Предмет і система цивільного права зарубіжних країн (реферат)

Предмет і система цивільного права зарубіжних країн

Предметом цивільного права зарубіжних країн є майнові, а також комплекс
немайнових відносин. Але, на відміну від предмета цивільного права
України, він має багато особливостей. До них відноситься:

1. Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок
включення значного обсягу товарно-грошових відносин, пов’язаних з
придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин
землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб’єктів
цивільного права.

2. До предмета цивільного права багатьох країн входять, як правило,
сімейно-шлюбні відносини. Здебільшого вони містяться у цивільних
кодексах, що регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.

3. Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що
регулюються цивільним правом. Так, закріплення у цивільному праві
загального положення про захист особистості громадянина (право
громадянина на повагу особистості) дає можливість охопити
цивільно-правовим діянням широке коло особистих відносин, не пов’язаних
з майновими: захист честі і гідності громадян; охорона зображення
громадянина, запису його голосу, листування та інших документів; право
громадянина на ім’я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про
них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі
зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислювальній
техніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість
відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

4. До сфери майнових відносин дедалі більше потрапляють немайнові за
своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

5. Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських
держав у «соціалістичні» часи. Відмова деяких з них від концепції
єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права
усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до
виключення з предмета цивільного права майнових відносин між
господарськими організаціями. Ці відносини регулювалися окремою галуззю
господарського права.

Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні
політичні зміни. Ці країни рішуче відмовилися від
адміністративно-командної системи в економіці і здійснюють швидкий
перехід до ринку. Почалася інтенсивна нормотворча діяльність,
розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі
цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні
кодекси, а, отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах
врегульовано двома кодексами права — цивільним та торговим. Це так звана
дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах
континентальної Європи, а також у країнах, що рецепіювали
західноєвропейські правові моделі (Чехія, Польща).

Торгове право, як відокремлена від цивільного права галузь, виникло в
середньовіччі. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних
інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який
швидко розвивався. Постійне вдосконалення торговельних угод,
необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу
від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових,
несхожих з цивільним принципів та інститутів, зокрема презумпцію
відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод,
торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове
право було звичаєвим правом торговців, об’єднаних у корпорації. Потім
потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст,
союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом
і в межах держави.

Термін «торгове» не відповідає сьогодні сфері застосування торгового
права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише
обігу.

Норми торгового права розглядаються сьогодні як спеціальні щодо норм
цивільного права і є органічною частиною системи приватного права.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток
міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи
втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права.
Так, норми, які спочатку стосувалися торгових угод, стають загальними
нормами зобов’язального права; правила про банкрутство вже
застосовуються не лише до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

o 2 Ae

привів до об’єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію.
Так, ще у 1911 p. Швейцарія включила норми торгового права до
зобов’язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у
1942 p., Португалія у 1966 p., Нідерланди у 1992 p., канадська провінція
Квебек у 1994 p., Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан у 1994—1996
p.p., Грузія, Вірменія, Білорусія у 1997— 1998 pp., прийняли єдиний ЦК.

Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського
юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в
англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ,
поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та
на практиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію
діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з
приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного
належать конституційне, адміністративне, кримінальне та фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне
рівними суб’єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне
та торгове право. До приватного належать також певні норми
транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від
торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі
норми публічного і приватного характеру, притаманна комплексність.

Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення
і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного
і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і
недоторканність приватної власності, свобода договору, відповідальність
за вину.

Дальший розвиток капіталізму зумовив процес «публіцизації» приватного
права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у
сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов’язано з
активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права
приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та
приватним правом поступово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує
необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої
кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях
економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське,
транспортне, страхове. Проте серед норм цих комплексних галузей легко
виділити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового
(приватного) права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов’язано
також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім
тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме:
сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права),
трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах
або на основі цивільного права.

Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію.
Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання
сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного
права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про
дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди,
відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою
регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина
західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду
приватноправового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що
на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому
праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові
формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто
заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *