Провадженя у кримінальних справах про злочини, вчинені неповнолітніми (реферат)

Реферат на тему

Провадженя у кримінальних справах про злочини, вчинені неповнолітніми

План

1.Особливості провадження у кримінальних справах про злочини
неповнолітніх

2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх

3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про
злочини неповнолітніх

Література

1.Особливості провадження у кримінальних справах про злочини
неповнолітніх

Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини,
здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності
органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення
спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних
принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на
вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені
злочини. Ці особливості пов’язані з предметом доказування у справах,
колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою
підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих
слідчих дій, гласністю судочинства тощо1.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна
особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно
небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні
процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному
захисту з боку державних органів та посадових осіб. Саме тому справи, в
яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому
встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи,
яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких
найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство, посягання на життя державного
чи громадського діяча, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої
тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт,
захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої
пристрасті неприродним способом , крадіжку, грабіж, розбій, умисне
знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і
транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу,
повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння
транспортним засобом, хуліганство — з чотирнадцяти років (ст. 22 КК).

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають
під ознаки діяння, передбаченого КК, у віці, коли їм виповнилося 11
років, але до досягнення віку, з якого згідно з кримінальним законом
можливе настання кримінальної відповідальності, суди застосовують заходи
виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру суди можуть застосовувати також до
неповнолітніх, які у віці до 18 років вчинили злочин невеликої або
середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування
покарання.

Тому закон встановлює:

— вікову межу кримінальної відповідальності;

— додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами,
надаючи особливого значення обставинам, що пом’якшують покарання;

— межі застосування позбавлення волі;

— спеціальний режим виконання покарань тощо.

2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх

Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що
визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст.
433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст.
64 КПК, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по
кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не
встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий»
предмет доказування.

Згідно зі ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в
суді справи про злочин неповнолітнього крім обставин, що вказані в ст.
64 КПК, також необхідно встановити:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. За наявності
даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним
захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю
усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними;

3) характеристику особи неповнолітнього;

4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули
неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки
батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні
відомості, а також витребувати необхідні документи і провести інші
слідчі та судові дії.

За необхідності для встановлення стану загального розвитку
неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з’ясування питання,
чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг
керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі
дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання
можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

1. Вік неповнолітнього повинен бути встановлений за документами про
народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Документи про
вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в
копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії
документу з оригіналом. Особа вважається такою, що досягла певного віку
не в день народження, а починаючи з наступної доби. За немож-

ливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і
проведена судово-медична експертиза для встановлення віку. Порядок
призначення експертизи передбачено ст. 196 КПК.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи
слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем
народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо
експертами, а при визначенні судовою експертизою віку (мінімальної і
максимальної кількості років) слід виходити з пропонованого експертами
мінімального віку.

Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого,
відповідно до вимог п. 5 ст. 76 КПК, є обов’язковим, якщо про вік його
немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Непризначення в
цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і
тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як
прокурором, так і судом.

2. Стан здоров’я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно
з’ясовувати за розумової відсталості неповнолітнього.

Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або
підозрюваного, про стан його здоров’я можуть бути одержані слідчим від
батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та
інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів,
характеристик тощо.

Може бути проведено і судово-психіатричну експертизу, якщо ці експерти
мають достатньо знань у галузі дитячої психології.

3. При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов’язково
необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця
роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з
органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх
(судових вихователів) довідки про інформацію,що може бути про цього
неповнолітнього.

4. По кожній справі повинні бути з’ясовані умови життя і виховання
неповнолітнього, тобто встановлені факти,що стосуються сімейно-побутових
умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з’ясувати
безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або
суспільно небезпечної дії.

5. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на
виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами,
які їх замінюють, обов’язків з виховання неповнолітнього; побутове
середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі,
на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер
заходів, що застосовувалися до нього.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули
неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, що також повинна
бути встановлена. Як свідчить слідча і судова практика, значну частину
злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх
завдання. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування
судами законодавства про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу
антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2 в п. 8 зазначено,
що, суди при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі
вчинені ними спільно з дорослими, поряд з іншими обов’язково мають
з’ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітніх,
та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули
неповнолітнього в злочинну діяльність.

Із початку провадження по справам про злочини неповнолітніх слідчий
повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це
має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення та усунення
причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про
злочини неповнолітніх

H

???????нів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки
невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено,
що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з
деякими обмеженнями:

1. Згідно зі ст. 439 КПК, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні
злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинно бути з’ясовано
можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в
стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об’єднання
і виділення справ.

2. Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть
застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це
зумовлено тяжкістю вчиненного злочину, за наявності підстав і в порядку,
що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК.

Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в
разі вчинення ним злочину середньої тяжкості й особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 106 КПК, орган дізнання має право затримати особу,
підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у
вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання
про взяття під варту цей запобіжний захід застосовується до
неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

3. При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника
(при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні
злочину у віці до 18 років є обов’язковою.

Захисник бере участь у справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а
якщо неповнолітнього затримано до пред’явлення обвинувачення — з моменту
оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування
запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання. Порушення вимог ст. 45 КПК про допуск у справу захисника є
істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких
порушеннях кримінальну справу може бути повернуто на додаткове
розслідування.

4. Пред’явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено
главою 12 і ст. 438 КПК. їх проводить слідчий, у провадженні якого
перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має
права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до
суду, як правило, через його батьків або інших законних представників.
Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється
обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він
викликається через адміністрацію місця попереднього ув’язнення (ст. 437
КПК).

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК
передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його
визнано розумово відсталим, при пред’явленні йому обвинувачення та його
допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть
бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники
неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.

Слід мати на увазі, що їх присутність при пред’явленні обвинувачення не
є обов’язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з
урахуванням того, чи сприятиме ця участь одержанню від обвинуваченого
повних і правдивих показань.

Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому
засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен
з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні
особливості формування показань дітей та підлітків.

5. За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть
застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК.

Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна
вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи
суддею. При цьому беруться до уваги й обставини, передбачені ст. 150
КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про
можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі
неправдивих показань, підтримувати зв’язок з антигромадськими,
злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.

До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші
запобіжні заходи. Наприклад, віддання під нагляд батьків, опікунів,
піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих
заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх
замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть
забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого,
прокурора і в суд.

При цьому передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх
замінюють (опікуну, піклувальнику) можливо за їх клопотанням або з
ініціативи слідчого чи прокурора, обов’язково за їх згодою, якщо є
достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров’я,
моральний стан і можливість забезпечити належну поведінку

При порушенні цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників
може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до двохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому
статтями 153 і 436 КПК.

6. Пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому
обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за
правилами, передбаченими статями 218—222 КПК, з обов’язковою участю
захисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і
пред’явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути
присутній його законний представник.

7. Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не
досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли
такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного
характеру, регулюється нормами КПК.

Наприклад, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив
суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може
нести відповідальності за вчинене. Якщо в такому випадку кримінальну
справу вже порушено, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не
порушено, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні
кримінальної справи, оскільки особа не досягла 11-річного віку.

Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє
прокурора. Попри те, що ч. 4 ст. 73 КПК передбачає, що слідчий
повідомляє прокурора про закриття справи, ч. З ст. 214 КПК вимагає від
слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, що
додається до наглядового провадження..

Відповідно до ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або
середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде
визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної
поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування
покарання. На основі рішення суду до неповнолітнього можуть бути
застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька
одночасно:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб,які їх замінюють,
чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а
також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і
має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних
майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної
установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк, що не
перевищує трьох років.

Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому
вихователя (ст. 445 КПК).

Список використаної літератури

Конституція України К.1996.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. — К 2. — С. 15.

Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.

Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. — №9 – С.11.

Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.

Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.

Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).

Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. — №4.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. — К.: Видавництво А.С.К., 2003. — 1120 с.

Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 — 15.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. — 576 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *