Трансакції та їхнє правове регулювання (реферат)

Реферат на тему:

Трансакції та їхнє правове регулювання

Розвиток суспільних відносин та їхнє якісне правове регулювання
залежить від основоположних засад, що формують цілі, предмет і методи
їхнього дослідження. Для здійснення таких завдань, а в нашому випадку
дослідження фінансових трансакцій, що здійснюються через світову мережу
Інтернет, необхідно узагальнення різних поглядів стосовно даної
проблематики та визначення власних концептуальних засад, які б, з одного
боку, викликали дискусію у наукових колах, що дозволило б сформулювати
наукові пропозиції, а з іншого – розробити економічно обґрунтовані
проекти нормативно-правових актів для ефективного правового регулювання
фінансових трансакцій, що здійснюються через світову мережу Інтернет та
їхнє оподаткування.

Для дослідження поняття „трансакція” необхідно проаналізувати його
трактування у різних джерелах. У словнику української мови подано таке
визначення поняття „трансакції” – операція-угода (політична, юридична),
що супроводжується взаємними поступками; фінансова трансакція
переведення банком коштів з одного рахунку на інший також і за кордон;
інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з
використанням платіжної картки (завантаження та перезавантаження картки,
одержання готівкових коштів, оплата товарів і наданих послуг) [1].

Таким чином, досліджувана категорія за цим визначенням у широкому
значенні є близькою до таких понять, як „операція”, „угода” і охоплює
широке коло суспільних відносин, а у вузькому значенні може вживатись як
переведення коштів банком чи як інформація про використання платіжної
картки.

У науковій літературі поняття „трансакція” є базовою одиницею аналізу в
теорії трансакційних витрат поряд із актом економічної взаємодії та
угодою. Категорія трансакції використовується в широкому розумінні та
вживається для позначення обміну як товарами, так і юридичними
зобов’язаннями, угод як короткострокового, так і довгострокового
характеру, таких, що потребують як детального документального
оформлення, так і укладених просто на договірних засадах. Затрати та
втрати, якими може супроводжуватися така взаємодія, отримали назву
трансакційних витрат [2].

У словнику дефініцій також дається визначення трансакції:

1. Погодження (політичне, юридичне тощо), яке супроводжується взаємними
поступками.

2. У банківській справі – інформація в електронній формі про окрему
операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та
дозавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і
надання послуг та інше) [3].

Наведені визначення деякою мірою ототожнюють трансакцію, що здійснюється
з використанням мережі Інтернет з класичними угодами в
цивільно-правовому розумінні.

Трансакція – це передача даних, а також переказ грошей [4]. Так
визначено поняття трансакції в спеціалізованій літературі у мережі
Інтернет і комп’ютерних технологіях.

Потрібно зазначити, що поняття трансакцій відсутнє у спеціалізованих
енциклопедіях з юриспруденції, банківської справи, фінансів та економіки
[5].

Поняття „трансакція” ввів Дж. Комонс у 1931 р. Він запропонував підхід
до трансакції не як до простого обміну між індивідами, а як до обміну
правами власності. Таке визначення дано Коммонсом внаслідок того, що
інститути забезпечують поширення волі окремої людини за територію
області, в межах якої вона може впливати на навколишнє середовище
безпосередньо своїми діями, тобто за межами фізичного контролю і,
відповідно, є трансакціями на відміну від індивідуальної поведінки як
такої або від обміну товарами.

Отже, учений визначає трансакцію, як засоби, реалізовані в межах закону
і звичаю, „відчуження і придбання правового контролю над товарами і
працею, а також управління, що проводять при доставці товарів і послуг у
напрямі до кінцевого споживача” [6]. У межах цього визначення Коммонс
виділяє три ідеальні типи трансакцій: трансакції операції, управління і
раціонування:

1) трансакція операції – служить для здійснення фактичного відчуження і
привласнення прав власності і свобод, під час її здійснення необхідна
взаємна згода сторін, заснована на економічному інтересі кожної з них. У
трансакції операції дотримується умова систематичності відносин між
контрагентами. Відмінною ознакою трансакції операції, на думку вченого,
є не виробництво, а передача товару з рук у руки;

2) трансакція управління – у ній основним є відношення управління
підкорення, яке припускає таку взаємодію між людьми, коли право
ухвалювати рішення належить тільки одній стороні;

3) трансакція раціонування – при ній зберігається асиметричність
правового становища сторін, але місце управляючої сторони займає
колективний орган, що виконує функцію специфікації прав. До трансакцій
раціонування можна віднести: складання бюджету компанії радою
директорів, федерального бюджету урядом і затвердження органом
представницької влади, рішення арбітражного (господарського) суду щодо
суперечки, що виникає між діючими суб’єктами, за допомогою якого
розподіляється власність. У трансакції раціонування відсутнє управління.
Через таку трансакцію здійснюється перехід прав власності від одного до
іншого економічного агента.

Права та свободи в цьому контексті розглядаються як окрема категорія. У
даному випадку використовується правова думка, оскільки права і свободи
людини не належать до категорії прав власності в юридичному значенні,
навіть якщо не обмежуватися континентальною правовою традицією і
врахувати особливості звичаєвого права. Разом з тим у межах нової
інституційної економічної теорії прав людини (у тому числі права та
свободи) цілком можуть розглядатися в межах прав власності, оскільки
основний акцент у визначенні прав зроблено на стимули. Більш детально
дана теза справедливо обґрунтована в одному із монографічних досліджень
з даної проблематики [7].

Є й інший аспект визначення трансакції. Інститути, що забезпечують
розповсюдження волі окремої людини за межі області, де він може впливати
на навколишнє середовище безпосередньо своїми діями, тобто за межі
фізичного контролю. У результаті такого розповсюдження доцільно говорити
про трансакцію на відміну від індивідуальної дії як обмін товарами [8].

Оскільки відправним рубежем у побудові неокласичних моделей є людина,
індивідуальний вибір (а точніше, результати індивідуальних рішень), то
перш за все необхідно визначитися із змістом поняття „трансакція” в
іншому значенні. Потрібно зазначити, що між поняттями „індивідуальна
дія” і „трансакція” існує момент тотожності, оскільки в обох випадках
йдеться про дії людини як прояви її волі.

Проте коли розглядається трансакція, то перш за все повинні бути
визначені обмеження, соціальне становище, або контекст, у якому вони
(дії) розглядаються.

В економічній теорії взаємодія між людьми розглядається на основі таких
основних понять, як обмеженість ресурсів, відповідність власним
інтересам. Саме тому трансакція містить у наявній формі три моменти, які
одночасно є відображенням трьох видів соціальних відносин: конфлікту,
залежності і порядку [8, с. 656]. У першому випадку конфлікт можна
визначити як відносини взаємовиключення щодо використання обмеженого
ресурсу. Взаємозалежність – це відносини, взаємне розуміння можливостей
підвищення добробуту, що відображається за допомогою взаємодії. Порядок
– відношення, за допомогою якого визначається не тільки сумарна вигода,
але і її розподіл між зацікавленими сторонами.

Характерний приклад трансакції – придбання економічним агентом прав
власності на земельну ділянку. Зміст і значення даного акта виходять
далеко за межі того, що безпосередньо робить дана людина (збір
інформації, проведення переговорів, оформлення купчої з попереднім
вивченням історії власності на дану ділянку, її страхування, реєстрація
прав).

У запропонованих визначеннях трансакції виявляється взаємодоповнюваною,
з одного боку, неокласичною теорією, що ставила акцент на одну форму
індивідуальної поведінки, і з іншого – новою історичною школою, що
привносила в теорію історичну визначеність, разом з тим, виключаючи з
аналізу власне поведінку людини як економічного агента. Такі визначення
трансакції дозволяють аналізувати різні форми господарської діяльності у
межах однієї і тієї ж системи понять, водночас виступаючи елементом
загальної економічної теорії з погляду можливостей аналізу
альтернативних і (або) взаимодоповнюючих економічних систем.

Оскільки загальною передумовою аналізу виступає обмін між людьми, то дії
одного виявляються реальним моментом, що відображає властивості цілого.
Тому якщо не буде зроблено спеціальну вказівку, ці два поняття
використовуватимуться як взаємозамінні.

Для більш повного розуміння відмінності між трансакцією і обміном і,
отже, власного змісту трансакції можна використовувати класифікацію,
запропоновану Д. Бромлі. Вона заснована на типології дій економічних
агентів, які можуть полягати у виборі однієї з альтернатив у межах даної
інституційної структури або у виборі між самими інституційними
структурами. Інакше кажучи, трансакції здійснюються або у межах існуючої
системи правил, або щодо зміни даної системи. Дії, які економічний агент
чинить у межах існуючої інституційної структури, називаються товарними
трансакціями, тоді як дії, які вчиняються для зміни існуючої структури,
вважатимуться інституційними трансакціями.

Треба зазначити, що трансакції характеризують такими специфічними
ознаками:

– загальними або специфічними (торкатися стандартних або
унікальних ресурсів);

– швидкоплинними або тривалими, одиничними або такими, що регулярно
повторюються;

– слабо або сильно залежними від непередбачуваних майбутніх подій;

– з легко- або важко вимірними кінцевими результатами (які дозволяють
більш-менш ефективний контроль за виконанням учасниками узятих на себе
зобов’язань);

– автономними або такими, що тісно переплітаються з іншими операціями
[9].

Під трансакцією розуміють також діяльність людини у формі відчуження
прав власності і свобод, прийнятих у суспільстві, які здійснюються в
процесі планування, контролю за виконанням умов договору, а також
адаптації до непередбачених обставин.

Запропоновані різними ученими визначення поняття „трансакції” не можуть
визнаватись універсальними і мати певні теоретичні вади. Звуження
визначення та його формулювання, як простого обміну правами власності,
ототожнює трансакцію з цивільно-правовим визначенням договору міни, де
кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один
товар в обмін на інший [10].

За своєю суттю фінансова трансакція є не що інше як купівля-продаж, але
не в реальному вигляді, а через мережу Інтернет. Звичайно, цим фінансові
трансакції не обмежуються: через мережу Інтернет можна не тільки
здійснювати трансакції купівлі-продажу, але й інвестувати в ті чи інші
проекти, перераховувати кошти, виступати учасником (гравцем) на фондовій
біржі. Фінансові трансакції застосовуються при переказах грошових коштів
з рахунку на рахунок між банками, оформлення договорів купівлі-продажу
акцій, здійснення клірингових, ділінгових та інших фінансових операцій.

На сьогодні країни-члени ЄС не мають єдиної позиції щодо правового
врегулювання згаданого конфлікту інтересів, хоча з метою гармонізації
відповідного законодавства на міжнародному рівні були прийняті
відповідні положення. З метою зменшення зазначених правових ризиків,
європейські експерти розрізняють два види використання Інтернету
фінансовими установами, а саме: як нового каналу зв’язку із уже
існуючими клієнтами та як засобу надання послуг новим клієнтам.

Іноземні експерти зазначають, що українське законодавство повинне
передбачати право фізичних та юридичних осіб-резидентів України на
вільний вибір постачальників фінансових послуг за допомогою Інтернету.
Разом з тим право на захист власних інтересів в українському
законодавстві необхідно закріпити лише за тими резидентами України, які
укладають угоди винятково з іноземними компаніями, які мають ліцензії
вітчизняних регулятивних органів на надання таких фінансових послуг на
території України.

Концепції з формування правової основи розвитку інформатизації (в тому
числі фінансових трансакцій), під різними назвами, розробляються вченими
у Російській Федерації ще з початку 90-х років [11]. Чого не можна
сказати про Україну, де робилися фрагментарні спроби врегулювання таких
відносин, проте вони не отримали подальшого розвитку та закріплення.

Як правило, такі концепції являли собою аналіз чинного законодавства,
яке регулює дану сферу та проекти нормативно-правових актів, які, на
думку авторів, необхідно прийняти. Так, у Російській Федерації у 2003 р.
було розроблено та згодом затверджено Доктрину інформаційної безпеки, що
є основоположним документом щодо регулювання інформаційних відносин.

Електронні операції, наприклад, у США звільнені від податку з продажу.
Якщо який-небудь Web-вузол, що торгує через Інтернет, вирішив би брати
плату за товар готівкою при його доставці кур’єром, то він повинен був
би включати у вартість товару податок із продажу. Пояснення зрозуміле:
держава зацікавлена зробити фінансові потоки безготівковими і прозорими,
а також стимулювати більш швидкий обіг грошей в економіці і зменшення
невигідних витрат. Тому компанії, що займаються електронним бізнесом,
повинні автоматизувати обслуговування клієнтів.

Зазначене свідчить про актуальність даної проблематики не тільки
теоретичного характеру (аналіз доктринальних визначень, наукова
класифікація), але й практичного (розробка якісних нормативно-правових
актів з точним визначенням понять і термінів) з метою ефективного
правового регулювання суспільних відносин, що виникають у даній сфері.

Службою безпеки України поширено у Верховній Раді аналітичну довідку
„Щодо надання фінансових послуг з використанням глобальної мережі
Інтернет”, підготовлену на основі даних іноземних експертів, згідно з
якою стан нормативного регулювання цієї сфери вимагає негайного
втручання. За їхніми оцінками, відсутність у законодавстві України
чіткого врегулювання правових відносин, що виникають між учасниками угод
з надання фінансових послуг, укладених із використанням Інтернету, може
становити загрозу ефективній боротьбі з відмиванням брудних коштів,
шахрайством, несумлінними діями фінансових компаній та іншими подібними
злочинами. Це, на думку експертів, підриває довіру споживачів до
відповідних послуг, а у випадку поширення таких дій може також становити
загрозу національній безпеці. Недосконалість правового регулювання в
зазначеній сфері може також перешкоджати ефективній діяльності
фінансових установ, що надають свої послуги за допомогою Інтернету. За
результатами дослідження, проведеного американською корпорацією Clear
Commerce, Україна посідає перше місце за відношенням кількості махінацій
до загальної кількості трансакцій, здійснених через Інтернет [12]. 

На сьогодні не існує загальносвітових або загальноєвропейських норм
правового регулювання надання фінансових послуг через мережу Інтернет.
Це залишає не вирішеним широке коло юридичних питань, зокрема,
пов’язаних із ліцензуванням, оподатковуванням, стягненням мита,
порушенням промислових та інтелектуальних прав власності, правилами
рекламної діяльності, захистом прав споживачів, процедурами з
відшкодування збитків та іншої завданої шкоди, збереженням
конфіденційності інформації тощо. З метою здійснення в Україні належного
правового регулювання у сфері надання фінансових послуг за допомогою
Інтернету окремого законодавчого визначення та закріплення потребують:
порядок оподаткування операцій за цими угодами; правила електронного
документообігу (визнання окремим правовим актом юридичної сили
електронно-цифрового підпису; визнання електронних документів як доказу
в судових провадженнях тощо); порядок здійснення електронних платежів та
електронна комерція (визначення прав, обов’язків і відповідальності
постачальників послуг, урегулювання процедур захисту авторських прав,
баз даних, торгових знаків, найменувань доменів).

Однак першочергового врегулювання в українському законодавстві, на думку
експертів, потребує процедура визначення юридичної належності угод з
надання фінансових послуг, якщо такі укладені за допомогою Інтернету між
резидентами різних держав. Адже в процесі укладання контрактів такого
типу, де учасниками можуть бути фізичні та юридичні особи з різних
країн, виникає конфлікт інтересів, пов’язаний з намірами сторін діяти у
межах законодавства та підпадати під юрисдикцію судів тих країн,
резидентами яких вони є.

Проведений огляд доктринальних підходів щодо визначення поняття
„трансакції”, а також стан нормативно-правового регулювання фінансових
трансакцій через мережу Інтернет дозволяє визначити це дослідження як
нагальне, актуальне й таке, що потребує подальших наукових і практичних
розробок з метою якісного правового регулювання даних суспільних
відносин, а також мінімізації правопорушень у цій сфері.

Література:

1. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред.
В.Т. Бусел. – К.: ВТФ „Перун”, 2004. – С. 1261.

2. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теория. – М.:
Теис, 2002. – С. 297.

3. Брижко В.М., Гальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А., Чорнобров
А.М. Інформа-ційне суспільство. Дефініції: людина її права, інформація,
інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність,
ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / За ред.
М.Я. Швеця. – К., 2002. – С. 97.

4. Новейшая энциклопедия INTERNET. – М., 2002. – С. 579.

5. Русская юридическая энциклопедия. – М., 1999. – С. 439; Энциклопедия
банковского дела и финансов. – М., 2000. – С. 615; Экономическая
энциклопедия. – М., 1999. – С. 713.

6. Commons J. Institutional economics. – 1931. – Р. 652.

7. Furabotn E., Richter R. – 1997. – Р. 81–82.

8. Commons J. Op. cit. – P. 651–652.

9. Milgrom P.R., Roberts J. Economics, organization, and management.
Englewood Cliffs. – 1992. – Р. 30–33.

10. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг ред. Є.О. Харитонова,
О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2004. – С. 615.

11. Бачило И.Л., Белов Г.В., Копылов В.А. Концептуальные основы
правового обеспечения информатизации Росии // Проблемы информатизации. –
М., 1992. – С. 36–42; Концепция правового обеспечения информатизации
Росии // Региональная информатика. – СПб., 1993.

12. Олексюк Б. Iнтернет: фінанси і право Критика і коментарі //
krytyka@krytyka.kiev.ua.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *