Провадження в справах про адміністративні правопорушення (реферат)

Реферат на тему:

Провадження в справах про адміністративні правопорушення

ПЛАН

1. Завдання і порядок провадження в справах про адміністративні
правопорушення

2. Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення

3. Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення

4. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення

§ 1. Завдання і порядок провадження в справах про адміністративні
правопорушення

Кожне провадження здійснюється відповідно до певних стадій з додержанням
принципів адміністративного процесу.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається як
низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких
випадках інших суб’єктів, які згідно з нормами адміністративного
законодавства здійснюють заходи, спрямованні на притягнення
правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання винесеної
постанови.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення
згідно з ст. 245 КпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне
з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з
законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також
виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних
правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі
додержання законів, зміцнення законності.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на
засадах суворого додержання законності і принципів презумпції
невинності, згідно з якою особа, що притягається до адміністративної
відповідальності, вважається невинною до тих пір, поки протилежне не
буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку.

Поряд із загальними принципами, характерними для всього
адміністративного процесу (законності, об’єктивної істини, рівності
громадян перед законом, оперативності тощо), провадженню в справах про
адміністративні правопорушення значною мірою більше, ніж іншим
провадженням, властивий принцип економічності, що, однак, не означає, що
справи повинні розглядатися поверхово.

§ 2. Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення

Для правильного і об’єктивного вирішення справи важливе значення мають
заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення. Вони застосовуються для припинення адміністративних
проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне
правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання
постанов про накладення адміністративних стягнень по справах.

У ст.ст. 260-267 КпАП наведено перелік заходів процесуального
забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення:
адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення
речей і документів: відсторонення водіїв від керування транспортними
засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп’яніння.
Два заходи забезпечення встановлено іншими статтях КпАП: доставлення
порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268),

Доставлення порушника згідно з ст. 259 КпАП здійснюється з метою,
по-перше, припинення правопорушення; по-друге, складення протоколу про
адміністративне правопорушення; по-третє, встановлення особи порушника.
Фактичне здійснення доставлення забезпечується застосуванням психічного
або фізичного впливу.

Залежно від місця, підстав і мети доставлення порушника можуть
здійснювати: працівники міліції, уповноважені посадові особи, які
здійснюють нагляд за додержанням правил користування засобами транспорту
(ст.ст. 222-229, 236 КпАП), правил пожежної безпеки,
санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті,
повноважні представники природоохоронних органів, народні дружинники,
громадські природоохоронні інспектори, працівники воєнізованої охорони.

Встановлено максимальний строк перебування порушника в штабі ДНД та
приміщенні селищної чи сільської ради — одна година.

Схожим з розглянутим заходом забезпечення є привід порушника в разі
ухилення його від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді. Це
також примусове доставлення особи, але відмінність полягає в меті
доставлення — привід здійснюється працівниками міліції для забезпечення
присутності правопорушника при розгляді справи. Привід допускається лише
у випадках, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 268 КпАП).

Адміністративне затримання, як правило, може тривати не більш як три
години. Більш тривалі строки може бути встановлено тільки законодавчими
актами (ч. 1 ст. 263 КпАП)). Так, на строк до трьох діб з письмовим
повідомленням прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора може бути
затримано осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах
пропуску через державний кордон, якщо вони не мають документів, що
посвідчують їх особу. До розгляду справи може бути затримано осіб, які
вчинили дрібне хуліганство (розглядається протягом доби), порушили
порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у
невстановлених місцях (протягом трьох діб), та ін.

З метою забезпечення законності застосування адміністративного
затримання про нього складається протокол, в якому зазначаються: дата і
місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка
склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви
затримання. Затриманому надається право ознайомитися з протоколом і
підписати його (або відмовитися від підписання), вимагати повідомити про
місце його перебування родичів, адміністрацію за місцем роботи або
навчання. Про затримання неповнолітнього повідомлення його ,батьків або
осіб, які їх замінюють, є обов’язковим (ст. 261 КпАП).

Особистий огляд і огляд речей провадяться з метою виявлення, закріплення
необхідних доказів правопорушення забезпечення подальшого притягнення
порушника до відповідальності Право на їх проведення надано
уповноваженим на те посадовим особам органів внутрішніх справ,
воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних
військ, а на огляд речей також органів лісоохорони, рибоохорони і
органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил
полювання. Цей перелік може бути розширено лише законодавчими актами
(ст. 264 КпАП).

Особистий огляд провадиться уповноваженою на те особою однієї статі з
оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей,
ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції,
транспортних засобів та інших предметів здійснюється, як правило, в
присутності їх власника. За його відсутністю зазначені речі може бути
піддано оглядові лише у невідкладних випадках, але з обов’язковою участю
двох понятих.

Проведення огляду оформлюється спеціальним протоколом або про це
робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне
правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.

Вилучення речей і документі в, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом
правопорушення, здійснюється уповноваженими особами, яким надано право
провадити адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, з
метою забезпечення доказів, а також залежно від результатів розгляду
справи, забезпечення їх конфіскації, сплатного вилучення, знищення або
повернення володільцеві.

Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про
огляд речей або адміністративне затримання (ч. 3 ст. 265 КпАП).

Стаття 265 КпАП встановлює особливості вилучення окремих видів речей і
документів, вилучення їх у окремих осіб та процесуального оформлення
вилучення деяких предметів.

З метою забезпечення законності застосування розглянутих заходів ст. 267
КпАП передбачає можливість їх оскарження заінтересованою особою у вищий
орган (вищій посадовій особі) або прокуророві.

§ 3. Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з
чотирьох стадій: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення;
2) розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення по
справі постанови; 3) оскарження (або опротестування) постанови по справі
про адміністративне правопорушення (виникає в тих випадках, коли особа,
яка притягається до адміністративної відповідальності, або потерпілий не
згодні з винесеною відносно них постановою. Постанову по справі може
опротестувати прокурор); 4) виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення.

Стадія порушення справи про адміністративне правопорушення полягає в
складенні протоколу уповноваженою на те особою або представником
громадського формування. До таких належать посадові особи виконавчих
органів сільських, селищних рад, органів внутрішніх справ, органів
транспорту, громадські інспектори охорони природи та ін. Перелік осіб,
які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення,
наведено в ст. 255 КпАП.

Наявність протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те,
що є підстави для порушення справи, причому протокол має бути складено
уповноваженою особою з додержанням певної, встановленої законом форми. В
противному разі справа про адміністративне правопорушення не може бути
розпочата.

У протоколі повинні зазначатися: дата і місце його складення; посада,
прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про
особу порушника; місце, час вчинення і сутність адміністративного
правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за
дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчинила
адміністративне правопорушення. За наявності свідків і потерпілих
протокол може бути підписано також цими особами.

У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання
протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила
правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту
протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї
відмови від його підписання.

У деяких випадках, прямо передбачених законом, протокол про
адміністративне правопорушення не складається. Ці випадки вичерпно
визначено в ст. 258 КпАП. Але якщо правопорушник оспорює стягнення, яке
на нього накладається, то протокол про адміністративне правопорушення
складається.

Перша стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення
закінчується з моменту надіслання протоколу органу (посадовій особі),
уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. До
нього повинні додаватися й всі інші матеріали про правопорушення
(пояснення свідків, протокол вилучення речей тощо).

Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення по
справі постанови полягає в тому, що компетентний орган (посадова особа)
проводить остаточне розслідування по справі і дає правову оцінку діям
особи, яку позначено в протоколі як правопорушника.

Одержавши матеріали справи, компетентний орган (посадова особа) готує її
до розгляду. При цьому він вирішує: чи належить до його компетенції
розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали
справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть
участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано
необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,
потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, як
правило, за місцем його вчинення. При розгляді справи орган (посадова
особа) з’ясовує: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи
винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній
відповідальності; чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують
відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; чи є підстави для передачі
матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського
суду, комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в
установі, організації чи їх структурних підрозділах, громадської
організації, трудового колективу, а також з’ясовує інші обставини, що
мають значення для правильного вирішення справи.

За загальним правилом справи про адміністративне правопорушення
розглядаються в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом
(посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про
адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Скорочені
строки розгляду справи — одна доба, три-, п’яти- і семиденний строк,
встановлені законодавством про адміністративні правопорушення для деяких
видів правопорушень.

Так, відповідно до ст. 277 КпАП протягом доби розглядаються, наприклад,
справи про заготівлю, переробку або збут радіоактивне забруднених
продуктів харчування або іншої продукції; порушення правил про валютні
операції; незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель;
злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції,
члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця; дрібне хуліганство та ін. У триденний строк
розглядаються справи про виготовлення і використання без належного
дозволу радіо передавальних засобів; дрібну спекуляцію; торгівлю з рук у
невстановлених місцях. У п’ятиденний строк розглядаються справи про
дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення вимог
режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного
забруднення, та ін. У семиденний строк розглядаються справи про
порушення, пов’язані з використанням газу, експлуатацією
газовикористовуючих установок без обліку витрати газу; непідготовленістю
до роботи резервного паливного господарства.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова
особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу
селищної, сільської ради по справі про адміністративне правопорушення
приймається у формі рішення. Зміст постанови та її форма врегульовані в
ст. 283 КпАП. Вона повинна містити: найменування органу (посадової
особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу,
щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при
розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає
відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по
справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне
правопорушення адміністративними комісіями, виконавчими органами
селищних, сільських рад, районними (міськими) судами (суддями) одночасно
вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в
постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню,
порядок і строк її відшкодування.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі
і документи (якщо таке вилучення проводилося), а також вказівку про
порядок і строк її оскарження.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів
членів колегіального органу, присутніх на засіданні, підписується
головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення посадові особи,
крім КпАП та інших нормативних актів загального характеру, керуються
також положенням про органи, представниками яких вони є (наприклад.
Положенням про адміністративні комісії та ін.). Своє рішення вони
оформлюють або шляхом винесення постанови, або роблять запис про захід
стягнення на протоколі про адміністративне правопорушення. Таке право
надано, наприклад, начальникові райвідділу міліції або його
заступникові.

Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить згідно з ст. 284
КпАП одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного
стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24′
КпАП; 3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного
зауваження, передачі матеріалів на розгляд товариського суду, комісії по
боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі, організації
чи їх структурних підрозділах, громадської організації чи трудового
колективу або передачі їх прокурору, органу попереднього слідства чи
дізнання, а також при наявності обставин, передбачених ст. 247 КпАП. До
цих обставин належать: 1) відсутність події і складу адміністративного
правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення
адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність
особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії
особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання
акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7)
закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення
строків, передбачених ст. 38 КпАП (двох місяців з дня вчинення
правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його
виявлення); 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, постанови
компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного
стягнення, або нескасованого рішення товариського суду органом
(посадовою особою), який має право накладати адміністративне стягнення
по даній справі, або нескасованої постанови про закриття справи про
адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту
кримінальної справи; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато
провадження в справі.

Якщо ж було винесено постанову про накладення адміністративного
стягнення, то вона оголошується негайно після закінчення розгляду
справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або
висипається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк
вручається або висипається потерпілому на його прохання. В разі, якщо
вона висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Оголошенням постанови по справі про адміністративне правопорушення
закінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у деяких випадках
обов’язково доводиться до відома громадськості. Ці випадки передбачено в
ст. 286 КпАП.

Наступною (третьою) стадією, яка виникає не в кожному провадженні в
справах про адміністративні правопорушення, є стадія оскарження (або
опротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Наявність цієї стадії виступає однією з найважливіших гарантій прав
правопорушника. Постанову по справі про адміністративне правопорушення
може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне
правопорушення врегульований в ст. 288 КпАП. Постанова адміністративної
комісії, комісії по боротьбі з пияцтвом оскаржується у виконком
відповідної ради або в районний (міський) суд; рішення виконавчого
органу селищної, сільської ради — у виконавчий орган районної, міської,
районної в місті ради або в районний (міський) суд; постанова іншого
органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення у
вигляді штрафу — у вищий орган (вищій посадовій особі) або в районний
(міський) суд; постанова про накладення іншого адміністративного
стягнення — у вищий орган (вищій посадовій особі), після чого скаргу
може бути подано в районний (міський) суд. Рішення суду в усіх наведених
випадках є остаточним і оскарженню не підлягає.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового
адміністративних стягнень може бути в десятиденний строк з дня винесення
постанови оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи
потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або
додаткового стягнення.

За загальним правилом скарга подається в орган (посадовій особі), який
виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, а той
протягом трьох діб надсилає її разом із справою органу (посадовій
особі), який правомочний її розглядати.

Подання у встановлений строк скарги і принесення прокурором протесту
зупиняють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення
до розгляду скарги або протесту. Виняток становлять випадки, коли
виноситься постанова про застосування заходів стягнення у вигляді
попередження або адміністративного арешту, а також у випадках накладення
штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного
правопорушення.

Орган (посадова особа), який одержав скаргу чи протест на постанову по
справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і
обґрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює, чи дійсно в діях
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є склад
правопорушення, чи правильно оформлено документи по справі, чи не
перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої
повноваження тощо.

Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу (або протест),
може прийняти одне з таких рішень: 1) залишити постанову без зміни, а
скаргу або протест — без задоволення; 2) скасувати постанову і надіслати
справу на новий розгляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4)
змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про
відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб
стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено
органом (посадовою особою), неправомочним розглядати цю справу, то така
постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного
органу (посадової особи).

Прокурор, виявивши, що рішення по скарзі або протесту на постанову по
справі про адміністративне правопорушення є незаконним, може
опротестувати його.

Скасування постанови є одночасним закриттям справи про адміністративне
правопорушення, тягне за собою повернення особі, яка притягалася до
адміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, оплатно
вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень,
зв’язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета
повертається його вартість.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення —
завершальна стадія провадження в справах про адміністративні
правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації
адміністративного стягнення, яке призначене правопорушнику постановою.

У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні адміністративного
проступку, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чи
матеріального характеру. Від того, як послідовно реалізована постанова
про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до кінця,
значною мірою залежать рівень ефективності боротьби з адміністративними
правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян в
дусі точного і неухильного додержання законів.

Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень
врегульований в розділі V КпАП, Митному кодексі та інших законодавчих
актах України.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного
стягнення є вступ її в законну силу. Це означає, що постанова набула
юридичного значення і є обов’язковою для виконання.

Відповідно до ст. 298 КпАП постанова про накладення адміністративного
стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими
органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами
і громадянами.

Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів
(посадових осіб), а й поведінку самого порушника. Так, особа, притягнута
до адміністративної відповідальності, повинна виконувати ті чи інші
обов’язки, покладені на неї постановою. Ухилення від добровільного
виконання постанови про накладення адміністративного стягнення веде до
необхідності застосування відносно правопорушника примусових заходів
впливу.

Орган, уповноважений виконати постанову, зобов’язаний своєчасно) і точно
здійснити у зв’язку з цим низку дій, встановлених КпАП та іншими
нормативними актами, оформити необхідні документи, надіслати їх за
належністю.

Усі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точного
виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій,
банківські установи, торговельні підприємства тощо), зобов’язані сприяти
органам, що виконують постанову, в її реалізації. Орган (посадова
особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення,
покликаний здійснювати контроль за правильною і своєчасною реалізацією
цього акта, вирішувати питання, пов’язані з його виконанням.

Відповідно до ст.299 КпАП постанова про накладення адміністративного
стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не
встановлено КпАП та іншими актами законодавства України.

Якщо ж постанова про накладення адміністративного стягнення
опротестована прокурором або оскаржена особою, відносно якої її
винесено, чи потерпілим, вона виконується після залишення протесту або
скарги без задоволення. Це положення не поширюється на випадки
накладення стягнень у вигляді попередження, адміністративного арешту, а
також коли штраф стягується на місці вчинення адміністративного
правопорушення.

Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вони
здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню
постанов до виконання і по безпосередньому їх виконанню. І та й інша
діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є її різними
етапами.

На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, що
вирішують питання про відповідальність винних і виносять постанови про
накладення адміністративних стягнень), насамперед повинні своєчасно
надіслати винесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності
входять також здійснення контролю за своєчасним і точним виконанням
постанов і вирішення всіх пов’язаних з цим питань (відстрочка,
припинення виконання постанов та ін.).

Безпосереднє виконання постанов покладено на уповноважені на це органи
(органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи та ін.)

У провадженні по деяких правопорушеннях юрисдикційний орган, який виніс
постанову, уповноважений сам виконати її. Наприклад, за керування
транспортними засобами в стані сп’яніння посадові особи Державної
автомобільної інспекції можуть застосовувати до водіїв адміністративне
стягнення у вигляді позбавлення прав керування транспортними засобами на
певний строк. Вони ж виконують винесені постанови шляхом вилучення
посвідчення на право керування транспортними засобами.

Як уже зазначалось, за загальним правилом постанова про накладення
адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.
Але законодавець в ст. 301 КпАП передбачив можливість відстрочки
виконання постанови, якщо негайне виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту,
виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці
вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим. У цьому разі
орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити виконання
постанови на строк до одного місяця.

В ст. 302 КпАП вказані обставини, які виключають можливість початку або
дальшого провадження в справі і слугують підставами припинення виконання
постанови про адміністративне стягнення, якщо її винесено. До них
належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування
адміністративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює
адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи,
щодо якої було розпочато провадження в справі

Стаття 303 КпАП встановлює строк давності, по закінченні якого постанова
про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню. Якщо
постанова не була звернена до виконання протягом трьох місяців з дня
винесення, то вона не підлягає виконанню В цей строк не включається час,
на який виконання постанови зупиняється у зв’язку з відстрочкою
виконання постанови за ст. 301 КпАП. а також пов’язаний з винесенням
протесту або поданням скарги.

Законодавством можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки для
виконання постанов у справах про окремі види адміністративних
правопорушень. Відповідно до ст. 139 Митного кодексу конфіскація
предметів, які є безпосередніми об’єктами порушення митних правил, і
предметів з спеціально виготовленими тайниками. використаними для
переміщення через митний кордон з приховуванням таких предметів,
проводиться незалежно від часу їх виявлення

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення
адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою),
який виніс постанову.

§ 4. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення

У ст. 213 КпАП наведено перелік органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення. Але він не є
вичерпним і доповнюється вказівками інших нормативних актів. Так, 10
жовтня 1985 p. було прийнято Положення по боротьбі з пияцтвом в Україні,
що створювалися на підприємствах, в установах, організаціях та їх
структурних підрозділах, які також наділялися правом розглядати справи
про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні
стягнення, а за матеріалами щодо членів своїх трудових колективів
застосовувати до винних заходи громадського впливу або штрафу.

Відповідно до законодавства (ст. 213 КпАП) справи про адміністративні
правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних,
міських, районних у містах, селищах, сільських рад;

2) виконавчими комітетами селищних, сільських рад;

3) районними (міськими) судами (суддями);

4) органами внутрішніх справ (міліції), органами державних інспекцій та
іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавчими
актами України.

Компетенція і порядок створення цих колегіальних органів урегульовані
законодавством України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення, згідно з ст. 217 КпАП діють у межах наданих їм
повноважень і лише під час виконання службових обов’язків.

Найбільш широку компетенцію у сфері застосування адміністративних
стягнень мають адміністративні комісії. Порядок їх створення, склад,
завдання і компетенція визначені Положенням про адміністративні комісії
України, затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня
1988 p.

Адміністративні комісії є колегіальними органами. Вони утворюються
відповідними радами на першій організаційній сесії чергового скликання
при виконавчих комітетах районних, міських (у містах без районного
поділу), районних у містах рад. У разі необхідності адміністративні
комісії створюються при виконавчих комітетах селищних, сільських рад з
дозволу вищої ради. Адміністративні комісії створюються на строк
повноважень цих рад.

Комісію очолює голова, який є заступником голови або членом виконавчого
комітету відповідної ради. До складу комісії входять:

заступник голови, відповідальний секретар і не менше шести членів
комісії, кількість яких встановлюється відповідною радою залежно від
обсягу роботи комісії. До її складу входять також депутати рад,
представники профспілок та інших громадських організацій, трудових
колективів. Разом з тим не можуть входити до складу комісії посадові
особи, які мають право складати протоколи про адміністративні
правопорушення, а також працівники прокуратури, суду, адвокатури.
Поточну роботу і контроль за виконанням постанов адміністративних
комісій здійснює відповідальний секретар комісії.

Адміністративні комісії — це не тільки основні колегіальні органи,
уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й
органи, покликані виховувати громадян у дусі точного і неухильного
додержання законів, сумлінного ставлення до державного і громадського
обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, а також
попереджувати правопорушення.

Адміністративні комісії розглядають справи про адміністративні
правопорушення, відповідальність за які передбачена КпАП, іншими
нормативно-правовими актами, а також загальнообов’язковими рішеннями —
рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КпАП).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських,
районних у містах, селищних, сільських рад розглядають справи про
адміністративні правопорушення, передбачені у ст. 218 КпАП. Засідання
проводяться не рідше як два рази на місяць і є правомочними при
наявності не менш як половини загального складу адміністративної
комісії. Справи розглядаються за місцем проживання порушника у
п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне
правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ про порушення,
пов’язані з використанням газу (ст. 101 КпАП), експлуатацією
газовикористовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КпАП) і
непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103
КпАП), які розглядаються комісією у семиденний строк.

До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміністративна
комісія може застосовувати: попередження; штраф; оплатне вилучення
предмета, який є знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення; конфіскацію предмета, який є знаряддям
вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення,
грошей, одержаних в результаті вчинення адміністративного
правопорушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія
може передати матеріали про порушника на розгляд товариського суду,
комісій по боротьбі з пияцтвом, створюваних на підприємствах, в
установах, організаціях та їх структурних підрозділах, громадської
організації або трудового колективу для застосування заходів
громадського впливу.

Керівництво і контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють
виконавчі комітети районних, міських, районних у містах, селищних і
сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед
відповідними радами та їх виконкомами і підзвітні їм.

Справи про адміністративні правопорушення можуть розглядати і
безпосередньо виконавчі комітети селищних, сільських рад. При цьому на
засіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального
складу виконавчого комітету.

У ст. 219 КпАП перелічені адміністративні правопорушення, справи про які
мають право розглядати виконавчі комітети селищних, сільських рад.

Комісії по боротьбі з пияцтвом при виконавчих комітетах районних,
міських, районних у містах рад правомочні розглядати дві категорії
справ: про порушення правил торгівлі горілкою і іншими спиртними напоями
(ст. 156 КпАП) і про розпивання спирт них напоїв на виробництві (ст. 179
КпАП).

Головними завданнями цих комісій є координація діяльності державних
органів і громадських організацій, спрямована на боротьбу з пияцтвом, а
також розроблення і здійснення заходів щодо запобігання пияцтву.

Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядаються
районними (міськими) судами (суддями) наведений в ст.221 КпАП. Це
адміністративні правопорушення, пов’язані з посяганням на здоров’я
населення, власність, деякі порушення правил руху і безпеки на
транспорті, в сферах зв’язку, торгівлі та фінансів, громадського порядку
та громадської безпеки, встановленого порядку управління. Суддям
підвідомчі також справи про адміністративні правопорушення, вчинені
особами у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи
районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів розділу
IV КпАП «Провадження в справах про адміністративні правопорушення».

Значна кількість справ про адміністративні правопорушення згідно з ст.
222 КпАП належить до відома органів внутрішніх справ (міліції). Вони
розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил
про валютні операції, порушення правил паспортної системи, порушення
правил прикордонного режиму, правил перебування в Україні і транзитного
проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без
громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку
руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил,
спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також
про незаконний випуск і незаконне придбання бензину або інших
паливно-мастильних матеріалів.

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про
адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення
мають право начальники або заступники начальників відділів (управлінь)
внутрішніх справ виконавчих комітетів районних, місцевих, районних у
містах рад, начальники або заступники начальників органів внутрішніх
справ на транспорті, начальники лінійних пунктів міліції, працівники
Державної автомобільної інспекції та інші працівники органів внутрішніх
справ.

Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створена
система державних інспекцій, служб та адміністрацій (пожежного нагляду,
контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного
нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкова адміністрація та
ін.). На даний час таких органів налічується близько 35, їх кількість
постійно зростає. Свої повноваження державні інспекції, служби та
адміністрації здійснюють згідно з законами України, КпАП та відповідними
положеннями про них. Вони наділені правом на одержання на їх вимогу
необхідних відомостей, безперешкодне відвідування об’єктів та здійснення
перевірки на місці, видачу дозволів, проведення експертизи і одержання
її висновків. При виконанні своїх повноважень державні інспекції. служби
та адміністрації поряд з іншими заходами адміністративного примусу в
межах, передбачених КпАП, можуть накладати на осіб, що вчинили
адміністративні правопорушення, адміністративні стягнення. Найбільш
поширеними серед них є штрафи.

Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення можуть
наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те
законодавчими актами України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *