Стадії вчинення умисного злочину (реферат)

Стадії вчинення умисного злочину

Поняття й види стадій вчинення умисного злочину.

Закінчений та незакінчений злочин.

Готування до злочину.

Замах на злочин та його види.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Поняття й види стадій вчинення умисного злочину

Студентам необхідно звернути увагу, що винна особа, яка має намір
вчинити злочин, в одних випадках зразу його скоює, в інших — попередньо
готується до його вчинення, або ж розпочинає вчиняти злочин. Але не у
всіх випадках її вдається закінчити злочин з обставин, що не залежать
від її волі. Отже, процес вчинення злочину має певні етапи (стадії).

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно
різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння
і моментом його припинення.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу
злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1
ст. 13 КК). Відповідно до ч. 2 ст. 13 КК незакінченим злочином є
готування до злочину та замах на злочин.

Таким чином закон (ст. 13 КК) розрізняє три стадії вчинення злочину:

готування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

Готування до злочину та замах на злочин можливі тільки при вчиненні
умисного злочину (крім злочинів, вчинених в стані фізіологічного афекту,
а також при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення
заходів необхідних для затримання злочинця). Така діяльність виражається
в усвідомлених діях, направлених на заподіяння шкоди суспільним
відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність.
При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості
настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на
його відвернення.

Закінчений та незакінчений злочин

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу
злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1
ст. 13 КК).

Залежно від особливостей законодавчої конструкції складу злочину момент
закінчення злочинів є різним. Розрізняють злочини

з матеріальним складом,

з формальним складом

з усіченим складом.

Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання
суспільне небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті
Особливої частини КК у якості обов’язкової ознаки конкретного злочину.
Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається
незакінченим. Наприклад, смерть людини при вбивстві (ст. 115 КК).

Готування до злочину й замах на злочин можливі у всіх умисних злочинах
із матеріальним складом, крім злочинів, що вчинюються в стані афекту.
Якщо в злочинах з матеріальним складом не настали зазначені в диспозиції
статті КК суспільно-небезпечні наслідки, то в даному випадку, мова йде
про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин).

Злочини з формальним складом — це злочини, для визнання яких закінченими
достатньо самого факту скоєння суспільне небезпечного діяння. У таких
злочинах наслідки не включені в об’єктивну сторону і на кваліфікацію
діяння не впливають. Наприклад, державна зрада (ст. 111 КК), підміна
чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК),
підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут,
використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст.
369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст.
407 КК).

Злочини з усіченим складом є різновидом злочинів із формальним складом.
Їх особливість в тому, що момент закінчення злочину переноситься на
стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, бандитизм (ст. 257 КК)
є закінченим з моментом організації озброєної банди; посягання на життя
державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), розбій (ст. 187 КК) — з
моменту нападу з метою заволодіння чужим майном.

Незакінченим є такий злочин, в якому не настали бажані для суб’єкта
злочину суспільне небезпечні наслідки, або ним (суб’єктом) вчинені не
всі дії, які створюють об’єктивну сторону конкретного злочину. Є два
види незакінченого злочину:

перерваний з причин, що не залежали від волі винного — це готування до
злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК),

перерваний з причин, що залежали від волі винного — це добровільна
відмова від доведення злочину до кінця або добровільна відмова при
незакінченому злочині (ст. 17 КК).

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки —
дії, так і пасивної — бездіяльності.

Готування до злочину

Студенти повинні визначитись, що готуванням до злочину є підшукування
або пристосування засобів і знарядь, підшукування співучасників або
змова на вчинення злочину, а також інше умисне створення умов для
вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину проявляється у:

підшукуванні засобів чи знарядь вчинення злочину;

пристосуванні засобів чи знарядь вчинення злочину;

підшукуванні співучасників;

змові на вчинення злочину;

усуненні перешкод;

іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Засобами вчинення злочину є предмети матеріального світу, які полегшують
чи прискорюють вчинення злочину або є необхідними для його вчинення.
Наприклад, підроблені документи — для вчинення шахрайства (ст. 190 КК),
наркотичні засоби — для приведення потерпілої особи в безпорадний стан
із метою зґвалтування (ст. 152 КК).

Знаряддями вчинення злочину — це предмети, призначені для
безпосереднього виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону
закінченого злочину. Наприклад, зброя для вбивства, відмичка для
проникнення у квартиру з метою вчинення крадіжки.

Під підшукуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти їх
придбання будь-яким шляхом (купівля, отримання у подарунок, у борг,
запозичення на певний час, пошук тощо).

Під пристосуванням засобів чи знарядь вчинення злочину треба розуміти
таку зміну будь-яких предметів матеріального світу, яка робить їх
придатними (більш зручними, більш ефективними) для вчинення злочину.
Наприклад, загострення викрутки для нанесення тілесного ушкодження,
підробка документа для вчинення шахрайства тощо.

Підшукування співучасників — це будь-які дії, які направлені на
залучення до вчинення злочину інших осіб (виконавця, організатора,
підмовника, пособника).

Змова на вчинення злочину — це домовленість двох чи більше осіб про
спільне вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого Особливою
частиною КК.

Усунення перешкод — це усунення можливих чи дійсних перепон вчинення
злочину (наприклад, виведення сигналізації з робочого стану з метою
безперешкодного проникнення в приміщення).

Інше умисне створення умов для вчинення злочину — це різноманітні дії,
які полегшують вчинення злочину, створюють умови для приховання слідів
злочину тощо (наприклад, завчасна підготовка сховища для майна,
організація засідки і т. д.).

Сутність готування в тому, що ці дії:

1) не спрямовані безпосередньо на заподіяння шкоди об’єкту охорони,

2) не створюють об’єктивну сторону складу злочину;

3) не наближають суб’єкта до об’єкта злочину чи до потерпілого, не
утворюють їх безпосереднього зіткнення;

4) не мають причинного зв’язку з майбутніми злочинними наслідками.

Суспільна небезпечність готування до злочину визначається:

1) важливістю об’єкта посягання, його суспільною цінністю;

2) змістом підготовчих дій, їх загрозою для об’єкта посягання;

3) особою суб’єкта, його рішучістю вчинити злочин, попередньою злочинною
поведінкою;

4) іншими обставинами, які підтверджують рішучість погрози вчинити
злочин, довести його до кінця.

Готування необхідно відмежовувати від виявлення умислу на вчинення
злочину. Підґрунтям кримінальної відповідальності є суспільне небезпечне
діяння (ч. 1 ст. 11 КК). Усе, що не виражено у діянні, знаходиться поза
сферою кримінально-правого регулювання. Тому намір вчинити злочин, який
не отримав фізичного втілення у суспільне небезпечному діянні, не може
оцінюватися як злочин. (наприклад, виявлення наміру під час розмови).

Замах на злочин та його види

Замах на злочин — це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або
бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину,
передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому
злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі
(ч. 1 ст. 15 КК).

Об’єктивні ознаки замаху:

вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке спрямоване на вчинення
злочину;

не доведення злочину до кінця;

причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винної особи.

Замах на злочин виражається у вчиненні винним частини або всіх дій, що
утворюють об’єктивну сторону закінченого складу злочину. Винний посягає
на конкретний об’єкт, ставить його в реальну небезпеку, а інколи
спричиняє йому певну шкоду. Як правило, замах вчинюється шляхом активних
дій (наприклад, завдання удару для заподіяння тілесного ушкодження), але
в окремих випадках він вчинюється і шляхом бездіяльності. Наприклад, це
має місце у разі залишення особи в небезпеці з метою позбавити її життя,
ненадання з тією ж метою допомоги хворому медичним працівником.

Замах характеризується тим, що при його вчиненні злочин не отримує
повного завершення, не доводиться до кінця. Саме за цією ознакою замах
відрізняється від закінченого злочину. Наприклад, для злочинів із
матеріальним складом частковість означає ненастання передбаченого
статтею Особливої частини КК злочинного наслідку взагалі (наприклад, при
вбивстві, куля від пострілу не влучила в жертву)

Переривання злочинної діяльності з причин, що не залежали від волі
винного. Такими причинами можуть бути, зокрема: осічка вогнепальної
зброї; з’явлення на місці злочину людей.

< j < & & & & & & & & gd™n езпечних наслідків свого діяння (у злочинах із матеріальним складом) і бажає довести злочин до кінця (а в злочинах із матеріальним складом - настання суспільне небезпечних наслідків). Закон розрізняє два види замаху: закінчений - якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК). Незакінчений - якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. З ст. 15 КК). Критерієм поділу замаху є суб’єктивне ставлення винного до вчинених ним дій, його власне уявлення про ступінь виконання ним злочинного діяння. Якщо винний вважає, що він вчинив усі дії, необхідні для завершення злочину, - наявний закінчений замах, якщо не всі - незакінчений замах (“які вважала необхідними”. (ст. 15 КК)). Залежно від придатності об’єкта і засобів посягання поділяють: замах на непридатний об’єкт (предмет) замах із непридатними засобами. Замах на непридатний об’єкт (може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт не має необхідних властивостей або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до логічного кінця. Наприклад, викрадення непридатної для використання зброї, постріл у труп. Замахом із непридатними засобами є (може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково через незнання використовує такі засоби, за допомогою яких неможливо вчинити злочин. Наприклад, застосування непридатної для використання зброї. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, а і готування та замах на злочин. Таким чином, підставою кримінальної відповідальності є також готування до злочину та замах на злочин, тобто такі діяння, що містять ознаки складу незакінченого злочину. Відповідно до ст. 16 КК кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за ст. 14 або 15 і за тією ст. Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Виключенням з цього положення є готування до злочинів невеликої тяжкості не передбачає - кримінальна відповідальність виключається (ч. 2 ст. 14 КК).. При кваліфікації незакінченого злочину, посилання на ст. 14 або ст. 15 КК необхідне. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ч. 1ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК, а замах на вбивство за ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК. Інколи готування до злочину містить у собі ознаки іншого закінченого злочину чи замаху на нього. Наприклад, незаконне придбання вогнепальної зброї з метою вчинення вбивства. В цьому разі вчинене треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: як готування до вчинення вбивства і як закінчений злочин - незаконне придбання вогнепальної зброї— за ч. 1 ст. 14 і ч. ст. 115 та ч. 1 ст. 263 КК. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця Добровільна відмова - це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК). Зі змісту ст. 17 КК випливають ознаки добровільної відмови: остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; відмова від вчинення злочину з волі самої особи; наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. 1. Припинення готування чи замаху має бути остаточним, що означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добровільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову відмову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання при невдалій спробі вчинити злочин. Наприклад, не буде добровільної відмови тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру відмичку, якою не може відкрити двері, і припиняє розпочатий злочин, щоб потім закінчити свій злочинний задум. 2. Особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею, тобто остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. Немає значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця, а також, і спосіб; яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочин (прохання, умовляння, погрози тощо). 3. Відмовляючись від вчинення злочину, у особи є можливість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні. Якщо особа припиняє доведення злочину до кінця, із-за неможливості подолати певні перешкоди, то в даному випадку, вона підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її до кінця. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різними: страх перед покаранням, жалість до потерпілого, невигідність вчинення злочину тощо. На рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності мотиви не впливають. Важливим є питання: до якого часу можлива добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Якщо, особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 КК). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування, крім випадків, коли готування містить склад закінченого злочину (бандитизм (ст. 257)). При закінченому замаху добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає контроль над подальшим розвитком причинного зв’язку між вчиненим діянням та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток - попередити настання суспільне небезпечного результату. В даному випадку між діянням і бажаними суспільно-небезпечними наслідками повинен бути певний проміжок часу, у ході якого винна особа може контролювати настання причинного зв’язку. Після закінчення злочину, добровільна відмова перестає бути можливою. В даному випадку можливе лише діяльне каяття, яке є обставиною, що пом’якшує відповідальність (п. 1 ч. 1. ст. 66 КК). Діяльне каяття - це дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення усунути суспільно-небезпечні наслідки. Діяльне каяття може проявлятись в: запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; добровільному відшкодуванні завданого збитку або усунені заподіяної шкоди; сприянні розкриттю злочинів; з’явленні з повинною. В деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення винного від кримінальної відповідальності: «звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки» (ч. 4 ст. 289 КК). Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця: Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Діяльне каяття можливе як при закінченому, так і при незакінченому злочині. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а діяльне каяття і після порушення кримінальної справи щодо винної особи. Добровільна відмова характеризується утриманням від продовження злочину (бездіяльністю), а діяльне каяття - тільки активними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчинюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а діяльне каяття - при вчиненні як умисних злочинів, так і з необережних. При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності, тому що її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека - обов’язкова ознака злочину), а діяльне каяття є обставиною, що пом’якшує покарання (звільняє від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину невеликої тяжкості). Рекомендована література: Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием //Законность.-1999.-№5. Галахова А. Определение момента окончания умышленного преступления в судебной практике //Советская юстиция. - 1979, -№13. Дем'яненко В., Дядько Д. Критерії розмежування закінченого і незакінченого замаху //Рад. право. - 1977. - №4. Дядько Д. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину//Рад. право - 1973. - №8. Иванов В.Д. Понятие добровольного отказа от начальной преступной деятельности //Правоведение. - 1992. - №1. Иванов В. Д. Понятие и виды стадий преступной деятельности //Правоведение. - 1992. - №6. Ковитиди О.Ф. Добровольный отказ от соучастия в преступлении //Весы Фемиды,-1998. -№2(9). Козаченко И., Курченко В. Определение момента окончания преступления в судебной практике //Советская юстиция. -1990,-№17. Михайлов В. Признаки деятельного раскаяния //Российская юстиция.-1998.-№4. Селезнев М. Неоконченное преступление и добровольный отказ //Российская юстиция.-1997,-№ 11. Сухарев Е., Куликов А. Предварительная преступная деятельность //Советская юстиция.-1992.-№21-22. Тихий В. П. Відповідальність за незакінчений злочин //Академія прав. наук України. Вісник...-Харьків,1996.-Вип.6. Чувилев А. Деятельное раскаяние //Российская юстиция.-1998.-№6.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *