Принципи земельного права України (реферат)

Реферат на тему:

Принципи земельного права України

Земельне право є самостійною галуззю права, яка регулює відносини,
пов’язані з використанням та охороною земель як природного ресурсу,
умови й засоби виробництва з метою організації їх раціонального
використання і охорони, поліпшення й відновлення родючості ґрунтів,
охорони прав та законних інтересів суб’єктів земельних відносин [1,
с.7]. Земельному праву властиві основні критерії розмежування галузей
права – предмет та метод правового регулювання. Однак, поряд з цим, слід
враховувати й інші критерії, характерні для галузі права: політику
держави у відповідній сфері суспільних відносин, принципи галузі права,
наявність необхідного нормативного матеріалу [2, с.3].

Зміни в економічних відносинах, які відбуваються сьогодні в Україні
істотно впливають на розуміння змісту земельного права, потребують
переосмислення багатьох положень права. Особливо це стосується принципів
земельного права.

У загальній теорії права принципи права розглядаються як основні
(керівні) ідеї, вихідні положення, які характеризують зміст права, його
суть та призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають
закономірності права, а з іншого – є найбільш загальними нормами, які
діють у всій сфері правового регулювання і поширюються на всіх
суб’єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із
загального змісту законів [3, с.237]. Принципи права об’єктивно
зумовлені економічним, соціальним, політичним устроєм суспільства. Під
об’єктивною зумовленістю принципів права треба розуміти відповідність
характеру суспільних відносин економічним, політичним, ідеологічним
процесам, що відбуваються у суспільстві [4, с.21].

Залежно від того, чи поширюються принципи на всю систему права, чи на
кілька галузей, чи на одну галузь права, принципи права поділяються на
загальноправові, міжгалузеві та галузеві [3, с.237; 5, с.25; 6, с.150].
Галузеві принципи є тим фундаментом, на якому створюються та
реалізуються норми конкретної галузі права.

Систему принципів земельного права становлять як загальноправові
принципи, властиві земельному праву як складовій частині системи права
України, так і галузеві, які властиві земельному праву як окремій галузі
цієї системи.

У статті приділено увагу системі галузевих принципів земельного права
України.

Принципи земельного права є категорією об’єктивною. Вони об’єктивно
зумовлені характером земельних відносин і можуть бути виражені у
спеціальних нормах – принципах або виведені з аналізу правових норм. Так
М.В. Шульга, характеризуючи Земельний кодекс України, зазначає, що цей
закон найперше повинен закріплювати принципи земельного права й такі
правові приписи, які забезпечують стабільність земельних відносин і
розраховані на перспективу. Це зумовлено тим, що принцип стабільності
правового регулювання є невід’ємною ознакою правової держави [7. С.67].

Принципи земельного права можна характеризувати як виражені в нормах
земельного права основні керівні ідеї, вихідні положення, які
характеризують зміст цієї галузі права, надають їй цілісності та
єдності. Цими принципами мають керуватися всі учасники земельних
відносин – органи державної влади, підприємства, громадські організації,
громадяни. Особливого нормативного значення принципи набувають у випадку
наявності прогалин у правовому регулюванні земельних відносин.

Система принципів земельного права, їхній зміст не є постійними. Вони
змінюються залежно від характеру земельних відносин, від змін, які
відбуваються у зв’язку з проведенням земельної реформи в Україні.
Значною мірою на систему та характер принципів земельного права у різні
часи впливала і ідеологія, яка панувала в державі, оскільки від неї
залежала державна земельна політика.

У радянській земельно-правовій літературі, незважаючи на окремі
розбіжності в трактуванні принципів земельного права, їх система
переважно визнавалась практично незмінною. Зокрема, автори підручника
“Советское земельное право” (1981 рік) до принципів радянського
земельного права віднесли: 1) право виключної власності держави на
землю; 2) повне і безумовне вилучення землі із цивільно-правового обігу;
3) планове і раціональне використання всіх земель єдиного державного
земельного фонду; 4) державне управління всім земельним фондом,
незалежно від того, в чиєму володінні чи користуванні перебуває земля;
5) пріоритет сільськогосподарського землекористування; 6) безоплатність
землекористування; 7) всемірна державна охорона права державної
власності на землю і права землекористування [8, с.23].

Аналогічна система принципів земельного права була приведена і в “Общей
теории советского земельного права” [9, с.125], щоправда, на перше місце
в ній був висунутий принцип соціалістичної націоналізації землі як
підстави виникнення права виключної державної власності на землю. Проте,
незважаючи на названі та деякі інші неістотні розбіжності, аналізуючи
вищенаведені й інші джерела радянської земельно-правової літератури,
неодмінно доходимо висновку, що головними принципами земельного права
цього періоду були: право виключної держаної власності на землю та
виключення землі з цивільно-правового обігу. Усі інші принципи мали
похідний характер від цих двох головних. Така система принципів
зумовлювалась багатьма факторами, серед яких домінуючими були фактори
ідеологічно-суб’єктивного характеру (панівна на той час ідеологія;
адміністративно-командна система управління і та. ін.).

Характеризуючи зазначену систему принципів радянського земельного права,
не можна не помітити, що практично в ній не було принципів, які б
відображали особливості землі як специфічного об’єкта земельних
відносин, як природного ресурсу та незмінного засобу виробництва у
сільському господарстві.

Ми погоджуємося з думкою І.А.Іконицької, яка стверджує що, по-перше,
принципи в концентрованому вигляді відображали як юридичну ідеологію
того часу, так і основу соціально-екологічного та політичного ладу в
державі; по-друге, цілком очевидно, що сьогодні чимало із вказаних
принципів не відповідають правовій ідеології, основам економічного та
політичного устрою, хоч деякі з них продовжують відігравати досить
істотну роль у сучасному правовому регулюванні земельних відносин [10,
с.31].

У зв’язку з перетвореннями, які нині відбуваються в земельному устрої
України, галузеві принципи земельного права в сучасний період значно
змінилися, що є об’єктивною закономірністю. Реформування земельних
правовідносин, запровадження нових земельно-правових інститутів
неможливо здійснювати на старих правових принципах.

Особливих змін зазнав сьогодні один з найважливіших принципів земельного
права, який характеризує власність на землю. Відбулася юридична
демонополізація права власності на землю, у зв’язку з чим на зміну
принципу виключної власності держави на землю закріпився принцип
різноманітності форм власності на землю. Земельний кодекс України (ст.3)
закріпив три форми власності на землю: державну, колективну і приватну
та їхню рівноправність [11, с.65]. Проте, видається, що не зовсім точним
є формулювання Земельного кодексу – “усі форми власності є
рівноправними”. Категорія “форми власності” не є суб’єктом
правовідносин, а отже, не може володіти суб’єктивними юридичними
правами. Говорити можна тільки про рівність прав суб’єктів різних форм
власності на землю, яка повинна полягати в однакових можливостях
правового захисту їхніх суб’єктивних прав та земельних інтересів.

1/4

???????¤?$????N???N?З уваги на викладене цей принцип земельного права
можна сформулювати так: різноманітність форм власності на землю та
рівноправність їхніх суб’єктів. Від цього принципу похідний інший
важливий принцип сучасного земельного права – перебування землі в
цивільно-правовому обігу [1, с.8], який замінив діючий у радянський
період принцип виключення землі із цивільно-правового обігу. Сьогодні на
законодавчому рівні дозволено укладати (в межах, визначених законом)
цивільно-правові угоди із власниками земельних ділянок, у тому числі і з
приводу їх відчуження. Цей принцип закріплено і на конституційному
рівні. Ст.14 Конституції України гарантує право власності на землю, яке
набувається і реалізується виключно відповідно до закону [12, с.6].

На законодавчому рівні сьогодні закріплено також принцип платності
використання землі. Безоплатне користування земельними ділянками, яке
було домінуючим до прийняття нині діючого земельного законодавства
привело до погіршення якості та родючості земель, їх безгосподарського
використання. Введення плати за використання земель у вигляді земельного
податку та орендної плати за землю повинно стимулювати раціональне та
ефективне використання земель, вживати заходів щодо їхньої охорони.
Основні положення про плату за землю закріплені у таких законодавчих
актах, як Земельний кодекс України [11], Закони України “Про плату за
землю”[13], “Про оренду землі” [14].

Актуальним залишається принцип державного управління землями. В сучасний
період він набув дещо іншого змісту, оскільки треба враховувати державне
регулювання не тільки використання та охорони земель, а й земельного
обігу. Важливими залишаються такі функції державного управління землями,
як ведення державного земельного кадастру та моніторингу земель,
землеустрій, надання та вилучення земельних ділянок, здійснення
державного контролю за використанням та охороною земель, вирішення
земельних спорів, притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних
у порушеннях земельного законодавства.

Внаслідок запровадження різних форм власності на землю, значного
збільшення різноманітності та кількості суб’єктів права власності на
землі, важливим є принцип захисту земельних прав та законних інтересів
суб’єктів земельних правовідносин.

Ціла група принципів земельного права зумовлена специфікою об’єкта
земельних відносин – земель, яким властиві такі риси, як просторова
обмеженість, постійність місцезнаходження, незамінність у процесі
сільськогосподарського виробництва, родючість [1, с.4-5]. Найбільш повно
особливості земельних відносин виявляються в землях
сільськогосподарського призначення [15, с.11-14].

Ці особливості дають змогу виділити такі принципи земельного права, як
пріоритет сільськогосподарського землевикористання; цільовий характер
використання земель; стабільність землекористування; принцип
раціонального використання земель.

Принцип пріоритету сільськогосподарського землевикористання є одним з
домінуючих у земельному праві. Проходячи через усе земельне
законодавство України, він охороняє землі сільськогосподарського
призначення від несільськогосподарського використання. Земельний кодекс
України у загальному вигляді закріпив цей принцип у ст.20, де
наголошується, що землі, придатні для потреб сільського господарства,
слід надавати насамперед для сільськогосподарських цілей.

Цільовий характер використання земель є критерієм поділу земель на
категорії, що дає змогу забезпечувати диференціацію правового
регулювання земельних відносин. Використання землі відповідно до
цільового призначення є одним із основних обов’язків власників земельних
ділянок та землекористувачів (ст.40 ЗК України). У свою чергу,
використання землі не за цільовим призначенням є однією з підстав
припинення права власності чи права користування земельною ділянкою
(ст.27-28 ЗК України).

Земельне законодавство сьогодні дедалі більше “екологізується”.
Виявляється це насамперед у тому, що землі в процесі їх експлуатації
повинні охоронятися від негативного впливу. Стаття 84 Земельного кодексу
України передбачає, що власники землі та землекористувачі мають захищати
землі від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування,
вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами
виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами і від інших процесів
руйнування. Усі ці та інші вимоги, пов’язані з охороною земель, дають
можливість виділити такий самостійний принцип земельного права, як
принцип екологізації земельного права [1, с.10].

У земельно-правовій літературі простежуються деякі оригінальні підходи
до формування системи принципів земельного права. Зокрема, автори
підручника “Земельное право” виділяють такі принципи земельного права:
пріоритет сільськогосподарського використання земель; екологічна
безпека; турбота про інтереси майбутніх поколінь; пільгове надання
земель деяким видам некомерційних організацій [16; с.7-8]. Ці принципи
не відображають повністю суті та змісту земельного права.

Усе вищевикладене дає підставу виділити такі принципи земельного права
України: 1) різноманітність форм власності на землю та рівноправність їх
суб’єктів; 2) перебування землі в цивільно-правовому обігу; 3) платність
використання землі; 4) державне регулювання земельних відносин;
5) захист прав та законних інтересів суб’єктів земельних правовідносин;
6) пріоритет сільськогосподарського землевикористання; 7) цільовий
характер використання земель; 8) принцип раціонального використання
земель; 9) стабільність землекористування; 10) екологізація земельного
права.

Цілком зрозуміло, наведений перелік принципів земельного права України
не може претендувати на повну вичерпність. З розвитком земельної
реформи, нових видів земельних відносин будуть з’являтися й нові засади
правового регулювання земельних відносин в Україні.

Література

Земельное право России. / Под. ред. В.В. Петрова – М.: Стоглав, 1995.

Аграрное право: Учебник / Отв. ред. Г.Е. Быстров, М.И. Козырь. – М.:
Юристъ, 1996.

Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов.
/ Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА – ИНРФРА,
1999.

Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред.
М.И. Марченко. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – Т.2. Теория права

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.
Малько. – М.: Юристъ, 1997.

Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в
современных условиях. – Харьков: Консум, 1998.

Советское земельное право / Под ред. В.С. Шелестова. – Харьков: ИО “Вища
школа”, 1981.

Общая теория советского земельного права. – М.: Наука, 1983.

Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: Теория и тенденции
развития. – М., 1999.

Земельний кодекс України // Земельні відносини в законодавчих актах
України. – К. 1996.

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про плату за землю” / В ред. від 19 вересня 1996 року
// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №45.

Закон України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року // Відомості
Верховної Ради України. – 1998. – №46-47.

Титова Н.І. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. –
1998. – №4.

Земельное право: Учебник для вузов. – М.: НОРМА – ИНФРА. М., 1999.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *