Проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво (реферат)

Реферат на тему:

Проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне
підприємництво

Стаття 205 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну
відповідальність за фіктивне підприємництво, є однією зі складних і
суперечливих статей господарських злочинів. Це одна із проблемних
статей, що як ніяка інша стаття кримінального закону не викликає скільки
суперечностей і непорозумінь при її практичному застосуванні. На мові
практичних працівників правоохоронних органів її називають „мертвою” або
„лежачою” через складність у практичному застосуванні. Вона має ряд
невизначеностей і суперечностей у самому понятті фіктивного
підприємництва. У статті не точно визначено фіктивне підприємництво,
пов’язане зі створенням або придбанням суб’єктів підприємництва з
юридичною особою, не названо його ознаки, що ускладнює її виявлення
правоохороннимими органами і судове розслідування. У цій статті
суб’єктами кримінальної відповідальності є винятково юридичні особи, що,
на нашу думку і думку багатьох учених, обмежує коло суб’єктів злочину,
звужує її застосування. Крім того, стаття 205 КК України має в основному
відсилочний, бланкетний характер до окремих злочинів і самостійно на
практиці застосовується рідко. Тому фіктивне підприємництво
розглядається в більшості випадків практичними працівниками як спосіб
для вчинення господарських злочинів.

Звертаючись до загальної проблеми існування фіктивного підприємництва,
багато науковців і фахівців у своїх наукових публікаціях і публічних
виступах виділяють велику суспільну небезпеку фіктивного підприємництва
як самого явища існування в сфері економіки, а також поширеність
правопорушень, що вчиняються з використанням фіктивних підприємств.

Дійсно, сьогодні фіктивне підприємництво стало одним із
найрозповсюдженіших господарських злочинів, пов’язаних з іншими
корисливими злочинами, що негативно позначається на розвитку економічних
відносин держави в цілому.

Збитки, що завдаються бюджету держави у результаті функціонування
підприємств з ознаками фіктивності тільки при незаконному відшкодуванні
коштів на додану вартість за останні роки за підрахунками спеціалістів
досягають міліардних сум втрачених коштів і майна [1].

Великі збитки завдаються фіктивним підприємництвом іншим суб’єктам
господарювання та окремим громадянам, а також нематеріальна шкода, яка
завдається економічним відносинам, позначається на престижі
підприємницької діяльності взагалі, як основі ринкових і суспільних
відносин.

Безперечним є той факт, що сьогодні важко назвати галузь економіки в
нашій державі, в якій би організовані злочинні угруповання не
використовували фіктивні суб’єкти господарювання для вчинення незаконної
діяльності.

Суспільна небезпека фіктивного підприємництва полягає в заподіянні
майнової шкоди юридичним і фізичним особам, а також державі, що
виражається в розширенні масштабів недобросовісної конкуренції,
незаконній конвертації безготівкових коштів у готівку, у сприянні
легалізації (відмиванню) коштів, здобутих злочинним шляхом, приховування
фактів заняття забороненими видами діяльності, створенні передумов для
ухилення від оподаткування і для досягнення інших протиправних цілей.

Фіктивне підприємництво викликає у законослухняних громадян і
організацій, а також державних підприємств побоювання щодо вступу у
правовідносини з будь-якими комерційними структурами, тим самим порушує
стабільність господарського обороту, дискредитує підприємницьку
діяльність.

Близько десяти років криміналізації цього явища, факти використання
фіктивного підприємництва в Україні не тільки не зменшились, а навпаки,
стали досить розповсюдженими. Про це свідчать статистичні дані
правоохоронних органів. Наприклад, за останні роки тільки податковою
міліцією виявляється підприємств з „ознаками” фіктивності більше 5 тисяч
[2].

Трансформація фіктивного підприємництва в підприємницьку діяльність
набула загрозливого характеру, оскільки поширює тінізацію економіки
держави, (за підрахунками спеціалістів більше половини економіки держави
працює в „тіні”) [3].

Фіктивне підприємництво – узагальнений термін, який законодавчо визначає
поняття створення і використання фіктивних суб’єктів підприємницької
діяльності з погляду кримінального діяння, які містить склад злочину,
передбаченого ст. 205 КК України. Часто під цим терміном також
передбачаються різноманітні різновиди і форми підприємств та їх прояви,
що зустрічаються в практичній діяльності правоохоронних органів, що
мають власні назви, залежно від напряму їх злочинної діяльності, але за
своєю формою створення і організаційного виду суб’єктів господарювання
не містять складу злочину, передбаченого ст. 205 КК, хоча їхня
діяльність має всі ознаки фіктивності.

Протягом тривалого часу серед науковців і практичних працівників
тривають дискусії щодо визначення ознак фіктивної підприємницької
діяльності. Сьогодні немає єдиної думки, що ж вважати фіктивним
підприємством, єдиного розуміння визначення і тлумачення цього терміна.
Розробляється багато рекомендацій щодо того, що вважати фіктивним
підприємством, ставляться питання, критерії визначення самого поняття
фіктивності, історичні витоки і переліки ознак, розкриваються механізми
і способи вчинення злочинів, які вчиняються з використанням фіктивного
підприємства, пропонуються різні зміни до законодавчих актів, що
регламентують реєстрацію СПД та інше [4].

Набір аналогічних термінів, що використовується в наукових розробках при
теоретичному дослідженні і практичному застосуванні, численні пропозиції
науковців і практичних працівників щодо змін до Кримінального кодексу
інших законодавчих актів, позитивних результатів не дали. На сьогодні
немає ні кардинальних змін до Кримінального кодексу, ні єдиного
наукового підходу щодо визначення фіктивності підприємств. Існування
багаточисельних термінів, визначень і понять, які неоднозначно тлумачать
це явище, що часто протилежні за змістом і відповідністю кримінальному
поняттю, а також невизначеність кримінального законодавства щодо
створення фіктивних підприємств, на нашу думку, призводить до розширення
вчинення фіктивного підприємництва та збільшення кількості злочинів, що
вчиняються з використанням фіктивних підприємств.

Останнім часом у публікаціях ЗМІ, в публічних виступах автори наукових
видань висловлюють занепокоєння через те, що однією із проблем існування
фіктивного підприємництва є законодавча або юридична невизначеність
понять „фіктивне підприємство”, „фіктивна фірма,” „фіктивний суб’єкт
господарювання” та інше [4, с. 6].

Ускладнюють ситуацію з визначенням фіктивності суб’єкта підприємницької
діяльності деякі відомчі нормативні акти ДПА України, що не відповідають
кримінальному законодавству щодо створення фіктивного підприємства.
Наприклад, у Порядку реалізацій матеріалів фіктивних фірм, затвердженому
Наказом ДПА України від 16.11.98 № 540 дається визначення фіктивного
підприємництва. Згідно з цим документом фіктивне підприємництво – це
юридична особа, зареєстрована (або незареєстрована) в державних органах,
до статуту і фінансових господарських документів якої внесені
неправильні відомості про засновників і керівників, які використовують у
своїй діяльності підроблені печатки або реквізити інших підприємств, а
також які використовують банківські рахунки на підставі недійсних
документів.

В інших нормативних актах дається визначення фіктивних фірм, які взагалі
не проходять офіційну реєстрацію в державних органах. Наприклад, у Листі
ДПА України „Про ознаки фіктивних фірм” від 21.05.99 № 229/4/25-1210
говориться про фіктивні структури, які насправді не існують і здійснюють
свою діяльність на підставі підроблених установчих документів і свідоцтв
про державну реєстрацію. Далі в Листі ДПАУ від 21.05.99 № 329/4/25-1210
зазначається, що законодавством не визначено поняття „фіктивна фірма”.
Визначається, що на території України „створюються підприємницькі
структури, які не реєструються в органах державної влади згідно з
вимогами діючого законодавства або реєструються, як правило, за
дорученнями, виданими на неіснуючих осіб, по загублених або украдених
паспортах з використанням підроблених печатей нотаріусів і органів
державної реєстрації”.

З такими визначеннями фіктивного підприємства і висновками можна було б
погодитись, якби не існувала в Кримінальному кодексі України стаття 205,
яка вже розкриває поняття фіктивного підприємництва, тобто створення
(придбання) фіктивного підприємства, псевдопідприємства, фіктивної
структури чи фіктивної фірми, як би його (її) не називали, визначає мету
створення (придбання) фіктивного підприємства, а саме – під прикриттям
фіктивного суб’єкта підприємництва (юридичної особи) здійснюється
незаконна діяльність або види діяльності, щодо яких є заборона [5].

Враховуючи те, що Кримінальний кодекс є законодавчою нормою, а також те,
що він проходить відповідну процедуру розгляду і затвердження вищим
законодавчим органом держави, то є підстава вважати, що це і є Закон,
яким необхідно керуватися, і він обов’язковий для виконання всіма і, як
пише професор О.О. Дудоров щодо різних визначень і тлумачень фіктивного
підприємництва, „сьогодні лише Кримінальний кодекс містить визначення
фіктивного підприємництва і довільне тлумачення ознак цього злочину є
неприпустимим” [6].

Виходячи з того, що, дійсно, поки що ні один законодавчий акт, крім
Кримінального кодексу, не дає визначення фіктивного підприємництва та
створення фіктивного підприємства взагалі, то виникає питання, чому
існує так багато навколо цього проблем. Чи відповідає визначене поняття
фіктивного підприємництва в ст. 205 КК сьогоднішнім реаліям, чи
пов’язане зі створенням або придбанням суб’єктів підприємницької
діяльності? Який зміст вкладено у ст. 205 КК, і як це визначення
використовується при практичному застосуванні даної статті? Чому
застосування статті 205 КК охоплює тільки один вид
організаційно-правової форми суб’єктів підприємництва (юридичних осіб) і
не поширюється на інших? Які ознаки фіктивності підприємства? Якщо
умисел винної особи направлений на створення (придбання) СПД із
злочинною метою використання, то що ж вважається кримінальним за ст. 205
КК – створення фіктивного СПД чи його використання? Такі та інші питання
виникають при виявленні фіктивного підприємства і розкритті фіктивного
підприємництва.

У диспозиції ч. 1 статті 205 ККУ говориться про створення або придбання
суб’єкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття
незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є
заборона.

У зв’язку з тим, що кримінальна відповідальність за цією статтею охоплює
осіб, які створили або придбали суб’єкти підприємництва винятково з
юридичною особою, то виникає питання щодо правильного визначення
кваліфікації поняття об’єктивної сторони кримінально-правової норми
„створення або придбання” суб’єктів підприємницької діяльності
(юридичних осіб), яка, на нашу думку, в диспозиції статті є неточною
щодо правових наслідків. Наприклад, законодавець, визначаючи
кримінальний характер фіктивного підприємництва, яке виражається в
створенні або придбанні суб’єктів підприємницької діяльності, (юридичних
осіб) у диспозиції ст. 205 ККУ прямо не називає державну реєстрацію
підприємства як конкретну дію і обов’язкову умову, при якій фактично
створюється суб’єкт підприємницької діяльності і набувається статус
юридичної особи.

Під створенням СПД (юридичних осіб) (кометар до ст. 205 КК) [7]
передбачаються окремі дії особи, а саме підготовка та збір документів,
їх подання в державні органи для реєстрації, які не є кримінальними до
того часу, поки не зареєстровано підприємство в органах державної влади
(відповідно до ЗУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набрав
чинності з 01.07.2004. Розглядаючи кваліфікуючий бік поняття „створення
фіктивного підприємництва” за ч.1 ст. 205 ККУ, необхідно враховувати, що
умисел особи, яка хоче використати підприємство для заняття незаконною
діяльністю або забороненими видами діяльності і отримання незаконного
прибутку, направлений не на створення підприємства (де-факто), тобто
купівлю чи аренду приміщення, встановлення обладнання, завезення
сировини та інше з метою заняття незаконною підприємницькою діяльністю
або забороненими видами діяльності без реєстрації його в державних
органах з різних мотивів (ухилення від реєстраційних зборів,
оподаткування тощо). В окремих випадках зловмисники (створюють) і
використовують у підприємницькій діяльності пакет фальшивих
засновницьких (статутних) документів СПД (підроблених бланків, штампів
печатей, реквізитів та інше), для заволодіння товарно-матеріальними
цінностями і грошовими коштами інших СПД, відповідно не реєструючись у
державних і податкових органах. Такі дії за наявності для цього підстав
кваліфікуються не за ст. 205, а за іншими статтями КК України (наприклад
за ст.ст. 202, 358, 366 та ін.).

Злочинний умисел за ст. 205 ККУ спрямований на підготовку документів, що
подаються на реєстрацію, щоб створити (де-юре) суб’єкт підприємницької
діяльності і набути підприємством статусу юридичної особи, щоб під його
прикриттям сплановувати і застосовувати різноманітні схеми отримання
неконтрольованого прибутку шляхом вчинення інших господарських злочинів.

Таким чином, державна реєстрація новостворених підприємств є вирішальною
для створення суб’єкта підприємницької діяльності (цей факт
підтверджується документом – свідоцтвом про державну реєстрацію СПД) і
необхідною умовою для кваліфікації за ст. 205 КК України.

Отже, термін „створення” в ст. 205 ККУ не відповідає втановленим
правилам набуття прав юридичної особи, де згідно з законодавством про
реєстрацію СПД і зокрема нормі ст. 25 п. 4 ЗУ „Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року №
755-IV, що набрав чинності 01.07.2004 говориться, що дата внесення до
Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації
юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Раніше це
положення регламентувалося ст. 6 ЗУ „Про підприємства в Україні”, де
зазначалось, що підприємство набуває прав юридичної особи від дня його
реєстрації в державних органах.

Під придбанням СПД (згідно з коментарем до ст. 205 КК) передбачається
набуття прав власності на майно юридичної особи як у цілому, так і в тій
частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства
(купівля контрольного пакета акцій або укладання угоди купівлі-продажу
підприємства, дарування, міни і тощо).

Як бачимо, в кримінально-правововій нормі під терміном „придбання”
передбачається тільки набуття прав власності на підприємство (майно)
юридичної особи, що зареєстроване в органах державної влади на іншу
особу і нічого не сказано про внесення змін і перереєстрацію такого СПД
у державних органах. Згідно з п. 14 ст. 58 Господарського кодексу
України, який набрав чинності 01.01.2004, перереєстрація суб’єкта
господарювання здійснюється у разі зміни форми власності,
організаційно-правової форми або найменування суб’єкта господарювання,
про це гориться і в ст. 29 ЗУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року

№ 755-IV, який набрав чинності 01.07.2004 р.

Набуття права власності на майно юридичної особи суб’єкта підприємництва
з правом володіння і розпорядження цією власністю від одного власника до
іншого ще не дозволяє новому власнику здійснювати підприємницьку
діяльність. Таке право він здобуває тільки при внесенні даних в Єдиний
державний реєстр підприємств і організацій про зміну власника, зміну
форми власності, організаційно-правової форми або назви суб’єкта
підприємництва. Це важливо тому, що при набутті прав власності на майно
юридичної особи встановлений інший порядок проходження цієї процедури
ніж той, який визначено при набутті підприємством статусу прав юридичної
особи. Так, при купівлі фізичною особою контрольного пакета акцій
підприємства видається свідоцтво на право володіння контрольним пакетом
підприємства, яке обов’язково підлягає реєстрації в державних органах.
При передачі (купівлі) підприємств (з юридичною особою) на право
володіння іншій особі укладаються договори купівлі-продажу, дарування,
міни тощо, які після засвідчення нотаріальними конторами (нотаріусом)
дають право володіти і розпоряджатися власністю юридичної особи на свій
розсуд. Але якщо особа, яка придбала підприємство з юридичною особою у
свою власність, не переоформила його (не перереєструвала) в органах
державної влади, а потім використала своє підприємство із злочинною
метою, виникає багато проблем щодо кваліфікації кримінального діяння.
Формально, суб’єктом цієї статті (якщо не здійснена перереєстрація СПД в
органах державної влади) може визнаватися колишній власник СПД, але в
той же час він фактично вже не є власником суб’єкта підприємництва, так
як він передав право розпорядження підприємством (майном) новому
власнику, який використав підприємство з злочинною метою, умисно не
перереєстрував його в державних органах влади.

Згідно з законодавством перереєстрація СПД здійснюється в місячний
строк. Крім реєстрації в державних органах влади, новий власник СПД
повинен стати на облік у податкових органах, відкрити на своє ім’я
банківські рахунки та інше. Саме цей термін використовується злочинцями
для вчинення протиправних дій. Злочинці придбавають (купують)
підприємства з юридичною особою, не перереєстровують в органах влади або
в податкових органах, відкривають розрахункові рахунки в банках на
підставних осіб, а потім використовують СПД як прикриття для здійснення
незаконної діяльності.

У зв’язку з цим В.В. Лисенко пропонує зміну порядку державної реєстрації
суб’єктів підприємницької діяльності [8]. Автор монографії, з метою
протидії реєстрації фіктивних фірм, пропонує скористатися досвідом
Російської Федерації об’єднати орган державної реєстрації і податкові
органи в одній особі. Новий порядок державної реєстрації юридичних осіб
передбачає принцип „одного вікна”. Документи, необхідні для реєстрації
суб’єктів підприємницької діяльності і постановки на облік, подаються
одночасно в „одно вікно” – територіальні податкові інспекції. Суть
нововведення полягає в тому, що реєстрація фірм і контроль над сплатою
податків і зборів проводитиметься в одному місці. Це спрощує контроль за
діяльністю новоствореного підприємства при проведені процедури
реєстрації і унеможливлює заняття підприємницькою діяльністю без
реєстрації в державних і податкових органах. Для цього необхідні зміни
до законодавчих і нормативних актів, що регламентують реєстрацію
суб’єктів підприємництва.

Крім того, на нашу думку, необхідно законодавчо надати право працівникам
податкової міліції здійснювати перевірку засновників СПД під час
постановки на податковий облік з метою попередження реєстрації
підприємств на підставних осіб (недієздатних, психічно- і тяжкохворих
тощо), а також з метою виявлення осіб, які згідно з законодавством не
мають права займатися підприємництвом (особливо осіб, які мають
непогашену судимість або встановлену вироком суду заборону на певний
строк займати певні службові посади).

Таким чином, правова норма „створення або придбання” СПД (юридичних
осіб), вказана в диспозиції ст. 205 КК, на нашу думку, сприяла тому, що
фіктивними підприємствами, фіктивними фірмами та іншими похідними від
них стали називати підприємства, які, по суті, такими не є. Правова
норма „створення або придбання” є одним із недоліків Кримінального
кодексу, до якого терміново необхідно внести зміни, де однією з головних
умов створення чи придбання СПД була б рееєстрація або перереєстрація в
державних органах [9].

На кваліфікацію злочину, передбаченого статтею ст. 205 КК України, не
впливає те, як винна особа набула власність: чи шляхом купівлі СПД, чи
купівлі контрольних акцій цього підприємства, або створила нове раніше
неіснуюче підприємство, головне, чи дотримана процедура реєстрації в
державних органах, тобто чи правомірно зареєстроване або перереєстроване
підприємство в державних органах, чи набуло підприємство статусу
юридичної особи, чи внесені зміни в ЄДРОП (Єдиний державний реєстр
організацій і підприємств), чи використовується СПД як прикриття для
здійснення незаконної діяльності.

Мета кримінального законодавства – криміналізувати діяння осіб, які
своїми діями завдають шкоду державі і є соціально небезпечними для
суспільства. На нашу думку і думку багатьох вчених, особи, які
здійснюють фіктивне підприємництво, належить до такої групи.

Кримінальне законодавство сьогодні не забезпечує можливості ефективно
притягувати винних до кримінальної відповідальності за соціально
небезпечні для суспільства і держави дії, пов’язані з фіктивною
діяльністю cуб’єктів підприємництва, ні в сфері підприємницької
діяльності, ні господарської діяльності взагалі. Як відомо,
підприємництво, згідно з недавно прийнятим Господарським кодексом
України (стаття 42), є одним із видів господарської діяльності, тому
Кримінальний кодекс, на нашу думку, повинен врегульовувати не тільки
підприємницьку, а й усю господарську діяльність.

По-перше, суб’єктами злочину, передбаченого ст. 205 КК України,
кримінальній відповідальності підлягають посадові (службові) особи,
тобто (директори, ст. бухгалтери, ст. економісти тощо), а також
засновники або власники підприємств, які мають статус винятково
юридичних осіб. У той же час, виходячи із можливостей власників,
засновників інших видів господарювання та організаційно-правових форм,
перелік яких визначено Господарським кодексом України, їх дії з
використання суб’єктів господарювання як прикриття для здійснення
незаконної діяльності чомусь не криміналізовані. Наприклад, керівники
неприбуткових установ (організацій), згідно з ст. 52 Господарського
кодексу України, є суб’єктами господарювання і мають право здійснювати
господарську діяльність. Хоча такі підприємства, установи, організації і
визнаються неприбутковими у зв’язку з тим, що вони здійснюють не
систематично господарську діяльність, нерегулярно і не постійно
отримують прибутки, але враховуючи, що фіктивні фірми існують короткий
проміжок часу, кримінальні дії неприбуткових підприємств цілком реальні.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 205 КК України
фізичні особи, які також є суб’єктами підприємницької діяльності з
організаційно-правовою формою індивідуального підприємництва (мають
печатки, бланки, розрахункові рахунки в банках тощо), ними часто
укладаються фіктивні договори і використовуються СПД як прикриття для
вчинення корисливих злочинів (ст. ст. 190, 212, 222 та ін.) [10].

По-друге, враховуючи, що однією із головних ознак фіктивного
підприємництва є реєстрація СПД на підставних осіб із специфічним
соціальним статусом (малозабезпечені, психічно хворі, пенсіонери,
алкоголіки, наркомани тощо, які практично в господарській діяльності
підприємства участі не беруть). При виявлені фіктивного підприємства
правоохоронними органами до кримінальної відповідальності за ст. 205 ККУ
притягувати нема кого, так як осіб, на ім’я яких зареєстровані
підприємства, не існує, або вони недієздатні, або не знають про те, що
вони є власниками СПД. Реальні керівники (організатори), які
організовують, створюють або придбавають СПД, ведуть пошук підставних
осіб для реєстрації СПД, фінансують і здійснюють безпосереднє
керівництво, розробляють злочинні схеми, при яких підприємство не
сплачує кошти в бюджет, або від імені СПД вчиняють інші корисливі
злочини, уникають відповідальності [11].

Таким чином, злочинні дії організаторів необхідно криміналізувати,
оскільки фіктивне підприємництво розглядається ними як засіб для
вчинення інших економічних злочинів. Організовані злочинні угруповання,
які організовуть і створюють фіктивні СПД, з одного боку, утворюють
сприятливі умови для вчинення інших злочинів і отримання незаконних
прибутків, а з іншого – маскують свою злочинну діяльність, з метою
ухилення від відповідальності перекладають таку відповідальність на
підставних або неіснуючих осіб.

По-третє, кримінальна відповідальність згідно з ч. 1 ст. 205 ККУ
наступає за дії щодо створення і придбання СПД з метою прикриття
незаконної діяльності за наявності умислу на використання СПД для
вчинення ознак інших злочинів, які мають самостійну кримінально-правову
кваліфікацію. Про це говориться і в коментарі до ст. 205 КК, що склад
злочину у ч. 1 ст. 205 КК є формальним, злочин вважається закінченим з
моменту створення або придбання юридичної особи за наявності умислу на
його використання із зазначеною у диспозиції ч. 1 ст. 205 метою [12].

За змістом ч. 1 ст. 205 ККУ встановлена кримінальна відповідальність за
дії, які з зовнішнього боку є цілком легальні. Створюється відповідно до
законодавства новий суб’єкт підприємництва, який реєструється відповідно
до чинного законодавства у державних органах. Умисел злочину вбачається
у відсутності у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом
підприємництва справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в
установчих документах і пов’язану з виробництвом товарів, виконання
робіт або надання послуг.

Але якщо уявити, що СПД зареєстровано відповідно до законодавства і
тимчасово не використовується зі злочинною метою, то вважати, що злочин
за ч. 1 ст. 205 ККУ, закінчений з моменту створення або набуття
юридичної особи, немає підстав, так як неможливо встановити злочинний
умисел особи, яка законно зареєструвала підприємство в державних
органах, має відповідні офіційні документи на здійснення певного виду
господарської діяльності тощо. Цілком логічно, що злочинний умисел у
такому випадку проявляється не в діях під час створення підприємства, а
в використанні його як прикриття для здійснення незаконної діяльності.

Таким чином, у диспозиції ч. 1 ст. 205 КК не визначено дії зловмисників,
за які наступає кримінальна відповідальність під час створення
(придбання) СПД, з умислом на використання СПД з метою прикриття
незаконної діяльності.

На нашу думку, злочин відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України може
вважатися закінченим, якщо:

– СПД зареєстровано або перереєстровано в державних органах, у
реєстраційні (засновницькі) документи яких внесені неправдиві відомості,
(реєстрація на неіснуючих, підставних осіб тощо), чи інші порушення
законодавства, що регулює порядок реєстрації або неперереєстрація в
державних органах власниками придбаних СПД, з метою використання як
прикриття для здійснення незаконної діяльності.

У такому варіанті, умисел осіб, які створюють (придбають) суб’єкти
підприємництва, проявляється через дії зловмисників, які вносять
неправдиві відомості в засновницькі документи, порушуючи законодавчо
встановлений порядок реєстрації з метою створити або придбати СПД, щоб у
майбутньому використати його, як прикриття, для незаконної діяльності.
Термін „використання” необхідно внести в диспозицію ч. 1 ст. 205 ККУ для
підсилення і конкретизації дій винних осіб, які мають на меті
використати в майбутньому або вже використали безпосередньо створене
(зареєстроване з порушеннями законодавства або придбане у свою власність
СПД без перереєстрації), як прикриття, для вчинення інших злочинів.

Прикриття незаконної діяльності – це її приховування, утаювання від
контролюючих, правоохоронних органів. Потреба прикриття незаконної
діяльності виникає у разі, коли вона здійснюється з використанням
приміщень, будівель споруд, різного устаткування тощо. Прикриття, тобто
приховування, незаконної діяльності або здійснення забороненої
діяльності може мати місце лише в разі здійснення такої діяльності
особою, яка створила або придбала СПД (юридичну особу) [13]. Наступне
фактичне використання створеного чи придбаного СПД для прикриття
здійснюваної ним незаконної діяльності, повторно, або заподіяли велику
матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним
особам або громадянам, може утворювати за наявності підстав кваліфікацію
складу злочину фіктивного підприємництва (ч. 2 ст. 205 КК України).

Використання СПД за ст. 205 ККУ здійснюється для приховування незаконної
діяльності шляхом дій, які створюють видимість занять підприємницькою
діяльністю відповідно до статутних документів (заключаються угоди на
невеликі обсяги, проводяться інші фінансово-господарські операції,
подаються декларації в податкові органи про незначну підприємницьку
діяльність тощо).

Особливість використання СПД, у сучасних умовах, для здійснення
незаконної діяльності може передбачати не тільки вчинення дій від імені
фіктивного підприємства ознак інших злочинів, а й укладання фіктивних
угод. Використання СПД для укладання фіктивних угод передбачає
псевдорозрахункові фінансові операції, при яких свідомо викривляються
облікові та звітні дані про обсяги виконаних робіт про постачання
товарів, ціни, якості товарів, затрати використання кредиту та прийняття
СПД інших зобов’язань без наміру їх виконувати, здійснення інших дій,
які сприяють зменшенню від сплати податків і отримання незаконних
прибутків, здійснюються інші дії, які сприяють зменшенню або ухиленню
від сплати податків і отримання незаконного відшкодування ПДВ та інших
прибутків.

Практика свідчить, що суб’єкти господарювання, використовують у
злочинних схемах з вини реальних власників не тільки вчинення інших
господарських злочинів, але й використовують для укладання фіктивних
угод. У цих випадках такі підприємства за кримінальним законодавством
України не є фіктивними [14].

Враховуючи вищесказане, вважаємо за доцільне сттаттю 205 Кримінального
кодексу України „Фіктивне підприємництво” викласти в такій редакції:

ч. 1. „Фіктивне підприємництво – реєстрація в органах державної влади
новостворених або перереєстрація придбаних суб’єктів господарювання
незалежно від виду та будь-якої організаційно-правової форми або форми
власності, в установчі документи яких внесені неправдиві відомості про
засновників (власників, (співвласників), інших службових осіб тощо), або
неперереєстрація власниками придбаних суб’єктів господарювання з метою
використання, як прикриття, для незаконної діяльності або укладання
фіктивних угод.”

ч. 2. „Організація (фінансування, керівництво, пошук, cприяння),
реєстрації на підставних осіб суб’єктів господарювання будь-якої
організаційно-правової форми і форми власності з метою заняття фіктивним
підприємництвом”.

Частину другу діючої ст. 205 Кримінального кодексу вважати частиною 3
ст. 205 КК України і залишити без змін.

Література:

1. Вісник податкової служби України: – 2000. – № 33. – С. 18; 2001. – №
41. – С. 19.

2. Матеріали про результати роботи підрозділів податкової міліції по
боротьбі зі злочинністю у сфері оподаткування на 2003р. – К., 2004. – С.
7.

3. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізація економіки. –
Ірпінь, 2001. – С. 173.

4. Лисенко В.В. Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз: Монографія. –
К.: Парламентське видання, 2002.

5. Кримінальний Кодекс України. – Стаття 205.

6. Дудоров О. Тлумачення ознак фіктивного підприємництва у доктрині та
правозастосовчій практиці // Підприємство, господарство і право. – 2002.
– № 2.

7. Коментар КК України / За ред. М.І. Мельника і М.І. Хавронюка. – К.:
Каннон „АСК”, 2001.

8. Лисенко В.В. Фіктивні фірми. Криміналістичний аналіз: Монографія. –
К.: Парламент-ське видання, 2002. – С. 98–107.

9. Дудник Л.М. Фіктивне підприємництво – створення або придбання чи
державна реєстрація, чи перереєстрація? // Науковий вісник. – 2002. – №
2.

10. Опалінський Ю.В. Кримінальна відповідальність за фіктивне
підприємництво: Автореферат на здобуття кандидата юридичних наук. – К.,
1998. – С. 8.; Андрушко П. Фіктивне підприємництво проблеми кваліфікації
// Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 11. – С. 32.

11. Брич Л. Навроцький В. Ознаки посадової особи та кваліфікація
господарських злочинів, вчинених нею // Підприємство, господарство і
право. – 2001. – № 1. – С. 61–62; Дудоров О. Тлумачення ознак
фіктивного підприємництва у доктрині та правозастосовчій практиці //
Підприємство, господарство і право. – № 3. – 2002.

12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України – 2 вид.,
переробл. та уповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К, 2002. – С.
437.

13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге
вид. переробл. та доповн. / За ред С.С. Яценко – К. А.С.К., 2002. – С.
438.

14. Дудоров О.О Тлумачення ознак фіктивного підприємництва у доктрині та
правозастосовчій практиці // Підприємство, господарство і право. – 2002.
– №2.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *