Предмет цивільного права (реферат)

Предмет цивільного права

Загальноприйнято, що предмет і метод правового регулювання є
визначальними для визначення галузевої приналежності норм права і галузі
права взагалі. Тим більше, це стосується тих галузей права що мають
самостійне і домінуюче значення у суспільстві. Проте як зазначає
А.С.Довгерт значення предмету та методу цивільного права в умовах
громадянського суспільства вже не відіграє тої визначальної ролі як це
було раніше. Більш того традиційний підхід створює пастку для розвитку
сучасних уявлень про право, зокрема галузі права. В цю пастку попадають
представники окремих сфер правового впливу і намагаються відстоювати
штучні конструкції галузей права.

Цивільне право регулює більшість тих супільних відносин, які
забезпечують нормальне існування людини як центра правової системи, воно
є не тільки правовою але соціальною цінністю суспільства. Не дарма
умовою тісного співробітництва України як молодої суверенної держави
ставилось прийняття нових Конституції України та Цивільного кодексу. Чим
суспільство є більше цивілізованим та розвинута правова культура його
окремих індивідів, чим в ньому більше саморегулятивних механізмів, тим
більше в ньому потреба в приватноправовому регулюванні і його основі –
цивільному праві. Тож загалом предметом цивільного права є найбільш
уживані і найбільш важливі для людини правовідносини. Звідси надшироке
коло врегульованих цивільним правом правовідносин.

Предметом цивільного права як і інших галузей права є суспільні
відносини, що врегульовані нормами цього права. Не дивлячись на те, що у
самому законі ст.1 ЦКУ предмет окреслено особистими немайновими й
майновими відносинами (цивільні відносини), що засновані на юридичній
рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
При тому згідно основного завдання права нарешті першість віддана
особистим немайновим відносинам. На другому місці, попри майновий
детермінізм існування людини в умовах ринкової економіки відведено
майновим відносинам. Основними ознаками цивільних відносин є:

їх суб’єкти як юридично рівні, відокремлені однин від одного в
організаційно-правовому і майновому сенсі не підпорядковані один одному
учасники цих відносин;

предмет – особисті немайнові, майнові та інші відносини;

метод як спосіб впливу на поведінку учасників цивільних правовідносин
характеризується ініціативністю учасників і диспозитивністю його норм;

зміст – суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

спосіб захисту – ініціативний зі сторони потерпілої особи і інших осіб;

порядок захисту юрисдикційний і як виключення неюристдикційний;

здебільшого невичерпність цивільних прав, можливість їх здійснення
самостійно і у будь-який момент, за виключенням випадків коли законом
встановлене інше;

застосування імперативів, як виключення із загального правила.

Як ми вважаємо, врегульовані цивільним правом відносини за ознакою їх
визначеності можна поділити на дві групи: легальні – безпосередньо
вказані у самому законі і доктринальні – вказані у наукових роботах
представників науки цивільного права. Такий підхід відображає два
напрямки правого регулювання цивільних відносин: на основі закону у
широкому розумінні цього слова і на основі права. Такий підхід є
слушним, але не безспірним, як й підходи до значення предмету цивільного
права взагалі.

Як вказано у ст.1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті
немайнові і майнові відносини, що означені загальним терміном “цивільні
відносини”. Отже термін “цивільні відносини” отримав легальне визначення
і справа лише за тим, який його зміст.

Розмежування предмету правового регулювання між ЦКУ і ГКУ проведено у
ч.2 ст.1 ЦКУ та ст.4 ГКУ. Так до майнових відносин, заснованих на
адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони
другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне
законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 4 ГКУ встановлює, що не є предметом господарського права майнові
та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦКУ. Між тим, навіть
попри використання для визначення предмету господарського права
узагальнюючого терміну “господарські правовідносини” ми повинні все таки
визнати, що основну їх основну складову все-таки складають майнові
відносини. Інакше прийшлось би пристати на концепцію альтруїстичності
господарської діяльності, що само по собі є нонсенсом.

Легальне визначення предмету правового регулювання цивільним правом і
відмежування його від інших відносин зовсім не означає що доктринальні
відносини не є цивільними. Це лише надає систематики врегульованих
цивільним правом відносин, зумовлює структуру самого ЦКУ. Тому у
подальшому ми й будемо розглядати ці відносини у визначеному законом
порядку.

Перше місце серед відносин, що є предметом цивільного права надано
особистим немайновим відносинам (ст.1 ЦКУ). Така увага до особистих
немайнових відносин спричинена необхідністю розкріпачення особистості,
підняття її ролі у суспільній практиці, підвищенні гарантій захищеності,
увагою до творчих, само поважаючих себе і активний у соціальній і
економічній сфері особистості. Це важливий етап переходу до
диференційованої оцінки заслуг особистості на зміну домінуючій досі
зрівнялівці. Юрист, що досконало знає право і вміє вчасно, ефективно,
малозатратно і віртуозно застосовувати норми права для захисту прав
своїх клієнтів не повинен отримувати стільки, скільки невіглас,
лінивець, апріорщик і приспособленець.

Зазначимо, що у науці цивільного права дискусійним є питання про
традиційні для цивільного права відносини – особисті немайнові. Одні
вважали, що вони регулюються цивільним правом постільки поскільки
пов’язані з майновими відносинами, а ті які навіть не пов’язані з
майновими через притаманні їм властивості все таки піддаються
цивільно-правовому регулюванню (В.П.Грибанов), інші наголошують, що
особистим немайновим відносинам притаманні такі самі ознаки як і
майновим (взаємооціночний характер М.Єгоров, юридична рівність їх
учасників, майнова відокремленість і автономність волі О.А.Пушкін).
Звертається увага на ту обставину, що через ці відносини проявляється
індивідуалізація учасників цивільних правовідносин, здійснюється оцінка
їх моральних і соціальних властивостей. В.А.Тархов взагалі притримувався
думки що особисті немайнові відносини складають самостійний предмет
регулювання.

Віддаючи повагу заслузі попередників, все-таки хочемо зазначити, що ці
позиції були висловлені в ту пору, коли говорити про майновий характер
особистих немайнових відносин можна було з певною долею абстрагування, з
поправками на відому деформацію цих відносин. Їх цивільно-правове
регулювання мало обмежений характер і здійснювалося на користь не
окремих учасників, а суспільства в цілому. Ряд відносин приватного
характеру були винесені за межі регулювання цивільним правом або
регулювалися з певною долею адміністративного впливу.

Проте кожна епоха має певні свої стратегічні завдання, які слід
вирішувати правовими засобами. Безсумнівно, що особисті немайнові
відносини (виникає питання чи можуть вони у принципі бути майновими і
якщо не можуть, то навіщо підкреслення їх немайнового характеру) є
предметом регулювання цивільним правом і мають ряд особливостей. На наш
погляд, вони повинні йменуватись просто особистими цивільними
відносинами, що й попробуємо доказати у подальшому.

Не вдаючись в подальшу деталізацію дискусії з цього приводу слід
зазначити що особисті немайнові відносини: їх об’єктами є особисті
немайнові блага, полишені матеріального змісту, тісно зв’язані з
особистістю є її атрибутом, в принципі є невідчужуваними і
непередаваними, існують здебільше доти поки існує їх носій, не можуть
бути предметом товарообігу. Ці відносини зв’язані з визнанням
приналежності особі немайнових благ в силу самого народження (природні
права), в силу створення і реєстрації (легалізацій ні права: право на
фірмове найменування, на ім’я) чи і силу інших фактів об’єктивного
(потеплілий від стихійного лиха) чи суб’єктивного (автор витвору науки,
літератури чи мистецтва) характеру.

Для фізичної особи природні права виникають в силу народження і мають
подвійну природу: є елементом правоздатності і одночасно суб’єктивним
правом. Інші немайнові відносини для фізичних виникають внаслідок інших
обставин.

Визначаючись у специфіці цивільно-правового регулювання особистих
немайнових відносин слід встановити через які засоби це здійснюється.
Виходячи з наведеного це встановлення індивідуалізації суб’єкта права,
режиму недоторканості цих немайнових благ та наслідків їх порушення.
Отже особистими немайновими є відносини, що виникають з приводу
немайнових благ і спрямовані на індивідуалізацію особи через визначені
формально і притаманні особі соціальні властивості.

Традиційно особисті немайнові відносини поділяються на дві групи:

особисті немайнові не зв’язані з майном (честь, гідність, ім’я);

особисті немайнові зв’язані з майном (авторство, право на зображення).
Обґрунтуванням такого поділу слугувало право на отримання авторської
винагороди за результати творчої праці. Але на сьогодні авторську
винагороду отримують на підставі авторських, ліцензійних та інших
договорів, перемог на конкурсах, рішень про присудження премій тощо.
Безпосереднього права на винагороду на еквівалентно-оплатній основі лише
з самого факту приналежності авторства не випливає. Виключення складають
премії, конкурсні винагороди тощо. Але вони мають зовсім іншу правову
природу. Тож поділ особистих немайнових прав на вказані групи втратив
практичне значення і в умовах ринкової економіки і змін у сутності права
інтелектуальної власності є необґрунтованим.

Особисті немайнові відносини найбільш широке і пряме регулювання
спочатку отримали у Розділі 2 Конституції України, а вже потім у Книзі
другій нового ЦКУ “Особисті немайнові права фізичної особи”. Крім цього
норми про врегулювання особистих немайнових відносин містяться в інших
кодифікованих і поточних актах цивільного законодавства.

Особисті немайнові відносини як предмет цивільного права
характеризуються такими рисами:

тісно зв’язані з певною фізичною або юридичною особою;

є абсолютними і не передбачають їх динаміки. При порушенні цих відносин
потерпіла особа може вимагати відшкодування заподіяної порушенням
моральної шкоди;

додатково ці правовідносини забезпечуються іншими галузями права:
конституційним, адміністративним та іншими;

як правило не можуть бути реалізовані іншими особами;

не передбачають еквівалентності чи трансформації у інші відносини.

Найбільшу все-таки за питомою вагою і значення частину предмету
цивільного права складають майнові відносини. Ми звертаємо увагу на те,
що в умовах майнової відокремленості та домінування приватного інтересу
мова вже йде не тільки про майнові відносини, а більше про речові
відносини. Якщо майно, як особливий предмет може бути річчю, сукупністю
речей, а також майновими правами і обов’язками то виникає потреба
розрізняти речеві відносини і майнові відносини. Одне з них є первинним
– річ, а друге похідне – майно і майнові права. Речеві права ще з часів
римського цивільного права охоплюють декілька інститутів: володіння,
право власності і права на чужі речі. Це положення знов рецепійоване у
цивільному праві України і з цим слід рахуватися. В той же час
кардинально міняти назву майнові відносини на речові недоцільно як з
огляду на усталеності правових доктрин, так і можливості трактування
окремої речі як різновиду майна.

У науці цивільного права слід виходити з того, що як зазначав Б.Б.
Черепахін предмет і метод не може одночасно визначати галузеву
приналежність норм права. Так, позитивне чи інше регулювання відносини
власності здійснюється майже всіма галузями права. Але лише метод такого
регулювання дає можливість вирізнити особливості формування поведінки
учасників таких правовідносин.

A

A

H

??????, четверті виходять з того, що економічні відносини поза вольовим
виявленням є лише науковою абстракцією. Не дивлячись на те, що вони
детерміновані економічними закономірностями вони все таки виникають між
людьми як конкретні вольові акти поведінки (юридичні відносини).
Компроміс цього підході проявляється у тому, що економічні відносини
визнані змістовними, а правові їх формою, що у єдності складають єдине
ціле. Цього постулату здебільше притримуються цивілісти Харкова. Інша
прагматична позиція виходить з того, що майнові відносини виникають з
приводу всього, що має ціну і може бути предметом товарообігу.

Друга проблема, що дискутується – специфіка майнових відносин, що
регулюються цивільним правом. Чи то майнова самостійність суб’єктів
цивільного права (Братусь С.М.), чи майново-розпорядча самостійність
учасників майнових відносин (Алексеєв С.С.), чи рівність учасників цих
відносин (Ю.К.Толстой), чи відокремленість майна в обігу (Дозорцев
В.А.), чи вартісний характер майнових відносин (Єгоров М.), чи рівність
учасників цивільних відносин, їх майнова відокремленість та автономність
волі взяті разом (М.М. Сібільов).

Між тим сучасне право і зокрема цивільне характеризується сутнісними
змінами в його предметі. Це спричинено процесами глобалізації і
гуманізації. Внаслідок цього економічні за своєю суттю відносини повинні
регулюватися однаково на всьому економічному (інвестиційному) просторі.
В іншому разі приток інвестицій у слаборозвинені країни і зокрема
Україну буде вельми проблематичним, що призведе до подальшого її
збіднення.

Різко зростає значення речових відносин. В умовах конкурентності
економіка і споживчий її сектор стає інтелектуалізованим (залежним від
інтелектуального продукту).

Сучасна антропологізація правової дійсності призвела до появи правової
(юридичної) людини. Звідси основне завдання правового регулювання
відносин у приватній сфері – визначення його предмета таким чином, щоб
максимально забезпечити можливість реалізації людини її прав і
охоронюваних законом інтересів. При цьому слід досягти балансу інтересів
окремих людей між собою, їх об’єднань з інтересами окремою людини,
інтересів людини і громадянського суспільства. Не слід забувати і про
інтереси держави та органів місцевого самоуправління.

Разом з тим в межах майнових відносин виділені речеві (відносини
власності і інші відносини майнового характеру), відносини економічного
обігу, що складаються у зв’язку з рухом матеріальних цінностей від
однієї особи до іншої.

З огляду на це цивільне право регулює не просто майнові відносини, а
речові у тих випадках коли щодо них є певний приватний інтерес у носіїв
суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Інтерес особи може полягати
або у найбільш повних (набути право власності на земельну ділянку) чи
обмежених правах на річ чи її використання (пройти по земельній ділянці,
що належить іншій особі). Слід зазначити, що речові відносини
характеризують лише цивільне право. Інші галузі права ще не розширили
свій предмет їх регулюванням чи захистом.

Майнові відносини як предмет цивільного права є проявом загальних
речових відносин і регулюються ним постільки поскільки до речі проявляє
чи повинен проявляти інтерес її власник, через право можна впливати на
поведінку цього суб’єкта, встановлюючи правовий режим речі. Крім цього
сучасна людина у своїй поведінці, становищі і місці у суспільстві
детермінована своїми майновими можливостями. На це треба звертати увагу,
але не наполягати агресивно і думати про наслідки культивування ідола
“золотого тельця”.

Характерними рисами врегульованих цивільних правом майнових відносин є:

виникають на засадах майнової відокремленості їх учасників, які у своєму
інтересі володіють і користуються цим майном несуть тягар цього
володіння, на підставах вільного волевиявлення розпоряджаються, та
відповідають своїм майном за порушення зобов’язань приватного характеру
чи учинення публічних деліктів;

за загальним правилом є еквівалентно-вартісними, що зумовлює товарообіг,
стабілізацію матеріальних цінностей і ринкових механізмів (індексів,
курсів тощо);

учасники цих відносин є рівними, незалежними один від одного на засадах
влади-підкорення, що надає їм можливості визначати умови динаміки
(переходу до інших осіб) майна.

Англо-американська доктрина права виходить з того, що до майна
відноситься все те, що має ціну. Такий прагматичний підхід заслуговує
уваги з огляду на запозичення та інтеграційні процеси та концепцію
адаптації. В загалі майнові відносини і відображають здебільше
прагматизм, виховують бережливість і господарність, повагу до чужого
майна і чужих прав. Недбайливість до свого майна, неповага до чужого
майна мають свої негативні наслідки.

Майнові відносини – вольові відносини, в яких результати виробничих
відносин виражаються як відносини між особами з їх приналежності одним і
відчуженості від інших чи переходу від одних осіб до інших. Загалом це
відносини між людьми з приводу речі, майна чи майнових прав. З огляду на
це доцільно йменувати ці відносини речовими. Речові відносини
поділяються на відносини володіння, відносини власності і сервітутні
відносини (відносини стосовно обмеженого користування чужою річчю).

За змістом майнові відносини поділяються на:

зв’язані з приналежністю майна (статика): відносини власності і
відносини з обмеженим правом на чужі речі (речові права);

зв’язані з переходом речей чи майна від одних осіб до інших (динаміка)
на підставах договору, взяття цих відносин під охорону закону, делікту,
безпідставного збагачення чи збереження майна за рахунок інших осіб,
спадкування;

зв’язані з реалізацією права майнових вимог. Так учасник акціонерного
товариства не є власником складочного в принципі майна і не може
вимагати повернення в натурі внесеного внеску у створення статутного
фонду при виході. Він має майнові вимоги: вимагати отримання певної
частини прибутку, уступити своє право вимоги у встановленому
засновницькими документами порядку іншим особам. Отримати свій внесок
назад він може у виключному випадку: при ліквідації акціонерного
товариства, або за наявності рішення його загальних зборів про викуп
належних акціонеру акцій. Інша справа що акціонер є власником акцій.
Якщо ці акції прості то він у будь-який час може їх реалізувати і
отримати курсову вартість акцій як цінних паперів.

В умовах ринкової економіки відносини з реалізації прав вимог теж стали
предметом правового регулювання приватним правом. Вони характерні не
тільки у сфері підприємництва. Так права вимог виникають у силу застави,
приналежності прав інтелектуальної власності (вимагати від інших осіб не
порушувати майнового права володільця). При тому відносини
інтелектуальної власності виділяються поволі в окремий вид, що має інший
зміст чим відносини власності взагалі.

Другу групу врегульованих цивільним правом відносин, складають так
названі нами доктринальні відносини. Вони вказані у наукових роботах.
Так, до предмету цивільного права відносять і деякі організаційні
відносини (засновницький договір, процедуру укладання договорів,
корпоративне управління). О.А. Красавчиков визначав їх як побудовані на
засадах координації або субординації соціальні зв’язки, що спрямовані на
упорядкування (нормалізацію) інших суспільних відносин, дії їх учасників
або на формування соціальних утворень. При тому виділяв
організаційно-зумовлюючі відносини в результаті який у подальшому
виникають (зав’язуються) інші відносини, організаційно-делегуючі по
наділенню інших осіб певними повноваженнями для здійснення прав інших
осіб (вибори делегатів, передання делегувальних повноважень в
корпоративних структурах, представництво), організаційно-контрольні на
підставі яких здійснюється контроль однієї особи іншою (архітектурний
нагляд, нагляд замовника чи уповноваженої ним особи у договорі
будівельного підряду), організаційно-інформаційні на підставі яких
сторони обмінюються певного роду інформацією (договір про співпрацю).
Навіть попри те, що відносини з господарювання відійшли до предмету
господарського права організаційні відносини мають місце у цивільному
праві.

Не дивлячись на те, що здебільшого теза про ці відносини у навчальній
літературі не підтримується з появою підприємництва, свободи договору,
розвитком інформаційних відносин, появою внутрігосподарських відносин
приватного характеру організаційні відносини мають право на існування не
тільки в межах адміністративного права.

В предмет цивільного права також включаються інші відносини. До них
відносяться відносини з реалізації прав вимог (припинити недобросовісну
конкуренцію, обмежити свою частку на ринку тощо. Ці відносини лише
віднаходять свої специфіку та регулювання.

Безсумнівно, що з стабілізацією предмету правового регулюванням
цивільним правом виникне більший інтерес до дослідження цієї
проблематики і виявленні інших, врегульованих цивільним правом відносин.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Принципово помилково змішувати предмет цивільно-правового регулювання
та об’єкти цивільного права у широкому сенсі. Див. Цивільний кодекс
України; Коментар.-Х.: ТОВ “Одісей”, 2003. –С.8

Див.: Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.-С.6

Див. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. Х.:
1958. – С.9

Див. Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963.-С.11;
Алексеев С.С. Предмет социалистического гражданского права. Свердловск.
1959, -С.25.

Толстой Ю.К. Понятие права собственности //Проблемы гражданского и
админисративного права /Под ред. Б.Б. Чепахина, О.С.Иоффе, Ю.К.Толстого.
Л., 1962, -С.143; Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование
общественных отношений. Л., 1988. –С.3-8.

Див. Советское гражданское право / Под ред. В.А.Рясенцева. М.1975. Т1.
–С.4

Див. Гражданское право: Учебник. / Под ред. А.А. Пушкина и В.Ф. Маслова
Ч.1. К. 1983. –С.

Див.: Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н.Азімов,
М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів
С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. –Х., Право. 2000. – С.11-12. Такий підхід
відображено і більш ранніх роботах наукового і навчального характеру.

Як на нас то мова йде про автономність волевиявлення які інколи
розглядаються як синоніми. Але воля – внутрішнє моделювання майбутньої
поведінки яка може бути детермінована потребами людини, певною
обстановкою, існуючими правовими моделями тощо. Воля як внутрішній
намір особи може бути і неправомірною і це не має правового значення до
тих пір поки вона не буде реалізована у конкретних діях чи бездіяльності
(волевиявлення).

Більш детально дивись Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред.
Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. –М., ТЕИС, 1996, –С.9-12

Це надає великого значення гевменевтиці, соціоніці і синергетиці.

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М.
Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н. Азімова, доцентів
С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000. – С.8-9

Навряд чи внутрішні відносини управління акціонерним товариством можуть
визнаватися адміністративно-правовими.

Див.: Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения
/Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. М.: Статут.
2001. – С.163

Там же –С. 163-165.

Див. Шишка Р.Б. Предмет цивільного права //Вісник університету
внутрішніх справ, № 6’1999, — С.22-27

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *