школи господарського права відстоюють і лобіюють
цей кодекс як вкрай необхідний для регулювання відносин у сфері
економіки.

У сфері підприємництва виділяються два блоки норм: приватного права – що
забезпечують приватний інтерес суб’єктів підприємницької діяльності і
публічного права, зо забезпечують інтерес держави та органів місцевого
самоврядування. Якщо консолідуючим стрижнем першого напряму є ЦКУ, то
для другого напряму досі такої консолідуючої основи нема. Цю роль може
взяти на себе новий Адміністративний (Управлінський) кодекс України або
спеціальний адміністративно-правового регуляторного спрямування той же
ГКУ. Якщо не зважати на ту обставину, що далеко не всі відносини повинні
мати свій кодифікований акт з таким підходом можна було б погодитися.

Довгий час йде розробка ще й Торгового кодексу України. До цього часу
відомі чотири його законопроекти. За замовленням інституцій які наділені
правом законодавчої ініціативи ведеться розробка ще двох.

Між тим жодна з країн, що утворилися на теренах колишнього СРСР не
прийняли і не збираються приймати подібний господарський кодекс. З
поглибленням економічної інтеграції та створенням Єдиного економічного
простору виникне низка проблем у стикуванні положень цивільного
законодавства у господарській сфері. Можно спрогнозувати, що Україні
прийдеться все-таки відмовитися від ГКУ і гамонізувати своє
законодавство із законодавством Російської Федерації, Республіки
Білорусь та Республіки Казахстан.

З приводу реальної ситуації дуалізму приватного права слід зазначити, що
прийняття Німецького торгового уложення сприяло консолідації окремих
земель під єдиним економічним правом. В кінці кінців це призвело до
об’єднання німецьких земель. Тож виникає питання яку функцію в умовах
ринкової економіки відіграватиме новий ГК України?

Ряд цивільно-правових за своєю природою відносин конкретизовано у
Повітряному кодексі України, Кодексі про недра, Лісному кодексі та
інших.

Слід мати на увазі, що ЦК для цих законів є своєрідною конституцію, що
підтверджується правилом згідно якого при поданні до Верховної Ради
України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК,
необхідно одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК
України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України
одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України
(ч.2 ст. 4 ЦК).

Таким чином кодифіковані закони врегульовують практично більшість
суспільних відносин, що відносяться до предмету цивільного права.
Одночасно вони є висхідними для розвитку поточного законодавства.

Кодифіковані закони мають теж свою юридичну силу. З огляду на вище
наведене ЦКУ має домінуюче положення над іншими кодифікованими
нормативними актами цивільного права. Крім цього звертається увага, що
усередині самого ЦК юридична сила його норм неоднакова в найбільша
юридична сила відведена першій частині ЦК.

Призначення ЦК України полягає у забезпеченні єдності правового
регулювання особистих немайнових і майнових відносин на засадах
приватного права і забезпечення прав та законних інтересів фізичних та
юридичних осіб.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Див.: Головатий С. і др. Передмова до проекту Цивільного кодексу
України /Українське право, 1996, Число 2, (Спецвипуск), 1996, –С.23-26

На той час начальник кафедри цивільно-правових дисциплін Університету
внутрішніх справ

Довгерт А.С. Проект нового Цивільного кодексу України: теорія та
проблеми /Вісник Університету внутрішніх справ, 6’1999, –С.12.

С. Головатий та інші. Передмова до проекту Цивільного кодексу України
//Українське право. –1996, Число 2 (Спецвипуск) Реформа цивільного права
в Україні.-С.8-9

Правова система Європейського Союзу , яка включає акти законодавства
Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках
Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики
безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Впритул до третього читання в проект ЦК входила ще одна книга 6 –
Сімейне право. Але склалось так, що насамперед був прийнятий
альтернативний проект СК України, який введено у дію з 1 січня 2003 р.
Така доля з розробкою проекту закону “Про міжнародне приватне право”
спіткала й книгу 8.

Впритул до останнього читання в проекті ЦК була книга сьома
“Міжнародне приватне право” присвячена врегулюванню цивільних відносин
між суб’єктами цивільного права які підпорядковані різним правовим
системам і побудована за структурою самого ЦК. Але вона була вилучена,
що негативно вплине на регулювання цивільних за своєю природою відносин
за участю міжнародного суб’єкта. Її ідеї використані при розробці
спеціального Закону України “Про міжнародне приватне право”.

Урядовий кур’єр. -2003, -№142.

Див.: Головатий С. і др. Передмова до проекту Цивільного кодексу
України /Українське право, 1996, Число 2, (Спецвипуск), 1996, — С.6-7

Див.: Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996. –С.26

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *