Реферат на тему:
Правовий статус національного банку в 1-й Чехо-Словацькій республіці
Особливості правового статусу банків обумовлені тим, що вони здійснюють
свою діяльність у сфері фінансів та грошового обігу. Предметом їх
діяльності є фінансові інструменти: гроші, цінні папери і валютні
цінності. При цьому гроші в банківській діяльності виконують, як
правило, функцію товару [1, с. 328].
Дослідження проблеми правового регулювання банківської діяльності 1-ї
Чехо-Словацької Республіки є актуальним тому, що банківська діяльність
здійснювалася на належному високому рівні, при належному правовому
забезпеченні. На нашу думку, позитивні моменти доцільно було б
зафіксувати в чинному українському законодавстві та використовувати на
практиці.
Дану проблему вивчали такі чехословацькі вчені, як Antonin Jerabek, Dr.
Karel Engliљ, К. Gotvald, P. Augusta, F. Honzak, Dvorak F., Klier И.,
Ruћiиka O., Љpiиka F., праці яких використані для написання даної
роботи. Серед радянських дослідників можна відмітити працю Мельникової
І.Н. “Классовая борьба в Чехословакии в 1924–1929 гг.”, в якій автор
оглядово зосередила увагу на банківській діяльності.
Дворівнева банківська система створює різні правові сфери регулювання.
Йдеться про правовідносини, які виникають під час:
а) регламентації діяльності Центрального банку;
б) регламентації діяльності комерційних банків.
Такий розріз предмета регламентації теми дозволяє дослідити банківську
діяльність 1-ї Чехо-Словацької Республіки.
Зупинимось на питанні тільки щодо правових аспектів статусу та
діяльності Центрального банку 1-ї Чехо-Словацької Республіки. Таким
чином, завданням автора буде розкриття історії створення та розвитку
Національного банку та дослідження особливостей його правового статусу.
Якщо звернутися до історії створення Центральних банків на території
теперішньої Чеської та Словацької Республік, слід відзначити, що першим
Центральним банком вважається Привілейований Австрійський Національний
банк, створений у формі акціонерного товариства ще у 1816 році [2, с.
556].
Визначення поняття “банк” у законодавстві 1-ї Чехо-Словацької Республіки
не було. З банкових утворень, існуючих у 1-й Чехо-Словацькій Республіці,
підлягають під це поняття акціонерні товариства, які здійснюють
банківську та грошову торгівлю, тобто акціонерні банки, та, з іншого
боку, так звані кредитні установи [3, с. 32–33].
Після утворення Чехо-Словацької Республіки (у 1918 році – В. Г.) виникла
потреба у створенні нового Чехо-Словацького Національного банку,
оскільки до того часу функціонував Національний банк Австро-Угорщини.
Однак Чехо-Словацький Національний банк не був створений одразу після
розпаду Австро-Угорщини і утворення Чехо-Словацької Республіки. Було
прийнято рішення, що функції банку, до його створення, виконуватиме
Банківський уряд Міністерства фінансів.
Банківський уряд Міністерства фінансів був створений розпорядженням
уряду 6 березня 1919 року. Відповідно до даного розпорядження цей орган
повинен був виконувати функції Національного банку.
Найвищим органом Банківського уряду міністерства фінансів була
Банківська рада, але, незважаючи на це, деякі її рішення повинні були
схвалюватися міністром фінансів.
Банківський уряд міністерства фінансів розпочав свою діяльність
перейняттям філій Австро-Угорського банку у межах, передбачених законом.
Його органами були банківський комітет (міністр фінансів чи його
заступник як голова комітету та 10 членів, які призначалися міністром),
торговельне управління.
Протягом усього часу діяльності Банківського уряду його керівні особи
були постійними радниками Міністерства фінансів. Банківський уряд
проводив кредитні операції, тому характеризувати необхідно, з його
правового погляду, як утворення sui generis, яке виникло в особливий
період та для виконання особливих завдань. Щодо його організації і
правової структури, не було аналогів і досвіду, тому Банківський уряд
міністерства фінансів функціонував так, як це було необхідно в той
період. Діяльність уряду припинилася 31 березня 1926 року, а 1 квітня
1926 року почав свою діяльність Національний банк, хоч закон про
Чехо-Словацький Національний банк було прийнято уже у 1920 році [4, с.
89].
Національний банк діяв на основі закону про Національний банк [5].
Виник він у формі акціонерного товариства і повинен був контролювати
валюту та здійснювати кредитні операції. Тільки Національний банк міг
видавати банкноти. Держава повинна була володіти в Національному банку
тільки третиною акціонерного капіталу, двома третіми – приватні
акціонери. Приватному капіталу надавалися широкі можливості втручання в
державні фінанси, і в той же час гарантувалися високі прибутки – 6 %
річних від наданих кредитів [6, с. 440].
Керівними органами банку були банківська рада, ревізійний орган і
загальні збори. Губернатора, його заступника і трьох з дев’яти членів
банківської ради призначав Президент. З членів міністерства фінансів
призначався комісар. Кожен член мав тільки один голос, але голосувати
могли тільки ті, хто мав не менше 10 акцій.
Очолював банківську раду губернатор, який на пропозицію уряду
призначається Президентом строком на п’ять років. Кількість повторних
призначень не обмежувалася. Члени керівних органів банку не могли мати
іншого представницького мандату. Банківська рада, крім губернатора,
включала 6 обираних та 3 призначуваних членів. Шість членів ради обирали
збори акціонерів строком на 6 років, причому кожен рік припинялися
повноваження одного з них (хоч теоретично він міг бути знову обраний,
оскільки не були обмеження щодо повторного обрання). Трьох членів ради
Президент призначав за поданням уряду також на 6 років. Вони могли бути
відкликані Президентом, а також призначені на нові 6 років. Під час
свого перебування в банку губернатор та кожен член банківської ради
повинні були мати вкладені в банк 20, а кожен член ревізійного органу 10
акцій банку, оформлених на своє ім’я, які не могли бути обтяжені. Із 6
обираних членів банківської ради призначали заступника губернатора, який
в разі потреби виконував функції губернатора. Спочатку планувалося, щоб
губернатор Національного банку обирався, на зразок Англії та Німеччини,
де найвища особа банку обирається. Повноваження банківської ради чітко
передбачалися в законі. Банківська рада є органом, який представляє банк
у всіх відносинах, у тому числі і у відносинах із урядом. Банківська
рада здійснює керівництво майном банку, управління та контроль за
діяльністю банку. Засідання ради проводяться один раз на місяць,
позачергові – коли виникає така потреба. У складі банківської ради
функціонують відділи: валютний, кредитний та адміністративний.
Губернатор та голови відділів становлять вужчу раду, яка при нестачі
часу на скликання ради могла вирішувати невідкладні питання, а засідала
вона один раз на тиждень.
Ревізійний орган обирався у складі 5 членів загальними зборами строком
на 5 років, причому кожен рік припиняються функції одного члена, який
може бути обраний повторно. Губернатор із складу членів призначає
голову. Члени ревізійного органу були присутні на чергових засіданнях
банківської ради, які проводилися в березні, в червні, у вересні та в
грудні, та мали право голосу. Ревізійний орган мав право скликання
позачергових засідань банківської ради.
Наступним органом банку були загальні збори акціонерів, які були
представником акціонерів та їх прав. Засідали загальні збори в лютому
кожного року, а позачергово – в разі необхідності (коли кількість
обираних членів банківської ради становила менше 4 членів, коли
кількість ревізійного органу становила менше 3 членів, на вимогу
ревізійного органу, або на вимогу 50 акціонерів). Загальні збори
складалися із акціонерів, які володіли не менше як 10 акціями,
зареєстрованими на них не пізніше ніж за 90 днів перед проведенням
загальних зборів і депонованих не пізніше 20 днів перед загальними
зборами в головному органі банку в Празі, чи в якійсь філії банку. До
повноваження загальних зборів належало:
– обрання членів банківської ради;
– обрання членів ревізійного органу;
– внесення пропозицій щодо зміни статуту;
– підвищення чи зниження банківського капіталу;
– слухання щорічного звіту банківської ради про діяльність банку;
– інше.
Загальні збори приймали рішення простою більшістю голосів, тільки коли
йшлося про ліквідацію банку чи про внесення змін до статуту потрібна
була двотретинна більшість. Голосування проходило таємно.
Держава здійснювала контроль над діяльністю банку посередництвом
урядового комісара з-поміж працівників міністерства фінансів. Цей
контроль з боку держави нічим не обмежував самостійність банку, і не
означав втручання держави в його господарювання.
Спори між державою та Національним банком вирішував Верховний суд у
Празі [7, с. 767–770].
Пізніше, згідно із Законом № 31/1950 Збірника законів “Про Державний
банк Чесько-Словацької Федеративної Республіки”, у 1950 році був
створений Центральний банк у Чехо-Словацькій Республіці [8, с. 634].
Таким чином, створення Національного банку в 1-й Чехо-Словацькій
Республіці відбувалося на початковому етапі Республіки і було досить
довготривалим через різні обставини. Так, спочатку повноваження
Національного банку виконував Банківський уряд Міністерства фінансів,
який розпочав свою діяльність перейняттям філій Австро-Угорського
Національного банку.
Тільки з 1 квітня 1926 року почав свою діяльність Національний банк, хоч
закон про Чехо-Словацький Національний банк було прийнято уже у 1920
році. Доцільно зазначити, що він виник у формі акціонерного товариства.
Держава повинна була володіти в Національному банку тільки третиною
акціонерного капіталу, двома третіми володіли приватні акціонери. Таким
чином, приватному капіталу надавалися широкі можливості втручання в
державні фінанси, і в той же час гарантувалися високі прибутки – 6 %
річних від наданих кредитів. Що стосується органів банку, то необхідно
відмітити процес формування органів та ротацію кадрів і можливе
застосування в законодавстві України (як порядку формування керівних
органів, так і ротації кадрів керівних органів Національного банку).
Література:
1. Хозяйственное право // Под ред. В.К. Мамутова. – К., 2002.
2. Revenda Z. Centralni bankovnictvi. – Praha, 1999.
3. Augusta P., Honzak F.. Иeskoslovensko 1918–1938. – Praha, 1992.
4. Jerabek Antonin. Podniky bankovni. – Praha,1931.
5. Zбkon “O akciove bance cedulove” z 14.09 1920 // Zbierka zбkonъ a
narizeni statu Иeskoslovenskeho.
6. Мельникова И.Н. Классовая борьба в Чехословакии в 1924–1929 гг. – М.,
1962.
7. Karel Engliљ. Narodni banka иeskoslovenska. – Praha, 1930.
8. Matousek R. Bankovi soustava v SFR. – Praha, 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
