Суспільне призначення адміністративного права: новий погляд (реферат)

Суспільне призначення адміністративного права: новий погляд

Адміністративне право як самостійна галузь права в ретроспективному
аспекті має давню історію, оскільки бере початок з XVIII століття. В усі
часи воно так чи інакше пов’язувалося з публічною владою держави,
взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних
відносин.

Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела, так званого
«поліцейського права» (а саме, обмеженість питаннями охорони
громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з
конституційним (державним), є класичним зразком публічного права.

Як і конституційне, адміністративне право опосередковує функціонування
публічної влади в державі. У той же час адміністративно-правове
регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм,
конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати,
що існування адміністративного права — це необхідна умова і засіб
реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної
влади, сфері виконання законів та інших правових актів держави.

За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на
законодавчу, виконавчу і судову адміністративне право найтісніше
поєднане з виконавчою гілкою державної влади (хоч деякою мірою
торкається і внутрішньої організації інших гілок).

Сама ж природа виконавчої влади, зумовлена об’єктивним її призначенням —
виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову
єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської
діяльності держави. Це дає змогу визначити виконавчу владу і державне
управління органічно поєднаними сторонами єдиного явища, яке
визначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності
держави.

Разом з тим слід зазначити, що державне управління за доктринальним
визначенням є видом діяльності держави, який полягає у здійсненні нею
організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, потреби
функціонування і розвитку яких вимагають певного втручання держави за
допомогою відповідних важелів. Головні серед них пов’язані з
використанням повноважень виконавчої влади. Проте державне управління
здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на
рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому
поняття «державне управління» за змістом є ширшим, ніж поняття
«виконавча влада».

Таким чином, за сферою реалізації адміністративне право — це право,
передусім, державного управління, тобто владного впливу держави на
різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення суспільної
спрямованості адміністративного права не є цілком повним і точним. Тим
більше, що протягом тривалого часу в нашій країні у механізмі державного
управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і
пов’язувалися передусім роль і значення адміністративного права.

Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення
адміністративного права, який відповідно до Конституції України має
грунтуватися на визначенні головним обов’язком держави утвердження і
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також принципу,
згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мстою
адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян
у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є закріплення таких
форм і напрямів діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б
забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі
непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий
правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи
враховує статус особи як такого суб’єкта, перед яким виконавча влада
відповідальна за свою діяльність.

Обгрунтованість і перспективність такого підходу підтверджується
практикою міжнародного співтовариства, що знайшло відображення в ряді
положень міжнародно-правових актів. Вони не суперечать меті і принципам
діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої
влади повинні зважати не лише на статус громадянина, закріплений у
національному законодавстві, а й на положення відповідних
міжнародно-правових актів. Їх сприйняття і деталізація у національному
законодавстві повинні відбуватися з урахуванням реальних, перш за все
матеріальних, можливостей здійснення у повсякденному житті.

Все це примушує і на доктринальному рівні, і на практиці переглянути
традиційне в минулому визнання пріоритетності для виконавської
діяльності держави завдань з організації управління суспільними
справами.

то як право, яке регулює відносини державного управління. Хоч це і
правильно, але це — не повна відповідь, і тільки цим обмежувати
визначення спрямованості адміністративного аж ніяк не можна.

Адже подібне визначення адміністративного права фактично консервує
властиву тоталітарному суспільству ідеологію домінування держави над
людиною, в якій людини відводиться лише місце об’єкту управління, на
який спрямовані владно-розпорядчий вплив і адміністративний примус з
боку державних органів.

Такий підхід за своєю суттю не відповідає проголошеній Конституцією
України принципово новій ролі держави у відносинах з людиною. Зокрема,
не відповідає статті 3 Конституції, яка встановлює, що: «утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»;

«держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

Отже, сама Конституція вимагає переходу від пануючої в минулому
ідеології «домінування держави» над людиною до нової ідеології «служіння
держави» перед людиною. Тож тепер ця нова ідеологія має пройти, так би
мовити, червоною ниткою через весь зміст адміністративного права. І
насамперед, вона має бути відображена у доктринальному тлумаченні
суспільного призначення адміністративного права.

Для цього, у визначенні адміністративного, поряд з його
«владно-організуючою» (тобто управлінською) характеристикою, рівноцінне
місце повинна зайняти його характеристика як галузі, що «забезпечує
реалізацію і захист прав і свобод людини і громадянина». Тобто у
визначенні адміністративного права має бути зафіксована єдність трьох
головних функцій, а саме:

1) управлінської (тобто регулювання управлінської діяльності); 2)
правореа-лізаційної (реалізація прав і свобод громадян); 3)
правозахисної (захист порушених прав і свобод громадян). Варто додати,
що в межах третьої функції роль адміністративного права пов’язана із
створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми
спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян від порушень з
боку виконавчої влади.

Втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення
адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у
формуванні громадянського суспільства і демократичної, соціальної,
правової держави. При цьому утвердження нового суспільного призначення
адміністративного права у сфері виконавчої влади має відбуватися шляхом
запровадження:

незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах,
визначених Конституцією і законами України;

пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та
порядку діяльності органів виконавчої влади;

публічності та відкритості контролю за діяльністю органів виконавчої
влади та їх посадових осіб, насамперед, з позицій поваги до особи та
справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного
управління;

відповідальності органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої
рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб’єктами,
права яких було порушено, та обов’язкового відшкодування заподіяної цим
суб’єктам шкоди;

ефективного процесуального механізму оскарження громадянами та іншими
суб’єктами порушених прав як у межах системи органів виконавчої
влади,так і в судовому порядку.

Утвердження такого підходу до розуміння суспільної ролі
адміністративного права є настільки важливим і водночас настільки
незвичним для вітчизняної пострадянської адміністративно-правової науки
і практики, що це слід було б вважати стрижневою ідеєю всієї сучасної
трансформації українського адміністративного права

Література

Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание й управление. — М., 1981.
—С.19

Див. напр.: Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного
управленим (структурно-функциональньїй аспект). — К., 1985. — С. 68-78.
У колишній радянській літературі до проблеми суперечностей у державному
управлінні звертались лише окремі автори. Див., напр.: Герасимов А.П,
Противоречия й закономерности государственного управлення // Сов. госуд.
й право. — 1986. — X» 4.

У вітчизняній юридичній літературі цьому аспекту почали приділяти
цілеспрямовану увагу з середини 70-х років. Див.: Аверьянов В.Б.
Некоторьіе вопро-сьі гносеологической характеристики
социально-управленческих отношений // Пра-вовьіе проблеми управлення
народним хозяйством. — К., 1976. — 15с.; Социаль-ньіе й
государственно-правовие аспекти управлення в СССР. — К., 1978. — 426 с.

Див.: Козлов Ю.М. Административние правоотношения. — М., 1976. — С. 152.

Алексеев С.С. Право й управление в социалистическом обществе
(общетео-ретические вопросьі) // Сов. госуд. й право. — 1973. — № 6. —
С. 13.

Див.: Цветков В. В. К вопросу об зффективности й качестве управлення //
Сов. госуд. й право. — 1980. — № 6; Зффективность й качество
управленческой деятельности (государственно-правовой аспект). — К.,
1980.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *