Судова влада та принципи правосуддя. судова система України (реферат)

Судова влада та принципи правосуддя. судова система України

Загальна характеристика судової влади.

Правосуддя в Україні: поняття та принципи реалізації.

Судова система України.

Правовий статус суддів.

Загальна характеристика судової влади

У сучасних умовах однією із найважливіших умов побудови правової держави
в Україні є становлення поряд із законодавчою та виконавчою гілками
влади незалежної та ефективної судової влади. При цьому слід мати на
увазі, що принцип поділу влад не

абсолютний, оскільки державно-правові форми його реалізації залежать від
національних традицій у широкому розумінні, конкретної
соціально-економічної та політичної ситуації в країні.

В Україні судова влада почала формуватися із прийняттям Декларації про
державний суверенітет України (1990 р.), Акта проголошення незалежності
України (1991 р.), Концепції судово-правової реформи (1992 р.),
внесенням змін та доповнень до Закону України «Про судоустрій» та інших
законодавчих та нормативно-правових актів.

Загальні засади поділу влади закріплені в статті 6 Конституції України
(1996 р.). Свою безпосередню реалізацію та конкретизацію вони знайшли в
нормах Основного Закону та інших законодавчих актів щодо визначення
правового статусу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету
Міністрів України та судових органів. Вагомим внеском у становленні
судової системи є прийняття нового Закону України «Про судоустрій
України» 7 лютого 2002 року.

На сьогодні судова влада діє як самостійна гілка державної влади. Її
поняття слід розглядати через функціонування спеціально уповноважених
органів — судів, які наділені відповідними повноваженнями:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

контроль за дотриманням законності та обґрунтованості рішень і дій
державних органів та посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Судові органи здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у
межах та порядку, передбачених чинним законодавством, що є однією із
гарантій забезпечення законного, обґрунтованого та справедливою
вирішення судових справ. Зокрема, судова влада реалізується шляхом
здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського,
адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства,
яке виконується відповідно Конституційним Судом України, судами
загальної юрисдикції та спеціалізованими судами.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. За ними визнається самостійність і незалежність. Привласнення
функцій цих органів іншими державними органами чи посадовими особами не
допускається. При цьому необхідно зважати на те, що держава наділяє
тільки суди правом використовувати примусові повноваження державної
влади.

Повноваження судових органів засвідчують, що судова влада покликана
виконувати не менш важливу соціальну функцію, ніж дві інші гілки
державної влади. Судові органи як основа судової влади є різними за
своєю компетенцією та юрисдикцією. Водночас вони мають єдине призначення
— здійснення правосуддя на засадах верховенства права з метою
забезпечення захисту гарантованих Конституцією та законами України прав
і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних
осіб, а також суспільства та держави в цілому, недопущення узурпації
влади будь-якою з гілок. При цьому захист прав та свобод людини та
громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади.

Функціонування державних органів, що відправляють правосуддя, утворює
судову владу.

Водночас слід мати на увазі, що правосуддя та судова влада є
нерівнозначними поняттями, оскільки правосуддя є одним із видів
діяльності судової влади і становить її зміст. Крім того, судова влада
реалізується також через організаційні та інформаційно-аналітичні дії
суду, які не пов’язані з розглядом справ (наприклад, аналіз судової
статистики, узагальнення судової практики, внесення окремих ухвал до
державних органів, установ, організацій про усунення порушень закону
щодо вирішення скарг підозрюваних, обвинувачених тощо).

Розглядаючи співвідношення судової влади та судового органу, необхідно
зазначити, що по суті судова влада реалізується через повноваження та
функції суду, але не є безпосередньо самим органом.

Виходячи з цього можна зробити висновок стосовно того, що судова влада
може бути реалізована за допомогою спеціально створених державних
органів — судів, які повинні бути наділені притаманними лише їм
способами і можливостями правового впливу.

Судова влада відіграє особливу роль як у механізмі реалізації державної
влади в цілому, так і в її системі стримувань і противаг. Це
визначається тим, що суд є арбітром у спорах про право, оскільки тільки
судова влада має право на здійснення правосуддя. В цьому — гарантія та
незалежність суду, прав та свобод громадян та державності в цілому.
Важливо й те, що суд не тільки реалізує принцип справедливості у
правозастосувальній практиці, а й виступає як своєрідний арбітр у
процесі законотворчості, а звідси — стримувань та противаг по відношенню
до законодавчої та виконавчої гілок державної влади.

З огляду на зазначене функцією судової влади є застосування прийнятих
законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних
умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті
суспільства, здійснення правосуддя.

Слід мати на увазі, що судова влада має певні переваги перед іншими
гілками державної влади, а саме:

оперативність приведення правопорядку у відповідність до вимог життя;

судові органи при тлумаченні Конституції та права, а також при прийнятті
відповідних рішень, керуються не тільки буквою, а й духом закону,
аксіомами та принципами права.

Суттєвою особливістю судової влади є особлива процедура (методи) її
реалізації, яка здійснюється на засадах гласності, змагальності,
незалежності та колегіальності.

Таким чином, судова влада — це специфічна незалежна гілка державної
влади, що реалізується шляхом гласного, змагального, як правило,
колегіального розгляду і вирішення у судових засіданнях правових спорів,
тобто здійснення правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на
соціальні процеси в суспільстві у цілому. Роль судової влади полягає у
стримуванні двох інших гілок державної влади в межах конституційної
законності та права, передусім шляхом здійснення конституційного нагляду
та судового контролю за цими гілками влади.

Правосуддя в Україні: поняття та принципи реалізації

Правосуддя — один із напрямів державної діяльності, спрямований на
реалізацію особливої функції державної влади, що здійснюється через
розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів
стосовно прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій,
громадських об’єднань та кримінальних справ і застосування встановлених
законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або
виправдання невинних.

Правосуддя в Україні регулюється статтями 124—131 Конституції України,
Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р., а також
законами України про конституційне, цивільне, кримінальне та
господарське судочинство.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному громадянинові
гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При цьому слід мати
на увазі, що безпосередню участь у його реалізації бере також народ. Він
здійснює своє право через народних засідателів і присяжних, для яких
зазначена діяльність є громадянським обов’язком.

Завдання правосуддя:

всебічне зміцнення законності й правопорядку;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України
суспільного ладу, його політичної та економічної систем,
соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян,
проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і
законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських
об’єднань;

виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та
законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до
державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі й гідності
громадян;

виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.

Правосуддя характеризується низкою рис (ознак), які відрізняють його від
інших видів державної діяльності, а саме:

здійснення правосуддя виключно спеціальними державними органами — судами
(суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки
законові;

розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку,
регламентованого процесуальним законом, — порядку судочинства;

змістом правосуддя є вирішення спорів (конфліктів) про право, які
виникають у суспільстві між окремими його членами чи їх колективними
формуваннями, а також у правовій оцінці поведінки фізичних осіб, які
обвинувачуються у вчиненні злочинів та в призначенні покарання винним у
їх вчиненні;

загальнообов’язковість будь-яких судових рішень у справах, що
проголошуються ім’ям України і мають силу закону.

Принципи здійснення правосуддя — це закріплені в законі основні
державно-політичні та правові ідеї, що визначають найбільш суттєві
сторони цього виду державної діяльності стосовно завдань і порядку
здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів за всіма
категоріями справ. Водночас необхідно враховувати, що зазначені принципи
не є і не повинні бути догмою, а тому їх зміст має постійно змінюватися
в напрямі демократизації всіх інститутів нашого суспільства,
рівноправності та збалансованості всіх гілок державної влади. Порушення
принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового
рішення у справі.

Основні засади здійснення правосуддя визначаються статтею 129
Конституції України, Законом України «Про судоустрій України» від 7
лютого 2002 р., кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним
законодавством України. Зокрема, до них відносять наступні принципи:
здійснення правосуддя виключно судами; колегіальний та одноособовий
розгляд справ; державна мова судочинства; законність; гласність судового
процесу та його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх
учасників судового процесу перед законом і судом; презумпція
невинуватості; правова допомога при вирішенні справ у суді; участь у
судочинстві представників громадських організацій і трудових колективів;
змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в
доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного
обвинувачення в суді прокурором; обов’язковість судових рішень;
самостійність судів і незалежність суддів; право на оскарження судового
рішення.

Здійснення правосуддя виключно судами. Відповідно до чинного
законодавства України всім суб’єктам правовідносин гарантується захист
їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи та участь у
ньому в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
При цьому слід мати на увазі, що іноземці, особи без громадянства та
іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист
нарівні з громадянами та юридичними особами України.

У зв’язку з цим для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного
розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють Конституційний
Суд України, суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, в тому
числі суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Діяльність
зазначених судових інституцій реалізується шляхом розгляду і вирішення в
судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних,
кримінальних та інших справ, передбачених законом. Водночас звертає на
себе увагу той факт, що згідно з Основним Законом України делегування
функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими
особами, а також створення надзвичайних та особливих судів не
допускаються (ст.ст. 124, 125 Конституції України).

При здійсненні правосудця діяльність суду спрямована на всебічне
зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим
правопорушенням і має завданням охорону від будь-яких посягань:

закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та
економічної систем;

соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян,
проголошених і гарантованих Конституцією і законами України;

прав і законних інтересів державних підприємств, установ і організацій,
кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій.

Крім того, судова діяльність має виховне значення для громадян України
щодо точного і неухильного виконання Конституції та законів України,
додержання дисципліни, чесного ставлення до державного і громадського
обов’язку, поваги до прав, честі та гідності громадян. Застосування
заходів кримінального покарання не тільки має каральну функцію стосовно
правопорушників, а й спрямоване на їх виправлення і перевиховання.

Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Суть цього принципу полягає
в тому, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею
одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у
випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних.
Суддя, який розглядає справу одноособово, діє від імені держави як
судовий орган. Розгляд справ у апеляційному, касаційному порядку, а
також в інших випадках, визначених законом, здійснюється судом
колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до
закону. Справи в порядку повторної касації розглядаються складом суддів
відповідної судової палати Верховного Суду України (Військової судової
колегії) згідно з вимогами процесуального законодавства.

Державна мова судочинства. Судочинство в Україні має провадитися
державною мовою. При цьому застосування інших мов у судочинстві
здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не
володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право
користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.
У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується
державою.

Законність. Правосуддя має здійснюватися у точній відповідності до
чинного законодавством України. В свою чергу, це передбачає правильне
застосування судами норм матеріального права при вирішенні конкретних
справ, здійснення їх діяльності у визначеній законом процесуальній формі
та підпорядкованість їх роботи діючому законодавству. У випадках,
передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують
законодавство у порядку, встановленому цими угодами.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Характеризуючи зазначений принцип, слід зазначити, що розгляд справ у
судах повинен відбуватися відкрито (крім випадків, передбачених
процесуальним законодавством), а судові рішення з усіх категорій справ
мають проголошуватися публічно.

Водночас за мотивованою ухвалою суду допускається закритий судовий
розгляд у випадках, коли це суперечить інтересам охорони державної
таємниці; у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного
віку; в справах про статеві злочини; в інших випадках, пов’язаних із
запобіганням розголошення відомостей про інтимні сторони життя учасників
по справі, для забезпечення таємниці усиновлення, а також, коли
забезпечується безпека учасників процесу, членів їх сімей і близьких
родичів.

Усі громадяни, за винятком визначеного законом кола осіб, можуть бути
присутніми на судових засіданнях. Хід судового процесу фіксується за
допомогою магнітозапису та відеознімання. При цьому проведення в залі
судового засідання фото- і кінозйомок, теле-, відео-, звукозапису із
застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового
засідання допускаються тільки з дозволу суду та в порядку, встановленому
процесуальним законом. Слід також мати на увазі, що учасники судового
розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають
право робити письмові нотатки. Ніхто не може бути обмежений у праві на
отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів
розгляду його судової справи.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,
кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового стану, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин. Усім суб’єктам
правовідносин гарантується доступність судового захисту їхніх прав,
свобод і законних інтересів. Крім того, вони без обмежень та переваг в
однаковій мірі рівні при притягненні їх до відповідальності у випадках,
визначених чинним законодавством.

Презумпція невинуватості. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути
притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в
судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено
в порядку, визначеному чинним законодавством, і встановлено
обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою
невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може базуватися на
доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях. Усі
сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь
(ст. 62 Конституції України).

Правова допомога при вирішенні справ у суді. Кожен має право
користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді.
Підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному гарантується право на
захист, у зв’язку з чим особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор
і суддя до першого допиту обвинуваченого і підсудного відповідно до
діючого кримінально-процесуального законодавства зобов’язані роз’яснити
їм право мати захисника. Слід мати на увазі, що суд, слідчий та особа,
яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов’язок доказування
на обвинуваченого. При цьому кожен є вільним у виборі захисника своїх
прав. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в
Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову
допомогу можуть надавати також інші особи. Порядок та умови надання
правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених
законом, правова допомога надається безоплатно, а при безпідставному
засудженні особи держава має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.

Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових
колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку,
встановленому законодавством України, допускається участь представників
громадських організацій і трудових колективів.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і в
доведенні перед судом їх переконливості. Реалізація зазначеного принципу
спрямована на таку побудову судочинства, яка б забезпечувала рівні права
всіх учасників процесу.

Змагальність у процесі здійснення правосуддя досягається тоді, коли
сторони можуть активно і на рівних умовах доводити свою правоту,
надавати суду докази, тлумачити конкретні факти та події, заявляти
клопотання, рівною мірою використовувати надані їм процесуальні
можливості по відстоюванню своїх прав і законних інтересів. У свою
чергу, суд повинен створити необхідні умови для виконання сторонами їх
процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав, а також не
перешкоджати їм надавати докази, заявляти клопотання про виклик свідків
або про витребування тих чи інших доказів. Обвинувальний ухил у процесі
розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки
представник спеціального державного органу — прокуратури має право
здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому
прокурор керується лише вимогами закону та об’єктивною оцінкою зібраних
у справі доказів. Він повинен сприяти виконанню вимог чинного
законодавства щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду справ та
винесення обґрунтованих рішень. Прокурор має рівні права з іншими
учасниками судового процесу. Він бере участь у дослідженні доказів,
заявляє клопотання, висловлює свою думку щодо застосування чинного
законодавства та міри покарання підсудному.

Обов’язковість судових рішень. Судові рішення у справі ухвалюються
іменем України і з моменту їх вступу в законну силу є обов’язковими до
виконання всіма органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими
організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території
держави. Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на
території України за умов, визначених законом України відповідно до
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом
юридичну відповідальність.

Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші
особи у випадках і порядку, передбаченому процесуальним законом, мають
право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, яке
здійснюється відповідно апеляційними та касаційними судами. При цьому
слід мати на увазі, що апеляційне оскарження судового рішення — це
оскарження рішення або вироку в справі, що не набрали законної сили, у
вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу за сутністю, а
касаційне оскарження судового рішення — оскарження рішення або вироку в
справі, що набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка перевіряє
їх законність та обґрунтованість і затверджує рішення або вирок у справі
чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд до суду першої
інстанції.

Таким чином, суть зазначеного принципу полягає у провадженні
апеляційними та касаційними судами перевірки вироків, постанов і ухвал
нижчестоящих судів. Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими
колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного
Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному
оскарженню. Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними
чинності в порядку судового нагляду.

Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя
самостійно, тобто вирішують справи на основі закону, в умовах, що
виключають сторонній вплив на них. Судді при здійсненні правосуддя
незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише
закону. Це, в свою чергу, є основною передумовою їх об’єктивності та
неупередженості. Органи та посадові особи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання,
а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не
посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або
суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання,
зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в
інший спосіб із метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на
неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом
відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення
судових справ відповідно до їхнього внутрішнього переконання, що
ґрунтується на вимогах закону.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються:
особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності
та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,
таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у
здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді,
встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного
забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним
матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів
суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення
особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх
правового захисту.

Судова система України

Судова система — це сукупність судових органів, діяльність яких
спрямована на здійснення правосуддя в Україні. Згідно з Конституцією
України та Законом України «Про судоустрій» судову систему складають
Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в
Україні та суди загальної юрисдикції (місцеві суди, апеляційні суди,
вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України). Створення надзвичайних
та особливих судів чинне законодавство не допускає.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в
Україні і немає інших судів, які входили б до його системи. Він вирішує
питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів
та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та
законів. У зв’язку з цим він займає особливе місце в судовій системі
України і до судів загальної юрисдикції не належить.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій
України» систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди;
апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі
спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами
територіальності й спеціалізації. Крім того, для неї характерна єдність
всіх ланок при здійсненні правосуддя в Україні.

В основу територіальності судової системи покладено
адміністративно-територіальний устрій держави, тобто територіальну
організацію країни, яка передбачає поділ її території на
адміністративно-територіальні одиниці (Автономну Республіку Крим,
області, міста, райони, райони в містах, селища, села) та розподілення
державно-владних повноважень між ними.

Відповідно до Конституції та чинного законодавства України в системі
судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди
окремих судових юрисдикцій, у яких може запроваджуватися спеціалізація
суддів із розгляду конкретних категорій справ відповідної юрисдикції.

Єдність системи судових органів забезпечується єдиними засадами
організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю
для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням
Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної
юрисдикції; обов’язковістю виконання на території України судових
рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням
питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського
самоврядування.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України
відповідно до чинного законодавства за поданням Міністра юстиції
України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою
відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна
адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або
реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші
підстави, передбачені чинним законодавством.

Місцевими судами загальної юрисдикції є районні, районні у містах,
міські та міськрайонні суди. Крім того, до системи місцевих судів
відносять військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також місцеві
адміністративні суди.

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника
голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує
п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.
Як суд першої інстанції він розглядає кримінальні та цивільні справи,
справи про адміністративні правопорушення, справи, що виникають з
господарських правовідносин та інші справи, віднесені процесуальним
законом до їх підсудності.

При цьому слід зазначити, що місцеві адміністративні суди розглядають
адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного
управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної
юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового
управління, оскільки розгляд останніх здійснюють військові суди.
Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх
розгляду визначаються чинним процесуальним законодавством.

В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Зокрема, до
них можна віднести наступні: апеляційні суди областей; апеляційні суди
міст Києва та Севастополя; Апеляційний суд Автономної Республіки Крим;
військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських
Сил України; Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та
апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах
відповідно до указу Президента України.

До складу апеляційного суду входять судді, голова суду та його
заступники.

? ? ae >

\

^

I

?

6 h ? ? ae ?

@

?r t @

®

?алізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з
розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах
відповідної спеціальної судової юрисдикції.

В Апеляційному суді України діють судова палата у цивільних справах,
судова палата у кримінальних справах та військова судова палата.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової
палати розпорядженням голови апеляційного суду.

До повноважень апеляційних судів входить: розгляд справ у апеляційному
порядку відповідно до процесуального закону, розгляд по першій інстанції
справ, визначених законом (крім апеляційних господарських судів),
ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової
практики, надання методичної допомоги у застосуванні законодавства
місцевим судам, а також здійснення інших передбачених законом
повноважень.

З метою об’єктивного розгляду справ, визначених процесуальним
законодавством, в системі загальних апеляційних судів (крім Апеляційного
суду України) діють суди присяжних.

В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія
апеляційного суду, до складу якої входять голова суду, його заступники,
а також судді, кількісний склад яких визначається рішенням загальних
зборів суддів цього суду.

Функції касаційних судів (інстанцій) щодо рішень місцевих та апеляційних
судів покладаються на вищі спеціалізовані суди та відповідні палати
Верховного Суду України.

Касаційний суд України складається із суддів, голови суду та його
заступників. У складі Касаційного суду України діють судова палата у
цивільних справах, судова палата у кримінальних справах та військова
судова палата. Склад судових палат формується за поданням голови суду.
Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюється колегіями у складі
не менше трьох суддів.

Касаційний суд України уповноважений розглядати в касаційному порядку
справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у випадках,
визначених процесуальним законом; вести та аналізувати судову
статистику; вивчати та узагальнювати судову практику; надавати методичну
допомогу в застосуванні законодавства судам нижчого рівня; здійснювати
інші повноваження, передбачені законом.

З метою вирішення організаційних питань у Касаційному суді України діє
його президія, до складу якої входять голова суду, його заступники, а
також судді, кількісний та персональний склад яких визначається рішенням
загальних зборів суддів цього суду.

Згідно з Конституцією України в системі судів загальної юрисдикції
утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій.
Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди,
визначені як спеціалізовані суди. Військові суди належать до загальних
судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, утворених відповідно до діючого законодавства.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідно Вищий
господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також
інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом
України в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій
України».

До складу вищих спеціалізованих судів входять судді, голова суду та його
заступники. Крім того, у вищому спеціалізованому суді можуть
утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за
визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової
юрисдикції, склад яких формується за поданням голови суду. Вирішення
загальних питань діяльності спеціалізованих судів покладено на Пленум
відповідного вищого спеціалізованого суду, який включає всіх суддів
вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів.
Вищі спеціалізовані суди можуть також мати друковані органи та
утворювати науково-консультативні структури (ради).

Діяльність вищого спеціалізованого суду спрямована на розгляд у
касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інших
справ у випадках, визначених процесуальним законом; ведення та аналіз
судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики; надання
методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування
норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її
узагальнення та аналізу судової статистики; надання спеціалізованим
судам нижчого рівня рекомендаційних роз’яснень з питань застосування
законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
здійснення інших повноважень, передбачених законодавством.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

Військові суди України як окрема гілка судових органів загальної
юрисдикції здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, передбачених законодавством України. В Україні
діють військові суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів
і Військово-Морських Сил як апеляційні суди. Військовий суд гарнізону
утворюється на території, на якій розташовано один або кілька військових
гарнізонів.

Військові суди спрямовують свою діяльність на розгляд справ таких
категорій: справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних
Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових
формувань, що створюються Верховною Радою України і Президентом України,
а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів; всі
справи про шпигунство; справи про злочини проти встановленого порядку
несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових
установ; справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, що
визначаються законодавством України; справи про адміністративні
правопорушення військовослужбовців; справи за скаргами
військовослужбовців на неправомірні дії військових службових осіб і
органів військового управління; справи про захист честі і гідності,
сторонами в яких є військовослужбовці або військові організації; інші
справи, пов’язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших
громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ,
організацій.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є
Верховний Суд України на чолі з Головою Верховного Суду України. До його
складу входять судді Верховного Суду України, кількість яких
встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного
Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють Судова палата у цивільних
справах, Судова палата у кримінальних справах, Судова палата у
господарських справах, Судова палата в адміністративних справах, а також
Військова судова колегія. При цьому до складу судових палат, що
здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів,
призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у
відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному
апеляційному спеціалізованому суді не менше п’яти років.

Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове
застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом України
«Про судоустрій України», у Верховному Суді України діє колегіальний
орган — Пленум Верховного Суду України, до складу якого входять всі
судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх
перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного
суду України. Крім того, в структурі Верховного Суду України
функціонують його Президія, апарат, бібліотека, Науково-консультативна
рада та друкований орган, які в своїй сукупності забезпечують діяльність
найвищої судової ланки в системі судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України спрямовує свою діяльність на вирішення таких
завдань: розгляд у касаційному порядку рішень загальних судів у справах,
віднесених до його підсудності процесуальним законом; перегляд у порядку
повторної касації всіх інших справ, розглянутих судами загальної
юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом,
розгляд інших справ, пов’язаних із виключними обставинами; надання судам
роз’яснень з питань застосування законодавства на основі узагальнення
судової практики та аналізу судової статистики, у разі необхідності
визнання не чинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду;
надання висновків щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких
звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого
злочину; надання за зверненням Верховної Ради України письмового подання
про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за
станом здоров’я; звернення до Конституційного Суду України у випадках
виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя
сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також
щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів; ведення та
аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики,
ознайомлення в судах з практикою застосування законодавства; у межах
визначених повноважень — вирішення питань, що випливають з міжнародних
договорів України; представлення судів загальної юрисдикції у зносинах з
судами інших держав; здійснення інших повноважень, передбачених законом.

Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом
розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських,
адміністративних, кримінальних справ. Порядок здійснення цивільного
судочинства передбачений Цивільним процесуальним кодексом України від 18
липня 1963 р., господарського — Господарським процесуальним кодексом
України від 6 листопада 1991 р., адміністративного — Кодексом України
про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. та кримінального
— Кримінально-процесуальним кодексом України від 28 грудня 1960 р.

Організаційне забезпечення діяльності судів, тобто заходи фінансового,
матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та
організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для
повного і незалежного здійснення правосуддя, покладається на спеціальну
систему органів виконавчої влади — державну судову адміністрацію, яка
складається з Державної судової адміністрації України та територіальних
управлінь державної судової адміністрації.

Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої
влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи.
Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України,
Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється
апаратами цих судів.

Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та
підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. У структурі
Державної судової адміністрації України утворюється структурний
підрозділ по управлінню організаційним забезпеченням військових судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє
суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення
зазначених питань професійними суддями. Організаційними формами
суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд
суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Правовий статус суддів

Відповідно до чинного законодавства України професійні судді, народні
засідателі і присяжні, які залучаються у визначених законом випадках для
здійснення правосуддя як представники народу, є носіями судової влади в
Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та
виконавчої влади. Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку
провадиться виключно професійними суддями. Народні засідателі під час
здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Гарантії
незалежності та недоторканності професійних суддів, передбачені законом,
поширюються на народних засідателів і присяжних на період виконання
ними обов’язків по здійсненню правосуддя.

У своїй діяльності судді є незалежними, нікому не підзвітні і
підкоряються лише закону. Їх правовий статус визначається Конституцією
України, законами України «Про Конституційний Суд України», «Про статус
суддів», «Про господарські суди» та «Про судоустрій України».

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів
громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту
і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не
менш як 10 років та володіє державною мовою. В цьому випадку необхідною
умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання
кваліфікаційного екзамену. Однак зазначена умова не поширюється на осіб,
які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не
перевищує 11 років.

Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законодавством, може
бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу
юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п’ять років, у
тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Для судді вищого спеціалізованого суду чинним законодавством визначені
вимоги, згідно з якими ним може бути громадянин України, не молодший 30
років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як
сім років, у тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг
на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі
права не менше 10 років, у тому числі не менш як п’ять років на посаді
судді.

Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Конституційного
Суду України, господарських та військових судів, визначаються
Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України»
та іншими законами України. Зокрема, суддею Конституційного суду
України, крім зазначених загальних вимог, може бути особа, яка на день
призначення досягла 40 років, має стаж практичної, наукової або
педагогічної роботи за фахом не менш як 10 років і проживає в Україні
протягом останніх 20 років. Судді Вищого господарського Суду України на
день призначення повинні мати 30 років і стаж роботи за спеціальністю не
менше 10 років; судді апеляційних і місцевих господарських судів —
відповідно 25 років на день призначення і не менше п’яти років стажу
роботи за спеціальністю. Судді військових судів, крім цього, повинні
перебувати на дійсній військовій службі і мати військове звання
офіцерського складу.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності
або визнана недієздатною за рішенням суду.

Згідно зі статтею 128 Конституції України перше призначення на посаду
професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом
України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України,
обираються Верховною Радою України безстроково. Голова Верховного Суду
України обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного
голосування Пленумом Верховного Суду України. При цьому внесення подання
про призначення та про звільнення суддів з посад покладається на Вищу
раду юстиції (ст. 131 Конституції України). Слід також звернути увагу на
те, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про
Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду України
призначаються Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом
суддів України.

Особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково згідно з
вимогами діючого законодавства, набуває статусу професійного судді
відповідного рівня і спеціалізації судів (місцевого чи апеляційного
загального або військового суду, Апеляційного суду України, Касаційного
суду України, місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду
або Верховного Суду України). Судді військових судів перебувають на
військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань для
суддів встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший,
другий, третій, четвертий та п’ятий.

При цьому необхідно згадати про відповідні вимоги, що ставляться до
судді. Згідно із Законом України «Про статус суддів» суддя:

не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у
будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати
будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої;

зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України при здійсненні
правосуддя, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд справ
із дотриманням установлених законом строків, не розголошувати
відомостей, що становлять державну, військову, службову, комерційну,
банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте
життя громадян та інші відомості, про які суддя дізнався в судовому
засіданні, з метою забезпечення яких було прийнято рішення про закрите
судове засідання;

не повинен допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать його звання і
можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та
незалежності;

повинен дотримуватися службової дисципліни та інших вимог, що ставляться
до нього законами України.

Судді при здійсненні правосуддя зобов’язані дотримуватися Конституції та
законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд
судових справ із додержанням установлених чинним законодавством строків;
дотримуватися зазначених раніше вимог, службової дисципліни та
розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять
державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю,
таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші
відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому
засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення
про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що
порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності,
неупередженості та незалежності.

Чинним законодавством України (Конституція України, закони України «Про
статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів») встановлено систему гарантій незалежності діяльності суддів
при реалізації правосуддя в Україні, яка включає в себе заходи їх
правового захисту, матеріального і соціального забезпечення. Зазначена
система поширюється на всіх суддів України і не може бути скасована чи
знижена іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Зокрема, незалежність суддів забезпечується: встановленим законом
порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень та
звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань
суддям військових судів; передбаченою законом процедурою здійснення
правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її
розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручання у
здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних
організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів,
матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;
особливим порядком фінансування судів; системою органів судового
самоврядування.

При цьому всі державні органи, установи та організації, органи місцевого
самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати
незалежність судових органів і не посягати на неї.

Недопустимість втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя.
Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо
здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність
згідно з законом. Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо
суті розглянутих справ або справ, які перебувають у його провадженні, а
також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і
порядку, передбаченому діючим законодавством.

Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення,
транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і
документи. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України
затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;
затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи
примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження
у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за
підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення,
стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно
звільнений після з’ясування його особи.

Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи
службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки,
прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так
само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть
провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою
судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття
спеціальних заходів забезпечення безпеки.

Відповідальність за неповагу до суду або судді. Прояв неповаги до суду
або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні у
судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням
будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв’язку з
їх службовою діяльністю тягнуть за собою відповідальність згідно з
чинним законодавством.

Припинення повноважень судді відбувається у разі його звільнення з
посади або у разі його смерті. При цьому суддя звільняється з посади
органом, що його обрав або призначив, у таких випадках: у разі
закінчення строку, на який його обрано чи призначено; при досягненні
суддею 65 років; у разі неможливості виконувати свої повноваження за
станом здоров’я; у випадку порушення суддею вимог щодо несумісності; при
порушенні суддею присяги; у разі набрання законної сили обвинувальним
вироком щодо нього; у випадку припинення його громадянства; при визнанні
його безвісно відсутнім або оголошення померлим; у разі подання суддею
заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Необхідно зауважити, що суддя може бути притягнутим до дисциплінарної
відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме:
порушення законодавства при розгляді судових справ; порушення вимог, що
ставляться до судді; порушення обов’язків судді. При цьому до них
застосовуються дисциплінарні стягнення у вигляді догани чи пониження
кваліфікаційного класу.

Слід зазначити, що за кожне з порушень має бути накладено лише одне
дисциплінарне стягнення, яке застосовується до судді не пізніше шести
місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової
непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо протягом
року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано
новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має
дисциплінарного стягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться
в загальному порядку.

За наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна
комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до
Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про
звільнення судді з посади.

Крім того, суддя може бути звільнений з посади за невідповідність рівня
професійних знань. У разі виявлення цього факту кваліфікаційна комісія
суддів своїм рішенням відкладає атестацію і надає судді строк для
підвищення професійної кваліфікації та набуття відповідних знань, але не
більше шести місяців. Якщо після закінчення встановленого строку
кваліфікаційна комісія знову зробить висновок про невідповідність рівня
професійних знань судді займаній посаді, вона приймає рішення, яким
повідомляє про це голову відповідного суду та орган, що призначив чи
обрав суддю, для вирішення питання про звільнення судді з посади.

Державний захист суддів та їх сімей. Судді, члени їх сімей та їх майно
перебувають під особливим захистом держави. Органи внутрішніх справ
зобов’язані вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки судді,
членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде
відповідна заява.

Учинені у зв’язку з службовою діяльністю судді посягання на його життя і
здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством,
насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на нього, а
також посягання на життя і здоров’я близьких родичів судді (батьків,
дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством, пошкодженням майна
тягнуть за собою відповідальність згідно із законодавством. Суддя має
право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються органами
внутрішніх справ.

Крім того, чинне законодавство України передбачає систему гарантій щодо
належного матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту.
Зокрема, держава гарантує судді:

заробітну плату, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за
кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок;

забезпеченість благоустроєним житлом (у вигляді окремої квартири або
будинку; додаткової жилої площі відповідно до вимог статті 49 Житлового
кодексу України);

придбання на пільгових умовах жилих приміщень комунального фонду та
приміщень, наданих їм у користування в порядку, передбаченому чинним
законодавством, із знижкою на 50 відсотків їх вартості та одержання
кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво з
погашенням наданої позики за рахунок відповідних бюджетів за умови
тривалості роботи на посаді судді не менше 10 років;

позачергове влаштування дітей у дошкільні заклади і позачергове
встановлення квартирного телефону, безплатне користування на території
України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого
сполучення (крім таксі), а також встановлення квартирної охоронної
сигналізації і користування нею за рахунок державного бюджету;

50-відсоткову знижку плати за займане ним та членами його сім’ї житло,
комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія,
установка і користування індивідуальним домашнім телефоном), у тому
числі й після виходу у відставку;

бронювання місць у готелях і на всіх видах транспорту, а також
позачергового придбання проїзних документів;

видачу суддям, а також суддям, які перебувають у відставці, посвідчення,
яке надає право безперешкодного входу в приміщення державних органів
влади і управління, органів місцевого і регіонального самоврядування,
підприємств, установ і організацій;

безплатне медичне обслуговування ( в тому числі членам його сім’ї) в
державних закладах охорони здоров’я;

обов’язкове державне страхування життя і здоров’я;

відшкодування в повному розмірі за рахунок Державного бюджету збитків,
заподіяних знищенням або пошкодженням майна судді чи членам його сім’ї і
близьким родичам у зв’язку з виконанням відповідно до закону суддею
службових обов’язків;

пенсію чи довічне грошове утримання судді тощо.

Література

Басай В. Д. Судові та правоохоронні органи України: Підручник. — К.: ВПТ
«Вік», 2001. — 634 с.

Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. — К.:
Юрінком Інтер, 2001. — 350 с.

Коментар до Конституції України. — К.: Інститут законодавства Верховної
Ради України, 1996.

Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого,
В. М. Хотенця. — Х., 2000.

Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. — К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Михеєнко М. М. та ін. Кримінальний процес України: Підручник. — К.,
1999.

Молдован В. А. Правоохоронні органи: Курс лекцій. — К.: Юмана, 1998. —
160 с.

Молдован В. В. Судоустрій України: Опорні конспекти. — К.: Юмана, 1997.
— 158 с.

Мельник М. І., Хавронюк М. І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навч. посібник. — К.:
Атіка, 2000. — 512 с.

Організація судових та правоохоронних органів / І. Є. Марочкін,
Н. В. Сибільова, О. Б. Зозулинський та ін. — Х.: Національна юрид. акад.
України, 1996. — 138 с.

Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І. Є. Марочкіна,
Н. В. Сибільової, О. М. Толочка. — Х.: «Право», 2000. — 269 с.

Организация судебных и правоохранительных органов Украины: Метод.
пособие / В. В. Афанасьев, И. Е. Марочкин, А. Н. Толочко и др. —
Никополь, 1995. — 336 с.

Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебник. — М.: Спартак,
1996. — 286 с.

Правоохранительные органы: Учебник для ВУЗов / Под ред. проф. К. Ф.
Гуценко. — М.: БЕК, 1995. — 320 с.

Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф.
А. М. Бандурки. — Х.: Ун-т внутр. дел, 1999. — 350 с.

Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: Навч.
посібник. — К.: Атіка, 2000.

Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник /
Відп. ред. Я. Кондратьєв. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 320 с.

Тертышник В. М. Уголовный процесс. — Х.: Арсис, 1999.

Юзикова Н. С. Система судебных и правоохранительных органов Украины:
Учеб. пособие. — Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 2000. — 280 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *