Роль судів у здійсненні правосуддя (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Роль судів у здійсненні правосуддя

ПЛАН

Вступ

1. Поняття судової влади, її завдання

2. Поняття і головні риси правосуддя

3. Суд як орган судової влади

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону про судоустрій зазначено, що
здійснення правосуддя відбувається виключно судами. Суд є єдиним
державним органом, який здійснює від її імені правосуддя.

Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію
здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок,
рішення у кримінальній, цивільній, господарській, адміністративній
справі. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або
посадовій особі.

Навіть в умовах введення на території надзвичайного стану правосуддя
здійснюють суди, утворені відповідно до Конституції. Забороняється на
такій території утворювати позасудові органи або інші суди, а також
спрощувати форми судочинства у діючих судах (Закон про надзвичайний
стан).

Ніякий інший орган не має таких повноважень, як суд для прийняття
судового рішення. Це забезпечує найбільші можливості саме для суду щодо
повного встановлення всіх обставин кожної справи.

Дана засада судочинства деталізується у галузевому процесуальному
законодавстві. Зокрема, стосовно розгляду кримінальних справ вказане
положення деталізовано у ст. 15 КПК, в якій передбачено, що ніхто не
може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий
кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до
закону.

Положення про те, що правосуддя здійснюється виключно судами, означає
також, що судові рішення як ті, що набрали законної сили так і ті, що не
набрали законної сили може скасувати чи змінити лише вищестояща судова
інстанція – апеляційна чи касаційна, у порядку апеляційного чи
касаційного провадження. Третейські суди та Міжнародний комерційний
арбітраж не є судовими органами, а отже не здійснюють функцію
правосуддя.

1. Поняття судової влади, її завдання

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову. Це положення зафіксовано в Конституції
України, з нього ж починається закон України “Про судоустрій України”. В
цій статті піде мова про судову владу.

Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у
спорі про право, відправляє правосуддя.

Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою
функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених
Конституцією межах і згідно з законами України.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й
становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню
норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних
органів – судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

– цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи
(суди);

– ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

– здійснення правосуддя;

– конституційний контроль;

– контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій
державних органів і посадових осіб;

– формування органів суддівського самоврядування;

– роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування
законодавства;

– утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення
правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з
розглядом справ. Це організаційні та інформаційно – аналітичні дії
(узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення
скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення
окремих ухвал у державні органи, установи, організації).

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної
влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів
між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами;
контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх
відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем
за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні
оперативно – розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих
юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі
цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на
всі правовідносини, що виникають в державі.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не
тотожні.

2. Поняття і головні риси правосуддя

Згідно з конституційним принципом розподілу державної влади однією з її
гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні.

Правосуддя — вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і
вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права. Тому воно
здійснюється від імені держави спеціально уповноваженими органами —
судами, які на судових засіданнях розглядають у встановленому законом
порядку кримінальні, адміністративні, цивільні, судові та інші категорії
справ.

Це положення дістало конституційне правове закріплення у розділі VIII
Основного Закону “Правосуддя”.

Більш детально засади організації судової влади та засади здійснення
правосуддя в Україні визначені в Законі України “Про судоустрій України”
від 2 лютого 2002 р.

Відповідно до засад організації судової влади в Україні судова влада
реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя — форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт
правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права. Ефективність
діяльності судів має три складові: швидкість і оперативність вирішення
спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособове суддею (при розгляді незначних
правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії
судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до
суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом.
Він не повинен залежати від суб’єктивного впливу законодавчої або
представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке
втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення
правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом
відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є
визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь
у правотворчості. В Україні суд не може привласнювати собі функції
законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а
також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні,
як і в інших правових системах романс-германського типу, судовий
прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й
вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом
процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і
адміністративних справ.

Правосуддю відводиться головне місце у здійсненні правоохоронної
діяльності, що пов’язано з тими завданнями, які покладає на правосуддя
як основну форму реалізації судової влади держава.

Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від
правоохоронної діяльності.

По – перше, його здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових
засіданнях цивільних справ щодо захисту прав і законних інтересів
фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях
кримінальних справ і встановлення покарання до осіб, винних у вчиненні
злочину, або виправдовування невинних; розв’язання господарських спорів,
що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По – друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних,
кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

По – третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України,
на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно
регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень,
які виносить суд.

По – четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони
обов’язкові до виконання по всій території України. Рішення, що набрали
законної сили у кожній конкретній справі є обов’язковими для всіх
фізичних та юридичних осіб.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів
фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й
повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного
застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був
притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2
КПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та
своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та
інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України підприємства, установи, організації,
інші юридичні особи (в том числі іноземні), громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду
за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів згідно зі
встановленою підвідомчістю господарських справ.

Угода про відмову від права звернення за судовим захистом, як відомо, є
не чинною.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод
людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
інтересів суспільства і держави.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та
Конституційний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний
Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Судова система забезпечує доступність правосудця для кожної особи в
порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції України створення надзвичайних та
особливих судів не допускається.

Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України
встановлюється Конституцією та Законом України “Про Конституційний Суд
України”.

Закон також визначає засади здійснення правосуддя в Україні.

Відповідно до ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону України “Про
судоустрій України” правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів та привласнення цих функцій іншими органами чи
посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе
виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних
засідателів. Участь у здійсненні правосуддя є їх громадський обов’язок.

Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і
законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним
відповідно до закону.

Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ,
законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та
касаційної інстанцій.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до
підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про
відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Водночас ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї
справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого
рівня.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються
в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними
особами України.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,
кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового стану, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його
справи в суді. Для її надання у судах в Україні діє адвокатура. У
випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші
особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом.
У передбачених законом випадках, правова допомога надається безоплатно.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або
письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених
процесуальним законом, а розгляд справи у судовому засіданні
допускається за рішенням суду у випадках, передбачених цим законом.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними
засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

3. Суд як орган судової влади

Конституція України (ст. 125) закріпила, що система судів загальної
юрисдикції в України будується за принципами територіальності та
спеціалізації. Аналогічне положення закріплене і в Законі України „Про
судоустрій”. Умовами для створення чи ліквідації суду є зміни в
адміністративно – територіальному устрої, передислокація військ чи
реорганізація Збройних Сил України.

Особливості виконання судом функцій вимагають, щоб суди формувались і
працювали з дотриманням спеціальних правил – правил, які б гарантували
якісне, компетентне виконання повноважень згідно з вимогами закону. У
зв’язку з цим закон закріплює досить жорсткі вимоги, що стосуються
кандидатів на заміщення посади судді і порядку створення судів.

Згідно з Конституцією та Законом України „Про судоустрій”, суди
загальної юрисдикції створюються та ліквідуються Президентом України по
представленню Міністра юстиції України, по узгодженню з Головою
Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого
суду.

Кількість суддів в судах встановлюється Президентом України по
представленню Голови Державної судової адміністрації України, яке
узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного
вищого спеціалізованого суду, з урахуванням коштів, затверджених в
Державному бюджеті України на утримання судів.

Специфіка суду як органу судової влади полягає також у тому, що для його
діяльності встановлені особливі правила, процедури, що жорстко
регламентують діяльність усіх учасників судового засідання. Основна ціль
цих процедур – забезпечити об’єктивний, повний, всебічний розгляд усіх
обставин, які мають юридичне значення для конкретної справи, і
забезпечити винесення законного, справедливого рішення. Що стосується
встановлених для органів законодавчої чи виконавчої влади процедур, то
вони не мають тієї детальності, всебічності, яка встановлена для судових
процедур.

Кожна з форм судочинства регламентована досить детально самостійними
законодавчими актами – Законом “Про Конституційний Суд України”,
Цивільно – процесуальним кодексом України, Кримінально – процесуальним
кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом
України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права і свободи людини і
громадянина гарантуються і захищаються судом.

Роль і місце суду в системі органів державної влади визначається
основним завданням — охорона і захист від імені держави прав і свобод
від свавілля як з боку держави, її органів та посадових осіб, так і
громадян.

Критерієм такої охорони і захисту є Конституція та Закон, від імені яких
і на підставі яких суд ухвалює рішення про порушення або юридичну
обгрунтованість (конституційність, законність) актів, дій, відсутності
або наявності порушення прав і свобод людини і громадянина.

Суд, діючи в межах визначеної законом правової процедури, за ініціативою
заявника розглядає і вирішує кримінальні, цивільні, адміністративні та
інші справи, питання щодо конституційності і законності актів і дій
державних органів.

Судовій владі, на відміну від інших гілок державної влади, притаманні
специфічні риси: вона має конкретний характер; не належить будь-якій
судовій установі (оскільки термін “суди” є узагальненням), а
здійснюється судами — носіями судової влади.

Судові системи, як правило, являють собою структури, які мають певну
кількість рівнів автономії, розгалужену систему взаємозв’язків.

У країнах світу розрізняють судові системи з внутрішньою і зовнішньою
спеціалізацією.

До першого виду належать судові органи, які розглядають справи, що
стосуються всіх галузей права, тобто всередині кожної судової установи,
як правило, виділяють самостійні органи (колегії, камери тощо) або
одноособові суди, які спеціалізуються на розгляді справ одного профілю:
кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Можуть бути
предметом розгляду і справи щодо конституційності певного акта або дії
(Китай, В’єтнам, Угорщина).

У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних
підсистем загальної (привільні і кримінальні справи) адміністративної,
військової» морської, соціальної, трудової, податкової, фінансової
(Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської
(Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.

Поряд із судами з внутрішньою і зовнішньою організацією, існують і
адміністративні суди. Класичним прикладом системи таких судів вважається
французька. До юрисдикції цих судів включається вирішенню питань щодо
відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб —
представників виконавчої влади.

Система судів України набагато зрозуміліша у вигляді таблиці:

Система судів України

Суди загальної юрисдикції Конституційний Суд України

Верховний Суд України

Касаційний Суд України

судові палати: Вищий Господарський Суд України Вищий Адміністративний
Суд України

цивільні справи кримінальні справи військова

Апеляційний Суд України

апеляційні суди областей, міст Києва, Севастополя, Апеляційний Суд АРК
військові апеляційнй суди регіонів, Апеляційний Суд ВМС України
апеляційні господарські суди апеляційні адміністративні суди

районні, районні у містах, міські, міськрайонні суди для розгляду
кримінальних або цивільних справ. військові суди гарнізонів господарські
суди областей, міст Києва і Севастополя, Господарський Суд АРК
адміністративні окружні суди

Організація і діяльність суддів, як правило, є предметом не лише
власного законодавчого регулювання, а й перш за все конституційного. Це
пояснюється тим, що особлива увага приділяється питанням організації і
діяльності судової влади саме в конституціях тих країн, які визнали
теорію розподілу державної влади основним принципом побудови
демократичної, правової держави. В цьому разі суд виступає як основний
гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності,
з одного боку, а з другого, — як самостійна гілка державної влади, що
відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок
державної влади.

Так, Конституція України проголошує як основне і соціальне завдання та
функцію суду — захист невід’ємних прав людини і громадянина (ч. 3 ст. 8,
частини 1, 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 124).

На відміну від законодавчої і виконавчої гілок державної влади, статус і
зміст яких визначається досить змістовно у відповідних розділах
Конституції, статус судової влади, як правило, розкривається, в першу
чергу, шляхом формування принципів і підстав їх здійснення. Зміст цих
принципів перш за все стосується організації і діяльності судової влади
і є різний у відповідних країнах. Проте у більшості з них, вони, як
правило, включаються у текст конституції, незважаючи на те, що можуть
бути різними за змістом та обсягом. Незважаючи на це, можна виділити
найважливіші принципи, які дістали правове закріплення у більшості
конституцій сучасних демократичних країн світу.

До них, зокрема, належать такі: проголошення незалежності судової влади
(суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій їх
незалежності (ч. 1 ст. 126); здійснення правосуддя лише судами і суддями
(ч. 1 ст. 124); наявність конституційної заборони на створення
надзвичайних або особливих судів (ч. 5 ст. 125); публічність (гласність,
відкритість, доступність) судових слухань (п. 7 ч. 4 ст. 129);
мотивованість судових дій, виключні рішення; визначення змісту судової
дієздатності та правового статусу суду (залежно від форми держави) —
(ст. 124); закріплення судових гарантій прав і свобод особи (ч. 2 ст.
59, статті 61, 62 та 63); визначення статусу конкретних носіїв судової
влади — судців (статті 126-128 Конституції).

Основи судової влади, судової системи та їх принципи мають свої
особливості й деталізацію у Конституції та законах України.

Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним Законом
України N 2862-XII “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року.

Суддею може стати громадянин України віком від 25 років, що має вищу
юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в
Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою. Особа, що вперше
стає суддею, призначається Президентом України строком на 5 років. При
успішному виконанні своїх обов’язків, Верховна Рада України обирає суддю
для перебування на посаді до досягнення 65-річного віку. Судді незалежні
і недоторканні.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити такі висновки:

Це положення дістало конституційне правове закріплення у розділі VIII
Основного Закону “Правосуддя”.

На відміну від правосуддя, судова влада – це права судових органів,
якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі
юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як
особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада”
включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як
судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та
судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику, аналізувати
судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи,
установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень
закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов’язують
тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню
зазначених порушень.

Список використаної літератури

Конституція України. – К., 1996.

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 2000.

Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002.

Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004.

Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.- К.- 1997.

Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2002.

Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К.
2002.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 2001.

Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком,
2002.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 2001.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
2001.

Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком
Інтер.- 2004.

Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.-
І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2002.

Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков,
С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 2001. – 206 с.

Общая теория прав человека / За ред. Е.А.Лукашеві. – М, 1996.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”,
2002. – 416 с.

Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та
ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2001.

Закон України “Про Конституційний Суд України”.

Конституція України. – К., 1996. – Статті 8 і 55.

Закон “Про судоустрій в Україні”. – К., 2002.

Конституція України. – К., 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter