.

Проблеми укладання підприємницьких договорів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
259 2236
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Проблеми укладання

підприємницьких договорів”

ПЛАН

1. Поняття підприємницького договору

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперують поняттям
не “господарський договір”, а “підприємницький договір”. Це видається
цілком виправданим, оскільки відповідно до ст.1 Закону України від 7
лютого 1991 р. “Про підприємництво” підприємницькою визнається будь-яка
законна діяльність громадян і організацій, що має на меті отримання
прибутку.

Це й дозволяє розцінювати підприємницькі та господарські відносини як
тотожні. При цьому слід мати на увазі, що існує вже згадувана вище
дискусія стосовно того, чи охоплюється господарська діяльність нормами
цивільного законодавства, чи становить вона самостійний предмет
правового регулювання. Однак незалежно від того, вважати господарське
право самостійною галуззю чи ні, правильніше говорити про господарське
законодавство як поняття, що є тотожним категорії “законодавство про
підприємництво”. Тому цілком виправдано називати господарські договори
підприємницькими.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим
проекту ЦК України 1996-1999 рр. Зокрема про нього згадувалося в ч.2
ст.55 проекту, хоча детально це поняття у зазначеній та інших нормах ЦК
не розкривалося.

У ЦК 2003 р. категорія підприємницького договору як така не згадується.
Проте за своєю сутністю такими є група договорів, які за самою своєю
сутністю є підприємницькими: публічний договір, договір приєднання та
попередній договір (ст.ст.633-635 ЦК).

Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом
цивільно-правового договору, то він підпорядковується всім правилам
останніх. Зокрема на нього поширюються загальні положення про договори
розділу II книги п’ятої ЦК (ст.ст.626-654).

Як зазначається в юридичній літературі, в підприємницькому
(господарському) договорі поєднуються як спільні риси, характерні для
будь-якого цивільно-правового договору, так і спеціальні ознаки.

Спеціальними ознаками підприємницького договору є те, що:

— суб’єктами такого договору є фізичні або юридичні особи, зареєстровані
у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;

– зміст підприємницького договору становлять умови, за якими
передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою
здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов’язаною з
особистим споживанням;

– для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема
зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися
окремий порядок їх укладення (підписання), обліку і реєстрації;

— певні особливості можуть також характеризувати порядок виконання або
умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад,
відповідальність підприємця незалежно від його вини);

З урахуванням зазначених вище особливостей цього виду договору,
господарським (підприємницьким) договором можна вважати такий
цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б однією з
них є юридичні або фізичні особи-підприємці і за яким передаються
товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення
підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим
(сімейним, домашнім) споживанням.

Оскільки цивільно-правовий договір є однією з основних підстав
виникнення зобов’язань, його характеристика не може бути повною без
висвітлення порядку укладення договорів.

2. Загальний порядок укладення підприємницьких договорів. Характерні
труднощі, які можливі при цьому

Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб,
узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії:
шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття
пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала
укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю
пропозицію — акцептантом.

У зв’язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процес укладення
договорів зумовлений самою природою цієї правової категорії. Тобто якщо
сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке
є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого
правового результату в сфері цивільного права, передбачає виявлення волі
кожної з сторін і її узгодження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта -це
волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах.
Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для
визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка
пропозиція про вступ у договірні відносини, а лише та, яка спрямована
конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить
вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір.
Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються
істотними Для цього договору.

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність таких характерних
рис оферти:

1) вона адресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція
розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона
розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в цій
пропозиції;

2) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору,
тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхідними для
договорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтересований оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв’язаним
договором і запропонованими умовами у разі їх прийняття (акцепту) іншою
стороною.

Як зазначалося вище, оферта за своєю сутністю є волевиявленням сторони,
яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлення, тобто спрямованої
на встановлення цивільних прав і обов’язків дії, дала деяким науковцям
підставу вважати оферту одностороннім правочином. Однак ця позиція не
набула поширення, її опоненти слушно зазначали, що ці дії — пропозиція
(оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) — є лише складовими
двосторонньої угоди -договору. Волевиявлення однієї особи (оферента)
спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої (акцептанта),
внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до
досягнення зустрічних результатів, бажаних для них1.

Отже, хоч оферта і не є правочином, а лише однією зі стадій укладення
договору, однак вона спричиняє наслідки правового характеру. Ці наслідки
полягають в тому, що згідно зі ст.ст.643-645 ЦК оферент протягом певного
строку пов’язаний своєю пропозицією про укладення договору. Цей строк
залежить від того, чи був вказаний строк для відповіді, а також від
того, в одному чи у різних місцях знаходяться контрагенти. Так, ст.643
ЦК передбачає, що коли пропозицію укласти договір зроблено з вказівкою
строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка
зробила пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прийняття
пропозиції протягом вказаного строку.

Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк для відповіді,
оферент пов’язаний своєю пропозицією протягом цього терміну. Якщо він за
цей час передумає і направить пропозицію про укладення договору іншій
особі, укладе з цією іншою особою договір, його дії будуть порушувати
права того, до кого він спочатку звернувся із пропозицією. Тому на нього
можуть бути покладені негативні наслідки односторонньої відмови від
зобов’язання (наприклад, обов’язок відшкодувати заподіяні збитки).

Стаття 644 ЦК передбачає порядок укладення договору за пропозицією,
зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію
укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді,
договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту
про прийняття цієї пропозиції.

У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається
укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом
нормально необхідного для цього часу.

Слід зазначити, що в цьому випадку оферент пов’язаний пропозицією
протягом більш тривалого строку у випадку, коли він знаходиться не в
тому ж місці, де акцептант. Тут має бути зроблена поправка на звичайні
строки доставки кореспонденції в обидва кінці.

Розвиток технологій у галузі зв’язку призвів до того, що сторони, що
знаходяться в різних місцях, отримали можливість спілкуватися без
розриву в часі за допомогою телефону, обміну факсами, повідомленнями
електронною поштою тощо. Цікаво, що вже ЦК УСРР 1922 р. був змушений
вдатися до певної фікції, включивши в ст. 131 примітку, згідно з якою
пропозиція, зроблена по телефону, визнавалася пропозицією присутньому.
Таким чином, ЦК УСРР 1922 р. виходив з того, що при оферті без вказівки
відповіді, але при використанні оперативних засобів зв’язку, відповідь
на зроблену пропозицію повинна бути даною негайно.

На жаль, ЦК 2003 р. не містить подібних роз’яснень. Тому залишається
незрозумілим, протягом якого часу залишається пов’язаним офертою
контрагент, який зробив оферту по телефону, факсу, електронному зв’язку.
Можна припустити, що строк має обчислюватися, виходячи з періоду,
необхідного для відповіді аналогічним засобом: тобто на факс — факсом,
на електронну пошту — електронною поштою тощо.

Однак практика свідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад, контрагент
отримує факсимільну оферту не на офіс або домашній факс, а через
посередника (відділення зв’язку). В цьому випадку йому необхідний час не
тільки для ознайомлення з текстом оферти і прийняття рішення, а й для
доставки тексту від посередника і до посередника.

На сьогодні це питання вирішується з урахуванням конкретних обставин
(наявності відповідних каналів зв’язку, технічної можливості негайної
відповіді тощо). Слід зазначити, що й ст.ст.644-645 ЦК не містять такого
рішення, фактично відтворюючи основні положення ст.156 ЦК 1963 р.

Ведучи мову про характер і порядок відповіді на оферту, слід мати на
увазі, що іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти
договір контрагент у встановлений для акцепту строк здійснює дії з
виконання вказаних в оферті умов договору, відвантажує товари, надає
послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше
не передбачено законодавчими актами не визначено в оферті. Вчинення
таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і
одночасне його виконання (ст.642 ЦК).

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення
про його скасування оференту надійшло до моменту або в момент отримання
самого акцепту. У разі відкликання акцепту або неотримання відповіді від
акцептанта протягом встановленого для цього терміну оферент вважається
вільним від тих обов’язків, які пов’язані з раніше зробленою ним
пропозицією.

ЦК особливо обумовлює наслідки отримання відповіді про згоду на
укладення договору з запізненням (ст.645).

Якщо з отриманої з запізненням відповіді про згоду укласти договір
видно, що відповідь була відправлена своєчасно, вона визнається такою,
що запізнилася лише в тому випадку, якщо особа, що зробила пропозицію,
негайно сповістить іншу сторону про отримання відповіді з запізненням. В
цьому випадку відповідь вважається новою пропозицією.

Слід зазначити, що новою пропозицією є також відповідь про згоду укласти
договір на інших умовах (ст.646 ЦК).

З наведених положень випливає, що навіть якщо оферта відповідає всім
вимогам, які висуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди є
першою стадією укладення договору. У випадках, передбачених законом
(наприклад, ст.646 ЦК), вона розцінюється не як оферта, а фактично як
пропозиція вступити в переговори. Сторони в цьому випадку немовби
міняються місцями: оферент стає акцептантом, а акцептант — оферентом. Це
пов’язано з тим, що на нову пропозицію (зустрічна пропозиція) необхідна
згода колишнього оферента. Якщо ж колишній оферент не погодиться з новою
пропозицією, а висуне ще якісь нові, додаткові умови, то він знову стає
оферентом, а його контрагент — акцептантом. Переговори або обмін листами
між сторонами, таким чином, можуть продовжуватися довго і завершитися
або досягненням згоди стосовно умов договору, або взагалі не призвести
до позитивного результату.

Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин
на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до
невизначеного кола осіб.

Тривалий час у юридичній літературі була поширена точка зору, згідно з
якою оферта може бути звернена лише до певної особи. Якщо ж такої
спрямованості до певної особи немає, то немає і оферти. Таку позицію,
зокрема, захищали Р.О. Халфіна, Ф.І. Гавзе, зауважуючи при цьому, що
положення про адресованість оферти конкретній особі не стосується
державних торгівельних організацій, купівлі-продажу на колгоспних ринках
тощо.

Однак на сьогодні така позиція не знаходить підтримки ні в літературі,
ні в законодавстві. Як зазначають М.І. Брагінський І В.В. Вітрянський,
нині, коли учасники обігу мають можливість самі знаходити собі
партнерів, та ще й в умовах конкуренції, що посилюється, поширилася
практика виголошення різного роду запрошень до укладення договорів по
радіо, телебаченню, в пресі.

До такої публічної оферти можна віднести пропозицію у газеті, по радіо
або телебаченню про продаж точно вказаних товарів, виконання точно
вказаних робіт, надання чітко вказаних послуг, адреси оферента,
готовності вступити на оголошених умовах в договір з будь-якою особою,
яка цього забажає. Крім того, публічна оферта фактично має місце при
укладенні кожного публічного договору (ст.633 ЦК).

Згідно зі ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо
вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони
домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише
з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для
даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони
домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не
встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його
підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне
посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне
посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального
посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за
місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти
договір, якщо інше не встановлено договором.

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладення договорів,
визначається ст.649 ЦК. Згідно з цією нормою можливість і порядок
вирішення переддоговірних спорів залежать від того, чи є підставою
укладення договору обов’язковий припис правового акта:

1) якщо підставою договору є припис правового акта органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого
самоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він
вирішується в інших випадках, встановлених законом;

2) якщо укладення договору не пов’язане з приписами правового акта
органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу
місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені
судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваються
шляхом домовленості сторін.

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за
згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання
договору вчиняється в такій самій формі, шо й договір, що змінюється або
розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не
випливає із звичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або Розірвання
договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом.
Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на
вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою
стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок
завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що
вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або
часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо
передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч.2
ст.849 ІДК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її
настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим,
замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати
відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або
частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом,
договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна
обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому
випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо
інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання
(ст.652 ЦК).

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з
обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір
може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу
заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна
обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не
могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності,
які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів
сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона
розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик
зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка
значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах,
змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов’язання сторін змінюються
відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання
тощо, а у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються з
моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо
інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов’язання
змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну
або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того,
що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання
договору. Втім згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони мають право своєю
домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі
наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з
істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може
вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням
договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і отже, до нього
застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими
регулюються відносини відповідальності. Зокрема згідно зі ст.614 ЦК
особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання)
договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що
порушення договору сталося не з її вини.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. — М., 1984.

2. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? — М., 1990.

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. — М., 1997.

4. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор. — М., 1972.

5. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание,
функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. –
М., 2001. – С.166-182.

6. Луць А. В. Свобода договору в цивільному праві України: Ав-тореф.
дис. канд. юрид. наук. — К., 2001.

7. Луць В.В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. — М.,
1978.

8. Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. –
№3. – С.142-143.

9. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

10. Притнка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая
часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украини. – К. –
Севастополь, 2002.

11. Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо системи
договірного права у проекті Цивільного кодексу України // Українське
право. – 1997. – №3. – С. 144-145.

12. Хохлов С.А. Техника договорной работы //Антология уральской
цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. –

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020