Роль правового захисту інформаційних технологій, його еволюція (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Роль правового захисту інформаційних технологій, його еволюція”

В Україні проблемам інформаційного права приділяється недостатня увага.
Стан наукового осмислення цієї проблематики можна охарактеризувати як
мляву поточну дискусію. Серед її учасників є прибічники визначення
інформаційного права як окремої галузі та противники, які вважають
інформаційне право субінститутом права і складовою правової інформатики.
Останні, дотримуючись традиційних уявлень щодо інформатики як діяльності
з інформацією, не враховують сучасних реалій, пов’язаних з розвитком
інфосфери та змістом інформаційної діяльності.

Поділяючи думку вчених про необхідність виваженого підходу до формування
нових галузей права, не можна погодитись з тим, що проблеми
інформаційного права доцільно розглядати після повного оформлення
традиційних галузей права. Сьогодні Україна перебуває на порозі
інформаційного суспільства і тому не можна зволікати з розробкою його
правового фундаменту, оскільки це призведе до негативних наслідків [2].

Безумовно, враховуючи наукові досягнення світової науки, юридична наука
України має пройти свій шлях і базуватися на конституційній основі.
Правові норми, що відповідатимуть усім критеріям феномену, яким є
інформація, мають відображати національні цінності, традиції
суспільства, передові ідеї й концепції розвитку, щоб створити передумови
для цивілізованого інтегрування у світовий інформаційний простір,
забезпечуючи захист національних інтересів громадян України у
глобальному інформаційному середовищі.

Як свідчать численні джерела, проблемам інформаційного права юридична
наука почала приділяти увагу в 60-70 роках ХХ століття. Поступово були
окреслені класифікаційні ознаки нової галузі права.

Важливою класифікаційною ознакою галузі є предмет інформаційного права.
За визначенням правознавців [3-6], предмет інформаційного права України
можна розглядати як частину суспільних відносин, пов’язаних з обігом
інформації та інформаційних ресурсів: створенням, формуванням,
розвитком, поширенням, використанням; забезпеченням сталого
функціонування інфраструктури інформаційного простору України з метою
задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційної діяльності та
цивілізованого входження у світовий інформаційний простір; забезпеченням
захисту інформаційних ресурсів, засобів комунікацій, інформаційних
технологій та інформаційної безпеки суб’єктів суспільних відносин в
інформаційній сфері.

Регулювання відносин інформаційного права, як і в інших галузях, є
відносини двох або більше суб’єктів, пов’язаних певним інтересом до
конкретного об’єкта у сфері, що розглядається. Порядок і правила дій
суб’єктів встановлюються державою у відповідних правових нормах з
урахуванням інтересів або певного кола суб’єктів інформаційної
діяльності.

Таким чином, якщо предметом інформаційного права є частина суспільних
відносин, пов’язаних з інформацією та інформаційною діяльністю, то
складнішими є питання про методи нової галузі права як засоби правового
упорядкування свідомості, поведінки, відносин людей у зв’язку з
реалізацією їхніх інтересів.

Феномен інформації, перетворення її на стратегічний ресурс, наявність
інформаційної складової в усіх сферах діяльності окремої людини,
суспільних організацій, держави в цілому зумовили формування галузі
права, яка не є класичним або абсолютно чистим щодо методів регулювання
і є складовою третього рівня класифікації. Інформаційне право за
наявності чітко окресленої предметної сфери регулювання (інформація,
інформаційна діяльність) за своїми методами використовує різні засоби і
прийоми, властиві всій системі права, тісно контактує й взаємодіє з
усіма іншими галузями права: конституційним, адміністративним,
цивільним, кримінальним тощо.

Безперечно, специфікою інформаційного права є безпосередньо
конституційне регулювання певних видів діяльності, пов’язаних з
інформацією. Конституційними правовими нормами реалізуються і норми
міжнародного права. Наприклад, права і свободи людини й громадянина, що
проголошенні Загальною Декларацією прав людини та ін.

Застосування адміністративних засобів і прийомів для забезпечення правил
інформаційної діяльності регулюється адміністративним правом, а право
власності та інтелектуальної власності на інформацію, інформаційні
ресурси — нормами цивільного права. Кримінальне право встановлює санкції
за злочини в інформаційній сфері. Тому регулювання правових відносин,
пов’язаних з інформацією і комунікаційними процесами, спонукає
дотримуватися балансу використання різних методів регулювання відносин.

Самостійність галузі права визначається і через такий класифікатор як
інститут права. Проблеми інституціоналізму висвітлювали у своїх працях
М. Оріу, Ж. Ренар, Ж-Л. Бержель, С. С. Алексєєв, Е. А. Воротилін, О. С.
Йоффе, В. С. Якушев, І. Л. Бачило, В. Н. Лопатін, М. А. Федотов та ін.

Абсолютна більшість дослідників одностайна у тому, що у системі
інформаційного права діють усі рівні правових інститутів: загальні,
міжгалузеві, галузеві. Зокрема, С. С. Алексєєв [7] обґрунтовує існування
у правовій системі різновидів правових інститутів за їхніми предметними
і функціональними ознаками, галузевих комплексних інститутів, а також
субінститутів права та об’єднаних правових інститутів, які, на його
думку, є найвищим рівнем будови галузі права.

Заслуговують на увагу підходи до визначення інститутів права,
запропоновані О. Ющиком [8], який вважає, що для видової диференціації
правових інститутів необхідно виходити з реального змісту, тобто: 1)
набору вихідних суб’єктних прав; 2) сукупності юридичних фактів, які
визначають умови існування цих прав; 3) системи гарантій реалізації
вказаних прав як необхідних складових будь-якого правового інституту.

Специфічні інститути галузі інформаційного права юридичною наукою тільки
окреслюються і потребують поглиблених досліджень. При цьому доцільно
зауважити, що наукова аргументація, і на цій основі точність визначення
інституту права, суттєво впливають як на процес нормотворення, так і на
зміст наукових досліджень та практику правозастосування.

До специфічних інститутів інформаційного права можна віднести:
«свободу», «таємницю», «доступ», «правовий режим інформації
(інформаційного ресурсу)», «право на інформацію», «захист інформації»,
«відкриту інформацію», «інформацію обмеженого доступу», «масову
інформацію», «офіційну» та інші види інформації.

Національне інформаційне право, так само як і інші галузі, має одне
джерело, а саме: звичаї, моральні норми, традиції; юридичні прецеденти;
законодавчі й нормативно-правові акти; договори (міжнародні й
внутрішні).

Інформаційне право — галузь, яка ще тільки формується, і дуже важливим є
визначення основних її інститутів, пошук і розробка шляхів найбільш
ефективного застосування правового інструментарію регулювання відносин в
інформаційній сфері. Національний характер будь-якої галузі права, так
само як і інформаційного, визначає його конституційна основа та
реалізація правовими нормами звичаїв, моральних норм, традицій
суспільства і країни.

Один із провідних теоретиків конституційного права України В. Ф.
Погорілко відзначає, що справжність і реальність конституційного ладу
має відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття
відповідної Конституції і на перспективу. «На жаль,— пише автор,— певною
мірою проблематичний характер мають, як показав час, деякі положення,
закріплені у нашій Конституції України, зокрема, положення про
соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини і
громадянина, соціальну спрямованість економіки тощо. Ці та ряд інших
положень Конституції є в цілому символічними або справляють враження
таких. Практично вони реалізуються частково» [10]. З урахуванням
наведених висновків можна відверто говорити про те, що недоліки
правового регулювання інформаційних відносин є наслідком недостатньої
уваги (як одна із причин) до формування інформаційного права в Україні.

Певне уявлення про напрями формування інформаційного права може надати
класифікатор предметних ділянок правового регулювання суспільних
відносин в інформаційній сфері.

Щодо системи інформаційного права, то у юридичній науці розуміється
упорядкована відповідно до критеріїв єдності предмета і методів
регулювання чисельність норм, які утворюють правові інститути, окремі
галузі, підгалузі, комплексні галузі права, їх загальні та особливі
частини, які формуються для всебічного регулювання суспільних відносин.

Більшість дослідників розглядають систему інформаційного права так само,
як і будь-яку галузь права, як комплекс таких складових: галузь правової
науки; галузь законодавства та іншої нормативно-правової діяльності;
сферу правозастосування; стан правосвідомості. Їх певною мірою охоплює і
навчальна дисципліна «інформаційне право».

Інформаційне право як наука лише розпочинає вивчення суспільних відносин
та їхніх закономірностей в інформаційній сфері. Ці відносини
відображаються у праві, правоохоронній і правозастосовчій практиці, у
суспільній правосвідомості. Можна констатувати, що здоровий глузд науки
перемагає, і разом з інформаційними відносинами на новому етапі розвитку
людства розвиватиметься і наукова складова інформаційного права. На
жаль, реальністю є те, що цей процес необґрунтовано гальмується,
здійснюється недостатньо послідовно.

Галузь інформаційного законодавства та інша нормативно-правова база
інформаційного права в Україні розвиваються активно. Разом з тим слід
зазначити, що правотворчий процес здійснюється безсистемно, шляхом
вирішення окремих проблем в окремих законах і підзаконних актах
фрагментарно, а у багатьох випадках — без узгодження з чинним
законодавством.

Найбільш складною є правозастосовча сфера інформаційного права. Багато
проблем пов’язано із прогалинами в інформаційному законодавстві. Так,
дослідники проблеми регулювання відносин у сфері обігу інформації з
обмеженим доступом, що не становить державної таємниці, зокрема й автор
публікації, вважають її «білою плямою» в інформаційному законодавстві
України. Без вирішення цих проблем передчасно вести мову про
цивілізовані відносини, пов’язані з інформацією взагалі. І це одна з
причин того, що правоохоронна сфера правозастосування не у повному
обсязі забезпечуватиме захист інформаційних прав і свобод суб’єктів
України.

Необхідно наголосити на неабиякому значенні правосвідомості для
формування в сучасних умовах цивілізованих суспільних відносин в
інформаційній сфері. Необхідність підвищення інформаційної культури й
правосвідомості потребують докорінних змін підходів до системи цільового
інформування населення, освіти і виховання.

Актуальною проблемою інформаційного права є розвиток його дефінітивної
частини. Реальністю нової комплексної галузі права та інформаційного
законодавства України є дефіцит нормативного визначення термінів, які
мають предметну властивість, та сфер соціальної діяльності, в яких
здійснюються правові відносини.

Потребують додаткових обґрунтувань і нормативного визначення терміни і
поняття, що мають предметну властивість і є титульними для
інформаційного права, а саме: інформація, інформаційний ресурс;
електронний документ; електронний документообіг; електронно-цифровий
підпис; електронна бібліотека; правовий режим інформації; конкретні види
інформації обмеженого доступу, що не становить державної таємниці;
конфіденційна інформація та ін. Деякі з наведених термінів вже визначені
на нормативному рівні, однак залишається багато різночитань як у
правовому їх

Захист прав інтелектуальної власності залишається проблемою в Україні —
і вона найбільше потерпає від наслідків цієї проблеми. В України великий
потенціал у галузі високих технологій. Але деякі компанії просто не
хочуть інвестувати, оскільки вони небезпідставно вважають, що їхні
авторські права будуть порушені, а інтелектуальна власність вкрадена.

Досвід в багатьох місцях показує, що швидше розвиваються ті країни, які
прийняли ефективні закони щодо інтелектуальної власності та готові
боротися з неліцензійною продукцією. Чи в Україні, чи десь в інших
країнах захист інтелектуальної власності слабкий. Маленька група, що
виробляє піратську продукцію, отримує величезні прибутки, в той час як
музиканти, винахідники, розробники програмного забезпечення потерпають
від цього. І населення країни в цілому позбавлене переваг легітимного
економічного зростання та позитивного інвестиційного клімату. Ось чому
ми продовжуємо стверджувати, що захист прав інтелектуальної власності в
першу чергу в інтересах України.

Крайній термін адаптації діючого законодавства країн-членів
Європейського Союзу до директиви Європарламенту про захист контента від
незаконного копіювання минув 21 грудня. З усіх європейських країн
відповідні доповнення до чинного законодавства прийняли тільки Греція і
Данія. Директива про захист від копіювання являє собою широкий спектр
законів, спрямованих на запобігання несанкціонованому поширенню в
інтернеті або переносу на цифрові носії фільмів, музики і програмного
забезпечення.

За заявою виробників ПЗ і медіаконтента, вони залишаються беззахисними
перед особою цифрового піратства, що представляє для них найбільшу
загрозу. Альянс виробників ділового програмного забезпечення (Business
Software Alliance), що нараховує в ряді своїх членів таких гігантів, як
Apple, Microsoft і Intel, оцінює збиток, нанесений європейської
індустрії ПЗ незаконним копіюванням програм у 3,09 млрд. євро.
Звукозаписні компанії і кіностудії також несуть значні збитки, зокрема,
через діяльність файлообмінних мереж, таких як Kazaa і Grokster.

Європарламент висунув антипіратську ініціативу ще в квітні цього року, і
виробники медіаконтента покладали на неї великі надії. Фірми звукозапису
і кіностудії лобіювали прийняття цієї директиви протягом року,
переконуючи парламентаріїв посилити чинне законодавство з питань захисту
від незаконного копіювання. Однак, схоже, лобістам не вдалося переконати
політиків у необхідності термінового прийняття таких мір, як обов’язкові
відрахування правотримачу за завантаження музичних треків на жорсткий
диск комп’ютера або мобільний телефон. Інші зацікавлені особи,
наприклад, інтернет-провайдери, заявили, що подібні умови приведуть до
обмеження прав споживачів. Відповідно до офіційної заяви Патентного
офісу З’єднаного королівства Великобританії і Північної Ірландії, по
даному питанню існують безліч різних точок зору, тому негайне приведення
законодавства у відповідність з директивою було б поспішним рішенням.

На думку Франсіско Міньорансе, керівника європейського відділення BSA,
пройде досить багато часу, перш ніж директива буде остаточно адаптована
всіма країнами ЄС. «Можливо, це відбудеться в середині наступного року,
однак якщо затримка протриває більш тривалий час, ініціатива буде
загублена», — повідомив Міньорансе.

Інформатизація й інформаційні технології останнім часом посіли у житті
людей дуже важливе місце і стають фундаментом нових якісних змін у
світі. Відкриваючи нові можливості, інформатизація потребує до себе
уважного і дбайливого ставлення. Слід зазначити, що досі в Україні не
зроблено конкретних кроків щодо підтримки цієї важливої галузі техніки,
що позначилося на темпах її розвитку.

Що стосується питань правового захисту сучасних інформаційних технологій
від “піратства”, то в Україні сьогодні докладається чимало зусиль, щоб
по всій території використовувалося ліцензійне програмне забезпечення,
зокрема компанії Microsoft та ін.

Література

Закон України «Про державну таємницю» в редакції Закону від 21.09.99 //
Голос України.— 1999. — 26 жовт.

Мастяниця Й. У., Соснін О. В. Шиманський Л. Є. Інформаційні ресурси
України: проблеми державного управління / За заг. ред. О. В. Сосніна. —
К.: НІСД, 2002. — 141 с.

Копылов В. А. Информационное право: Учеб. пособ. — М.: Юристъ, 1999. —
400 с.

Бачило И. Л., Копылов В. А. Есть ли основания для создания отрасли
«Информационное право» // Информационное общество. — 1999.— № 6. — С.
49-50.

Бачило И. Л., Лопатин В. Н., Федотов М. А. Информационное право: Учебник
/ Под ред. Б. Н. Топорнина. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 789
с.

Информационная безопасность России / Ю. С. Уфимцев, Е. А. Ерофеев, В. П.
Буянов и др. — М.: Экзамен, 2003. — 560 с.

Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 130-160.

Ющик О. І. Галузі та інститути правової системи. — К.: Оріяни, 2002. —
112 с.

Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 // Закони України / Верховна
Рада України; Ін-т законодавства. — К.: Книга, 1996. — Т. 4. — С. 72-78.

Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України // Конституційне
право України / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та
ін.: Підручник. — 2-ге вид.— К.: Наук. думка, 2000. — С. 122-184.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *