.

Професія, спеціальність і кваліфікація юриста (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1082 15703
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Професія, спеціальність і кваліфікація юриста”

ПЛАН

1. Загальна характеристика професії юриста

2. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей

3. Фактори формування професійної свідомості та культури юриста

Використана література

1. Загальна характеристика професії юриста

Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється
серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю,
яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона прав і
законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями,
висококваліфіковане розв’язання різноманітних юридичних проблем – є
змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх
професійним обов’язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання,
відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке
розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними
повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і
правопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх
професійних повноважень, громадянського обов’язку ставить перед ними
особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу чергу юрист має
глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений
високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність,
чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий підхід до кожної
деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути
невід’ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості
є Загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає
небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які
через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед
правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки
своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю
спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених
прав, встановлення справедливості. Зробити це – його професійний і
громадянський обов’язок. Всупереч відомому прислів’ю “людині властиво
помилятися”, юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона
занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді
можуть бути тяжкі наслідки -втрата волі, здоров’я і навіть життя.
Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому
і полягає особливість юридичної діяльності, щоб “метод спроб та помилок”
був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має
бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і є головною
передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста
є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими
ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у
той же час часто істотно відрізняються. Досвідченим юристам добре
відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ,
випадків, абсолютно тотожних ситуацій, а відтак не може бути і
стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна
потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній
справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації,
готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Складність юридичних проблем, що має розв’язувати юрист, багатогранність
юридичної діяльності, її своєрідний характер зумовлює наявність
професійно-правового мислення у працівників цієї категорії. У теорії
професійне юридичне мислення визначається, як система інформаційної
насиченості, що складається у особи установками професійного
призначення. Професійне мислення юриста має базуватися на виключно
високій нормативній культурі, яка виражається у непохитній переконаності
у непорушності, органічній єдності букви і духу закону, вірі у кінцеву
непереборність ідей права і справедливості. Професійне мислення
юриста включає в себе такі важливі складові елементи, як універсалізм і
ерудованість. Справжнім професіоналом може стати лише людина з
високим інтелектом, стійкими психологічними якостями.

Юриста-професіонала відрізняють від інших людей глибокі знання права,
які умовно можна поділити на такі види: а) фундаментальні, що дають
розуміння внутрішніх закономірностей держави і права, охоплюють усі
важливі юридичні поняття і категорії; б) спеціалізовані – конкретні
юридичні знання, що використовуються для потреб різних видів юридичної
діяльності:

складання юридичних документів, виконання відповідних дій і операцій,
застосування певних засобів та певної методики в процесі розв’язання
юридичних справ.

Таким чином, юрист – це професіонал, який має фундаментальні та
спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому
призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано
користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних
проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд
ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших
професій. В попередньому матеріалі ми вже відмічали, що юридична
діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам
організаційно-управлінської, творчої роботи. При цьому юридичну професію
можна охарактеризувати такими рисами21.

Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на
сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори,
адвокати, судді, слідчі…), які виконують значну кількість юридичне
значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ.
Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної
діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються
потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства
передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах
юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для
реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб’єктів.

Елітність. З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто
бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та
навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих
спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної
процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання,
можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому
залежить доля людини, благополуччя сім’ї, її майновий стан, економічний
розвиток суспільства. При цьому, помилки в роботі юриста – це пряма
загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки
кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент
на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому
ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто відбувається на
стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби:
позивач – відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник –
співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних
суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлено протилежністю
індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична
діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його
представниками.

Інтелектуальна привабливість. Всяка кваліфікована роботи вимагає від
свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань,
оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи
юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота.
В ході вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати
загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом
прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність
прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих
ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про
інтелектуальну напруженість юридичної роботи. При цьому, слід
відзначити, що окремі юридичне значущі дії в професійній діяльності
юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної
підготовки.

Колективність праці. Поряд з принципами самостійності, індивідуальної
відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в
чому має колективний характер. Значна кількість рішень приймаються не
від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї
держави, що вказує на колективність його вироблення, прийняття та
забезпечення реалізації. Наприклад, рішення суду базується на
результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство,
адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід
сказати і про системну єдність юридичних установ в цілому, які можуть
виконувати свої функції лише у тісному контакті та взаємодії.

З розвитком сучасного суспільства, здійсненням великих перетворень у
різноманітних сферах людської діяльності, як соціальній, економічній,
політичній, духовній, природно відбуваються і певні зміни у
юриспруденції, самому характері юридичної діяльності, спеціалізації
правової роботи.

По-перше, помітно зростає значення і престижність юридичної діяльності,
праці юристів. Все більшого суспільного визнання ця діяльність набуває
на різних рівнях державно-політичної системи соціального середовища, як
одного з найважливіших факторів суспільного прогресу.

По-друге, проблеми побудови правової держави, забезпечення
охорони прав і законних інтересів людини, громадянина, імплементації
норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України ставить перед
юридичною громадою нові, у певній мірі складні завдання щодо
удосконалення форм і методів роботи в цьому напряму.

По-третє, оновлення економіки, створення нових видів, форм економічної
діяльності потребують внесення істотних коректив, новацій, як у зміст
правового регулювання економічних відносин, практику використання
відповідних форм і методів, так і в існуючий зараз “набір” юридичних
спеціальностей, а то і формування нових юридичних спеціальностей,
пов’язаних, наприклад, із застосуванням норм комерційного,
господарського права тощо.

2. Загальна характеристика окремих юридичних спеціальностей

У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно
належать до числа провідних і мають особливе значення у справі
забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий,
інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави
здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні
кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення
і виносити відповідне судове рішення Органи судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до
законів України (ст.6 Конституції України).

Крім судів загальної компетенції в Україні створений і діє
Конституційний Суд, який є єдиним органом конституційної юрисдикції,
призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших
правових актів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції та
законів України.

Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна.
Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і
справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного
забезпечення прав і законних інтересів громадян. Відправлення правосуддя
– завершальна і вирішальна ланка ланцюгу проходження юридичної справи
від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а
то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також
і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це
зобов’язує суддю до об’єктивної оцінки своїх професійних якостей і
культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для
такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від
будь-яких впливів зовні, об’єктивність у підході до оцінки суті справи і
прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння
бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей,
дійсні причини виникнення подій і явищ. Інтелект судді найбільш
виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і
відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.

Організаційні здібності судді – неодмінна властивість його особистості,
як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість,
зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в
поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну
поведінку учасників процесу, високий рівень організації
відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися
– риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій.
Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми
різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру
тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння. Тут
особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість,
такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти
сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.

Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити
засвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у
відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації:
складанні і відпрацюванні судових документів – протоколів, вироків,
ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і
правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності
необхідних професійних навичок документоведення.

Прокурор – державна посадова особа, яка покликана здійснювати вищий
нагляд за дотриманням і вірним застосуванням законів органами
держави, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом.

3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженнями особистої свободи громадян.

З метою забезпечення реальних можливостей при здійсненні своїх функцій
прокуророві законом надані певні права:

1. Безперешкодно входити у державні або громадські установи,
підприємства, відомства і мати доступ до документів і матеріалів,
необхідних для проведення перевірки.

2. Вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та
інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і
заходи її забезпечення.

3. Вимагати від керівників, інших посадових осіб державних органів
проведення перевірок, ревізій підпорядкованих і підконтрольних
підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для проведення
перевірок, ревізій.

4. Викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або
письмових пояснень щодо порушень закону.

5. Давати вказівки працівникам слідчих органів з питань розслідування
конкретних кримінальних справ, виконання яких обов’язкове.

6. Давати санкції на арешт, проведення обшуків, застосування певних
заходів у здійсненні оперативно-розшукової роботи, затверджувати
обвинувальні акти з кримінальних справ, що направляються до суду.

З метою припинення, усунення правопорушень, відновлення
порушених прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних
підстав правомочний винести протест або подання на незаконний акт,
порушити кримінальну справу, дисциплінарне переслідування,
притягти винних до адміністративної відповідальності, пред’явити у
суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим,
прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підміняти
органи відомчого управління і контролю. Поряд з якостями, які мають
загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора
передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це,
насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій
соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна
спрямованість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і
послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи
великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його
обов’язок — ефективно і виключно обачливо користуватися ними,
скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі
“за” і “проти”, бути об’єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу,
спокусі захисту “честі мундиру”, проникати у сутність правових,
соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї
системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність
конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних
умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у
мінімальний час. Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх
деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні
результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф. Коні,
-“промовляючий суддя”. У цьому контексті прокурор постає, як викривач
суспільних пороків, антигромадських проявів, злочинності,
свавілля. Але тут йдеться і про значення йогоь ораторських здібностей,
культуру володіння письмовою мовою для? передачі широкому загалу у
яскравій, переконливій і зрозумілій. формі його думок і почуттів.

Слідчий – спеціаліст-юрист, призначення якого розслідувати
скоєні злочини і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготувати
матеріали кримінальної справи для віддання його до суду. У даний час
посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби
безпеки України…

Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами в
залежності від тої чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає
у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня
вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і
пред’явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли
вчиненню злочинам і відповідному реагуванні на них. Визначальним
фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий
характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної
діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою
роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення
набуває талант, наполегливість, творчий підхід до вирішення проблем, що
виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої
позитивної мотивізації, готовності до напруженої праці, принциповості.
Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі
розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам
карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових
доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи
слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні
з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування.

Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними
злочинами – спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони
призначені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що
включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів
оперативно-пошукового характеру, затримання злочинця після вчинення
злочину (затримання “по гарячих слідах”). Працюючи по розкриттю
злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов’язково повинний думати
про перспективу даної кримінальної справи, про те, яким кінцевим
результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство. Для
цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання по
виявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як
правило, у дискомфортних умовах, більша частина їх часу використовується
на виконання роботи поза стінами службових кабінетів. Службові завдання
нерідко треба вирішувати в умовах невизначеності. Часом виникає
необхідність діяти негайно у відповідності з обставинами, що
складаються, коли не зрозумілі її параметри, коли виникають раптово
ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами, інструкціями.

Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов’язана з
конфліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним
і фізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише
справжні, належним чином підготовлені професіонали. Діяльність
оперативних працівників вимагає від них високої фізичної підготовки,
великої особистої сміливості, здібності миттєво реагувати на події, що
виникають під час проведення оперативно-розшукових заходів.
Необхідними-умовами успішної роботи інспекторів ОВС по розкриттю
злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум, вміння
відновити картину злочину. Ознакою високого класу оперативного
працівника є його організаторські здібності, вміння спілкуватися з
людьми, схиляти їх до щирої і відвертої розмови, викликати у них бажання
сприяти роботі ОВС. Значною підмогою у діяльності інспектора ОВС є
знання особливостей криміногенного контингенту, їхніх звичаїв,
лексикону. Його зусилля мають бути спрямовані на запобігання злочину,
створення таких умов, які б перешкоджали здійсненню злочинних намірів.

Адвокат – професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю,
відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і
свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб
без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокат
діє у складі адвокатури України, яка, згідно Закону України “Про
адвокатуру” від 9 грудня 1992 року, є добровільним професійним
об’єднанням.

Вона функціонує на підставі верховенства закону, незалежності,
демократизму, гуманізму і конфіденціальності. Адвокат не може суміщати
свою діяльність з роботою в органах прокуратури, внутрішніх справ,
службі безпеки, державному нотаріаті, системі державного управління.
Законом також передбачено право адвоката здійснювати адвокатську
діяльність індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро,
об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії, адвокатські фірми, контори
та інші адвокатські об’єднання. Адвокатські об’єднання діють на засадах
добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. У межах
своєї компетенції адвокати дають консультації та роз’яснення, довідки
щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового
характеру, здійснюють представництво у суді та в інших державних органах
в інтересах громадян і юридичних осіб, надають юридичну допомогу
суб’єктам права, сприяють правовими засобами здійсненню підприємницької
діяльності.

Для забезпечення реальних можливостей щодо виконання адвокатами своїх
функцій вони наділені відповідними правами:

– збирати дані про факти, які мають істотне значення по судових справах,
зокрема, запитувати і отримувати документи або їхні копії від
підприємств, установ, організацій, а від громадян за їх згодою;

– знайомитися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними
документами, за винятком таємних;

– отримувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають
спеціальних знань;

– доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і,
відповідно до закону, одержувати від них мотивовані відповіді;

– бути присутніми під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях
колегіальних органів і давати пояснення що до їх сутності;

– виконувати інші дії, передбачені законодавством24. Разом з тим,
адвокати мають суворо дотримуватись і певних обов’язків, покладених
Законом “Про адвокатуру”. Під час здійснення своїх професійних
обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно виконувати вимоги
діючого законодавства, використовувати усі передбачені законом засоби
захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має
права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої
прийняв доручення, а також відмовитися від прийнятого на себе захисту
підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права приймати
доручення про надання юридичної допомоги у випадках, якщо він по даній
справі надавав раніше або надає зараз юридичну допомогу особам, інтереси
яких суперечать інтересам того, хто звернувся з проханням про ведення
його справи, або брав участь, як слідчий, дізнавач, прокурор, суддя,
цивільний позивач тощо. Крім високої кваліфікації, адвокат має володіти
глибокими знаннями не тільки у галузі юриспруденції, а і в інших сферах
науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні висновки. Для
нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу майстерно складати
документи. Неодмінна вимога до адвоката – скрупульозне дотримання свого
призначення – захищати не злочин, а людину, мати високі моральні якості,
неухильно додержуватися адвокатської етики.

Нотаріус – юрист, в обов’язки якого входить посвідчення безперечних прав
і фактів, засвідчування документів та виконання інших нотаріальних дій,
спрямованих на юридичне закріплення цивільних прав і попередження їх
можливого порушення надалі. Робота нотаріусів базується на певних
принципах, до яких належать: законність, дотримання таємниці
нотаріальних дій, що вчиняються, принцип об’єктивної істини, сприяння
громадянам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних
інтересів, принцип державної мови нотаріального провадження. Закон
допускає поряд з державними нотаріусами діяльність приватних нотаріусів.
У населених пунктах, де не має нотаріальних контор, ряд нотаріальних дій
виконують виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад. У
відповідності із Законом України “Про державний нотаріат” від 2 вересня
1993 року, до компетенції нотаріусів входить вчинення таких дій:

– посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень тощо);

– вжиття заходів до охорони спадкового майна;

– видача свідоцтв на право спадщини;

– видача свідоцтв про право власності на долю у спільному майні
подружжя;

– засвідчення вірності, дійсності підписів, документів, фактів тощо;

– прийняття у депозит грошових сум і цінних паперів;

– вчинення виконавчих надписів;

– прийняття на зберігання документів та інше. Притаманні нотаріусу
якості виявляються у професійній роботі з юридичними документами, їх
ретельному дослідженні, комунікативності, вмінні встановлювати
психологічний контакт з клієнтами і разом з тим пильності. Характер
роботи нотаріуса потребує від нього глибоких знань не тільки суто
нотаріального законодавства, а і інших галузей законодавства-
цивільного, цивільно-процесуального, шлюбно-сімейного, аграрного,
земельного, трудового, проявляти високу правову культуру.

Юрисконсульт – спеціаліст, який здійснює правову роботу у державній або
недержавній установі, організації, на підприємстві у комерційних
структурах і т.п. Це одна з найпоширеніших юридичних спеціальностей: за
своїм характером вона близька до адвокатської діяльності. Разом з тим,
вона має свою специфіку, яка, зокрема, виявляється не тільки у захисті
інтересів даної організації, відстоюванні їх інтересів при розгляді
господарських спорів у арбітражі, судах та інших державних органах, а і
у юридичному забезпеченні ефективності роботи його підприємства,
установи, організації. Необхідні якості юрисконсульта – вміння здобути
авторитет у колективі, порядність, чіткість і оперативність у роботі,
принциповість, здатність відстояти свою точку зору вимоги закону.

3. Фактори формування професійної свідомості та культури юриста

У попередньому матеріалі нами вже було зазначено, що професійна культура
та свідомість юристів багато в чому співпадає з поняттям правової
культури, що обумовлено правовою сферою їх професійної діяльності.
Однак, не слід ототожнювати ці поняття, тому що, наприклад, юристу для
здійснення своїх професійних обов’язків необхідно не тільки знати та
розуміти право, складати документи, а ще й вільно і красиво викладати
свої думки, елегантно одягатися, знати історію, філософію, політику,
ввічливо та уважно спілкуватися з громадянами… Тобто володіти більш
значною системою духовних цінностей, які складають поняття загальної
культури особи. У зв’язку з цим в структурі професійної культури юристів
виділяють правову культуру, етичну, психологічну, моральну, естетичну,
політичну та інші, в залежності від мети та конкретизації предмету
дослідження.

Перед тим, як аналізувати фактори, що впливають на формування
професійної свідомості і культури юриста, необхідно визначитись
попередньо із тими завданнями, які постають перед ними в ході виховного
процесу. Йдеться про наявність кінцевої мети — абстрактної моделі або
теоретичної конструкції професійної свідомості юриста. Спробуємо
сформулювати деякі положення та вимоги щодо такої моделі:

• у визначенні моделі професійної свідомості юристів фундаментальною
основою та складовим елементом є логіко-нормативний блок, до якого
належать обсяг та глибина правових знань, рівень юридичного мислення.
Знання права становлять конкретну вимірювальну категорію, мають свою
структуру та поділяються на фундаментальні, галузеві, первинні та
вторинні, знання про діюче право та знання про окремі закономірності
його функціонування;

• іншою складовою професійної свідомості, яка має психологічне
походження, слід назвати високу повагу до права та глибоку переконаність
у необхідності свідомого виконання його вимог, сприйняття права як
найвищої соціальної цінності:

• установка на активну правомірну і професійно значущу поведінку, яка
передбачає: готовність до виконання будь-якого професійного обов’язку,
точне і неухильне застосування вимог правових норм, принциповість у
боротьбі з правопорушеннями, прагнення до справедливості, визнання
необхідності самовдосконалення та інші.

Ці складові елементи слід вважати визначальними, тому що вони
відображають структурні блоки людської свідомості, мають свій зміст та
виступають в якості характерних рис загальної моделі професіональної
свідомості юристів. Залежно від спеціалізації юридичної професії, ця
модель може зазнавати певних змін з точки зору її змісту, але нам все ж
таки уявляється можливим стверджувати про наявність системи загальних
вимог щодо свідомості юристів, які і складають зміст запропонованої
моделі.

Процес формування професійної свідомості та культури юристів
відбувається в певному соціальному середовищі, яке так чи інакше
здійснює свій вплив на всі процеси, що відбуваються в ньому. Соціальне
середовище за своєю структурою дуже складне явище, в якому крім
суб’єктів слід розрізняти засоби, форми, методи, принципи діяльності,
причинні зв’язки тощо. Тому доцільним буде розглянути названі фактори з
точки зору їх суб’єктивного та об’єктивного впливу.

Серед факторів суб’єктивного порядку слід назвати правове виховання, яке
здійснюється у різноманітних формах та має на меті безпосереднє
втручання в духовний світ особи, внесення корективів в її світоглядні
позиції. Характерною ознакою суб’єктивного фактору слід назвати
безпосередність та цілеспрямованість впливу. Нагадаємо, що формами
правового виховання можуть бути: правова агітація, пропаганда, правове
навчання, юридична практика, самовиховання та самоосвіта. На практиці ці
форми реалізуються у функціонуванні системи юридичної освіти, проведенні
науково-практичних семінарів, конференцій, організації стажування,
підвищенні кваліфікації До суб’єктивного фактору слід також віднести
умови сімейних відносин та відносин, що склалися в робочому колективі та
характеризують моральний мікроклімат колективу.

Серед факторів об’єктивного порядку знаходяться, економічний та
політичний устрій, правова система суспільства, домінуючі в суспільстві
політико-правові ідеали, результати роботи юридичних установ тощо. І
об’єктивні, і суб’єктивні фактори по своїй природі суть невід’ємні речі,
які тісно взаємодіють та доповнюють один одного.

Висока якість соціальної обстановки, ефективність правового
регулювання, належний стан законності в суспільстві створюють надійну
основу для здійснення ефективного впливу на свідомість представників
юридичної професії. При цьому, високий рівень їх професійної свідомості
і культури обумовлює ефективність функціонування права, стабільність
правопорядку, стабільність у багатьох сферах соціального життя.

Використана література:

1. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. –
Київ, 1998.-156 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020