Стадія порушення кримінальної справи (реферат)

Стадія порушення кримінальної справи

Поняття, значення та загальні положення стадії порушення кримінальної
справи.

Характеристика стадії порушення кримінальної справи.

Завдання стадії.

Коло учасників стадії.

Процесуальні засоби діяльності в стадії.

Етапи стадії.

Кінцеві рішення стадії.

1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ
СПРАВИ

Термін «порушення кримінальної справи» позначає такі поняття:

інститут кримінально-процесуального права, зміст якого утворюють норми
глави 8 КПК;

кримінально-процесуальне рішення, яке приймають за результатами
перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації прозлочини;

стадія кримінального процесу.

Останнє значення найповніше відображає зміст цього терміна.

Порушення кримінальної справи — це перша стадія кримінального процесу, в
якій орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя приймають, реєструють,
перевіряють і вирішують заяви, повідомлення та іншу інформацію про
злочини.

Стадію порушення не може оминути жодна кримінальна справа.

Правове значення стадії порушення кримінальної справи поділяють на
кримінально-правове і кримінально-процесуальне.

Кримінально-правове значення полягає в тому, що в цій стадії
розпочинається кваліфікація злочину:

• спочатку в реєстраційному документі (див. нижче);

• потім у постанові про порушення кримінальної
справи.Кримінально-процесуальне значення:

вона є своєрідним «процесуальним фільтром», завдяки якомує неможливим
порушення кримінальної справи на підставі завідо-мо неправдивих даних,
що можуть міститися в первинному джереліінформації про злочин;

є правовою підставою для провадження досудового слідства(здійснення
слідчих дій, застосування запобіжних заходів, вжиттязаходів до
відшкодування завданої злочином шкоди тощо).

Поряд із принципами кримінального процесу у стадії порушення
кримінальної справи діють також загальні положення, притаманні тільки
для неї, а саме:

обов’язковість органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду
приймати повідомлення про вчинені чи підготовлю-вані злочини, в тому
числі й у справах, що не належать до їх відання,незалежно від повноти
відображення в повідомленні відомостейпро діяння, давності його вчинення
тощо;

своєчасність початку кримінально-процесуальної діяльностіу всіх
випадках, якщо для цього є передбачені законом приводи тапідстави;

неприпустимість провадження за анонімним повідомленням;

забезпечення права кожного громадянина (незалежно від йоговіку, стану
здоров’я, національності тощо) звернутися із заявою(повідомленням) до
державного органу, що веде боротьбу із злочинністю;

заборона провадження інших, окрім перевірних, процесуальних пізнавальних
дій;

нерозголошення даних, що їх отримано в ході провадження устадії
порушення кримінальної справи, без відома особи, яка ведепроцес;

обмеженість у часі встановленими кримінально-процесуальним законом
термінами, які залежать від того, чи потребує інформація, що міститься в
первинному джерелі, перевірки, чи кінцеверішення може бути прийнято за
результатами розгляду цього джерела без його перевірки. Залежно від
цього, терміни стадії порушеннясправи можуть бути:

• до 3 днів (якщо первинне джерело не потребує перевірки);

• до 10 днів (якщо необхідно здійснити перевірку джерела інформації).

Початковим моментом терміну стадії порушення справи є момент фактичного
отримання органом дізнання, слідчим, прокурором чи суддею заяви
(повідомлення) про злочин. Кінцевим — момент прийняття одного із її
кінцевих рішень.

Зазначені терміни продовженню не підлягають.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

2.1. Завдання стадії

Завдання стадії порушення кримінальної справи випливають іззагальних
завдань кримінального процесу.

У цій стадії виконують такі завдання:

прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини;

реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини;

перевірка цих джерел;

фіксація слідів злочину;

вжиття заходів до припинення злочину, що триває;

вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину;

прийняття відповідного кінцевого процесуального рішення.

— 2.2. Коло учасників стадії

Учасниками провадження в стадії порушення кримінальної справи є:

1) ініціатори кримінального процесу:

• заявник або особа, яка повідомила про злочин, — громадянин;1

• підприємство, установа, організація, посадові особи, представники
влади або громадськості;

• органи преси, що опублікували матеріали про злочин; • особа, яка
з’явилася із повинною;

• посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і
суду, які безпосередньо виявили ознаки злочину;

2) державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес:

органи дізнання (особа, яка провадить дізнання);

слідчий (начальник слідчого відділу);

прокурор;

• суддя;

3) інші особи:

• від яких відбираються пояснення;

громадяни, підприємства, установи, організації, у яких витребуються
необхідні документи;

особи, які провадять спеціальні дослідження, ревізії, інвентаризації,
відомчі перевірки та відомчі експертизи;

учасники оперативно-розшукових дій, що провадяться до порушення
кримінальної справи відповідно до ч. 5 ст. 97 КПК;

учасники слідчих дій, дозволених законом для проведення допорушення
кримінальної справи:

огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів
зв’язку (ч. З ст. 187 КПК).

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії

Для виконання завдань стадії порушення кримінальної справи в ній
застосовують процесуальні засоби двох видів:

1) притаманні суто для цієї стадії:

відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб(ч. 4 ст. 97
КПК);

витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК);

оперативно-розшукові дії (ч. 5 ст. 97 КПК);

2) властиві стадії досудового слідства, але як виняток дозволенідля
проведення в стадії порушення справи:

огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку
— може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що
у листах, телеграфній та іншій кореспонденції, а також у інформації,
якою обмінюються особи з допомогоюзасобів зв’язку, містяться дані про
вчинений злочин, що маютьдоказове значення, і якщо іншими способами
одержати ці дані неможливо (ч. З ст. 187 КПК).

1-й етап: Прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини

Сутність цього етапу полягає у вчиненні компетентними посадовими особами
державних органів, які ведуть кримінальний процес, сукупності дій,
пов’язаних із отриманням від фізичних і юридичних осіб інформації про
вчинений або підготовлюваний злочин.

Усю інформацію, що надходить до компетентних державних органів, залежно
від способу її подання, поділяють на дві групи:

1. Інформація про злочини, що міститься в джерелах, визначенихзаконом
(ч. 1 ст. 94 КПК) як приводи до порушення кримінальноїсправи:

заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій,посадових осіб,
представників влади, громадськості або окремихгромадян;

повідомлення представників влади, громадськості або окремихгромадян, що
затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;

явка з повинною;

повідомлення, опубліковані в пресі;

безпосереднє виявлення органами дізнання, слідчим, прокурором або судом
ознак злочину.

2. Інформація про злочини, що надійшла телефоном чи за допомогою інших
засобів зв’язку.

2-й етап: реєстрація прийнятих джерел інформації (заяв, повідомлень) про
злочини

Це фіксація факту прийняття інформації про злочин відповідним органом з
присвоєнням порядкового номера і стислим описом отриманих відомостей у
реєстраційному документі.

Реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини виконує такі функції:

надання документу, що містить відомості про вчинений абопідготовлюваний
злочин, юридичної чинності;

визначення початкового моменту відліку термінів стадії порушення
кримінальної справи;

фіксація юридично значущої інформації;

4) функцію дисциплінування;

5) допоміжну (щодо наглядової і контрольної) функцію.Реєстрацію
первинних джерел інформації здійснюють за такими

правилами:

заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини реєструють особи,
спеціально призначені керівником відповідного державного органу;

спеціально уповноважені особи органів дізнання, досудовогослідства,
прокуратури і суду повинні реєструвати всі джерела інформації, що
надходить до органу, про злочини без узгодження зкерівником цього або
органу вищого рівня;

заяву, повідомлення або інше джерело інформації про злочинмає бути
зареєстровано в органі, що їх прийняв, негайно;

всі джерела інформації про злочини реєструють в єдиномудля органу, що їх
прийняв, реєстраційному документі;

джерело інформації про злочин має бути зареєстровано незалежно від того,
чи є на ньому всі реквізити документа (виняткомє скарги приватного
обвинувачення — див. лекцію «Особливостіпровадження у кримінальних
справах приватного обвинувачення»);

джерела інформації про злочини, які повторно спрямовуютьсяв органи
дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, нереєструють;

7) заборонено реєстрацію анонімних джерел інформації прозлочини.

3-й етап: перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини

Це пізнавальна діяльність органу дізнання, досудового слідства,
прокурора, судді, здійснювана за допомогою передбачених законом засобів
і спрямована на встановлення підстав до прийняття одного із кінцевих
рішень стадії порушення кримінальної справи.

Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість прийняття
кінцевого рішення і без перевірки первинних джерел інформації про
злочини — за результатами їх розгляду. Однак у практиці діяльності
органів, які мають право на здійснення кримінально-процесуальної
діяльності, жодне рішення не приймають без перевірки заяв, повідомлень
чи іншої інформації про злочини.

Заяви і повідомлення про злочини перевіряють із використанням
спеціальних пізнавальних дій (процесуальних засобів, про які йшлося
вище).

4-й етап: вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини

Це заключний етап стадії порушення кримінальної справи, на якому орган
дізнання, слідчий, прокурор чи суддя залежно від обставин, встановлених
ними під час перевірки заяв (повідомлень) про злочини, приймають одне із
рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в її порушенні; 3)
направити заяву (повідомлення) за належністю.

2.5. Кінцеві рішення стадії

За результатами перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про
злочини згідно з ч. 2 ст. 97 КПК може бути прийнято такі рішення.

1. Рішення про порушення кримінальної справи

Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, які вказують на
наявність ознак злочину в діянні, на яке в первинному Джерелі інформації
вказано як на злочинне (ч. 2 ст. 94 КПК).

У структурі підстави до порушення кримінальної справи виокремлюють:

процесуальний елемент — достатні дані, що вказують на наявність ознак
злочину;

кримінально-правовий елемент, до складу якого належать:

ознаки злочину (суспільна небезпечність, протиправність,винність і
караність), завдяки яким можна отримати уявлення пройого зовнішню
характеристику;

ознаки складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт,суб’єктивна
сторона), які дають уявлення про його внутрішню характеристику.

Кримінальну справу може бути порушено за наявності такого (необхідного)
мінімуму ознак злочину і його складу: суспільної небезпечності,
протиправності, об’єкта та об’єктивної сторони злочину.

Рішення про порушення кримінальної справи приймають за такими загальними
правилами:

Це може зробити тільки належний суб’єкт. Заборонено приймати такі
рішення стажерам, практикантам, помічникам слідчогота іншим особам, які
не обіймають посади, що дають їм правопорушувати кримінальні справи. З
21 червня 2001 р. забороненоприймати рішення про порушення кримінальної
справи публічногообвинувачення також судді (суду). Вводячи таку норму,
законодавець виходив із необхідності позбавити їх невластивої функції
—кримінального переслідування, що асоціюється із порушенням кримінальної
справи1.

Рішення про порушення справи може бути прийнято тількиза наявності
передбачених законом приводів і достатніх для цьогопідстав.

Кримінальну справу порушують, лише якщо немає обставин,що виключають
провадження у кримінальній справі.

Таке рішення може бути (і повинно бути) прийнято тільки напідставі
ретельно перевірених фактичних даних.

J

Z

\

O

e u ue 6

8

®

°

h¶g—@?

\

ue 8

°

????????°

i

??&?

??&?

неного злочину, так і щодо конкретної особи у зв’язку з
безумовноюочевидністю в її діях складу злочину. Закон встановлює
спеціальніправила порушення кримінальних справ щодо осіб, які мають
особливий правовий статус. Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України
«Проадвокатуру» кримінальну справу щодо адвоката може бути
порушенотільки Генеральним прокурором України, його заступниками, проку-

1 У зв’язку з цим п. 4 ст. 391 Митного кодексу України, що набрав
чинності з 1 січня 2004 р., суперечить вимогам КПК у частині заборони,
адресованої суду щодо порушення кримінальних справ публічного
обвинувачення. Згідно з цією нормою Митного кодексу України суд (суддя),
що розглядає справу про порушення митних правил, має право прийняти
рішення про порушення кримінальної справи про контрабанду. Ця колізія
має вирішуватися на користь норм КПК, як основних у системі правових
норм у сфері регулювання кримінально-процесуальних відносин.

рорами Республіки Крим, області, міста Києва. Щодо Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини — лише Генеральним прокурором
України (ч. З ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини»).

Рішення, про яке йдеться, має охоплювати всі виявлені намомент його
прийняття епізоди злочинної діяльності та всіх причетних до неї осіб.

На момент прийняття рішення про порушення справи кримінально-правова
кваліфікація злочинного діяння має бути неймовірною (приблизною), а
достовірною.

Рішення приймають своєчасно та обов’язково в межах встановлених законом
строків.

Прийняття рішення про порушення кримінальної справи неможе залежати від
можливості (або неможливості) розкриття злочину, позиції потерпілого,
фізичних чи юридичних осіб, які заявили(повідомили) про вчинений або
підготовлюваний злочин.

10. Рішення оформлюють документально в особливому процесуальному акті —
постанові, що виноситься для констатації факту,змісту і результатів
прийнятого рішення.

Порушення кримінальної справи зумовлює настання певних правових
наслідків, а саме:

виникнення такого специфічного процесуального утворення,як кримінальна
справа — особливе документальне утворення, щоформується відповідно до
рішень органу дізнання, слідчого, прокурора, судді про її порушення, з
метою фіксації у встановленомузаконом порядку факту, змісту і
результатів кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку із вчиненням
конкретного злочину длязабезпечення реалізації кримінальної
відповідальності винної особи,захисту прав та законних інтересів
громадян, трудових колективів,держави і суспільства в цілому;

реєстрація кримінальної справи як об’єкта статистичного обліку. Систему
та методику єдиного обліку і статистичної звітностіпро злочини та осіб,
які їх учинили на території України, визначеноІнструкцією про єдиний
облік злочинів, затв. наказом Генеральноїпрокуратури України,
Міністерства внутрішніх справ України,Служби безпеки України, Державної
податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26
березня 2002 р. № 20;84; 293; 126; 18/5;

прийняття кримінальної справи до свого провадження посадовою особою, яка
ухвалила це рішення;

повідомлення заявника або посадових осіб установи, підприємства і
організації, що повідомили про злочин, про характер прийнятого рішення;

формування наглядового провадження прокурором згідно зправилами,
встановленими Інструкцією з діловодства в органах про-

163

куратури України, затв. наказом Генерального прокурора України від 22
грудня 1994 р. № 25;

Трансформація легального, відкритого (гласного) провадження за заявами і
повідомленнями про злочини в секретне провадження у кримінальній справі
(п. 4.46 ст. 4 Зводу відомостей, щостановлять державну таємницю, затв.
наказом Голови Служби безпеки України від 1 березня 2001 р. № 52);

правова констатація в спеціальному процесуальному акті нетільки факту
вчиненого злочину, а й реального існування в конкретних
просторово-часових межах відповідних кримінально-правових відносин, що
виникли між державою і конкретною особою вмомент вчинення злочинного
акту;

застосування прокурором або судом заходів запобіжного обмеження згідно
із ст. 981 КПК до особи, стосовно якої порушенокримінальну справу;

ненадання дозволу на імміграцію особам, щодо яких порушено кримінальну
справу, якщо досудове слідство за нею не закінчено(ст. 10 Закону України
від 7 червня 2001 р. «Про імміграцію»);

10) оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи щодо
приводів, підстав і порядку прийняття рішення,відображеного в цій
постанові. Можливість настання такого наслідкув результаті порушення
справи на досудовому провадженні з’явилася в заінтересованих осіб
кримінального процесу після прийняттяКонституційним Судом України 30
січня 2003 р. Рішення у справіза конституційним поданням Верховного Суду
України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень ч. Зст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236
Кримінально-процесуального кодексуУкраїни (справа про розгляд судом
окремих постанов слідчого іпрокурора). Цим Рішенням Конституційний Суд
України визнав,що «постанова про порушення кримінальної справи щодо
певноїособи, винесена з недодержанням вимог КПК України,
зокремапередбачених статтями 94—98, може породити наслідки, які
виходятьза межі кримінально-процесуальних відносин, і завдати такої
шкодиконституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного судового
контролю, що поновити їх буде нездійсненним». Згідно з п.2 згаданого
Рішення положення ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК єнеконституційними, бо
унеможливлюють розгляд судом на стадіїдосудового слідства скарг на
постанови слідчого, прокурора пропорушення справи1.

1 При викладенні правил прийняття рішення про порушення кримінальної
справи і його наслідків використано положення монографії професора В. С.
Зеленецького (див.: Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. —
Харьков, 1998. — С. 132-151, 163-173).

2. Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи

Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, які вказують на
наявність обставин, зазначених в ч. 1 ст. 6 КПК. Кримінальну справу
згідно з цією нормою не може бути порушено:

за відсутністю події злочину;

за відсутністю в діянні складу злочину;

внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за
вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням окремихосіб;

щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння
11-річного віку;

за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим усправах, які
порушуються не інакше як за скаргою потерпілого,крім випадків,
передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК;

за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бутипорушено не
інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право
порушувати справи і за відсутності скаргипотерпілого (ч. З ст. 27 КПК);

щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження всправі є
необхідним для реабілітації померлого або відновленнясправи щодо інших
осіб за нововиявленими обставинами;

щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням,що набрав
законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриттясправи з тієї
самої підстави;

щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого,
прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням;

10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактомє нескасована
постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи оформлюється
постановою.

Відмова в порушенні кримінальної справи зумовлює систему правових
наслідків.

Одні з них настають в усіх випадках закінчення провадження в стадії
порушення кримінальної справи — це основні наслідки.

Настання інших залежить від результатів провадження за конкретною заявою
або повідомленням про злочин і тому їх слід іменувати неосновними або
факультативними наслідками відмови в порушенні справи.

Основними наслідками ухвалення рішення про відмову в порушенні
кримінальної справи є:

направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи
прокуророві;

направлення повідомлення про це заінтересованим особам,підприємствам,
установам, організаціям;

165

направлення заінтересованим особам копії постанови про відмову в
порушенні кримінальної справи;

роз’яснення заінтересованим особам права на оскарженнявідмови в
порушенні кримінальної справи прокуророві (ст. 99-1КПК) або до суду (ст.
236-1 КПК) і порядку реалізації цього права.

Факультативними наслідками відмови в порушенні кримінальної справи є:

1) направлення заяви або повідомлення, прийнятого і зареєстрованого як
первинне джерело інформації про злочин, але матеріалиперевірки якого
фактично містять дані про наявність у діянні особиадміністративного або
дисциплінарного чи іншого порушеннягромадського порядку, на розгляд
відповідному державному органу,трудовому колективу або адміністрації
підприємства, установи,організації або передавання матеріалів для
застосування у встановленому порядку заходів адміністративного
стягнення;

2) притягнення осіб до іншої, крім кримінальної,
юридичноївідповідальності.

3. Рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю

Підставою до прийняття рішення про направлення заяви або повідомлення за
належністю є достатні дані, що вказують на нена-лежність цих джерел
інформації за тими чи іншими ознаками органам, до яких вони надійшли.

Поняття «належність заяв і повідомлень про злочини» багато в чому є
схожим з кримінально-процесуальними поняттями «підслідність» і
«підсудність». Воно має два значення: 1) невід’ємна особливість,
властивість1 заяви (повідомлення); 2) те, що належить кому-,
чому-небудь2. У першому значенні головну роль у визначенні належності
заяви відіграє якість інформації, що міститься в ній. У другому — межі
компетенції, установленої кримінально-процесуальним законом для
державних органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес. Ці
два аспекти не можуть існувати ізольовано і тільки у взаємозв’язку
визначають його зміст.

Рішення про направлення заяви за належністю приймають у строки,
передбачені ч. 4 ст. 97 КПК (до 3 або до 10 днів). Рішення про
направлення заяви або повідомлення про злочин за належністю оформлюють
супровідним листом на ім’я начальника державного органу, якому є
належним те чи інше джерело інформації. У відповідному державному органі
направлене йому джерело інформації про злочин реєструють, перевіряють і
вирішують в ті самі строки в загальному порядку.

Кількісні показники діяльності з прийняття рішень за заявами та
повідомленнями про злочини можна продемонструвати на прикладі діяльності
органів міліції, до яких надходить переважна їх більшість. У 2004 р.
працівниками міліції прийнято рішень про порушення кримінальної справи
за 503,1 тис. (19% від загальної кількості — 2,6 млн) заяв і
повідомлень, ще за 1,4 млн (53%) відмовлено в порушенні справи, 332 тис.
(кожна восьма) — не підтвердилися, передано за належністю 423 тис.
(16%)’.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белозеров Ю. Н. Возбуждение уголовного дела. — М., 1976.

Зеяенецкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением органамидознания и
досудебного следствия законов при приеме, регистрации, про-верке и
разрешении заявлений и сообщений о преступлениях. — Харьков,2004.

Зеяенецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. — Харьков, 1998.

Зеленецкий В. С. Уголовно-правовне проблеми возбуждения уголовного дела:
Монография. — Харьков, 2001.

Зелененький В. С, Лобойко Л. М. Проект Закону України «Про порядок
прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомленьта іншої
інформації про злочини» // Питання боротьби зі злочинністю. —Вип. 3. —
Харків, 1999.

Землянська В. Вивчення досвіду Польщі у сфері медіації // ПравоУкраїни.
— 2004. — № 3.

Кузнецов Н. П. Доказьівание в стадии возбуждения уголовного дела.
—Воронеж, 1988.

Ліпінський В. В., Лобойко Л. М., Макаренко Є. І., Тертишник В. М.,Шиян
А. Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ,2003.

Лобойко Л. М. Мета, мотиви і способи ініціації кримінального процесу //
Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. — 2004. — № 2.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *