.

Правовий захист організацій – платників податків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
456 4511
Скачать документ

Реферат на тему:

Правовий захист організацій – платників податків

Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством [1, ст. 19]. Податки є тими платежами, які завжди
відчужують власність платників податків, для задоволення фінансо-вих
потреб держави та органів місцевого самоврядування. Недосконалість і
нестабільність чинного податкового законодавства нерідко призводить до
випадків неправомірного донарахування податкових обов’язків, примусового
стягнення податків, застосування фінансових санкцій і накладення
адміністративних стягнень на платників податків. У зв’язку з цим надання
платникам податків гарантій захисту їхніх прав є необхідною умовою
демократичної податкової системи [2; с. 561].

Захист прав платників податків є складовою інституту захисту прав і
свобод людини, який в Україні нині перебуває на стадії становлення [3;
с. 15]. Потреба виникнення такого інституту у податковому праві була
викликана тим, що між платниками податків і посадо-вими особами
податкового органу виникають розбіжності, суперечки щодо застосування
окремих положень податкового законодавства. Статтею 14 Закону України
„Про державну податкову службу в Україні” передбачена можливість
оскарження у встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності
органів державної податкової служби.

Організація – платник податку – має право оскаржити рішення органів
державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, установлені
законами України, в адміністративному або в судовому порядку. Зазначені
інститути є організаційними гарантіями захисту прав платників податків,
а наявність відповідної правової бази щодо цього є правовими гарантіями
платників.

С.Г. Пепеляєв розглядає захист прав платників податків у широкому та
вузькому аспекті [2; с. 561]. У широкому значенні під захистом прав
платників податків учений розуміє всі юридичні, ідеологічні, матеріальні
гарантії, встановлені в межах податкової системи держа-ви і покликані
забезпечити пропорційність обмеження прав конкретного платника податків
і інтересів суспільства в цілому. У вузькому аспекті під захистом прав
платників податків розуміється звернення в ті чи інші державні органи
для розгляду законності і обґрунтова-ності дій (бездіяльності)
податкових органів щодо даного платника податку [2, с. 561].

В Україні, як і у більшості країн Світу, існує два способи захисту прав
платників податків: адміністративний і судовий порядок оскарження рішень
органів державної податкової служби. Адміністративний спосіб захисту
прав платників податків полягає у можливості оскарження рішень
податкових органів, дій або бездіяльності їхніх посадових осіб у вищий
податковий орган шляхом подання відповідної скарги до податкового
органу. Необхідно зазначити, що вибір такої процедури, як досудове
регулювання спорів, є правом організації – платника податку, а не їхнім
обов’язком. Податковим законодавством України організації-платнику
надається право відразу оскаржити дії або бездіяльность посадових осіб
податкового органу в судовому порядку, але платник податків зобов’язаний
письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового
оскарження його рішень.

Можливість адміністративного оскарження рішень податкових органів
передбачена п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про порядок
погашення зобов’язань платниками податків перед бюжетами та державними
цільовими фондами”. Так, у разі, коли платник податків вважає, що
контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов’язання
або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань
оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої
законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого
органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до п. 2 Положення „Про порядок подання та розгляду скарг
платників подат-ків органами державної податкової служби” № 93,
затвердженого наказом ДПА України від 02.03.2001 року № 82, в
адміністративному порядку можуть бути оскаржені такі рішення податкових
органів: визначення сум податкових обов’язків, у тому числі за
податковими повідомленнями; узгодженість операцій із заставленими
активами платника податків; продаж активів, що перебувають у податковій
заставі; застосування штрафних санкцій; арешт активів; покладення
відповідальності за погашення залишкового боргу платника податків на
третю особу; дострокове розірвання договорів про розстрочення,
відстрочення податкових зобов’язань за ініціативою органу державної
податкової служби. Необхідно зазначити, що серед таких рішень названо і
постанову про накладення адміністративного стягнення, але відповідного
права податкові органи не мають і можуть складати лише протокол про
адміністративне порушення. Рішення про накладення адміністративного
штрафу приймає суд. Отже, податковий адміністративний штраф може бути
оскаржений тільки в судовому порядку, і ці зміни потрібно внести у
зазначений Порядок № 93.

Для оскарження рішень податкових органів платник податків повинен подати
скаргу (заяву) в письмовій формі до податкового органу. Зазначена скарга
(заява) може супроводжу-ватися документами, розрахунками та доказами,
які платник податків вважає за потрібне надати. Скаргу необхідно подати
контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем
отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення
контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’яза-ний
прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти
календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його
адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
У разі, коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про
повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має
право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем
отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого
рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги – до
контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного
десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного
двадцятиденного строку для відповіді на нього [4, пп. 5.2.2 п. 5.2 ст.
5]. Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу
за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному
оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку [4, пп. 5.2.2 п.
5.2 ст. 5].

Скарга (заява), подана із дотриманням строків, зупиняє виконання
платником податків податкових обов’язків, визначених у податковому
повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого
органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується,
не надсилаються, а сума податкового зобов’язання, що оскаржується,
вважається неузгодже-ною [4, пп. 5.2.3 п. 5.2 ст. 5].

За результатами розгляду скарги (заяви) податковий орган приймає одне з
таких рішень: 1) залишає рішення (податкове повідомлення), яке
оскаржується, без змін, а скаргу (заяву) без задоволення; 2) скасовує в
певній частині рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і не
задовольняє скаргу (заяву) платника податків у певній частині; 3)
скасовує рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і
задовольняє скаргу (заяву) платника податків; 4) про податковий
компроміс [5, п. 9].

С.Г. Пепеляєв зазначає, що перевагами адміністративного способу
вирішення розбіжнос-тей з податковими органами є [2, с. 562–563]:

– проста процедура, що дозволяє платнику податків самостійно захищати
свої права, не користуючись послугами юристів;

– швидкий розгляд скарги;

– відсутність необхідності сплати мита;

– оскарження навіть з негативним для платника податків результатом
дозволяє йому краще зрозуміти позицію податкового органу, і при
зверненні до суду платник податків отримує можливість більш детально
підготуватися до захисту своєї позиції.

Цікавим є адміністративний порядок захисту прав платників податків у
зарубіжних країнах. Для такого розгляду спорів у податкових органах ряду
країн створені спеціальні підрозділи. Наприклад, у складі Служби
внутрішніх доходів США і в Головному управлінні Франції діють відповідні
служби; у Данії існують спеціальні податкові суди, що входять у систему
податкових органів; у Німеччині спроба досудового врегулювання спору є
обов’язковою умовою прийняттям справи до судового розгляду [2, с. 562].

В Індонезії розгляд спірних питань оподаткування здійснює спеціально
створений для цього орган – Агенство з урегулювання податкових спорів
[6, с. 251], який фактично розглядається як підрозділ Міністерства
фінансів [6, с. 251]. Підставою для податкових спорів в Агенстві є
позовні, включаючи так звані апеляційні заяви платників податків. Умовою
прийняття заяви до розгляду є повна сплата податку та реєстраційного
збору (1 млн рупій) [6, с. 252]. Податкові спори розглядаються на
засіданнях Агенства, які називають-ся сесіями [6, с. 252]. Спір може
бути розглянутий як колегіально, так і одноособово. Провадження по
податкових спорах є закритим для сторонніх осіб, їхня присутність
допускається лише після оголошення рішення. За результатами розгляду
податкового спору, який може тривати більше 12 місяців, виноситься
постанова, яка „має виконавчу владу і рівну з постановою суду юридичну
силу”. Така постанова не визнається адміністративним актом, через це не
може бути оскаржена в державному адміністративному суді [6, с. 253].

Якщо досудовий порядок не дозволив вирішити спір між податковим органом
і платником податків, то організація – платник податку, відповідно до
чинного законодавства України має право оскаржити до суду рішення
контролюючого органу про нарахування податкового обов’язку шляхом
подання позову у будь-який момент протягом трьохрічного терміну.
Процесуальний порядок судового розгляду таких спорів і складає податкове
судопровадження [6, с. 253]. В окремих країнах розгляд спорів, які
виникають у зв’язку з оподаткуванням, віднесено до підвідомчості
спеціалізованих податкових судів. Наприклад, такі суди діють у США,
Канаді, Японії та Південній Кореї, у Великобританії діють спеціальні
податкові трибунали, у Німеччині діють фінансові суди. Так, особливістю
Податкового суду США є те, що тільки в цей суд платник податків може
звернутися ще до того, як він сплатив податок, вважаючи, що сума,
визначена Службою внутрішніх доходів, обчислена не правильно [6, с.
254].

Створення таких судів обумовлено специфікою справ, пов’язаних з
оподаткуванням, а також їхньою складністю. Податкові спори потребують
знань різних галузей права (податко-вого, фінансового, цивільного,
підприємницького, трудового, сімейного, міжнародно-приватного, митного
та ін .), а також бухгалтерського обліку і економіки.

Податковий спір – це юридична ситуація, в основі якої лежать розбіжності
між платни-ками податків (податковими агентами), з одного боку, і
державними органами і їхніми посадовими особами – з іншого, що виникають
щодо правильності застосування норм податкового права [7, с. 204].
Ініціаторами такого спору можуть бути як платники податків, так і
податкові органи. Основною кваліфікуючою ознакою податкового спору є те,
що податковим є тільки той спір, який випливає з податкових
правовідносин [8, с. 1].

І.В. Цвєтков, на підставі судової практики, розмежовує сучасні податкові
спори на три основні категорії [8, с. 2–3]:

1) спори з питань права – це такі спори, в яких виниклі між платником
податків і податко-вим органом розбіжності пов’язані з різним
тлумаченням і (або) застосуванням окремих норм матеріального права
(податкового, цивільного та іншого законодавства); 2) спори з питань
факту – це такі спори, в яких виниклі між платником податків і
податковим органом розбіжності пов’язані з різною оцінкою фактичних
обставин справи, що мають пряме або непряме відношення до оподаткованої
діяльності платника податків (наприклад, що стосуються змісту, сутності
і параметрів здійснюваних платником податків господарських операцій, що
впливають на обчислення податкової бази різних об’єктів оподаткування;
що стосуються достовірності наданих платником податків документів для
обґрунтування свого права на застосування податкових пільг та ін.); 3)
процедурні спори – це спори, в яких платник податків посилається на
допущені податковим органом порушення законодавчої процедури проведення
міроприємств податкового контролю і (або) провадження у справах про
податкові правопорушення.

Переваги судового способу вирішення конфліктів із податковим органами
порівняно з адміністративним порядком полягають у наступному [2, с.
565]: відносна об’єктивність розгляду спору, як наслідок його розгляду
поза межами податкового відомства. Відсоток задоволення вимог платників
податків у судовому порядку значно вище, ніж в адміністратив-ному;
можливість (якщо дозволяє суть позову) прийняття судом заходів щодо
забезпечення позовних вимог у вигляді, наприклад, заборони податковому
органу списувати недоїмку іпеню до вирішення спору по суті; детальна
урегульованість усіх стадій судового проваджен-ня процесуальним
законодавством; можливість (залежно від характеру вимог) отримання
виконавчого листа і примусового виконання рішення суду.

В Україні, як і в більшості країн, розгляд податкових спорів віднесено
до компетенції економічних (господарських) судів. Стаття 1
Господарського процесуального кодексу України надає право організації –
платнику податку – звернутися до господарського суду у випадку, якщо
податковими органами порушені їхні права і охоронювані законом інтереси.

Судове оскарження актів податкових органів, дій або бездіяльності їхніх
посадових осіб організаціями проводиться шляхом подання позовної заяви
до господарського суду відповід-но до господарського процесуального
законодавства. Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви містяться в
ст. 54 Господарського процесуального кодексу України. Відповід-но до
положень Кодексу адміністративного судочинства України податкові спори,
в першій і апеляційній інстанції підлягають розгляду місцевими і
апеляційними господарськими судами України відповідно, а в касаційній –
Вищим адміністративним судом України.

Відповідно до вимог процесуального законодавства судовий розгляд
починається з прийняттям судею позовної заяви до розгляду, про що
виноситься відповідна постанова. Постанова суду про початок провадження
у справі є документом, який підтверджує факт початку судового оскарження
організацією – платником податку – рішень посадових осіб податкового
органу. Дата затвердження цього документа буде датою початку оскарження
дій (бездіяльності) посадових осіб податкового органу. Саме з цього
моменту платник подат-ків повинен інформувати про цей факт податковий
орган. Спочатку позовна заява подається до місцевого господарського
суду, на території якого перебуває орган державної податкової служби. У
разі незадоволення вимог організації – платника податків – платник має
право звернутися до апеляційного господарського суду з апеляційною
скаргою. Крім того, є ще касаційний порядок розгляду скарг платників
податків.

Найбільш характерними способами оскарження рішень податкових органів у
судовому порядку є: 1) позов щодо визнання недійсним ненормативного акта
податкового органу;

2) позов щодо визнання недійсним нормативного акта податкового органу;
3) позов щодо визнання незаконних дій (бездіяльності) посадових осіб
податкового органу; 4) позов щодо визнання інкасового доручення, що не
підлягає виконанню; 5) позов щодо повернення з бюджету надмірно
сплачених або надмірно стягнених сум податків, пені та штрафів;

6) позов щодо відшкодування збитків, завданих діями (бездіяльністю)
податкових органів; 7) позов щодо визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень податкових органів щодо донарахованих сум податків;
8) позов щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

Практика показує, що основними причинами вирішення справ на користь
платника податків є: 1) неузгодженість роз’яснень ДПА України по одному
і тому ж проблемному питанню, у результаті чого суд, вирішуючи спір,
приймає рішення на користь платників податків, керуючись пп. 4.4.1
Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ „Про порядок погашення
зобов’язань платниками податків перед бюжетами та державними цільовими
фондами”; 2) різна позиція судів щодо оформлення накладних як підстави
для зменшення податкового кредиту; 3) недоказаність органів державної
податкової служби умислу, що суперечить інтересам держави і суспільства,
під час розгляду справ про визнання угод недійсними; 4) неякісне
оформлення результатів проведення перевірок; 5) неправомірні дії
посадових осіб органу державної податкової служби під час проведення
перевірок, що може бути підставою для визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення, принятого на підставі такої перевірки; 6)
неправомірне донарахування органами державної податкової служби у
зв’язку з неправомірними визначенням терміну дії договорів різного
характеру.

Крім того, практика показує, що господарські та адміністративні суди
через завантаже-ність розглядом інших справ, а в деяких випадках через
недостатність фахівців у сфері оподаткування не в змозі вирішити
податковий спір на належному рівні, і, на нашу думку, було б доцільно
створити спеціалізовані судові органи, а саме податкові суди, які могли
б здійснити повний, своєчасний, всебічний, об’єктивний і справедливий
розгляд. У податковій літературі щодо цього питання існують різні
погляди учених. Так, О.В. Щербанюк пропонує створити спеціалізовані
місцеві та апеляційні податкові суди на чолі з Вищим податковим судом
України [9, с. 132]. С.В. Пархоменко-Цироциянц зазначає, що створення
таких судів дозволить на практиці забезпечити платникам податків
конституційне право на оперативний і законний розгляд їхніх спорів із
органами податкової служби. Але у зв’язку з цим виникає нова проблема.
Створення таких судів потребує відповідних витрат держави на
фінансуван-ня їхньої діяльності. Суми, що надходять від сплати
державного мита, не зможуть покривати усі витрати на утримання такого
органу. Тому уявляється за доцільне при адміністративних судах створити
спеціалізовані відділи для розгляду спорів у галузі оподаткування, тим
більше, що діюче законодавство передбачає можливість упорядкування
спеціалізації суддів за розглядом конкретних категорій справ певної
юрисдикції [10, с. 44]. І все ж таки, на нашу думку, позиція О.В.
Щербанюк є більш доречною, і підримуючи її, ми вважаємо, що в Україні
потрібно створити податкові суди.

Доцільно також зазначити, що ч. 3 ст. 55 Конституції України гарантує
кожному, хто використав усіх національні засоби правового захисту,
звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних
судових установ. З-поміж міжнародних судів, юрисдик-ція яких визнана
Україною, є тільки Європейський суд з прав людини, який може розглядати
господарські спори взагалі і спори про визнання недійсними нормативні
акти, що пору-шують права суб’єктів підприємницької діяльності.
Зазначений судовий захист здійснюється відповідно до Конвенції про
захист основних прав і свобод людини 1950 року. Слід зазначи-ти, що
Європейський суд не може скасувати або змінити нормативний акт, що
завдав шкоди організації – платнику податку, але він має право визнати
порушення державою-учасницею певних норм Конвенції щодо заявника і
присудити йому компенсацію: з витрат на ведення справи в Європейському
суді; за завдану матеріальну шкоду; за завдану нематеріальну шкоду.
Відповідно до ст. 35 Конвенції про захист основних прав і свобод людини
Європейський суд з прав людини може прийняти справу до розгляду тільки
після того, як були використані всі національні засоби захисту і
протягом шести місяців з дати прийняття остаточного рішення. Такий
термін, на нашу думку, починається з остаточного рішення Верховного Суду
України. Крім того, заявнику потрібно обґрунтувати порушення українською
державою положень Конвенції про захист основних прав і свобод людини.

Таким чином, організація – платник податку – має право оскаржити рішення
органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права,
установлені законами України, в адміністративному або в судовому
порядку. Вважаємо за доцільне в проекті Податкового кодексу України
правовий захист прав платників визначити окремим розділом оскарження
актів органів державної податкової служби та дій (бездіяльності) їхніх
посадових осіб. Крім того, відповідними статтями чітко розмежувати
адміністративний та судовий порядок захисту прав платників податків.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року із змінами і
доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року №
2222-IV.

2. Налоговое право: Учебник / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Юристь,
2005. – 591 с.

3. Селіванов В.М., Московенко О.М., Головач І.В. Захист прав платників
податків в Україні (питання теорії і практики). – Київ: Інститут
приватного права і підприємництва АПрН України, 1999. – 24 с.

4. Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюжетами
та держав-ними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 року
№ 2181-ІІІ.

5. Положення Про порядок подання та розгляду скарг платників податків
органами державної податкової служби № 93, затверджене наказом ДПА
України від 02.03.2001 року № 82.

6. Кучеров И.И. Налоговое право зарубежных стран: Курс лекций. – М.: АО
„Центр ЮрИнфор”, 2003. – 374 с.

7. Парыгина В.А., Тедеев А.А. Налоговое право России в схемах и таблицах
с коммента-риями: Учебное пособие. – М.: Изд-во „Эксмо”, 2005. – 240 с.

8. Цветков И.В. Налогоплательщик в судебном процессе: Практическое
пособие по судебной защите. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс
Клувер, 2004. – 201 с.

9. Щербанюк О.В. Громадянин як суб’єкт податкових правовідносин. –
Чернівці: Рута, 2000. – 280 с.

10. Пархоменко-Цироциянц С.В. Правове регулювання оподаткування доходів
фізичних осіб в Україні: Дисертація… канд. юрид. наук. – О., 2005. – 191
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020