Рецепція римського приватного права в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Рецепція римського приватного права в Україні

Відновлення інтересу до римського права щоразу зумовлюється еволюцією
соціальних та економічних процесів. Зміни існуючого правопорядку часто
приводять до переоцінки досвіду правового розвитку країн Західної
Європи, у яких наука приватного права ґрунтується на римському праві.
Особливо це стосується права середньовічних держав, яке розвивалося
співзвучно з романською правовою системою Західної Європи. Відтак воно є
носієм міцної, створеної на основі римського права, правової культури та
правових традицій.

В умовах формування сучасної правової системи України питання рецепції
римського приватного права є особливо актуальним. Адже, по-перше, багато
положень і принципів римського приватного права (як-от: правова рівність
приватних осіб, на основі якої розвинулося римське право; індивідуалізм
господаря, який самостійно виступає в господарському обороті і
одноособово несе відповідальність за свої дії; детальна розробка двох
правових інститутів – інституту приватної власності та інституту
договору, – які мали особливе значення для господарського обороту Риму,
та ін.) і сьогодні є непохитними «стовпами» розвиненого цивільного
права. По-друге, в основі цивільного законодавства багатьох держав, з
якими Україна розвиває економічне, науково-технічне співробітництво,
лежать досконалі форми римського приватного права. По-третє, теоретичні
узагальнення, терміни, запроваджені римськими юристами, перевірені
практикою їх застосування, становлять скарбницю правової культури і
також є надбанням українських правників.

Римське право досягло такого високого ступеня розвитку завдяки тому, що
до двох основних джерел права (звичай і закон) у Римі були приєднані на
рівних правах наука права (юриспруденція) і практика судових та інших
державних установ.

Разом з римською юриспруденцією починається історія європейської
юриспруденції, випереджаючи виникнення самої Європи. Розвиток
європейської юриспруденції пов’язують з появою в Європі гуманістичної
юриспруденції, головним підґрунтям якої є зв’язок права з моральними
засадами і справедливістю, охоплення переважно норм приватного права. У
державах, юридична наука яких склалась на основі римського права,
правова система належить до романо-германського типу правових систем.
Регіонами поширення є території європейської колонізації, а також
держави, у яких були сильні прозахідні тенденції, що спричинило до
рецепції в них римського права.

Рецепція у розумінні засвоєння римського права розпочалася його
вивченням за Зводом законів імператора Юстиніана у Болонській школі
мистецтв в XI ст. Як відомо, члени заснованого Ірнерієм гуртка
глосаторів займалися поясненням текстів римського права, зокрема
Дигестів Юстиніана. Метою діяльності глосаторів було усунути
суперечності, пояснити незрозумілі вислови і, врешті, як зазначає
польський дослідник М. Жолнєрчик, «одержати поняттєво поєднану систему
приватного права» [20, с .49]. Цей час (від XI ст. до XVI ст.) називають
етапом ранньої рецепції римського права [6, с. 121-129]. Проте,
зауважимо, що не всі дослідники одностайні щодо періодизації процесу
рецепції римського права. Зокрема, М. Жолнєрчик зазначає, що було
рецептоване римське право вже «пристосоване коментаторами до потреб
судової практики» [20, c. 49].

Зважаючи на те, що в процесі рецепції відбулося послідовно: 1) вивчення;
2) пристосування до потреб практики; 3) застосування досягнень римського
права, зокрема законодавцем, схиляємося до позиції дослідників, які
визначають три етапи рецепції римського приватного права
[6, с. 113-146; 8, с. 15].

Важливо зазначити, що в межах ще першого періоду, а саме в середині
XIII ст., глосатор Акурсій об’єднує існуючі коментарі римського права і
створює Glossa Ordinaria. Як і на наступних етапах, у той час
відбувається також пристосування римського права до використання у
судах. Загалом вважається, що на першому етапі рецепції відбувалося
спотворення змісту римського права як діяльністю глосаторів, так і їхніх
наступників – постглосаторів, які, коментуючи коментоване ще більше
ускладнювали розуміння римського права [6, с. 124].

Запозичення римського права у власному розумінні слова відбувалося вже
на другому етапі рецепції, коли правові системи багатьох держав світу
відтворюють норми римського права, використовують ідеї та принципи, які
виявилися придатними для врегулювання існуючих суспільних відносин.
Аналізуючи далі процес рецепції римського приватного права, зазначимо,
що загалом на третьому етапі рецепції відбувається найповніше засвоєння
законодавцем кращих здобутків римського приватного права у різних
державах світу.

На відміну від держав Західної Європи, зокрема Італії, Франції,
Німеччини, в Україні процес рецепції відбувався не так активно і тому не
набув такого поширення, як у цих державах. Так, досліджуючи історію
джерел українського права, професор М. Чубатий зазначає, що
прив’язаність слов’янського елементу до свого звичаєвого права і
консерватизм українських племен, стали причиною того, що рецепція
візантійського права була незначною [16, с. 25-27]. До того ж, це була
переважно, не пряма, а похідна рецепція, тобто нормативні акти
відображали рецептовані іншими державами норми, ідеї, засади римського
права.

Підтвердженням цього є і Княжа доба, коли відбулося притаманне другому
етапу рецепції злиття місцевого звичаєвого права з римським правом.

Так з 988 р. у церковних судах Київської Русі застосовують візантійське
право, зокрема Номоканон(. За свідченням М. Чубатого, Номоканон був тут
повністю рецептований. Крім цього збірника, в той період використовували
й Еклогу, що містила здебільшого норми приватного права та Прохірон –
збірник норм цивільного та спадкового права [16, с. 26-27].

Відтак звід законів світської і духовної влади – Номоканон ліг в основу,
прийнятих у XI ст. церковних статутів та статутів князів Володимира,
Ярослава, Всеволода та Судного закону («Закону судним людям»).

Зокрема, Я. Щапов, досліджуючи візантійську правову спадщину на Русі,
підкреслює, що Статут князя Ярослава (XII-XIII ст.) містить запозичення
норм візантійського сімейного права [17, с. 10].

За князя Володимира був прийнятий «Закон судним людям» – збірник
церковних та цивільних законодавчих положень. Джерелами нормативного
акта є: кодекс Феодосія, кодекс Юстиніана, Василіки, Прохірон та ін. За
оцінкою професора М. Чубатого, досить поширений у Київській Русі «Закон
судним людям» був одним із актів, яким керувалися при вирішенні
цивільних справ [16, с. 26-27].

Згадані Кормчі книги, які містили норми церковного права, доповнені
законами світської влади, також є яскравим виявом рецепції римського
приватного права на Русі. У вступі до «Інституцій Юстиніана» зазначено,
що норми Кормчої книги (XII ст.) засвідчують про вплив на них
кодифікації Юстиніана і, зокрема, такої її частини як Інституції
[5, с. 7].

Поза сумнівом, римське право стало джерелом і найвидатнішої пам’ятки
права Княжої доби – Руської Правди [16, с. 26-27]. Зокрема, в основу
Руської Правди було покладено статті Закону Судним людям, Еклоги та ін.
Отже, візантійське право, яке само було результатом переробки римського
приватного права, мало, однак, деякий вплив на давньоруське право. Тобто
в процесі кодифікації відбувається як пряма, так і похідна рецепція
римського права.

За свідченням дослідників, Литовський статут 1566 року структурою та
багатьма положеннями подібний до Дигестів та Кодексу Юстиніана, але ще
більшого впливу зазнали норми Литовського статуту 1588 року, який
детально регулює приватну власність на землю, і в якому значна увага
приділена договірному праву [8, с. 20]. Порівняльна таблиця текстів і
структура другого Литовського статуту, наведена у праці «Statuty
litewskie a prawo rzymskie», дала підставу її авторові стверджувати, що
«редактор латинського тексту другого Статуту дуже часто сприймав титули
з римського права». Автор відзначає, що тут був рецептований Corpus
juris civilis [19, c. 115].

Крім того, джерелом Литовських статутів є польське, німецьке право
(зокрема, Швабське і Саксонське зерцала), що формувалися під значним
впливом римського права, а також давньоруське право, яке зазнало впливу
візантійського та безпосередньо римського права.

Отже, і в литовсько-польський період існування української державності
характерною для українського права є непряма (похідна), а також пряма
рецепція римського приватного права.

Результатом досконалішого рівня систематизації приватного права є
«Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., джерелами якого
були як Литовські статути, польське законодавство, звичаєве право,
судова практика, так і римські джерела безпосередньо. Значна увага
аналізу цього джерела права приділена численним дослідженнями І. Бойка
[1, 2, 3]. Багато інститутів цивільного права Гетьманщини автор
досліджує саме крізь призму римського приватного права. Такий підхід,
зокрема до «Прав, за якими судиться малоросійський народ», ще раз
підтверджує висновок про рецепцію римського права нормами цього кодексу.
Так впливу римського права зазнали норми речового права, у яких
розрізняється володіння як елемент права власності і володіння як
фактичне перебування речі в особи незалежно від наявності у неї права на
річ (права власності на річ); виділяється держання; володіння
поділяється на законне та незаконне (добросовісне і недобросовісне);
називаються способи набуття права власності; види сервітутів як прав на
чужу річ тощо.

???????¤?$????U?ємо у спадковому праві, дещо менше у сімейному праві.
Разом з тим небезпідставним є зауваження І. Бойка про те, що цивільне
право Гетьманщини «є свідчення наявності національного досвіду
цивільного права України» [1, с. 99].

Загалом у XVIII-XIX ст. простежується значний вплив правових ідей
римського права на формування українського законодавства цього періоду.
Безсумнівно, Кодекс 1743 року є свідченням використання його укладачами
принципів, правових категорій та правових інститутів римського
приватного права. Також досить багато запозичено з римського права
нормами «Зібрання малоросійських прав» (1807).

Як відомо, після приєднання України до Росії (1654) на територію України
дія довший час російського права не поширювалась. Тут і далі залишалися
чинними так звані «попередні права». Саме через цю самобутність у
характері норм Кодекс 1743 р. не був введений в дію.

Проаналізувавши норми Руської Правди, Литовських статутів, «Прав, за
якими судиться малоросійський народ» з точки зору форм рецепції
римського приватного права, запропонованих професором Є. Харитоновим
[15, с. 119-120], можна підсумувати, що в Україні відбулося:

1) сприйняття та використання головних засад ідей та категорій,
накопичених системами приватного права Римської держави;

2) використання норм позитивного приватного права як взірця під час
створення нормативних актів;

3) безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного приватного
права Римської держави.

Звернення до згаданих кодифікацій українського права як до безпосередніх
нормативних джерел дає змогу простежити розвиток окремих правових
інститутів та зробити висновок про те, що в різні періоди розвитку в
Українській державі відбувалася часткова похідна (іноді пряма), рецепція
римського права, зокрема норм римського приватного права.

У час інтеграції України у Європейську спільноту автори проекту нового
цивільного кодексу України прагнули використати найцінніші здобутки
цивілістики, в тому числі звичні ідеї, принципи, схеми, формулювання
римського приватного права. Адже римське право стало систематизуючою
основою європейського права. Традиція римського, зокрема приватного,
права і сьогодні може стати тією універсальною засадою, на якій
ґрунтуватиметься право майбутньої об’єднаної Європи. Більше того,
Є. Харитонов називає римське приватне право «своєрідним еталоном
правових рішень у галузі визначення становища та забезпечення захисту
прав приватної особи»[13, с. 228-229]. Отже, саме римське приватне право
покликане об’єднати більшість європейських правових систем.

Ще у передмові до проекту цивільного кодексу України зазначено, що в
основу кодифікації покладено принципи свободи власності, свободи
договору і підприємництва, недопустимість свавільного втручання у сферу
особистого життя людини, судовий захист будь-якого цивільного права
[10, с. 7].

Як відомо, саме інститути приватної власності та договору були найбільш
розвинені у римському праві. Крім того, така характерна для римського
приватного права риса як індивідуалізм означає визначальність та
недоторканність інтересів індивідуального власника – господаря.
Самоочевидно, що саме у римському праві виникло багато позовів, які й
мали на меті у судовому порядку захистити право особи.

Аналізуючи проект Цивільного Кодексу за станом на 07.02.2002 р.,
найперше треба відзначити вплив римського права на саму структуру
Кодексу. Тут проглядається інституційна система, започаткована римським
юристом Гаєм, підручник римського права якого поділявся на три частини:
personae, res, actione c.

Зрозуміло, що значна увага приділена основному речевому праву* – праву
власності, яке у проекті цивільного кодексу відображене як право
абсолютного характеру, що обмежується лише законними правами та
інтересами інших осіб, які охороняються законом. Як і в римському
приватному праві, право власності визначається ставленням до речі як до
своєї (у римському праві «animus possessionis»); визначено первинні і
похідні способи набуття права власності. У статті 397 дано перелік прав
на чужі речі: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Кодексом сприйнята римська класифікація речей. Зокрема, поділ на речі
подільні та неподільні; родові і видові; споживні і неспоживні. Тут
виділено головну річ і належність; визначено належність продукції,
плодів, доходів. Книга 5, присвячена інститутам зобов’язального права,
встановлює вимоги належного виконання зобов’язання (ст. 529-534),
викладає загальні положення про договір як головну підставу виникнення
зобов’язань (розділ ІІ).

Зміст норм спадкового права також засвідчує те, що одним з джерел
проекту кодексу є ідеї та норми римського приватного права. Так
цивільний кодекс України визначає коло необхідних спадкоємців, яким
належала обов’язкова частка у спадковому майні, навіть якщо ці особи не
були внесені у заповіт. У кодексі обумовлено виникнення права на
спадкування настанням певної умови: здобуття освіти, одруження,
народження дітей тощо (заповіт з умовою). Встановлена у римському праві,
так звана «спадкова субституція» передбачається і в новому ЦК України як
підпризначення спадкоємців. Як і в римському праві, тут розрізняється
спадкова трасмісія і спадкове представництво. Згідно із нормами Кодексу
передбачено можливість визнання спадщини відумерлою (римське право
позначало це поняття терміном «виморочена спадщина»).

Цей, навіть не надто детальний, аналіз норм проекту цивільного кодексу
дає підставу погодитися з думкою дослідників, які стверджують, що в
процесі сучасної кодифікації цивільного законодавства України також
відбувається як пряма, так і непряма (опосередкована) рецепція римського
приватного права [8, с. 23].

Отже, протягом історії свого розвитку українське право використовувало і
сьогодні використовує римську правову конструкцію, зокрема в процесі
кодифікації інститутів речового, зобов’язального і спадкового права (які
за римською інституційною системою входять до складу «res»). Тобто
сприймаються не лише традиції і принципи римського права, а й цілі
конструкції цивільних правовідносин, рецепція відбувається на
інституційному рівні. Суб’єктами сприйняття виступає як юридична наука,
так і судова практика і освіта.

Оскільки не лише римським правом правові проблеми вирішувалися
найоптимальнішим способом, відбуваються запозичення також з
візантійського, німецького, литовського права, які, однак, в свою чергу
реципіювали римське право. Відтак, в Українському праві простежуємо
пряму і непряму рецепцію римського права.

Разом з тим, не відкидаючи твердження про рецепцію римського права в
українському праві, беручи до уваги необхідну внутрішню логіку самої
юридичної науки, можна поставити питання і про співвідношення елементів
самобутності, зокрема, українського права і з елементами запозичення
римського права.

Література

Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. – Львів:
Світ, 2000.

Бойко І.Й. Договірне право Гетьманщини за «Правами, за якими судиться
малоросійський народ» 1743 року // Право України, – 1998, – №5.

Бойко І.Й. Зобов’язальне право Гетьманщини за «Правами, за якими
судиться малоросійський народ» 1743 року. – Львів, 1998.

Зайцев Ю. Методико-організаційні засади опрацювання термінології проекту
Цивільного кодексу України // Українське право. – №2 (4), – 1996.

Институции Юстиниана. / Пер. с лат. Д. Расснера; под ред. Л.Л. Кофанова,
В.А. Томсинова. (Серия «Памятник римского права»). – М.: Зерцало, 1998.

Косарев А.И. Римское право. – М.: Юрид.лит., 1986.

Лащенко Р. Лекції по історії Українського права. – К., 1998.

Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навч. посібник.
– Львів, 2000.

Памятники русского права. – М., 1952. – Вып. 1.

Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право №2
(4). – 1996. – C. 7.

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. – К., 1997.

Статут Великого княжества Литовского 1588 года. – Минск, 1989.

Харитонов Є.О. Джерела приватного (цивільного) права // Актуальні
проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. літ-ра., 2001.
– Вип. 11.

Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та
історико-правові аспекти). – Одеса, 1997.

Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). – Харків: Одісей, 2000.

Чубатий М. Огляд історії українського права: Історія джерел та
державного права. – Мюнхен; Київ: Ноосфера, 1994.

Щапов Я.И. Византийское и южнословянское правовое наследие на Руси в
ХІ-ХІІ вв. – М., 1978.

Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. «Права, по которым судится
малороссийский народ». Його історія, джерела та системний виклад змісту.
– Мюнхен, 1949.

Bardach J. Statuty litevskie a prawo rzymskie // Lacina w Polsce,
Zeszyty Naukowe pod red. J. Axera. Zeszyt 7-9. – Warszawa, 1999. –
S. 115.

Zolnierczuk М. Zarys prawa rzymskiego, – Lublin: Morpol, 1998.

( Як зазначає український дослідник права Р. Лащенко, “номоканони” були
відомі в Україні під назвою “кормчих книг”. Детальніше див.: Р. Лащенко
“Лекції по історії українського права”. К., 1998.

* Авторами проекту запропоновано вживання терміна “речеве право”, що має
на меті усунути багатозначність терміна “речовий” та означувати
катеогрії, які стосуються речі як об’єкта цивільних прав терміном
“речевий”. Детальніше див.:Зайцев Ю. Методико-організаційні засади
опрацювання термінології проекту Цивільного кодексу України //
Українське право. – №2 (4). – 1996. – С. 27-29.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *