.

Система цивільних договорів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
350 2131
Скачать документ

Реферат на тему:

Система цивільних договорів

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних
сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридичне оформляючи і
закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв’язки суб’єктів, надаючи
цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори,
взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно
пов’язані між собою і взаємодіють.

У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи
підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих елементів. Система
цивільно-правових договорів як єдина система зі складними
взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і
диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями
конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами.

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками
(критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація
договорів має сприяти глибшому з’ясуванню їх природи і змісту, виявленню
властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню
законодавства про договори.

Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи
можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод:
консенсуальні та реальні, сплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні
тощо1. Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й
певні особливості, зумовлені зустрічним характером волевиявлень
учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії.

За ознакою розподілу прав та обов’язків між сторонами у зобов’язанні, що
виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори. За
одностороннім договором одна сторона має лише суб’єктивні права, а друга
— лише суб’єктивні обов’язки. Наприклад, за договором позики одна
сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій
стороні (позичальникові) у власність грошей або речей, визначених
родовими ознаками, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві
таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст.
374 ЦК). Односторонніми є договори дарування, безоплатного користування
майном тощо. Двостороннім є договір, за яким права та обов’язки
покладено на обидві сторони зобов’язання, що виникло з цього договору.
Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми
(купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять
перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори можна
поділити на попередні та основні. У практиці ділового спілкування часто
ведуться переговори або листування між суб’єктами господарювання з
приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення
якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко
оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо. За
попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти в
майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У
цьому договорі визначається й порядок погодження істотних умов
майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладення якого передбачене
попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у
попередньому договорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при
укладенні основного договору. Сторона, яка необґрунтоване ухиляється від
укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні
збитки, зумовлені простроченням, якщо інше не передбачено попереднім
договором або законодавчими актами. Зобов’язання, передбачені попереднім
договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого має
бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна
із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сторін
надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових
наслідків.

Залежно від того, на чию користь обумовлено виконання зобов’язань за
договором, — на користь сторін по договору чи третіх осіб, які не беруть
участь в укладенні договорів, останні можна поділити на дві групи.
Першу, найбільш поширену групу становлять договори, в яких виконання
здійснюють взаємно самі сторони без участі третіх осіб. У цих договорах
обумовлюється виконання сторонами їхніх взаємних зобов’язань одної на
користь другої (наприклад, продавець на користь покупця тощо). У
договорах другої групи виконання зобов’язання обумовлюється на користь
третьої особи (ст. 160 ЦК). Коли особа, яка уклала договір, обумовила
виконання зобов’язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо
інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання
може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь
якої виговорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права,
наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися
цим правом, коли це не суперечить змістові договору. Прикладом договору
на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя,
за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи)
виплачується зазначеній у договорі третій особі — вигодонабувачеві).

Класифікацію цивільно-правових договорів можна здійснювати і за
належністю їх до певного типу, виду (різновиду) або змішаного договору.
На думку О.С. Йоффе, договірний тип виділяється специфікою матеріальних
відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов,
об’єктивно необхідних для утворення даного договірного зобов’язання.
Коли ж договори подібні як за покладеними в їх основу матеріальними
відносинами, так і за істотними умовами, вони співвідносяться між собою
як різновиди одного і того ж договірного типу. Якщо ж укладений договір
опосередковує два або кілька різнорідних відносин та об’єднує умови,
об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає
змішаним договором. Так, договори побутового підряду і на виконання
проектно-розвідувальних робіт об’єднуються як різновиди одним підрядним
типом договору, бо спрямовуються на передачу результатів робіт. Змішаним
договором, у якому містяться елементи договорів різних типів, є,
зокрема, договір оренди майна з правом його викупу. До відносин сторін у
змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах законодавчі
акти про договори, елементи яких є у змішаному договорі, якщо інше не
випливає з угоди сторін або суті змішаного договору.

Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення
яких домагаються учасники відносин. Якщо проаналізувати систему чинного
ЦК України, то можна зробити висновок, що розміщення договірних
інститутів у ньому (підрозділ II розділу III, глави 20—38) здійснено за
ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих
договорів. Поклавши в основу зазначений критерій, можна виділити такі
групи цивільно-правових договорів:

1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання
або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація,
позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо);

2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом,
оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування
майном, лізинг тощо);

3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне
будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, на виконання
аудиторських робіт тощо);

4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські,
ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції
тощо);

5) договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення,
комісія, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний
договір тощо);

6) договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про
науково-технічне співробітництво тощо).

l

Xoooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

Зрозуміло, що навіть у межах кожної окремої групи договорів дається лише
приблизний перелік деяких видів договорів, бо відповідно до ч. 2 ст. 4
ЦК України цивільні права та обов’язки виникають як з угод (договорів),
передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені законом,
але йому не суперечать.

Здійснення підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної,
на власний ризик діяльності підприємця по виробництву продукції,
виконанню робіт, наданню послуг або заняттю торгівлею з метою одержання
прибутку неминуче пов’язано з використанням договору як правової форми,
якою опосередковується реалізація на еквівалентних засадах результатів
цієї діяльності. Суб’єктам підприємництва доводиться укладати різні за
своїм характером договори, які регулюються як нормами ЦК України, так і
інших нормативних актів (купівлі-продажу, поставки, перевезення,
лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо).

У законодавстві (статті 10 і 11 Арбітражного процесуального кодексу
України), судовій та арбітражній практиці і літературі широко
використовується поняття “господарський” або “комерційний” договір1.
Характерними рисами господарського договору раніше вважали: 1) особливий
суб’єктний склад — обома сторонами договору або хоч би однією з них є
господарська організація; 2) плановий характер договору, зумовлений тим,
що підставою його укладення е планове завдання (акт), яке є обов’язковим
для обох чи однієї із сторін;

3) договір, спрямований на безпосереднє обслуговування основної
діяльності господарської організації.

До господарських відносили і непланові договори, якщо вони були
однотипні з плановими і підпорядковувалися такому самому законодавчому
режиму (наприклад, поставка, контрактація, перевезення тощо) або вступ у
договірні відносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення
договору на експлуатацію залізничних під’їзних колій).

Безумовно, в сучасних умовах деякі ознаки господарського договору,
окреслені нами, потребують уточнення. Зокрема, суб’єктами господарських
відносин є не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у
встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність, договори з
участю зазначених осіб є переважно неплановими.

У проекті нового ЦК України з’являється поняття підприємницького
договору, хоч і не розкривається його сутність. Зокрема, в ст. 55
передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолітніх дітей, батьків
обмежити фізичну особу в праві займатися підприємництвом, якщо вона діє
нерозважливо, як марнотратник. У разі задоволення такої заяви суд
призначає над цією особою піклувальника. Особа, обмежена у праві
займатися підприємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за
згодою піклувальника. Про ці ж договори йдеться і в ч. З ст. 54 ЦК
України, хоч вони і не називаються прямо підприємницькими. Так, якщо
фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації,
уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори,
оскільки не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосовувати до
таких договорів правила про зобов’язання, які пов’язані з
підприємницькою діяльністю, зокрема поклавши на підприємця
відповідальність за порушення зобов’язання і за відсутності його вини
(за винятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640 проекту
ЦК України.

У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві
всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна
звести до таких.

По-перше, суб’єктами цього договору є юридичні або фізичні особи,
зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької
діяльності.

По-друге, зміст підприємницького договору становлять умови, за якими
передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою
здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов’язаною з
особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору
може бути договір міжнародної купівлі-продажу. Віденська конвенція 00Н
про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (статті 1 і 2)
застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні
підприємства яких розміщені у різних державах, коли ці держави є
учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного
права до них застосовується право держави, що домовляється. Проте ця
конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для
особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком випадків,
коли продавець у будь-який час до чи в момент укладення договору не знав
і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання.

По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема
зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися
окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації.

По-четверте, певні особливості можуть характеризувати порядок виконання
або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором
(наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини).

Враховуючи наведені міркування, господарським (підприємницьким) можна
вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч
би однією з них є юридичні чи фізичні особи — підприємці і за яким
передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою
здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов’язаних
з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Господарські договори ми
знаходимо в усіх зазначених вище шести групах цивільно-правових
договорів, виділених за юридичними наслідками укладення кожного окремого
договору.

Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди
(договори), їх ще називають біржовими операціями. Відповідно до ст. 15
Закону України “Про товарні біржі” біржовою операцією визнається угода,
яка відповідає сукупності таких умов: а) якщо вона являє собою
купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на
товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана
до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її
вчиненням дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів
біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види
біржових угод. Розрізняють, зокрема:

а) форвардні угоди — це угоди на товари, які передаються продавцем
покупцеві на певних умовах з розрахунками у встановлений договором строк
у майбутньому;

б) угоду з гарантією, за якою один контрагент виплачує другому в момент
її укладення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх
обов’язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона
оформляється як “угода з гарантією на покупку”, а якщо цю суму вносить
продавець — як “угода з гарантією на продаж”;

в) угоди з кредитом — це угоди, за якими товар набувається брокером
(брокерською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною
реалізацією його в порядку біржового торгу;

г) угоди з премією — це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють
приплату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни;

д) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який
продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити
обсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді;

е) ф’ючерсніугоди, що укладаються не лише з метою купівлі або продажу, а
й для хеджирування (страхування) можливих збитків, пов’язаних з
укладенням угоди на поставку товару в обумовлений угодою час. Такі угоди
можуть виконуватися шляхом сплати різниці в цінах на день укладення і
день фактичного розрахунку. На біржах укладаються й інші господарські
договори.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020