Суб\’єкти господарського права (реферат)

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

Поняття суб’єкта господарського права

Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване теорією
господарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського
права є учасники господарських відносин, тобто організації та структурні
підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без
створення підприємства, згідно з цією теорією не належать до суб’єктів
господарського права. Вони є суб’єктами цивільного права. Тобто,
господарське право з точки зору його суб’єктів визначається як право
колективних суб’єктів. Суб’єктами господарського права є: а)
організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують
для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають
послуги; б) організації-споживачі результатів господарської діяльності;
в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в
економіці.

Суб’єкти господарського права діють або як власники основних засобів
виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як
господарюючі суб’єкти, засновані власниками (наприклад, державне
підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване
кооперативом). Управлінські організації — міністерства, відомства —
законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст.ЗЗ
Закону «Про власність», ст.5 Закону «Про підприємства в Україні»).

Суб’єкти господарського права мають ряд ознак правосуб’єктності,
закріплених господарським законодавством. По-перше, ці суб’єкти мають
певну організаційно-правову форму, у якій здійснюється господарська або
управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як
передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє
суб’єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або
установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад,
об’єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та
ліквідації окремих організаційних форм суб’єктів господарського права
визначається законодавством України (підприємства, об’єднання
підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору
організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з
передбачених законом форм, або, навіть, і непередбачена (наприклад,
запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується законом
«Про підприємництво» і своїм статутом.

Другою ознакою суб’єкта господарського права є те, що він має юридичне
відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових
коштів, інших цінностей. Тобто, у майновому відношенні суб’єкт
господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від
засновників і учасників. Майно суб’єкта господарського права
відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами
якого господарське право визначило установчі документи (установчий
договір, статут, акт про створення, положення) суб’єкта, самостійний або
зведений (для господарських об’єднань) баланс, який відображує вартість
майна суб’єкта в цілому, розрахунковий та інший рахунки в банках.

Правом власності і господарським законодавством про управління майном
визначається правовий титул, на якому майно належить суб’єктові. Це може
бути право власності, право повного господарського відання (зокрема,
щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо
міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на
державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства,
утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб’єкта господарського права є його
господарська правосуб’єктність. Суб’єкт господарського права має
засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та
особисті немайнові права, вступати в зобов’язання, виступати в судових
органах. Правосуб’єктність суб’єкта господарського права доктринально
визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених
законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і
обов’язків. Суб’єкти господарського права (крім підрозділів організацій)
є юридичними особами.

Отже, суб’єкти господарського права — це організації, які на основі
юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції
безпосередньо здійснюють господарську діяльність, використовуючи її
результати, або управлінську діяльність в економіці.

Види суб’єктів господарського права

Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності
різних видів суб’єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і
правове становище.

Класифікація суб’єктів господарського права на види здійснюється згідно
з об’єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець
вважає зміст діяльності або функції суб’єкта, які він виконує в
економічній системі України.

З урахуванням особливостей функцій господарське законодавство визначає
правове становище таких суб’єктів господарського права, як: 1)
підприємства та їх структурні підрозділи; 2) об’єднання підприємств; 3)
фінансові і посередницькі інститути; 4) органи державної виконавчої
влади в економіці. Крім того, у кожній з цих груп враховуються
особливості правового становища окремих видів суб’єктів господарського
права.

Підприємства відповідно до їх функцій посідають головне місце в
економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств
законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного
господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство
є господарською організацією, господарюючим суб’єктом. Коротко
підприємство визначається як господарюючий суб’єкт, що створюється для
здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має
необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом
порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному
комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Суб’єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств (ст.7
Закону «Про підприємства в Україні») та інших господарських організацій.
Вони створюються самими організаціями для певної господарської
діяльності. Функції і компетенцію даних суб’єктів визначають
підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи
управління організацій. Ці суб’єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб’єктів господарського права є об’єднання підприємств, що
визначається як господарська організація, створювана на добровільних
засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання
делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших
визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична
особа. Об’єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації,
концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси.
Об’єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб’єктів господарського права є так звані фінансові і
посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку.
Загальна риса, яка їх об’єднує, — обслуговування ринку. Фінансовий
інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі
акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка
забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Дані акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування
господарюючих суб’єктів, інвестування об’єктів підприємництва та іншої
діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви
цих суб’єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки,
інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії
(товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб’єктів господарського права є органи державної
виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці
(органи управління).

Види органів управління — суб’єктів господарського права системно
визначені у Законі України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності». Це:

— центральні органи управління економікою підвідомчі Кабінету міністрів
України, — міністерства, державні комітети;

— місцеві органи управління економікою у складі виконкомів Рад народних
депутатів, місцевих державних адміністрацій (головні управління,
управління, комітети, департаменти тощо);

— органи управління господарських об’єднань — асоціацій, корпорацій,
концернів, консорціумів та ін. На відміну від державних, це органи, на
які функції управління покладені в межах повноважень, переданих їм
підприємствами і делегованих державними органами управління;

— органи управління об’єднання громадян, які здійснюють управління
своїми підприємствами.

Особливими суб’єктами господарського права слід визнати фізичних
осіб-підприємців, громадян України, іноземців, осіб без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність
у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст.6 Закону «Про
підприємництво»). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із
залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Підприємець — фізична особа вправі також заснувати і зареєструвати
індивідуальне підприємство, яке функціонує на його особистій власності
та виключно на його праці (п.1 ст.2 Закону «Про підприємства в
Україні»).

Господарювання фізичної особи може здійснюватись і без створення
юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової
діяльності.

Завдання, права та обов’язки суб’єкта господарського права

Кожен з видів суб’єктів господарського права має свої певні завдання.
Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк —
кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої
влади — управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в
якій врегульовані завдання суб’єктів господарського права, є їх статутні
господарсько-правові акти — установчі документи (установчий договір і
статут), статут державного та іншого підприємства, положення (про
міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти
врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб’єкта
господарського права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види
законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної,
комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями. Їх
статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської
діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим
показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства
(ст.ст.1,18 Закону «Про підприємства в Україні», ст.1 Закону «Про
підприємництво»). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку
присвоює власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його
засновникам, які виходять при цьому з своїх підприємницьких можливостей.
Закон дозволяє вносити в статут будь-яку кількість видів діяльності, не
забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб’єкта господарського
права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права
суб’єктів визначаються господарським законодавством залежно від їх
видів: права підприємств, об’єднань підприємств, фінансових і
посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб’єктів можна класифікувати відповідно до їх змісту.

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності,
згідно з якою власник «може використовувати майно для здійснення
господарської та іншої, не забороненої законом діяльності» (ст.4 Закону
«Про власність»). Ця норма деталізована статтями 5 та 6 Закону «Про
підприємництво» та ст.5 Закону «Про підприємства в Україні».
Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками
підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової
форми підприємства, право на прийняття рішення про створення
підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так
і форму підприємства. За загальним правилом ці та інші засновницькі
права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб’єкти господарського
права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок
здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами,
визначеними законодавством. Основним з них є принцип поєднання прав
власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням
трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як
безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через
уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські
товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому
статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу
управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

— самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад
його структурних підрозділів, включаючи так звані відособлені
підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;

— приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

— затверджувати положення про структурні підрозділи;

— формувати органи управління і контролювати їх діяльність, призначати
посадових осіб, визначати їх обов’язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої
власності воно належить. Конкретно це питання визначається статутними
актами» Наприклад, підприємства — суб’єкти права колективної власності —
мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший — це загальні збори
(наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція.
Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління
обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і
затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає з
свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по
черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної
власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з
контрактною системою.

Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи
державних підприємств (ст.15 Закону «Про підприємства в Україні»).
Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом
загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада
підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами
(2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.

Майнові права суб’єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права підприємства, господарських об’єднань
врегульовані на підставі статей 20-30, 37 Закону «Про власність». До них
можна віднести права:

— мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди,
обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображується на
самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами
підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим
суб’єктам на праві власності або на праві повного господарського
відання. Майно державної власності закріплюється за державними
підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;

— вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв’язку з цим
позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої
майнові права та інтереси від імені підприємства;

— розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачене його
статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям,
здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне
користування, списувати зношені основні фонди з балансу;

— набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого
статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший
правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його,
поліпшувати і т. ін.

Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові
права підприємства. Це права укладати засновницькі, господарські
договори та інші контракти {внести по них відповідальність); видавати
закладні (застава) та інші фінансові зобов’язання; позичати гроші;
інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і
нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.

Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають спеціальні майнові
права у сфері випуску і обігу цінних паперів, акцій, облігацій
підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних
сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені
спеціальною правосуб’єктністю підприємств як емітентів цінних паперів.
Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних
паперів, які спеціально визначені законом. Зокрема, акціонерні
товариства — акції, облігації; інші підприємства — облігації.

За аналогічною схемою систематизуються обов’язки підприємств.

При заснуванні підприємства зобов’язані (законом) затверджувати
(перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку
реєструватись як суб’єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що
підлягає ліцензуванню підприємства зобов’язані одержувати спеціальні
дозволи (ліцензії).

У процесі господарювання закон зобов’язує підприємства:

— виконувати господарські зобов’язання, обумовлені державними
контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;

— забезпечувати необхідну якість продукції, послуг, робіт;

— вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї
роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом
звітність;

— своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші
податкові документи, сплачувати податки, інші обов’язкові платежі;

— не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень
антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких
інших осіб.

Господарюючі суб’єкти мають також обов’язки, передбачені
природоохоронним законодавством. Стаття 4 Закону «Про підприємництво» та
стаття 31 «Про підприємства в Україні» зобов’язують їх:

— раціонально використовувати природні ресурси;

— охороняти навколишнє середовище від забруднення, іншого шкідливого
впливу;

— своїм коштом відшкодовувати витрати на відновлення та охорону
природних ресурсів тощо.

За порушення своїх обов’язків підприємство несе майнову та іншу
відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.

Література:

ПилипенкоА.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навч.
посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — 288 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *