Роль ОВС в провадженні із застосуванням адміністративно-попереджувальних і запобіжних заходів (курсова робота)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Роль ОВС в провадженні із застосуванням адміністративно-попереджувальних
і запобіжних заходів.

Зміст

ВСТУП………………………………………………………….
……………………..3-4

1. Поняття та види адміністративно-попереджувальних та запобіжних
заходів………………………………………………………..
………………………………………………..5-12

2. Характеристика адміністративно-попереджувальних та запобіжних

заходів
………………………………………………………………
…………………………………………….13-15

3. Компетенція ОВС і дільничих інспекторів міліції по
застосуванню адміністративно-попереджувальних і запобіжних
заходів………………………………………………………..
……………………………………..16-26
ВИСНОВОК……………………………………………………….
……………………………………27-28

ВИКОРИСТАНА
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………..
……….29-30 ВСТУП

Міліція як правоохоронний орган держави виконує широке коло завдань і
функцій щодо охорони правопорядку й боротьби з правопорушеннями. З точки
зору правової характеристики в діяльності міліції розрізняють такі
головні напрямки: адміністративний, профілактичний,
оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний, виконавча й охоронна
діяльність. Сукупність цих напрямків зумовлює специфіку форм і методів
її роботи.

Велика частина особового складу міліції виконує переважно
адміністративні функції, здійснює організаційно-правові повноваження для
охорони громадського порядку, які встановлюються й забезпечуються
нормами адміністративного права. У процесі здійснення цієї діяльності
працівники міліції вступають у численні адміністративно-правові
відносини з громадянами, їх об’єднаннями, підприємствами, установами й
організаціями.

Адміністративна діяльність міліції має чітко виражений державно-владний,
імперативний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені
держави, що надає її працівникам право на застосування специфічних
заходів адміністративного впливу, які зазвичай не використовують інші
органи державної виконавчої влади. Цим міліцейська управлінська
діяльність відрізняється від діяльності інших органів виконавчої влади.

Реформування державно-управлінської діяльності передбачає широке,
багатоаспектне перетворення адміністративної діяльності міліції і, в
першу чергу, удосконалення форм і методів охорони громадського порядку і
боротьби з правопорушеннями.

Загалом запобіжні заходи, застосовувані міліцією, можна розділити на дві
групи, першу значнішу, становлять заходи загального характеру, до них
належать вимоги до громадянина й державного службовця припинити
протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей і
документів, огляд і т. ін. До другої групи належать спеціальні заходи
припинення. До них звертаються тільки тоді, коли інакше припинити
протиправну поведінку неможливо, тобто коли інші заходи
адміністративно-примусового характеру бажаних результатів не дали.

Застосування запобіжних заходів органами міліції здійснюється
тільки на підставі норм чинного законодавства, з дотриманням вимог
законності, яке забезпечується систематичним контролем з боку вищих
органів міліції та посадових осіб за їх застосуванням, прокурорським
наглядом, правом адміністративного й судового оскарження, низкою
організаційних заходів тощо.

В своїй роботі я намагався дати характеристику поняття та видів
адміністративно-попереджувальних та запобіжних заходів, а також
зосередив увагу на компетенції ОВС та ДІМ по їх застосуванню.

Структура роботи:

Поняття та види адміністративно-попереджувальних та запобіжних заходів.

Характеристика адміністративно-попереджувальних та запобіжних заходів.

Компетенція ОВС та ДІМ по застосуванню адміністративно-попереджувальних
та запобіжних заходів.

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНИХ І ЗАПОБІЖНИХ
ЗАХОДІВ

Запобіжний захід як ґрунтоване на законі примусове припинення діянь, які
мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках
кримінально-правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих
наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про
адміністративне правопорушення і притягнення винного до
адміністративної, а в особливих випадках — до кримінальної
відповідальності. Запобіжні заходи застосовуються міліцією з метою
припиненім порушення правових норм (адміністративна провина, злочин,
об’єктивно протиправне діяння), запобігання вчиненню нових
правопорушень, створення умов для подальшого притягнення винних до
відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушення й
відновлення попереднього правомірного стану.

Аналіз чинного законодавства, а також практика його застосування
дозволяють зарахувати до запобіжних заходів, що використовуються
міліцією, такі: 1) вимоги припинити протиправну поведінку; 2) узяття на
облік й офіційне попередження про неприпустимість протиправної
поведінки; 3) зупинка транспортних засобів; 4) заборона експлуатації цих
засобів; 5) обмеження або заборона проведення ремонтно-будівельних та
інших робіт на вулицях і дорогах; 6) припинення діяльності об’єктів
дозвільної системи; 7) адміністративне виселення іноземних громадян за
межі України; 8) перевірка документів; 9) відвідування жилих приміщень,
територій; 10) проведення карантинних заходів; 11) закриття руху
пішоходів; 12) закриття окремих ділянок дороги; 13) примусове
відселення.

Послідовність здійснення процесуальної діяльності щодо застосування
запобіжних та адміністративно-попереджувальних заходів свідчить про
наявність у провадженні із застосування заходів певних стадій, які мають
свої особливості, зумовлені специфічністю розглядуваних заходів і,
певною мірою, порівняно невеликими тимчасовими рамками їх застосування.

Можна виділити три стадії провадження із застосування запобіжних заходів
та адміністративно-попереджувальних заходів: 1) розв’язання питання про
застосування запобіжних чи адміністративно-попереджувальних заходів; 2)
застосування цих заходів і його процесуальне оформлення; 3) оскарження
застосування зазначеній заходів. При цьому слід мати на увазі, що для
заходів припинення, які законодавець визначає як заходи забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення, процесуальним
документом є протокол про застосування заходів, або факт такого
застосування слід відбити в протоколі про адміністративне правопорушення
чи затримання.

З іншого боку, застосування зазначених заходів не завжди вимагає
процесуального їх оформлення. Так, при перевірці документів немає
необхідності в складанні процесуального документа.

Адміністративно-попереджувальні заходи. Під заходами адміністративного
попередження мають на увазі застосовувані уповноваженими на те органами
і посадовими особами способи і засоби попередження і недопущення
суспільно небезпечних дій, настання суспільне небезпечних наслідків, їх
застосовують для попередження правопорушень і забезпечення стану
громадської безпеки. Ці заходи виступають як адміністративні обмеження
визначених адміністративно-примусових дій щодо того чи іншого органу,
організації, посадової особи, громадянина. Підставами застосування
заходів адміністративного попередження можуть бути: настання реальної
небезпеки, що загрожує інтересам суспільства, життю і здоров’ю людей;
реальне припущення про можливе правопорушення або як таке, що уже
сталося.

Адміністративно-попереджувальні заходи дуже різноманітні. Дати їхній
повний перелік важко. Разом з тим можлива їх класифікація за подібними
ознаками і підставами, а також метою застосування. Класифікація за
метою, наприклад, дає змогу відокремити дві великі групи заходів
адміністративного попередження.

До першої групи належать заходи, які застосовуються , щоб запобігти
випадкам можливого порушення громадської безпеки, запобігти настанню
можливих небажаних шкідливих наслідків. До складу цієї групи, зокрема,
входять: введення карантину, тобто спеціального режиму в’їзду і виїзду з
місцевості, що постраждала від епідемій і епізоотій; закриття дільниць
державного кордону за виникнення епідемій і епізоотій; закриття
визначеної дільниці дороги чи вулиці для руху транспорту під час
виникнення загрози безпеці дорожнього руху, під час аварій, обвалів,
обривів ліній електропередач; примусове виселення з чорнобильської зони,
виселення з аварійних будинків; реквізиція майна, тобто примусове
вилучення майна (транспортних засобів тощо) у зв’язку з надзвичайними
обставинами; технічний нагляд за транспортними засобами; примусове
медичне обстеження; пожежний нагляд тощо.

Характерним для цієї групи заходів адміністративного попередження є те,
що їх, як правило, застосовують, коли немає факту правопорушення.

До другої групи заходів адміністративного попередження належать заходи,
які застосовують у зв’язку з передбачуваним чи скоєним правопорушенням.
Вони мають на меті запобігання новим правопорушенням: перевірка
документів; огляд; привід, реєстрація й офіційне застереження про
неприпустимість антигромадської поведінки і адміністративний нагляд
органів МВС за особами, звільненими з місць позбавлення волі і т.д.

Адміністративно-запобіжні заходи. Під запобіжними заходами маються на
увазі способи і засоби примусового впливу, які застосовують органи
виконавчої влади, щоб припинити адміністративне правопорушення і
запобігти його шкідливих наслідків, а також створення можливості для
притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. До
запобіжних заходів належать: вимога припинити правопорушення;фізичний
вплив на злісних порушників; затримання; вилучення предмета, що виявився
знаряддям здійснення чи безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення; примусове лікування; заходи технічного характеру»

Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів
внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо: його дії суперечать
інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів
громадян України; він грубо порушив законодавство про правовий статус
іноземців.

Іноземець зобов’язаний покинути територію України у термін, зазначений у
рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають
з санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку.
Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.
Рішення про видворення іноземців з України може бути оскаржено до суду.
Оскарження не зупиняє виконання рішення про видворення. Видворення
іноземців здійснюється органами внутрішніх справ.

Міліція як правоохоронний орган держави виконує широке коло завдань і
функцій щодо охорони правопорядку й боротьби з правопорушеннями. З точки
зору правової характеристики в діяльності міліції розрізняють такі
головні напрямки: адміністративний, профілактичний,
оперативно-розшуковий, кримінально-процесуальний, виконавча й охоронна
діяльність. Сукупність цих напрямків зумовлює специфіку форм і методів
її роботи.

Велика частина особового складу міліції виконує переважно
адміністративні функції, здійснює організаційно-правові повноваження для
охорони громадського порядку, які встановлюються й забезпечуються
нормами адміністративного права. У процесі здійснення цієї діяльності
працівники міліції вступають у численні адміністративно-правові
відносини з громадянами, їх об’єднаннями, підприємствами, установами й
організаціями.

Адміністративна діяльність міліції має чітко виражений державно-владний,
імперативний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені
держави, що надає її працівникам право на застосування специфічних
заходів адміністративного впливу, які зазвичай не використовують інші
органи державної виконавчої влади. Цим міліцейська управлінська
діяльність відрізняється від діяльності інших органів виконавчої влади.

Реформування державно-управлінської діяльності передбачає широке,
багатоаспектне перетворення адміністративної діяльності міліції і, в
першу чергу, удосконалення форм і методів охорони громадського порядку і
боротьби з правопорушеннями.

Універсальними, всеосяжними методами державного управління є переконання
і примус. Вони найширше використовуються в усіх сферах управлінської
діяльності, в тому числі в боротьбі з правопорушеннями, і становлять
систему заходів впливу держави (в особі її органів і посадових осіб) на
свідомість і поведінку людей, є необхідною умовою нормального
функціювання суспільства, будь-якого державного та громадського
об’єднання, всього процесу управління. Використовуючи ці методи, держава
забезпечує функціювання всієї суспільної системи, організованість,
дисципліну, охороняє працю і побут людей, нормальну соціальну обстановку
в країні.

При розробці критеріїв класифікації адміністративних примусових заходів
необхідно враховувати всі обставини, пов’язані з правовою регламентацією
підстав, умов, порядку й кінцевої мети їх застосування. Звідси випливає
класифікація примусових заходів за іншими ознаками:

а) за способом забезпечення правопорядку;

б) за метою застосування;

в) за фактичними підставами застосування;

г) за правовими наслідками застосування;

д) за процесуальними підставами здійснення.

За своїм значенням вони нерівноцінні, але в сукупності дають підстави
для чіткого виділення різних адміністративних заходів примусу.

Серед адміністративних примусових заходів, у тому числі тих, які
використовує міліція, найчисленнішими є запобіжні. Це зумовлено тим, що
протиправна поведінка може полягати не тільки в учиненні конкретного
адміністративного правопорушення, а й у багаторазових систематичних
протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Запобіжні
заходи застосовують для припинення не тільки
адміністративно-протиправних дій, а в окремих випадках і дій
кримінально-правового характеру.

Ще одну особливість цих заходів, яка характеризує їх місце в єдиній
системі примусових заходів, дозволяє відзначити порівняльний аналіз
останніх. Суть її полягає в тому, що запобіжні заходи тісно пов’язані з
адміністративно-попереджувальними, а також з адміністративними
стягненнями. Адміністративно-попереджувальні в багатьох випадках
передують запобіжним, водночас застосування запобіжних заходів часто
передує застосуванню адміністративних стягнень, оскільки забезпечує
можливість притягнення правопорушника до адміністративної
відповідальності.

Разом із тим запобіжні заходи виконують свої особливі правоохоронні
функції, які вирізняють їх серед інших примусових заходів, що й зумовлює
їх самостійне місце в системі цих заходів. Наприклад, вони
характеризуються тим, що їх застосування пов’язано з реальною
протиправною (у тому числі об’єктивно протиправною) ситуацією і
починається з моменту, коли вона досягає певного розвитку, тобто коли
застосування попереджувальних заходів стає вже неефективним або взагалі
непотрібним. Запобіжні заходи не попереджають, а безпосередньо
припиняють правопорушення, створюють умови для встановлення особи
правопорушника, обставин справи та реальної можливості для наступного
застосування до правопорушника заходів адміністративного чи іншого
впливу.

На відміну від адміністративних стягнень, розглядувані заходи не містять
у собі елемента покарання особи, до котрої застосовуються. Виконуючи
поряд із виховною й каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю
дією в часі є ретроспективним. Запобіжні ж заходи, як правило,
спрямовані в сьогодення і часто здатні самостійно й оперативно
розв’язати конфліктну ситуацію, зокрема примусово припинити
правопорушення. Вони можуть також забезпечувати умови для наступного
застосування адміністративної або іншої відповідальності до винного,
Нерідко запобіжні заходи застосовують і для боротьби з об’єктивно
протиправними діяннями душевнохворих або малолітніх, тобто осіб, котрі
не підлягають юридичній відповідальності, Нарешті, адміністративне
стягнення тягне за собою стан так званої адміністративної караності на
певний термін, заходи ж адміністративного припинення цього не
спричиняють.

Запобіжні заходи, застосовувані міліцією, можна розділити на дві групи,
Першу, значнішу, становлять заходи загального характеру, До
них належать вимоги до громадянина й державного службовця
припинити протиправні дії, вилучення речей і документів, огляд і т. ін.
Заходи цієї групи є важливим Інструментом діяльності міліції.

До другої групи належать спеціальні заходи припинення. До них
звертаються тільки тоді, коли інакше припинити протиправну поведінку
неможливо, тобто коли інші заходи адміністративно-примусового характеру
бажаних результатів не дали. Систему цих заходів становлять заходи
фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї. Такі заходи
застосовують, як правило, тільки після попередження про намір їх
застосувати і за суворого дотримання вимог законодавства.

Застосування запобіжних заходів органами міліції здійснюється тільки на
підставі норм чинного законодавства, з дотриманням вимог законності, яке
забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів міліції та
посадових осіб за їх застосуванням, прокурорським наглядом, правом
адміністративного й судового оскарження, низкою організаційних заходів
тощо.

Послідовність здійснення процесуальної діяльності щодо застосування
запобіжних та адміністративно-попереджувальних заходів свідчить про
наявність у провадженні із застосування заходів певних стадій, які мають
свої особливості, зумовлені специфічністю розглядуваних заходів і,
певною мірою, порівняно невеликими тимчасовими рамками їх застосування.

Можна виділити три стадії провадження із застосуванням запобіжних
заходів та адміністративно-попереджувальних заходів:

розв’язання питання про застосування запобіжних чи
адміністративно-попереджувальних заходів;

застосування цих заходів і його процесуальне оформлення;

оскарження застосування зазначених заходів.

При цьому слід мати на увазі, що для заходів припинення, які
законодавець визначає як заходи забезпечення провадження у справах про
адміністративні правопорушення, процесуальним документом є протокол про
застосування заходів, або факт такого застосування слід відбити в
протоколі про адміністративне правопорушення чи затримання.

З іншого боку, застосування зазначених заходів не завжди вимагає
процесуального їх оформлення. Так, при перевірці документів немає
необхідності в складанні процесуального документа.

2. Характеристика адміністративно-попереджувальних та запобіжних
заходів.

Адміністративно-попереджувальні заходи – заходи що застосовуються з
метою охорони держави і громадських інтересів та безпеки громадян, як
засіб попередження майбутніх правопорушень та їх негативних наслідків.
Як показує практика, адміністративне затримання є одним із найчастіше
застосовуваних запобіжних заходів. Аналіз чинного законодавства дозволяє
визначити, що правовою підставою затримання є вчинення особою
адміністративного правопорушення. Про це свідчить положення ч. 1 ст. 262
КУпАП, де йдеться про адміністративне затримання особи, котра вчинила
адміністративне правопорушення. Фактичні підстави співвідносяться з
цілями адміністративного затримання.

Адміністративне затримання вправі здійснювати посадові особи органів
внутрішніх справ, прикордонних військ, військової інспекції безпеки
дорожнього руху, а також посадові особи воєнізованої охорони.

На відміну від доставляння, адміністративне затримання характеризується
детальнішою процесуальною регламентацією. Складається протокол, який має
містити дату, місце складання, посаду, прізвище, ім’я й по батькові
особи, котра його склала, відомості про особу затриманого, а також час
та мотиви затримання. Особливе значення має відбиття мотивів затримання,
їх докладний виклад у протоколі є важливою гарантією дотримання прав та
законних інтересів громадян, стосовно котрих застосовано зазначений
захід.

Протокол підписує посадова особа, котра його склала, а також затриманий,
причому у разі відмовлення останнього підписати робиться про це
відповідний запис.

Регламентація процесуального статусу громадянина при здійсненні стосовно
нього адміністративного затримання обмежується можливістю
заявити прохання про повідомлення про місце його перебування
родичів або адміністрації за місцем роботи чи навчання. Положення ж про
обов’язковість повідомлення батьків неповнолітніх затриманих або осіб,
котрі їх заміняють, про факт затримання слід трактувати як обов’язок
посадових осіб, котрі здійснюють цей захід.

Перевірка документів. У контексті конституційних положень, які
регламентують право власності громадян і захист такого права, питання
дотримання прав І законних інтересів громадянина при здійсненні такого
запобіжного заходу, як вилучення речей і документів, набувають
особливого значення.

Застосування вилучення речей і документів досить повно регламентовано
законодавцем у КУпАП. Ст. 265 КУпАП передбачає, що цей захід
застосовують посадові особи органів, наділених правом проведення огляду,
а також уповноважених здійснювати адміністративне затримання. По суті
вилучення речей і документів у більшості випадків є результатом і
логічним продовженням застосування зазначених запобіжних заходів.

Законодавець закріплює положення про те, що процесуальне оформлення
проведення вилучення речей і документів оформляється окремим протоколом
або про це робиться запис у протоколах про адміністративне
правопорушення, огляд речей чи адміністративне затримання.

Відсторонення водіїв від керування транспортними засобами й перевірку їх
на стан алкогольного сп’яніння застосовує міліція у випадках, коли є
достатні підстави вважати, що вони перебувають у такому стані. У ст. 266
КУпАП установлено лише загальне правило про відсторонення й огляд, без
деталізації підстав і порядку здійснення.

Такий захід застосовується, коли в працівника міліції є досить підстав
вважати, що водій (мається на увазі особа, котра фактично керує
транспортним засобом, навіть якщо вона не має на це права) керує
транспортним засобом у стані сп’яніння. Про це можуть свідчити,
наприклад, характер руху транспортного засобу, зовнішній вигляд особи,
або ж працівнику міліції відомо від інших осіб, що водій конкретного
транспортного засобу вживав алкогольні напої.

Відсторонення водія від керування транспортним засобом полягає в
примусовому припиненні руху, звільненні цього транспорту від особи,
котра ним керує. При цьому можуть бути застосовані заходи фізичного
впливу, якщо водій не погоджується добровільно залишити транспортний
засіб.

Нормативними актами України порядок огляду на предмет сп’яніння
достатньою мірою не регламентовано. Застосовують цей захід згідно з
Інструкцією про порядок направлення громадян на огляд для встановлення
стану сп’яніння і порядок його проведення, затвердженою спільним наказом
МВС і Міністерства охорони здоров’я СРСР від 29 червня 1983 року.

Огляд на стан сп’яніння може проводитися за допомогою індикаторної
трубки «Контроль тверезості» або в медичних установах.

Огляд на стан сп’яніння здійснюється в будь-який час доби в
спеціалізованих кабінетах лікувально-профілактичних установ або в
пересувних спеціалізованих медичних авто-лабораторіях лікарями або
особами, котрі мають спеціальну підготовку. В усіх випадках складається
акт огляду, один примірник якого передається органу міліції, який
направив водія, а другий зберігається в медичній установі

Ухилення — від проходження огляду на стан сп’яніння
розцінюється як адміністративна провина, що передбачає ст.131 КУпАП 3.
Компетенція ОВС і ДІМ по застосуванню адміністративно-попереджувальних
та запобіжних заходів

Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який
захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне
середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правові основи діяльності органів внутрішніх справ, зокрема міліції,
визначені Законом України „Про міліцію» від 20.12.1990 року.

Основними завданнями міліції виступають:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,

законних інтересів;

запобігання правопорушенням та їх припинення;

охорона і забезпечення громадського порядку;

виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

> участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам,

сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам,

установам і організаціям у виконанні покладених на них законом
обов’язків.

e v

u

$@?

$@?

&

$@?

&

F

&

&

&

&

F

ph»Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну,
профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу
та охоронну (на договірних засадах) функції.

Вона складається з підрозділів:

кримінальної міліції;

міліції громадської безпеки;

транспортної міліції;

державної автомобільної інспекції;

міліції охорони;

спеціальної міліції.

У діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони
власності, прав і законних інтересів громадян та організацій від
протиправних зазіхань важливе значення має застосування спеціальних
запобіжних заходів, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні
засоби і вогнепальна зброя, заходи фізичного впливу, застосовувані
міліцією для припинення правопорушень або подолання протидії законним
вимогам, у наш час не обмежуються прийомами самбо, як це було раніше,
працівники міліції можуть звертатися для виконання покладених на них
обов’язків до будь-яких заходів фізичного впливу, включаючи
прийоми рукопашного бою, залежно від ситуації, а також рівня їх
фізичної підготовки.

Ст. 12 Закону України «Про міліцію» указує, що застосуванню фізичної
сили має передувати попередження про намір її застосувати, якщо
дозволяють обставини.

Без попередження фізична сила може застосовуватися, якщо виникла
безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

У ст. 200 Статуту патрульно-постової служби міліції зазначено:
«Працівники міліції мають право застосувати заходи фізичного впливу, в
тому числі й прийоми рукопашного бою для: а) припинення правопорушень;
б) подолання протидії законним вимогам; якщо інші способи не забезпечили
виконання покладених на них обов’язків». Крім того, в п. 4.4.8.
Інструкції про організацію роботи чергової частини міського (районного)
відділу міліції установлено порядок застосування наручників, зв’язування
та прийомів самбо в чергових частинах органів внутрішніх справ.

Застосування заходів фізичного впливу не оформляється спеціальними
документами. Статут ППСМ (ст. 215) передбачає тільки обов’язок
працівника міліції, котрий заподіяв тілесні ушкодження, надати першу
медичну допомогу потерпілому й письмово доповісти про це начальнику,
Встановлено вимоги й до змісту рапорту. В ньому мають бути зазначені
час, місце, проти кого й за яких обставин застосовано заходи фізичного
впливу, а також прізвища та адреси понятих (у разі їх присутності).
Викликає сумнів використання в цьому випадку терміна «понятий». Вище
зазначалося, що понятий — це особа, присутня при виконанні певних дій на
запрошення уповноваженої посадової особи.

Важко собі уявити, щоб працівник міліції перед тим, як застосувати
фізичний уплив, запрошував понятих. Правильніше в цьому разі було б
говорити не про понятих, а про свідків.

У практичній діяльності міліції ведеться облік усіх випадків
застосування спеціальних прийомів, а не лише дій, унаслідок яких була
заподіяна шкода здоров’ю порушника.

Спеціальні засоби передбачають різноманітні технічні способи впливу на
правопорушника, а в деяких випадках — також на транспортні засоби з
метою припинення протиправної ситуації. Підстави та порядок застосування
спеціальних засобів закріплено правилами застосування спеціальних
засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР,
затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР № 49 зі змінами, внесеними
постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.1991р. № 597 і від
30.07.1993р. №583.

Згідно із ст.14 Закону України «Про міліцію» спеціальні засоби
застосовуються у випадках, коли були використані й не дали бажаного
результату всі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

а) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, які
загрожують їхньому життю або здоров’ю;

б) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського
порядку;

в) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні
засоби, незалежно від їх приналежності або їх звільнення у разі
захоплення;

г) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення
осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання й утримання
осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо ці особи
чинять опір працівникам міліції або якщо підстави вважати, що
вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточенню або
собі;

д) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть
призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують
роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на
громадський спокій, життя та здоров’я людей;

є) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які
виконують службові або громадські обов’язки щодо охорони громадського
порядку та боротьби зі злочинністю;

ж) для звільнення заручників, після чого вони знімаються на час до 15
хвилин. Використання наручників у приміщенні органів внутрішніх справ
оформляється актом.

Зв’язування здійснюють засобами, які виключають можливість нанесення
тілесних ушкоджень затриманому (спеціальними ременями з брезентової
тканини), й використовують для припинення заворушень серед затриманих та
арештованих, коли іншими засобами зупинити їхні дії неможливо, а також
для затримання й конвоювання злочинців, коли є підстави припускати, що
вони намагаються втекти або здійснити напад на працівників міліції чи
громадян, покалічити себе чи вчинити самогубство. Перебування у
зв’язаному стані, як і в наручниках, не має перевищувати двох годин. У
кожному випадку зв’язування складається акт із позначенням, коли, де,
проти кого й за яких обставин використано цей засіб, тривалості
перебування особи у зв’язаному стані, а також прізвища, та адреси
понятих. Технічні правила використання зв’язування передбачено
зазначеною Інструкцією (п. 4.4.8,2).

При використанні сльозоточивих речовин забороняється прицільна стрільба
в правопорушників, розкидування й відстрілювання гранат у юрбу, повторне
використання їх у межах зони ураження в період дії цих речовин. Деякі
речовини можуть використовуватися лише на відкритій місцевості. Слід
зазначити, що в діяльності міліції такі речовини використовуються вкрай
рідко. Інструкція про порядок придбання, зберігання, видачі й
використання газових пістолетів та балончиків, затверджена наказом МВС
України від 30.12.1992 р. № 751, передбачає, що ці засоби
використовуються з урахуванням їх тактико-технічних спеціальних дій або
не ближче як за один метр від правопорушника.

Світло-шумові засоби відволікаючої дії (граната «Зоря» і пристрій
«Пламя») використовують на відстані не ближче як два метри від людини.

Обмеженою є також відстань при використанні патронів з гумовими кулями.
Вона має бути не меншою як 40 метрів. Стрільба кулями ударної
непроникаючої дії дозволяється тільки по нижніх частинах ніг порушників.

Водомети використовують з однією метою — для розосередження учасників
масових безпорядків. Відстань при цьому значення не має, проте
температура повітря має бути не нижчою за 0° С.

Єдина додаткова вимога при використанні засобів для відкритих приміщень,
захоплених правопорушником (малогабаритні вибухові пристрої «Ключ» і
«Імпульс»), — у цих приміщеннях не має бути заручників. Не можна
використовувати ці засоби й у випадках, якщо це може нанести шкоду іншим
особам.

Найдетальніше врегульовано правила використання пристроїв для примусової
зупинки автотранспорту. Порадник про дорожньо-патрульну службу
передбачає, що ці засоби використовуються щодо водіїв, котрі не
виконують вимоги працівника міліції зупинитися, а також у випадках, коли
є дані, що транспортний засіб використовується із злочинною ціллю,
украдений або керований водієм, котрий залишив, порушивши встановлені
правила,, місце дорожньо» транспортної пригоди, до якої він причетний.

За наявності інформації про рух такого транспортного засобу інспектор
ДАІ використовує засоби (тимчасові знаки «В’їзд заборонено», шлагбауми,
світлофори, патрульний транспорт із спеціальними світловими сигналами
тощо) для зупинки всіх транспортних засобів, які рухаються на цій
ділянці вулиці чи дороги.

Після цього працівник міліції, безперервно подаючи сигнал про зупинку,
перепиняє проїзну частину пристроєм для примусової зупинки.

Правила використання спеціальних засобів установлюють низку обмежень.
Так, забороняється використовувати такі засоби для зупинки
автотранспорту, який здійснює перевезення людей, у тому числі вантажних
автомобілів; автотранспорту, який належить дипломатичним консульським та
іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок,
моторолерів, мопедів, а також на гірських дорогах чи ділянках доріг з
обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, естакадах, у
тунелях.

Службові собаки для того, щоб їх можна було використовувати при охороні
громадського порядку, мають пройти відповідний курс дресирування, бути
визнаними придатними для службового використання й перебувати в штатах
підрозділів службового собаківництва. Право використовувати службових
собак мають працівники міліції, котрі несуть з ними службу. Собак
залежно від обставин використовують на коротких або довгих повідцях, без
повідця в наморднику або без нього. При затримці правопорушника за
допомогою собаки має бути забезпечена безпека інших осіб.

Вид спеціального засобу, момент початку та інтенсивність його
використання визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру
правопорушення й особи правопорушника. Рішення про використання таких
засобів ухвалює посадова особа, відповідальна за забезпечення
громадського порядку, або керівник конкретної операції. Якщо ж працівник
міліції діє індивідуально, він ухвалює таке рішення самостійно. Про
використання зазначених засобів він у письмовій формі доповідає
безпосередньому начальнику.

Вогнепальну зброю можуть використовувати працівники міліції як крайній
засіб у чітко визначених ситуаціях. Про винятковість цього засобу
свідчить кілька обставин. Насамперед, наслідки його використання,
порівнюючи з наслідками інших засобів, є найнебезпечнішими, Про всі
випадки використання зброї негайно доповідається прокурору для
забезпечення перевірки дії працівників міліції, проводиться службове
розслідування.

Необхідно детально розглянути підстави використання вогнепальної зброї.
Закон України «Про міліцію» (ст. 15) установлює шість таких підстав:

1. Для захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю і
здоров’ю, а також для звільнення заручників. Як видно, в цьому пункті
зазначено не одну, а дві підстави. Захист від нападу здійснюється в
рамках інституту необхідної оборони, тобто допускається захист від
соціального небезпечного явного й дійсного нападу на громадянина. При
звільненні заручників деякою мірою також здійснюється захист від нападу,
але цей напад відбувається триваліший час і пов’язаний з обмеженням
свободи громадян, а також із за грозою застосування насильства.

2. Для відбиття групового чи збройного нападу на працівника міліції або
членів його сім’ї, іншого нападу, якщо їхньому життю або здоров’ю
загрожує небезпека.

3. Для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються, конвої, житлові
приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств,
установ, організацій, а також для звільнення їх у разі захоплення. Тут
маються на увазі як охоронювані об’єкти (причому вони можуть
охоронятися не тільки працівниками міліції), так і приміщення громадян
та організацій, незалежно від того, охороняються вони чи ні.

4.Для затримання особи, яка намагається втекти, на місці вчинення
тяжкого злочину.

5 Для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти
з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї
та інших предметів, що загрожує життю та здоров’ю працівників міліції.
Під збройним опором розуміють застосування злочинцем вогнепальної і
холодної зброї та інших небезпечних предметів з метою протидії
працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків, пов’язаних
із його затриманням. Працівники міліції, на котрих покладено охорону
арештованих і затриманих, повинні застосовувати заходи для запобігання
втечі й затримання тих, що втекли. З цією метою вони можуть
застосовувати вогнепальну зброю.

6. Для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій
своїми діями створює загрозу життю або здоров’ю громадян чи працівників
міліції. Оскільки мета використання зброї в цьому випадку — зупинка
транспортного засобу, то ні водію, ні пасажирам шкоди заподіювати не
можна; що ж стосується автомобіля, то його пошкодження не обмежено.
Підставою застосування зброї можуть також бути дії водія, наприклад,
небезпечне маневрування на вулицях чи дорогах, ухилення від виконання
вимоги працівника міліції зупинити транспортний засіб із спробою втечі і
т. ін.

Закон України «Про міліцію» доповнено ст. 151 «Гарантії особистої
безпеки озброєного працівника міліції», в якій ідеться: «Працівник
міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність,
якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави
для її застосування. При затриманні злочинців чи правопорушників або
осіб, яких працівник міліції запідозрив у вчиненні злочинів чи
правопорушень, а також при перевірці документів у підозрілих осіб
працівник міліції може привести у готовність вогнепальну зброю, що є
попередженням про можливість її застосування.

Спроба особи, яка затримується працівником міліції з оголеною
вогнепальною зброєю, наблизитись до нього, скоротивши при цьому
визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дає працівникові
міліції право застосувати вогнепальну зброю».

Порядок застосування вогнепальної зброї, крім загальних правил, що були
розглянуті вище, Законом України «Про міліцію» детально не визначено.
Його установлено у ст. 217, 218, 219, 220, 221 УППСМ. Застосуванню зброї
має передувати попередження про такий намір. У Законі не зазначено, як
саме має бути зроблене попередження. Військові статути передбачають
попередження окликом «Стій, стріляти буду!» і пострілом угору. У
випадках безпосередньої загрози життю і здоров’ю людей вогнепальна зброя
може бути застосована без попередження.

Частина 2 ст. 15 Закону України «Про міліцію» установлює заборону на
використання й застосування вогнепальної зброї при значному скупченні
людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Тобто можна
зробити висновок, що вогнепальну зброю можна використовувати й у
багатолюдних місцях при забезпеченні належної безпеки.

Поряд з органами внутрішніх справ досить широким колом повноважень щодо
застосування адміністративно-попереджувальних та запобіжних заходів
наділено органи державної санітарно-епідеміологічної служби при
забезпеченні санітарного й епідемічного благополуччя населення.

До числа адміністративно-попереджувальних заходів у цій сфері належать:
відвідування об’єктів для проведення перевірок дотримання санітарного
законодавства; вимагання від юридичних осіб і громадян даних, які
характеризують санітарний і епідемічний стан об’єктів і здоров’я людей;
уведення карантин) та інших надзвичайних умов і режиму роботи у разі
виникнення чи загрози виникнення поширення небезпечних і особливо
небезпечних інфекційних захворювань, масових отруєнь, радіаційного
ураження населення; заборона в’їзду на територію України окремих осіб і
транспортних засобів; адміністративне виселення за межі України
іноземних громадян і осіб без громадянства, інфікованих вірусом СНІД;
проведення обов’язкових профілактичних щеплень; обов’язкові медичні
огляди стану здоров’я певних груп працівників і громадян; обов’язковий
медичний нагляд; примусова госпіталізація осіб, котрі страждають на
особливо небезпечні Інфекційні захворювання; тимчасове відсторонення
громадян від роботи чи іншої діяльності.

Запобіжними заходами, застосовуваними органами державної
санітарно-епідеміологічної служби, є: вимога до порушника санітарного
законодавства припинити протиправну поведінку; призупинення чи
припинення інвестиційної діяльності; обмеження, тимчасова заборона або
припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об’єктів
будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів,
виконання окремих технологічних операцій; користування транспортними
засобами, в тому числі водними й повітряними; обмеження, тимчасова
заборона чи припинення будівництва, реконструкції і розширення об’єктів;
обмеження, припинення чи заборона викидів (скидань) забруднювальних
речовин; тимчасова заборона виробництва, використання й реалізації
хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування,
будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного
споживання, джерел іонізуючих випромінювань; вилучення з реалізації
(конфіскація) продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин,
біологічних матеріалів; опечатування (опломбування) приміщень, джерел
енергії, агрегатів, механізмів та іншого устаткування. Порядок і терміни
проведення зазначених заходів досить детально регламентовано
законодавчими актами України, зокрема законами України «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання
захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», а також низкою
відомчих нормативно-правових актів, наприклад, інструкцією про порядок
унесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності,
затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від
14.04.1995 р. № 66, Інструкцією про порядок вилучення з реалізації
(конфіскації) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних і
радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженою наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 14.04.Г995 р. № 68,
інструкцією про порядок застосування державною
санітарно-епідеміологічною службою України запобіжних заходів
(обмеження, тимчасова заборона, заборона, призупинення, припинення),
затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від
14.04.1995 р. № 67.

Дільничні (старші дільничні) інспектори міліції, в свою чергу, мають
право розглядати та накладати адміністративні стягнення за вчинення
адміністративних таких правопорушень: [ 7, 769 ].

придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв

домашнього виробництва — стаття 177 КУпАП;

розпивання спиртних напоїв в громадських місцях та поява в

громадських місцях в п’яному вигляді, що ображає громадську

мораль і людську гідність — частини і 2 статті 178 КУпАП.

Придбання самогону та інших міцних напоїв домашнього виготовлення,
розпивання спиртних напоїв чи поява в п’яному вигляді в громадських
місцях є грубими посяганнями на громадський порядок. Вони створюють
умови для скоєння наступних правопорушень та інших антигромадських дій
(хуліганства, скандалів, розбоїв та грабежів тощо).

В процесі попередження та розгляду справ про адміністративні
правопорушення дільничні інспектори міліції зобов’язані:

— виявляти причини й умови, які сприяють вчиненню правопорушень, в

межах своєї компетенції уживати заходів щодо їх усунення, брати участь у

правовому вихованні населення;

— серед осіб схильних до вчинення правопорушення проводити

відповідну профілактичну роботу;

— чітко дотримуватись вимог адміністративного законодавства щодо

порядку, місця, методів та складання необхідних нормативних документів

при здійсненні провадження в справах про адміністративні правопорушення.

ВИСНОВОК

Сказане дозволяє визначити запобіжний захід як ґрунтоване на законі
примусове припинення діянь, які мають ознаки адміністративного
правопорушення, а в окремих випадках — кримінальна правовий характер,
спрямоване на недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки,
забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і
притягнення винного до адміністративної, а в особливих випадках — до
кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи застосовуються міліцією
з метою припинення порушення правових норм (адміністративна провина,
злочин, об’єктивно протиправне діяння), запобігання вчиненню нових
правопорушень, створення умов для подальшого притягнення винних до
відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушення й
відновлення попереднього правомірного стану.

Можна виділити три стадії провадження із застосуванням запобіжних
заходів та адміністративно-попереджувальних заходів:

1) розв’язання питання про застосування запобіжних чи
адміністративно-попереджувальних заходів;

2) застосування цих заходів і його процесуальне оформлення;

3) оскарження застосування зазначених заходів.

При цьому слід мати на увазі, що для заходів припинення, які
законодавець визначає як заходи забезпечення провадження у справах про
адміністративні правопорушення, процесуальним документом є протокол про
застосування заходів, або факт такого застосування слід відбити в
протоколі про адміністративне правопорушення чи затримання.

Запобіжні заходи, застосовувані міліцією, можна розділити на дві групи,
першу, значнішу, становлять заходи загального характеру, до них належать
вимоги до громадянина й державного службовця припинити протиправні дії,
адміністративне затримання, вилучення речей і документів, огляд і т. ін.
заходи цієї групи є важливим інструментом діяльності міліції.

До другої групи належать спеціальні заходи припинення. До них
звертаються тільки тоді, коли інакше припинити протиправну поведінку
неможливо, тобто коли інші заходи адміністративно-примусового характеру
бажаних результатів не дали. Систему цих заходів становлять заходи
фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї. Такі заходи
застосовують, як правило, тільки після попередження про намір їх
застосувати і за суворого дотримання вимог законодавства.

Застосування запобіжних заходів органами міліції здійснюється тільки на
підставі норм чинного законодавства, з дотриманням вимог законності, яке
забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів міліції та
посадових осіб за їх застосуванням, прокурорським наглядом, правом
адміністративного й судового оскарження, низкою організаційних заходів
тощо.

Використана література:

Інструкція про порядок видачі, переоформлення, зупинення дії та
анулювання ліцензії на здійснення юридичної практики: Затверджена
наказом Міністерства юстиції України від 23.10.1998 № 57/5 Юридичний
вісник України 1998, № 49 (З — 9 грудня). 1 с.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (Збірник кодексів
України) том 1 К.,1997.

Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково – практичний
коментар К.,1991.

«О борьбе с коррупцией» Закон Украины от 05.10.1995 Голос Украины
1995.16 ноября.

Положення про державну реєстрацію статутів територіальних
громад — Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
27.07.1998 ЗПУ 1998 № П.Ст.502.

Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за
шкоду, заподіяну державі: Затверджено постановою ВР від 23.06.95. Голос
Украины 1995 г. 27 июля.

Положення про прикордонний режим: Затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 27.07.1998. № 11. Ст.501.

Положення про спеціальну економічну зону » Славутич»: Затверджено
Кабінетом Міністрів України від 27.07.1998. Офіційний вісник України
1998. № 30 Ст. 1134.

Закон України » Про дорожній рух» від 30.06.1993. Відомості Верховної
Ради 1993 № 31. Ст. 338.

Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних
речовин їх аналогів і прекурсорів” від 15.02.1995 //Голос України, 1995,
30 березня.

Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно
— правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 // Урядовий
кур’єр 1997р. 14 червня.

Указ Президента України “Про спеціальну економічну зону “Закарпаття””:
від 09.12.1998 Урядовий кур’єр. 1998 р. 17 грудня.

Про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні
умови) й створення та утримання гральних закладів, організації азартних
ігор та контроль за їх дотриманням: Інструкція Ліцензійної плати від
11.09.1998 // Офіційний вісник України. 1998. № 39. Ст.1463.

Закон України від 20.10.1998 Урядовий кур’єр, 1998. 26 листопада. 16-
Щодо державної реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності:

Лист Ліцензійної палати України № 3 — 312 — 248/1599 від 15.10.1998 //
Юридичний вісник України 1998, № 50(10 — 16 грудня), 12с.

Коваль Л.В. Административно — деликатное отношение. К.,1979.

Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. М., 1978

Протасов В. Н. Что и как регулирует право. М.,1995.

Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие,
содержание, реформа. Харьков. 1991 р.

PAGE

PAGE 29

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *