.

Правовий режим майна та земель особистого селянського господарства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
225 1975
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Правовий режим майна та земель особистого селянського господарства

Правовий режим майна особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського
господарства, належать житлові будинки, господарські будівлі та споруди,
сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні
засоби, сільськогосподарські та свійські тварини й птиця, бджолосім’ї,
багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція,
продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами
господарства.

Своєрідною основою майна особистого селянського господарства є садиба.
Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із
розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими
будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними
насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в
разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше
не встановлено договором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних господарських
будівель є принциповим моментом у процесі створення і діяльності
особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить
низку положень, якими закріплюються пільги у сфері житлового будівництва
на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р.
“Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві”1 (в редакції Закону від 15 травня
1992 р.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені
пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському
господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового
комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і
господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване
в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років
передається в приватну власність цим громадянам, якщо вони працюють у
зазначених галузях. Крім того, цей Закон встановлює переваги села
порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла,
об’єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров’я, побуту, торгівлі,
газифікації, водо- та електропостачання, телефонізації, зв’язку,
комунальних об’єктів, у послугах радіо й телебачення, забезпечуються
рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами,
а також рівень медичного, культурного, спортивного,
комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за
науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення
виявились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує
переваг порівняно з містом, а, скоріше, — навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення
особистого селянського господарства в межах правового режиму,
встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є
особливим об’єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим
речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в
особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у
власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком
окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можуть йому
належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке
майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди,
прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власністю однієї
особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів
господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження
майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх
співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення
особистого селянського господарства може припинятися в разі: відчуження
власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення
права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі;
знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу
нерухомого майна у зв’язку із викупом земельної ділянки, на якій воно
розміщене; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;
реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути
припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства
допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього
можуть бути рішення та постанови судів у цивільних справах, вироки та
постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень,
постанови судів у частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення, рішення третейських судів, а також
рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках1.

Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше
2 га, передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на
підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого
селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі
(на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого
господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства
можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя
та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна
ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання
худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й
випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній
власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища, їх можуть
орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями
та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об’єктами
виключно державної або комунальної власності й надаються в користування
громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях
обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання
інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок
для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень,
вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних
будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму
земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та
городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського
господарства можна зробити висновки:

1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш
універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для
будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння
й випасання худоби, садівництва та городництва;

2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг
повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких
господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й
випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні
ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні
громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки,
призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки
на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власності на
земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної
передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації
земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування;
прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам
господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї)
виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову
та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону
України від 5 червня 2003 р. “Про порядок виділення в натурі (на
місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”1 право
спільної часткової власності чи спільної сумісної власності на земельні
ділянки, виділені в натурі (на місцевості) єдиним масивом, посвідчується
одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику
однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають
у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, видається
один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності
на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює
землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо
виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У разі
виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право
на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію
земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства
розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 р.), мають право на
збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК для
ведення особистого селянського господарства.

Особисте селянське господарство має право: продавати або іншим способом
відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень
сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської
продукції; використовувати у встановленому порядку для власних потреб
наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф,
лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості
землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом;
споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов’язками особистого селянського господарства щодо належних йому
земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням;
додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата
земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних
ділянок та землекористувачів; підвищення родючості ґрунтів та збереження
інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам
виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і
використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил
добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних
сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків,
протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020