Призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків (реферат)

Призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків

Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Призначення покарання за сукупністю вироків.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього
ув’язнення.

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих
випадках, коли особа вчинила одне або декілька діянь, які кваліфікуються
за двома або більше кримінально-правовими нормами Особливої частини КК,
до засудження за будь-який з них.

Етапи призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку,
встановленому ст. 70 КК:

1) призначення покарання окремо за кожний злочин, що входить у
сукупність;

2) призначення остаточног покарання за сукупністю злочинів.

1. Призначення покарання окремо за кожний із злочинів, що утворює
сукупність. Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується
загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК). Такий підхід до
призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного
злочину, враховуючи в той же час, що особою вчинено не один, а два або
більше злочинів.

2) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів. Відповідно
до ч. 1 ст. 70 КК призначення остаточного покарання може відбуватися
шляхом:

1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) повного чи часткового складання призначених покарань;

Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого
покарання більш суворим допускається як щодо покарань одного виду, так і
різних видів. Але однакові за видом і розміром покарання поглиненню не
підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах
санкцій статей КК.

При частковому складанні остаточне покарання призначається шляхом
приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із
злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань),
призначеного за інший злочин (злочини).

При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі
складених покарань.

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення
волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися
лише шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним
позбавлення волі (ч. 2 ст. 70 КК).

Встановлюючи правила складання покарань, чинний закон забороняє складати
з іншими видами покарань такі основні покарання як штраф та позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч.
З ст. 72 КК ці види покарання виконуються самостійно. Не допускаючи
складання зазначених видів покарання при призначенні остаточного
покарання, закон, як здається, не виключає можливості їх поглинення
більш суворими видами покарання.

За правилами, передбаченими в частинах першій — третій цієї статті,
призначається покарання, якщо після постановления вироку в справі буде
встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до
постановления попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання,
остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання,
відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами,
передбаченими в статті 72 КК.

Складання покарань обмежене ч. 2 ст. 70 КК певними межами. За загальним
правилом, остаточне покарання, одержане при складанні окремих покарань
(повному чи частковому), не може перевищувати максимальної межі санкції
кримінально-правової норми, за якою призначено за конкретний злочин
найсуворіше покарання. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 122 КК
покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 185 КК — 1
рік позбавлення волі, то можливість призначення остаточного покарання
шляхом повного складання не виключається (максимальний розмір санкції ч.
1 ст. 122 КК — 3 роки позбавлення волі). Якщо ж суд призначив за ч. 1
ст. 122 КК покарання у вигляді 2-х років, а ч. 1 ст. 185 КК-2 роки 6
місяців позбавлення волі, то остаточне покарання може бути призначене
лише шляхом часткового складання, тобто до 2 років 6 місяців суд може
приєднати лише 6 місяців від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 122 КК,
бо максимальна межа санкції ч. 1 ст. 185 КК становить 3 роки.

Як і основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за
конкретний злочин або злочини. У випадку, коли один і той же вид
додаткового покарання призначається за два або більше злочинів,
остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не
може перевищувати максимальний розмір, встановлений у Загальній частині
КК для даного виду покарання. При призначенні покарання за злочини, що
входять у сукупність, різнорідних додаткових покарань, наприклад, за
один — конфіскацію майна, а за другий — позбавлення права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю, кожне з них приєднується до
основного остаточного покарання і виконується самостійно.

Призначення покарання за сукупністю вироків

Студенти повинні мати на увазі, що існують відміни між призначенням
покарання за сукупністю вироків і призначенням покарання за сукупністю
злочинів. Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного
відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного
за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину
покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК).

Ознаки сукупності вироків:

вчинення нового злочину після постановления вироку за раніше вчинений
злочин;

покарання за попереднім вироком на момент вчинення нового злочину особа
повністю не відбула.

Правила ст. 71 застосовуються у випадках вчинення нового злочину після
проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі і тоді, коли
вирок ще не набрав законної сили °.

I ? ¶ 1/4 U

- I b

U

&

&

gd`;F чного відбування; особи, звільнені від відбування покарання з
випробуванням (ст.ст. 75, 79 КК) — протягом іспитового строку;
умовно-достроково звільнені (ст. 81 КК) — протягом невідбутої частини
покарання; особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м’яким
покаранням (ст. 82 КК) — протягом відбуття більш м’якого покарання.

За сукупністю вироків покарання призначається у два етапи:

а) призначається покарання за новий злочин;

б) призначається остаточне покарання.

Призначення покарання за новий злочин відбувається на загальних
підставах, тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення
покарання (ст. 65 КК).

Призначення остаточного покарання відбувається шляхом приєднання до
призначеного за новий злочин невідбутої частини покарання за першим
вироком. Не-відбутим може бути покарання в повному обсязі або в
конкретній частині. Якщо особа була раніше звільнена від відбування
покарання з випробовуванням, то невідбутою частиною є увесь строк
покарання, який був призначений судом. При умовно-достроковому
звільненні невідбутою вважається та частина покарання, від якої особа
була фактично звільнена. Якщо частина покарання замінялася на більш
м’яке покарання, то невідбутою частиною є строк більш м’якого покарання.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання
не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду
покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у
виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного
за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у
випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк
позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен
перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді
довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний
строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків,
визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним
позбавленням волі (ч. 2 ст. 71 КК).

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута
його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного
покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення

При застосуванні принципу часткового або повного складання покарань
нерідко виникає необхідність складання різних за видом покарань,
призначених за окремі злочини. Правила складання різнорідних покарань
встановлені в ст. 72 КК.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш
суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого
їх співвідношення (ч. 1 ст. 72 КК):

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні
виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні
виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження
для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин
громадських робіт.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді
виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню
підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку
засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком
самостійно (ч. 2 ст. 72 КК).

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК, основні покарання у виді штрафу та позбавлення
права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при
призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню
з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. В ч. 4
ст. 72 КК зазначається, додаткові покарання різних видів у всіх випадках
виконуються самостійно.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК, попереднє ув’язнення зараховується судом у
строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або
за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При
призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд,
враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю
звільнити засудженого від його відбування.

У строк відбуття покарання зараховується весь час утримання особи під
вартою: час затримання як підозрюваного у злочині; час перебування під
вартою як міра запобіжного заходу; час перебування в психіатричному
стаціонарі у зв’язку з проведенням судово-психіатричної експертизи; час
перебування особи на примусовому лікуванні (якщо на психічну хворобу
особа захворіла після вчинення злочину) у разі її одужання.

Рекомендована література:

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.,
1980.

Володько М.В. Деякі питания застосування судами загальних начал
призначення покарання //Радянське право. — 1982. -№П.

Губарева Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности преступлений
//Российская юстиция.-1998.-№6.

Звечаровский И. Меры уголовно-правового характера: понятие, система,
виды //Законность.-1999.-№3.

Малков В., Тосакова Л. Назначение наказания при рецидиве преступлений
//Росийская юстиция.-1997.-№9.

Скоков С, Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді
позбавлення волі //Право України. -1999. -№2,

Становский М. Назначение дополнительных наказаний при совершении
нескольких преступлений //Советская юстиция. — 1993. — №8.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *