Принципи правового регулювання ринків цінних паперів у європейському союзі та в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Принципи правового регулювання ринків цінних паперів у європейському
союзі та в Україні

У країнах з розвиненою ринковою економікою фондовий ринок виступає
найпотужнішим інструментом залучення і розподілу інвестицій у галузі
народного господарства. Оскільки Україна прагне в майбутньому досягнути
високого рівня економічного розвитку та увійти до Європейського Союзу,
то важливо, щоб національне законодавство узгоджувалося та відповідало
основним принципам, на яких базується правове регулювання обігу цінних
паперів у межах Європейського Союзу.

Отже, метою даної статті є аналіз умов і принципів створення та розвитку
міжнародних фондових ринків і дослідження співвідношення у еволюції
реформування ринків цінних паперів країн ЄС та України.

У будь-якій країні, де існують ринки цінних паперів, правове
впорядкування ринкових відносин здійснюється за допомогою трьох типів
правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних
державно-правових, а також інституційно-правових.

Міжнародно-правове регулювання ринку цінних паперів здійснюється в
основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в
межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав
домовляються про режим допуску та обігу цінних паперів одна одної на
обох територіях шляхом укладення окремих договорів між ними. У другому
випадку міжнародно-правового регулювання поведінки здійснюється в межах
окремої міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового
регулювання зустрічаються також випадки, коли існують окремі відносини
на ринку цінних паперів, які регулюються договорами, однією стороною у
яких виступають держави, а іншою – організації.

Серед усіх типів міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів
найбільший інтерес викликає регулювання, здійснюване в межах
Європейського Союзу /European/ та Міжнародної організації Комісії по
цінних паперах /International Organization of Securities Comission –
IOSCO/.

На сьогодні як такого єдиного ринку цінних паперів у межах Європейського
Союзу не існує; у кожній країні-учасниці є національний ринок і
регулюється він, головним чином, національним законодавством. Згідно з
умовами участі в даній міжнародній організації, нормативно-правові акти
керівних органів ЄС і, зокрема Ради ЄС, для того, щоб бути обов’язковими
на території держави-учасниці, підлягають імплементації цією державою.

Головними правовими документами даної міжнародної організації, які
регулюють взаємодію у сфері цінних паперів, є директиви Ради ЄС /Counsul
Directivies/.

Основними директивами Ради ЄС, що визначають фундаментальні умови та
принципи створення, розвитку та функціонування ринку цінних паперів, є:

– директива № 79/279, яка встановлює, що створюються мінімальні вимоги
до цінних паперів при допуску їх до обігу на національних фондових
біржах, а також визначає обов’язки емітентів публікувати щорічні звіти
про результати господарської діяльності та фінансовий стан емітента;

– директива № 80/390, яка регулює порядок подання емітентами проспектів
про випуск цінних паперів при допуску їх до котирування на фондових
біржах країн-учасниць;

– директива № 85/611, яка регулює порядок створення діяльності
підприємств колективного інвестування /інвестиційних фондів та
інвестиційних компаній/;

– директива № 88/627, що встановлює обов’зок інвесторів та емітентів
повідомляти про зміни у володінні істотними та контрольними пакетами
цінних паперів, які дають право голосу;

– директива № 89/592, про заборону торгівлі цінними паперами особам,
наділеним інсайдерською інформацією, тобто інформацією, не опублікованою
для всіх інших інвесторів;

– директива № 89/298, що вимагає, щоб емітенти, цінні папери яких
випускаються у вільний обіг, публікували проспекти про випуск цінних
паперів;

– директива № 90/211, яка встановлює, що проспекти про випуск цінних
паперів, де б вони не оберталися – на біржовому чи позабіржовому ринку,
зареєстровані компетентним державним органом однієї країни, повинні
визнаватись в інших країнах за умови, що минуло не більше трьох місяців
з дня їх опублікування у своїй країні;

– директива № 93/22, якою врегульовується порядок здійснення
інвестиційної діяльності у сфері цінних паперів.

Аналіз змісту вищезгаданих директив показує, що еволюційний розвиток
співпраці в межах Європейського Співтовариства відбувався у напрямі від
поступового зміцнення окремих взаємозв’язків до інтеграції взаємодії у
цілому на ринку цінних паперів. Це виразно можна бачити на прикладі
еволюції принципів міжнародно-правового регулювання, закріплених у
текстах директив. Основними з них є: принцип гармонізації мінімальних
стандартів, принцип координації національних комісій у цінних паперах.

Принцип гармонізації мінімальних стандартів уперше був закріплений у
директиві № 79/279, яка регулює окремі найбільш важливі аспекти допуску
цінних паперів до котирування на фондових біржах, діючи у ЄС. Даний
нормативно-правовий акт встановлює мінімальні вимоги, яким повинні
відповідати акції та боргові цінні папери, що допускаються до обігу на
фондовій біржі.

Крім вимог, що стосуються допуску цінних паперів до котирування на
фондових біржах, директива також закріплює вимоги до щорічних звітів
емітентів про господарську діяльність і фінансовий стан. Виникали нові
відносини міждержавного взаємозв’язку, які ставали тіснішими, а тому
виникла необхідність розробки, закріплення принципів визнання та
уніфікації стандартів. Цей принцип був закріплений у директиві №
87/345. Його суть полягає у тому, що проспекти випусків цінних паперів,
опубліковані у зв’язку з допуском їх до обігу на фондовій біржі в одній
країні, якщо вони зареєстровані в уповноваженому органі цієї країни,
підлягають визнанню і в інших країнах-учасницях. Тобто емітенти можуть
використовувати один і той же проспект в інших країнах-учасницях при
подачі заяви про допуск цінних паперів до обігу на фондових біржах цих
країн. Вказане може мати місце за умови, що між допуском цінних паперів
на вітчизняну біржу та допуском їх на зарубіжні біржі, минула незначна
кількість часу, а проспекти, які використовуються, підлягають перекладу
офіційною мовою іншої країни-учасниці.

Таким чином, даний принцип, по суті, означає згоду фондових бірж і
комісій з цінних паперів країн-учасниць визнавати реєструючі дії одна
одної.

Принцип уніфікації стандартів, закріплений у директиві № 85/611, який
регулює порядок створення і функціонування підприємств з колективного
інвестування. Зокрема, преамбула даного міжнародно-правового документа
проголошує, що оскільки національні законодавчі акти регулюють
діяльність інвестиційних компаній у різних країнах-учасницях по-різному,
то в інтересах захисту прав інвесторів було б доцільно ввести однакові
стандарти державно-правового регулювання.

У зв’язку з цим однією з цілей Директиви є введення загальних основних
правил, що стосуються реєстрації, нагляду, структури й діяльності
підприємств з колективного інвестування в державах-учасницях, а також
інформації, яку вони повинні публікувати. Введення єдиних стандартів
розглядається країнами-учасницями, як гарантія того, що певні стосунки
на ринку цінних паперів будуть регулюватися однаково у всіх країнах і що
до учасників цих стосунків не будуть пред’являтися в інших країнах
вимоги, інші, ніж ті, які пред’являються до них у їх власній країні.

Принцип уніфікації стандартів також міститься у директиві № 88/527, яка
регулює порядок публікації інформації про зміни в правах власності на
значні пакети акцій, що котируються на фондових біржах. У преамбулі
даної директиви зазначається, що належна інформованість інвесторів щодо
прав власності на істотні або великі пакети акцій є одним із засобів
захисту їх інвестицій, а також підвищення довіри до ринку цінних
паперів. У зв’язку з цим вона встановлює спільні для всіх
країн-учасниць норми, які зобов’язують індивідуальних та інституційних
акціонерів повідомляти емітентам і комісіям з цінних паперів про
наявність у них у власності таких пакетів або про зміни у цих правах.

Зокрема, відповідно до статті 1 емітент, акції якого котируються на
фондовій біржі, зобов’язаний інформувати громадськість про зміни у
складі акціонерів, яким належать великі пакети акцій одразу ж, як тільки
їм про це стане відомо. Компанії, акції яких не котируються на
фондових біржах, зобов’язані інформувати громадськість упродовж дев’яти
календарних днів.

У тих випадках, коли емітентом випущені акції на пред’явника, обов’язок
обнародувати заяву про придбання або продаж великих пакетів акцій
покладається не на емітента, а на інвесторів, які керують або продають
такі пакети.

Зокрема, будь яка фізична або юридична особа, яка стає власником пакета
акцій у розмірі 10 %, 1/3, 50 % і 2/3 статутного фонду емітента,
зобов’язані упродовж 7 днів повідомити про це емітента та комісію по
цінних паперах. Семиденний строк починається з дня, коли даний
індивідуальний або інституційний інвестор дізнався про те, що він став
власником указаних пакетів акцій, або коли він повинен був через певні
обставини, що склались, дізнатися про це. Вказана директива також
встановлює, що у випадках, коли вищезазначені вимоги не виконуються,
проте акціонери володіють 10 і більше відсотками голосів, вони
зобов’язані повідомити про це на щорічних зборах акціонерів і одночасно
сповістити комісію з цінних паперів.

Акціонер також повинен зробити вищезгадану заяву компанії комісії з
цінних паперів, якщо: а) інші інвестори володіють правами голосу від
імені даного акціонера; б) право голосу належить підприємству, яке
контролюється даним акціонером; в) право голосу належить третій особі,
з якою даний акціонер уклав письмову угоду, через яку обидві сторони
проводять спільну політику щодо керівних органів емітентів; г) правом
голосу володіє третя особа, з якою даний акціонер або підприємство, що
контролюється ним, уклав письмову угоду, яка передбачає тимчасову
передачу акціонерам вказаного права цій третій особі; д) право голосу
передається даним акціонером разом з акціями заставодержателю, крім
випадків, коли акціонер-заставодавець заявить про те, що право голосу
на закладені акції залишається в нього і не передається
заставодержателю; е) право голосу передати даному акціонерові через
наявність договору-доручення і при цьому поручитель не дає акціонерові
яких-небудь інструкцій щодо того, як використати передане право голосу,
а також деякі інші випадки.

Разом з тим директива № 88/267 надає державам-учасницям право на
встановлення винятків. Наприклад, це стосується дилерів, які
спеціалізуються на купівлі та продажі конкретних акцій. Дія директиви
також не поширюється на інвестиційні сертифікати, що випускаються
підприємством з колективного інвестування.

Наприкінці 1980-х на початку 1990-х років співпраця у межах ЄС
здійснювалася, головним чином, на основі принципів взаємного видання та
уніфікації стандартів, проте в інтересах її подальшого розвитку почав
також активно використовуватися принцип координації діяльності
національних комісій з цінних паперів. Поєднання зазначених вище
міжнародно-правових принципів виразно спостерігається, наприклад, у
директиві № 89/298, присвяченій публікації проспектів про випуск цінних
паперів. Дана директива розширила сферу правового регулювання в галузі
цінних паперів.

Якщо в попередні періоди директиви регулювали конкретні аспекти обігу
цінних паперів здійснюваного, головним чином на фондових біржах, то з
початку 90-х рр і до сьогодні, нормативно-правове регулювання
поширювалося також і на позабіржовий ринок.

Важливу роль у міжнародному регулюванні ринку цінних паперів відіграє
Міжнародно-правовое регулювання діяльності комісій з цінних паперів у
межах Міжнародної організації Комісії з цінних паперів (ІОСКО).

Вказана організація була створена в 1974 році з метою стимулювання
співпраці між комісіями з цінним паперів країн Північної та Південної
Америки. Проте в 1984 році вона з регіональної міжнародної організації
перетворилася на всесвітню міжнародну організацію, і на початку 1990-х
років її учасниками були комісії з цінних паперів близько ста країн
різних континентів. Основними завданнями ІОСКО є: налагодження співпраці
між комісіями з цінних паперів з метою забезпечення ефективнішого
державного регулювання національних ринків цінних паперів, обмін
інформацією про досвід національно-правового регулювання і на цій основі
об’єднання зусиль у галузі створення єдиних стандартів поведінки на
ринках цінних паперів і здійснення державного нагляду за міжнародними
угодами з цінними паперами; надання взаємної допомоги з метою
забезпечення єдності та неподільності ринків цінних паперів і боротьби з
правопорушенням.

IOSCO у 1990 році проголосила 7 ринкових принципів, які стали основою
для регулювання розвинених ринків і формування нових ринків:

1. Принцип чинності та законності – фірми, які працюють на ринку,
повинні дотримуватися законності та чесності при операціях з клієнтами і
партнерами.

2. Принцип спроможності – кожний з учасників повинний наймати робітників
та будувати свій бізнес так, щоб фірма була спроможна задовольнити
інтереси клієнтів і партнерів.

3. Принцип старанності – кожний з учасників повинен намагатися
задовольнити потреби клієнта чи партнера.

4. Погодженість – фірма повинна погоджуватися з усіма регуляторними
рішеннями, які сприяють виконанню обов’язків перед клієнтами.

5. Інформація про клієнта. Фірма повинна володіти інформацією про
клієнта та розкривати її при необхідності.

6. Інформація для клієнта – фірма повинна розкривати інформацію про
фінансову ситуацію, надати клієнту можливість використовувати
інвестиційний „досвід” фірми.

7. Конфлікт інтересів – фірма повинна запобігати конфлікту інтересів з
інтересами клієнтів, а якщо це неможливо, негайно повідомити останніх.

Кожний із розвинених фондових ринків має свою еволюційну історію
формування, наповнену ринковими кризами та проблемами, адже між
розвитком ринку цінних паперів і розвитком економічної системи держави
існує пряма залежність.

Сьогоднішній стан регулювання світових ринків капіталу, з одного боку,
віддзеркалює історичні тенденції розвитку, а з іншого – залежить від
напрямів розвитку міжнародних фондових ринків. Зміни на світових ринках
цінних паперів відбуваються надзвичайно швидко і потребують адекватного
реагування з боку правових систем і регулюючих структур.

Тому реформування ринку цінних паперів, яке сьогодні відбувається не
лише в Україні, може йти тільки паралельно з реформуванням економічних
відносин.

Зважаючи на процеси, що відбуваються у світовій економіці, відповідним
чином змінюються і напрями, форми та засоби регулювання фондового ринку
як на державному, так і на міжнародному рівнях.

Разом з тим досвід формування ринку цінних паперів за кордоном є досить
корисним для проведення змін на національному ринку цінних паперів.

Україна на найвищому політичному рівні проголосила, що її основним
геополітичним завданням є вступ до Європейського Союзу. Тому одним із
важливих завдань сьогодення є поступове приведення законодавства України
у відповідність із законодавством ЄС, тобто адаптація національного
законодавства до законодавства Європейського Союзу. Таке завдання є
нагальним і для розвитку українського фондового ринку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *